Постанова

від 07.02.2024 по справі 569/18407/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 569/18407/22

провадження № 61-17662св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Міськова Оксана Григорівна, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Гордійчук І. О. від 03 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Шимківа С. С., від 09 листопада 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 18 лютого 2011 року, який було розірвано на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2013 року. У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1.

3. Посилався на те, що після розірвання шлюбу подружжя вони з відповідачкою нетривалий час, до кінця липня 2013 року, проживали окремо, однак у подальшому знову стали спільно проживати разом з дітьми у квартирі, що належала відповідачці: кв. АДРЕСА_1 .

4. У серпні 2013 року ними було придбано транспортний засіб марки Renault Laguna, 2010 року випуску. У вересні 2016 року за спільні кошти подружжя було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , що належить їм на праві спільної часткової власності на підставі договору про поділ майна від 22 листопада 2016 року, та земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:054:1026, площею 0,0089 га. У вказаному будинку вони з дітьми спільно проживали до 30 липня 2022 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні фінансові витрати, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, в інших шлюбах не перебували, спільно виховували дітей, їздили на відпочинок. У лютому 2021 року за спільні кошти було придбано транспортний засіб марки Peugeot 3008, 2010 року випуску.

5. Факт проживання однією сім`єю з відповідачкою після розірвання шлюбу, ведення з нею спільного господарства підтверджується тим, що вони були зареєстровані за однією адресою.

6. Зазначав, що починаючи з липня 2022 року у будинку, що належить їм на праві спільної часткової власності, відповідачка проживає із своїм новим співмешканцем та донькою ОСОБА_4 . Водночас, він вільного доступу до житлового будинку не має.

7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2013 року по 01 серпня 2022 року.

Стислий виклад позиції відповідачки

8. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначала, що шлюб між нею та позивачем було розірвано за ініціативою останнього, який стверджував, що подружнє життя між ними не склалося, кожен має різні погляди на життя, різні характери, в результаті виникають сварки, конфлікти та непорозуміння.

9. Посилалася на те, що до розірвання шлюбу вони проживали у квартирі, яка належала їй - АДРЕСА_1 , де і було зареєстровано місце проживання позивача. Після розірвання шлюбу вона не вимагала зняття з реєстрації колишнього чоловіка у своїй квартирі, де вона проживала з їхньою донькою.

10. З моменту розірвання шлюбу вони проживали в одному будинку та мали зареєстроване місце проживання за однією адресою, але спільно, однією сім`єю, як чоловік та дружина не проживали, не були пов`язані спільним побутом.

11. Зосереджувала увагу на тому, що оплата рахунків за поповнення мобільного телефону та навчання доньки може свідчити лише про підтвердження витрат батька на утримання доньки, а не проживання однією сім`єю з матір`ю дитини.

12. Житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:054:1026, площею 0,0089 га, не є спільною сумісною власністю сторін, а належить їм на праві спільної часткової власності.

13. Посилалася на те, що у лютому 2021 року за власні кошти нею було придбано транспортний засіб марки Peugeot, 2010 року випуску.

14. Вважає, що ОСОБА_1 жодними доказами не довів наявності у них спільного бюджету. Придбавши будинок ще у вересні 2016 року, вони розділили свої частки у ньому та чітко розмежували, що вони не є однією сім`єю. Надані позивачем фото не можуть підтверджувати ні тривалість, ні стан, ні зміст фактичних відносин, а спільні зустрічі у спільних друзів, родичів, поїздки батьків з дитиною на відпочинок можуть свідчити лише про цивілізованість їхнього спілкування після розлучення.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

15. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня

2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Оскільки вимоги позивача ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з відповідачкою не пов`язані з вимогами про визнання права власності на майно в порядку статті 74 Сімейного кодексу України, а встановлення такого юридичного факту для преюдиційності у іншому спорі є недопустимим, такі вимоги задоволенню не підлягають.

Основний зміст та мотиви судового рішення судів апеляційної інстанції

17. Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року залишено без змін.

18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, без заявлення вимог про визнання права власності на майно у порядку статті 74 СК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. 08 грудня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Міськова О. Г., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування

норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду 03 липня 2019 рокуу справі № 554/8023/15-ц, у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 рокуу справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі

№ 199/3941/20, від 13 вересня 2023 рокуу справі № 552/4291/22, від 28 листопада 2023 року у справі № 761/23526/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позовна заява про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу була подана з метою встановлення правового режиму майна, набутого подружжям в період спільного проживання без реєстрації шлюбу та вирішення інших майнових питань, про чому наголошувалося у самому позові.

22. Позивач зазначає, що на момент подання позову вони з відповідачкою перебували на етапі мирного врегулювання питання розподілу майна, набутого ними за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у зв`язку із чим ним було заявлено лише одну вимогу про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

23. Звертає увагу на наявність майна, придбаного сторонами під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, правовий режим якого не визначений, зокрема, але не виключно транспортних засобів.

24. Вважає, що обраний ним спосіб захисту його прав є належним та ефективним. У той же час жодною процесуальною нормою не встановлено обов`язку поєднання в одному позові вимог. Виключно позивач наділений дискрецією на вибір способу звернення за захистом його порушених чи оспорюваних прав.

25. Посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності у сторін спільного сумісного майна в контексті оцінки умов договору купівлі-продажу щодо не перебування сторін у шлюбі. Зауважує, що саме включення до договору відповідного пункту саме по собі не може створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки сторін спору, оскільки обставина проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку після надання оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності.

26. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки поданим доказам спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, не взято до уваги те, що спірний будинок не призначений для проживання двох сімей.

27. Акцентує увагу на тому, що суди попередніх інстанцій не вирішили спір між сторонами, а відмовивши у задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з непередбаченої законом підстави, фактично позбавили його права на визначення правового режиму майна, набутого у період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, та вирішення інших питань, пов`язаних з таким майном.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28. Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/18407/22, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

29. 26 січня 2024 року матеріали цивільної справи № 569/18407/22 надійшли на адресу Верховного Суду.

30. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 лютого 2011 року, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 26 червня 2013 року розірвано. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

32. 20 квітня 2023 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».

33. Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №813, ОСОБА_1 придбав 3/10 частки у майні спільної часткової власності, ОСОБА_5 - 7/10 частки у майні спільної часткової власності у особисту приватну власність кожен на умовах, передбачених цим договором, земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:054:1026, площею 0,0089 га.

34. Згідно з договором про поділ майна від 22 листопада 2016 року, зареєстрованим в реєстрі за №2525, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 розподілили майно, що є об`єктом їхньої спільної часткової власності, зокрема, житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_2 , житловою площею 231,0 кв. м, загальною площею 751,3 кв .м. У приватну спільну часткову власність ОСОБА_1 (3/10 частки), ОСОБА_5 (7/10 частки) переходить 4-1 тамбур площею 4,1 кв. м, 4-2 коридор площею 3,1 кв. м, 4-3 загальна кімната площею 20,9 кв. м, 4-4 кухня площею 9,4 кв. м, 4-5 санвузол площею

3,6 кв. м, 4-6 коридор площею 7,5 кв. м, 4-7 житлова кімната площею 14,2 кв. м,

4-8 житлова кімната площею 15,5 кв. м, 4-9 санвузол площею 4,8 кв. м, а - відкритий тамбур, а1 - балкон, загальною площею 83,1 кв. м, житловою площею 29,7 кв. м, що складають цілий окремий об`єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

35. Пунктом 3 зазначеного договору передбачено, що сторони стверджують, що на момент укладення цього договору ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі не перебувають та у фактичних шлюбних відносинах не перебувають.

36. Відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки Renault Laguna, 2010 року випуску, дата державної реєстрації 09 серпня

2013 року.

37. Згідно із свідоцтвом НОМЕР_2 за ОСОБА_5 зареєстровано автомобіль марки Peugeot, 2010 року випуску, дата державної реєстрації 23 лютого 2021 року.

38. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду пояснив, що він є товаришем позивача, знає його з 1992 року, ОСОБА_12 знає з 2010 року. Вони разом жили, як одна сім`я, їздили на відпочинок, ходили в гості, про розірвання шлюбу йому не було відомо, дізнався про це в лютому 2022 року. В січні 2022 року вони їздили відпочивати в Карпати. Парухи проживали однією сім`єю. Спочатку подружжя ОСОБА_13 жили на квартирі по АДРЕСА_4 , він допомагав робити ремонт.

39. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 суду пояснив, що він є товаришем позивача, разом працюють, ОСОБА_1 є хрещеним батьком його дитини. Парухи разом жили з моменту одруження і до весни 2022 року як одна сім`я, виховували дітей. ОСОБА_15 виховував ОСОБА_16 , сина ОСОБА_12 від першого шлюбу. Вони дружили сім`ями, їздили на відпочинок, часто ходили в гості. Про розірвання шлюбу йому не було відомо, серйозних конфліктів у їхній сім`ї не було. Весною 2022 року позивач сказав, що жінка не приходила ночувати додому, що між ними погіршилися відносини.

Позиція Верховного Суду

40. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

41. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

42. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

44. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

45. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

46. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

48. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

49. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

50. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14)).

51. Спірні правовідносини стосуються встановлення в судовому порядку факту, що має юридичне значення, а саме проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

52. За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

53. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

54. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

55. Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

56. Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.

57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зауважувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

58. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

59. Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 зазначав, що метою встановлення зазначеного юридичного факту є визначення правового режиму майна, набутого подружжям у період спільного проживання без реєстрації шлюбу та вирішення інших майнових питань. Додатково посилався на те, що встановлення такого факту в порядку окремого провадження є неможливим, з огляду на наявність спору про право (ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2022 року у справі № 569/16018/22 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу).

60. Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

61. Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

62. Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них майнових прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

63. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19).

64. Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про поширення на правовідносини чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, презумпції спільності права власності на набуте ними під час такого проживання майно.

65. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц.

66. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили виключно з неможливості встановлення у судовому порядку факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, без пред`явлення вимог про визнання права власності на майно чи поділ спільного сумісного майна. Водночас судами не було встановлено обставин та не надано правову оцінку поданим сторонами доказам на підтвердження обставин, які можуть свідчити про спільне проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

67. Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

68. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

69. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

70. Верховний Суд неодноразово зауважував, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті приватного права та/або інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача або недоведеність підстав позову); зловживання правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

71. З урахуванням наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, зокрема, щодо встановлення у цивільному процесуальному законодавстві саме судового порядку підтвердження фактупроживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, що передбачено пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України, колегія суддів вважає, що не пред`явлення окремої позовної вимоги про визнання права власності чи про поділ спільного сумісного майна не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

72. Встановлення заявленого факту є підставою для віднесення набутого чоловіком і жінкою під час спільного проживання майна до спільної сумісної власності (частина перша статті 74 СК України). Необхідність встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу не завжди пов`язано з вирішенням спору щодо майна.

73. Додатково колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 листопада 2023 року у справі №757/19682/18-ц, згідно з яким для застосування статті 74 СК України законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у разі поділу спільного сумісного майна, набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

74. З огляду на наведене, вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, від якого залежить виникнення в силу закону права спільної сумісної власності на майно, можуть бути розглянуті (за відсутності спору щодо поділу цього майна) у відповідному провадженні.

75. Спростування презумпції спільності права власності на майно, набуте сторонами за час спільного проживання, може мати місце при вирішенні спору про поділ такого майна, визнання майна особистою приватною власністю одного з подружжя тощо.

76. Ухвалюючи оскаржені судові рішення у справі, яка переглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на правові підстави звернення позивача з позовом, не врахували неможливість встановлення заявленого ОСОБА_1 юридичного факту у порядку окремого провадження з підстав не визнання його відповідачкою ОСОБА_5 , не встановили обставин спільного проживання сторін, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не надали правової оцінки поданим сторонами доказам, у зв`язку з чим, не вирішивши спір по суті, дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

77. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

78. Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

79. За викладених обставин, враховуючи строк розгляду справи судами та повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

80. При новому розгляді справи необхідно надати оцінку доводам і запереченням сторін, доказам, поданим на їх обґрунтування.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Міськова Оксана Григорівна, задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Р. А. Лідовець

О. М. Осіян

В. В. Шипович