Рішення

від 10.10.2023 по справі 754/15681/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №754/15681/20 2/760/1375/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Хліменкової А. Л.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, в якому просила, з урахуванням уточненої позовної заяви: здійснити поділ спільного майна подружжя набутого у період щлюбу з відповідачем; присудити та визнати право власності за нею на гаражний бокс блок НОМЕР_1 , що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вул. Козелецька, 2а, у м. Києві, вартістю 17 920 грн, 50% частки статутного капіталу - корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт», код ЄДРПОУ 36273669, що відповідає внеску в розмірі 35 115 грн; присудити та визнати право власності за ОСОБА_2 на гаражний бокс № НОМЕР_2 , що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вул. Козелецька, 2а у м. Києві, загальна площа 45,1 кв.м, що розташований на земельних ділянках кадастровий номер 8000000000:69:284:0002 та кадастровий номер 8000000000:69:284:0001, вартістю 113 071 грн, 50% частки статутного капіталу - корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт», код ЄДРПОУ 36273669, що відповідає внеску в розмірі 35 115 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2013 року вона разом з відповідачем проживали однією сім`єю, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилися син - ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_6 06 січня 2015 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб.

04 листопада 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом про розірвання шлюбу, однак станом на дату подання заяви про поділ спільного майна, шлюб між ними не розірвано.

У період шлюбу сторонами було набуте наступне майно: гаражні бокси блок НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що знаходяться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вул. Козелецька, 2а, у м. Києві, а також 100% частки статутного капіталу - корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт», код ЄДРПОУ 36273669, що відповідає внеску в розмірі 70 230 грн.

Позивач зазначає, що вищеперелічене майно та майнові права є спільною сумісною власністю її та відповідача. Добровільної згоди щодо поділу майна вони не дійшли, тому звернулася до суду з указаним позовом.

26 листопада 2020 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва вищевказану позовну заяву передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

20 січня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

28 вересня 2022 року відповідачем подано до суду заяву про визнання частини позовних вимог, в якій зазначив, що вартість спірного майна у розмірі, визначеному у позові не заперечує та визнає позовну вимогу щодо визнання права власності за позивачем на автомобіль KIA CARENS, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , сірого кольору, вартістю 340 080 грн, тому вважає за можливе припинити право спільної сумісної власності на вищевказаний автомобіль. Щодо задоволення інших позовних вимог заперечує.

02 листопада 2022 року від позивача до суду надійшла заява про відмову від позову в частині вимог щодо поділу спільного майна, а саме: автомобіля KIA CARENS, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , зареєстрованого 21 липня 2017 року за ОСОБА_2 , в якій зазначила, що відмовляється від позову в частині зазначених вище вимог, та просила прийняти відмову від позову в цій частині.

18 листопада 2022 року від відповідача надійшли письмові заперечення на заяву позивача про відмову від частини позовних вимог, в яких заперечував проти задоволення заяви сторони позивача, оскільки прийняття судом відмови позивача від частини позовних вимог призведе до порушення її майнових прав, невирішеності конфлікту між сторонами, порушення принципу процесуальної економії та нерівномірного розподілу майна.

10 січня 2023 року позивачем повторно подано до суду заяву про відмову від частини позовних вимог разом з уточненою позовною заявою.

Ухвалою суду від 08 лютого 2023 року прийнято відмову від позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в частині поділу спільного майна, а саме: автомобіля KIA CARENS, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , зареєстрованого 21 липня 2017 року за ОСОБА_2 та закрито провадження в цій частині.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, з урахуванням уточненої позовної заяви, посилаючись на обставини, викладені в ній. Крім того, зазначила, що 100% частки статутного капіталу ТОВ «ВП «Спецремонт» було придбано та зареєстровано на відповідача у грудні 2017 року, тобто у період шлюбу між сторонами, тому вважає, що статутний капітал вищевказаного товариства було сформовано за рахунок внеску спільних коштів подружжя, та наполягає на визнанні за позивачем частки статутного капіталу. Водночас, продаж зазначеної частки відповідачем було здійснено без дозволу та без згоди позивача. Просила задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що стороною позивача некоректно сформульовано позовні вимоги щодо присудження їй 50% частки статутного капіталу - корпоративних прав ТОВ «ВП «Спецремонт», оскільки відповідно до чинного законодавства статутний капітал ТОВ не підлягає поділу, а інший з подружжя має право на компенсацію 50% вартості внеску до статутного капіталу. Крім того, ОСОБА_2 не є засновником ТОВ «ВП «Спецремонт», тобто не формував статутний капітал товариства, а ставши його учасником не вносив жодних внесків до його статутного капіталу та не сплачував жодних коштів за свою частку, тому не відповідає дійсності твердження позивача, що частка в статуному капіталі сформована за рахунок спільних коштів подружжя. Так, відповідач 24 липня 2017 року придбав у ОСОБА_7 частку в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «ВП «Спецремонт», що складає 70 320 грн, на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, відповідно до умов якого право власності на частку, що відчужується переходить до покупця з моменту підписання сторонами даного договору. Вартість частки становить 70 230 грн. Водночас, відповідач не здійснював жодних оплат за вищевказаним договором, будь-яких вимог про виконання зобов`язання за договором від ОСОБА_7 не надходило. Окрім цього, ОСОБА_2 22 січня 2022 року за договором купівлі-продажу часток в статутному капіталі продав належну йому частку ОСОБА_8 . Таким чином, з огляду на те, що статутний капітал ТОВ «ВП «Спецремонт» було сформовано задовго до того як ОСОБА_2 став його учасником, за придбання частки в статутному капіталі ним жодних коштів не сплачено, будь-яких внесків до статутного капіталу він не вносив, протилежного стороною позивача не доведено, ОСОБА_4 не має права ні на частку в статутному капіталі, ні на компенсацію вартості внесеного майна.

