Ухвала

від 13.11.2023 по справі 910/19251/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

13.11.2023Справа № 910/19251/21

Суддя господарського суду міста Києва Ломака В.С., розглянувши

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР"

про відвід судді Пукшин Л.Г. від розгляду справи № 910/19251/21

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЧАВДАР 1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР"

третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про зобов`язання вчинити певні дії,

Без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЧАВДАР 1" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" про зобов`язання відповідача здійснити демонтаж власної зовнішньої реклами (рекламних засобів) з частини фасаду багатоквартирного будинку № 1 (по вулиці Єлизавети Чавдар в місті Києві) та відновити частину фасаду цього будинку до стану, в якому він був до розміщення зовнішньої реклами.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що не надавав відповідачу згоди на розміщення рекламних засобів на частині фасаду будинку № 1 по вулиці Є. Чавдар у м. Києві та не укладав з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" жодних договорів щодо користування частиною фасаду будинку для розміщення рекламних засобів, а тому існують підстави для демонтажу відповідачем незаконно розміщеної зовнішньої реклами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2021 року (суддя Пукшин Л.Г.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/19251/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Крім того, цією ухвалою суд залучив до участі у справі Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 12.01.2022 року суд задовольнив клопотання позивача, витребував у третьої особи оригінали дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 64539-17 та № 64540-17 для огляду та відклав підготовче засідання на 26.01.2022 року.

26.01.2022 року через відділ діловодства суду надійшло, зокрема, клопотання позивача про призначення у даній справі судової технічної експертизи.

У підготовчому засіданні 26.01.2022 року представник третьої особи надав суду для огляду витребувані оригінали дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 64539-17 та № 64540-17. Разом із тим, суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.02.2022 року.

Ухвалою від 16.02.2022 року господарський суд міста Києва відклав підготовче засідання на 02.03.2022 року, а також зобов`язав відповідача та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надати суду оригінал листа від 15.11.2017 року № 15/11-10.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 та №259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 строком на 30 діб та з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

З огляду на викладене, а також зважаючи на військову агресію російської федерації проти України та активні бойові дії у Київській області та місті Києві, підготовче засідання, призначене у даній справі на 02.03.2022 року, не відбулося.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2022 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 року, у справі № 910/19251/21 призначено технічну судову експертизу дозволу № 64539-17 (його погоджувальної частини), дозволу № 64540-17 (його погоджувальної частини) та листа № 15/11-10 від 15.11.2017.

27.07.2023 року матеріали справи № 910/19251/21 з висновком експертної установи та актом здачі-приймання висновку експерта надійшли до господарського суду міста Києва.

Ухвалою від 31.07.2023 року господарський суд міста Києва поновив провадження у справі № 910/19251/21 та призначив її до розгляду в підготовчому засіданні на 06.09.2023 року.

Ухвалами від 06.09.2023 року, від 20.09.2023 року, від 04.10.2023 року, від 25.10.2023 року та від 08.11.2023 року суд відкладав підготовче засідання відповідно на 20.09.2023 року, 04.10.2023 року, 25.10.2023 року, 08.11.2023 року та 29.11.2023 року.

09.11.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" подав заяву від 08.11.2023 року про відвід судді Пукшин Л.Г. від розгляду справи № 910/19251/21.

В обґрунтування поданої заяви про відвід судді відповідач посилалася на наявність обставин, які свідчать про пряму чи побічну заінтересованість судді Пукшин Л.Г. у результаті розгляду справи з огляду на те, що у підготовчому засіданні 04.10.2023 року суддя Пукшин Л.Г. повідомила, що самостійно досліджувала питання наявності у представника позивача Ананьєва Є.А. (який підписував від імені позивача усі процесуальні документи у справі, починаючи із заяви про усунення недоліків) права на зайняття адвокатською діяльністю, зокрема шляхом збиранням доказів, які підтверджують перебування на посаді голови Ради адвокатів міста Києва Рафальської І.В. - особи, яка підписала і видала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Ананьєва Є.А. Крім того, у подальшому суддя неодноразово відкладала підготовче засідання, у тому числі для надання можливості позивачу подати додаткові пояснення (заперечення, докази) на клопотання відповідача щодо залишення позову без розгляду, а також зазначила про намір звернутися із запитом до Ради адвокатів м. Києва щодо видачі Ананьєву Є.А. свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Крім того, сумніви відповідача в неупередженості та об`єктивності судді, її незаінтересованості в результаті розгляду справи також підтверджуються попередніми неодноразовими сумнівними діями та рішеннями судді Пукшин Л.Г. в інших справах, що висвітлювалися у засобах масової інформації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2023 року заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" у справі № 910/19251/21 відвід судді Пукшин Л.Г. визнано необґрунтованим та передано відповідні матеріали на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2023 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" від 08.11.2023 року про відвід судді Пукшин Л.Г. від розгляду справи № 910/19251/21 передано на розгляд судді Ломаці В.С.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" від 08.11.2023 року про відвід судді Пукшин Л.Г. від розгляду справи № 910/19251/21, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.

Відповідно до частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу (частина 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України).

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частинами 1-3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Проте, за висновками суду, викладені у заяві від 08.11.2023 року твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з визначеними процесуальним законом підставами для відводу судді.

При цьому, суд зазначає наступне.

Статтею 126 Конституції України проголошено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).

Одночасно, статтею 15 Кодексу суддівської етики також визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

У пункті 11 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів вказано, що незалежність має бути як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін у будь-якій справі, у якій судді повинні винести своє рішення.

Слід зазначити, що згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з положеннями статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Крім того, слід зауважити, що відповідно до пункту 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів.

Тобто, з наведеного у сукупності вбачається, що неупереджений розгляд справи є однією з найголовніших засад здійснення господарського судочинства, а також основоположним правом особи, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У той же час головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Наразі, суд зазначає, що твердження заявника про упередженість судді Пукшин Л.Г. та її необ`єктивність під час розгляду справи № 910/19251/21 є безпідставними та такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Так, в силу приписів частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Отже, сама по собі незгода учасника справи із процесуальними рішеннями судді в іншій справі не свідчить про упередженість такого судді та не є підставою для його відводу відповідно до наведених норм Господарського процесуального кодексу України.

У контексті означеного суд вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Тобто, нормами чинного законодавства визначено засади та окремі механізми реалізації прав всіх учасників судового процесу, в тому числі, забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, що може бути реалізовано у передбаченому чинним господарським процесуальним законодавством порядку у разі непогодження з процесуальними рішеннями судді.

Суд звертає увагу, що в обґрунтування поданої заяви відповідач посилався на недотримання суддею Пукшин Л.Г. приписів частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

З огляду на викладене, слід зазначити, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

У той же час, наведені заявником процесуальні рішення судді (у тому числі щодо відкладення підготовчого засідання та наміру звернутися із запитом до Ради адвокатів м. Києва щодо видачі Ананьєву Є.А. свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю) стосувалися перевірки повноважень представника юридичної особи позивача, що не є збиранням доказів, які безпосередньо стосуються предмета спору, тоді як дослідження наведених обставин та встановлення відповідних відомостей не має значення для вирішення справи по суті.

Так, згідно з частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

За змістом частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частинами 4, 6-10 статті 60 Господарського процесуального кодексу України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю, ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". Відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі, він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання. Довіреності або інші документи, що підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, серед іншого, суд не позбавлений можливості самостійно перевірити повноваження представника юридичної особи у правовідносинах з третіми особами.

У той же час, решта мотивів заявленого відводу, які ґрунтуються на незгоді заявника з процесуальними рішеннями судді Пукшин Л.Г. в інших справах, фактично зводяться виключно до оцінки застосування судом норм процесуального законодавства України в інших справах, що не може свідчити про існування упередженості судді під час розгляду справи № 910/19251/21 та з огляду на імперативні приписи частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не може бути підставою для відводу. Разом із тим, у випадку незгоди учасника судового процесу з певними процесуальними діями останній не позбавлений права на оскарження відповідного судового рішення у встановленому законом порядку (у тому числі з включенням відповідних заперечень до апеляційної скарги).

За таких обставин, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" щодо наявності підстав для відводу судді Пукшин Л.Г. від розгляду справи № 910/19251/21 не підтверджуються матеріалами справи, а наявності інших підстав, які б викликали сумніви у неупередженості судді Пукшин Л.Г., не встановлено.

У рішенні у справі "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013 року зазначено наступне. (104) Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (І) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (ІІ) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах "Фей проти Австрії", від 24.02.1993 року, Series A № 255, пп. 28 та 30, та "Веттштайн проти Швейцарії", заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-XII). (105) Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (рішення у справі "Кіпріану проти Кіпру", заява № 73797/01, п. 119, ECHR 2005-XIII). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення від 10.06.1996 року в справі "Пуллар проти Сполученого Королівства", п. 32, Reports 1996-III).

У рішенні від 09.11.2006 року у справі "Білуха проти України" (Заява № 33949/02) зазначено: "стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного".

Водночас згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, доводи заявника про упередженість судді та її необ`єктивність під час розгляду справи не підтверджені належними доказами що, у свою чергу, суперечить приписам статті 74 Господарського процесуального кодексу України, за якими на кожного учасника справи покладений обов`язок доведення тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вищевикладене, заявником не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про упередженість судді Пукшин Л.Г. під час розгляду справи № 910/19251/21, чи про її необ`єктивне ставлення до учасників справи, внаслідок чого відсутні правові підстави для відводу судді.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" від 08.11.2023 року про відвід судді Пукшин Л.Г. від розгляду справи № 910/19251/21.

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частина 11 статті 39 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 35, 39, 232, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮВАР" від 08.11.2023 року про відвід судді Пукшин Л.Г. від розгляду справи № 910/19251/21 відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (13.11.2023 року) та не підлягає оскарженню.

Суддя В.С. Ломака