Постанова

від 09.11.2023 по справі 465/11748/13-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/11748/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Ванівський О.М.

Провадження № 22-ц/811/1305/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Копняк С.М.

секретаря: Псярук О.В.

за участю: представника Львівської міської ради

Павлової З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західуніверсал плюс» про стягнення 214 795 гривень боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західуніверсал плюс» (далі ТОВ «Західуніверсал плюс») про стягнення заборгованості за договором позики, у якому просила стягнути з ТОВ «Західуніверсал плюс» 214 795,00 грн заборгованості за договором позики від 11 квітня 2013 року, з яких 199 825,00 грн основного боргу та 14 970,00 грн процентів.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Західуніверсал плюс», згідно умов якої:

1. Відповідач визнає свій борг перед позивачем у сумі 26 873,00 дол. США (25 000,00 дол. США основного боргу і 1 873,00 дол. США процентів), що на час пред`явлення до нього позову еквівалентно 214 795,00 грн.

2. У зв`язку з неможливістю сплати відповідачем позивачу 214 795,00 грн боргу за договором позики від 11 квітня 2013 року, відповідач у рахунок погашення такого боргу передає, а позивач приймає у власність належні відповідачу нежитлові будівлі магазинів: позначені в технічному паспорті літ. «Б1» площею 68,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; позначені у технічному паспорті літ. «В1» площею 192,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; площею 196,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

3. У зв`язку з укладенням мирової угоди, визнано право власності за ОСОБА_1 на: нежитлову будівлю магазину, позначену в технічному паспорті літ. «Б1» площею 68,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю магазину, позначену в технічному паспорті літ. «В1» площею 192,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю магазину площею 196,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

4. Понесені позивачем судові витрати відповідачем не відшкодовуються.

5. Інших претензій по позиці за договором позики від 11 квітня 2013 року сторони одна до одної не мають.

Провадження у цивільній справі закрито.

Ухвалу оскаржила Львівська міська рада, подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує, що мирова угода порушує права та інтереси Львівської міської ради, оскільки нежитлові будівлі, на які визнано право власності на підставі ухвали суду від 16 квітня 2014 року, розміщені на землях комунальної власності. Львівська міська рада не приймала рішень щодо відведення земельних ділянок для будівництва на них об`єктів нерухомості, а виключно для обслуговування малих архітектурних форм.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували належність на праві власності відповідачу ТзОВ «Західуніверсал плюс» нежитлових будівель - магазинів по АДРЕСА_4 . Зазначає, що аналіз положень ст. 331 ЦК України у системному зв`язку із нормами статей 177-179, 182 ЦК України, ч.3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації. Однак, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відсутня інформація про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_4 за відповідачем. Вперше державна реєстрація права власності на ці нежитлові будівлі проведена лише на підставі оскаржуваної ухвали за позивачкою ОСОБА_1 .

Крім того, покликається на те, що судом першої інстанції не з`ясовано, чи отримав забудовник вихідні дані для проектування об`єкта будівництва, складовими яких є містобудівні умови та обмеження. Враховуючи наведене, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Західуніверсал плюс» - задоволено. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року закрито.

Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Львівської міської ради Павлова З.П. підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам не відповідає.

Постановляючи ухвалу про визнання мирової угоди і закриття провадження у справі у зв`язку з визнанням мирової угоди, суд першої інстанції виходив з того, що мирова угода, укладена сторонами, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена в інтересах обох сторін.

Однак, колегія суддів не може погодитись з цим висновком районного суду з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною п`ятою статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Виходячи зізмісту статті207ЦПК України,обов`язковоюумовою затвердженнясудом мировоїугоди єїї відповідністьвимогам законуі відсутністьпорушення правчи законнихінтересів третіхосіб.Йдеться продотримання яквимог,передбачених процесуальнихзаконодавством,так івимог,які випливаютьз цивільногозаконодавства. Відповідність змісту мирової угоди вимогам матеріального закону передбачає, зокрема, аналіз об`єкта мирової угоди - майна, яким за умовами мирової угоди розпоряджаються її суб`єкти. Для того, щоб з`ясувати, що мирова угода, якою вирішуються питання переходу права власності, не порушує права та законні інтереси інших осіб, суд повинен встановити, що: 1) майно, яке передається за мировою угодою, не вилучено з обігу і не обмежено в обігу; 2) учасники мирової угоди мають право розпоряджатися цим майном, що підтверджується правовстановлюючими документами; 3) майно, яке передається за мировою угодою, не перебуває під арештом і щодо нього відсутній спір з іншими особами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів про право власності ТОВ «Західуніверсал плюс» на зазначені у мировій угоді нежитлові будівлі магазинів: площею 68,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; площею 192,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ; площею 196,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , що перешкоджає встановленню того, чи дійсно ТОВ «Західуніверсал плюс» має право розпоряджатися ними.

Як встановлено, нежитлові будівлі, на які визнано право власності на підставі ухвали суду від 16 квітня 2014 року, розміщені на землях комунальної власності. Львівська міська рада не приймала рішень щодо відведення земельних ділянок для будівництва на них об`єктів нерухомості, а виключно для обслуговування малих архітектурних форм.

Враховуючи наведені обставини, можна зробити висновок, що умови мирової угоди, затвердженої оскаржуваною ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року, порушують права Львівської міської ради, як власника земельних ділянок, на яких розташовані передані за умовами мирової угоди об`єкти нерухомості, в результаті цього Львівська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельними ділянками комунальної власності та здійснювати свої повноваження щодо регулювання містобудівної діяльності.

Згідно з п.1 ч.5 ст.207 ЦПК України, якщо умови мирової угоди суперечить закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Відтак, в силу п.1 ч.5 ст. 207 ЦПК України, у суду не було правових підстав для визнання такої мирової угоди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу про затвердження мирової угоди скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 16.11.2023

Головуючий

Судді