Рішення

від 01.11.2023 по справі 905/1050/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.11.2023 Справа №905/1050/23

Господарський суд Донецької області у складі:

судді Фурсової С.М.,

помічника судді (за дорученням судді) Степанян К.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури (87501, Донецька область, місто Маріуполь, площа Мічмана Павлова, будинок №10; адреса для листування: 49003, місто Дніпро, вулиця Курчатова, будинок №8; код ЄДРПОУ 25707002) в інтересах держави в особі

Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Архітектора Нільсена, будинок №26, квартира №2; адреса для листування: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок №18; код ЄДРПОУ 41127366)

до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок №70; адреса для листування: 49038, місто Дніпро, вулиця Княгині Ольги, будинок №11; код ЄДРПОУ 04052784)

та до Фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )

про визнання недійсними рішень, оформлених протоколами, визнання недійсним договору про надання послуг

за участю представників сторін:

прокурор: Лахтюк Л.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача1: Балджи К.В.

від відповідача2: Варавін С.Д.

С У Т Ь С П О Р У

Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради та фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, в якій просить:

-визнати недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №223 від 21.12.2022 про затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб;

- визнати недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №3 від 04.01.2023 про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП «Маноха Інна Валеріївна»;

- визнати недійсним договір про надання послуг №5 від 11.01.2023 на суму 4 200 000,00 гривень, укладений між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інна Валеріївна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Маріупольською окружною прокуратурою під час опрацювання інформації щодо проведених відкритих торгів із закупівлі товарів, робіт та послуг розпорядником бюджетних коштів, зареєстрованих на території міста Маріуполя, встановлено факти порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Прокурор вказує, що оскільки оскаржувана процедура закупівлі проведена Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», вона є незаконною, внаслідок чого підлягають визнанню недійсними як рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, так і договір про надання послуг, укладений за результатами проведення такої процедури закупівлі.

Ухвалою суду від 11.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.09.2023; встановлено процесуальний строк на подання заяв по суті спору та з процесуальних питань, доказів.

Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 01.09.2023 подано відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що:

-станом на дату подання прокурором позовної заяви, компетентним органом реалізовано свої повноваження щодо моніторингу процедури закупівлі, обрано захід щодо усунення виявлених порушень визначеним у висновку шляхом, а Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради саме цим шляхом усунуто виявлені порушення;

-прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, які може і бажає захищати інтереси держави.

На адресу суду 06.09.2023 надійшла відповідь Маріупольської окружної прокуратури на відзив Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, в якій прокурор зазначає, що позов пред`явлено за наявності належним чином обґрунтованих підстав, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, а доводи, викладені у відзиві на позовну заяву є безпідставними та не спростовують правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.09.2023 відкладено підготовче засідання на 21.09.2023.

На електронну адресу суду 18.09.2023 надійшли заперечення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради на відповідь Маріупольської окружної прокуратури на відзив, в яких представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На поштову адресу суду 19.09.2023 надійшов відзив на позовну заяву від фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, в якому остання зазначає, що наявна у неї матеріально-технічна база в змозі забезпечити виконання договору перевезення. Усі замовлення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради на перевезення виконані, будь-яких претензій про невиконання чи неналежне виконання умов договору не заявлялось.

Ухвалою суду від 21.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 04.10.2023, встановлено процесуальний строк на подання заяв по суті спору.

На адресу суду 25.09.2023 надійшла відповідь Маріупольської окружної прокуратури на відзив фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, в якій прокурор просить задовольнити позовні вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.10.2023 задоволено клопотання фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни та відкладено підготовче засідання на 17.10.2023.

10.10.2023 судом отримано заперечення фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни на відповідь Маріупольської окружної прокуратури на її відзив, в яких вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.10.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 31.10.2023.

В судовому засіданні 31.10.2023 оголошено перерву до 01.11.2023.

01.11.2023 в судове засідання з`явився прокурор Лахтюк Л.В. та представники відповідачів Балджи К.В. та Варавін С.Д. Не з`явився в судове засідання представник позивача, який про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті заявлених вимог за наявними у ній матеріалами в даному судовому засіданні, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В

Рішенням уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №223 від 21.12.2022 затверджена тендерна документація на відкриті торги закупівлю: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб.

Оголошення про проведення процедури відкритих торгів опубліковано на веб-порталi з питань публічних закупiвель Prozorro 21.12.2022 за UA-2022-12-21-023403-а.

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 4 600 000,00 гривень.

Для участі у торгах від трьох учасників надійшли тендерні пропозиції.

Найбільш економічно вигідною пропозицією за результатами автоматичної оцінки (аукціону) системою визначено пропозицію учасника товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СТАР» (код ЄДРПОУ 41731840) на загальну суму 4 199 500,00 гривень.

Протоколом щодо прийняття рішення уповноваженню особою від 02.01.2023 за №1 тендерна пропозиція учасника товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СТАР» відхилена у зв`язку з наявністю невідповідностей в інформації та документах учасника, поданих у складі тендерної пропозиції та їх неусунення протягом 24 годин з моменту розміщення відповідного повідомлення.

За результатами розгляду тендерної пропозиції наступного учасника торгів фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни встановлено, що її тендерна пропозиція відповідає усім вимогам тендерної документації.

Відповідно до протоколу щодо прийняття рішення уповноваженою (відповідальною) особою від 04.01.2023 №3 учасника торгів фізичну особу-підприємця Маноху Інну Валеріївну визначено переможцем відкритих торгів.

11.01.2023 мiж Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (далі Замовник) та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною (далі Виконавець) укладено договір про надання послуг №5 (далі Договорів).

Згідно з пунктом 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надати за плату наступні послуги: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб за кодом ДК 021:2015 60180000-3 Прокат вантажних транспортів із водієм для перевезення товарів, згідно Додатків 1 та 2 до Договору, які є його невід`ємною частиною, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

За умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 Договору за надання передбачених Договором послуг, Замовник виплачує Виконавцю суму 4 200 000,00 гривень без ПДВ. Оплата здійснюється згідно акту/актів здавання-приймання послуг в розмірі вартості наданих послуг шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Виконавця, вказаний у реквізитах до цього Договору. Замовник повинен сплатити надані послуги протягом 30 календарних днів з дати підписання актів здавання-приймання наданих послуг, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Виконавця. Але, у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 10 календарних днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на свій реєстраційний рахунок. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Замовника. Здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 5 (п`яти) робочих днів після фактичного надання послуг. Підписання Акту здавання-приймання наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Термін надання послуги визначено до 31.12.2023 (пункт 3.5 Договору).

Умови та адреси надання послуг здійснюється від складу Замовника (територія Київської області) до місць, перелік яких наведено у пункті 3.6 Договору.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2023, а в частині фінансових зобов`язань до повного їх виконання. Зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору (пункти 6.1, 6.3 Договору).

Додатком №1 до Договору Сторони узгодили калькуляцію вартості послуг на загальну суму 4 200 000,00 гривень.

Додатком №2 до Договору Сторони узгодили технічні вимоги щодо послуг з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб.

Сторонами укладеною додатковою угодою №1 від 11.01.2023 узгоджено зменшення ціни Договору на 30,00 гривень та внесення відповідних змін до пункту 3.1 Розділу ІІІ. Оплата послуг та порядок їх приймання.

Додатковою угодою №2 від 11.01.2023, укладеною між Сторонами погоджено наступне:

1.Зменшити ціну Договору на 1 699 870,00 гривень (один мільйон шістсот дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сімдесят гривень 00 копійок) без ПДВ.

2.Внести зміни до пункту 3.1. Розділу ІІІ. Оплата послуг та порядок їх приймання, виклавши його в наступній редакції:

« 3.1. За надання передбачених Договором послуг, Замовник виплачує Виконавцю загальну суму 2 500 100,00 гривень (два мільйони п`ятсот тисяч сто гривень 00 копійок) без ПДВ».

3.Викласти додаток 1 та 2 в новій редакції.

4.Усі інші умови Договору залишаються без змін.

5.Зміни набирають чинності з моменту підписання цієї додаткової угоди.

Договір, Додаткові угоди №1 та №2 від 11.01.2023, Додатки №1 та №2 в новій редакції від 11.01.2023, підписані Сторонами, скріплені відтисками їхніх печаток.

Управлінням Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області на підставі наказу №6-з від 18.05.2023 розпочато моніторинг процедури вказаної публічної закупівлі.

За результатом моніторингу процедури закупівлі UA-2022-12-21-023403-а складено висновок від 31.05.2023, яким встановлено порушення вимог законодавства про публічні закупівлі, а саме встановлено порушення положень частини другої статті 16, пункту 2 частини другої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 28, абзацу другого пункту 48 Особливостей здійснення публічних закупівель.

Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій, з огляду на встановлені порушення законодавства у сфері закупівель, керуючись статтями 5 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі» зобов`язало Виконавчий комітет Маріупольської міської ради здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом забезпечення притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення, врахування вимог статей 16, 22 Закону України «Про публічні закупівлі» та пунктів 28, 48 Особливостей здійснення публічних закупівель при складенні тендерної документації, недопущення таких порушень в подальшому та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів, або аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявлених порушень.

07.06.2023 в електронній системі закупівель Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради оприлюднено інформацію, що зауваження враховані, порушення усунуто, уповноважену особу притягнуто до відповідальності, про що свідчить розпорядження №45р від 07.06.2023 «Про оголошення догани уповноваженій особі із закупівель».

В той же час, звертаючись до суду з позовом, прокурор наполягає на порушенні під час проведення процедури закупівлі Закону України «Про публічні закупівлі».

Прокурор вважає, що в порушення вимог абзацу другого пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі» Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради не відхилено тендерну пропозицію фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, яка не відповідає кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, установленим статтею 16 вказаного Закону, а в подальшому з нею укладено договір про надання послуг №5 від 11.01.2023.

Посилаючись на встановлені порушення вимог Закону України «Про публiчнi закупiвлi», прокурор вважає, що наявні правові підстави для визнання судом недійсними рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради щодо затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб та рішення про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП «Маноха Інна Валеріївна».

Крім того, посилаючись на те, що договір укладено з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор вважав, що наявні правові підстави для визнання недійсним договору про надання послуг №5 від 11.01.2023, укладеного між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо переміщених або евакуйованих осіб.

Вищевикладені обставини стали підставою звернення першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури з даним позовом до суду.

Поряд з цим, 31.10.2023 на електронну адресу суду від представника фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни надійшла заява про залучення доказів, а саме додаткової угоди №3 від 30.10.2023 до договору про надання послуг №5 від 11.01.2023.

Так, додатковою угодою №3 від 30.10.2023, укладеною між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною погоджено наступне:

1.Зменшити ціну Договору на 774 887,00 гривень (сімсот сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім гривень 00 копійок) без ПДВ.

2.Внести зміни до пункту 3.1. Розділу ІІІ. Оплата послуг та порядок їх приймання, виклавши його в наступній редакції:

« 3.1. За надання передбачених Договором послуг, Замовник виплачує Виконавцю загальну суму 1 725 213,00 гривень (один мільйон сімсот двадцять п`ять тисяч двісті тринадцять гривень 00 копійок) без ПДВ».

3.Викласти додаток 1 та 2 в новій редакції.

4.Відповідно до пункту 6.5 Договору сторони дійшли взаємної згоди розірвати договір.

5.Зміни набирають чинності з моменту підписання цієї додаткової угоди.

30.10.2023 вказана додаткова угода оприлюднена в електронній системі закупівель Prozorro.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 ГПК України).

Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший третій частини четвертої).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (пункт 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункти 37-40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункти 43).

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову (апеляційної та/або касаційної скарги), а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом.

Якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19.

Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними рішень уповноваженої (відповідальної) особи та договору про надання послуг за позовними вимогами, які заявлені прокурором в інтересах держави в особі Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області.

Порушення інтересів держави, прокурор вважав полягає в тому, що укладений за результатами цієї процедури закупівлі договір суперечить вимогам законодавства. Виявлені недоліки та дії сторін договору створюють загрозу економічній безпеці держави, порушують порядок проведення публічних закупівель, надають підстави для корупційних проявів та не дозволяють забезпечити належне виконання послуг.

На підтвердження підстав представництва інтересів держави у суді в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором до матеріалів справи надано листи Маріупольської окружної прокуратури від 20.03.2023 №55/1-1190ВИХ23, від 28.04.2023 №55/1-1949ВИХ23 та від 13.06.2023 №55/1-2836ВИХ23 на адресу Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області щодо повідомлення результатів реагування, вжиття заходів для захисту інтересів держави з метою усунення порушень, в тому числі шляхом проведення моніторингу закупівлі.

У листі від 13.04.2023 №040531-17/4132-2023 Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області зазначило, що інформацію, наведену у листі прокуратури розглянуто, прийнято до уваги і буде враховано при прийнятті рішення про початок моніторингу процедури закупівлі за номером UA-2022-12-21-023403-а орієнтовно у квітні-травні 2023 року.

У листі від 04.05.2023 №040531-17/4270-2023 Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області повідомило Маріупольську окружну прокуратуру про те, що у відділі контролю в сфері закупівель працює один державний аудитор, внаслідок чого не є можливим проведення в найкоротший термін моніторингу процедури закупівлі за ID: UA-2022-12-21-023403-а.

У листі від 23.06.2023 №040525-17/4573-2023 Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області повідомило Маріупольську окружну прокуратуру про те, що за висновками процедури моніторингу наведено зобов`язання щодо усунення порушення законодавства у сфері публічних закупівель відповідно до вимог законодавства. Замовником в інформаційній системі закупівель за вказаною процедурою закупівлі зазначено інформацію щодо усунення виявлених порушень, а саме: «Зауваження враховані, порушення усунуто, уповноважено особу притягнуто до відповідальності». Уповноваженій особі вказано на необхідність чіткого і неухильного дотримання вимог чинного законодавства у сфері публічних закупівель. Інші заходи державного фінансово контролю по вказаній закупівлі, Управлінням Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області не здійснювалися у зв`язку з чим правові підстави щодо звернення Управління до суду відсутні.

Посилаючись на статтю 8 Закону України «Про публічні закупівлі», Положення про Державну аудиторську службу України, Положення про Східний офіс Державної аудиторської служби України та невчинення Управлінням Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області відповідних заходів звернення до суду, прокурор доводить наявність у позивача повноважень на звернення до суду із позовом про визнання недійсними рішення уповноваженої (відповідальної) особи та укладеного на їх підставі договору про надання послуг.

Бездіяльність зазначеного органу щодо звернення до суду обґрунтовано з посиланням на вищезазначене листування.

Листом від 01.08.2023 №55/1-4631ВИХ23 на адресу Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області, керуючись статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор повідомив про встановлення підстав для представництва інтересів держави шляхом пред`явлення позову до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради та фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни про визнання недійсними рішень уповноваженої (відповідальної) особи №223 від 21.12.2022 та №3 від 04.01.2023, визнання недійсним договору про надання послуг №5 від 11.01.2023 на суму 4 200 000,00 гривень.

Прокурор зазначає, що Управлінням Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області не здійснено належним чином своїх повноважень у спірних правовідносинах та не пред`явлено відповідного позову до суду.

Оскільки позов мотивований прокурором порушенням законодавства при проведенні процедури публічної закупівлі, а порушення інтересів держави, на переконання прокурора, у розглядуваному випадку полягає в тому, що укладений за результатами такої процедури закупівлі договір суперечить вимогам законодавства, в той же час, Управлінням Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області не здійснено належним чином своїх повноважень у спірних правовідносинах, суд вважає доведеним наявність легітимного суспільного інтересу для прокурорського втручання у відносини, які виникли внаслідок прийняття спірних рішень уповноваженої (відповідальної) особи відповідача-1 та укладення спірного договору між відповідачами.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг (з урахуванням особливостей, передбачених законодавством щодо проведення відкритих торгів) вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі», та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, в якій зазначено також про таке.

Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте, згідно з частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (таку правову позицію викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Поряд з цим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (аналогічні висновки сформульовано також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Застосовуючи вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду та уточнюючи висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила таке:

«Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».

Суд, розглядаючи справу в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю, встановив, що строк дії оспорюваного прокурором договору первісно визначався до 31.12.2023, але додатковою угодою №3 від 30.10.2023 він був розірваний. За повідомленням представника відповідача-2 вказаний договір є виконаним, при цьому матеріали справи не містять доказів невиконання сторонами цього договору. Під час розгляду даної справи прокурором чи позивачем цих обставин не спростовано.

Звертаючись із вказаними вимогами прокурор не просить застосувати наслідків недійсності правочину або стягнути збитки в дохід держави.

Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави.

Іншими словами, ефективність такого способу захисту, як самостійна позовна вимога про визнання недійсним укладеного за результатом публічної закупівлі договору залежить від того, чи мало місце виконання такого договору його сторонами на момент звернення з відповідним позовом.

Під час розгляду справи судом достеменно встановлено, по-перше, оспорюваний прокурором договір відповідачами виконувався, по-друге, одночасно з вимогою про визнання недійсним договору прокурор не заявляє вимоги щодо реституції або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем процедури закупівлі, в дохід держави, внаслідок чого обраний ним спосіб захисту прав є неефективним, що свідчить про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог та визнання недійсним договору про надання послуг №5 від 11.01.2023, укладеного між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та фізичною особою-підприємцем Маноха Інною Валеріївною.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2023 у справі № 905/1014/21, від 16.08.2023 у справі №922/263/22, від 23.08.2023 у справі №903/745/22.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсними рішень уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформленого протоколом №223 від 21.12.2022 про затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб, та оформленого протоколом №3 від 04.01.2023 про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП «Маноха Інна Валеріївна», суд зазначає наступне.

Згідно з преамбулою Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 18, 31, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі»:

-переможець процедури закупівлі учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі;

-тендерна документація документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель;

-тендерна пропозиція пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено принципи здійснення закупівель: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах.

Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює в електронній системі закупівель у порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю.

Закупівля може здійснюватися, зокрема, шляхом застосування процедури відкритих торгів (частина перша статті 13 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник вимагає від учасників подання ними документально підтвердженої інформації про їх відповідність кваліфікаційним критеріям. Замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв: наявність обладнання та матеріально-технічної бази; наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору. Визначені замовником згідно з цією статтею кваліфікаційні критерії та перелік документів, що підтверджують інформацію учасників про відповідність їх таким критеріям, зазначаються в тендерній документації.

Підстави для відмови в участі у процедурі закупівлі визначені статтею 17 Закону України «Про публічні закупівлі».

При цьому, статтею 20 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій.

За приписами статті 22 Закону України Про публічні закупівлі» тендерна документація повинна містити, зокрема: 1) інструкцію з підготовки тендерних пропозицій; 2) один або декілька кваліфікаційних критеріїв до учасників відповідно до статті 16 цього Закону, підстави, встановлені статтею 17 цього Закону, та інформацію про спосіб підтвердження відповідності учасників установленим критеріям і вимогам згідно із законодавством. Замовник не вимагає документального підтвердження інформації про відповідність вимогам статті 17 цього Закону, у разі, якщо така інформація є публічною, що оприлюднена у формі відкритих даних згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», та/або міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним тощо. Тендерна документація може містити також іншу інформацію відповідно до законодавства, яку замовник вважає за необхідне до неї включити.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено переліку документів, які може вимагати замовник для підтвердження того чи іншого кваліфікаційного критерію. Замовник самостійно визначає кваліфікаційні критерії з тих, що передбачені статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі», та зазначає у тендерній документації інформацію про спосіб підтвердження відповідності учасників установленим критеріям.

Отже, вимоги тендерної документації та перелік документів, якими учасник повинен підтвердити свою відповідність таким вимогам, визначаються замовником самостійно, виходячи зі специфіки предмета закупівлі, керуючись принципами здійснення закупівель, закріпленими у статті 5 вказаного Закону та з дотриманням законодавства в цілому. При цьому, Закон України «Про публічні закупівлі» не міститься обов`язку замовника повноцінно цитувати його положення при складанні тендерної документації.

Свою чергою, для забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції, що визначено у преамбулі Закону України «Про публічні закупівлі», тендерна пропозиція переможця процедури закупівлі має повністю відповідати усім, без виключення, критеріям та умовам, визначеним у тендерній документації.

За змістом статей 26, 28, 29 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерна пропозиція подається в електронному вигляді через електронну систему закупівель шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, де зазначається інформація про ціну, інші критерії оцінки (у разі їх встановлення замовником), інформація від учасника про його відповідність кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, наявність/відсутність підстав, установлених у статті 17 цього Закону і в тендерній документації, та шляхом завантаження необхідних документів, що вимагаються замовником у тендерній документації. Електронна система закупівель автоматично формує та надсилає повідомлення учаснику про отримання його тендерної пропозиції із зазначенням дати та часу. Електронна система закупівель повинна забезпечити можливість подання тендерної пропозиції/пропозиції всім особам на рівних умовах. Кожен учасник має право подати тільки одну тендерну пропозицію/пропозицію (у тому числі до визначеної в тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі частини предмета закупівлі (лота). Отримана тендерна пропозиція/пропозиція вноситься автоматично до реєстру отриманих тендерних пропозицій/пропозицій, у якому відображається інформація про надані тендерні пропозиції/пропозиції.

Перед початком електронного аукціону автоматично розкривається інформація про ціни/приведені ціни тендерних пропозицій/пропозицій. Розкриття тендерних пропозицій/пропозицій з інформацією та документами, що підтверджують відповідність учасника кваліфікаційним критеріям/умовам, визначеним в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, та вимогам до предмета закупівлі, а також з інформацією та документами, що містять технічний опис предмета закупівлі, здійснюється автоматично електронною системою закупівель одразу після завершення електронного аукціону. Під час розкриття тендерних пропозицій/пропозицій автоматично розкривається вся інформація, зазначена в тендерних пропозиціях/пропозиціях учасників, крім інформації, зазначеної в абзаці другому цієї частини, та формується список учасників у порядку від найнижчої до найвищої запропонованої ними ціни/приведеної ціни.

Оцінка тендерних пропозицій/пропозицій проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, шляхом застосування електронного аукціону. Критеріями оцінки є: 1) ціна; або 2) вартість життєвого циклу; або 3) ціна разом з іншими критеріями оцінки, зокрема: умови оплати, строк виконання, гарантійне обслуговування, передача технології та підготовка управлінських, наукових і виробничих кадрів, застосування заходів охорони навколишнього середовища та/або соціального захисту, які пов`язані із предметом закупівлі.

Після оцінки пропозицій замовник розглядає на відповідність вимогам тендерної документації тендерну пропозицію, яка визначена найбільш економічно вигідною.

У разі відхилення тендерної пропозиції/пропозиції, що за результатами оцінки визначена найбільш економічно вигідною, замовник розглядає наступну тендерну пропозицію/пропозицію у списку пропозицій, розташованих за результатами їх оцінки, починаючи з найкращої.

За результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції/пропозиції замовник визначає переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та приймає рішення про намір укласти договір про закупівлю згідно з цим Законом.

Підстави для відхилення тендерних пропозицій визначає стаття 31 Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» публічна закупівля (закупівля) придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Предмет закупівлі товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому вказаним Законом.

Рішення, яке приймається за наслідками розгляду та оцінки тендерних пропозицій, про визначення переможця та намір укласти з ним договір, є частиною процедури закупівлі (пункти 7, 8 частини першої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20)).

Крім того, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 104 постанови від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 дійшла висновку про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

У пункті 6.34 постанови від 02.08.2023 у справі № 905/1014/21 Верховний Суд зазначив, що визнання недійсним рішення тендерного комітету не вимагається для захисту прав держави, оскільки таке рішення вичерпує дію фактом укладення відповідного договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Суд, керуючись рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Ураховуючи наведене у сукупності, суд зазначає, що саме по собі визнання недійсними рішень уповноваженої (відповідальної) особи про затвердження тендерної документації на відкриті торги та визначення переможця торгів фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни, які вже реалізовані і вичерпали свою дію фактом їх виконання та укладення відповідного договору (в тому числі, з урахуванням того, що суд вже відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю з наведених вище підстав), не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту та наявність підстав для відмови в позові і у цій частині з мотивів, викладених в цьому рішенні та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покладає понесені прокурором витрати по сплаті судового збору повністю на нього.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В

У задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни за вимогами:

- визнати недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №223 від 21.12.2022 про затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб;

- визнати недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, оформлене протоколом №3 від 04.01.2023 про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП «Маноха Інна Валеріївна»;

- визнати недійсним договір про надання послуг №5 від 11.01.2023 на суму 4 200 000,00 гривень, укладений між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та ФОП «Маноха Інна Валеріївна» - відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У судовому засіданні 01.11.2023 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2023.

Прокурор: перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури (87501, Донецька область, місто Маріуполь, площа Мічмана Павлова, будинок №10; адреса для листування: 49003, місто Дніпро, вулиця Курчатова, будинок №8; код ЄДРПОУ 25707002)

Позивач: Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Архітектора Нільсена, будинок №26, квартира №2; адреса для листування: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок №18; код ЄДРПОУ 41127366)

Відповідач1: Виконавчий комітет Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок №70; адреса для листування: 49038, місто Дніпро, вулиця Княгині Ольги, будинок №11; код ЄДРПОУ 04052784)

Відповідач2: Фізична особа-підприємець Маноха Інна Валеріївна ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )

Суддя С.М. Фурсова