Щодо гаражних боксів зазначили, що вони були придбані з метою виконання ремонтних робіт, розвитку підприємницької діяльності відповідача для можливості подальшого матеріального забезпечення дітей, які перебувають на повному утриманні батька. Вказані об`єкти використовуються в господарській діяльності відповідачем, а ОСОБА_4 не приймала ні особистої, ні фінансової участі в придбанні гаражних боксів, не здійснює в них жодної діяльності та взагалі ними не користується.

У зв`язу з викладеним, сторона відповідача просила суд відступити від засади рівності часток подружжя, оскільки за рішенням суду місце проживання дітей визначено з батьком, вони перебувать на його повному утриманні, а позивач жодної допомоги на їх утримання не надає та визнати за відповідачем права власності на гаражні бокси.

Враховуючи викладене, просили відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом установлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 січня 2015 року.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року, яке набрало законної сили 16 квітня 2021 року, шлюб між ними розірвано.

Сторони мають двох спільних дітей: сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 26 липня 2014 року, та дочку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 26 липня 2014 року.

За час шлюбу сторони набули у власність нерухоме майно:

- гаражний бокс блок НОМЕР_1 , що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вул. Козелецька, 2а у м. Києві , загальна площа 44,8 кв. м, вартістю 17 920 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу гаражного боксу від 29 квітня 2020 року, зареєстрованим в реєстрі за № 866. Право власності на зазначений бокс зареєстровано за відповідачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 207817165 від 29 квітня 2020 року;

- гаражний бокс № НОМЕР_2 , що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вул. Козелецька, 2а у м. Києві , загальна площа 45,1 кв. м, що розташований на земельних ділянках кадастровий номер 8000000000:69:284:0002 та кадастровий номер 8000000000:69:284:0001, вартістю 113 071 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу гаражного боксу від 27 січня 2020 року. Право власності на зазначений бокс зареєстровано за відповідачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 197739418 від 27 січня 2020 року;

- 100 % частки статутного капіталу - корпоративних прав ТОВ «ВП «Спецремонт», та відповідає внеску в розмірі 70 230 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ВП «Спецремонт» від 24 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Відповідно до пункту 3 вказаного договору право власності на частку статутного капіталу Товариства, що відчужується переходить до покупця з моменту підписання сторонами даного договору. Пунктом 8 визначено, що вартсіть частки становить 70 230 грн.

У зв`язку з викладеним, Протоколом № 1 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт» від 25 липня 2017 року змінено склад учасників Товариства та затверджено розподіл часток наступним чином: ОСОБА_2 - 70 230 грн, що складає 100% статутного капіталу.

22 січня 2022 року ОСОБА_2 продано частку в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «ВП «Спецремонт», вартість якого складає 70 230 грн. Продаж здійснено за ціною 1 000 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт» від 22 січня 2022 року та актом приймання-передачі частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт» від 22 січня 2022 року, підписаних відповідачем та ОСОБА_8 .

Між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 753/1902/21.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Так, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про визнання спірного майна його особистою приватною власністю.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

Під час судового розгляду установлено, що сторони узгодили між собою вартість спірного майна, яку було визначено, виходячи з первинних правовстановлюючих документів (договорів купівлі-продажу) на майно.

З урахуванням викладеного судом установлено обсяг та вартість спільного майна подружжя, яке підлягає поділу, а саме: гаражний бокс блок НОМЕР_1 , що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вул. Козелецька, 2а, у м. Києві вартістю 17 920 грн; гаражний бокс № НОМЕР_2 , що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вул. Козелецька, 2а у м. Києві вартістю 113 071 грн; грошові кошти в сумі 70 230 грн, внесені до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт».

Твердження сторони відповідача про те, що частка статутного капіталу щодо якої позивачем заявлено вимогу про поділ не належить до спільного майна подружжя, оскільки ним не було сплачено будь-яких коштів за її придбання та ним не вносилися грошові кошти до статутного капіталу, суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Згідно з пунктом 4.1 Статут ТОВ «ВП «Спецремонт» відповідач був єдиним учасником зазначено товариства. Пунктом 7.1.3. визначено, що 100% статутного капіталу товариства формується шляхом передачі учасником товариства вкладу в розмірі 70 230 грн на баланс товариства.

Таким чином, ОСОБА_2 був одноосібним власником ТОВ «ВП «Спецремонт» із часткою в статуному капіталі в розмірі 70 230 грн, що складає 100% статутного капіталу, яку 22 січня 2022 року ним було відчужено, що свідчить про те, що ним було оплачено (внесено) належну йому частку у статутному капіталі товариства.

Крім цього, у пункті 2 договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Спецремонт» від 22 січня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зазначено, що частка, що відчужується сплачена відповідачем повністю та належить йому на праві власності на підставі Статуту.

Разом з тим, у поданій до суду заяві про визнання позову в частині позовних вимог, відповідач визначав загальну вартість майна, що підлягає поділу з урахуванням внеску до статутного капіталу товариства в сумі 70 230 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач не спростував презумпцію спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, щодо якого ставляться вимоги про поділ в межах цієї справи.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що сторони у справі не домовилися про порядок поділу спільного майна, суд вважає за необхідне визначити наступний порядок його поділу.

За змістом частини другої статті 113 ЦК України та частини третьої статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно з частиною першою статті 115 ЦК України та частиною першою статті 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (частина 2 статті 115 ЦК України, частини 1 і 2 статті 13 Закону).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62, 66 ГК України).

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, відповідно до якого майно (грошові кошти), внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства, передані до статутного фонду приватного підприємства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства (підприємства), а право іншого з подружжя на майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є засновником господарського товариства, власником приватного підприємства і вносить до його статутного капіталу спільні кошти подружжя, то в іншого з подружжя виникає право вимоги виплати половини внесених коштів у разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17.

Ураховуючи наведене, беручи до уваги, що відповідачем було придбано 100% частки у статутному капіталі ТОВ «ВП «Спецремонт» у період зареєстрованого шлюбу з позивачем, а відтак внесок до статутного капіталу (частка у статутному капіталі) ТОВ «ВП «Спецремонт» в розмірі 70 320 грн сформований за рахунок коштів подружжя. Крім того, відповідач відчужив зазначену частку без згоди позивача, доказів на підтвердження того, що всі кошти від її продажу були витрачені в інтересах сім`ї суду не надав, тому суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію 1/2 частини внеску до статутного капіталу вказаного вище товариства, що становить 35 115 грн.

Що стосується поділу гаражних боксів, то судом установлено, що вони були придбані відповідачем у період зареєстрованого шлюбу з позивачем, у судовому засіданні стороною відповідача було зазначено, що вищевказані гаражі є окремо розташованими об`єктами нерухомого майна, що не пов`язані один з одним та розташовані в одному кооперативі, у зв`язку з чим, суд вважає за доцільне здійснити їх поділ в натурі і виділити ОСОБА_2 гаражний бокс, що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вулиці Козелецькій, 2а у м. Києві , гараж № НОМЕР_2 , загальною площею 45,1 кв. м, вартістю 113 071 грн, а ОСОБА_4 - гаражний бокс блок А, що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вулиці Козелецькій, 2а у м. Києві , гараж № НОМЕР_5 , загальною площею 44,8 кв. м, вартістю 17 920 грн.

Посилання сторони відповідача на те, що зазначені гаражні бокси використовуються ним в господарській діяльності, а тому мають бути виділені йому, не підтверджені належними доказами.

Так, загальна вартість спільного сумісного майна подружжя становить 201 221 грн. Частка кожного з подружжя у спільному майні складає 100 610,50 грн. На користь ОСОБА_4 виділено майна на суму 53 033 грн, а на користь ОСОБА_2 - на суму 148 184 грн. Таким чином, різниця у вартості частки у спільному сумісному майні подружжя становить 47 577,60 грн (100 610,50-53 033 грн=47 577,60 грн).

Водночас, сторона відповідача під час судового розгляду просила відступити від засади рівності часток майна подружжя, оскільки спільні діти сторін проживають разом з батьком та перебувають на його утриманні, а позивач будь-якої участі в їх утриманні не бере.

Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

На підставі викладеного, судом встановлено, що стороною відповідача не надано жодних доказів на пітвердження наявності умов, за яких законом передбачена можливість відступу від засади рівності часток подружжя, зокрема, посилання на те, що позивач не бере участі в утриманні дітей не підтверджено належними та допустимими доказами.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши надані сторонами докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов до висновку про чаткове задоволення позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума судового збору, пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог, що становить 1 006,10 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 60-63, 69-71 СК України, статтями 365, 368, 372 ЦК України, статтями 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 272, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_4 право власності на гаражний бокс блок А, що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вулиці Козелецькій, 2а у м. Києві , гараж № НОМЕР_5 , загальною площею 44,8 кв. м.

В порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_2 право власності на гаражний бокс, що знаходиться в обслуговуючому кооперативі «Ветеранів» по вулиці Козелецькій, 2а у м. Києві , гараж № НОМЕР_2 , загальною площею 45,1 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 47 577,50 (сорок сім тисяч п`ятсот сімдесят сім гривень 50 коп.) гривень грошової компенсації.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 половину внесених грошових коштів до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «СПЕЦРЕМОНТ» (код ЄДРПОУ 36273669) у сумі 35 113 (тридцять п`ять тисяч сто тринадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 006,10 (одна тисяча шість гривень 10 коп.) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя Л. М. Ішуніна