Постанова

від 07.11.2023 по справі 755/4429/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №755/4429/22 Головуючий у 1 інстанції: Яровенко Н.О.

Провадження №22-ц/824/14562/2023 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

07 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Просила суд визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати земельну ділянку загальною площею 0,0587 га, кадастровий номер 8000000000:66:610:0017, цільове призначення ведення садівництва у АДРЕСА_2 об`єктом спільної власності подружжя; визнати за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки загальною площею 0,0587 га, кадастровий номер 8000000000:66:610:0017, цільове призначення ведення садівництва у АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки загальною площею 0,0587 га, кадастровий номер 8000000000:66:610:0017, цільове призначення ведення садівництва у АДРЕСА_2 .

Свої вимоги обґрунтувала тим, що з 26.06.2004 по 31.07.2020 вона перебувала з ОСОБА_1 у шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду.

05.04.2004 відповідачу його братом ОСОБА_3 , на підставі договору дарування, було подаровано, земельну ділянку АДРЕСА_1 .

В період шлюбу на земельній ділянці, яка належіть на праві власності відповідачу, за рахунок спільного бюджету було побудовано житловий будинок (садовий будинок площею 128.8 кв.м. розташований за адресою АДРЕСА_2 ) на який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2007 року за ОСОБА_1 було визнано право власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано садовий будинок АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину садового будинку АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину садового будинку АДРЕСА_1 .

В решті позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що земельну ділянку по АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 апелянту подаровано братом, вже з побудованим на ній будинком. Факт отримання у дар земельної ділянки підтверджується договором дарування.

Зазначає, що садовий будинок побудований господарським способом та введено в експлуатацію у 1991 році, що встановлено рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.07.2007 року.

Апелянт є та його брат був членом садового товариства «Сілікатчик», а спірний садовий будинок було побудовано батьками для синів, але оскільки будинок був неоформлений, тому договір дарування уклали лише на земельну ділянку.

Вважає що і земельна ділянка і садовий будинок є його особистою власністю, а тому не підлягають поділу.

Зазначив, що судом першої інстанції не було надано оцінки письмовому доказу відповідача, поданому разом із запереченнями - нотаріальній заяві брата ОСОБА_3 від 28.11.2006 p., в якій, йдеться про те, що він не заперечує щодо оформлення права власності на садовий будинок за АДРЕСА_1 , садове товариство «Сілікатчик» на ОСОБА_1 , що свідчить про те, що спірний будинок було побудовано ще до укладення шлюбу на подарованій земельній ділянці.

Судом першої інстанції не було надано оцінки рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 10.07.2007 р. по справі 2-620/07, де зазначено рік побудови - 1991, яке набрало законної сили, довідці садового товариства «Сілікатчик» від 22.02.2005 р., довідці садового товариства «Сілікатчик» від 15.10.2006 р. № 25/1, матеріалам інвентаризаційної справи, технічному паспорту на будинок, заяві ОСОБА_3 від 28.11.2006 р. (в якій зазначено, що на подарованій землі був будинок).

Судом першої інстанції помилково взято до уваги покази свідків та відомості, що містяться в довідці с/т «Сілікатчик» від 24.03.2004 p., що була подана приватному нотаріусу під час посвідчення договору дарування земельної ділянки, яка містить закреслення та виправлення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, відповідач не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник позивача ОСОБА_4 , - в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

Представник апелянта ОСОБА_5 , - в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу просив її задовольнити, а рішення першої інстанції скасувати.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.04.2004 по 31.07.2020, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва.

07.09.2004 за ОСОБА_1 зареєстровано на праві власності земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0587 га, кадастровий номер 8000000000:66:610:0017, яку було подаровано відповідачу ОСОБА_1 його братом ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 05.04.2004, державний акт на яку він отримав 04.09.2004 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2007 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на спірний садовий будинок, яким встановлено, що садовий будинок введено в експлуатацію 1991 році.

24.01.2007 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 128,8 кв.м. на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2007.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які є сусідами сторін, пояснили, що у 2003-2004 роках на земельній ділянці будинку не було. Будинок почав будуватись під час шлюбу сторін з 2004 році.

З Довідки Садового товариства «Сілікатчик» від 24.03.2004 року вбачається, ОСОБА_3 є членом садового товариства «Сілікатчик», згідно рішення загальних зборів (зборів уповноважених) членів правління садового товариства протокол № 3 від 11.06.2000 року, і є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 на якій будинку не має. Довідка видавалась ОСОБА_3 для оформлення права власності на земельну ділянку (т.2 а.с.142).

З довідки садового товариства «Сілікатчик» від 22.02.2005 року вбачається, що видана ОСОБА_1 в тому, що він є членом садового товариства «Сілікатчик» згідно рішення загальних зборів (зборів уповноважених) членів правління садового товариства протокол № 8 від 05.03.1989 року. ОСОБА_1 є власником дачного будинку АДРЕСА_1 . Дачний будинок АДРЕСА_1 побудований господарським засобом та введений в експлуатацію у 1991 році. Довідка видана ОСОБА_1 для оформлення права власності на дачний будинок (т.1 а.с.141).

Інвентаризаційна справа № 97810 по АДРЕСА_2 містить інформацію про те, що справа була створена 20.10.2008 року.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи міститься інформація про те, що спірний будинок побудований в 1991 році, але фактично дана інформація внесена до інвентаризаційної справи з довідки с/т «Сілікатчик» від 22.02.2005 року.

Задовольняючі позов частково суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що будівництво садового будинку АДРЕСА_1 , було розпочато подружжям ОСОБА_9 у липні 2004 року та здійснено під час шлюбу за спільні кошти.

Державна реєстрація вказаного нерухомого майна, була здійснена ОСОБА_1 24.01.2007 року, під час шлюбу з ОСОБА_2 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 7 ст. 57 СК України визначено, що, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, підтверджено абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Матеріалами справи встановлено, що спірний садовий будинок було побудовано сторонами в період шлюбу, що підтверджується допитаними в судовому засіданні свідками, довідкою Садового товариства «Сілікатчик» від 24.03.2004 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, а на дачній ділянці будинку не має.

Довідка видавалась для оформлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку (т.2 а.с.142).

У постанові від 08.04.2020 у справі № 638/9020/14 Верховний Суд зазначив, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (стаття 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Апелянт не надав належних і допустимих доказів того, що будинок був побудований раніше або за його особисті кошти. На противагу цьому ОСОБА_2 надала договір купівлі продажу від 14.10.2004 року, звертаючи увагу на те, що будівництво будинку розпочалося на кошти від продажу її квартири.

Зазначені докази в судовому засіданні не були спростовані.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Колегія суддів встановила, що доказів того, що на подарованій ОСОБА_1 братом земельній ділянці існував вже побудований до шлюбу будинок, матеріали справи не містять. Факт отримання у дар земельної ділянки підтверджується договором дарування, в якому відсутня інформація щодо наявності будь якої будівлі.

Право власності на подароване нерухоме майно перейшло до відповідача в момент нотаріального посвідчення договору дарування та прийняття дарунку, під яким розумілося отримання оригіналу договору дарування земельної ділянки.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта щодо врахування нотаріальної заяви брата ОСОБА_3 від 28.11.2006 p., в якій, він не заперечує щодо оформлення права власності на садовий будинок за АДРЕСА_1 , садове товариство «Сілікатчик» на ОСОБА_1 , що нібито свідчить про те, що спірний будинок було побудовано ще до укладення шлюбу на подарованій земельній ділянці.

Заява датована 2006 роком, а на зазначену дату будинок було вже побудовано сторонами.

Крім того згідно довідкою Садового товариства «Сілікатчик» від 24.03.2004 року, яка була видана ОСОБА_1 для оформлення права власності на земельну ділянку підтверджується відсутність спірного будинку на належній ОСОБА_1 земельній ділянці. ( т. 2 а.с. 142)

Зазначена довідка видана раніше іншої і апелянтом не було надано суду конкретних обґрунтувань викладених в ній обставин.

Посилання апелянта на те, що зазначену довідку не можна сприймати до уваги свідчить про його недобросовісність, оскільки він особисто використав зазначену довідку при оформленні права власності на земельну ділянку.

Також колегія суддів звертає увагу, що право власності на садовий будинок набуто ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2007 року.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 було отримано реєстраційне посвідчення № 024732 від 24.01.2007 року, а дані про право власності внесені до реєстру нерухомості тільки 12.02.2014 року.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо ст. 82 ЦПК України згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Данні зазначені у рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 10.07.2007 р. по справі 2-620/07, про рік побудови будинку - 1991 рік суперечить іншим наявним в матеріалах справи документам, що також говорить про недобросовісність дій апелянта, оскільки він надав суду ту довідку, яка містила данні які була вигідні йому.

Апелянта отримав у садовому товаристві дві довідки із зазначенням відсутності будинку і із зазначенням даних щодо його побудовано у 1991 році. (а.с. т. 2 а.с. 142)

Під час розгляду справи Дніпровським судом м. Києва суду ОСОБА_1 надав суду довідку садового товариства «Сілікатчик» від 22.02.2005 р. в якій хоч і зазначено про рік побудови - 1991, але вона була видана після укладення шлюбу та після отримання довідки 2004 року, яку було подано під час оформлення права власності на землю та суперечить їй.

Позивач - ОСОБА_2 , не була стороною у цій справі, а тому за законом має право на спростування часу та обставин будівництва спірного садового будинку.

Також доказом відсутності будинку на момент реєстрації шлюбу сторін є покази свідків, які підтвердили, що на земельній ділянці приблизно в 2003-2004 роках був побудований будинок спільно подружжям ОСОБА_9 . До цього часу на земельній ділянці ОСОБА_1 будинку не було.

В матеріалах нотаріальної справи договору дарування земельної ділянки приватного нотаріуса міститься довідка Садового товариства «Сілікатчик» від 24.03.2004 року, зі змісту якої вбачається, що вона видана ОСОБА_3 в тому, що він є членом садового товариства «Сілікатчик» згідно рішення загальних зборів (зборів уповноважених) членів правління садового товариства протокол № 3 від 11.06.2000 року. ОСОБА_3 є власником ділянки АДРЕСА_1 . Дачна ділянка будинку не має. Довідка видана для оформлення права власності на земельну ділянку (т.2 а.с.142).

З тексту рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2007 року вбачається, що судом встановлено, що у 1991 році садовий будинок було введено в експлуатацію. Рішенням загальних зборів від 05.03.1989 року № 8 ОСОБА_1 було визнано власником спірного садового будинку та членом товариства, що підтверджується довідкою від 22.02.2005 року. В основу рішення було покладено довідку від 22.02.2005 року (т.1 а.с.144-145).

З довідки садового товариства «Сілікатчик» від 22.02.2005 року вбачається, що видана ОСОБА_1 в тому, що він є членом садового товариства «Сілікатчик» згідно рішення загальних зборів (зборів уповноважених) членів правління садового товариства протокол № 8 від 05.03.1989 року. ОСОБА_1 є власником дачного будинку АДРЕСА_1 . Дачний будинок АДРЕСА_1 побудований господарським засобом та введений в експлуатацію у 1991 році. Довідка видана ОСОБА_1 для оформлення права власності на дачний будинок (т.1 а.с.141).

З інвентаризаційної справи № 97810 про АДРЕСА_2 вбачається, що вона була створена тільки 20.10.2008 року, даних про внесення будь яких відомостей до реєстру нерухомого майна не містить.

В інвентаризаційній справі зазначено, що будинок побудований в 1991 році, але фактично дана інформація внесена до інвентаризаційної справи з довідки с/т «Сілікатчик» від 22.02.2005 року.

Відповідно статті 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що садовий будинок АДРЕСА_1 подружжя ОСОБА_9 почали будувати в липні 2004 року за рахунок коштів позивачки отриманих від продажу квартири, що підтверджується показами свідків і матеріалами справи.

Зазначені докази апелянтом не спростовані.

Державна реєстрація спірного будинку здійснена ОСОБА_1 24.01.2007 року, тобто під час шлюбу з ОСОБА_2 .

На думку колегії суддів рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2007 року та довідка садового товариства «Сілікатчик» від 22.02.2005 року і інформація з інвентаризаційної справи, містять відомості і документи які суперечать один одному та іншим зібраним у справі доказам.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку. Садовий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_9 та підлягає поділу.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2023 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Л.П. Сушко

В.І. Олійник