Постанова

від 14.11.2023 по справі 420/19882/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/19882/23

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Шляхтицького О.І.,

суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 у справі № 420/19882/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати дії військової частини НОМЕР_1 під час проведення службового розслідування на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 №331 від 25.12.2022 протиправними, в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 24.01.2023 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 , довідку про обставини отриманої травми за формою, визначеною Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Наказ Міністерства оборони від 14.08.2008 №402);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення (в тому числі, премію за січень 2023 року, додаткову грошову винагороду за січень 2023 року у вигляді 30 000 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 2023 року, додаткову винагороду у сумі 12580 грн за період з 01.03.2023 по 13.03.2023) в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час служби відносно нього складено протокол про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.172-11 КУпАП, згідно якого він не з`явився з лікувального закладу за місцем несення служби.

Також службовими особами в/ч НОМЕР_1 проведено службове розслідування щодо його поранення, за результатом якого прийнято наказ №7 від 24.01.2023 «Про результати службового розслідування». Комісія дійшла висновку, що в його діях - солдата ОСОБА_1 та молодшого сержанта ОСОБА_2 вбачаються ознаки недбалого ставлення до військової служби та порушення правил несення бойового чергування. Крім того, в його, солдата ОСОБА_1 , діях також вбачаються ознаки ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом, при цьому факти отримання ОСОБА_1 травми або поранення, описані ним, при даних обставинах не підтверджуються.

Позивач зазначив, що на підставі встановлених обставин на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, як наслідок додаткова винагорода йому не виплачена, що він вважає протиправним.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 08.08.2023 залишив дану позовну заяву без руху, надав строк на усунення недоліків.

Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність позовної заяви вимогам КАС України, зокрема: позивачем не надано доказів на підтвердження вказаних у позові обставин адреси реєстрації та РНОКПП; у змісті позову не зазначено номерів засобів зв`язку, офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти відповідача та обґрунтування протиправності дій відповідача під час проведення службового розслідування; клопотання про виклик свідка надано не у встановленому КАС України порядку.

Крім того, суд зазначив, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, проте заява про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності причин його пропуску у відповідності до вимог ст.ст.122,123 КАС України до позову не надана.

17.08.2023, на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2023, позивач надав до суду першої інстанції заяву, до якої додано копію паспорту та позов, у змісті якого викладено номери засобів зв`язку учасників справи, обґрунтування позовних вимог щодо того, які саме дії відповідача є протиправними під час проведення службового розслідування, у позовних вимогах визначена дата оскаржуваного наказу №7.

Також позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, в обґрунтування якої зазначив, що згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України він скористався можливістю досудового порядку вирішення спору та відповідно для звернення до суду встановлюється тримісячний строк звернення, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги (зі службовим розслідуванням ознайомлений 12.06.2023).

Крім того, як на поважність пропуску строку звернення до суду заявник посилався на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 року по справі №500/1912/22, у якій викладено правовий висновок, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.

При цьому заявник вказував, що оскільки додаткова винагорода є складовою частиною заробітної плати, то працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому суми заробітної плати без обмеження будь-яким строком, та оскільки матеріали службового розслідування, висновок якого ним оскаржується, пов`язані із виплатою спірних коштів, строк до спірних правовідносин не повинен застосовуватися.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 22.08.2023 визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, вказані позивачем у заяві від 17.08.2023, позов залишив без руху, продовжив строк на усунення недоліків позову шляхом надання заяви про поновлення строку із зазначення інших причин пропуску строку.

Визнаючи неповажність зазначених позивачем причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, суд виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 5 ст. 122 КАС України як спеціальна норма, що регулює спірні правовідносини, а саме - для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Виплата частини грошового забезпечення щодо якої викладені позовні вимоги, як вказав сам позивач, пов`язані з діями суб`єкта владних повноважень щодо проведення службового розслідування, видання за його результатами оскаржуваного наказу та зобов`язання видачі довідки про травму. Тобто вимоги про виплату частини грошового забезпечення є фактично похідними від первинних позовних вимог, у зв`язку з чим процесуальний строк звернення до суду з даним позовом не є безстроковим, як вважає заявник.

