Рішення

від 14.11.2023 по справі 925/1311/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 рокум.Черкаси справа № 925/1311/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, в приміщенні суду розглянув справу за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ладижинської сільської ради, Черкаська область, Уманський район, с.Ладижинка, вул.Шкільна,2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна", Черкаська область, Уманський район, с.Колодисте, вул.Лесі Українки,3А

про розірвання договору оренди землі,

за участю повноважних представників сторін:

прокурор: Олійник І.А. прокурор відділу за посадою;

від позивача та відповідача: участі не брали.

Заступник керівника Уманської окружної прокуратури звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовом в інтересах держави у особі Ладижинської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" з вимогами про розірвання договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 03.04.2019 б/н укладеного щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7124383700:02:000:1624, площею 53,0383 га, розташованої в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, за межами населеного пункту с.Колодисте, та зареєстрованого 12.04.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право №31238114),

а також про відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди землі від 03.04.2019 в частині несплати орендної плати та бездіяльністю і тривалим незверненням Ладижинської сільської ради з позовом на захист інтересів громади та держави на належне використання земельної ділянки.

23.10.2023 до суду надійшов лист від 10.10.2023 за вих№02-24/02-10/2217, в якому голова Ладижинської сільської ради С.Цоколенко просить розглядати справу без участі представника позивача.

Відповідач належно повідомлений про час і місце проведення судового засідання, що підтверджено розпискою представника відповідача в поштовому повідомленні від 14.10.2023 трекер №1801605643880.

Відповідач відзиву на позов не подав, вимоги не заперечив, доказів погашення заборгованості суду не направив. Тобто відповідач не проявив інтересу чи іншої зацікавленості про результати судового розгляду.

В судовому засіданні 14.11.2023:

Прокурор вимоги позову підтримав. Вказав, що відповідач тривалий час користується земельною ділянкою комунальної власності під розміщення сонячних електростанцій, але протиправно не вносить з 2019 року орендної плати за неї як обов`язків платіж і місцевий бюджет, що є конституційним обов`язком суб`єкта господарювання та порушенням державного інтересу на оплатне використання землі в Україні.

За результатами судового розгляду судом оголошено та приєднано до справи вступну та резолютивну частини судового рішення відповідно до приписів ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлені такі взаємовідносини сторін та обставини:

03.04.2019 між Черкаською обласною державною адміністрацією, від імені якої виступала Уманська районна державна адміністрація (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" (орендар) укладено та підписано договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення (надалі - Договір) - на підставі розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації №47 від 24.01.2019.

Відповідно до п.1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку цільового призначення - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій кадастровий номер 7124383700:02:000:1624, яка знаходиться в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області за межами населеного пункту с.Колодисте.

Згідно з п.п.2, 3 Договору, в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 7124383700:02:000:1624) загальною площею 53,0383 га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.02.2019 №91-19 становить 15365469,94 грн - кадастровий номер ділянки 7124383700:02:000:1624.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2019 №2541 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7124383700:02:000:1624 становить 15365469,94 грн.

Відповідно до п.6 Договору його укладено на 25 років з 03.04.2019 по 02.04.2044.

Відповідно до п.7 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на рахунок відповідного бюджету в розмірі 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, враховуючи рішення Ладижинської сільської ради від 29.03.2019 №3-20/VІІ "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 53,0383 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд енергетичних підприємств установ і організацій за межами населеного пункту с.Колодисте": землі для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, де нормативна грошова оцінка ділянки площею 53,0383 га становить 15365469,94 грн, а сума орендної плати складає 691446,15 грн в рік.

Згідно з п.9 Договору орендна плата вноситься у такі строки: рівними частками, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п.17 Договору після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно з п.32 Договору, дія останнього припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, в тому числі несвоєчасна та не в повному обсязі оплата орендної плати, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 35 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що всупереч взятим на себе зобов`язанням, відповідач тривалий час - з травня 2019 року по червень 2023 року не сплачує орендну плату в місцевий бюджет за використання землі комунальної власності.

Прокурор зазначає, що відповідно розрахунку Ладижинської сільської ради систематична тривала зростаюча заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з травня 2019 по червень 2023 становить 3020659 грн, що є безспірною підставою для розірвання договору оренди землі за рішенням суду як тривале невиконання зобов`язань відповідачем умов договору.

Тобто тривале невиконання відповідачем своїх зобов`язань по сплаті орендної плати за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності, невжиття Ладижинською сільською радою активних заходів для відновлення порушеного права, примусового стягнення боргу та розірвання спірного договору стали причиною звернення прокурора в суд для відновлення порушеного права сільської ради на ефективне використання земель громади.

Відповідач відзиву на позов не подав, вимоги не заперечив, пропозицій по врегулюванню спору учасникам та суду не направив.

Інших доказів, чи документів учасниками у справу не подано.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Суд відзначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується "процесуальна" справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece" від 06.07.2010 №54111/07).

Судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові ПАГС від 02.03.2023 у справі №925/194/22 при залишенні позову прокурора без розгляду.

Щодо статусу сторін в процесі:

Прокурор: згідно із вимогами ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Позивач Ладижинська сільська рада є органом місцевого самоврядування, самостійною юридичною особою за Законом, з внесенням реєстраційних даних в ЄДРПОУ. Діяльність місцевої ради регламентована приписами Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Орган місцевого самоврядування може діяти лише в спосіб, визначений Законом, і не інакше положення ст.19 Конституції України як норми прямої дії.

Відповідач є самостійною юридичною особою, суб`єктом господарювання на ринку послуг України та промислового виробництва електричної енергії з відновлювальних джерел, з внесенням реєстраційних даних та присвоєння коду ЄДРПОУ.

Застосування законодавства України судом до спірних правовідносин:

Стаття 13 розділу ІІ "Загальні засади" Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, які визначені статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної власності за рішеннями органів виконавчої влади в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За ст.206 Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону як обов`язків платіж.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У ст.6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Поняття договору оренди землі встановлено у ст.13 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Ст.792 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.96 Земельного кодексу України землекористувач зобов`язаний своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

У ч.2 ст.25 Закону України "Про оренду землі" передбачено обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Розділ X Перехідних положень Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) доповнено пунктом 24 згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021 (набрав законної сили 27.05.2021), відповідно до якого:

З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Також пп.20 п.4 Закону України 1423-ІХ внесені зміни до ст.83 ЗК України, зокрема, ч.2 цієї статті доповнено пунктом в) відповідно до якого, у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

На виконання приписів п.24 Перехідних положень ЗК України, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №299874126 на земельну ділянку площею 53,0383 га, кадастровий номер 7124383700:02:000:1624 зареєстровано право комунальної власності за Ладижинською сільською радою.

З огляду на внесені зміни до ЗК України, на момент звернення прокурора з позовом в суд (28.09.2023), власником спірної земельної ділянки та орендодавцем за Договором є Ладижинська сільська рада, що не потребує внесення окремих змін в існуючий оспорений договір оренди землі від 03.04.2019.

Щодо підставності звернення прокурора з позовом суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст.131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 - 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (надалі - ЗУ "Про прокуратуру"). Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частиною 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Відповідні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, які відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України суд враховує при виборі і застосуванні норми права у спірних правовідносинах.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про порушення інтересів держави, яке полягає в тривалому користуванні відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без внесення відповідної плати за неї, тому одним із можливих та найбільш реальних способів захисту державних інтересів на своєчасне оплатне використання землі як національного багатства - є розірвання такого договору оренди та витребування земельної ділянки, для реалізації можливості у подальшому передати таку земельну ділянку в оренду платоспроможному орендарю.

В даному випадку суд вважає обставини звернення прокурора з позовом виключними та підтверджує піл ставність заявленого прокурором позову в інтересах територіальної громади в особі сільської ради.

У постанові про залишення позову без розгляду у справі №925/194/22 від 02.03.2023 між цими ж сторонами Північний апеляційний господарський суд вказав, що:

- в листі від 10.12.2021 заступник керівника Уманської окружної прокуратури, керуючись ч.4 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", повідомив Ладижинську сільську раду про те, що прокурором опрацьовано інформацію щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати за користування земельними ділянками за договорами оренди та встановлено, що за договором оренди землі від 03.04.2019 року за користування земельною ділянкою номер 7124383700:02:000:1624 протягом 2019-2021 років виникла заборгованість по орендній платі в сумі 1765108 грн. Тому прокурор має намір подати позов в інтересах держави в разі не звернення з таким позовом самим органом місцевого самоврядування;

- листом від 13.12.2021 Ладижинська сільська рада Чернігівської області на виконання листа прокурора від 10.12.2021 повідомила про відсутність наміру звернення з таким позовом до суду у зв`язку з відсутністю коштів на оплату судового збору;

- відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 299874126 17.12.2021 здійснена державна реєстрація на земельну ділянку площею 53,0383 га, кадастровий номер 7124383700:02:000:1624. Зареєстровано право комунальної власності, власник Ладижинська сільська рада, державна реєстрація здійснена на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин;

- листом від 16.02.2022 заступник керівника Уманської окружної прокуратури, керуючись ч.4 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", повторно повідомив Ладижинську сільську раду про те, що прокуратурою будуть вжиті заходи представницького характеру на захист державних інтересів шляхом пред`явлення до Господарського суду Черкаської області позову в інтересах держави в особі Ладижинської сільської ради Уманського району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" про розірвання договору оренди від 03.04.2019 та зобов`язання повернути земельну ділянку площею 53,0383 га, кадастровий номер 7124383700:02:000:1624.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції, керуючись та враховуючи приписи ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", ст.131-1 Конституції України, дійшов висновку про доведеність прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Ладижинської сільської ради Уманського району, враховуючи нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому, керуючись та враховуючи приписи ст.ст.792, 610, 612, 629 ЦК України, ст.96, ст.141 ЗК України, ст.25, 32 ЗУ "Про оренду землі", суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі від 03.04.2019 та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку площею 53,0383 га, кадастровий номер 7124383700:02:000:1624 Ладижинській сільській раді Уманського району Черкаської області…

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 N1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є ЗУ "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).

У даній справі прокурор не обґрунтував наявність "інтересів держави", а лише обмежився посиланням на те, що позов подається до суду на захист інтересів держави в особі територіальної громади Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 ЗУ "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17….

Суд при прийнятті рішення у даній справі враховує тривалу пасивну поведінку органу місцевого самоврядування Ладиженської сільської ради для захисту свого порушеного права та господарського інтересу при використанні спірної земельної ділянки комунальної власності відповідачем на умовах оплати, безпосереднє звернення сільської ради в прокуратуру для представництва їх інтересів та захисту прокуратурою їх порушеного права (лист від 19.07.2023, а.с.23), а також тривале відкрите систематичне ухилення відповідача від внесення орендної плати в місцевий бюджет територіальної громади, коли земля є національним багатством України і перебуває під особливим захистом держави. Відповідач не вирішував питання узгодження орендної плати з позивачем навіть після залишення позову прокурора без розгляду (справа №925/194/22), що свідчить про умисне (усвідомлене) ухилення відповідача від внесення плати за землю.

Відповідач не спростував та не заперечив вимоги позивача.

Водночас саме незвернення Ладижинської сільської ради ні до суду з таким позовом, ні до державного реєстратора речових прав для припинення договору оренди і свідчить про її бездіяльність, про нездійснення цим органом захисту інтересів громади в сфері контролю за додержанням земельного законодавства та доводить необхідність застосування представницьких повноважень прокурором з метою захисту порушених інтересів держави та звернення до суду.

Матеріали справи містять докази листування Уманської окружної прокуратури та Ладижинської сільської ради щодо необхідності звернення з даним позовом. Так в листі від 17.07.2023 (а.с.21-22) заступник керівника Уманської окружної прокуратури, керуючись ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив Ладижинську сільську раду про намір подати позов в інтересах держави в разі незвернення з таким позовом самим органом місцевого самоврядування. На цей лист позивач відповів листом від 19.07.2023 вих.№02-24/02-10/1647 про відсутність наміру звернення з таким позовом до суду у зв`язку з відсутністю коштів на оплату судового збору. Також лист містить прохання сільського голови щодо звернення прокуратури із відповідним позовом в інтересах сільської ради до суду.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про наявність виключних підстав в даному випадку для представництва та захисту прокурором інтересів держави в особі Ладижинської сільської ради стосовно оплатного використання земельних ділянок комунальної власності та належного і повного внесення орендної плати та інших платежів за них.

Оцінка судом договірних орендних взаємовідносин сторін:

03.04.2019 між Черкаською обласною державною адміністрацією, від імені якої виступала Уманська районна державна адміністрація (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" (орендар) підписано договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення (надалі - Договір). Тобто відповідач у порядку та на визначених підставах отримав у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером: 7124383700:02:000:1624, загальною площею 53,0383 га відповідно до приписів ЗУ "Про оренду землі, відповідних положень ЦК та ГК України. сторони не заявили про недійсність, припинення чи розірвання даного договору. Суд врахує презумпцію правомірності правочину (договору) (приписи ст.204 ЦК України).

Відповідно до п.1 Договору орендодавець на підставі розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації №47 від 24.01.2019 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку цільового призначення - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій кадастровий номер 7124383700:02:000:1624, яка знаходиться в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області за межами населеного пункту с. Колодисте.

Згідно з п.п.2, 3 Договору, в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 7124383700:02:000:1624) загальною площею 53,0383 га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату оцінки 04.02.2019, згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.02.2019 № 91-19, становить: кадастровий номер 7124383700:02:000:1624 - 15365469,94 грн.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2019 №2541 нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7124383700:02:000:1624 становить 15365469,94 грн.

Відповідно до п.6 Договору його укладено на 25 років з 03.04.2019 до 02.04.2044.

Відповідно до п.7 Договору Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок відповідного бюджету, в розмірі 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки враховуючи рішення Ладижинської сільської ради від 29.03.2019 №3-20/VІІ "Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 53,0383 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд енергетичних підприємств установ і організацій за межами населеного пункту с. Колодисте": землі для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій площею 53,0383 га, що становить 15365469,94 грн та складає 691446,15 грн за 53,0383 га в рік.

Згідно з п.9 Договору орендна плата вноситься у такі строки: рівними частками, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Суд зазначає, що станом на 01.07.2023 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" за договором оренди землі від 03.04.2019 за період з травня 2019 по червень 2023 складає 3020659 грн та відсутні докази вчинення дій на її погашення.

Пунктом 35 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Відповідно до п.17 Договору, після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно з п.32 Договору дія останнього припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, в тому числі несвоєчасна та не в повному обсязі оплата орендної плати, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Водночас судом встановлено, а відповідачем не спростовано в належних спосіб допустимими доказами, що відповідач порушує свої договірні зобов`язання щодо своєчасного внесення належної плати за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності площею 53,0383 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд енергетичних підприємств - з травня 2019 року. Наведені обставини свідчать про істотне триваюче порушення відповідачем умов договору оренди.

Відповідач не надав суду доказів на спростування позовних вимог, зокрема, доказів проведення розрахунків, реструктуризації боргу тощо. Вимоги суду про надання відзиву на позов відповідачем проігноровані, хоча відповідач достеменно обізнаний про час і місце розгляду справи (спору) що підтверджено розпискою представника в поштовому повідомленні про отримання ухвали суду.

Судом встановлено, що на умовах чинного Договору сторони дійшли згоди, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, в тому числі несвоєчасна та не в повному обсязі оплата орендної плати, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню.

Згідно із ч.1 ст.32 ЗУ "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Положеннями п.д ч.1. ст.141 ЗК України встановлено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Аналіз вище вказаних норм права дає можливість зробити висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є обґрунтованою та законною підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є безсумнівною підставою для розірвання такого договору в судовому порядку.

Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №925/549/17, від 06.03.2019 у справі №183/262/17, від 07.10.2020 у справі №313/780/19, від 10.02.2021 у справі №923/1001/19.

Разом з тим згідно із ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значної міри позбавлення того, на що особа-праводавець розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п.6 ч.1 ст.3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність поведінки.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №925/1074/17, від 22.10.2019 у справі №923/826/18, від 17.08.2021 у справі №923/410/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 (провадження №12-201гс18).

Судом беззаперечно встановлено, що відповідачем у порушення умов договору з травня 2019 по червень 2023 орендна плата за користування земельною ділянкою не сплачується, а місцевий бюджет не отримує належних коштів за використання своїх активів. Тому суд обґрунтовано вважає, що має місце істотне порушення відповідачем умов договору оренди землі від 03.04.2019, а тому прокурор в інтересах держави в особі Ладижинської сільської ради обґрунтовано просить суд захистити порушене право останньої та інтереси держави. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що порушення зобов`язання з боку відповідача по внесенню орендної плати є доведеним, а тому вважає, що вимога прокурора та позивача про розірвання договору оренди землі від 03.04.2019 підлягає до задоволення.

При цьому суд враховує особливості орендних відносин по використанню земельних ділянок, неможливість приведення сторін в первоначальне становище та відновлення стану землі на момент укладання спірного договору, тому належним способом захисту має бути розірвання договору оренди землі на майбутнє, з моменту набрання рішенням законної сили.

Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у статті 34 ЗУ "Про оренду землі", відповідно до положень якої, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до ч.5 ст.188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, після розірвання Договору орендар зобов`язаний повернути земельну ділянку її власнику, тобто Ладижинській сільській раді.

Суд враховує, що згідно зі ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст.ст.74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Згідно з вимогами ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Суд також зазначає, що прокурором та позивачем використано неналежний спосіб захисту свого порушеного чи оспорюваного права чи інтересу відповідно до приписів ст.ст.15-16 ЦК України, оскільки неотримання належної оплати за передану в оренду земельну ділянку є суттєвим порушенням прав територіальної громади, в тому числі і на задоволення свого господарського інтересу внаслідок використання майна.

Позов належить задовольнити з мотивів обґрунтованості, доведеності, підставності вимог та правомірності поведінки позивача.

Суд при прийнятті рішення враховує правові позиції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 ГПК України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).

Господарський суд дійшов висновку про належну обґрунтованість та доведеність позову Заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Ладижинська сільська рада до ТОВ "Енерго Імпульс Україна" та його задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір 2684 грн покладається на відповідача повністю та підлягає стягненню на користь прокуратури Черкаської області.

Керуючись ст.ст.129, 130, 232-233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати на майбутнє, з моменту набрання рішенням суду законної сили - договір оренди земельної ділянки площею 53,0383 га (кадастровий номер - 7124383700:02:000:1624), яка знаходиться в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, за межами населеного пункту с. Колодисте від 03.04.2019, укладений між Черкаською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна", який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12.04.2019 (номер запису про інше речове право 31238114).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41663246, вул.Лесі Українки, 3А, с.Колодисте, Уманський район, Черкаська область, 20384) на користь Черкаської обласної прокуратури (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02911119, бульвар Шевченка, 286, м.Черкаси, 18000, р/р UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ) - 2484 грн витрат на сплату судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Копії рішення направити учасникам справи.

Повне судове рішення складено та підписано 15.11.2023.

Суддя Г.М.Скиба