Ухвала

від 03.10.2024 по справі 686/20817/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/20817/20

Провадження № 11-кп/4820/45/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді - доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

законного представникаобвинуваченої - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, в режимі відеоконференцзв`язку, апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 , та захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої за ч.2 ст.187 КК України ОСОБА_6 , на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року, у кримінальному провадженні №12020240010001510,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком,зокрема, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Енергодар Запорізької області, зареєстровану за адресою : АДРЕСА_1 , мешканку АДРЕСА_2 , громадянку України, українку, освіта середня спеціальна, непрацюючу, не заміжню, раніше не судиму,

визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки, без конфіскації майна.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу ОСОБА_6 залишено попередню- домашній арешт, із забороною залишати своє місце проживання по АДРЕСА_3 , в період часу з 21 години 00 хвилин по 7 годину 00 хвилин наступного дня із покладенням наступних обов`язків :

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання ;

- утриматись від спілкування з потерпілим ОСОБА_9 .

Строк відбуття покарання засудженій ОСОБА_6 зараховано з моменту приведення вироку до виконання.

Долю речових доказів вирішено на підставі ст.100 КПК України.

Вжитий ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2020 року арешт на зазначене майно у цьому вироку, скасовано.

За вироком суду, ОСОБА_10 на початку березня 2020 року, маючи досвід вчинення злочинів проти власності, які поєднані з застосуванням насильства до потерпілих, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 є неповнолітньою, порушуючи принцип вільного розвитку особистості, умови нормального розвитку та виховання дітей, втягнув останню у злочинну діяльність, а саме, у вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу

Так, у зазначений вище період, точного часу, в ході проведення досудового розслідування, не встановлено, обвинувачений, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом підбурювання та переконання схилив неповнолітню ОСОБА_6 здійснити напад на ОСОБА_9 з метою заволодіння його майном із застосуванням насильства, що є небезпечним для здоров`я потерпілого, заздалегідь узгодивши із обвинуваченою місце, час та спосіб вчинення кримінального правопорушення. В результаті наданої ОСОБА_10 пропозиції на спільне вчинення злочинних дій, він викликав у ОСОБА_6 бажання та рішучість взяти участь у вчиненні розбійного нападу, схиливши таким чином неповнолітню ОСОБА_6 до злочинної діяльності.

Так, тоді ж ОСОБА_10 , являючись особою, яка раніше вчинила розбій, та ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою між собою, спільно, розробили план щодо розбійницького нападу на потерпілого ОСОБА_9 з метою заволодіння його грошовими коштами, заздалегідь узгодили між собою місце, час та спосіб вчинення кримінального правопорушення, а саме про те, що ОСОБА_6 на 18 березня 2020 року запросить потерпілого для зустрічі, в орендовану ними для цього квартиру АДРЕСА_5 , в якій, для реалізації свого злочинного наміру, обидва обвинувачені вже будуть його очікувати і вчинять на нього напад.

Реалізовуючи свій спільний злочинний намір, діючи за попередньою змовою між собою та за заздалегідь узгодженим планом, 18 березня 2020 року, близько 14 години 30 хвилин, обидва обвинувачені перебували в квартирі АДРЕСА_5 , куди ОСОБА_6 запросила ОСОБА_9 , якого вона, за домовленістю із ОСОБА_10 , зустріла, а останній в цей період сховався в квартирі, щоб потерпілий його не помітив.

Надалі, діючи за попередньою змовою між собою, реалізовуючи спільний злочинний умисел, направлений на напад, поєднаний із насильством, яке є небезпечним для здоров`я потерпілого, з метою викрадення його майна, діючи з прямим умислом, з корисливим мотивом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, обвинувачені вчинили напад на потерпілого ОСОБА_9 з метою заволодіння його майном, поєднаний із застосуванням небезпечного для здоров`я потерпілого насильства.

