Постанова

від 09.11.2023 по справі 296/936/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/936/21 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 10 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

Головуючого- судді Трояновської Г.С .

суддів: Коломієць О.С., Борисюка Р.М.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу № 296/936/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ТОВ «Ментранс» про поділ спільного майна подружжя

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Адамовича О.Й. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом та з урахуванням збільшених позовних вимог просила: визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки RENAULT MEGAN 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості автомобіля; поділити майно та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 ринкової вартості статутного капіталу ТОВ "Ментранс"; визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: диван Токіо сер. загальна вартість 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 загальна вартість 3550,00 грн.; Праска Philips G загальна вартість 779,00 грн.; пилосос Philips загальна вартість 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo 3 загальна вартість 46893,00 грн.; ноутбук Lenovo L загальна вартість 23345,90 грн.; годинник марки Тіссот загальна вартість 11187,00 грн.; холодильник LG G загальна вартість 13999,00 грн. та виділити вказане майно у приватну власність ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог вказала, що з 06.08.2016 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . В період шлюбу за спільні кошти подружжям було придбано нерухоме та рухоме майно, а саме: однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 400 000 грн; автомобіль "RENAULT MEGAN", д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 181424,20 грн; ТОВ "Ментранс" з розміром статутного капіталу в сумі 50000,00 грн., що становить 100% частки володіння відповідача; диван Токіо сер. загальна вартість 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 загальна вартість 3550,00 грн.; Праска Philips G загальна вартість 779,00 грн.; пилосос Philips загальна вартість 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo 3 загальна вартість 46893,00 грн.; ноутбук Lenovo L загальна вартість 23345,90 грн.; годинник марки Тіссот загальна вартість 11187,00 грн.; холодильник LG G загальна вартість 13999,00 грн.

Посилаючись на те, що усе вищевказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, відповідач без згоди позивача здійснив відчуження автомобіля та з урахуванням наявності спору щодо поділу спільно нажитого майна, просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 14 липня 2023 року позов задоволено частково. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. грошової компенсації статутного капіталу ТОВ "Ментранс".

Виділено у приватну власність ОСОБА_1 наступне майно: диван Токіо сер. загальна вартість 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 загальна вартість 3550,00 грн.; Праска Philips G загальна вартість 779,00 грн.; пилосос Philips загальна вартість 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo 3 загальна вартість 46893,00 грн.; ноутбук Lenovo L загальна вартість 23345,90 грн.; годинник марки Тіссот загальна вартість 11187,00 грн.; холодильник LG G загальна вартість 13999,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокатЧайковська Р.А.подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля "RENAULT MEGAN", д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 181424,20 грн, не взяв до уваги, що на момент звернення до суду із позовом номерні знаки автомобіля були змінені після реєстрації його новим власником, крім того суд не взяв до уваги, що під час розгляду справи відповідач фактично визнав факт придбання автомобіля у шлюбі.

Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат ПоночевнаА.О.подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині, про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтвання доводів апеляційної скарги зазначає, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , які він отримав від продажу автомобілів та після відступлення права вимоги за договором пайової участі. Вказана квартира була придбана для його батьків, а не в інтересах сім`ї позивача та відповідача. Водночас позивач майже ніде не працювала та не отримувала доходу, що підтверджується відомостями її трудової книжки. Також заперечує щодо стягнення з відповідача на користь позивача 25000 грн грошової компенсації статутного капіталу ТОВ «Ментранс», оскільки відповідач вже передавав на користь позивача грошові кошти безпосередньо як оплата за договором купівлі продажу частки у статутному капіталі та таким чином створює подвійне збагачення позивача за рахунок відповідача. Окрім того, майно, яке виділив місцевий суд у приватну власність позивача в розумінні роз`яснень Верховного Суду є спільною власністю подружжя, а тому місцевий суд безпідставно задовольнив вимоги позивача в цій частині.

Сторони правом подати відзив на апеляційні скарги не скористалася.

В апеляційному суді представник позивача адвокат Чайковська Р.А. доводи апеляційної скарги зі сторони позивача підтримала, проти доводів апеляційної скарги зі сторони відповідача заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному в її апеляційній скарзі.

Представник відповідача адвокат Поночевна А.О. доводи своєї апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги представника позивача заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному в її апеляційній скарзі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника позивача адвоката Чайковської Р.А підлягає до задоволення, а апеляційна скарга представника відповідача адвоката Поночевної А.О. підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або з реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21,24,41 Конституції України, статей 319,358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 06.08.2016 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 травня 2021 року у справі 296/870/21.

13 грудня 2019 року укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), згідно якого ОСОБА_6 передала у власність (продала), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_2 , за що покупець зобов`язався сплатити за грошову суму, вказану в пункті 2.1 цього договору (а.с.8 том 1).

Згідно пунктів 1.4, 2.1. вказаного договору купівлі продажу квартири, відповідно до відомостей, викладених у висновку до звіту оцінювача про вартість майна, яку провів ПП "Міжрегіональний центр незалежних експертиз та оцінок" 12 грудня 2019 року, оціночна вартість квартири, що продається, становить 400 000,00 грн, які покупець сплатив продавцю до моменту підписання цього договору.

Із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №240817616 від 18.01.2021 власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 13.12.2019 року (а.с.25 том 1).

Виходячи із наведеного, місцевий суд, встановивши, що квартира АДРЕСА_2 придбана під час шлюбу, та те, що відповідач не спростував доводи позивача про купівлю квартири за рахунок спільних коштів подружжя, дійшов обгрунтованого висновку про те, що вищевказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, є їх спільною сумісною власністю.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з положень ч. 1 ст. 70 СК України та ст. 372 ЦК України про рівність часток чоловіка та дружини у разі поділу спільного сумісного майна, суд правильно виділив у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальну частину вищевказаної квартири.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те що спірна квартира придбана за його особисті кошти, отримані від продажу автомобілів та від договору відступлення права вимоги за договором пайової участі, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції вказав, що відповідач зазначає, що житлова квартира АДРЕСА_2 була придбана за його особисті кошти отримані після відчуження майнових прав за договором про відступлення права вимоги за договором пайової участі. Проте відповідачна підтвердженнязазначеного ненадав жодногоналежного тадопустимого доказу. Відповідачем не надано доказів на підтвердження джерела походження коштів для купівлі спірного нерухомого майна, зокрема не доведено того, що квартира придбана за його особисті кошти.

Представником відповідача до апеляційної скарги додано договори купівлі-продажу автомобілів, договори відступлення права вимоги за договорами пайової участі в будівництві ОСОБА_2 .

Частинами 1 та 3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Встановлено, що докази, додані до апеляційної скарги, існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, оскільки такими підставами обгрунтовував свої заперечення. Проте, надаючи такі докази до апеляційного суду, стороною відповідача не наведено жодних причин, які вказували б на поважність причин неподання таких доказів до суду першої інстанції.

З огляду на наведене апеляційний суд не має об`єктивних підстав для врахування цих доказів.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що й додані до апеляційної скарги докази не підтверджують належності спірної квартири до об`єктів особистої приватної власності відповідача, оскільки не доводять, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2 .

Так, договором пайової участі в будівництві №4/36 від 23 серпня 2017 року підтверджується, що ОСОБА_2 взяв участь у новому будівництві 9-ти поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення (відокремлена частина В) за адресою: АДРЕСА_3 . В подальшому неодноразово укладались договори про відступлення права вимоги за Договором пайової участі, які додані до апеляційної скарги.

Водночас, в апеляційній скарзі зазначається, що 03 грудня 2019 року між відповідачем ОСОБА_2 (первісний пайовик) та ОСОБА_7 (новий пайовик) було укладено договір про відступлення права вимоги №2 за Договором пайової участі №4/9 від 24.10.2017 року, за яким новий пайовик сплачує кошти в сумі 341978грн. первісному пайовику. Також зазначається, що за цим договором відступлення ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 21176 доларів США, що підтверджується розпискою. А тому, як вказано в апеляційній скарзі, після відступлення прав вимоги за договором пайової участі відповідач отримав грошову суму в розмірі 816072,30грн, що еквівалентно 34074 доларів США, які відповідачем були витрачені на купівлю квартири АДРЕСА_2 .

Проте, ні договір відступлення права вимоги від 03 грудня 2019 року, ні розписка до апеляційної скарги не додані.

Не надано відповідачем й доказів того, що грошові кошти, які були внесені ним як пайова участь у будівництво, про що зазначено вище, були особистими грошовими коштами від продажу транспортних засобів, які належали відповідачу на праві особистої приватної власності.

Так, до апеляційної скарги відповідача додано два договори купівлі-продажу транспортного засобу від 16 січня 2016 року 1530/8046 та 1529/8046, за якими ОСОБА_2 придбав автомобіль DAF 95XF 2005 року випуску за 10000гривень та автомобіль Kogel Sn24 2000 року випуску за 5000тис. грн.

18.04.2017 року згідно договору купівлі-продажу 184/2017/420912 ОСОБА_2 продав автомобіль Kogel Sn24 2000 року за 64400грн.

Будь-яких інших доказів про придбання та відчуження інших транспортних засобів до укладення шлюбу та на час укладення договору про пайову участь у будівництві, в тому числі і щодо ринкової вартості автомобілів, про що зазначено в апеляційній скарзі, матеріали справи не містять.

Додані також до апеляційної скарги відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відносно ОСОБА_2 за 2017-2018 роки не свідчать, що походження отриманих доходів пов`язане з особистою власністю відповідача, оскільки доходи отримані під час перебування відповідача у шлюбі і в переважному - за рахунок отримання заробітної плати.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна квартира придбана в період шлюбу, але за його ( ОСОБА_2 ) особисті кошти.

З огляду на наведене є правильними висновки суду, що вищевказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу в рівних частках. За встановлених обставин суд першої інстанції обгрунтовано виділив у власність ОСОБА_1 1/2 ідеальну частину вищевказаної квартири.

Щодо визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіля марки RENAULT MEGAN 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 вартості автомобіля.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказала, що під час перебування у шлюбі сторони придбали автомобіль марки RENAULT модель MEGAN, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , який в подальшому був відчужений відповідачем без згоди позивача, що підтверджується договором купівлі-продажу та просила стягнути компенсацію 1/2 вартості вказаного автомобіля в сумі 90000 грн.

Відмовляючи у задоволення цієї позовної вимоги, місцевий суд вказав, що матеріали справи не містять доказів купівлі сторонами автомобіля марки RENAULT MEGAN 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_1 під час шлюбу (докази на підтвердження обставин придбання такого автомобіля ні представник позивача, ні представник відповідача не надали). Також позивачем не доведена і вартість такого автомобіля.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей77,78 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представником позивача додано до апеляційної скарги довідку Головного сервісного центру МВС регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС територіальний сервісний центр МВС № 1841 (ТСЦ МВС №1841) від 19.09.2023 №22аз, яка була надана на запит адвоката і не могла бути долучена до матеріалів справи в суді першої інстанції, відповідно до якої за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 2018 по теперішній час був зареєстрований автомобіль марки RENAULT модель MEGAN, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , 24.12.2020 перереєстрований на нового власника та автомобіль AUDI А4 1896(2000), 29.05.2019 перереєстрований на нового власника (а.с.240).

У відзиві на позовну заяву у цій справі відповідач зазначив, що «дійсно в період шлюбу, а саме 28 вересня 2019 року нами було придбано транспортний засіб марки RENAULT MEGAN, 2008 року випуску. В жовтні 2020 року нами спільно як подружжям, було прийнято рішення про продаж даного транспортного засобу… Відповідно 24 грудня 2020 року в інтересах нашої сім`ї , з відома та згодою позивача у справі, я продав транспортний засіб гр. ОСОБА_8 »

До матеріалів справи було додано договір купівлі-продажу транспортного засобу №7594/20/11502 від 24.12.2020, укладений між ФОП ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), згідно якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб марки RENAULT модель MEGAN, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , зареєстрований за власником (Комінентом за Договором комісії) транспортного засобу 28.09.2019 року (а.с.169 том 1).

Пунктом 2.1 договору купівлі-продажу транспортного засобу передбачено, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 35000 грн (п.3.1 договору купівлі-продажу транспортного засобу).

Із Висновку судової автотоварознавчої експертизи №51/1 від 10.05.2021, складеного ОСОБА_10 , вбачається, що середньостатистична вартість автомобіля марки RENAULT модель MEGAN, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , строк експлуатації 13 років без урахування технічного стану, з урахуванням середньостатистичного пробігу, та з урахуванням місця реєстрації КТЗ обласний центр по аналогу, складає 186 224,00 грн (а.с.26-27 том 3).

Таким чином, враховуючи, що право власності на спірний автомобіль було зареєстровано в період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, а частки сторін є рівними.

Однак, автомобіль марки RENAULT модель MEGAN, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 був відчужений відповідачем без згоди дружини (іншого співвласника) та перебуває у власності третьої особи, тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на частки вказаного автомобіля.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на часвирішення споруринкової вартостіспільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

У справі, яка переглядається, автомобіль марки RENAULT модель MEGAN, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 відчужено без згоди ОСОБА_1 , а тому вимога про стягнення з ОСОБА_2 компенсації за частку у вказаному автомобілі, є обґрунтованою, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є слушними.

Таким чином, з урахуванням висновку автотоварознавчої експертизи №51/1 від 10.05.2021, в якому визначено середню ринкову вартість автомобіля з огляду на середньостатистичні дані пробігу (оскільки фактичні дані встановити неможливо у зв`язку із відчуженням автомобіля третій особі) та з урахуванням позовних вимог, колегія суддів вважає, що стягненню підлягає 90000 грн суми вартості компенсації вартості спірного майна. Виходячи із наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення цієї вимоги з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині.

Щодо поділу майна та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 ринкової вартості статутного капіталу ТОВ "Ментранс".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 08.04.2019 ОСОБА_1 подала заяву про державну реєстрацію створення юридичної особи ТОВ "Ментранс" (а.с.129-134 том 2).

Рішенням засновника ТОВ "Ментранс" від 08.04.2019 було вирішено створити ТОВ "Ментранс". Учасником Товариства вказана громадянка України ОСОБА_1 , вирішено сформувати статний капітал Товариства в розмірі 50 000,00 грн. за рахунок грошових внесків учасників, які повинні бути внесені протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства, з наступним порядком розподілу часток у статутному капіталі: ОСОБА_1 є власником частки в розмірі 50 000,00 грн., що складає 100% (а.с.135 том 2).

Згідно п.1.1. Статуту ТОВ "Ментранс" від 08.04.2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ментранс" є підприємницьким товариством, що створено фізичними особами на основі фінансового та інтелектуального капіталу, підприємницької ініціативи для систематичного прибутку (а.с.136-149 том 2).

Відповідно до п. 1.7 Статуту ТОВ "Ментранс" від 08.04.2019 року, учасником товариства є ОСОБА_1 .

Пунктом 7.2 Статуту ТОВ "Ментранс" від 08.04.2019 року передбачено, що для забезпечення діяльності Товариства за рахунок грошових коштів вкладів Учасників створено статутний капітал у розмірі 50 000,00 грн. Учасникам належать такі частки у статутному капіталі Товариства: Учасник: ОСОБА_1 ; розмір вкладу до статутного капіталу: 50 000,00 грн.; розмір частки учасника та кількість голосів на загальних зборах учасників: 100%.

Відповідно до п. 7.3 Статуту ТОВ "Ментранс" від 08.04.2019 року, вкладами учасників товариства можуть бути: гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

21 квітня 2020 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Ментранс", згідно якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ментранс", статутний капітал якого складає 50 000 грн. 00 коп., та зобов`язується сплатити за неї належну грошову суму згідно з умовами даного договору (п.1 договору) . Частка, що відчужується продавцем становить 100% статутного капіталу ТОВ "Ментранс", вартість якого складає 50 000,00 грн. Частка, що відчужується, сплачена продавцем повністю та належить йому на праві власності, на підставі модельного статуту ТОВ "Ментранс" (п.2 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Ментранс") (а.с.175 том 1).

Згідно п.3, п.4 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Ментранс", продаж здійснюється за ціною 50 000,00 грн. Продавець стверджує, що він отримав грошові кошти в сумі 50 000,00 грн, до підписання цього договору. Своїм підписом на цьому договорі він підтверджує факт повного розрахунку з ним. Претензій щодо розрахунку за належну йому частку до покупця не має.

Відповідно до п. 8 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Ментранс", право власності на частку в статутному капіталі ТОВ "Ментранс", що відчужується, виникає у покупця з моменту підписання договору.

04 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено нотаріально посвідчений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Ментранс", згідно якого ОСОБА_1 передає, а ОСОБА_2 приймає у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Ментранс", статутний капітал якого складає 50 000,00 грн. Розмір частки придбаної відповідно до договору купівлі-продажу від 04.05.2020 в статутному капіталі ТОВ "Ментранс", що передається ОСОБА_1 та приймається ОСОБА_2 становить 50 000,00 грн., що складає 100% статутного капіталу (а.с. 176 том 1, а.с. 39 том 2).

05 травня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (а.с.159-164, 174-177).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на користь її користь 1/2 ринкової вартості статутного капіталу ТОВ "Ментранс".

Статтею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, зокрема, уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об`єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 69 СК України).

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна.

Сімейні відносини як вид цивільних правовідносин можуть бути врегульовані крім СК України іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки СК України допускає регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при укладенні, виконанні і розірванні такого договору можуть застосовуватися й норми ЦК України.

У статті 9 СК України законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому подружжя може врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім`єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов`язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам СК України, інших законів України та моральним засадам суспільства.

За змістом статті 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох із подружжя одночасно. При цьому статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до єдиного державного реєстру (ЄДР). Отже, наявність у ЄДР відомостей про належність частки у статутному капіталі юридичноїособи лише одному з подружжя не позбавляє іншого з подружжя доводити наявність права спільної сумісної власності на частку.

Згідно зі статтею 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Зазначена норма не забороняє подружжю припинити право спільної сумісної власності подружжя на це майно і встановити право спільної часткової власності подружжя на нього відповідно до статті 64 СК України.

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмета договору, залишаються в спільній сумісній власності подружжя. Договір про поділ майна подружжя може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації або без неї.

За змістом пункту 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

Відповідно до пунктів «а» та «д» частини першої статті 10 Закону учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

В пункті «а» статті 10 Закону перелік відповідних випадків обмежений саме положеннями цього конкретного Закону, натомість в пункті «д», який визначає право учасника здійснити відчуження часток в статутному капіталі товариства, законодавець вжив поняття «закон» в широкому розумінні, що включає в себе, зокрема, положення ЦК України та СК України, які встановлюють особливості розпорядження об`єктами спільної сумісної власності.

Відповідно до положень статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Із висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, на які послався місцевий суд, вбачається що грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Виходячи із наведеного, місцевий суд дійшов, врахувавши тлумачення статті 64 СК України, яке зроблене у постанові Верховного суду від 06.09.2021 року у справі №522/627/17, а також дію презумпції спільності майна подружжя, яка стосується всього обсягу майнових прав подружжя, реалізовуючи які, вважається, що кожен із подружжя діє за згодою другого та виключно в інтересах сім`ї, з урахуванням пред`явлених позовних вимог при поділі майна подружжя, дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач має право вимоги щодо виплати половини суми грошових коштів, внесених до статутного капіталу ТОВ "Ментранс".

Таким чином, встановивши, що позивач за спільні сумісні кошти зробила внесок до статутного капіталу ТОВ "Ментранс" (іншого не встановлено), в подальшому перебуваючи у шлюбі здійснила відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "Ментранс" на користь відповідача (чоловіка в період шлюбу), який також придбав частку за спільні сумісні кошти подружжя, так як іншого не доведено, враховуючи відсутність доказів, що кошти в результаті укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 04.05.2020 були використані позивачем не в інтересах сім`ї, за відсутності відомостей про зміну правового режиму майна, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовної вимоги та стягнення з відповідача на користь позивача 25000,00 грн. грошової компенсації статутного капіталу ТОВ "Ментранс".

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначила, що продавець (позивач) отримав грошові кошти в сумі 50000грн. до підписання договору, а тому рішення суду про задоволення цієї позовної вимоги є передчасним та таким, що створює подвійне збагачення позивача за рахунок відповідача. В апеляційному суді предмтавник відповідача пояснила, що таким чином позивач отримала 75 тис. грн. (50000+ 25 000).

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки внесок до статутного капіталу ТОВ "Ментранс" позивачем та придбання статутного капіталу відповідачем було здійснено за спільні сумісні кошти подружжя (іншого не встановлено).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на дію презумпції спільності майна подружжя.

Щодо визнання спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 меблів, побутової та іншої техніки та виділення вказаного майна у приватну власність ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала, що за час перебування у шлюбних відносинах сторонами було придбано інше рухоме майно, яке знаходиться у спірній квартирі та перебуває у фактичному володінні відповідача, а саме: диван Токіо сер. загальна вартість 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 загальна вартість 3550,00 грн.; Праска Philips G загальна вартість 779,00 грн.; пилосос Philips загальна вартість 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo 3 загальна вартість 46893,00 грн.; ноутбук Lenovo L загальна вартість 23345,90 грн.; годинник марки Тіссот загальна вартість 11187,00 грн.; холодильник LG G загальна вартість 13999,00 грн.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що спірне майно було придбано в період шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з тим місцевий суд вказав, що відповідачем не спростовано доводи позивача про придбання під час шлюбу окрім вказаного майна також ліжка, комода, шафи, духової шафи, витяжки, кухонної плити, пральної машини, телевізора, посуду, що знаходиться у спільній квартирі. Врахувавши такі доводи позивача, суд виділив у її власність заявлене у позовній заяві майно в повному обсязі.

Проте, вимог щодо поділу зазначеного майна позовна заява не містить, а тому це майно не може бути предметом поділу і дослідження.

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначила, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі та в апеляційному суді просила виділити відповідачу ноутбук Lenovo 3 загальною вартістю 46 893,00 грн. та годинник марки Тіссот загальною вартістю 11 187,00 грн.

А тому, беручи до уваги вартість придбаних речей, враховуючи позицію учасників справи та призначення придбаних речей, апеляційний суд вважає за необхідне виділити у приватну власність ОСОБА_1 наступне майно: диван Токіо сер. загальна вартість 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 загальна вартість 3550,00 грн.; Праска Philips G загальна вартість 779,00 грн.; пилосос Philips загальна вартість 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo L загальна вартість 23345,90 грн.; холодильник LG G загальна вартість 13999,00 грн.

Виділити у приватну власність ОСОБА_2 : ноутбук Lenovo 3 загальна вартість 46893,00 грн.; годинник марки Тіссот загальна вартість 11187,00 грн.

Таким чином, з огляду на те, що спірна побутова та інша техніка, меблі були придбані в період шлюбу за спільні кошти подружжя, колегія суддів вважає це майно спільною власністю подружжя, яке підлягає поділу, а тому доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 в цій частині є обгрунтованими.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що спірне майно автомобіль марки RENAULT модель MEGAN, 2008 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , диван Токіо сер. загальна вартість 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 загальна вартість 3550,00 грн.; Праска Philips G загальна вартість 779,00 грн.; пилосос Philips загальна вартість 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo 3 загальна вартість 46893,00 грн.; ноутбук Lenovo L загальна вартість 23345,90 грн.; годинник марки Тіссот загальна вартість 11187,00 грн.; холодильник LG G загальна вартість 13999,00 грн є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.

В решті рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Відповідно до частин 1 та 2статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись із позовом, ОСОБА_1 заявила вимогу майнового характері на суму 427593, 00 грн (1/2 вартості квартири 200000 грн, вартості автомобіля 90000 грн, вартості статутного капіталу 25000 грн, побутова техніка на суму 112593, 90 грн). Сума судового збору за подання позовної заяви становить 4275, 94 грн.

За результати розгляду справи, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково на суму 369513, 90 грн (200000 грн+90000 грн+25000 грн+54513,90грн).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково (на 86%), тому на користь позивача із відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3677,30 грн. Таким чином рішення місцевого суду в частині стягнення судового збору слід змінити, зменшивши суму судового збору,який необхідностягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 3829, 93 грн до 3677, 30 грн.

Звертаючись із апеляційною скаргою представник відповідача ОСОБА_4 оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог на суму 337593, 90 грн.(200000 грн ( вартості квартири)+ 25000 грн (1/2 статутного капіталу)+ 112593, 90 грн (вартість побутової техніки)), а тому сума судового збору за подання апеляційної скарги складає 3375,94 грн. За результатами розгляду справи, вимоги апеляційної скарги задоволені частково на суму 58080 грн.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 також задоволено частково (на 17,2%), а тому із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 580, 66 грн. (3375, 93 грн х 17,2%).

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_3 задоволено частково, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1396,68 грн (з огляду на вартість автомобіля).

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2023 року в частині вирішення спору про поділ автомобіля та побутової техніки скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про часткове задоволення позову.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки RENAULT MEGAN 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості автомобіля в сумі 90000 грн. (дев`яносто тисяч гривень).

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: диван Токіо сер. вартістю 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 вартістю 3550,00 грн.; Праску Philips G вартістю 779,00 грн.; пилосос Philips вартістю 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo 3 вартістю 46893,00 грн.; ноутбук Lenovo L вартістю 23345,90 грн.; годинник марки Тіссот вартістю 11187,00 грн.; холодильник LG G вартістю 13999,00 грн.

Виділити у приватну власність ОСОБА_1 диван Токіо сер. вартістю 7720,00 грн.; кухонний комбайн Браун FX 3030 вартістю 3550,00 грн.; Праску Philips G вартістю 779,00 грн.; пилосос Philips вартістю 5120,00 грн.; ноутбук Lenovo L вартістю 23345,90 грн.; холодильник LG G вартістю 13999,00 грн.

Виділити у приватну власність ОСОБА_2 ноутбук Lenovo 3 вартістю 46893,00 грн.; годинник марки Тіссот вартістю 11187,00 грн.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2023 року в частинірозподілу судовихвитрат змінити,зменшити сумусудового збору,який необхідностягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 3829, 93 грн до 3677, 30 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витратизі сплатисудового зборуза поданняапеляційної скаргив сумі580,66грн .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1396,68 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.11.2023.

Головуючий Судді