Рішення від 02.11.2023 по справі 910/9504/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2023Справа № 910/9504/23

За позовомАкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТОРУМ"прозобов`язання вчинити дії та стягнення 10 989 706,77 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Становова Ю.В.;

від відповідача: Коханій Т.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" ( далі також - позивач, АТ «Укрзалізниця») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРУМ" (далі також - відповідач, ТОВ «ТОРУМ») про:

- зобов`язання зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на суму 156 995 810,99 грн за поставлений товар за договором поставки від 24.06.2022 № ЦЗВ-14-01222-01;

- стягнення штрафу в сумі 10 989 706,77 грн.

02.08.2023 до суду надійшов відзив на позов.

21.08.2023 позивачем надано відповідь на відзив, а 07.09.2023 відповідач подав письмові заперечення.

Напередодні підготовчого засідання 05.10.2023 від позивача надійшли письмові пояснення по справі, а відповідачем подано клопотання про долучення доказів.

У письмових поясненнях позивач повідомив про те, що з 14.09.2023 відповідач перебуває у стані припинення.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 02.11.2023.

Безпосередньо в судовому засіданні 02.11.2023 представник позивача наполягав на задоволенні позову та надав усні пояснення по справі.

Представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі та навів аргументи на підтвердження своєї позиції.

Суд заслухав вступне слово, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.

У судовому засіданні 02.11.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2022 між Філією «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» (як постачальником) було укладено договір поставки № ЦЗВ-14-01222-01 (далі також - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити, а замовник прийняти та оплатити нафту і дистиляти (дизельне паливо), назване в подальшому - товар, найменування, марка та кількість якого вказуються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору на умовах, що викладені у цьому договорі.

Згідно з п. 2.1. договору, ціна на товар, який продається за цим договором, встановлюється в національній валюті України - гривні з урахуванням умов поставки товару, визначених п. 3.1. цього договору і включає: вартість товару, всі податки і збори, що встановлені українським законодавством, у тому числі ПДВ і вказується в специфікаціях до цього договору. Рознарядка-заявка замовника на відвантаження товару в якій зазначаються:

- товар переміщення;

- станція призначення;

- обсяг товару, що підлягає поставці;

- станція відправлення товару, за умови надання такої інформації постачальником на виконання п. 3.1. договору.

Відповідно до п.п. 2.3., 2.4. договору, сторони планують за цим договором поставити товар на суму 294 392 523,36 грн, крім того ПДВ 7% - 20 607 476,64 грн на загальну суму 315 000 000,00 грн. Ціна товару, обсяги закупівлі, зазначаються у специфікаціях до даного договору.

У розділі 3 договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України (відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС» ред. 2010), що має діюче залізничне сполучення між станцією відвантаження та станцією призначення в межах митної території України, пункт призначення за реквізитами вантажоодержувача, які вказуються в рознарядках замовника. При готовності до надання рознарядки замовник зобов`язується надати постачальнику письмове повідомлення про намір надати рознарядку, у якому зазначається обсяг товару, що планується до постачання. Постачальник зобов`язаний протягом одного робочого дня (з 8 год 00 хв до 16 год 30 хв) з дня отримання від замовника повідомлення про намір надати рознарядку, повідомити замовнику інформацію про станцію (станції) відправлення товару та вантажовідправника.

Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.5. договору, постачальник здійснює поставку товару протягом 30 календарних днів з дня надання рознарядки.

У п. 3.7. договору встановлено, що поставка товару підтверджується актом прийому-передачі. Акт приймання-передачі складається на підставі накладної (залізничної) та підписується, за умови надання постачальником:

- рахунку-фактури на поставлений товар;

- копії накладної (залізничної);

- копії документів якості;

- акцизної накладної, оформленої належним чином та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно з п. 6.1. договору, замовник здійснює попередню оплату в розмірі 100% вартості партії товару, замовленої згідно з письмовою рознарядкою замовника, протягом 20 календарних днів з дня надання рознарядки у відповідності до наданого постачальником рахунку-фактури на партію товару, обумовлену згідно з п. 3.2. цього договору. Постачальник зобов`язаний надати замовнику рахунок-фактуру на замовлену партію товару протягом не більше ніж 10 календарних днів з дня надання рознарядки. Постачальник зобов`язаний оформити та зареєструвати податкову накладну на кожну партію замовленого товару/здійсненої оплати замовником, у терміни та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 23.08.2022, а у випадку внесення змін до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 - до кінця дії воєнного стану в Україні. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару в межах термінів, визначених умовами цього договору (п. 12.1. договору).

Як вбачається із доводів позивача, 24.06.2022 замовником на електронну адресу постачальника було направлено рознарядку від 24.06.2022 № ЦЗВ-20/1746 (далі також - Рознарядка).

24.06.2022 позивач виконав попередню оплату товару в розмірі 157 500 000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 4813651, а у період з 30.06.2022 по 26.07.2022 ТОВ «ТОРУМ» поставило на користь АТ «Укрзалізниця» товар в кількості 2 491,997 т на суму 156 995 810,99 грн.

Зайво сплачені кошти в сумі 504 189,01 грн постачальник повернув замовнику згідно з платіжним дорученням № 1822 від 02.08.2022.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором № ЦЗВ-14-01222-01 від 24.06.2022 та не зареєстрував своєчасно (до 15.07.2022 включно) податкову накладну за поставлений товар в Єдиному реєстрі податкових накладних. З огляду на несвоєчасну реєстрацію податкової накладної позивачем нарахований до стягнення штраф на суму 10 989 706,77 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступні обставини:

- основне господарське зобов`язання за договором № ЦЗВ-14-01222-01 від 24.06.2022 виконано відповідачем у повному обсязі;

- відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України;

- обов`язок здійснити реєстрацію податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є господарським зобов`язанням та/або правилом здійснення господарської діяльності, тому невиконання або неналежне виконання цих умов договору не є правопорушенням у сфері господарювання, що виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій, навіть якщо їх сплата передбачена у договорі;

- зазначення в договорі про покладання на постачальника обов`язку скласти, зареєструвати та надати покупцю податкову накладну не призводить до зміни характеру відносин з податкових на господарські;

- у випадку, коли продавець не мав можливості виконати свій обов`язок щодо складання, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності органів державної податкової служби України, він не є винним у вчиненні такого правопорушення;

- заявлений позов відповідач розцінює як дії позивача, які спрямовані на безпідставне стягнення з постачальника грошових коштів;

- позивачем не було подано доказів на підтвердження понесені ним реальних збитків у розмірі суми, яку останні не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання з реєстрації податкових накладних на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних;

- перебіг строку для включення суми ПДВ до податкового кредиту на підставі отриманих та зареєстрованих в ЄРПН накладних зупиняються на період дії воєнного стану;

- 09.09.2022 було прийнято рішення про відповідальність платника податку ТОВ «ТОРУМ» критеріям ризиковості, що мало своїм наслідком неможливість реєстрації відповідачем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а у лютому 2023 відповідач подав контролюючому органу документи та інформацію, необхідну для виключення з переліку ризикових платників податків, з метою отримання можливості реєструвати податкові накладні;

- відповідач вживав заходи для розблокування реєстрації податкових накладних для отримання можливості виконати зобов`язання з реєстрації податкової накладної.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № ЦЗВ-14-01222-01 від 24.06.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на суму 156 995 810,99 грн за поставлений за договором поставки від 24.06.2022 № ЦЗВ-14-01222-01 товар, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як уже було зазначено вище, позивач обґрунтовує позовні вимоги невиконанням відповідачем обов`язку з реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних в передбачені законодавством строки, що призвело до порушення прав позивача.

Відповідно до п.п. 10, 11 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування;

2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів відповідно до Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Мінфіну від 12 грудня 2019 р. № 520.

З наданих відповідачем доказів вбачається, що Головою комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийняті:

- рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості від 09.09.2022 № 13567;

- рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості від 13.02.2023 № 13567.

В лютому 2023 ТОВ «ТОРУМ» подало до контролюючого органу документи та інформацію, необхідну для вилучення з переліку ризикових платників податків, з метою отримання можливості реєструвати податкові накладні.

13.02.2023 контролюючим органом за результатами розгляду поданих відповідачем документів було знову прийнято рішення про відповідність ТОВ «ТОРУМ» критеріям ризиковості.

З огляду на наведені вище обставини, відповідач був позбавлений можливості зареєструвати спірну податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, у тому числі й в строк до 15.07.2022 включно, який визначено позивачем у позовній заві.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Я (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, наведено визначення поняття дискреційних повноважень, відповідно до якого під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати...», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити...», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам...» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Європейський суд з прав людини також погоджується із вищезазначеною правовою позицією. У рішеннях по справах «Класс та інші проти Німеччини», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові й службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Крім того, Верховним Судом України у постанові від 14.03.2017 в справі № 800/323/16 викладено наступну позицію - суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій), передбаченими ч. 3 ст. 2 КАС України, підміняти його перебирати на себе повноваження, надані законом відповідному суб`єкту владних повноважень.

У висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 21.02.2022 який є підставою оскаржуваного наказу Міністерства чітко зазначено, що державними реєстраторами під час прийняття рішень всупереч вимог ст.ст. 10, 18, 22, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не перевірено подані документи на наявність підстав для відмови в державній реєстрації.

З огляду на наведені вище обставини, задоволення вимог та зобов`язання ТОВ «ТОРУМ» зареєструвати податкову накладну призведе до втручання в дискреційні повноваження органів державної податкової служби України та не забезпечить ефективного захисту порушеного права позивача, адже ТОВ «ТОРУМ» не мало змоги зареєструвати податкову накладну на суму 156 995 810,99 грн з незалежних від Товариства обставин.

Більше того, у відповіді на вимогу від 18.04.2023 № ЦЗВ-20/1226, вих. № 08/05/23 від 08.05.2023 ТОВ «ТОРУМ» повідомляло АТ «Укрзалізниця» про прийняття контролюючим органом рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку на додану вартість та включення ТОВ «ТОРУМ» до переліку ризикових суб`єктів господарювання. Відповідач також проінформував, що Товариство вживає всіх можливих заходів для виведення компанії із переліку ризикових суб`єктів господарювання, а реєстрація податкової накладної відбудеться негайно після прийняття відповідного рішення про виключення ТОВ «ТОРУМ» з переліку ризикових суб`єктів господарювання.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на суму 156 995 810,99 грн за поставлений товар за договором поставки від 24.06.2022 № ЦЗВ-14-01222-01.

Щодо позовних вимог про стягнення з ТОВ «ТОРУМ» штрафу в сумі 10 989 706,77 грн встановлено таке.

Відповідно до ст. 1 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим Кодексом України.

Згідно зі ст. 1 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. У свою чергу ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України (далі також - ГК України), визначає, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, фінансові відносини за участі суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.

Тож, з аналізу вказаних норм права вбачається, що до податкових відносин цивільне та господарське законодавство не застосовується.

Крім того, зі змісту ст. 3 та ст. 173 ГК України вбачається, що господарським зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

Вказане кореспондується зі ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу. надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на наведене вище можна дійти висновку, що обов`язок здійснити реєстрацію податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є господарським зобов`язанням та/або правилом здійснення господарської діяльності, а тому невиконання або неналежне виконання цих умов договору не є правопорушенням у сфері господарювання, що виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій, навіть якщо їх сплата передбачена у договорі.

Натомість, підставою господарсько-правової відповідальності є правопорушення. вчинене у сфері господарювання, що повністю кореспондується зі ст. 218 ГК України.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України). Аналогічні положення містять ст. 610 та ч. 1 ст. 611 ЦК України.

Частина перша ст. 230 ГК України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У той же час, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених ПК України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п. 109.1 ПКУ).

Отже, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у постачальника саме на підставі податкового законодавства, то питання дотримання суб`єктом господарювання відповідних вимог не перебуває в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.

При цьому, зазначення у договорі про покладення на постачальника обов`язку скласти, зареєструвати та надати покупцю податкову накладну не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.05.2018 у справі № 908/3565/16, від 10.05.2018 у справі № 917/799/17.

Водночас, обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних, про це зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.

Згідно з ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Враховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу, з урахуванням положень частини 1 статті 883 Цивільного кодексу України, потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 916/477/18.

З вказаного випливає, що обов`язковою умовою для стягнення збитків, що пов`язані з не реєстрацією/неналежною реєстрацією в Єдиному реєстрі податкової накладної є визначення відповідальності продавця в господарському договорі, яка буде передбачена не у вигляді штрафу, а у вигляді відшкодування збитків, яких зазнав покупець внаслідок відсутності реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та неможливістю віднесення сплачених ним сум податку за відповідні операції до складу податкового кредиту. Однак, у випадку, коли продавець не мав можливості виконати свій обов`язок щодо складення, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності органів Державної податкової служби України, він не є винним у вчиненні такого правопорушення.

Враховуючи те, що договором № ЦЗВ-14-01222-01 від 24.06.2022 така відповідальність не передбачена, майнові вимоги, викладені у позовній заяві стосуються штрафу, а не збитків, наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками, які утворюють склад правопорушення, позивачем не наведено та не підтверджено належними доказами, то можливість застосування відповідальності, пов`язаної із не реєстрацією/неналежною реєстрацією накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних виключається.

Відповідно до положень п. 8.11 договору, якщо після закінчення дії воєнного стану в терміни визначені законодавством постачальник не зареєстрував, несвоєчасно зареєстрував або зареєстрував з помилками податкову/і накладну/і чи розрахунок/и коригування в системі електронного адміністрування податку на додану вартість чи вчинив інші дії/бездіяльність, в результаті чого замовник втратив право на податковий кредит, сума несплаченого розміру податку на додану вартість поставленої партії товару постачальнику згідно з пунктом 6.1. зараховується як штраф замовнику у розмірі 7 % від суми операції, по якій не зареєстровано, несвоєчасно зареєстровано або зареєстровано з помилками податкову накладну/і чи розрахунок/и коригування, протягом 5 банківських днів з дати відповідної вимоги замовника. У випадку оплати замовником податку на додану вартість за операцією, по якій не зареєстровано, несвоєчасно зареєстровано або зареєстровано з помилками податкову/і накладну чи розрахунок коригування, постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 7 % від суми операції по якій не зареєстровано, несвоєчасно зареєстровано або зареєстровано з помилками податкову накладну чи розрахунок коригування, протягом 5 банківських днів з дати відповідної вимоги замовника. Застосування до постачальника зазначеного штрафу не залежить від того, чи пов`язані вказані порушення (не реєстрація, несвоєчасна реєстрація, реєстрація з помилками) з зупиненням реєстрації такої податкової накладної чи розрахунку коригування.

Отже, пунктом 8.11. договору, чітко визначені умови, при яких можуть застосовуватися штрафні санкції за не реєстрацію, несвоєчасну реєстрацію, реєстрацію з помилками податкової накладної в системі електронного адміністрування податку.

Однак, не зважаючи на приписи законодавства та погоджені сторонами умови договору, позивач передчасно, за умов, які ще не настали, звернувся до суду із позовом про стягнення штрафних санкцій з відповідача за порушення податкового обов`язку.

З огляду на наведені вище обставини суд дійшов висновку, що позивач, зафіксувавши у договорі положення про застосування штрафних санкцій за не реєстрацію (несвоєчасну реєстрацію, реєстрацію з помилкам податкової накладної) виключно при настанні умов: «після закінчення дії воєнного стану» і «в результаті втрати замовником права на податковий кредит», всупереч вказаних в п. 8.11. договору положень, вже в червні 2023 року звернувся до суду відповідним з позовом.

Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що з урахуванням п. 187.1 ст. 187, п. 201 ст. 201 ПК України граничним строком реєстрації податкової накладної було 15.07.2023, однак відповідач у ці строки податкову накладну на оплачений товар не зареєстрував. При цьому, позивач обмежився констатацією факту про вчинення/невчинення відповідачем вказаних дій, що перебувають у площині регулювання ПК України, але не вказав, до яких саме негативних наслідків для нього призвели ці дії. Позивачем не було подано доказів на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку останній не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання з реєстрації податкових накладних на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201. 1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПК України термін.

Статті 198 та ст. 201 ПК України встановлюють правила формування податкового кредиту та вимоги до його документального підтвердження.

Згідно з пп «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 201. 10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник ПДВ - продавець зобов`язаний в установлені строки скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку із придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезені поварів на митну територію України, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Тобто, відсутність податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних позбавляє покупця права на віднесення до податкового кредиту суми податку, сплаченого внаслідок придбання товарів/послуг, а отже й на зменшення власних зобов`язань щодо сплати податку на додану вартість.

На підставі абз. 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

- для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

- для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Відповідно до приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що нереєстрація відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту.

Крім того, згідно з п. 102. 9 ст. 102 ПК України, на період дії правового режиму воєнного стану, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених ПК України, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених ПК України.

Відповідно до пп. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:

- дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в ЄРПН, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі зборів платниками податків; передбачених ст.ст. 39 та 39 прим. 2, п. 46.2 ст. 46 ПК України, сплати податків та зборів платниками податків;

- строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному ст. 86 ПК України, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені;

- строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному ст. 86 ПК України, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки;

- строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб`єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, передбачені ст.ст. 59 - 60, 87 - 101 ПК України, та/або визначення грошових зобов`язань згідно зі ст. 116 ПК України;

- строків подання та розгляду скарг на рішення про відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН, передбачених пл. 56.23.3 п. 56.23 ст. 56 ПК України.

Отже, перебіг строку для включення сум ПДВ до податкового кредиту на підставі отриманих та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних зупиняється на період дії воєнного стану. Додаткові роз`яснення щодо зупинення на період дії воєнного стану перебігу строку для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту на підставі отриманих та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних надано на офіційному сайті Головного управління ДПС України в м. Києві за посиланням: https://kyiv.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/652578.html#:~:text=%D0%9%1%82%0%6%0%5%2%20%0%BF%D0%B50%BA%D1%8320%D0%4%0%BB%D1%8F%20%0%2%0%BA%D0%BB%D1%8E%D1%87%0%5%0BD%0%BD%D1%8F.%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%Ј14D0%B%D%BD%D%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D1%82%D0%30%D0%BD%D1%83.

Таким чином, за позивачем зберігається право на податковий кредит і за умови реєстрації податкової накладної відповідачем, позивач зможе його реалізувати.

З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем передчасно нараховано до стягнення з відповідача штраф в розмірі 10 989 706,77 грн, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРУМ" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.11.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко