Постанова

від 14.11.2023 по справі 569/15673/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/15673/22

Провадження № 22-ц/4815/1000/23

Головуючий у Рівненському районному суді

Рівненської області: суддя Гнатущенко Ю.В.

Рішення суду першої інстанції ухвалено 26 червня 2023 року.

(фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач1: Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

відповідач2: ОСОБА_2 ";

відповідач3: Державне підприємство "Сетам";

відповідач4: приватний нотаріус Олинець Володимир Петрович;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 ;

представники учасників справи:

позивача адвокат Твердий Микола Кузьмович;

органу державної виконавчої служби державний виконавець Шупік Катерина Василівна;

державного підприємства "Сетам" Кучевська Зоряна Тарасівна;

третьої особи адвокат Курись Олексій Петрович;

за участі: представника позивача адвоката Твердого Миколи Кузьмовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Державного підприємства "Сетам" на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , Державного підприємства "Сетам", приватного нотаріуса Олинець В.П. про визнання електронного аукціону частково недійсним,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Твердий М.К. пред`явив позов до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі ВДВС у м. Рівному), ОСОБА_2 , Державного підприємства "Сетам" (далі ДП "Сетам"), приватного нотаріуса Олинець В.П. про визнання частково недійсним правочину, вчиненого за результатами організованих та проведених 11 грудня 2017 року ДП "Сетам" електронних торгів з примусової реалізації арештованого майна-будівлі (приміщення) складу по АДРЕСА_1 між ВДВС у м. Рівному та ДП "Сетам", як продавцями, та переможцем електронних торгів ОСОБА_2 , як покупцем, - в частині відчуження на його підставі будівлі, право на 1/2 частку у праві власності на яку належить не боржнику, а іншій особі - ОСОБА_1 . Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що спірний склад придбавався її чоловіком ОСОБА_4 у січні 2002 року під час шлюбу та за її згоди, тобто це нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. У 2021 році позивач дізналася, що з 2015 року між її чоловіком та ОСОБА_3 існують судові спори, предметом яких є позика в сумі 10 000 доларів США, яку отримав її чоловік. Вказані грошові кошти стягнуто рішенням суду, що звернуто до примусового виконання, в порядку якого спільне майно подружжя реалізовано на електронних торгах. Однак проведена оцінка ринкової вартості майна була значно меншою від дійсної і відчуження належного їй особисто нерухомого майна, яке складало частку в спільній сумісній власності подружжя, здійснювалось без її згоди, що порушило право власності позивача.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2023 року позов задоволено.

Визнано частково недійсним правочин, вчинений за результатами організованих та проведених 11 грудня 2017 року ДП "Сетам" електронних торгів з примусової реалізації арештованого майна-будівлі (приміщення) складу по АДРЕСА_1 між ВДВС м. Рівного та ДП "Сетам", як продавцями, та переможцем електронних торгів ОСОБА_2 , як покупцем, в частині відчуження на його підставі будівлі, право на частку у праві власності на яку належить не боржнику, а іншій особі - ОСОБА_1 .

На рішення суду ВДВС в м. Рівному подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про те, що в силу ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Оскільки позивач не довела документально факт надання згоди на придбання майна її чоловіком, то з огляду на положення статті 65 СК України це майно не є спільним майном подружжя, а є особистим майном ОСОБА_4 . Зазначав про пропуск позивачем позовної давності, а її твердження про те, що вона дізналась про своє порушене право лише в межах такого строку вважає недостовірними. Також зважав на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення вимог законодавства при здійсненні процедури проведення електронних торгів.

З наведених підстав ВДВС у м. Рівному просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Також з міркувань незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, його в апеляційному порядку оскаржено ДП "Сетам".

Обґрунтовуючи її, покликалось на те, що електронні торги відбулися з дотриманням норм чинного на момент їхнього проведення законодавства, а тому висновок про визнання їх частково недійсними є хибним. Зауважувалося на тому, що відповідно до частини другої ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Крім того, поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Незважаючи на те, що поведінка позивача є недобросовісною, адже спрямована на недопущення звернення стягнення на нерухоме майно, районний суд цього не встановив. Вважає, що згідно з частиною першою ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, однак позивач такого позову не пред`явила. При цьому заявник вважав ОСОБА_1 неналежним позивачем, оскільки вона не має жодного відношення до виконавчого провадження, в рамках якого спірне майно було передане для реалізації на електронних торгах та майна, а також до самого майна. Щодо вимоги про визнання електронних торгів недійсними, зазначалося про те, що для цього необхідно встановити порушення саме норм Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року (далі Порядок). Також дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Проте ані порушення Порядку, ані факту оскарження дій державного виконавця не було.

З цих мотивів ДП "Сетам" просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У поданому відзиві представник позивача, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 із липня 1982 року, і це сторонами не заперечується та стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 17 липня 1982 року.

04 січня 2002 року ОСОБА_4 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Савіт" з реєстрацією на своє ім`я об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме будівлю (приміщення) складу площею 538,1 м2, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом по Рівненському районному нотаріальному округу Олинцем В.П. за реєстровим номером 15. Цей договір зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації 10 січня 2002 року за реєстровим номером 4-19.

За доводами позивача, вказаний об`єкт нерухомості придбаний її чоловіком ОСОБА_4 за її згодою.

Для примусового виконання виконавчого листа №569/11141/15-ц від 30 червня 2016 року 11 липня 2016 року ВДВС у м. Рівному було відкрите виконавче провадження ВП 51601798 про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 10 000 доларів США боргу на підставі розписки від 14 червня 2000 року.

07 березня 2017 року в межах виконавчого провадження винесено постанову про опис та арешт приміщення - складу, площею 538,1 м2, а 09 червня 2017 року - постанову про призначення суб`єктом оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні експерта ПП "Експерт-Рівне-Консалт" Фурсовича М.О.

ВДВС у м. Рівному листом від 08 листопада 2017 року вих. №72538 було повідомлено ОСОБА_4 про проведення торгів 16 листопада 2017 року, номер лоту № 246129.

11 грудня 2017 року будівля була відчужена за 296 555 гривень на електронних торгах, проведених за дорученням ВДВС у м. Рівному ДП "Сетам", про що було складено відповідний Протокол №302987 проведення електронних торгів.

07 лютого 2018 року ВДВС у м. Рівному складено та затверджено Акт про проведені електронні торги, на підставі якого того ж дня переможцю торгів ОСОБА_2 було видане свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №148, а 22 лютого 2018 року нотаріусом Рівненського нотаріального округу Олинцем В.П. здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на цю будівлю, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 125413553 від 26 травня 2018 року.

Вважаючи, що її суб`єктивні права на майно порушуються тим, що ОСОБА_4 приховав від позивача про отримання ним позики та інші обставини, які потягли за собою відчуження належної їй частки у спільному майні подружжя, у жовтні 2022 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ВДВС у м. Рівному, ОСОБА_2 , ДП "Сетам", приватного нотаріуса Олинець В.П., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 ; про визнання частково недійсним правочину, вчиненого за результатами організованих та проведених 11 грудня 2017 року ДП "Сетам" електронних торгів з примусової реалізації арештованого майна-будівлі (приміщення) складу по АДРЕСА_1 між ВДВС у м. Рівному та ДП "Сетам", як продавцями, та переможцем електронних торгів ОСОБА_2 , як покупцем, - в частині відчуження на його підставі будівлі, право на 1/2 частку у праві власності на яку належить не боржнику, а іншій особі - ОСОБА_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки у спірних правовідносинах об`єктом захисту виступає порушене право ОСОБА_1 , як власника належного їй, а не боржнику - ОСОБА_4 , нерухомого майна, яке протиправно реалізоване на електронних торгах. Тому встановлено, що оспорюваний правочин укладено з порушенням норм Цивільного кодексу України

З огляду на це позовні вимоги задоволено.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

За правилами статей 48, 56, 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (ч.1 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження").

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних/електронних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а, отже, є правочином.

Зазначене узгоджується і з положеннями ст.ст. 650, 655, ч.4 ст. 656 ЦК України, зі змісту яких можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних/електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець.

Набуття майна за результатами прилюдних/електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба/приватний виконавець та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Тому відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою ст. 203 ЦК України (ч.1 ст. 215 ЦК України).

Цей висновок відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц викладено правову позицію, що головною умовою визнання електронних торгів недійсними, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Тобто для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є порушення правил проведення електронних торгів, а також встановлення таких обставин, як порушення (невизнання або оспорення) суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду.

Незважаючи на те, що у відзиві на апеляційну скаргу зазначалося про порушення суб`єктивного права позивача, в позові вказувалось й про порушення правил проведення торгів, зокрема таких, як реалізації спірного нерухомого майна в значно зменшеній вартості від дійсної.

Між тим, як правильно на це посилаються заявники та це узгоджується з постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 361/5316/18, порушення, допущені державним (приватним) виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

Тобто дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання електронних торгів у справі недійсними.

Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та ч. 1 ст. 287 КАС України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Однак будь-яких об`єктивних і переконливих доказів щодо порушень проведення електронних торгів, а також неправомірності дій державного виконавця, які підлягали самостійному оскарженню, позивачем не надано, а апеляційним судом не було здобуто.

Щодо посилань на порушення прав позивача як власника належної їй частки нерухомого майна у спільній сумісній власності подружжя, то колегія суддів зазначає таке.

Так, згідно із ч. 1 ст. 3, ст.ст. 15, 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням ст.ст. 55, 124 Конституцій України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), ніж положення Законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1 ст. 355 ЦК України).

За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (ст. 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Також частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

При цьому з метою захисту прав співвласників майна, у т.ч. майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (ст. 369 ЦК України, ч.ч. 3, 4 ст. 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Наведене не тільки забезпечує права одного з подружжя, а й обмежує права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, колегія суддів зважає на те, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (заінтересованою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у т.ч. шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо.

Разом з тим підлягає встановленню обставина добросовісності, насамперед, набувача за таким договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18, пункт 8.67).

Очевидно, що обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним для неї та унеможливлює його застосування при вирішення спірних правовідносин.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 фактично ініціює спір щодо поділу спільного майна подружжя, визначення в ньому її частки, однак для вирішення такого спору, незважаючи на презумпцію спільності власності подружжя, необхідно здійснити відповідне матеріально-правове обґрунтування, вказати спосіб (способи) захисту порушеного права, а також викласти обставин, які б обґрунтовували вимоги, зазначивши докази для їхнього підтвердження, що в цій справі зроблено не було.

Задоволення позову в обраний спосіб не захищає право власності позивача, а призводить до повернення частини належного позивачу у спільній сумісній власності подружжя майна саме її чоловіку боржнику у виконавчому провадженні, в межах якого реалізоване це майно. Тоді як правомірність відчуження від чоловіка вказаної частки на електронному аукціоні не є незаконною.

Як правильно зазначають заявники, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і на майно якого накладено арешт, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.

Цей висновок висловлено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

Особи, що подали апеляційні скарги, посилаються на те, що дії позивача є недобросовісними.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо достовірно з`ясувати добросовісність дій позивача і будь-які твердження на підтвердження чи спростування такої поведінки фактично є лише припущеннями.

Між тим, якщо виключати недобросовісність позивача, то наявною є недобросовісність дій (вчинків) чоловіка відносно неї, які полягали в тому, що частина майна в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя була відчужена на електронному аукціоні та в недоведенні до відома позивача відповідних обставин.

На переконання апеляційного суду, відносини між подружжям та недобросовісність дій одного з них не повинні виправдовувати втручання у право власності нового володільця нерухомого майна та зводити нанівець встановлену законодавством процедуру звернення стягнення на майно боржника шляхом реалізації майна на електронному аукціоні.

Згідно зі ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Оскільки нерухоме майно було зареєстроване за боржником як його особисте, тому підстави для визначення частки позивача в ньому були відсутні.

Між тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18, укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція та визнання стороною позивача тієї обставини, що набувач був добросовісний, унеможливлює визнання недійсним спірного правочину.

За цих умов одним із ефективних способів захисту прав позивача на частку в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя є вимога про присудження судом грошової компенсації за цю частку.

Також колегіє суддів враховує те, що в ухвалі Господарського суду Рівненської області вказувалося про зареєстроване з 02 листопада 2020 року право за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнерибгосп Плюс" на приміщення складу загальною площею 538,1 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1491749456246.

Матеріали справи не містять інформації про відчуження вказаного нерухомого майна після його реалізації на електронному аукціоні третій особі, хоча, якщо такі факти мали місце на час пред`явлення цього позову, то вимоги про захист прав в порядку реституції вважались неналежним способом захисту прав, а належним було б пред`явлення вимог в порядку віндикації (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що титульне право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Як в сукупності, так і кожна самостійно з наведених апеляційним судом обставин спонукає до відмови в задоволенні позову, а тому й для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо позовної давності, то суд застосовує її лише тоді, коли є підстави для визнання позовних вимог обґрунтованими. Тобто цей матеріально-правовий строк апеляційним судом до застосування не підлягає.

Мотивом для прийняття постанови про відмову в задоволенні позову відповідно до пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Керуючись статтями 362, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Відділу державної виконавчої служби у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Державного підприємства "Сетам" задовольнити.

Скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2023 року.

ОСОБА_1 відмовити в позові до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , Державного підприємства "Сетам", приватного нотаріуса Олинець В.П. про визнання електронного аукціону частково недійсним.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 14.11.2023

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С. Шимків