Постанова

від 06.06.2024 по справі 755/4429/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

6 червня 2024 року

м. Київ

Справа № 755/4429/22

Провадження № 61-17782св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. - розглянув у порядку письмового провадження справу за участю

позивачки - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Тимцясь Руслан Анатолійович,

відповідача - ОСОБА_2 (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Антонюк Ігор Володимирович (далі - адвокат),

про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на нього

за касаційною скаргою відповідача на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року, ухвалене суддею Яковенко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Після розірвання шлюбу з відповідачем позивачка звернулася до суду про поділ майна подружжя. Стверджувала, що за час шлюбу вона з відповідачем за спільні кошти збудували садовий будинок на земельній ділянці відповідача. Вважала цей будинок об`єктом спільної сумісної власності, який під час шлюбу зареєстрували за відповідачем. Тому просила суд визнати садовий будинок і земельну ділянку об`єктами спільної сумісної власності подружжята поділити їх між сторонами спору, визнавши за ними право власності на майно у рівних частках. Відповідач заперечував те, що садовий будинок збудували під час шлюбу. Доводив, що цей будинок був збудований раніше, а у шлюбі подружжя його тільки реконструювало. Поставив під сумнів внесок позивачки на цю реконструкцію.

2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали обґрунтованими вимоги лише про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності та про визнання за кожною зі сторін права власності на цей будинок у рівних частках. У задоволенні аналогічних вимог щодо земельної ділянки відмовили.

3. Відповідач із цими рішеннями не погодився. Подав касаційну скаргу. Стверджував, серед іншого, що надав належні докази, необхідні для спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно.Верховний Суд мав відповісти на питання, зокрема, про те, чи євизнання майна об`єктом спільної сумісної власності ефективним способом захисту права співвласника на поділ цього майна. Вирішив, що ні.

(2) Зміст позовної заяви

4. 26 травня 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:

4.1. Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя садовий будинок АДРЕСА_1 (далі - садовий будинок).

4.2. Визнати за позивачкою та відповідачем право власності на 1/2 частину садового будинку за кожним.

4.3. Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку № АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:66:610:0017, цільовим призначенням для ведення садівництва і загальною площею 0,0587 га у АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

4.4. Визнати за позивачкою та відповідачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кожним.

5. Мотивувала вимоги так:

5.1. 5 квітня 2004 року відповідач отримав у дарунок земельну ділянку від свого брата ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського міського нотаріального округу Хмельницької області Саварчуком М. М. за реєстровим № 996. Земельна ділянка розташована у АДРЕСА_1.

5.2. 26 червня 2004 року сторони уклали шлюб, про що був зроблений запис № 286 у книзі реєстрації актів про одруження згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 26 червня 2004 року.

5.3. 7 вересня 2004 року відповідач зареєстрував право власності на земельну ділянку, про що внесений запис № 09-7-00716 до Книги записів реєстрації державних актів на право власності згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 123657.

5.4. 31 липня 2020 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким шлюб сторін розірвав.

5.5. На земельній ділянці сторони за рахунок спільних коштів, а також особистих коштів позивачки від продажу її власної квартири побудували садовий будинок. Тому він є спільною сумісною власністю, і його слід поділити на рівні частини між сторонами.

(3) Зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

6. 25 липня 2023 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: визнав садовий будинок об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визнав за позивачкою і відповідачем право власності на 1/2 частину садового будинку за кожним; задоволенні інших вимог відмовив. Мотивував рішення так:

6.1. Помилковим є висновок позивачки про те, що оскільки право власності на земельну ділянку відповідач зареєстрував під час шлюбу, то ця ділянка є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач набув право власності на земельну ділянку за договором дарування. Тому вона є його особистою власністю та не підлягає поділу.

6.2. Садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Його будівництво подружжя розпочало у липні 2004 року та завершило під час шлюбу за спільні кошти. Державну реєстрацію права власності на садовий будинок відповідач здійснив 24 січня 2007 року - теж під час шлюбу з позивачкою.

7. 7 листопада 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Навів аналогічні до останнього мотиви. Зазначив, що відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що садовий будинок він побудував до шлюбу чи за власні кошти; тоді як позивачка надала договір купівлі-продажу її квартири від 14 жовтня 2004 року, за кошти від продажу якої сторони розпочали будівництво садового будинку.

(4) Провадження у суді касаційної інстанції

8. 8 грудня 2023 року відповідач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

9. 5 січня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали. Відповідач (особисто або через адвоката) мав надати відомості про наявність або відсутність у нього й адвоката електронного кабінету; долучити до копії касаційної скарги для позивачки всі документи, що зазначені у переліку, крім тих, які він вже долучив; надати відомості про наявність у нього, адвоката чи іншої особи оригіналів довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та відповідного посвідчення, копії яких додані до вказаної скарги, а також про дату отримання копії оскарженої постанови суду апеляційної інстанції (за наявності - з доказами); обґрунтувати, до якої саме групи осіб, прирівняних до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, належить відповідач.

10. 17 січня 2024 року адвокат в інтересах відповідача сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 2044/0/220-24 від 18 січня 2024 року), до якої додав копію цієї скарги з доданими матеріалами. Повідомив таке: оригінали посвідчення та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією є у відповідача; копію оскарженої постанови апеляційного суду відповідач отримав електронною поштою 17 листопада 2023 року, що підтверджує копія супровідного листа Київського апеляційного суду; відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як прирівняний до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сімей воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, згідно з пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», бо проходив військову службу у складі миротворчих сил ООН, під час чого отримав інвалідність (надав копію постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у справі № 755/8833/20 про розірвання шлюбу, згідно з якою суд апеляційної інстанції визнав відповідача звільненим від сплати судового збору).

11. 7 лютого 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою продовжив відповідачеві на п`ять днів із дня вручення цієї ухвали строк для усунення недоліків касаційної скарги. Відповідач (особисто або через адвоката) мав подати до суду докази надсилання позивачці копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги разом із додатками до цієї заяви.

12. 16 лютого 2024 року адвокат в інтересах відповідача сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 5696/0/220-24 від 19 лютого 2024 року), до якої додав необхідні докази.

13. 11 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

14. 28 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:

15.1. Державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 (провадження № 61-19831св19)).

15.2. Земельну ділянку відповідачу подарував його брат із уже побудованим на ній садовим будинком. Факт отримання у дар земельної ділянки підтверджує договір дарування від 5 квітня 2004 року. Цей договір засвідчує, зокрема, факт переходу до відповідача прав на усі розташовані на земельній ділянці об`єкти, зокрема на будинок.

15.3. 10 липня 2007 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 2-620/07, згідно з яким визнав за відповідачем право власності на садовий будинок, який знаходиться на земельній ділянці. Суд у тій справі встановив такі обставини: цей будинок ввели в експлуатацію у 1991 році; відповідач є власником садового будинку та членом СТ «Сілікатчик» згідно з рішенням загальних зборів від 5 березня 1989 року № 8.

15.4. 24 січня 2007 року відповідач зареєстрував право власності на садовий будинок на підставі рішення суду від 10 липня 2007 року.

15.5. Довідка СТ «Сілікатчик» від 22 лютого 2005 року № 17 підтверджує, що на подарованій відповідачеві земельній ділянці вже був садовий будинок.

15.6. Покази свідків, яких допитав суд, були нечіткими та неповними щодо обставин справи, а у довідці СТ «Сілікатчик» від 24 березня 2004 року є закреслення та виправлення. Тому суд не мав брати їх до уваги.

15.7. Позивачка не підтвердила, що кошти з продажу її квартири вона вклала саме у садовий будинок, а не використала на інші потреби чи не передала третім особам.

15.8. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:

(1) Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2021 року у справі № 711/1550/18 (провадження № 61-17815св20) (про те, що сама по собі реєстрація нерухомого майна під час шлюбу не є підставою для визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя, оскільки таке майно відповідач набув до реєстрації шлюбу з позивачкою);

(2) Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19, пункт 81), від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21, пункт 9.58) (про необхідність застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування);

(3) Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) (про те, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільно нажитого майна, так і з`ясувати час і джерела його придбання);

(4) Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) (про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте у шлюбі). Відповідач у суді першої інстанції надав належні та допустимі докази, необхідні для спростування такої презумпції;

15.9. Апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не перевірив належно обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Не врахував, що садовий будинок не відповідає усім критеріям, необхідним для визнання його спільним сумісним майном подружжя для поділу. Ані час його придбання (задовго до укладення шлюбу з позивачкою), ані кошти, за які він був придбаний не дозволяють віднести будинок до спільно нажитого з позивачкою майна.

(2) Позиції інших учасників справи

16. 31 березня 2024 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу відповідача, згідно з яким просила залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивувала так:

16.1. Оскільки позивачка не була стороною у справі № 2-620/07, обставини, які встановив Дніпровський районний суд міста Києва у рішенні від 10 січня 2007 року, можливо спростувати у справі № 755/4429/22.

16.2. Суди правильно виснували, що подружжя почало будувати садовий будинок у липні 2004 року, а державну реєстрацію нерухомого майна провели 24 січня 2007 року.

16.3. Суди правильно не взяли до уваги рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 2-620/07, довідку СТ «Сілікатчик» від 22 лютого 2005 року та матеріали інвентаризаційної справи, адже відомості які є у вказаних документах, суперечать іншим зібраним у справі доказам, зокрема показам свідків.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд переглядає оскаржені відповідачем судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, щодо задоволення вимог про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності та його поділу.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи є визнання майна об`єктом спільної сумісної власності ефективним способом захисту права співвласника на поділ цього майна?

19. Позивачка просила визнати садовий будинок і земельну ділянку, на якій він розміщений, об`єктами спільної сумісної власності та визнати за кожною зі сторін право власності на 1/2 частину садового будинку у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя. Суди попередніх інстанцій вважали обґрунтованими вимоги лише у частині визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності та визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину цього будинку, побудованого у період шлюбу на земельній ділянці, яку до шлюбу набув відповідач. Останній із задоволенням вимог щодо садового будинку не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що на подарованій йому до укладення шлюбу земельній ділянці вже був садовий будинок, який вони з позивачкою лише реконструювали; суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, бо ні за часом набуття, ні за джерелами створення (придбання) садового будинку він не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди помилково задовольнили вимогу про визнання цього будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Ця вимога не є ефективним способом захисту прав позивачки для мети поділу спільного сумісного майна подружжя.

20. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

21. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

22. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та зміна правовідношення (пункти 1 і 6 частини другої статті 16 ЦК України).

23. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

24. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

25. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

26.1. Із 26 квітня 2004 року до 31 липня 2020 року сторони перебували у шлюбі, який розірвали на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва.

26.2. Відповідач набув право власності на земельну ділянку на підставі договору дарування. Ця ділянка є його особистою приватною власністю, а тому не підлягає поділу.

26.3. Дніпровський районний суд міста Києва у рішенні від 10 січня 2007 року у справі № 2-620/07 за позовом відповідача до Київської міської державної адміністрації визнав за відповідачем право власності на садовий будинок і зазначив, що той був введений в експлуатацію у 1991 році.

26.4. 24 січня 2007 року відповідач зареєстрував право власності на садовий будинок АДРЕСА_1.

26.5. Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є сусідами сторін, пояснили, що у 2003 - 2004 роках на земельній ділянці садового будинку не було; його почали будувати у 2004 році під час шлюбу сторін.

26.6. Згідно з довідкою СТ «Сілікатчик» від 24 березня 2004 року (т. 2, а. с. 142) будинку на земельній ділянці немає. А згідно з довідкою того ж товариства від 22 лютого 2005 року на земельній ділянці побудований дачний будинок господарським засобом і введений в експлуатацію у 1991 році (т. 1, а. с. 141).

26.7. В інвентаризаційній справі № 97810 щодо об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є інформація про те, що ця справа була розпочата 20 жовтня 2008 року. Згідно з її матеріалами будинок на земельній ділянці побудований у 1991 році, про що внесена інформація з довідки СТ «Сілікатчик» від 22 лютого 2005 року.

27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. mutatis mutandis постанови від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69)).

28. Позивачка звернулася до суду з метою поділу майна, набутого у шлюбі з відповідачем. Відомостей про наявність у сторін інших спорів про поділ спільного сумісного майна немає. Тому Верховний Суд вважає можливим ефективний захист прав позивачки у межах цієї справи про поділ нерухомого майна.

29. Колегія суддів зауважує, що у справах про поділ спільного сумісного майна подружжя суд у мотивувальній частині рішення встановлює обсяг спільно нажитого майна подружжя, вирішуючи питання щодо доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та зазначення про це у резолютивній частині судового рішення не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вимога про поділ спільного сумісного майна (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 70)).

30. Метою позивачки є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовна вимога про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є ефективним способом захисту права позивачки на такий поділ. З огляду на це у задоволенні вимоги про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя слід відмовити.

31. Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

32. Розглядаючи вимогу про визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину садового будинку, суд за наявності належних, допустимих і достатніх доказів повинен встановити належність майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя у мотивувальній частині судового рішення. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що садовий будинок площею 128 кв. м сторони побудували під час перебування у шлюбі, що підтвердили свідки та довідка СТ «Сілікатчик» від 24 березня 2004 року.

33. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).

34. Оскільки відповідач не спростував презумпцію спільної сумісної власності на садовий будинок, суди попередніх інстанцій правильно поширили режим спільної сумісної власності на це майно. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає правильним висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що не є преюдиційною обставина щодо наявності особистої приватної власності відповідача на садовий будинок, яку встановив Дніпровський районний суд міста Києва у рішенні від 10 січня 2007 року у справі № 2-620/07 за позовом відповідача до Київської міської державної адміністрації. Під час розгляду тієї справи, учасницею якої позивачка не була, суд не досліджував питання про те, яку площу мав садовий будинок у 1991 році, з якого матеріалу був зроблений до реконструкції 2004 року, за рахунок чиїх коштів був реконструйований, тощо (див. близький за змістом висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 646/3934/17).

35. З огляду на вимоги статті 400 ЦПК України колегія суддів відхиляє аргументи відповідача з приводу необхідності врахування довідки СТ «Сілікатчик» від 22 лютого 2005 року та договору дарування від 5 квітня 2004 року. Крім того, у цих документах немає інформації про те, що будинок, зведений господарським засобом, із невідомими площею та матеріалами побудови, який міг знаходитися на земельній ділянці до 2004 року, є саме тим садовим будинком площею 128 кв. м, який збудували сторони під час шлюбу та зареєстрували за відповідачем на підставі рішення суду у справі № 2-620/07.

36. Верховний Суд бере до уваги те, що позивачка ініціювала вирішення спору стосовно земельної ділянки, яку відповідач набув 5 квітня 2004 року від свого брата, та садового будинку площею 128 кв. м, право власності на який зареєстроване 24 січня 2007 року. Тому правила ЦК Української РСР і Земельного кодексу України 1990 року стосовно спільної часткової власності за відсутності спільної сумісної власності незастосовні у цій справі. Наявність на земельній ділянці станом на 1991 рік будинку невстановленого розміру та зведеного господарським способом із невідомих матеріалів не впливає на правове регулювання відносин сторін справи, оскільки об`єкт нерухомості, який існував на земельній ділянці у 1991 році, не є предметом спору.

37. Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою.

38. Оскаржені рішення судів не суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, на які звернув увагу відповідач у касаційній скарзі. Але суди першої й апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що у разі заявлення вимоги про визнання права власності на майно у рівних частках у порядку поділу спільної сумісної власності суд визнає за кожним співвласником право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідний об`єкт, а не ділить останній. З огляду на це слід змінити мотивувальні частини оскаржених судових рішень і резолютивну частину рішення суду першої інстанції.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

39. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

40. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (стаття 412 ЦПК України).

41. З огляду на висновки щодо застосування норм права судові рішення є помилковими у частині задоволення вимоги про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Тому у цій частині їх слід скасувати та відмовити у задоволенні відповідної вимоги. А у частині задоволення позовної вимоги про визнання права власності на частини садового будинку у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя оскаржені судові рішення слід змінити у мотивувальних частинах, а рішення суду першої інстанції - також у резолютивній частині, виклавши її у такій редакції: визнати за позивачкою право на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

п о с т а н о в и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року скасувати у частині задоволення вимоги про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя; ухвалити щодо цієї вимоги нове рішення про відмову у її задоволенні.

3. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у частині задоволення вимоги про визнання права власності на частини садового будинку змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

4. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року у частині задоволення вимоги про визнання права власності на частини садового будинку змінити у резолютивній частині, виклавши її у такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на садовий будинок АДРЕСА_1 ».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима І. О. Дундар В. М. Коротун Є. В. Краснощоков