Так, у процесі реалізації своїх спільних злочинних дій ОСОБА_6 намагалась відволікти увагу ОСОБА_9 , шляхом підсипання йому в алкогольні напої сильнодіючої снодійної речовини, що помітив потерпілий, та в цей час із схованки вискочив і швидко підбіг до нього ОСОБА_10 , з метою подолання можливого опору ОСОБА_9 обвинувачений намагався нанести йому удари в область обличчя, але потерпілий швидко, зреагувавши на дії ОСОБА_10 , схопив його за шию та почав утримувати. В цей момент ОСОБА_6 , продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, направленого на здійснення розбійного нападу на ОСОБА_9 , з метою заволодіння його майном, взявши з поверхні столу скляну пляшку, з-під шампанського, об`ємом 0,75 літра, та тримаючи її в правій руці, нанесла нею ОСОБА_9 один удар в область тім`яної ділянки голови, від чого останній відпустив ОСОБА_10 , який, визволившись, зразу наніс потерпілому чотири удари кулаками правої та лівої руки в область обличчя. Після чого ОСОБА_10 , взявши лівою рукою ОСОБА_9 за шию та нахиливши, наніс йому ще один удар лівою ногою в область, нижче коліна правої ноги, від чого потерпілий впав на підлогу та втратив свідомість.

Застосувавши небезпечне для здоров`я потерпілого насильство та подолавши у такий спосіб волю ОСОБА_9 до опору, в подальшому, обвинувачені з метою доведення свого наміру до кінця за допомогою клейкої скоч стрічки намагались зв`язати йому руки, після чого відкрито заволоділи його коштами, забравши з належного ОСОБА_9 портмоне 1500 гривень, покинули місце злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Вказаними протиправними діями, зокрема, ОСОБА_6 заподіяла потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді рани м яких тканин верхньої повіки лівого ока, підшкірного крововиливу лівої навколоочної ділянки його обличчя, крововиливу під кон`юнктиву лівого ока, які в сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового внутрішнє-суглобового перелому верхнього кінця великогомілкової кістки правої гомілки зі зміщенням уламків і закритого перелому верхнього кінця малогомілкової кістки правої гомілки без значного зміщення уламків, які за характером кожен окремо так і в сукупності відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, та матеріальну шкоду на загальну суму 1500 грн.

За напад, з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я потерпілого ОСОБА_9 , вчинений за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_6 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 187 КК України.

В апеляційнійскарзі потерпілий ОСОБА_9 , просить оскаржуваний вирок скасувати, в частині призначення покарання ОСОБА_6 , та призначити їй покарання за ч.2 ст.187 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 7 років.

Не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій, вважає, що призначене судом ОСОБА_6 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, внаслідок мякості.

Мотивує це тим, що місцевий суд не навів переконливих мотивів наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК України, з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженої та запобігання вчиненню нових злочинів як нею, так і іншими особами; не обгрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про явну несправедливість призначення ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч,2 ст.187 КК України

Також судом першої інстанції не встановлено наявності обставин, які істотно знижували ступінь тяжкості вчиненного ОСОБА_6 злочину, та давали підстави для застосування ст. 69 КК України.

На думку апелянта, місцевий суд, постановляючи рішення про призначення ОСОБА_6 покарання, не надав належної оцінки тому, що вона вчинила умисне корисливе кримінальне правопорушення, із застосуванням насильства, яке належить до категорії тяжких, завдану йому шкоду не відшкодувала.

Вважає, що у ОСОБА_6 роль у даному злочині була визначальною, і якби вона нічого не вчиняла - йому не було б заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості (перелому ноги).

Також ОСОБА_6 , незважаючи на часткове визнання вини у вчиненому злочині, протягом усього розгляду справи у суді першої інстанції, жодного разу, не визнала своєї вини саме в інкримінованому їй злочині - нападі з метою заволодіння майном, вчиненому за попередньою змовою групою осіб поєднаним з насильством, небезпечним для здоровя особи, що зазнала нападу.

Апелянт звертає увагу на те, що в результаті злочинних дій йому були завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості, моральні страждання та заподіяна матеріальна шкода, він тривалий час проходив лікування та реабілітацію. Наслідки заподіяних йому тілесних ушкоджень спостерігаються і на даний час, оскільки не може належним чином ходити.

В апеляційнійскарзі захисник ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 , просить оскаржуваний вирок змінити та пом`якшити призначене судом покарання, визначити їй покарання із застосуванням статтей 75, 104 КК України.

Вважає, що вирок суду відносно ОСОБА_6 підлягає зміні, у зв`язку з тим, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції, не взяв до уваги усіх обставин, в їх сукупності, а саме, що:

- у злочинну діяльність неповнолітня ОСОБА_6 була втягнута раніше судимим ОСОБА_10 , з яким вона перебувала у стосунках і який, під погрозами розповсюдити інформацію та відео особистого характеру про неї, домігся її згоди на участь в кримінальному правопорушенні.

