Ухвала

від 14.11.2023 по справі 357/13903/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13903/23

Провадження № 2-з/357/187/23

У Х В А Л А

іменем України

14 листопада 2023 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О. І. розглянувши заяву адвоката Лимар Олександра Леонідовича про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2023 року адвокат Лимар Олександр Леонідович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана позовна заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду, як справа позовного провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2023 року головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І.

Одночасно з позовом, адвокатом Лимар Олександром Леонідовичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 до суду було подано заяву про забезпечення вищевказаного позову шляхом накладення арешту на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_1 та грошові кошти в сумі 616 100, 00 гривень, заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо вказаного майна та грошових коштів.

В обґрунтування заяви зазначив, що є всі підстави вважати, що зазначений будинок, земельна ділянка та грошові кошти, що є спільною сумісною власністю позивача та відповідача, без згоди позивача може бути відчужено на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, просив суд задовольнити заяву про забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10 листопада 2023 року головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І.

З контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді убачається, що заява була передана на розгляд судді Орєхова О.І. 13 листопада 2023 року.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи ( учасників третейського ( арбітражного ) розгляду.

Суддя, вивчивши заяву з додатками, вважає необхідним заяву адвоката Лимар Олександра Леонідовича про забезпечення позову задовольнити частково з таких підстав.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.

Відповідно до частин 1, 2ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Частина 1 ст. 151 ЦПК України передбачає, що заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Аналогічна позиція викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Аналіз наведених норм діючого законодавства призводить до висновку, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.

Частиною 10 вказаної постанови передбачено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

З огляду на приписи статті 2 ЦПК України слід підкреслити, що сутність захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб полягає у спрямуванні цього захисту в першу чергу на відновлення порушеного права.

З наданих до суду матеріалів убачається, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 дійсно існує спір, предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_1 та грошові кошти в сумі 616 100, 00 гривень.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2020 року вбачається, що власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.09.2018 року вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у національному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Встановлено, що заявлений позивачем такий вид заходів забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку), передбачений нормами чинного законодавства.

Верховний Суд у Постанові № 643/12369/19 від 19.02.2021 року роз`яснив, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Крім того, правова позиція Верховного Суду України підтверджує необхідність при застосуванні такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно конкретизувати його дію, тобто вказувати саме про заборону на відчуження, що повинно виключити можливість обмеження права користування нерухомим майном у повному обсязі.

Тим самим застосування такого арешту у вигляді заборони на відчуження стосуватиметься конкретного нерухомого майна і поширюватиметься не лише на відповідача, а й усіх «причетних» до його можливого відчуження суб`єктів.

Застосування заходів забезпечення позову про поділ спільного майна подружжя шляхом накладення арешту на автомобіль, квартири, акції є адекватним та ефективним способом забезпечення позову. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 756/2609/20.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що спірне майно має ознаки спільного сумісного як набутого у шлюбі, і не вирішуючи наперед обґрунтованості заявлених позовних вимог, а виходячи виключно з того, що у разі задоволення позову про визнання за позивачем права власності на частку спільного сумісного майна у запропонований позивачем спосіб поділу, захист порушеного права таким рішенням може стати неефективним у разі відчуження відповідачем такого майна на користь третіх осіб, порушені права позивача вимагатимуть додаткового захисту, а виконання такого рішення буде суттєво ускладненим. Крім того, враховуючи, що зміна власника майна ускладнить розгляд справи і може призвести до збільшення кола учасників справи, то з метою фіксації правового статусу спірного майна (реєстрації прав на нього) і осіб, що мають до нього відношення, дійсно є доцільним вжиття заходу забезпечення позову у вигляді арешту такого майна протягом розгляду справи по суті.

Такий вид заходів забезпечення позову відповідає предмету позову та є співмірним із заявленими вимогами.

Відтак, суддя вважає, що є всі законні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту, а саме встановлення заборони на відчуження житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, суддя звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом та обмежує власника лише у праві розпоряджатися ним (відчужувати, знищувати, переробляти), на право користування та володіння майном забезпечення позову не впливає. Відтак, накладення арешту на належні відповідачу житловий будинок та земельні ділянки не призведе до обмеження його права володіння та користування зазначеним нерухомим майном, а лише тимчасово унеможливить розпорядження ним.

Забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Заборона ж вчиняти певні дії застосовується, якщо необхідно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору. При цьому не допускається заборона дій, вчинення яких не утруднює виконання рішення в майбутньому.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

З огляду на викладене, в частині вимог про забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_1 , то в цій частині вказана заява задоволенню не підлягає, так як суддя вважає, що такий вид забезпечення позову, як накладення арешту, а саме встановлення заборони на відчуження зазначеного нерухомого майна вже є достатнім та співмірним заходом забезпечення і таким, що прийнятий з урахуванням співвідношення прав (інтересів) сторін.

Не підлягає задоволенню заява і в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі 616100,00 грн. та заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаних грошових коштів, оскільки заявником не надано жодного доказу про їх наявність у готівковій формі у відповідача чи їх наявність на банківському рахунку відповідача у банківських установах.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Як передбачено ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно з ст. 258 ЦПК України є видом судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов`язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

А відтак, вимогу ст. 157 ЦПК України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов`язковість судових рішень, встановлену ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України.

Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов`язковою до виконання всіма суб`єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб`єктами самостійно.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 353-354 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процессуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Заяву адвоката Лимар Олександра Леонідовича про забезпечення позову, задовольнити частково.

Вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту, у вигляді встановлення заборони на відчуження, житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших вимог, - відмовити.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Направити примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам яких стосуються заходи забезпечення позову для негайного виконання.

Роз`яснити заявнику, що останній повинен подати позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов