ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06листопада 2023 року
м. Київ
справа № 686/20817/20
провадження № 51-4986км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
засуджених ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_10 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 червня 2023 року стосовно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше судимого,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 304 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, раніше не судимого,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 304 КК, та призначено йому покарання:
за ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, за винятком житла;
за ч. 3 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, за винятком житла,
за ч. 1 ст. 304 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, за винятком житла.
Цим же вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, за винятком житла.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_10 та
ОСОБА_9 , до набрання вироком законної силу ухвалено залишити без змін.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 ухвалено рахувати з 27 квітня 2020 року,
а ОСОБА_10 - з 28 квітня 2020 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 14 червня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 залишив без змін.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_10 на початку березня 2020 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 шляхом підбурювання та переконання схилив неповнолітню особу, щодо якої матеріали кримінального провадження виділено в окреме провадження (далі - неповнолітня особа), здійснити напад на ОСОБА_11 , з метою заволодіння його майном, із застосуванням насильства, що є небезпечним для здоров`я потерпілого, та заздалегідь узгодив з нею, час та спосіб вчинення злочину. У результаті наданої ОСОБА_10 пропозиції на спільне вчинення злочинних дій, він викликав у неповнолітньої бажання та рішучість взяти участь у вчиненні розбійного нападу, схиливши таким чином її до злочинної діяльності.
Тоді ж ОСОБА_10 та неповнолітня особа, діючи за попередньою змовою між собою, спільно розробили план щодо розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_11 з метою заволодіння його грошовими коштами, заздалегідь узгодили між собою місце, час та спосіб вчинення злочину, а саме домовилися про те, що неповнолітня особа запросить
на 18 березня 2020 року потерпілого для зустрічі в орендовану ними для цього квартиру АДРЕСА_2 , в якій для реалізації свого злочинного наміру вони вже будуть очікувати на нього і вчинять напад.
Реалізовуючи свій спільний злочинний намір, 18 березня 2020 року близько 14:30, обидва обвинувачені перебували у зазначеній вище квартирі № 30 , куди неповнолітня особа запросила ОСОБА_11 , якого за домовленістю із ОСОБА_10 зустріла, а останній у цей період ховався у квартирі, щоб потерпілий його не помітив.
Надалі, діючи за попередньою змовою між собою, обидва вчинили напад на потерпілого ОСОБА_11 з метою заволодіння його майном, поєднаний із застосуванням небезпечного для здоров`я потерпілого насильства.
Так, у процесі реалізації своїх спільних злочинних дій неповнолітня особа намагалася відвернути увагу ОСОБА_11 , щоб підсипати йому в алкогольні напої сильнодіючу снодійну речовину, що помітив потерпілий. У цей час ОСОБА_10 вискочив зі схованки і швидко побіг до ОСОБА_11 з метою подолання можливого опору. Він намагався заподіяти йому удари в ділянку обличчя, але потерпілий, швидко зреагувавши на дії нападника, схопив його за шию та почав утримувати. У цей момент неповнолітня особа, взяла з поверхні столу скляну пляшку з-під шампанського і завдала нею ОСОБА_11 одного удару в тім`яну ділянку голови, від чого останній відпустив ОСОБА_10 . Той, визволившись, одразу заподіяв потерпілому чотири удари кулаками в ділянку обличчя, а потім, взявши лівою рукою ОСОБА_11 за шию та нахиливши, завдав ще одного удару лівою ногою в ділянку, розташовану нижче коліна правої ноги, від чого потерпілий упав на підлогу та втратив свідомість.
Застосувавши небезпечне для здоров`я потерпілого насильство й подолавши в такий спосіб його волю до опору, ОСОБА_10 та неповнолітня особа з метою доведення свого наміру до кінця за допомогою клейкої стрічки, намагалися зв`язати йому руки, після чого відкрито заволоділи коштами в сумі 1500 грн з належного ОСОБА_11 портмоне й покинули місце злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Указаними протиправними діями ОСОБА_10 і неповнолітня особа заподіяли потерпілому ОСОБА_11 легкі й середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я, та матеріальну шкоду на загальну суму 1500 грн.
Крім того, ОСОБА_10 у другій половині квітня 2020 року, спільно з ОСОБА_9 та іншою особою, стосовно якої Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
23 лютого 2021 року ухвалив вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості (далі - інша особа), заздалегідь діючи за попередньою змовою, узгодивши між собою характер дій, час, місце та спосіб вчинення розбійного нападу на ОСОБА_12 . За домовленістю із ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначена вище інша особа розпочала листування з потенційним потерпілим ОСОБА_13 , якого підшукав ОСОБА_10 через зареєстрований акаунт у соціальній мережі «BADOO» для здійснення щодо нього розбійного нападу, та запропонував зустріч у приміщенні квартири, у якій проживав ОСОБА_12 . Пізніше в ході спілкування вона умисно, під вигаданим приводом запропонувала потерпілому зустрітися з нею за місцем його проживання для розмови.
Виконуючи заздалегідь розроблений спільний план розбійного нападу, знаючи адресу проживання ОСОБА_13 , 26 квітня 2020 року близько 22:00, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та інша особа, використовуючи при цьому автомобіль під керуванням ОСОБА_9 , приїхали до місця проживання потерпілого і, готуючись до розбійного нападу, викрутили лампочку в під`їзді будинку АДРЕСА_4 , а також з`ясували можливі відходи від місця вчинення злочину за допомогою автомобіля.
Наступного дня інша особа домовилася з ОСОБА_13 зустрітися з ним наодинці близько 22:00 за адресою його проживання: АДРЕСА_5 .
Реалізовуючи свій план, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та інша особа, будучи повністю готовими до вчинення запланованого розбійного нападу, переконані в тому, що у квартирі потерпілого, крім нього, більше нікого немає, 27 квітня 2020 року близько 22:30 автомобілем «Opel Vectra» під керуванням ОСОБА_9 прибули у двір зазначеного вище будинку № 26/4 і вийшли з автомобіля. Діючи за попередньою домовленістю між
ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , інша особа залишилася біля під`їзду будинку спостерігати за прилеглою територією, перехожими та мешканцями будинку, а ОСОБА_10 і
ОСОБА_9 зайшли в під`їзд, піднялися на п`ятий поверх і з метою проникнення у квартиру, в якій проживав потерпілий, ОСОБА_10 постукав у вхідні двері.
У квартирі перебував ОСОБА_13 , який, очікуючи на візит іншої особи жіночої статі та будучи переконаним, що це саме вона прийшла до нього, відчинив вхідні двері.
ОСОБА_10 , перебуваючи на порозі вхідних дверей квартири, одразу ж завдав потерпілому одного удару в лобну ділянку голови дерев`яною палицею, яку заздалегідь приготував для заподіяння ударів та спричинення тілесних ушкоджень. Від удару ОСОБА_13 упав на підлогу, тоді ОСОБА_10 завдав йому ще одного удару в ліву частину голови, заподіявши тілесні ушкодження. У цей час ОСОБА_9 постійно був біля вхідних дверей і спостерігав за можливою появою свідків у під`їзді.
Потерпілий після заподіяння йому тілесних ушкоджень, з метою самозахисту від протиправних дій засуджених схопив ОСОБА_10 за верхній одяг та, потягнувши на себе, кинув його на підлогу, тим самим почав чинити активний опір йому й ОСОБА_9 , не даючи їм змоги фактично заволодіти його майном.
Після цього ОСОБА_10 , якого тримав ОСОБА_13 , вирвався й обидва засуджені, зрозумівши, що їм не вдасться заволодіти його майном, оскільки потерпілий став чинити активний опір і кликати на допомогу, залишили місце злочину. Вибігши з під`їзду, де на них чекала інша особа, всі троє - ОСОБА_10 , ОСОБА_9 й інша особа - сіли в припаркований біля будинку автомобіль «Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_1 , на якому під керуванням
ОСОБА_9 залишили місце вчинення розбійного нападу.
Вказаними діями потерпілому ОСОБА_13 заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я й могли спричинити майнову шкоду на загальну суму 500 грн (у межах пред`явленого обвинувачення).
Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у місцевому суді.
Вказує на те, що під час затримання ОСОБА_9 28 квітня 2020 року працівники поліції вчиняли тиск на нього, про що було подано заяву до ТУ ДБР.
Крім того, стверджує, що суди безпідставно відмовили стороні захисту в допиті свідків, які були присутні під час затримання засудженого.
Також вважає, що фактичні дані, які містяться у протоколі проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 , слід було визнати недопустимими доказами, оскільки під час проведення слідчого експерименту фактично відбувся повторний допит ОСОБА_9 , а не відтворення обстановки та обставин події. Водночас суди попередніх інстанцій не звернули на зазначені порушення уваги.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів захисника про те, що підзахисний ОСОБА_9 не знав про дійсні наміри ОСОБА_10 , і необґрунтовано відмовив у повторному дослідженні ряду доказів. Так, зазначає, що протоколи негласних слідчих (розшукових) дій указують на відсутність у ОСОБА_9 умислу та домовленості зі ОСОБА_10 на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. До того ж зауважує, що й показання свідка ОСОБА_14 підтверджують відсутність будь-яких домовленостей у ОСОБА_9 з іншими фігурантами вказаного кримінального правопорушення на спільне вчинення незаконних дій. Як акцентує захисник, наведені на підтвердження винуватості ОСОБА_9 докази не свідчать про те, що останній та засуджений ОСОБА_10 переслідували одну мету, а висновки судів попередніх інстанцій є помилковими. Також вважає, що суди надали перевагу одним доказам, залишивши поза увагою інші, що призвело до необґрунтованих висновків судів обох інстанцій про винуватість ОСОБА_9 в інкримінованому йому злочині.
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стверджує, що в діях ОСОБА_10 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, оскільки не було домовленості про напад з метою заволодіння майном потерпілого, а умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_11 виник після бійки. У зв`язку з цим захисник вважає, що в цьому випадку немає суб`єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. Крім того, стверджує, що ОСОБА_10 не завдавав тілесних ушкоджень потерпілому, водночас вони могли утворитися під час самовільного падіння ОСОБА_11 з висоти власного зросту.
Щодо пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення за ч. 1 ст. 304 КК, то захисник вважає, що в оскаржуваних судових рішеннях відсутні будь-які посилання на дії підзахисного, спрямовані на втягнення неповнолітньої особи у злочинну діяльність, а суди лише обмежилися формулюванням, що засудженому було відомо про неповнолітній вік цієї особи, що останній заперечував, адже, за позицією сторони захисту, ініціатива на вчинення злочинних дій походила саме від неповнолітньої особи, та засудженому не було відомо про її вік, оскільки вона проживала без батьків, вела статеве життя і мала власні заробітки. Зважаючи на викладене, вважає, що в діях засудженого відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК, а тому в цій частині кримінальне провадження стосовно ОСОБА_10 підлягає закриттю.
Стосовно інкримінованого засудженому ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч. 3
ст. 187 КК, захисник наголошує на провокації з боку правоохоронних органів. Зазначає, що в ході допиту неповнолітньої особи встановлено, що працівники правоохоронного органу приходили до неї, пропонували співпрацю і вона погодилася. За його твердженням, саме шляхом підбурювання ОСОБА_10 , використовуючи неповнолітню особу, працівники правоохоронного органу спонукали засудженого вчинити злочин. Вважає, що показання неповнолітньої особи, надані в судовому засіданні, підтверджують наявність провокації злочину, а тому суд мав визнати речі та документи такими, що здобуті всупереч приписам КПК. Зазначає, що сторона обвинувачення не спростувала доводів сторони захисту щодо наявності провокації в інкримінованому ОСОБА_10 злочині, передбаченому ч. 3 ст. 187 КК.
Крім того, захисник вказує, що суд апеляційної інстанції формально переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами сторони захисту й належним чином не перевірив її доводів, а також необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_10 переважно, посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів обох інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити кримінальне провадження стосовно нього у зв`язку з відсутністю в його діях складів інкримінованих йому злочинів.
Обґрунтовує свою позицію доводами, що практично є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , зокрема щодо відсутності в його діях складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 304 та ч. 2 ст. 187 КК, а також стосовно провокації правоохоронними органами злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, який йому інкриміновано.
Звертає увагу, що в апеляційному суді подавав клопотання про визнання фактичних даних протоколу обшуку у квартирі, де він проживав, недопустимими доказами, оскільки в клопотанні про обшук органом досудового розслідування умисно була вказана неправильна інформація з метою отримання дозволу на обшук, однак суд апеляційної інстанції це клопотання не розглянув.
Крім того, наголошує, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції зникав зв`язок і він не розумів, що відбувається, а тому вважає, що фактично участі в розгляді кримінального провадження зазначеним судом він не брав.
Позиції учасників судового провадження
Захисники засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвокати ОСОБА_6
і ОСОБА_7 , а також засуджені підтримали доводи касаційних скарг та просили їх задовольнити.
Захисник ОСОБА_8 поклалася на розсуд суду.
Прокурор просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, засуджених та прокурора, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 та засудженого
ОСОБА_10 не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставиться питання у касаційних скаргах захисників та засудженого.
Так, сторона захисту у значній частині касаційних доводів наводить перелік доказів, покладених судами в обґрунтування винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , не погоджується з оцінкою цих доказів судами першої та апеляційної інстанцій, надає їм власну оцінку (фактичні дані, що містяться у показаннях свідка ОСОБА_14 , протоколах негласних слідчих (розшукових) дій тощо) та стверджує про їх недостовірність, що не може бути предметом касаційного розгляду. У цьому аспекті неспроможними є посилання в апеляційній скарзі захисника засудженого ОСОБА_9 на те, що судом першої інстанції взято до уваги одні докази та відкинуто інші. При цьому, аналогічним доводам, викладеним в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду дала обґрунтовану оцінку.
Також захист указує на неповноту судового розгляду, зокрема щодо недослідження всіх доказів та обставин справи, оскільки суди не допитали свідків ОСОБА_15 ,
ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які, на думку захисника ОСОБА_6 , могли б повідомити фактичні дані щодо здійснення тиску працівниками правоохоронних органів на ОСОБА_9 під час затримання, що у сукупності з іншими доказами спростувало б причетність підзахисного до вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_12 .
Тобто касаційні вимоги сторони захисту переважно зводяться до незгоди з установленими судами фактичними обставинами справи. Окрім цього зазначається про неповноту судового розгляду та ставиться під сумнів достовірність доказів, покладених в основу винуватості засуджених. Однак з урахуванням статей 433 та 438 КПК Суд позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Натомість зазначені стороною захисту доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який погодився з рішенням місцевого суду, зокрема щодо винуватості засуджених, юридичної оцінки дій ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та встановлених фактичних обставин кримінального провадження.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Водночас положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.
Апеляційний розгляд, як установлено ч. 1 ст. 405 КПК, здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених
гл. 31 КПК.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності та обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
За статтею 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Указаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався.