Також суд зазначив, що позивачем не викладено обставин безпосереднього впливу воєнного стану як об`єктивних перешкод, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з труднощами звернення до суду в межах встановленого законом строку, тоді як згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, який врахований судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, такі обставини повинні бути викладені.

31.08.2023, на виконання ухвали суду від 22.08.2023 про залишення позову без руху та продовження строку на усунення недоліків позову, позивач подав заяву про поновлення строку звернення, у якій наголошує, що лише 12.06.2023 йому стало відомо про факт проведення службового розслідування, у зв`язку з чим реалізація його процесуальних прав була унеможливлена. Також заявник зауважив, що він вживав заходи досудового врегулювання спору, проте відповідач навмисно затягував надання інформації щодо своєї позиції, адже відповідь на його заяву від 22.02.2023 направлена відповідачем лише 13.04.2023. Такі обставини затримки на його думку випливають із введеного в Україні воєнного стану, що у даному випадку свідчить про поважність пропуску строку.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.09.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії повернув позивачу без розгляду.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про те, що він неодноразово звертався до відповідача із заявами для отримання інформації щодо спірних правовідносин, однак позиція в/ч НОМЕР_1 щодо спірних правовідносин стала відома лише 12.06.2023, а також про те, що позивач скористався досудовим врегулюванням спірних правовідносин з посиланням на п. 6 ч. 6 ст. 160 КАС України, відповідно до якої у позові зазначаються відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору, є необґрунтованими.

Також суд вказав, що такі доводи не відповідають наданим до позову матеріалам, відповідно до яких судом встановлено, що листом в/ч НОМЕР_1 від 17.06.2023 №1/25/1004 повідомлено ОСОБА_1 , що його звернення стосується частини питань, щодо яких вже надавалась відповідь. Про повторність, за твердженням суду, свідчить те, що до зазначеного звернення додано копію відповіді від 13.04.2023 за вих. №1/25/585, в якій надана відповідь щодо відсутності підстав для компенсації за невикористану відпустку під час звільнення в іншому розмірі, а також про те, що відсутні підстави для видачі довідки про обставини поранення. У листі також вказано, що копія матеріалів службового розслідування вже надавалась заявнику листом в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2023.

Враховуючи, що матеріали службового розслідування позивач отримав листом в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2023, проте до суду звернувся лише 03.08.2023, суд виснував, що ним пропущено встановлений законом місячний строк звернення. Таким чином, позивач дізнався про проведення службового розслідування в січні 2023 року, повідомлення про відсутність підстав для виплати коштів отримав в квітні 2023 року, а 02.06.2023 отримав копію матеріалів службового розслідування.

Також суд звернув увагу, що будь-яких обставин об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду навіть у період з 02.06.2023 по 03.08.2023 позивачем не зазначено, та не надано доказів на підтвердження причин пропуску строку, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- судом першої інстанції не враховано, що про результати службового розслідування апелянту стало відомо лише 12.06.2023, які надійшли у відповідь на звернення його батька до Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України;

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що апелянтом до подання адміністративного позову вживались заходи досудового врегулювання спору.

Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає ухвалу суду такою, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду, зокрема, з вимогою про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення (в тому числі, премію за січень 2023 року, додаткову грошову винагороду за січень 2023 року у вигляді 30 000 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 2023 року, додаткову винагороду у сумі 12580 грн за період з 01.03.2023 по 13.03.2023) в повному обсязі.

Вказана вимога хоча і пов`язана з проходженням позивачем публічної служби, однак стосується грошового забезпечення позивача як військовослужбовця.

Втім, з огляду на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, положення статті 122 КАС України не врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Також, Верховний Суд у вказаній постанові, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, право працівника на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення належних до виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення), у період дії карантину, тобто до 30.06.2023, не обмежене будь-яким строком.

Однак, судом першої інстанції, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі за вказаною позовною вимогою, наведені обставини не враховані, відтак суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з такою позовною вимогою.

Водночас, позивачем у даному адміністративному позові заявлено й інші позовні вимоги, в яких останній просить суд:

- зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 , довідку про обставини отриманої травми за формою, визначеною Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Наказ Міністерства оборони від 14.08.2008 № 402);

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 24.01.2023 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- визнати дії військової частини НОМЕР_1 під час проведення службового розслідування на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 №331 від 25.12.2022 протиправними, в частині, що стосується ОСОБА_1 ..

Щодо правильності висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 , довідку про обставини отриманої травми за формою, визначеною Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Наказ Міністерства оборони від 14.08.2008 № 402), апеляційний суд зазначає таке.

Колегія суддів акцентує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі 240/12017/19 дійшла таких висновків:

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Однак, повертаючи позовну заяву без розгляду, у зв`язку з пропущенням місячного строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України, суд першої інстанції не визначив коли позивач дізнався, або повинен був дізнатись про відмову відповідача надати довідку, або про бездіяльність щодо її ненадання. Формальне посилання суду на зміст листа від 13.04.2023 є некоректним, адже така інформація (з приводу відмову у наданні довідки) безпосередньо у вказаному листі відсутня.

Відтак, на думку апеляційного суду, є передчасними висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині вказаної позовної вимоги.

Щодо правильності висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 24.01.2023 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 колегія суддів зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено, що листом в/ч НОМЕР_1 від 17.06.2023 №1/25/1004 повідомлено ОСОБА_1 , що його звернення стосується частини питань, щодо яких вже надавалась відповідь. Про повторність, за твердженням суду, свідчить те, що до зазначеного звернення додано копію відповіді від 13.04.2023 за вих. №1/25/585, в якій надана відповідь щодо відсутності підстав для компенсації за невикористану відпустку під час звільнення в іншому розмірі, а також про те, що відсутні підстави для видачі довідки про обставини поранення. У листі також вказано, що копія матеріалів службового розслідування вже надавалась заявнику листом в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2023.

У підсумку суд першої інстанції виснував, що матеріали службового розслідування позивач отримав з листом в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2023, проте до суду звернувся лише 03.08.2023, а отже позивачем пропущено встановлений законом місячний строк звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується із такими обставинами, встановленими судом першої інстанції з огляду на те, що останні встановленні на підставі доказів, які у сукупності не відповідають критерію достатності (ст. 76 КАС України).

Так, лист в/ч НОМЕР_1 від 17.06.2023 №1/25/1004 не містить інформації про вихідний номер листа в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2023. До того ж, цей лист не містить відомостей про те, коли лист в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2023 був відправлений, на яку адресу, та коли отриманий ОСОБА_1 (арк. 64 скан-копії позову, долученого до КП «ДСС»).

Наявність інформації про саму лише дату цього листа не свідчить про дату його отримання Кругловим., та з урахуванням місця розташування в/ч НОМЕР_3 та ОСОБА_1 , ставить під ґрунтовний сумнів існування такої обставини як отримання позивачем листа в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2023.

За наведеного, суд першої інстанції безпідставно встановив дату отримання позивачем матеріалів службового розслідування саме 02.06.2023, що в свою чергу виключає можливість з`ясувати процесуальне питання про те, коли позивач дізнався, або повинен був дізнатись про наказ командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 24.01.2023 «Про результати службового розслідування».

При цьому, апеляційний суд зазначає, що положеннями пункту 2 розділу VI Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, встановлено, що дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).

Однак, судом першої інстанції не з`ясовано обставини щодо дати ознайомлення позивача зі спірним наказом під підпис.

Вказане, в сукупності, свідчить про те, що висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу без розгляду в частині вищевказаної позовної вимоги є помилковими.

Водночас, колегія суддів вважає правильними та погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовної вимоги про визнання дій військової частини НОМЕР_1 під час проведення службового розслідування на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 331 від 25.12.2022 протиправними, оскільки позивач був обізнаний про проведення відносно нього службового розслідування в січні 2023 року, про що, зокрема, свідчать пояснення ОСОБА_1 від 15.01.2023 надані в рамках службового розслідування, копія яких долучена позивачем до позовної заяви. (арк. 38-42 скан-копії позову, долученого до КП «ДСС»).

Відповідно до п. 13 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Наказ про проведення службового розслідування, зокрема, відносно ОСОБА_1 було прийнято 25.12.2022 (арк. 11-12 скан-копії позову, долученого до КП «ДСС»).

Враховуючи викладене, а також те, що позивач знав про проведення службового розслідування, колегія суддів зазначає, що момент коли позивач мав дізнатись про протиправність дій чи бездіяльності відповідача в рамках такого розслідування є останній день законодавчо встановленого місячного строку проведення службового розслідування, тобто, 25.01.2023.

Відтак, звертаючись з вказаною позовною вимогою 03.08.2023 позивач пропустив місячний строк звернення до суду з такою вимогою, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

При цьому, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що апелянтом до подання адміністративного позову вживались заходи досудового врегулювання спору, зокрема, звернення до відповідача та Херсонського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта безпідставними, оскільки звернення позивача до вищестоящого органу зі скаргою не є визначеним досудовим порядком вирішення спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з позовом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності посилання ОСОБА_1 на положення ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки право, за відновленням якого звернувся позивач до суду з даним позовом, безпосередньо пов`язане з правовідносинами у сфері публічної служби, а тому строки звернення, відповідно до правил конкуренції норм, врегульовуються спеціальною нормою, якою в даному випадку є норма ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що скорочені строки оскарження, передбачені ч. 5 ст. 122 КАС, слугують засобом унеможливлення порушення трудових прав працівників, які можуть бути прийняті на посаду звільненої особи, та функціональної діяльності органу, з якого така особа була звільнена, оскільки вважається, що учасники трудових відносин у даному випадку безпосередньо обізнані з рішеннями, діями чи бездіяльністю роботодавця, крім цього, за законом вони мають право на таку «обізнаність», що також надає їм можливість оперативно звернутися за судовим захистом.

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував всіх істотних обставини у справі та не надав оцінку питанню дотримання позивачем строку звернення до суду за кожною позовною вимого ОСОБА_1 .

Водночас, надання оцінки обставинам щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами на стадії апеляційного перегляду, без надання оцінки таким обставинам судом першої інстанції, є неможливим, оскільки процесуальним Законом не передбачено право апеляційного суду залишити позовну заяву без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду з наведенням поважних причин його пропуску.

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали від 13.09.2023 у справі № 420/19882/23, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувана ухвала суду скасувати в частині повернення без розгляду позовних вимог позивача про: визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 24.01.2023 року «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ; зобов`язання військовї частини НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 , довідку про обставини отриманої травми за формою, визначеною Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Наказ Міністерства оборони від 14.08.2008 року №402); зобов`язання військової частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення (в тому числі, премію за січень 2023 року, додаткову грошову винагороду за січень 2023 року у вигляді 30 000 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 2023 року, додаткову винагороду у сумі 12580 грн за період з 01.03.2023 по 13.03.2023 року) в повному обсязі, із направленням справи для продовження розгляду вказаних вимог на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В решті позовних вимог ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 у справі № 420/19882/23 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 у справі № 420/19882/23 скасувати в частині повернення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про:

- визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 24.01.2023 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку про обставини отриманої травми за формою, визначеною Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Наказ Міністерства оборони від 14.08.2008 №402);

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення (в тому числі, премію за січень 2023 року, додаткову грошову винагороду за січень 2023 року у вигляді 30 000 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 2023 року, додаткову винагороду у сумі 12580 грн. за період з 01.03.2023 по 13.03.2023) в повному обсязі.

Направити справу № 420/19882/23 до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в частині позовних вимог про:

- визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №7 від 24.01.2023 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку про обставини отриманої травми за формою, визначеною Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Наказ Міністерства оборони від 14.08.2008 №402);

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення (в тому числі, премію за січень 2023 року, додаткову грошову винагороду за січень 2023 року у вигляді 30 000 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 2023 року, додаткову винагороду у сумі 12580 грн. за період з 01.03.2023 по 13.03.2023) в повному обсязі.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 у справі № 420/19882/23 в частині повернення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій військової частини НОМЕР_1 під час проведення службового розслідування на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 №331 від 25.12.2022 протиправними, в частині, що стосується ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк