Постанова

від 08.11.2023 по справі 419/2194/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/732/23 Справа № 419/2194/21 Суддя у 1-й інстанції - Глазков Ю.О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою державного нотаріуса Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко Ольги Степанівни

на ухвалу Новоайдарського районного суду Луганської області від 04 лютого 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Щастинської міської військово цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з позовом до Щастинської міської військово цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року задоволено клопотання позивача про витребування з Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області спадкової справи стосовно спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язавши надати у строк до 10 грудня 2021 року. Вищезазначена ухвала була направлена до Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області 23 листопада 2021 року та отримана адресатом.

Вказана ухвала суду про витребування доказів повторно була направлена 22 грудня 2021 року, отримана уповноваженою особою 24 грудня 2021 року (а.с.72), проте її вимоги не були виконані до 27 січня 2022 року.

27 січня 2022 року судом постановлено ухвалу про повторне витребування з Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області спадкової справи. Вищезазначена ухвала суду 28 січня 2022 року була направлена до Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області.

Станом на 04 лютого 2022 року жодна з ухвал суду про витребування спадкової справи не виконані, причини невиконання ухвали суду не відомі, як і не відомі підстави з яких неможливо виконати вимоги ухвал.

Ухвалою Новоайдарського районного суду Луганської області від 04 лютого 2022 року застосовано до державного нотаріуса Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко О.С. дію заходу процесуального примусу у виді стягнення штрафу у дохід держави у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривень за невиконання ухвал суду в межах даного провадження від 22 листопада 2021 року та 27 січня 2022 року в частині надання суду витребуваних доказів.

Роз`яснено державному нотаріусу Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко О.С., що грошове стягнення - штраф (як засіб процесуального примусу) має бути сплачений на рахунок за такими реквізитами: отримувач ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/21081100, код ЄДРПОУ - 37993783, рахунок UА118999980313090106000026007.

Роз`яснено державному нотаріусу Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко О.С., що особа, на яку накладено штраф, має право подати клопотання про скасування ухвали в частині накладення на неї заходів процесуального примусу за умови виконання судового рішення, тому, застосування щодо нього (відповідача) заходів процесуального примусу не звільняє його від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом, а саме, - виконання ухвал суду від 22 листопада 2021 року та 27 січня 2022 року, що постановлена в межах даної цивільної справи.

Ухвалу суду мотивовано тим, що дії державного нотаріуса Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко О.С. суперечать завданню цивільного судочинства, останнім систематично ігноруються нотаріусом ухвали про витребування доказів, в наслідок чого відбувалося затягування розгляду справи, тому з урахуванням приписів цивільно-процесуального законодавства та встановлених при розгляді справи обставин, до державного нотаріуса Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко О.С. необхідно вжити заходи для припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства у даній справі у вищевказаний спосіб та застосувати заходи процесуального примусу у вигляді стягнення в дохід державного бюджету штрафу у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В апеляційній скарзі, державний нотаріус Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко О.С. посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі, безпідставно застосував заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в порушення вимог чинного законодавства.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено,що у травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з позовом до до Щастинської міської військово цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року задоволено клопотання позивача про витребування з Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області спадкової справи стосовно спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язавши надати у строк до 10 грудня 2021 року. Вищезазначена ухвала була направлена до Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області 23 листопада 2021 року та отримана адресатом.

Вказана ухвала суду про витребування доказів повторно була направлена 22 грудня 2021 року, отримана уповноваженою особою 24 грудня 2021 року (а.с.72), проте її вимоги не були виконані до 27 січня 2022 року.

27 січня 2022 року судом постановлено ухвалу про повторне витребування з Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області спадкової справи. Вищезазначена ухвала 28 січня 2022 року була направлена до Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області. Крім того, позивачу надана копія ухвали для вручення державному нотаріусу Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області, судове засідання відкладено до 04 лютого 2022 року.

Станом на 04 лютого 2022 року жодна з ухвал суду про витребування спадкової справи не виконані, причини невиконання ухвали суду не повідомлені як і не повідомлені підстави з яких неможливо виконати вимоги ухвал.

Як зазначено у ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 84 ЦПК України передбачено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, зобов`язана надати його на вимогу суду.

За приписами ч. 7, ч. 8 ст. 84 цього Кодексу, особи, які не мають можливості надати доказ, який витребував суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 143 ЦПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали. Такими заходами, згідно зі ст. 144 ЦПК України, є: 1) попередження; 2) видалення із зали судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.

Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 148 ЦПК України у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає.

Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.

Колегія суддів звертає увагу, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (схожі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18 та у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про обов`язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України», пункт 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», пункт 24, рішення від 20 січня 2011 року).

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Смірнова проти України» рішення від 08 листопада 2005 року, справа «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. Fгапсе, рішення від 27 квітня 2000 року). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (справа «Красношапка проти України» рішення від 30 листопада 2006 року).

Оскільки державним нотаріусом Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області систематично ігноруються ухвали про витребування доказів, наявні обґрунтовані підстави для вживання стосовно нього заходів процесуального примусу у виді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за невиконання судового рішення та з метою спонукання виконання - ухвал про витребування доказів від 22 листопада 2021 року та 27 січня 2022 року.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до державного нотаріусаЩастинської державноїнотаріальної конториЛуганської областіХарченко О.С.заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, колегія суддів ставиться критично, оскільки відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував заходи процесуального примусу, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду в апеляційній скарзі не наведено, тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державного нотаріуса Щастинської державної нотаріальної контори Луганської області Харченко Ольги Степанівни -залишити без задоволення.

Ухвалу Новоайдарськогорайонного судуЛуганської областівід 04лютого 2022року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Ж.І.Максюта