Так, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції та спростовуючи доводи сторони захисту про непричетність ОСОБА_10 до вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_11 за попередньою змовою з неповнолітньою особою, відкидаючи версії про те, що потерпілий самостійно зламав ногу, внаслідок падіння, а не удару, завданого ОСОБА_10 , а також про те, що останній і неповнолітня особа за допомогою фіксації ОСОБА_11 на відеокамеру мали намір заволодіти його коштами шляхом шантажу, однак потерпілий першим напав на ОСОБА_10 , коли побачив як той вийшов із шафи, на що не звернув уваги місцевий суд, зазначила, що такі доводи спростовуються сукупністю досліджених місцевим судом доказів, зокрема фактичними даними, що містяться в показаннях потерпілого ОСОБА_11 , який у місцевому суді зазначив, що познайомився через соціальну мережу з дівчиною (неповнолітньою особою). 18 березня 2020 року під час їх чергової зустрічі, яка цього разу відбувалася у квартирі АДРЕСА_2 , орендованій, зі слів дівчини, для їх зустрічі, остання намагалася йому щось підсипати у спиртні напої, однак він це помітив. У цей час зі схованки вискочив ОСОБА_10 , напав на нього, однак він, швидко зреагувавши, схопив засудженого за шию та почав утримувати. У цей момент дівчина схопила зі столу пляшку з-під шампанського, якою завдала йому удару в голову, від чого він відпустив ОСОБА_10 . Останній знову напав на нього, спочатку кулаками завдав йому чотирьох ударів в обличчя, а потім взяв за шию, нахилив та завдав удар ногою по його нозі, від чого він впав і втратив свідомість. Коли опритомнів, зрозумів, що у нього зламана нога, є кровотеча. За вказівкою ОСОБА_10 , нападники намагалися зв`язати скотчем його руки, однак не змогли цього зробити через кровотечу. По їх поведінці та діям було видно, що вони діяли сплановано, чітко та узгоджено, завчасно розподіливши ролі. У них була мета заволодіти його коштами, для цього вони напали на нього і побили. Подолавши
в такий спосіб його опір, ОСОБА_10 та дівчина заволоділи його коштами в розмірі
1500 грн, які були в портмоне. Після цього, вивівши його з квартири, ОСОБА_10 та дівчина втекли з місця злочину.
Показання потерпілого суди визнали правдивими та достовірними.
На підтвердження наведених показань потерпілого ОСОБА_11 щодо застосування до нього ОСОБА_10 і неповнолітньою особою саме небезпечного для здоров`я насильства, а не інших протиправних дій, суди обох інстанцій обґрунтовано послалися на фактичні дані, що містяться в ряді письмових доказів, зокрема:
- висновках судово-медичних експертиз № 471, 542, згідно з якими ОСОБА_11 внаслідок завданих ударів по голові були спричинені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я з відсутністю небезпеки для життя, внаслідок перелому ноги. При цьому суди акцентували, що згідно з експертним висновком зазначені переломи не є характерними для утворення під час самовільного падіння людини з висоти власного зросту, але не виключають можливості їх утворення в ході неконтрольованого падіння людини внаслідок надання її тілу прискорення. Вказані висновки не протирічать показанням потерпілого про механізм заподіяння йому
ОСОБА_10 та неповнолітньою особою тілесних ушкоджень;
- у протоколі проведення слідчого експерименту з неповнолітньою особою від 22 липня 2020 року та відеозаписі до нього, згідно з якими ця особа детально відтворила, як 18 березня 2020 року у квартиру АДРЕСА_2 вона привела потерпілого ОСОБА_11 , де вже ховався ОСОБА_10 , та показала черговість нападу і спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, механізм їх заподіяння та спосіб заволодіння коштами ОСОБА_11 ;
- у протоколі огляду мобільного телефону «Samsung», належного потерпілому ОСОБА_18 , від 13 травня 2020 року та додатку до нього, яким підтверджується факт зустрічей неповнолітньої особи з ОСОБА_11 , у тому числі домовленість про зустріч на 18 березня 2020 року.
Ретельно дослідивши вищевказані докази та надавши їм оцінку, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, виклавши детальні мотиви в оскаржуваних судових рішеннях, про неспроможність версії сторони захисту щодо відсутності умислу у ОСОБА_10 та неповнолітньої особи на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, зокрема через те, що у
ОСОБА_10 була відеокамера для фіксації потерпілого з метою подальшого його шантажу, вчинення потерпілим нападу на ОСОБА_10 першим, а також перелому потерпілим ноги внаслідок падіння з висоти власного зросту, а не удару засудженого.
Також суди обґрунтовано відхилили доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_10 не знав про вік неповнолітньої особи та не втягував її в злочинну діяльність, а навпаки, за ініціативи останньої вони вчинили злочин щодо потерпілого ОСОБА_11 .
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав, що такі твердження є неправдивими і дані з метою ухилення від відповідальності за цей злочин, а тому відхилив їх, указавши, що вони повністю спростовуються послідовними, логічними, переконливими показаннями неповнолітньої особи, зокрема, згідно з якими ОСОБА_10 знав про її неповнолітній вік, а вона була обізнана про його судимість за розбій. Також сама поведінка ОСОБА_10 до та під час вчинення цього розбійного нападу свідчить про те, що ініціативу його вчинення виявив саме ОСОБА_10 , оскільки, зокрема, згідно з показаннями потерпілого саме за вказівкою ОСОБА_10 обидва спільники намагалися зв`язати скотчем його руки.
Що стосується доводів сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу щодо потерпілого ОСОБА_13 , то суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, вказав, що, незважаючи на те, що на час судового розгляду в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_13 помер, а тому місцевий суд був позбавлений можливості безпосередньо отримати його показання в судовому засіданні, дослідивши сукупність інших доказів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_10 та
ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_13 , пославшись на фактичні дані, що містяться в показаннях свідка ОСОБА_14 , яка зазначила, що приблизно в середині квітня 2020 року до неї звернувся ОСОБА_10 і повідомив, що в нього є план вчинити розбійний напад на громадянина Туреччини за її участю та участю його друга. Вона погодилася взяти участь у реалізації цього плану. ОСОБА_10 сказав, що потенційного потерпілого він підібрав через соціальну мережу, де розмістив фотографію неповнолітньої особи, і від її імені, як від дівчини легкої поведінки вона ( ОСОБА_14 ) повинна розпочати переписку з потерпілим, що і зробила. Текст листування їй диктував ОСОБА_10 , наполягаючи на тому, щоб вона уточнила місце проживання громадянина Туреччини і в його квартирі призначила зустріч із ним. Фактично наміру зустрічатися з потерпілим вона не мала, а все було вчинено з метою проникнення до його квартири, нападу на нього і заволодіння його майном. Про цю переписку і дійсні наміри також знав ОСОБА_9 , який мав у користуванні автомобіль «Opel Veсtra», що також був використаний під час скоєння злочину. Цю особу ОСОБА_10 мав на увазі, коли на початку розказував про свій план щодо нападу на турка, і про те, що в нього є друг - це ОСОБА_19 , який також візьме в цьому участь.
Наміри про розбій були озвучені під час їхньої з ОСОБА_9 зустрічі. Узгодивши дії зі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , вона домовилася з ОСОБА_13 зустрітися у нього вдома ввечері 26 квітня 2020 року. Для здійснення нападу вони втрьох близько 22 години приїхали автомобілем під керуванням ОСОБА_9 до будинку, де проживав потерпілий. ОСОБА_13 відмінив зустріч, пославшись на те, що вдома перебуває не один. Готуючись до злочину, вони викрутили лампочку в під`їзді, де була розташована квартира
ОСОБА_13 , та обстежили прилеглу територію, щоб знати, як надалі покинути місце злочину. Згодом вона знову домовилася з потерпілим про зустріч у нього вдома ввечері 27 квітня 2020 року, хоча наміру зустрічатися з ним не мала. Ця домовленість потрібна була для того, щоб ОСОБА_13 , будучи впевненим у тому, що до нього на зустріч прийшла вона, відкрив двері квартири, а ОСОБА_10 та ОСОБА_9 проникли туди і напали на потерпілого з метою заволодіння його майном. Для здійснення цього наміру вони знову втрьох зазначеного дня близько 22:30 автомобілем під керуванням ОСОБА_9 приїхали у двір будинку за місцем проживання ОСОБА_20 дорозі вона продовжила переписку з потерпілим, попередивши, що вже їде на зустріч до нього на таксі, щоб він відкривав двері квартири та зустрічав її. Про те, що ОСОБА_13 її вже чекає, вона повідомила ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . За попередньою домовленістю із засудженими вона залишилася біля під`їзду, в якому розташована квартира потерпілого, та спостерігала за прилеглою територією, перехожими і мешканцями будинку, а ОСОБА_10 й ОСОБА_9 для здійснення нападу на ОСОБА_13 зайшли в під`їзд будинку з наміром, користуючись її домовленістю з потерпілим про зустріч, проникнути в його квартиру та вчинити на нього розбійний напад. ОСОБА_10 мав при собі рюкзак, з яким зайшов у під`їзд. Через деякий час засуджені вибігли з під`їзду, обидва були знервовані, у ОСОБА_10 на одязі були сліди крові. Вони втрьох сіли в машину і швидко поїхали з місця злочину. ОСОБА_10 їй розповів, що, як вони і спланували, потерпілий відкрив йому та ОСОБА_9 двері, вони напали на нього, ОСОБА_10 заподіяв ОСОБА_13 якимось предметом удари по голові, у нього почала текти кров, однак заволодіти майном вони не змогли, оскільки потерпілий почав чинити опір, і вони втекли.
Крім наведених судом першої інстанції показань, винуватість засуджених обґрунтовано сукупністю інших доказів, зокрема фактичних даних, що містяться:
- у протоколах огляду місця події від 27 та 28 квітня 2020 року з додатками, згідно з якими зафіксовано місце вчинення злочину стосовно ОСОБА_13 , зокрема при вході у квартиру, у її коридор, на підлозі та на частково згорнутому килимі, а також у під`їзді на сходах та міжсходинковій території між четвертим і п`ятим поверхами, на стіні п`ятого поверху та в коридорі загального користування виявлено й вилучено сліди речовини бурого кольору, з внутрішньої сторони дверей тамбура цих двох квартир - два сліди пальців рук, а на підлозі біля ліфтової шахти п`ятого поверху - фрагмент синьої ізоляційної стрічки;
- у висновках судово-імунологічних експертиз № 335, 336, 338, проведених з 14 по 17 липня 2020 року, згідно з якими на марлевих тампонах зі змивами, вилучених 27 та 28 квітня 2020 року в ході огляду квартири потерпілого та під`їзду, де розташована ця квартира, виявлено кров людини, яка може належати потерпілому ОСОБА_13 ;
- у висновках судово-медичних експертиз № 374 та 619, за якими, в потерпілого були виявлені тілесні ушкодження лобної ділянки голови, крововилив на каймі нижньої губи зліва, садна шкіри правої гомілки, що належать до легких тілесних ушкоджень;
- у протоколі про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 27 квітня 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_13 звернувся в правоохоронні органи з усною заявою про вчинення щодо нього злочину, повідомивши, що 27 квітня 2020 року близько 22:30 невстановлені особи проникли в його квартиру
АДРЕСА_6 , та з метою заволодіння його майном здійснили на нього напад, який виразився у завданні йому ударів дерев`яною палицею по голові, спричинивши тілесні ушкодження;
- у протоколі проведення слідчого експерименту від 13 липня 2020 року з додатком до нього, за яким ОСОБА_13 детально відтворив послідовність та механізм вчинення щодо нього злочину, а саме показав спосіб вторгнення в його помешкання, завдання ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, боротьби з останнім та залишення нападниками місця події;
- у протоколі огляду мобільного телефону, належного ОСОБА_13 , від 14 травня 2020 року, яким підтверджується факт переписки потерпілого з дівчиною на ім`я ОСОБА_21 , котра, як видно з листування, увесь час наполягала на зустрічі з ним у його квартирі;
- у позовній заяві ОСОБА_13 про відшкодування шкоди, яку він подав до суду 08 вересня 2020 року, де виклав детально обставини вчинення розбійного нападу на нього та дії кожного співучасника. При цьому апеляційний суд обґрунтовано вказав, що хоча позовна заява не була розглянута, однак викладені у ній обставини були дослідженні судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції;
- у протоколі обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 від 28 квітня 2020 року, з якого вбачається, що у квартирі АДРЕСА_7 виявлено і вилучено особисті речі засудженого, а саме: зимову куртку темно-синього кольору та джинсові штани синього кольору з плямами речовини бурого кольору на них, а також рюкзак і пару чоловічих кросівок «Nike Air», дерев`яну скалку та пару латексних рукавиць із наявними на їхніх поверхнях плямами бурого кольору. У цьому аспекті доводи засудженого ОСОБА_10 щодо нерозгляду його клопотання про визнання фактичних даних протоколу обшуку у квартирі, де він проживав, недопустимими доказами, є неспроможними, оскільки як убачається з технічного звукозапису судового засідання від 14 червня 2023 року суд ставив на обговорення питання щодо вказаного клопотання, на що засуджений ОСОБА_10 просив долучити це клопотання до матеріалів кримінального провадження, захисник засудженого також просив долучити, зокрема це клопотання до матеріалів кримінального провадження, що судом було зроблено. Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження обшук за місцем проживання ОСОБА_10 проведено на підставі ухвали слідчого судді, з дотриманням процедури, передбаченої ст. 236 КПК, а посилання засудженого про те, що в клопотанні про дозвіл на обшук орган досудового слідства неправильно вказав номер телефону, не є підставою для визнання недопустимими фактичних даних, отриманих під час проведення цієї слідчої дії;
- у висновках судово-імунологічних експертиз № 339, 340, 341, 342, проведених з 14 по 17 липня 2020 року, за якими на вилучених під час обшуку 28 квітня 2020 року особистих речах ОСОБА_10 , а саме на куртці, джинсових штанах, дерев`яній скалці та парі латексних рукавиць виявлено кров людини, яка може належати потерпілому ОСОБА_12 . При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_10 в суді першої інстанції підтвердив, що під час вчинення нападу на потерпілого був одягнутий у зазначені речі, на руках були латексні рукавиці, а в руках - дерев`яна скалка, якою завдавав ударів ОСОБА_12 . На цих речах залишилися сліди крові потерпілого. Дерев`яну скалку на місце вчинення злочину він приніс у рюкзаку та був взутий у кросівки, які також було вилучено під час обшуку;
- у протоколі затримання ОСОБА_9 , що відбулося через декілька годин після вчинення нападу на ОСОБА_12 . За протоколом у кишені його одягу виявлено та вилучено скотч, а під час огляду, керованого ним автомобіля синього кольору «Opel Veсtra», вилучено три мобільних телефони та в багажнику автомобіля - дерев`яну біту. При цьому апеляційний суд дав належну оцінку доводам сторони захисту щодо вчинення працівниками правоохоронного органу тиску на ОСОБА_9 під час його затримання, внаслідок чого, на їх думку, засуджений обмовив себе та визнав вину в інкримінованому йому злочині. Водночас, колегія суддів зазначила, що заява засудженого вперше була направлена лише в листопаді 2020 року, тобто через 7 місяців після його затримання, коли кримінальне провадження вже перебувало в суді, а документи у цій справі, у тому числі заяви ОСОБА_9 не містять будь-якого викладу обставин, за яких відбувалося стверджуване ним погане поводження, а обмежуються лише твердженнями про те, що на нього чинився тиск. Зазначені обставини в сукупності з тим, що засуджений досить тривалий час не повідомляв компетентні органи про факти поганого поводження, хоча об`єктивно міг це зробити, а також, враховуючи, що матеріали цього провадження не містять відомостей, документів, чи достатньої інформації, яка хоча б prima facie (з першого погляду) вказувала, що факти поганого поводження дійсно мали місце, або іншим чином дозволили ці факти перевірити, Суд, за матеріалами справи, що є предметом касаційного перегляду, не може вважати, що засуджений достатньою мірою обґрунтував свою заяву про погане поводження з ним, щоб вважати її «небезпідставною». З огляду на викладене, не вирішуючи остаточно замість компетентних органів досудового розслідування питання чи мали місце заявлені стороною захисту факти, або ні, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги вважає за доцільне також перевірити, чи був протокол слідчого експерименту за участю засудженого ОСОБА_9 «єдиним» чи «вирішальним» доказом, на якому суди обґрунтовували свої висновки про його винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і який вплив вони мали на результати судового розгляду і справедливості процесу в цілому. У цьому аспекті, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що винуватість ОСОБА_9 також підтверджується сукупністю інших доказів;
- у протоколі проведення слідчого експерименту від 28 квітня 2020 року з додатком, за яким ОСОБА_9 , в тому числі відтворив, як вони із ОСОБА_10 і ОСОБА_14 приїхали до місця проживання потерпілого, як остання залишилася біля під`їзду, а вони піднялися до квартири ОСОБА_12 . ОСОБА_9 показав, як для проникнення в помешкання він під час відкриття потерпілим дверей, потягнув їх за ручку, після чого продемонстрував механізм завдання ОСОБА_10 ударів потерпілому. У цьому аспекті апеляційний суд обґрунтовано відхилив твердження сторони захисту про те, що протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 від 28 квітня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки ця слідча дія була проведена у вигляді фактичного допиту підозрюваного. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про допустимість фактичних даних, що містяться у вказаному протоколі, оскільки з відеозапису, долученого до протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 видно як останній не лише розповідає, але і відтворює обставини, показує, де поставив автомобіль у день нападу на ОСОБА_13 , місце, де стояв біля під`їзду разом зі ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , а також двері квартири, до якої він підійшов разом із ОСОБА_10 та потягнув ручку цих дверей після чого ОСОБА_10 почав завдавати ударів потерпілому.
- у протоколах про хід та результати здійснення негласної слідчої дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 28 квітня 2020 року та долучених додатків, де в період з 24 по 28 квітня 2020 року зафіксовано розмови
ОСОБА_10 , окремо з неповнолітньою особою, ОСОБА_14 та ОСОБА_9 , в ході яких ОСОБА_10 і ОСОБА_14 обговорюють домовленість ОСОБА_14 про зустріч з особою на ім`я ОСОБА_22 ( ОСОБА_13 ), про необхідність зустрічі з ним у нього вдома, про те, що останній відгукнувся на її переписку, у цьому надалі візьме участь ОСОБА_23 , як вони двічі приїжджають на цю зустріч, а надалі 27 квітня ОСОБА_10 розповідає ОСОБА_14 про вчинений напад на особу, заподіяння їй побоїв, кровотечу, про боротьбу із цією особою, наявність у ОСОБА_23 скотча, яким не змогли скористатися, оскільки ОСОБА_23 під час боротьби і крику особи, на яку напали, почав утікати. Також у ОСОБА_10 вже 25 квітня відбувається розмова з ОСОБА_9 , у якій йдеться про те, що «мала» домовилася про зустріч з особою на ім`я ОСОБА_22 , що їм потрібно зустрітися і обговорили свої дії. Із їхньої розмови 26 квітня випливає, що вже ОСОБА_9 дає вказівку ОСОБА_10 подивитися, де розташована квартира № 17 , вони з`ясовують, що у квартирі є стороння особа, про що повідомила ОСОБА_24 , тому не вдасться вчинити напад, а 27 квітня між ними відбулася розмова про зустріч та обумовлений виїзд. Із зафіксованих у цих же процесуальних документах розмов 24 - 27 квітня ОСОБА_10 з неповнолітньою особою, видно, що засуджений розповідає їй про їхні злочинні наміри щодо вчинення розбоїв, про злочинну домовленість та заплановані спільні з ОСОБА_23 і ОСОБА_25 дії щодо вчинення розбійного нападу на турка, на ім`я ОСОБА_22 , ці дії попередньо ОСОБА_23 погодив, а також про напад на турка, у ході якого, за допомогою його переписки з ОСОБА_26 , вони з ОСОБА_23 проникли у квартиру турка, під час відкривання потерпілим вхідних дверей квартири ОСОБА_23 шарпнув двері на себе, ОСОБА_10 почав бити турка дубинкою і розбив йому голову;
- у протоколах відеоконтролю особи від 23, 24, 26 і 27 квітня 2020 року та долучених до них відеозаписах, які були досліджені в судовому засіданні, згідно з якими 23 квітня о 22:00 засуджені та ОСОБА_14 зустрілися, разом їздили на керованому ОСОБА_9 автомобілі «Opel Veсtra» на АДРЕСА_8, обстежували двори будинків № 26/3 , 34/3 та 26/4 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 заходили в під`їзди будинків
№ 34/3 та 26/4 , підіймалися на п`яті поверхи, оглядали розташування квартир на поверсі, поверталися до автомобіля, де їх біля під`їзду очікувала ОСОБА_14 . 24 квітня ОСОБА_10 зустрічався спочатку з ОСОБА_14 , потім - з ОСОБА_9 26 квітня
о 20:35 відбулася зустріч засуджених із ОСОБА_14 , на керованому ОСОБА_9 автомобілі вони приїхали у двір будинку АДРЕСА_4 . 27 квітня о 21:10 ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_14 знову зустрілися, на керованому ОСОБА_9 автомобілі приїхали в двір будинку АДРЕСА_4 . Спочатку в під`їзд зайшов ОСОБА_10 і піднявся на сходинковий майданчик між шостим і сьомим поверхами, потім у під`їзд зайшов ОСОБА_9 , вони спустилися на п`ятий поверх, ОСОБА_14 залишилася у дворі будинку. О 22:25 засуджені, тримаючи в руках предмети, зовні схожі на палиці, зайшли в тамбур, де розташовані квартири № 17 та 18 . О 22:30 ОСОБА_10 і ОСОБА_9 разом вибігли з під`їзду, підбігли до ОСОБА_14 , всі сіли в автомобіль і поїхали з місця перебування;
- у протоколі за результатами проведення негласної слідчої дії від 12 травня
2020 року, відповідно до якого ОСОБА_10 28 квітня 2020 року в розмові зі співкамерником під час перебування в приміщенні ІТТ № 1 м. Хмельницького підтвердив факт нападу на двох потерпілих.
На підставі аналізу сукупності вищевказаних доказів, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_13 , а доводи сторони захисту про те, що у засуджених не було домовленості вчиняти саме розбійний напад на потерпілого, що ОСОБА_9 прийшов за місцем проживання останнього лише на прохання ОСОБА_10 , щоб з`ясувати з ним стосунки через зраду дівчини, з якою зустрічався ОСОБА_10 , а також про те, що ОСОБА_9 не знав про дійсні наміри ОСОБА_10 та інших співучасників, а лише повірив і пообіцяв допомогти другу, однак реальні події штовхнули його на рішення - втекти, відмовитись від участі у тому, що відбувалося, тому жодних домовленостей про те, що когось потрібно зв`язати, не було, а кошти, які обіцяв ОСОБА_10 . ОСОБА_9 лише потрібні були на паливо для автомобіля останнього, суд обґрунтовано визнав неправдивими і даними з метою уникнення від відповідальності.
Так, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що вищевказані твердження повністю спростовуються показаннями свідка ОСОБА_14 , яка пояснила, що між учасниками вказаного епізоду була домовленість і ОСОБА_10 були розподілені ролі між ними, зокрема ОСОБА_9 виконував роль водія, оскільки знав добре місто Хмельницький і мав власний автомобіль, що підтверджується фактичними даними, отриманими за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - відеоконтролю особи,
з яких вбачається як ОСОБА_9 неодноразово на своєму транспортному засобі, разом
із іншими співучасниками, приїжджав у прилеглий двір, де проживає потерпілий
ОСОБА_20 цьому аспекті доводи сторони захисту про те, що фактичні дані, отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - відеоконтролю особи, а саме протокол від 30 квітня 2020 року, де зафіксовано події з 17:00 27 квітня до 00:30 28 квітня 2020 року, містять лише фіксацію пересування учасників справи, проте не свідчать про підготовку до розбійного нападу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відкинув оскільки ОСОБА_10 під час перебування в ІТТ, розповідав співкамернику про ролі кожного співучасника за всіма епізодами, про саму підготовку до злочинів, що підтверджується фактичними даними протоколів негласних слідчих дій, аудіо-, відеозаписами до них, які узгоджуються з даними, отриманими під час проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_13 , засудженим ОСОБА_9 , а також виявлені у засудженого скотч та битка, які свідчать про намір та його активну участь у вчиненні цього злочину.
Також апеляційний суд детально перевірив твердження захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_10 про те, що за епізодом з потерпілим ОСОБА_13 мала місце провокація злочину зі сторони правоохоронних органів, визнавши їх необґрунтованими, оскільки жодних достовірних доказів на підтвердження вказаних обставин у судовому засіданні не було встановлено. Крім того колегія суддів вказала, що такі доводи спростовуються показаннями неповнолітньої особи про те, що працівники поліції жодного впливу на неї не мали, наполегливих пропозицій їй не висловлювали, до вчинення нападу на потерпілого вона ОСОБА_10 не підбурювала і не спонукала, це було його самостійне рішення, він сам підшукав співучасників злочину, домовився з ними про злочинні дії і вчинив їх.
У цьому аспекті колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку, що сукупність досліджених доказів, попередня поведінка засуджених, характер розвитку подій, активність під час їх перебігу ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , спростовують твердження про те, що працівники правоохоронних органів підбурювали осіб вчинити злочин, з метою подальшого їх викриття, допомагали вчиненню злочину та його не було б скоєно без такого сприяння.
Доводи сторони захисту про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК у частині необхідності повторного дослідження ряду доказів є безпідставними.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як видно з ухвали апеляційного суду, суд, обмежившись аналізом у своїй ухвалі доказів, досліджених судом першої інстанції, і висновків цього суду, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, а отже, застосована ним процедура не суперечила встановленим у статтях 22, 23 КПК засадам змагальності та безпосередності дослідження показань, речей і документів.
Твердження засудженого ОСОБА_10 про те, що він не розумів, що відбувається під час розгляду справи судом апеляційної інстанції через поганий зв`язок, Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, адже, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час розгляду судом апеляційної інстанції справи за участю ОСОБА_10 , останній відповідав на запитання головуючої, надавав пояснення, тобто брав активну участь у розгляді кримінального провадження, а недоставка його до зали судових засідань не свідчить про те, що його права в період дії воєнного стану було обмежено шляхом здійснення провадження за його участю в режимі відеоконференції.
При цьому суд апеляційної інстанції розглянув по суті апеляційні скарги засудженого ОСОБА_10 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , ретельно перевірив доводи, викладені у цих скаргах, і дав на них ґрунтовні відповіді.
Призначене ОСОБА_10 та ОСОБА_9 покарання, на думку колегії суддів, є справедливим.
Відповідно до статей 414, 438 КПК скасування судового рішення з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого можливе лише за умови, якщо таке покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Крім того, як видно із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.
Інші доводи сторони захисту, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
У касаційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Наведені у касаційній скарзі доводи не ставлять під сумнів правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Верховному Суду безспірно стверджувати, що ці судові рішення постановлено без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційні скарги сторони захисту необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня
2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 червня 2023 року стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_10 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Суд | Касаційний кримінальний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 06.11.2023 |
Оприлюднено | 16.11.2023 |
Номер документу | 114928970 |
Судочинство | Кримінальне |
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Бородій Василь Миколайович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Бородій Василь Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні