Постанова

від 06.11.2023 по справі 354/371/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 354/371/20

провадження № 61-1470св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Фріс Павло Львович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного 02 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л., зареєстрованого в реєстрі за номером № 367, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер: 2611092001:22:002:0947, площею 0,1450 га, з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в с. Поляниця Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, участок Стаїщі, укладеного 02 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П.Л., зареєстрованого в реєстрі за номером № 364.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., зареєстрованого в реєстрі за номером 479, їй належав на праві власності об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 . Також на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., зареєстрованого в реєстрі за номером 482, їй належала земельна ділянка, кадастровий номер 2611092001:22:002:0947, площею 0,1450 га. 15 квітня 2020 року з інформації яка наявна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вона дізналась, що на підставі оспорюваних договорів купівлі-продажу 02 серпня 2019 року вказане нерухоме майно від її імені було відчужене на користь громадянина ОСОБА_3 . Зазначала, що жодних договорів купівлі-продажу з громадянином ОСОБА_3 не укладала, тому вважала, що оспорювані договори є недійсними з підстав дефекту волі продавця на підставі частини третьої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Фріса П. Л.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л., про визнання недійсними договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного 02 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л., зареєстрованого в реєстрі за номером 367, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер: 2611092001:22:002:0947, площею 0,1450 га, з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в с. Поляниця Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, участок Стаїщі, укладеного 02 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л., зареєстрованого в реєстрі за номером 364.

Позовну заяву обґрунтував тим, що 27 лютого 1993 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 . У період шлюбу, 01 квітня 2011 року, подружжям придбано спірні об`єкти нерухомості, право власності на які було зареєстроване за дружиною. 04 вересня 2020 року під час допиту його як свідка в об`єднаному кримінальному провадженні від 15 травня 2020 року № 42020090000000026 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) позивач дізнався, що спірне майно було відчужене 02 серпня 2019 року на користь відповідача ОСОБА_3 представником його дружини за довіреністю ОСОБА_4 , яка на момент укладення оспорюваних договорів надала нотаріусу свідоцтво про смерть ОСОБА_1 . Також, на момент посвідчення правочинів приватним нотаріусом отримано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 02 серпня 2019 року № 0023560715, у якому зазначено про відсутність інформації про шлюб ОСОБА_2 .

На переконання ОСОБА_1 оспорювані договори були вчиненні за відсутності його згоди на відчуження спільного майна на підставі документів, які містили завідомо неправдиві відомості, що свідчить про порушення їх форми та відповідно до вимог статей 215, 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання зазначених правочинів недійсними.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27 травня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л., про визнання недійсними договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та договору купівлі-продажу земельної ділянки залишено без розгляду з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України (далі - ЦПК України).

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що представник позивачки до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду, та дійшов висновку, що така заява представника позивача підлягає задоволенню.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництва житлового будинку(об`єкта житлової нерухомості) від 02 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Здійснено розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані договори купівлі-продажу земельної ділянки та незавершеного будівництва житлового будинку від 02 серпня 2019 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час перебування продавця у зареєстрованому шлюбі без отримання згоди іншого з подружжя - ОСОБА_1 , який є співвласником вказаного нерухомого майна, а тому такі договори є недійсними.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасовано рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, послався висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, та виходив із того, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_3 на час придбання об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки відсутні ознаки його недобросовісності. Матеріали справи не містять підтвердження, що відповідач був обізнаний про відчуження ОСОБА_2 спірного майна без згоди ОСОБА_1 , тому підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними немає.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на час посвідчення правочинів приватним нотаріусом сформовано витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану № 00023560715 за період з 01 січня 2017 року до 02 серпня 2019 року, відповідно до якого інформація щодо актового запису про шлюб ОСОБА_2 була відсутня.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи

25 січня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Поплавський Д. П., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України; відсутність висновку Верховного Суду щодо добросовісності дій набувача майна у разі наявності факту протиправності дій нотаріуса, який посвідчує правочин щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності і той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); розгляд справи апеляційним судом за відсутності ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про дату, час та місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- проігнорував, що представник відповідача ОСОБА_5 під час укладення оспорюваних договорів зобов`язаний був звернути увагу на те, що згідно зі змістом правовстановлюючого документу на нерухоме майно - договору купівлі купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року, яке він має намір придбати, в пункті 8, зазначено, що ОСОБА_2 на момент укладення договору перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 , але цього не зробив, що свідчить про недобросовісність сторони відповідача;

- не врахував, що приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л. під час вчинення підготовки документів до посвідчення оспорюваних правочинів грубо порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки недбало ототожнив ОСОБА_1 із співвласником спільного сумісного майна подружжя - ОСОБА_1 ;

- не надав належної оцінки доводам позивача щодо недобросовісності дій сторони відповідача під час укладання спірних правочинів та всім наявним у справі доказам.

Також, у касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав визначених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

26 січня 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків у подібних правовідносинах, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання добросовісності дій набувача майна у разі наявності факту протиправності дій нотаріуса, який посвідчує правочин щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності і той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя, а такого щодо того чи повинен власник майна спростувати заперечення набувача про його добросовісність, підтвердивши, що під час вчинення правочину і нотаріус, і набувач повинні були сумніватися у праві відчужувача на відчуження майна (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- не надав належної оцінки тому, що відповідач ОСОБА_3 діяв недобросовісно, оскільки знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя;

- не звернув увагу на те, що зміст спірних правовідносин у цій справі відмінний від змісту спірних правовідносин у справі у справі № 916/2813/18, в якій Велика Палата Верховного Суду 29 червня 2021 року винесла свою постанову, тому безпідставно послався на цю постанову під час ухвалення оскаржуваного судового рішення;

- не навів мотивів щодо питань, які мають значення для вирішення справи - доведеності добросовісності поведінки відповідача ОСОБА_3 під час посвідчення оспорюваних договорів;

- не врахував, що приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л. під час вчинення підготовки документів до посвідчення оспорюваних правочинів грубо порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки недбало ототожнив ОСОБА_1 із співвласником спільного сумісного майна подружжя - ОСОБА_1 .

Також, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав визначених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

24 березня 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду через канцелярію надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявниця зазначила, що касаційна скарга є обґрунтованою і її вимоги підлягають задоволенню.

24 квітня 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому заявник підтримав доводи такої касаційної скарги та просив її задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 січня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 354/371/20 ізЯремчанського міського суду Івано-Франківської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги, а саме запропоновано заявнику надати докази на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

20 лютого 2023 року матеріали справи № 354/371/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 08 вересня 2020 року № 00027694608, 27 лютого 1993 року Другим Суворовським відділом ДРАЦС Одеського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис № 61, прізвище дружини після одруження « ОСОБА_7 ».

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору купівлі-продажу незавершеного будівництва житлового будинку, укладених 01 квітня 2011 року із ОСОБА_8 і посвідчених приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., за реєстром № 482 та № 479, ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку, із кадастровим номером 2611092001:22:002:0947, площею 0,1450 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на вказаній ділянці об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку за АДРЕСА_1 , відсоток готовності якого складає 75%.

У пункті № 8 договору купівлі-продажу земельної ділянки та пункті № 7 договору купівлі-продажу незавершеного будівництв від 01 квітня 2011 року зазначено, що на момент укладення вказаних правочинів покупець ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі із « ОСОБА_1 », згода якого на придбання нерухомого майна, що є предметом договорів засвідчена приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І. 01 квітня 2011 року за реєстровими № 478.

Відповідно до довіреності від 29 липня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. за реєстровим номером № 1258, ОСОБА_9 , яка діє від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 29 червня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О.Ю., за реєстровим номером 267, уповноважила ОСОБА_4 представляти інтереси ОСОБА_2 з усіх без винятку питань, пов`язаних з відчуженням (шляхом продажу, обміну) поділом чи об`єднанням, зміною цільового призначення земельної ділянки, із кадастровим номером 2611092001:22:002:0947, площею 0,1450 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка) та розташованим на ній об`єктом незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказана довіреність видана на строк до 29 червня 2024 року.

Представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_4 01 серпня 2019 року звернулась у Поляницьку сільську раду із заявою, в якій просила видати довідку про наявність забудови на земельній ділянці, площею 0,1450 га, за адресою: уч. Стаїщі у с. Поляниця.

02 серпня 2019 року між ОСОБА_2 , від імені якої згідно довіреності в порядку передоручення діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності від 27 вересня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Троїцького районного нотаріального округу Гапочкою Е. Г. за реєстровим номером 3690, діяв ОСОБА_5 укладені договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір купівлі-продажу незавершеного будівництва житлового будинку, посвідчені приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л., за реєстром № 364, 367, відповідно до яких ОСОБА_2 відчужила спірне майно на користь ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом № 4 договору купівлі-продажу незавершеного будівництва від 02 серпня 2019 року продаж предмета договору вчинено за ціною 1 168 410 грн. У пункті № 6 зазначено, що підписанням цього договору сторони засвідчують факт повного розрахунку за проданий об`єкт.

Відповідно до пункту № 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 серпня 2019 року продаж вчинено за ціною 50 112,00 грн, які покупець сплатив, а продавець одержала кошти повністю до підписання договору.

У пункті № 15 вказаного договору зазначено, що угода укладена за згодою дружини покупця ОСОБА_10

23 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернулася у прокуратуру Івано-Франківської області із повідомленням про злочин відповідно до якого просила внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочати досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконного заволодіння належними їй земельною ділянкою, із кадастровим номером 2611092001:22:002:0947, та об`єктом незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 190 КК України.

Відповідно до витягу з ЄРДР, 20 серпня 2020 року за заявою ОСОБА_3 внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020091200000018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України за фактом заволодіння його майном групою осіб, за попередньою змовою, шахрайським способом.

Ухвалами слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2020 року про арешт майна в об`єднаному кримінальному провадженні № 42020090000000026 підтверджується, що спірна земельна ділянка, площею 0,145 га, з кадастровим номером 2611092001:22:002:0947, була поділена на дві земельні ділянки: площею 0,095 га, з кадастровим номером: 2611092001:22:002:3112, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка) та площею 0,050 га, кадастровий номер: 2611092001:22:002:3111, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1958112526110, що знаходяться за адресою: уч. Стаїщі с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, які на даний час належать на праві власності відповідачу ОСОБА_3 .

При посвідченні оскаржуваних договорів купівлі-продажу приватному нотаріусу Яремчанського міського нотаріального округу Фрісу П. Л. представником продавця були надані документи для вчинення нотаріусом відповідних дій, а саме: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 482; витяг з Державного реєстрових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 грудня 2018 року № 150489445, відповідно до якого земельна ділянка, із кадастровим номером 2611092001:22:002:0947, площею 0,1450 га, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» Одеської області Вальвакова Д. Г. від 18 грудня 2018 року, індексний номер 44679504; договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 01 квітня 2011 року, зареєстрований у реєстрі за № 479; витяг з Державного реєстрових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 150505331 від 20 грудня 2018 року, відповідно до якого незавершене будівництво, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відсоток готовності якого складає 75%, зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень( з відкриттям розділу) державного реєстратора Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» Одеської області Вальвакова Д. Г. від 20 грудня 2018 року, індексний номер:44746688; нотаріально посвідчена довіреність від 29 липня 2019 року за реєстром №1258, видана ОСОБА_9 в порядку передоручення на ім`я ОСОБА_4 та скорочений витяг з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) від 02 серпня 2019 року № 39811972; копія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , виданого Ніжинським міським відділом Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області 29 грудня 2015 року та копія картки платника податків, видана Ніжинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на ім`я ОСОБА_4 15 січня 2016 року; копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Іллічівським районним відділом управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області 17 грудня 1997 року на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на сторінці № 10 якого наявна відмітка про реєстрацію шлюбу із ОСОБА_1 у Ленінському РАГС м. Одеси 27 лютого 1993 року; копія картки платника податків, виданої Державної податковою інспекцією у Одеській області на ім`я ОСОБА_2 , згідно якою дата внесення відомостей до Державного реєстру фізичних осіб вказана 21 березня 1998 року, дата видачі довідки - 05 червня 1996 року; копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , видана повторно Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального правління юстиції у місті Києві 12 жовтня 2017 року, з якої вбачається, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; звіт про експертну оцінку земельної ділянки, виконаний Приватним екпертно-виробничим підприємством «Земпроект» 07 червня 2019 року; звіт про експертну оцінку незавершеного будівництва житлового будинку, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Тренд Інвест» 01 серпня 2019 року в особі оцінювача ОСОБА_11 ; довідка Поляницької сільської ради від 01 серпня 2019 року № 460 відповідно до якої на належній ОСОБА_2 земельній ділянці, із кадастровим номером 2611092001:22:002:0947, знаходиться об`єкт незавершеного будівництва.

02 серпня 2019 року приватним нотаріусом сформовано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану № 00023560715 з якого вбачається, що за період з 01 січня 2017 року до 02 серпня 2019 року інформація щодо актового запису про шлюб ОСОБА_2 відсутня.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданого повторно 12 жовтня 2017 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що відділом Реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 13 листопада 2015 року зроблено актовий запис № 564.

Відповідно до повідомлення Печерського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 вересня 2020 року № 1910/20.8-09 за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актового запису про смерть відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 не виявлено. Одночасно спростовано інформацію щодо повторної видачі вказаним відділом державної реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про смерть вказаної особи серії НОМЕР_4 від 12 жовтня 2017 року.

Суб`єкт оціночної діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_11 листом за вих. № 1 від 26 травня 2020 року повідомив, що до нього ніколи не звертались особи з метою отримання звіту про оцінку об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1450 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0947 і відповідного звіту він не виготовляв і нікому не передавав. Ніякого відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тренд Інвест» він не має та звіту про експертну грошову оцінку ідентифікатор за базою ФДМУВЕЦГЗФ 788956 не виготовляв.

Відповідно до звіту про оцінку житлового будинку, виконаного Приватним підприємством «Експертиза ПРО» 27 липня 2020 року на замовлення ОСОБА_12 , станом на дату оцінки двоповерховий 26-ти кімнатний житловий будинок АДРЕСА_1 з мансардою та підвальним приміщенням, 2010 року побудови, має стан готовності 100 % закінченого будівництвом об`єкту. Реновація, реконструкція, ремонт і укріплення фундаментів, даху і перекриття, проведені у 2019-2020 роках, оновлення, доопрацювання проекту, обладнання водопостачанням із власної свердловини глибиною 42 метри, автономною каналізацією, підключення і підведення електропостачання, облаштування опалення від твердопаливного котла проведено в 2019 році.

Правове обґрунтування

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої та другої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість (стаття 31 ЦК України).

За приписами частини першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною четвертою статті 369 ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Відсутність згоди одного з подружжя може бути підставою для оспорення договору, укладеного іншим з подружжя.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такі правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, відступивши від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що оскільки в діях ОСОБА_3 на час придбання об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки відсутні ознаки його недобросовісності і матеріали справи не містять підтвердження того, що відповідач був обізнаний про відчуження ОСОБА_2 спірного майна без згоди ОСОБА_1 , то підстав для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними немає.

Крім того, апеляційний суд правильно врахував, що на час посвідчення правочинів приватним нотаріусом сформовано витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану № 00023560715 за період з 01 січня 2017 року до 02 серпня 2019 року, відповідно до якого інформація щодо актового запису про шлюб ОСОБА_2 була відсутня.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що апеляційним судом проведено розгляд справи за їх відсутності, належним чином не повідомлених про дату, час та місце судового засідання, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Матеріли справи свідчать про те, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву (т. 4 а. с. 49).

07 та 09 листопада 2022 року копії ухвали суду від 04 листопада 2022 року та копії апеляційної скарги ОСОБА_3 направленні представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_13 та представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_14 електронною поштою (т. 4 а. с. 50, 55).

14 та 15 листопада 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 та представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_14 подали електронною поштою до Івано-Франківського апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_3 (т. 4 а. с. 56 - 74).

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року призначено до судового розгляду на 30 листопада 2022 року на 09 год 30 хв (т. 4 а. с. 75).

15 листопада 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд направив електронною поштою представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_13 та представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_14 судові повістки про виклик до суду, в якій повідомив, що 30 листопада 2022 року об 09 год 30 хв у приміщенні суду відбудеться розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (т. 4 а. с. 79, 83).

Також у матеріалах справи наявні довідки Івано-Франківський апеляційного суду про доставку SMS щодо повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зазначений розгляд справи (т. 4 а. с. 80, 82).

24 та 25 листопада 2022 року представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_14 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 електронною поштою подали до Івано-Франківського апеляційного суду заяви про проведення судового засідання, призначеного на 30 листопада 2022 року, в режимі відеоконференції (т. 4 а. с. 85-90, 93-97).

Ухвалами Івано-Франківського апеляційного суду від 24 та 28 листопада 2022 року клопотання представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_14 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 задоволено. Розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року постановлено здійснювати дистанційно в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів із застосуванням сервісу EASYCON за участі представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_14 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 поза межами суду у відповідності до вимог, визначених Порядком роботи з технічними засоби відеоконференц зв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2020 року № 196 (т. 4 а. с. 91-92, 98-99).

30 листопада 2022 року розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року Івано-Франківським апеляційним судом не проводився у зв`язку з перебуванням судді Томин О. О. у відпустці. Розгляд справи відкладено на 06 грудня 2022 року на 09 год 00 хв. (т. 4 а. с. 108).

30 листопада 2022 року Івано-Франківським апеляційним судом повідомлено представницю ОСОБА_1 - ОСОБА_14 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 через телефонограму про відкладення розгляду справи на 06 грудня 2022 року о 09 год 00 хв. (т. 4 а. с. 109 - 110).

01 та 02 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 та представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_14 електронною поштою подали до Івано-Франківського апеляційного суду заяви про проведення судового засідання, призначеного на 06 грудня 2022 року, в режимі відеоконференції (т. 4 а. с. 114-117, 122-123).

06 грудня 2022 року відбулось перше судове засідання Івано-Франківського апеляційного суду у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року за участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 та представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_14 . Розгляд справи відкладено на 20 грудня 2022 року на 09 год 30 хв (т. 4 а. с. 124-126).

07 грудня 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд направив електронною поштою представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_14 та представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_13 судові повістки про виклик до суду, в якій повідомив, що 20 грудня 2022 року об 09 год 30 хв у приміщенні суду буде продовжено розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (т. 4 а. с. 128, 130).

15 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 електронною поштою подав до Івано-Франківського апеляційного суду заяву про проведення судового засідання, призначеного на 20 грудня 2022 року, в режимі відеоконференції (т. 4 а. с. 136-139).

20 грудня 2022 року відбулось останнє судове засідання Івано-Франківського апеляційного суду у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року за участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 та представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_14 . В цьому судовому засіданні судом прийнято оскаржувану постанову і оголошено її вступну та резолютивну частини (т. 4 а. с. 124-126).

З огляду на викладене, керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, враховуючи, що заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виклали свої доводи у відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , їх інтереси у судовому засіданні представляли їх представники, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, Івано-Франківський апеляційний суд у судовому засіданні 20 грудня 2022 року цілком законно розглянув справу по суті без особистої участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Крім того, відсутність заявників на судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 жодним чином не вплинула на правильність, законність та обґрунтованість винесеного судом апеляційної інстанції судового рішення.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 на те, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 за заявою ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації та реєстрацію права власності в межах справи № 10/2180 про банкрутство, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Натомість у справі, що переглядається, предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу з підстав відсутності згоди одного з подружжя на їх укладення, питання про витребування майна чи оскарження його реєстрації не ставилось. Фактичною підставою позову є укладення оспорюваних правочинів без згоди іншого члена подружжя.

Отже, у наведеній заявниками постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ, відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Аргументи касаційних скарг ОСОБА_15 та ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 та у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилаються заявники у касаційних скаргах, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції.

Так, у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 за позовом про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Такі висновки відповідають висновкам, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

У постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 за позовом про стягнення коштів, Верховний Суд дійшов висновку про те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Водночас у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанцій врахував вказані висновки суду касаційної інстанції у процесі вирішення питання щодо добросовісності відповідача як набувача спірного майна та на основі аналізу наявних у справі доказів і встановлених у справі обставин дійшов висновку, що відповідач укладаючи оспорювані правочини діяв добросовісно.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що представник відповідача ОСОБА_5 під час укладення оспорюваних договорів зобов`язаний був звернути увагу на те, що згідно зі змістом правовстановлюючого документу на нерухоме майно - договору купівлі купівлі-продажу від 01 квітня 2011 року, яке він має намір придбати, в пункті 8, зазначено, що ОСОБА_2 на момент укладення договору перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 , але цього не зробив, що свідчить про недобросовісність сторони відповідача, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони фактично зводяться до необхідності встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не навів мотивів щодо питань, які мають значення для вирішення справи - доведеності добросовісності поведінки відповідача ОСОБА_3 під час посвідчення оспорюваних договорів, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, в якому суд здійснив оцінку дій сторони відповідача в аспекті питання добросовісності та навів відповідні мотиви.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не врахував, що приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Фріс П. Л. під час вчинення підготовки документів до посвідчення оспорюваних правочинів грубо порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки недбало ототожнив ОСОБА_1 із співвласником спільного сумісного майна подружжя - ОСОБА_1 , Верховний Суд відхиляє оскільки питання правомірності дій третьої особи - приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Фріса П. Л. не було предметом дослідження судів у рамках розгляду цієї справ, а отже і не підлягало врахуванню апеляційним судом.

Посилання у касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у питанні добросовісності дій набувача майна у разі наявності факту протиправності дій нотаріуса, який посвідчує правочин щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності і той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя, а також у питанні того чи повинен власник майна спростувати заперечення набувача про його добросовісність, підтвердивши, що під час вчинення правочину і нотаріус, і набувач повинні були сумніватися у праві відчужувача на відчуження майна, є безпідставними оскільки заявниками не вказано у касаційних скаргах норми права, щодо якої відсутній висновок щодо її застосування та належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Крім того, існує стала судова практика у справах щодо визнання недійсними укладеного одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя. Зокрема свої висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд виклав у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18.

Інші доводи, наведені у касаційних скаргах, правильність висновків суду апеляційноїінстанції не спростовують, на законність ухваленого ним оскаржуваного судового рішення не впливають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у постанові апеляційного суду, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість постанови не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У своїх касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виклали клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

Зазначені клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені заявниками аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, за наявності яких справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Тому в задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак