Постанова

від 14.11.2023 по справі 219/10019/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6708/23 Справа № 219/10019/21 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко Л.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року м.Кривий Ріг

справа № 219/10019/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Шумило І.В.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргуТовариства зобмеженою відповідальністю«Виробниче підприємство«Дебора-Електро»на рішенняДружківського міськогосуду Донецькоїобласті від16травня 2023року,яке ухваленосуддею ХомченкоЛ.І.у м.Дружківка Донецькоїобласті,повне судоверішення складено19травня 2023 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку, моральної шкоди в якому просив суд поновити його на роботі в ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на посаді електромонтера з 09 лютого 2021 року, стягнути з ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на користь позивача середній заробіток у розмірі 46 243, 44 грн., компенсацію за порушення строків виплат 299,70 грн. та моральну шкоду 40 000 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він з 21 травня 2015 року по 08 лютого 2021 року перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді електромонтера. Відповідно до контракту від 10 веренся 2020 року позивача прийнято на військову службу за контрактом у Збройні Сили України, про що він повідомив відповідача та надав йому відповідні документи. В порушення норм діючого законодавства відповідач 08 лютого 2021 року звільнив позивача з роботи за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України. Позивач зауважує, що він не виявляв бажання звільнитися з роботи за власним бажанням та не подавав такої заяви відповідачу.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 16 травня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ № 08/02-4 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 08 лютого 2021 року щодо звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на посаді електромонтера з 09 лютого 2021 року.

Стягнуто з ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 105 072,12 грн., компенсацію за порушення строків виплат 299,70 гривень, моральну шкоду 40 000 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» на посаді електромонтера з 09 лютого 2021 року.

Стягнуто зТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро»на користь держави судовий збір у розмірі1 053,71 грн.

Стягнуто зТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро»на користь держави судовий збір у розмірі908 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи.

Зауважує на тому, що судом першої інстанції не враховано, що позивач з вересня 2020 року, з невідомих причин, не прибував до ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» для отримання заробітної плати, а 25 січня 2021 року відповідач поштою, звичайним листом, отримав заяву позивача про звільнення за власним бажанням, на підставі якої ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро», згідно з наказом № 08/02-4 від 08 лютого 2021 року звільнило ОСОБА_1 за власним бажанням, та відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідач направив позивачу повідомлення про необхідність прибути на підприємство для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання заробітної плати та трудової книжки. У разі неможливості прибути на підприємство позивачу було запропоновано надати згоду на пересилання трудової книжки поштою. Однак від ОСОБА_1 заяв ніяких не поступало.

Крім того апелянт зауважує, що позивач ніяким чином не повідомив роботодавця про те, що він проходив військову службу та вважає, що позивачем не доведено що він дійсно проходить військову службу у Збройних Силах України, оскільки копія контракту від 10 вересня 2020 не може свідчити про факт проходження позивачем військової служби станом на дату звільнення 08 лютого 2021 року. При цьому клопотання представника відповідача про витребування з Міністерства оборони України інформації про проходження ОСОБА_1 військової служби, залишились поза увагою суду.

Також апелянт посилається та те, що суд не звернув уваги на те, що в період часу з вересня 2020 року по 08 лютого 2021 року позивач виконував роботу на підприємстві відповідача та йому нараховувалась заробітна плата.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» - Логінову В.В. в режимі відеоконференції, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 в режимі відеоконференції, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, згідно з наказом ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» № 18/05-1 від 18 травня 2018 року позивач ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 21 травня 2018 року електромонтером (том 1 а.с.21), про що також свідчить запис в трудовій книжці позивача (том 1 а.с.22-27).

Наказом ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» № 08/02-4 від 08 лютого 2021 року позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи з 08 лютого 2021 року за власним бажанням на підставі ст. 38 ч.1 КЗпП України.

Звертаючись до суду з позовом визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середнього заробітку, компенсації за порушення строків виплати середнього заробітку, моральної шкоди позивач посилався на те, що з 10 вересня 2020 року він проходив військову службу у Збройних Силах України, про що повідомив відповідача, бажання звільнитися з роботи за власним бажанням не виявляв та не подавав такої заяви відповідачу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі не надано доказів того, що позивач подавав заяву про його звільнення з роботи за власним бажанням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Відповідно дост. 43 Конституції України,громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст.2,36,40,41 КЗпП України, право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Як на підставу заявленого позову позивач посилався на ті обставини, що він не мав волевиявлення на звільнення з посади єгеря Царичанської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, заяву про звільнення не писав.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суд повинен з`ясувати чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Як убачається із матеріалів справи, Наказом ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» № 08/02-4 від 08 лютого 2021 року позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи з 08 лютого 2021 року за власним бажанням на підставі ст. 38 ч.1 КЗпП України.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на ту обставину, що він не мав волевиявлення на звільнення з роботи, заяву на звільнення не писав.

Матеріали справи не містять жодних доказів про те що позивач подавав відповідачу заяву про його звільнення з роботи, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що заяви про звільнення до особової справи не включають, однак їх зберігають в окремій справі «Документи до наказів із кадрових питань (заяви, подання, доповідні та пояснювальні записки, довідки, копії довідок, обхідні листки та ін.), що не увійшли до складу особових справ» протягом 3-х років, що передбачено ст. 491 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5.

Відповідачем по справі, а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції не надано заяви позивача про його звільнення за власним бажанням, в той час як така заява має зберігатися на підприємстві відповідача не менше ніж три роки.

При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що з вересня 2020 року, з невідомих причин, не прибував до ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» для отримання заробітної плати, а 25 січня 2021 року відповідач поштою, звичайним листом, отримав заяву позивача про звільнення за власним бажанням, на підставі якої ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро», згідно з наказом № 08/02-4 від 08 лютого 2021 року звільнило ОСОБА_1 за власним бажанням, оскільки відповідачем по справі не надано суду заяви ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідач направив позивачу повідомлення про необхідність прибути на підприємство для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання заробітної плати та трудової книжки, а у разі неможливості прибути на підприємство позивачу було запропоновано надати згоду на пересилання трудової книжки поштою, однак від ОСОБА_1 заяв ніяких не поступало колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки питання щодо виконання відповідачем Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників не є предметом даного спору.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач ніяким чином не повідомив роботодавця про те, що він проходив військову службу та вважає, що позивачем не доведено що він дійсно проходить військову службу у Збройних Силах України, так як копія контракту від 10 вересня 2020 не може свідчити про факт проходження позивачем військової служби станом на дату звільнення 08 лютого 2021 року, оскільки в даному випадку, за відсутності заяви позивача про його звільнення за власним бажанням, відповідач не мав відповідних правових підстав для його звільнення на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України незалежно від того чи проходив позивач військову службу, чи ні.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не звернув уваги на те, що в період часу з вересня 2020 року по 08 лютого 2021 року позивач виконував роботу на підприємстві відповідача та йому нараховувалась заробітна плата, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 з вересня 2020 року по 08 лютого 2021 року продовжував виконувати свої трудові обов`язки у ТзОВ «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» (табелі виходу на роботу, тощо), а факт нарахування відповідачем за вказаний період позивачу заробітної плати не є підтвердженням виконання позивачем робіт на підприємстві.

Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Дебора-Електро» - залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 16 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 14 листопада 2023 року.

Головуючий:

Судді: