Постанова

від 07.11.2023 по справі 760/4139/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/4139/20 Головуючий у 1 інстанції: Коробенко С.В.

Провадження № 22-ц/824/1493/2023 Доповідач: Шебуєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шебуєвої В.А.,

суддів Матвієнко Ю.О., Крижанівської Г.В.,

секретар Ткаченко В.В.,

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 правонаступниками якого є ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої діє її законний представник ОСОБА_2 , та Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої діє її законний представник ОСОБА_2 , до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Зазначав, що з 2008 року він працював в ІПК ДСЗУ на різних посадах, а наказом ІПК ДСЗУ від 31.08.2016 №185-к переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці за результатами конкурсу. Після того як він виявив в діяльності інституту корупційну складову і повідомив про це адміністрацію ІПК ДСЗУ по відношенню до нього з боку керівництва ІПК ДСЗУ розпочався тиск, наслідком якого спочатку стало прийняття наказу від 02.12.2019 за №266-к про відсторонення від роботи, а згодом - наказу ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к про звільнення з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ з 15 січня 2020 року «за аморальні проступки (систематичне порушення морально-етичних норм та недостойна поведінка по відношенню до колег ІПК ДСЗУ, порушення вимог абзацу 6,7 част. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту», п. 1-1 ч.1 ст.1, п. 2 ч.1 ст. 58 Закону України «Про вищу освіту», п. 3.27 Контракту №123 з завідувачем кафедри від 01.09.2016) на підставі п.3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України». Вважає наказ ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к неправомірним і таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства. Він був звільнений в день прийняття наказу ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к, хоча за умовами Контракту №123 від 01.09.2016 про його дострокове розірвання він мав бути попереджений за два тижні. Підставою його звільнення в наказі ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к зазначені наступні документи: рішення Вченої ради "Про дотримання етичних стандартів діяльності науково-педагогічних працівників Інституту" від 25.10.2019 Протокол № 9(150), службові записки: вх.№07/1/20/19 від 31.01.2019, вх.№148/1/15/19 від 21.10.2019, вх. №81/1/09/19 від 27.08.2019, вх. №179/16/19 від 19.11.2019 та службова записка першого проректора ОСОБА_4 від 22.10.2019. В подальшому виявилося, що службової записки першого проректора ІПК ДСЗУ від 22.10.2019, на яку є пряме посилання в наказі про звільнення, не виявлено в журналі реєстрації. Її також не надано на запит його адвоката. В журналі реєстрації вхідної кореспонденції за 2019 рік, копія якого була надана адвокатський запит, не міститься інформації щодо реєстрації всіх інших службових записок, на які є посилання в наказі про звільнення (вх. №07/1/20/19 від 31.01.2019, вх. №148/1/15/19 від 21.10.2019, вх. №81/1/09/19 від 27.08.2019, вх. №179/16/19 від 19.11.2019), що дає підстави для сумнівів в існуванні цих службових записок на момент засідання Вченої ради 25.10.2019. Окрім того, прийняте Вченою радою ІПК ДСЗУ від 25.10.2019 (Протокол № 9 (150) рішення стосується дотримання етичних стандартів діяльності науково-педагогічних працівників Інституту. У зазначеному рішенні не встановлено жодного факту вчинення ним аморального проступку. Він не брав участі у засіданні Вченої ради 25 жовтня 2019 року, оскільки перебував на лікарняному, йому було невідомо про існування службових записок про начебто вчинені ним аморальні дії, він не давав з цього приводу жодних пояснень. Наголошує, що не вчиняв жодного аморального проступку, а звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 статті 41 КЗпП України), не може бути визнано правильним, якщо проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. Обставини і факти, які викладені в службових записках, фактично стосуються неприязних відносин між колегами, і є оціночними судженнями, жодного факту щодо вчинення ним аморального проступку. Внаслідок його протиправного звільнення за начебто вчинення систематичних аморальних проступків він опинився в стресовій ситуації, переніс переживання розгублення та приниження, обурення несправедливим рішенням, тривоги за своє професійне майбутнє та спаплюжену репутацію.

ОСОБА_1 просив визнати протиправним і скасувати наказ Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України №5-к від 15.01.2020 про звільнення з роботи; поновити його на посаді завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ з 15 січня 2020 року; стягнути з ІПК ДСЗУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.01.2020 до дня поновлення на роботі та всі інші передбачені законом виплати; стягнути з ІПК ДСЗУ, ОСОБА_4 на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнаний протиправним і скасований наказ ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 за №5-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ, поновлено ОСОБА_1 на цій посаді з 15.01.2020. Стягнуто з ІПК ДСЗУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 січня 2020 року по 15 лютого 2022 року в розмірі 330196,05 грн. (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів). Стягнуто з ІПК ДСЗУ на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Стягнуто з ІПК ДСЗУ на користь держави судовий збір в розмірі 4242,76 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 12627 грн. (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ІПК ДСЗУ подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалити рішення в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та стягнути з ІПК ДСЗУ витрати на правничу допомогу в сумі 28 529,98 грн. Також просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ІПК ДСЗУ середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ІПК ДСЗУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 січня 2020 року по 15 лютого 2022 року в розмірі 459 195,99 грн. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що в позовній заяві був зазначений попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, в якому орієнтовна сума складала 25000 грн. 03.02.2021 року його представник направив на адресу суду та відповідачів заяву про стягнення судових витрат з усіма належними доказами здійснення зазначених витрат. В судовому засіданні, що відбулося 15.02.2022 його представник проголосив текст зазначеної заяви, та надав пояснення на письмові заперечення представника відповідача щодо розміру заявлених витрат. З незрозумілих причин суд залишив зазначену заяву без реагування, у рішенні взагалі не зазначив жодних підстав для її відхилення. Вважає, що суд невірно застосував норми матеріального права при розрахунку суми середнього заробітку, який підлягав стягненню з відповідача у зв`язку з вимушеним прогулом. Згідно чинного законодавства в ІПК ДСЗУ для викладачів, включаючи завідувачів кафедрами, встановлений 36 годинний робочий тиждень. Оскільки частина занять проходить по суботах, у табелі проставляється по 6 годин 6 робочих днів. Одноденний заробіток розраховується виходячи з 26 денного робочого місяця. Кількість робочих днів у 2020 році склала 291, у 2021 році (станом на 31.12.2021) - 300, у 2022 році (станом на 14.02.2022) - 36. Таким чином кількість робочих днів за розрахунковий період склала - 627. Отже, при розрахунку середнього заробітку необхідно брати 627 днів. Натомість, суд першої інстанції помилково здійснив розрахунок із 5 денного робочого тижня та зменшив кількість днів до 523. Згідно п.10 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (який був чинний на період звільнення (15.01.2020) і був виключений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. N 1213), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт коригування заробітної плати при підвищенні тарифних ставок (посадових окладів) 2020р. до 2019р. - 1,16. Згідно Роз`яснення Директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства економіки України «Щодо незастосування коефіцієнту коригування заробітної плати при підвищенні тарифних ставок (посадових окладів) в зв`язку з вступом в силу постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 08.02.1995 р № 100» у 2021р. коефіцієнт коригування заробітної плати не застосовується. Змінами, внесеними постановою №1213 до Порядку, зокрема виключено норму щодо застосування коефіцієнту коригування при обчисленні середньої заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) у розрахунковому періоді чи у періоді збереження середньої заробітної плати. Тобто, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), наприклад з 1 січня 2021 року, всі виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати враховуватимуться у тому розмірі, в якому вони нараховані без застосування коефіцієнта підвищення тарифних ставок (посадових окладів). Підстав для перерахунку середньої заробітної плати, яка зберігалася за працівниками до набрання чинності постанови №1213 і була нарахована з урахуванням коефіцієнтів підвищення тарифних ставок (посадових окладів), немає, але в подальшому її розмір коригуватися не буде. Тобто, якщо дата початку події, з якою пов`язано розрахунок середньої зарплати, відбулася до 11.12.2020 року (включно), то застосовують попередні правила відповідно до Порядку № 100. Згідно довідки про доходи № 15 від 22.01.2020 його середньоденний заробіток у розмірі 631,35 грн. З урахуванням коефіцієнту коригування окладу станом на 2020 рік (8566 грн.) у порівнянні з 2019 роком (7396 грн.) - 1,16, середній заробіток в день для розрахунку мав складати 732,37 грн. (631,35 * 1,16). Отже, сума середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 15 січня 2020 року по 15 лютого 2022 року мала складати - 459 195, 99 грн. (732.37 * 627), а не 330 196,05 грн., як зазначено у рішенні. Допущений до негайного виконання середній заробіток за один місяць (26 робочих днів) повинен становити 19 041,62 грн., а не 12 627, 00 грн.

ІПК ДСЗУ в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_1 аморального проступку та незаконності його звільнення з займаної посади за п.3 ч.1 ст. 41 КЗпП України. Зі змісту службових записок працівників ІПК ДСЗУ, які були підставою для прийняття роботодавцем рішення про звільнення позивача, зокрема: завідувачки НДЧ підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації Пахомової М.В. від 31.01.2019р., доцента кафедри ПАУ вченого секретаря СВР Качан Я.В. від 21.10.2019р., завідувачки ЦПК Балашової Н. від 27.08.2019р., завідувачки гуртожитку Мальцевої А.М. від 19.11.2019р., - вбачається, що ОСОБА_1 систематично погрожує, шантажує та приниженнує працівників інституту. Це відбувалось в приміщенні інституту в присутності студентів, слухачів та працівників інституту, які мали можливість чути та бачити аморальні дії та висловлювання позивача. Своїми діями позивач скомпрометував себе перед слухачами, студентами та працівниками інституту, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагог. Зважаючи на займану позивачем посаду завідувача кафедри інституту та покладені на нього суспільством функції як взірця моральних якостей, приклад для вихованців та підлеглих, вчинені ним проступки є аморальними та неприпустимими як відносно моральних цінностей, так і до вимог п. 3.27 Контракту. Звільнення позивача на підставі п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України підтверджується конкретними фактами. Звертає увагу на те, що між ІПК ДСЗУ та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір у формі контракту від 01.09.2016р. терміном на 5 років. Термін дії Контракту мав закінчитися 31.08.2021 року, але з ініціативи роботодавця він був розірваний до закінчення строку його дії відповідно до умов абзацу «в» п. 8.2 Контракту. Позивач був звільнений з займаної посади за п.3 ч.1 ст. 41 КЗпП України, що свідчить про відсутність наміру у роботодавця його продовжувати. У постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 757/4906/ 15-ц Верховний Суд виклав правову позицію, якою зазначив, що чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту, в судовому порядку. Оскільки власник не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини із працівником як до, так і після закінчення строку дії трудового договору (контракту), то у суду були відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення на роботі. Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу міг бути стягнутий лише по 31.08.2021р.

Відповідно до копії свідоцтва від 29 червня 2022 року серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року провадження в справі було зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 травня 2023 року ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої діє її законний представник ОСОБА_2 , залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди як правонаступників ОСОБА_1 . Провадження по справі поновлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої діє її законний представник ОСОБА_2 , до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року стягнуто з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках компенсацію понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20922,00 грн., тобто по 10461,00 грн.

В апеляційній інстанції представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

В судове засідання представник Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, ОСОБА_4 не з`явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, починаючи з 2008 року ОСОБА_1 працював в ІПК ДСЗУ на різних посадах, а наказом ІПК ДСЗУ від 31.08.2016 №185-к переведений на посаду завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці за результатами конкурсу.

01 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ІПК ДСЗУ був укладений Контракт №123 , яким позивач призначений завідувачем кафедри управління персоналом та економіки праці ЗПК ДСУ терміном на п`ять років з 01.09.2016 року по 31.08.2021 року.

Наказом ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к ОСОБА_1 був звільнений з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ з 15 січня 2020 року за аморальні проступки (систематичне порушення морально-етичних норм та недостойна поведінка по відношенню до колег ІПК ДСЗУ, порушення вимог абзацу 6, 7 ч.2 ст.54 Закону України «Про освіту», п. 1-1 ч.1 ст.1, п.3 част.1 ст. 58 Закону України «Про вищу освіту», п.3.27 Контракту №123 з завідувачем кафедри від 01.09.2016) на підставі п.3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою звільнення ОСОБА_1 в наказі ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к зазначені наступні документи: рішення Вченої ради "Про дотримання етичних стандартів діяльності науково-педагогічних працівників Інституту" від 25.10.2019, протокол № 9(150), службові записки: вх.№07/1/20/19 від 31.01.2019, вх.№148/1/15/19 від 21.10.2019, вх. №81/1/09/19 від 27.08.2019, вх. №179/16/19 від 19.11.2019 та службова записка першого проректора ОСОБА_4 від 22.10.2019.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції визнав протиправним і скасував наказ ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 за №5-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ та поновив його на цій посаді з 15.01.2020, а також стягнув з ІПК ДСЗУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 січня 2020 року по 15 лютого 2022 року в розмірі 330196,05 грн. (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів). Також суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Колегія суддів погоджується рішенням суду першої інстанції.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, яку зазначено як підставу звільнення ОСОБА_1 , визначено, що трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

При цьому аморальним проступком визначено винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Аморальним проступком слід вважати, зокрема, появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Якщо у разі педагог або викладач скомпрометував себе перед учнями, слухачами, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе, як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України. А тому, звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Рішенням Вченої ради ІПК ДСЗУ від 25.10.2019, яке оформлене протоколом №9 (150) рекомендовано ректору ІПК ДСЗУ Р.В. Войтович розглянути питання про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за порушення етичних норм поведінки.

Разом з тим, у рішенні Вченої ради ІПК ДСЗУ не йдеться про конкретні факти вчинення ОСОБА_1 аморального проступку.

Обставини і факти, які викладені в службових та доповідних записках, про які зазначено в наказі, фактично свідчать про неприязні стосунки, конфлікт між ОСОБА_1 та його колегами, проте відомостей про вчинення ним аморального проступку вони не містять. ІПК ДСЗУ не навело жодним аргументів, що поведінка ОСОБА_1 впливала на виховний процес.

ІПК ДСЗУ не наведено жодних посилань на скарги, звернення або повідомлення про вчинення ОСОБА_1 аморального проступку від учасників освітнього, виховного процесу (студентів).

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 з підстав вчинення ним аморального проступку, несумісного з продовженням виховної роботи, визнав протиправним і скасував наказ ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 за №5-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри управління персоналом та економіки праці ІПК ДСЗУ, поновив позивача на вказаній посаді з 15.01.2020.

Доводи апеляційної скарги ІПК ДСЗУ не спростовують висновків суду першої інстанції у цій частині. Колегія суддів вважає безпідставними посилання ІПК ДСЗУ на закінчення строку контракту і відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі. Наказом ІПК ДСЗУ від 15.01.2020 №5-к ОСОБА_1 звільнений з посади завідувача кафедри не у зв`язку з закінченням строку контракту, а за аморальний проступок на підставі п.3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вбачається зі змісту рішення, суд першої інстанції присудив до стягнення з ІПК ДСЗУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.01.2020 по 14.02.2022 в розмірі 330196,05 грн., виходячи із довідки ІПК ДСЗУ від 22.01.2020 №15, відповідно до якої розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 склав 631,35 грн.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції у цій частині ОСОБА_1 посилався на неправильне застосування судом першої інстанції Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, оскільки при розрахунку суд не врахував, що для позивача був встановлений не п`ятиденний, а шестиденний робочий тиждень, а також не застосував коефіцієнт коригування окладу станом на 2020 рік.

Колегія суддів вважає, що такі посилання апелянта не спростовують висновків суд першої інстанції. Середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100 в редакції до 12 грудня 2020 року). Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Час, протягом якого працівники згідно чинного законодавства або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

В подальшому вказана норма п. 10 була виключена з Порядку №100, шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 09 грудня 2020 року №1213 (далі - Постанова №1213).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловив позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку №100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено у постановах від 06 серпня 2019 року у справі №640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року справі №814/197/15, від 23 березня 2023 року у справі №826/18269/14.

В даній справі відсутні дані про затвердження змін посадового окладу ОСОБА_1 у спірному періоді. Також докази, що для ОСОБА_1 був установлений шестиденний робочий тиждень.

Заявляючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 не звертав уваги на особливості нарахувань за його посадою, просив стягнути на його користь середній заробіток виходячи із середньоденної заробітної плати, яка наявна у довідці ІПК ДСЗУ від 22.01.2020 №15.

У колегії суддів відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з ІПК ДСЗУ.

Колегія суддів не бере до уваги посилання ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не вирішив питання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Це питання вирішено судом першої інстанції після відкриття апеляційного провадження по даній справі.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року стягнуто з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках компенсацію понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20922,00 грн., тобто по 10461,00 грн.

Враховуючи викладене, апеляційні скарги ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ІПК ДСЗУ підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 правонаступниками якого є ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої діє її законний представник ОСОБА_2 , та Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2023 року.

Суддя-доповідач Шебуєва В.А.

Судді Матвієнко Ю.О.

Крижанівська Г.В.