- у вчиненому ОСОБА_6 щиро розкаялась, про що свідчить її поведінка під час досудового розслідування та в ході розгляду справи судом. Вона висловила щирий жаль з приводу вчиненого, у ході судового розгляду неодноразово просила вибачення у потерпілого.

Крім того, ОСОБА_6 активно сприяла розкриттю як даного кримінального правопорушення, так і іншого злочину, погодившись добровільно співпрацювати з правоохоронними органами, чим продемонструвала дійове каяття та бажання спокутувати свою провину.

Зазначене свідчить про усвідомлення нею вчиненого та намагання стати на шлях виправлення, а також попередити інші злочинні дії ОСОБА_10 .

Захисник стверджує, що суд не врахував поведінки обвинуваченої після вчинення злочину, зокрема надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення (зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_6 допомогли потерпілому ОСОБА_9 спуститись, зачекали поки до нього приїде донька). Зазначені обставини, під час судового розгляду, були підтверджені як обвинуваченими, так і потерпілим ОСОБА_9 . Такі дії свідчать про намагання мінімізувати шкоду, що була заподіяна здоров`ю потерпілого.

Також, судом першої інстанції не враховано намагання ОСОБА_6 відшкодувати заподіяну шкоду, зокрема нею було направлено поштовим переказом на адресу потерпілого ОСОБА_9 грошові кошти, в розмірі 1500 грн. на покриття матеріальної шкоди, заподіяної злочином, однак у судовому засіданні 09.09.2021 року суд відмовив у клопотанні захисту щодо приєднання фіскального чека до матеріалів справи.

Також, неодноразово висловлювалися пропозиції потерпілому щодо відшкодування шкоди, проте останній не визначився з розміром такої шкоди, не надавав згоди на її відшкодування.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції, при призначенні покарання не взято до уваги рекомендації органу пробації. Адже згідно з досудовою доповідю органу пробацїї виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства та ризик вчинення нею повторного злочину визначено як низький.

Звертає увагу не те, що за час досудового розслідування та розгляду справи у суді (а це більше півтора року) вона не була ізольована від суспільства та будь-які претензії до її поведінки у соціумі відсутні.

Крім того, за цей час ОСОБА_11 пройшла навчання у Відокремленому структурному підрозділі Хмельницького торговельно-економічного фахового коледжу Київського національного торговельно-економічного університету, який закінчила 30.06.2021 року.

За місцем навчання характеризується виключно позитивно.

Не перебуває на обліках в лікаря нарколога та психіатра.

ОСОБА_11 підтримує соціальні зв`язки з рідними, а саме: з дідусем і бабусею, які є людьми похилого віку та за станом здоров`я потребують її підтримки.

Захисник уважає, що виправлення ОСОБА_6 можливе без її ізоляції від суспільства та наявні підстави для застосування положень ст.ст. 75, 104 КК України.

В доповненнях до апеляційної скарги захисник обвинуваченої ОСОБА_6 просить застосувати при призначені покарання останній ст.ст.75,76,79,104КК України, оскільки зазначені позитивні характеристики щодо ОСОБА_6 дають підстави для пом`якшення покарання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника, на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_6 , та поклалась на думку колегії судів щодо доводів апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_9 , перевіривши матеріали кримінального провадження, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 187КК України, за обставин, встановлених судом, є правильним, обґрунтованим, і в цій частині ніким із учасників судового провадження не оскаржується, відтак колегією суддів не перевіряється.

З огляду на доведеність винуватості, правильною є й кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Порушень кримінального процесуального закону, які могли б істотно вплинути на висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої за ч. 2 ст. 187 КК України, колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів апеляційних скарг потерпілого ОСОБА_9 та захисника обвинуваченої ОСОБА_6 про невідповідність призначеного їй покарання вимогам закону, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до усталеної практики, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Згідно з приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачаєтьсяз вироку,суд першоїінстанції,відповідно довимог ст.65КК України,врахував ступіньтяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину,який відповіднодо положеньст.12КК Україниє тяжкимзлочином,особу обвинуваченої,яка злочинвчинила внеповнолітньому віці,щиро розкаяласьу вчиненому,активно сприяларозкриттю кримінальногоправопорушення, що пом`якшує її покарання.

Обставин, які обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлено.

Окрім того, судом першої інстанції враховано дані досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації з оцінки статичних та динамічних факторів, відповідно до якої, ризик вчинення обвинуваченою ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький. Інформація, що характеризує особистість обвинуваченої, її спосіб життя, дає підстави вважати, що виправлення ОСОБА_6 можливе без позбавлення волі, за умови належного контролю, у тому числі з боку пробаційного органу.

Також, враховано судом першої інстанції конкретні обставини справи, характер дій обвинуваченої, її ступінь участі у вчиненні злочину, відношення до вчиненого, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання.

При цьому суд першої інстанції врахував думку потерпілого ОСОБА_9 , який наполягав на суворому покаранні для обвинуваченої ОСОБА_6 .

Отже, обираючи вид та міру покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , суд, у повній мірі, дотримався загальних засад призначення покарання, врахувавши у тому числі, й ті обставини, на які посилається захисник обвинуваченої в апеляційній скарзі.

Призначене обвинуваченій покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим або м`яким, як про це зазначено в апеляційних скаргах захисника обвинуваченої та потерпілого, колегія суддів не знаходить.

Посилання в апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_12 на те, що йому не була відшкодована обвинуваченою ОСОБА_6 завдана шкода, позбавлені підстав, оскільки ОСОБА_6 вчинила злочин у неповнолітньому віці, висловила щире каяття, цивільний позов потерпілим на відшкодування шкоди завданої злочином та моральної шкоди не заявлявся.

Доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_12 про те, що суд першої інстанції не встановив обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, та давали підстави для застосування ст.69КК України, є необгрунтованими, так як, в оскаржуваному вироку суд зазначив, що при визначенні строку покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , враховуючи наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме, вчинення злочину в неповнолітньому віці, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, з урахуванням особи винної, її молодого віку, позитивної характеристики по місцю попереднього навчання, обвинуваченій ОСОБА_6 можливо призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 187 КК України, тобто з застосуванням ст. 69 КК України, без конфіскації майна, з чим погоджується колегія суддів.

Оскаржуючи вирок суду, захисник обвинуваченої ОСОБА_7 уважає, що існують підстави для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. ст. 75,104 КК України, однак колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими.

Санкція ч.2 ст.187 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років із конфіскацією майна.

Відповідно до оскаржуваного вироку суду ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 2 ст. 187 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки, без конфіскації майна, тобто призначено нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 187 КК України.

За змістом ч.1 ст.75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до положень ч.1 ст.104КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування до призначеного обвинуваченій покарання положень ст.ст.75,104 КК України, оскільки суд першої інстанції врахував, що злочин, вчинений ОСОБА_6 , становить підвищену суспільну небезпеку, її активну роль у вчиненні цього злочину, наслідки, що настали для потерпілого та його думка про необхідність призначення ОСОБА_6 суворого покарання.

Крім того, підстави для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.ст.75,104КК України, на які є посилання в апеляційній скарзі сторони захисту, а саме: активне сприяння розкриттю злочину, добровільна співпраця з правоохоронними органами, надання допомоги потерпілому після вчинення злочину, намагання відшкодувати шкоду, заподіяну потерпілому, шляхом переказу коштів, доповідь органу пробації щодо виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та відсутність ризику вчинення нею повторного злочину, позитивна характеристика з місця навчання, вже були враховані судом при призначені покарання із застосуванням ст.69 КК України, тобто судом, з урахуванням даних про особу було пом`якшено обвинуваченій покарання.

З урахуванням наведеного, підстав для зміни чи скасування вироку, у межах апеляційних скарг, немає.

Відповідно до ухвали Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року клопотання прокурора Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_13 було задоволено і оголошено ОСОБА_6 у міжнародний розшук, оскільки ОСОБА_6 залишила територію України.

Згідно з ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 29 березня 2023 року клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 задоволено та обрано обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Перебуваючи у міжнародному розшуці, ОСОБА_6 21.05.2024 затримана на території Республіки Польща та компетентним органом цієї країни прийнято рішення про її видачу (екстрадицію) в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності (а.с.248 т.2).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що обвинуваченій ОСОБА_6 слід зарахувати в строк відбуття покарання строк перебування її під вартою з 21 травня 2024 року по 02 жовтня 2024 року, тобто з дня затримання обвинуваченої на території Республіки Польща.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.407, ч.1 ст.418, ст.419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року стосовно обвинуваченої за ч.2 ст.187 КК України ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 , та захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 , без задоволення.

Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_6 строк перебування під вартою, з часу затримання, з 21 травня 2024 року по 02 жовтня 2024 року.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченою, яка тримається під вартою, - в той же строк, з часу вручення копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3