Постанова

від 14.11.2023 по справі 564/2461/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2023 року

м. Рівне

Справа № 564/2461/23

Провадження № 22-ц/4815/1084/23

Головуючий у Костопільському районному суді

Рівненської області: суддя Грипіч Л.А.

Ухвалу суду першої інстанції постановлено

(повним текстом) поза межами судового

засідання 28 липня 2023 року в м. Костопіль

Рівненського району Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

за участі: учасники справи в судове засідання не з`явилися,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженняапеляційну скаргупредставника ОСОБА_2 адвокатаОсійчука ІванаІвановича наухвалу Костопільськогорайонного судуРівненської областівід 28липня 2023року уцивільній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову,

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року в суд звернулася ОСОБА_1 з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову про позбавлення свого колишнього зятя, ОСОБА_2 , батьківських прав стосовно її правнуків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.

Мотивуючи свої вимоги, зазначала, що була опікуном матері правнуків. Відповідач після розірвання шлюбу із дружиною - матір`ю дітей, маючи реальну можливість брати участь у вихованні та утриманні дітей, з власної ініціативи самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не спілкувався з дітьми, участі у їхньому житті не брав. Доки матір дітей працювала за кордоном, діти проживали із заявником. Пізніше вона забрала їх до себе у Республіку Польща, влаштувала їх до школи там, забезпечувала усі їх потреби, намагалась стягувати аліменти з батька дітей, але він, дізнавшись про це, виїхав до Литви. В подальшому у матері дітей виявили захворювання і через певний час вона померла, а діти лишились з позивачем. Батько дітей після смерті їх матері відновив спілкування з дітьми, почав налаштовувати дітей, що їм буде краще жити у Федеративній Республіці Німеччина, де вони отримуватимуть по 500 Євро кожен, але одночасно нічого не робив, щоб підготувати їх до переїзду. Це свідчить про те, що він має намір використовувати вказані кошти на свої потреби. ОСОБА_2 оформив пенсію по втраті годувальника на дітей на своє ім`я. Вважає, що поведінка батька дітей свідчить про нехтування своїми батьківськими правами і що він не забезпечить дітям необхідних умов проживання. У разі якщо він змінить своє ставлення до дітей, то вона має намір залишити позов без розгляду. Крім того, батько дітей має алкогольну залежність, але є законним представником дітей, а тому коли вивезе дітей за кордон, то не буде дієвого способу повернути дітей назад, що може ускладнити виконання рішення суду у разі позбавлення його батьківських прав, а це є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, з яким заявник має намір звернутись до суду.

З наведених підстав просила заборонити вивезення малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , будь-якій особі за межі України до набрання законної сили рішенням суду у справі про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його дітей, встановлення опіки та стягнення аліментів на їх утримання.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 28 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до його подання задоволено.

Заборонено вивезеннямалолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,будь-якійособі замежі Українидо набраннязаконної силирішенням судуу справіпро позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,батьківських правстосовно йогодітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,встановлення опікита стягненняаліментів наїх утримання.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив із того, що вжиття зазначеного заходу забезпечення позову відповідатиме законним інтересам дітей, а також усуне загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей.

На ухвалу суду представником ОСОБА_2 адвокатом Осійчуком І. І. подано апеляційну скаргу, де він покликався на її незаконність та необґрунтованість.

На обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначав, що доводи заявника є надуманими, оскільки батько завжди проявляв турботу про своїх дітей, надаючи їм матеріальну допомогу на їх утримання. Він вдячний ОСОБА_1 за піклування над дітьми та має намір налагодити хороші відносини з нею. Не заперечує того, що зараз працює у Республіці Польща, де має постійний заробіток, житло і належні умови для проживання. Стверджував, що діти бажають проживати разом з ним, тому на початку серпня планував поїхати з ними за кордон на кілька днів для ознайомлення їх з умовами проживання. Адвокат Заявник вказував, що ОСОБА_2 не розуміє дійсні причини пред`явлення позову про позбавлення його батьківських прав та вважає відсутніми правові підстави для заборони виїзду йому як батьку разом з дітьми за кордон на час розгляду справи в суді.

З викладених міркувань просив скасувати оскаржувану ухвалу і прийняти нове про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

У поданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною і обґрунтованою, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріалисправи тадоводи представниказаявника,колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Частинами 1, 2 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У частині першій ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 2, 10 ч. 1 зазначеної статті).

Правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20, визначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

14 лютого 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зробив висновок щодо питання щодо заходів забезпечення позову відносно заборони дитині перетинати кордон України.

Вирішуючи вказану правову проблему, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що слід розмежовувати підстави для застосування заходів забезпечення позову у справах про повернення дитини, на які поширюються положення Гаазької Конвенції, та у справах, предметом позову в яких є визначення місця проживання дитини, що регулюється положеннями Сімейного кодексу України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 06грудня 2007року).

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.

Виходячи зі змісту статті 3 Гаазької Конвенції, уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні-учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла 16-річного віку.

За положеннями пункту «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.

Згідно зі статтею 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.

Тому з урахуванням положень пункту «b» частини другої ст. 7, ст. 12 Гаазької Конвенції позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.

У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Тобто Верховний Суд зауважив, що в усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Беручи до уваги характер спору (позбавлення батьківських прав), суд першої інстанції вважав, що вжиття зазначеного заходу забезпечення позову відповідатиме законним інтересам дітей, а також усуне загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей.

Проте колегія суддів з цими висновками не погоджується.

Так, судом не було враховано, що мама дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 13 травня 2023 року серія НОМЕР_1 (а.с. 15). Тому на даний час єдиним законним представником дітей є їх батько. Зважаючи на це, суд постановленою ухвалою заборонив виїзд дітей за межі території України, порушивши цим конституційні права батька.

Статтею 51 Конституції України передбачено, зокрема, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом ( ст. 33 Конституції України).

Спір щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який виник з ініціативи ОСОБА_1 , сам по собі не може бути підставою для вжиття заходу забезпечення позову. Більше того, такий захід забезпечення позову за наявності реальної загрози життю та здоров`ю дітей внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України унеможливить їх виїзд до безпечного місця перебування за межами України.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою "HANT v. UKRAINЕ", № 31111/04, § 54).

В умовах оголошеного воєнного стану в Україні та реальної загрози бойових дій на всій, без виключення, території України, встановлення обмеження можливості виїзду дітей разом з батьком, який є їхнім єдиним законним представником, окрім визначених законодавством, на переконання колегії суддів є недопустимим.

Крім іншого, в цивільному процесуальному законодавстві відсутня пряма правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду дітей за межі України як способу забезпечення позову.

Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитині суперечить вимогам ст. 150 ЦПК України.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для скасування оскаржуваної ухвали згідно із пунктами 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.374, 376,381-384,389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Осійчука Івана Івановича задовольнити.

Скасувати ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 28 липня 2023 року.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С. Шимків