Постанова

від 08.11.2023 по справі 201/9022/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 201/9022/22

провадження № 61-12869св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Украгромеханізація»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова Марина Сергіївна, приватний виконавець Дніпровського виконавчого округу Лисенко Юрій Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року в складі судді Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Украгромеханізація» (далі - ТОВ «Украгромеханізація») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири та скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що 04 лютого 2021 року між ТОВ «Украгромеханізація» та ОСОБА_2 було укладено договір на розробку дизайну інтер`єру та екстер`єру № НОМЕР_1 , за яким останній отримав попередню оплату в сумі 377 999,45 грн, але свої зобов`язання не виконав.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28 травня 2022 року, що набрало законної сили, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «Украгромеханізація» грошові кошти у розмірі 377 999,45 грн. На виконання цього судового рішення у вересні 2022 року відкрито виконавче провадження, під час ознайомлення із матеріалами якого представнику позивача стало відомо, що 28 червня 2022 року, тобто після ухвалення вказаного судового рішення, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є матір`ю і сином, укладено договір дарування належної останньому 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 продовжує користуватись вказаним житлом і після укладення договору дарування, наміру добровільно виконувати судове рішення, що набрало законної сили, не має, погашення суми заборгованості не здійснює.

Вважаючи зазначений правочин фіктивним, оскільки він вчинений між близькими родичами з метою приховання майна від звернення на нього стягнення, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, позивач просив визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу).

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2023 року у задоволенні позову ТОВ «Украгромеханізація» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відчуження до набрання законної сили рішенням суду об`єкту нерухомості такою площею, яка є меншою за норму жилої площі в Україні на одну особу, який не був переданий у забезпечення виконання зобов`язання як на час його виникнення, так і не забезпечений господарським судом під час розгляду господарського спору, не дозволяє зробити висновок, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненими на шкоду кредитору, а відповідач діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора.

Суд також керувався тим, що ОСОБА_2 не мав легітимних очікувань для звернення стягнення саме на це майно в забезпечення виконання зобов`язання або рішення суду, оскільки вважав свої зобов`язання виконаними ще у лютому 2022 році, адже проєктований ним ресторан розпочав свою діяльність. Разом із тим суд врахував, що у зазначеній квартирі з 1998 року дотепер проживають батьки ОСОБА_2 , і останній розпорядився своєю частиною квартири на користь матері, яка там проживає.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2023 року та ухвалено нове, яким позов ТОВ «Украгромеханізація» задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М. С. та зареєстрованому в реєстрі № 454 від 28 червня 2022 року. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що на момент укладення спірного договору дарування ОСОБА_2 достеменно було відомо про наявність договору на розробку дизайну інтер`єру та екстер`єру № НОМЕР_1 , отримання ним оплати в сумі 377 999,45 грн та невиконання його умов, у зв`язку з чим ТОВ «Украгромеханізація» вимушено було звертатися до суду за стягненням безпідставно отриманих коштів. Разом із тим суд врахував наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Украгромеханізація» грошових коштів, яке тривалий час не виконується.

Сукупність установлених обставин на переконання суду доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому суд дійшов висновку, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2019 року в справі № 522/8158/15-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 903/439/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що договір дарування, укладений відповідачами, не є фіктивним, оскільки був реально виконаний сторонами після його укладання: здійснена державна реєстрація права власності відповідача ОСОБА_1 на подаровану частку, яка фактично передана ОСОБА_1 , оскільки остання проживала і проживає у вказаному житлі разом із своїм чоловіком.

Відповідач ОСОБА_2 ніколи не заявляв про своє бажання чи намір не виконувати судове рішення щодо стягнення з нього коштів. Підставою укладання договору дарування частки у праві власності на квартиру, де проживають його батьки, була пересторога щодо гибелі під час волонтерської діяльності відповідача ОСОБА_2 , який не бажав обтяжувати своїх батьків застосуванням процедури спадкування у разі його смерті.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не визначився із тим яке право позивача порушене спірним договором, яким чином право порушене, чи відповідає заявлений позивачем спосіб захисту характеру порушеного права. Позивачем жодним чином не доведене, що спірний правочин укладений на шкоду позивачеві, не доведено, що відповідачами спірний договір використовувався для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

ОСОБА_2 насправді виконав договірні зобов'язання, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження.

У жовтні 2023 року від ТОВ «Украгромеханізація» надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що під час розгляду справи № 904/328/22 в господарському суді наданий ОСОБА_2 висновок експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження не був узятий до уваги як неналежний доказ.

Оскаржуваний договір має ознаки фіктивності, оскільки відповідач уклав безоплатний договір дарування саме з близьким родичем - своєю матір`ю, яка є людиною похилого віку, і він є її спадкоємцем першої черги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 лютого 2021 року між ТОВ «Украгромеханізація» та ОСОБА_2 було укладено договір на розробку дизайну інтер`єру та екстер`єру № НОМЕР_1 , останній отримав оплату в сумі 377 999,45 грн.

Позивач в односторонньому порядку зазначений договір розірвав, про що направляв ОСОБА_2 повідомлення 20 грудня 2021 року, 12 січня 2022 року з вимогою повернути кошти.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року в справі № 904/328/22, що набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Украгромеханізація» стяґнуто грошові кошти в сумі 377 99,45, внесені за договором № 04022021, як безпідставно набуті.

28 червня 2022 року між відповідачами, які є матір`ю і сином, укладено договір дарування належної ОСОБА_2 1/3 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею квартири 47,8 кв. м, житловою 27,5 кв. м.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

В частині вирішення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації судове рішення не оскаржувалося, тому в силу статті 400 ЦПК України не переглядається.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір дарування від 28 червня 2022 року, укладений між відповідачем ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_1 , свідчить про приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме про свідомий намір цих осіб уникнути виконання рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача ТОВ «Украгромеханізація» безпідставно набутих коштів.

Переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вказаного висновку суду з таких підстав.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Урахувавши наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Украгромеханізація» грошових коштів, яке тривалий час не виконується, а також обставини укладення оскарженого договору дарування, за яким відповідач ОСОБА_2 , будучи обізнаним про наявність судового рішення про стягнення із нього коштів, відчужив належне йому нерухоме майно на користь свої матері, суд апеляційної інстанції підставно кваліфікував спірний правочин як фіктивний.

Отже, висновок, якого дійшов апеляційний суд щодо наявності умислу сторін спірного правочину на інші цілі, ніж це передбачено договором дарування, ґрунтуються на нормах закону та обставинах справи.

Щодо фраудаторності спірного правочину

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції окрім означення спірного правочину як фіктивного кваліфікував його як фраудаторний правочин.

При цьому суд виходив із того, що оскаржуваний договір дарування укладений під час існування судового рішення про стягнення із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ТОВ «Украгромеханізація» безпідставно набутих коштів, яке тривалий час не виконується, а також врахував особу контрагента, з яким боржник вчинив оспорюваний договір - його матір, вказавши про недобросовісність сторін оскаржуваного правочину.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після набрання законної сили судовим рішення про стягнення з нього грошових коштів на користь позивача; 2) майно відчужене на користь близького родича; 3) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, на яке може бути звернуто стягнення у зв`язку із виконанням судового рішення про стягнення коштів.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення позивачем як стягувачем на його майно як боржника.

З огляду на сталу практику Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що договір дарування 1/3 частини квартири був виконаний, оскільки відбулась його державна реєстрація, касаційний суд зазначає, що та обставина, що оспорюваний договір дарування, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Крім того, Верховний Суд враховує, що ОСОБА_2 подарував частку квартири на користь своєї матері, тобто спірне майно залишилось у сім`ї боржника, однак не у власності останнього, тому на нього не може бути звернуто стягнення в разі примусового виконання рішення господарського суду, що також свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_2 та намагання уникнути відповідальності за рахунок спірного майна.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 ніколи не заявляв про свій намір не виконувати рішення господарського суду в справі № 904/328/22, спростовуються його поведінкою щодо невиконання цього судового рішення, оскарження його в апеляційному порядку (а. с. 24-34, т. 1).

Також Верховний Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого він може погасити борг перед позивачем, а також відомостей про виконання відповідачем вказаного судового рішення.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Доводи касаційної скарги щодо фактичного виконання ОСОБА_2 умов господарського договору зводяться до незгоди з рішення господарського суду в справі № 904/328/22, що набрало законної сили. Водночас оцінка законності цього судового рішення не є предметом перегляду суду касаційної інстанції, а тому ці аргументи заявника колегія суддів відхиляє.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2019 року в справі № 522/8158/15-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 903/439/18, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 522/8158/15-ц позивач оспорює договір поруки, не будучи його стороною, виходячи з того, що цим договором передбачено право поручителя вимагати від позичальника компенсації прямих збитків, понесених у зв`язку з відповідальністю за нього, а також упущеної вигоди та інших витрат, що свідчить про суттєве розширення обов`язків позивача. Тоді як у справі, що переглядається, з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника, останній відчужив належне йому майно, а позивач як стягувач зацікавлений у тому, щоб предмет правочину перебував у власності відповідача, оскільки саме від цього залежить подальша можливість позивача виконати судове рішення, ухвалене на його користь, та задовольнити свої вимоги за рахунок належного останньому майна.

У справі № 369/11268/16-ц суд касаційної інстанції керувався тим, що при укладенні оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів з відповідача, а тому дійшов висновку, що суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.

У справі № 903/439/18 суд касаційної інстанції, врахувавши відсутність вчинення відповідачами належних дій, спрямованих на реальне виконання умов спірного договору купівлі-продажу, зважаючи на наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем, дійшов висновку про підставність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності умислу ухилення від виконання рішення суду щодо стягнення з відповідача грошових коштів на користь позивача.

Такі обставини не були установлені у справі, що переглядається, а висловлені у вказаних справах висновки не суперечать висновкам, на яких базували свої рішення суди попередніх інстанцій у даній справі.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріальному, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович