Рішення

від 24.04.2024 по справі 357/13903/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/13903/23

Провадження № 2/357/880/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Вальчук М. В.

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2023 року адвокат Лимар Олександр Леонідович, який діє в інтересах ОСОБА_5 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на наступні обставини.

ОСОБА_5 ( надалі Позивач ) перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (надалі - Відповідач) з 07 жовтня 2017 року, що підтверджується повторним свідоцтвом по шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис за № 1534.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №1630.

За час перебування у шлюбі, подружжя побудували житловий будинок, загальною площею 152,60 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 0,1200 га, кадастровий номер 3220489500:02:014:0062, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Житловий будинок та земельна ділянка зареєстровані за Відповідачем, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 09.06.2020 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.09.2018 року.

19.05.2023 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.

У строки визначені цивільним процесуальним законом до суду апеляційної інстанції рішення не оскаржувалось, а тому вважається таким, що набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому не має необхідності встановлювати їх знову. Такі правила спрямовані на додержання процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише не доцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, Позивач звільнена від обов`язку доводити суду факти наявності, у минулому, подружніх відносин із Відповідачем, оскільки такі правові обставини уже встановлювалися у судовій справі про розірвання шлюбу, учасниками якого були ті самі особи, що й у даній справі.

Оскільки вищевказаний будинок був побудований подружжям перебуваючи в шлюбі за спільні кошти, а також у шлюбі отримана у власність земельна ділянка, то з урахуванням принципу рівності часток Позивач звертаючись до суду вважає за доцільне поділити спільне майно шляхом виділення їй у власність 1/2 частини будинку та земельної ділянки, та залишення у власності Відповідача іншої 1/2 частини будинку та земельної ділянки.

З Відповідачем Позивач неодноразово мала розмову про поділ майна, проте згоди так і не дійшли.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Згідно зет. 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до ст. 89 Земельного Кодексу України, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Отже, спірна земельна ділянка була придбана в період шлюбу, а тому також є об`єктом спільної сумісної власності, незалежно від того на кого була зареєстрована.

До майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності відноситься також прибутки отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи).

Згідно інформації відповідач заснував 15.04.2014 року фермерське господарство «Вікторія» (код ЄДРПОУ 39180829) і по теперішній день є його кінцевим бенефіціарним власником (особою, що отримує прибуток від господарської діяльності створеною ним юридичною особою).

Статутний капітал господарства на момент заснування відповідачем - становить 15 130 000 гривень.

Однак, на майно фермерського господарства та на 50% статутного капіталу вона не претендує, оскільки ці активи відповідач набув до укладення з нею шлюбу.

Разом з тим, після укладення шлюбу між відповідачем і позивачем, господарство отримувало дохід, і як і інше майно, набуте під час шлюбу, вона вважає цей дохід має бути розділений між подружжям порівну з 2017 року після укладення шлюбу і до 2023 року після його розірвання.

Однак, вона не має претензій на дохід фермерського господарства в період з 2017 року по 2021 рік, оскільки розуміє, що вказаний дохід був вкладений в фінансово-операційну діяльність господарства.

В 2022 році (в період проживання у шлюбі та ведення спільного господарства (відповідачем та позивачем) фермерське господарство отримало дохід в сумі 12 643 200, 00 гривень.

Після сплати податків, інших обов`язкових платежів, розрахунків з кредиторами, капітальних вкладень та ін., чистий прибуток господарства склав 616 100, 00 гривень, і який належить кінцевому бенефіціарному власнику - позивачу.

Згідно з ст.69 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що є їх спільною сумісною власністю, а ч.2 ст. 372 ЦК України передбачає, що в разі поділу майна що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Таким чином, при поділі з ним майна подружжя у рівних частинах, вона має право на розподіл і цих коштів також у рівних частинах, а саме: 616 100,00 гривень : 2 = 308 050,00 гривень, саме на тій підставі, що ці кошти набуті у період перебування подружжя у шлюбі і належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Тому, просили суд в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та 1/2 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062.В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та 1/2 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062.Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 суму 308 050, 00 (триста вісім тисяч п`ятдесят) гривень, що становить 1/2 спільних грошових коштів. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 судовий збір в розмірі 6 710,00 гривень ( шість тисяч сімсот десять гривень) ( а. с. 1-7 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 41 ) та матеріали справи передані для розгляду.

Разом з позовною заявою, 10.11.2023 року отримано заяву про забезпечення позову ( а. с. 46-47 ).

Протоколом передачі судової справи ранішевизначеному складу суду від 10.11.2023 року ( а. с. 48 ), матеріали передані на розгляд судді Орєхову О.І.

Вказані вище матеріали були отримані суддею з канцелярії суду 13.11.2023 року, відповідно до контрольного журналу.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті ( ч. 1 ст. 153 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

13 листопада 2023 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 58 ).

Ухвалою судді від 14.11.2023 року задоволено частково заява про забезпечення позову, вжито заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту, у вигляді встановлення заборони на відчуження житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 51-56 ).

19 грудня 2023 року за вх. № 57968 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 62 ).

З вказаної інформації вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 01.07.2020 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи відповідача.

Ухвалою судді від 21 грудня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 17.01.2024 року ( а. с. 63 ).

12 березня 2024 року за вх. № 8123 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог в порядку поділу майна подружжя ( а. с. 75-83 ) з додатками ( а. с. 84-132 ).

Протокольною ухвалою від 18.03.2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 24.04.2024 року ( а. с. 156-159 ).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 , кожний окремо, в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог позивача, просили повністю відмовити в їх задоволенні, оскільки позивач не довела обставини, викладені у позовній заяві. Зазначали, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем ще у 2015 році, тобто не перебуваючи у шлюбі з позивачем, а будівництво будинка на вказаній земельній ділянці розпочато у 2017 році, коли відповідач також не був у шлюбі з позивачем та побудований за особисті грошові кошти. Стосовно вимог щодо стягнення грошових коштів в розмірі 308 050 гривень ( 1/2 частина ), які на думку позивача останній отримав дохід від фермерського господарства, зазначали, що за 2022 рік чистий прибуток не розподілявся та дивіденди йому як засновнику не нараховувалися та не виплачувалися, про що свідчить наявна в матеріалах справи Довідка.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства ( ч. 1 ст. 19 ЦПК України ).

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстровано шлюбі з 07 жовтня 2017 року, про що в матеріалах справи свідчить наявне повторне свідоцтво про шлюб ( а. с. 14 ), який було розірвано на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року ( а. с. 17-21 ).

Вказане судове рішення набрало законної сили 20.06.2023 року.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).

Згідно доданих з боку позивача до матеріалів справи Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, дата формування 27.09.2018 року та 09.06.2020 раку відповідно, житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) за вищевказаною адресою належать відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності ( а. с. 24, 36 ).

Водночас, позивачем додано до матеріалів справи технічний паспорт на будинок АДРЕСА_3 ( а. с. 25-30 ).

Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач вважає, що оскільки будинок був побудований подружжям перебуваючи в шлюбі за спільні кошти, а також у шлюбі отримана у власність земельна ділянка, то з урахуванням принципу рівності часток, вважає за доцільне поділити спільне майно в рівних частках.

До того ж, в 2022 році (в період проживання у шлюбі та ведення спільного господарства (відповідачем та позивачем) фермерське господарство отримало дохід в сумі 12 643 200, 00 гривень, де після сплати податків, інших обов`язкових платежів, розрахунків з кредиторами, капітальних вкладень та ін., чистий прибуток господарства склав 616 100, 00 гривень, тому вона має право нарозподіл і цих коштів також у рівних частинах.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За положеннями ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Також частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Отже, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Заперечуючи вимоги позивача стосовно спільного майна подружжя, відповідач обґрунтовував тим, що спірне нерухоме майно, а саме земельна ділянка була придбана ним у власність в 2015 році, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд ( присадибна ділянка ), а житловий будинок був побудований за його особисті кошти, будівництво почалося в 2017 році не перебуваючи у шлюбі, де за його будівництво було сплачено суму в повному обсязі в розмірі 1 350 000 гривень, відповідно до умов договору.

Аналізуючи наявні матеріали справи та додані відповідачем до відзиву доказів, суд приходить до наступного.

Оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 була придбана у власність відповідачем, набуто право власності 03.07.2015 року ( свідоцтво про право власності ), про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а. с. 36 ), а шлюб між позивачем та відповідачем було укладено 07.10.2017 року, то спірна земельна ділянка не може бути спільним майном подружжя та не підлягає поділу.

Стосовно поділу спірного майна подружжя, житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , то суд зазначає про наступне.

13 липня 2017 року, не перебуваючи в шлюбі з позивачем, відповідачем було укладено з ТОВ «Модуль Тех» договір 02/07/17 ( а. с. 99 ).

Відповідно до умов цього Договору, Виконавець зобов`язується побудувати будинок ( далі по тексту об`єкт ) з додатковими роботами у відповідності до ескізу будинку ( Додаток № 1) та погодженої Замовником специфікації ( Додаток № 2 ), які є невід`ємними частинами цього договору.

Виконавець зобов`язується виконати роботи з будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 ( далі по тексту Об`єкт) у відповідності до ескізу будинку ( Додаток № 1), а Замовник зобов`язується прийняти у Виконавця результати цих робіт ( вартість робіт входить у вартість комплекту ) і оплатити їх вартість, у розмірі і в порядку, передбаченому у розділі 5 цього договору.

На виконані роботи з будівництва будинку Виконавець встановлює гарантійний термін в 5 ( п`ять ) календарних років.

Загальна вартість товару складає 1 350 000 гривень. Розрахунок за цим Договором здійснюється в гривнях шляхом перерахування Замовником коштів у один етап, повна оплата протягом одного банківського дня після підписання договору для початку робіт.

До вказаного договору додано Додаток № 2 Специфікація ( а. с. 100 ).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 12/3 від 13.07.2017 року ТОВ «Модуль Тех» прийняло від ОСОБА_2 1 350 000 гривень згідно Договору 02/07/17 від 13.07.2017 року ( а. с. 105 ).

Встановлено, що на виконання даного будівництва, ТОВ «Модуль Тех», приступило до виконання робіт, з метою фіксації ціни на будівельні матеріали, придбало цеглу, розробляло проектну документацію, дозвільну документацію, закуповувало інші будівельні матеріали, проводило будівельні роботи власними силами, укладало з іншими субпідрядними організаціями, виконавцями договори, а саме: 19 липня 2017 року закупило цеглу, що підтверджується накладною №183 від 19.07.2017 року на суму 5525 грн. 00 коп. та 1200 грн. доставка; 21 липня 2017 року, було закуплено шлакоблок на суму 39 600 грн. 00 коп. та доставлено на об`єкт доставка 900 грн.; 01.11.2018 року до Департаменту ДАБІ у Київській області в інтересах Замовника було подано повідомлення про початок будівельних робіт КС 061183050498, та розпочато будівництво; укладено договір на виготовлення, доставку та монтаж метало пластикових конструкцій № 46 від 25.08.2019 року. Додано чеки на закупку інших будівельних матеріалів ( а. с. 108 -132 ).

Згідно Акту від 21.04.2020 року здавання-приймання виконаної роботи, ТОВ «Модуль Тех» (Виконавець) та громадянин України ОСОБА_2 (Замовник), склали цей акт про те, що роботи згідно з договором № 02/07/17 від 13 липня 2017 р. виконано якісно і в повному обсязі. Розрахунки між сторонами виконані в повному обсязі, сторони взаємних претензій одна до одної не мають ( а. с. 101 ).

В підтвердження тому, що за його особисті кошти був побудований спірний будинок та сплачено за договором № 02/07/17 від 13.07.2017 року Виконавцю ТОВ «Модуль Тех» суму в розмірі 1 350 000 гривень, відповідач додав податкові декларації фізичної-особи підприємця починаючи з 2012 року по 2017 рік ( а. с. 93-98 ).

Так, з вказаних податкових відомостей вбачається, що лише за 2015 рік - на кінець року дохід становив 828 982,59 грн.; за 2016 рік - на кінець року дохід становив 854 641,64 грн.; за 2017 рік - на кінець року дохід становив 932 407,40 грн.

В свою чергу, з боку сторони позивача не було надано жодного належного та допустимого доказу в спростування зазначеному.

Як відзначається у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного, ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є:майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідна правова позиція узгоджується із практикою Верховного Суду у постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.

З урахуванням вищенаведеного та встановленого, суд приходить до висновку, що відповідач спростував презумпцію спільності права власності та довів витрату особистих коштів на придбання спірного майна, що в свою чергу, спростує доводи позивача викладені у позовній заяві, що вказаний будинок побудований подружжям перебуваючи у шлюбі за спільні кошти.

До того ж, суд звертає увагу на посилання позивача, що спірний будинок побудований за спільні кошти, водночас доказів про її доходи, останньою до позову не додано.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідна правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801 цс16.

Тому, вимога позивача в частині поділу спірного будинку та визнання за неї право власності на ? частку, не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 суму 308 050 грн., що становить ? спільних грошових коштів, як зазначено в судовому засіданні з боку представника позивача дохід від фермерського господарства за 2022 рік, то такі вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки з боку сторони позивача не було надано суду жодного належного та допустимого доказу наявності такого доходу.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

До того ж, в спростовування доводів позивача з цього приводу, відповідачем додано до суду Довідку від 26.01.2024 року за № 03, видана ОСОБА_2 директором Фермерського господарства «Вікторія» Олександром Мазуренко про те, що станом на 01 січня 2024 року по Фермерському господарству «Вікторія» село Шкарівка чистий прибуток за 2022 рік не розподілявся та дивіденди засновнику не нараховувались ( не виплачувались ) ( а. с. 86 ).

Так, ОСОБА_8 є керівником Фермерського господарства «Вікторія» Село Шкарівка, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( а. с. 84 ).

До того ж, суд звертає увагу на те, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 161/19023/17 від 11.03.2020 року.

Водночас, як зазначено в позовній заяві позивачем, фермерське господарство засновано відповідачем 15.04.2014 року, відповідно і статутний капітал сформований на момент заснування, тобто до укладання між сторонами шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ( ч. 1 ст. 79 ЦПК України ).

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що стороною позивача не було доведено обставин, викладених в позовній заяві.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України Про судовий збір).

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

При зверненні до суду з позовними вимогами позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 13 420,00 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією ( а. с. 8 ), а також судовий збір у розмірі 536,80 гривень за подачу заяви про забезпечення позову ( а. с. 46 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову та за подачу заяви про забезпечення позову у вищевказаних розмірах.

Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи та оскільки позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають до задоволення, то в силу ч. 9 ст. 158 ЦПК України підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2023 року по справі № 357/13903/23, шляхом накладення арешту, у вигляді встановлення заборони на відчуження житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 62, 63, 65, 69, 70, 71, 163 СК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 158, 187, 258-259, 263-265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України Про судовий збір, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2023 року по справі № 357/13903/23, шляхом накладення арешту, у вигляді встановлення заборони на відчуження житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:014:0062 за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_5 , дата видачі 01.12.2017 року, РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , паспорт001333525, виданий 20.12.2017 року, РНОКПП: НОМЕР_4 ).

Повне судове рішення складено 26 квітня 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов