Постанова

від 09.11.2023 по справі 569/18407/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/18407/22

Провадження № 22-ц/4815/1040/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.

секретар судового засідання - Мороз А. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міськової Оксани Григорівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року у складі судді Гордійчук І. О., ухвалене в м. Рівне о 10 годині 22 хвилині, повний текст рішення складено 05 липня 2023 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2013 року шлюб між ним, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 було розірвано. Від цього шлюбу вони мають доньку, ОСОБА_4 , 2012 року народження. Після розірвання шлюбу подружжя ОСОБА_5 нетривалий час, до кінця липня 2013 року, проживали окремо, однак у подальшому знову стали спільно проживати разом з дітьми у квартирі, що належала дружині, по АДРЕСА_1 . У серпні 2013 року ними було придбано транспортний засіб марки Renault Laguna, 2010 року випуску. У вересні 2016 року за спільні кошти подружжя було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , що наразі належить їм на праві спільної часткової власності на підставі Договору про поділ майна від 22 листопада 2016 року та земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:1026, площею 0,0089 га. У вказаному будинку сторони з дітьми спільно проживали до 30 липня 2022 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні фінансові витрати, взаємні права та обов`язки притаманні подружжю, в інших шлюбах не перебували, спільно виховували дітей, їздили на відпочинки. У лютому 2021 року за спільні кошти було придбано транспортний засіб марки Peugeot, 2010 року випуску. Зазначав, що проживання однією сім`єю з відповідачкою після розірвання шлюбу, ведення з нею спільного господарства підтверджується тим, що вони були зареєстровані за однією адресою. Починаючи з липня 2022 року у будинку, що належить їм на праві спільної часткової власності відповідачка проживає з своїм новим співмешканцем та донькою ОСОБА_4 . Вільного доступу до житлового будинку він не має. Просив суд встановити факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2013 року по 01 серпня 2022 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 рокуу задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Міськова Оксана Григорівна оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про те, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивача і відповідача заявлена без зазначення конкретної правової мети та пояснює, що, по-перше, позовна заява містить вказівку на мету заявленої позовної вимоги, зокрема та, що встановлення цього факту необхідне позивачу для подальшого встановлення правового режиму майна, набутого подружжям в період спільного проживання без реєстрації шлюбу та вирішення інших майнових питань, та, по-друге, під час судового розгляду головуючим суддею з`ясовувалася мета цього позову. Стверджує, що позивачем було доведено, що встановлення юридичного факту необхідне йому для захисту особистих майнових прав, оскільки як самим позивачем, так і його представником під час судового засідання була вказана мета заявленої вимоги, а до матеріалів справи були долучені докази придбання такого рухомого майна у період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу. Вважає, що місцевий суд припустився помилки при формуванні свого висновку щодо обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. Зауважує, що жодною процесуальною нормою не встановлено обов`язку, який би покладався на особу, яка звертається до суду щодо об`єднання в одній позовній заяві вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основних та похідних вимог. Додає, що виключно позивач наділений дискрецією на право вибору способу звернення за захистом його порушених чи оспорюваних прав, а тому оскільки спосіб захисту та його ефективність визначає позивач, а не суд, то суд не вправі і не повинен оцінювати ефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних спорів. Доводить, що формальна відмова суду у задоволенні позову позбавляє його довірителя реалізації права на визначення правового режиму майна, набутого колишнім подружжям в період спільного проживання без реєстрації шлюбу та вирішення інших майнових питань, пов`язаних із таким майном, оскільки без встановлення цього юридичного факту позивач не має процесуальної можливості звернутися до суду із позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. З наведених міркувань просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 лютого 2011 року, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2013 року розірвано. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно ч. 1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (ч. 3 ст. 105 СК України).

20 квітня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_8 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №813, ОСОБА_1 придбав 3/10 частки у майні спільної часткової власності, ОСОБА_3 7/10 частки у майні спільної часткової власності у особисту приватну власність кожен на умовах, передбачених цим Договором, земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:054:1026, площею 0,0089 га.

Згідно договору про поділ майна від 22.11.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №2525, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 розподілили майно, що є об`єктом їхньої спільної часткової власності, зокрема, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 231,0 кв.м., загальною площею 751,3 кв.м. У приватну спільну часткову власність ОСОБА_1 (3/10 частки), ОСОБА_3 (7/10 частки) переходить 4-1 тамбур площею 4,1 кв.м., 4-2 коридор площею 3,1 кв.м., 4-3 загальна кімната площею 20,9 кв.м., 4-4 кухня площею 9,4 кв.м., 4-5 санвузол площею 3,6 кв.м., 4-6 коридор площею 7,5 кв.м., 4-7 житлова кімната площею 14,2 кв.м., 4-8 житлова кімната площею 15,5 кв.м., 4-9 санвузол площею 4,8 кв.м., а - відкритий тамбур, а1 - балкон, загальною площею 83,1 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., що складають цілий окремий об`єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 . Як вбачається з пункту 3 даного Договору, сторони стверджують, що на момент укладення цього Договору ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі не перебувають та у фактичних шлюбних відносинах не перебувають.

Відповідно до копії свідоцтва НОМЕР_2 за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки Renault Laguna, 2010 року випуску, дата державної реєстрації 09.08.2013 року.

Відповідно до копії свідоцтва НОМЕР_3 за ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль марки Peugeot, 2010 року випуску, дата державної реєстрації 23.02.2021 року.

Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2013 року по 01 серпня 2022 року. При цьому, вимог про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, щодо визначення правового статусу нерухомого майна ним не заявлено.

Відповідно до частини 1 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки статтею 74 відповідного Кодексу передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Пленум Верховного Суду України в п.20 Постанови №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вказав, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс 12).

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

На підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, який заявник просив встановити, ним подано фотографії спільного проведення часу із відповідачкою у заявлений період та подано клопотання про допит свідків, які можуть підтвердити обставини проживання.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження № 61-5296св19). Верховний Суд також відхилив доводи, наведені у касаційній скарзі про те, що судами не допитано всіх свідків, оскільки позивач не вказала, яким чином показання свідків, можуть вплинути на предмет доказування та на зміст судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд враховує, що від встановлення юридичного факту, про який заявляє ОСОБА_1 , його майнові права не змінюються, а встановлення такого юридичного факту для преюдиційності у іншому спорі є недопустимим.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Встановлені обставини справи у сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, що їх регулюють, дають підстави для висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 не пов`язані з вимогами про визнання права власності на майно в порядку статті 74 СК України, а тому підлягають відхиленню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міськової Оксани Григорівни залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 листопада 2023 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Шимків С. С.