Постанова

від 02.04.2024 по справі 569/15673/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 569/15673/22

провадження № 61-152 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів), державне підприємство «Сетам» Міністерства юстиції України, приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Олинець Володимир Петрович,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Хилевича С.В., Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Рівненського міського відділу державної виконавчої служби (далі - Рівненський МВ ДВС) Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів), державного підприємства «СЕТАМ» Міністерства юстиції України (далі - ДП «СЕТАМ»), приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Олинець В. П., третя особа - ОСОБА_3 , про визнання електронних торгів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що вона із липня 1982 року знаходиться у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 ..

04 січня 2002 року її чоловік - ОСОБА_4 за її згоди купив у товариства з обмеженою відповідальністю «Савіт (далі - ТОВ «Савіт») та оформив на своє ім`я об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 - будівлю (приміщення) складу площею 538,1 кв. м, розміщену на земельній ділянці площею 0,25 га, що була передана у постійне користування ТОВ «Савіт» рішенням Рівненської обласної ради від 27 грудня 1999 року № 127.

Будівля складу є частиною майнового комплексу, який складається власне із будівлі складу, земельної ділянки площею 0,25 га, загорожі, розміщених у складі млина та крупорушки, а на території - естакади-підйомника гідравлічного.

У 2021 році вона дізналася, що на підставі виконавчого листа від 30 червня 2016 року № 569/11141/15-ц у січні 2017 року Рівненським МВ ДВС було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення із її чоловіка на користь ОСОБА_3 10 000 доларів США боргу на підставі розписки від 14 червня 2000 року, визнаної судом договором позики, про факт укладення якого вона не знала і згоди на отримання позики чоловіку дати не могла, так як необхідність та доцільність одержання в інтересах сім`ї грошей у позику були відсутні.

07 березня 2017 року в межах виконавчого провадження державним виконавцем була винесена постанова про опис та арешт приміщення (будівлі) складу, площею 538,1 кв. м, а 09 червня 2017 року - постанова про призначення суб`єктом оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні експерта приватного підприємства «Експерт-Рівне-Консалт» Фурсовича М. О.

23 жовтня 2017 року Рівненським МВ ДВС визначена дата проведення торгів та затверджена сума експертної оцінки будівлі для її продажу у розмірі 271 200 грн без ПДВ.

11 грудня 2017 року будівля була відчужена за 296 555 грн на електронних торгах, проведених за дорученням Рівненського МВ ДВС м. Рівне ДП «СЕТАМ», про що було складено протокол проведення електронних торгів № 302987.

07 лютого 2018 року Рівненським МВ ДВС складено та затверджено акт про проведені електронні торги, на підставі якого того ж дня переможцю торгів - ОСОБА_2 було видане свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 148, а 22 лютого 2018 року нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В. П. здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на цю будівлю.

Позивач вважала оцінку ринкової вартості будівлі, здійснену експертом Фурсмовичем М. О. заочно без огляду земельної ділянки та розміщеного у будівлі майна, заниженою, оскільки станом на 27 березня 2017 року (із врахуванням земельної ділянки) така вартість складала 1 088 878 грн, а станом на 20 жовтня 2022 року (без врахування земельної ділянки) - 655 628 грн 41 коп.

Зазначала, що Рівненським МВ ДВС в інтересах іншої особи примусово відчужене без її згоди та за заниженою ціною майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, 1/2 частка у праві власності на яке належить їй особисто.

Посилаючись на частину першу статті 60 СК України та статтю 369 ЦК України, вважала оспорюваний договір купівлі-продажу будівлі (приміщення) складу недійсним в частині із підстав невідповідності його змісту вимогам цивільного законодавства, зокрема через його відчуження без її згоди як співвласника майна.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд визнати частково недійсним правочин, вчинений за результатами організованих та проведених 11 грудня 2017 року ДП «СЕТАМ» електронних торгів з примусової реалізації арештованого майна-будівлі(приміщення) складу по АДРЕСА_1 , укладений між Рівненським МВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та ДП «СЕТАМ», як продавцями, та переможцем електронних торгів - ОСОБА_2 , як покупцем, у частині відчуження на його підставі будівлі, право на 1/2 частку у праві власності на яку належить не боржнику, а іншій особі - ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2023 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано частково недійсним правочин, вчинений за результатами організованих та проведених 11 грудня 2017 року ДП «СЕТАМ» електронних торгів з примусової реалізації арештованого майна - будівлі(приміщення) складу по АДРЕСА_1 , між Рівненським МВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та ДП «СЕТАМ», як продавцями, та переможцем електронних торгів ОСОБА_2 , як покупцем, у частині відчуження на його підставі будівлі, право на 1/2 частку у праві власності на яку належить не боржнику, а іншій особі - ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у цій справі об`єктом захисту виступає порушене право позивачки - ОСОБА_1 , пов`язане з позбавленням її як володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково у зв`язку з реалізацією на електронних торгах будівлі, право на 1/2 частку у майні якої належить не боржнику, а позивачці - ОСОБА_1 .

Отже, мало місце порушення цивільного права позивачки, правочин укладений з порушенням статей 203, 215 ЦК України.

Суд не встановив підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності, про що було заявлено Рівненським МВ ДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів), оскільки доказів того, що позивачка знала про наявність договору, стороною якого не була, матеріали справи не містять.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційні скарги відділу ДВС у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та ДП «СЕТАМ» задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що посилання позивачки на порушення правил проведення торгів, зокрема таких, як реалізації спірного нерухомого майна в значно зменшеній вартості від дійсної, безпідставні, оскільки дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання електронних торгів у справі недійсними.

Суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним для неї та унеможливлює його застосування при вирішення спірних правовідносин.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 фактично ініціює спір щодо поділу спільного майна подружжя, визначення в ньому її частки. Задоволення позову в обраний спосіб не захищає право власності позивачки, а призводить до повернення частини належного позивачу у спільній сумісній власності подружжя майна саме її чоловіку - боржнику у виконавчому провадженні, в межах якого реалізоване це майно. Тоді як правомірність відчуження від чоловіка вказаної частки на електронному аукціоні не є оспорюваною.

Відносини між подружжям та недобросовісність дій одного з них не повинні виправдовувати втручання у право власності нового володільця нерухомого майна та зводити нанівець встановлену законодавством процедуру звернення стягнення на майно боржника шляхом реалізації майна на електронному аукціоні.

За цих умов одним із ефективних способів захисту прав позивача на частку в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя є вимога про присудження судом грошової компенсації за цю частку.

Також суд зазначив, що підстав для застосування строку позовної давності немає, оскільки позов є необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України і витребувано цивільну справу № 569/15673/22 з Рівненського районного суду Рівненської області.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, визнавши факт порушення права позивачки, відмовив у задоволенні позову лише з підстав неефективності спосіб захисту порушеного права.

Посилався на те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди одного із співвласників колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном, що є майном подружжя, є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, оскільки свідчить про відсутність повноваження іншого із подружжя на укладення такого договору, про порушення його форми, а тому, на підставі статей 369 та 215 ЦК України, надає іншому із співвласників (другому із подружжя) право оспорити дійсність договору - безвідносно від добросовісності того із подружжя, який уклав такий договір та від добросовісності особи, яка набула предмет договору.

Вказував, що реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного із подружжя не означає, що воно належить лише цій особі, оскільки таке майно є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловіку і дружині в рівних частках з моменту його придбання, а тому відчуження належної позивачці частки в нерухомому майні на публічних торгах без її згоди порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним.

Зазначав, що відповідно до статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює у встановленому порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а в разі належності частини майна іншій особі - вирішує питання про визначення частки майна боржника у арештованому майні.

При цьому послався на відповідні правові позиції Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на його законність не впливають.

У березні 2024 року відділ ДВС у м. Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з липня 1982 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 17 липня 1982 року (а.с. 8).

04 січня 2002 року ОСОБА_4 придбав у ТОВ «Савіт» об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме будівлю (приміщення) складу площею 538,1 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В. П. за реєстровим номером 15. Цей договір зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації 10 січня 2002 року за реєстровим номером 4-19 (а.с. 9-10).

Для примусового виконання виконавчого листа від 30 червня 2016 року № 569/11141/15-ц, виданого Рівненським міським судом Рівненської області, 11 липня 2016 року Рівненським МВ ДВС було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення суми боргу із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 10 000 доларів США на підставі розписки від 14 червня 2000 року (а.с. 16-17).

07 березня 2017 року в межах виконавчого провадження Рівненським МВ ДВС було прийнято постанову про опис та арешт приміщення - складу, площею 538,1 кв. м, а 09 червня 2017 року - постанову про призначення суб`єктом оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні експерта ПП «Експерт-Рівне-Консалт» Фурсовича М. О. (а.с. 18-19).

Листом від 08 листопада 2017 року № 72538 Рівненським МВ ДВС було повідомлено ОСОБА_4 про проведення торгів 16 листопада 2017 року, номер лоту № 246129 (а.с. 26 зворот).

11 грудня 2017 року будівля була відчужена за 296 555 грн на електронних торгах, проведених ДП «СЕТАМ» за дорученням Рівненського МВ ДВС, про що було складено відповідний протокол проведення електронних торгів № 302987 (а.с. 27-28).

07 лютого 2018 року Рівненським МВ ДВС складено та затверджено акт про проведені електронні торги, на підставі якого того ж дня переможцю торгів - ОСОБА_2 , було видане свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 148, а 22 лютого 2018 року нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В. П. була здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на цю будівлю, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 125413553 від 26 травня 2018 року (а.с. 29).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час проведення електронних торгів) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі приписів цивільного законодавства про недійсність правочину (статті 203, 215 ЦК України).

З урахуванням частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 сформульований правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суди повинні встановити, чи відбулося порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи порушені права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди у такій категорії спорів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.

Для визнання судом торгів недійсними обов`язковою є наявність підстав для визнання їх недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, порушення вимог законодавства, допущених під час проведення торгів, є підставою для визнання таких торгів як правочину недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо доводів про порушення права власності на реалізоване майно

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визнати недійсними електронні торги, посилаючись на те, що реалізоване нерухоме майно належало на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_4 , проте державний виконавець не здійснив в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Також підставою позову було й те, що спірне нерухоме майно було відчужене без її як співвласника згоди.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні приписи містить і стаття 368 ЦК України. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Приписи частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зроблено висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами має солідарний характер.

У справі, яка переглядається, позивач не надала належних та допустимих доказів того, що кошти, отримані боржником - ОСОБА_4 за договором позики від 14 червня 2000 року та стягнуті рішенням суду у справі № 569/11141/15-ц, були використані не в інтересах сім`ї. Доказів того, що позивачка оспорювала у судовому порядку вказаний договір позики з підстав його укладення без її згоди матеріали справи не містять. А, отже, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє має нести відповідальність усім своїм майном.

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними, так як у цій справі (недійсність торгів) суд не може вирішувати вимоги про недійсність позики.

Ураховуючи зміст пред`явлених позовних вимог, процесуальну поведінку позивачки, інтереси якої у цій справі представляв її чоловік (боржник у виконавчому провадженні) - ОСОБА_4 , відсутність доказів у матеріалах справи того, що вона була позбавлена можливості дізнатися про наявність рішення суду про стягнення суми боргу, на виконання якого і було звернуто стягнення на спірне нерухоме майно, та про здійснення виконавчих дій, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що задоволення позову призведе до повернення спірного нерухомого майна саме її чоловіку - боржнику у виконавчому провадженні, у межах якого це майно реалізоване.

Посилання в касаційній скарзі на те, що спірне нерухоме майна було продано на електронних торгах за заниженою ціною, безпідставні, оскільки надана позивачкою копія висновку оцінювача про вартість майна, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр оцінки «Експерт», який було подано її чоловіком - ОСОБА_4 до Рівненського МВ ДВС (а.с. 24 зворот), не підтверджують наявність порушеного її права під час продажу спірного нерухомого майна за ціною, визначеною у межах процедури виконавчого провадження. .

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах матеріального та процесуального законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник