Рішення

від 07.11.2023 по справі 363/219/22

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07.11.2023 Справа № 363/219/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07листопада2023рокуВишгородський районнийсуд Київськоїобласті ускладі:головуючого суддіБаличевої М.Б.,секретаря РедкачМ.В.,за участюпредставника позивачаГутаріна Я.М.,представника відповідачаНаціональної поліціїУкраїни МедведськогоВ.В.,прокурора КривошеїС.В.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вишгороді цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Національноїполіції України,Офісу Генеральногопрокурора України,Державної казначейськоїслужби України,треті особи:ТОВ «МПД-Україна»,ПП «МГІД-Україна»,Старший слідчийв ОВСГСУ НПУкраїни Міський ІванІванович провідшкодування матеріальноїта моральноїшкоди,завдану органомпопереднього (досудового)слідства,-

ВСТАНОВИВ:

17.01.2022 р. до Вишгородського районного суду Київської області звернувся адвокат Гутарін Я.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 з вищезазначеним позовом, в подальшому 23.09.2022 року уточнивши свої позовні вимоги просив стягнути на користь ОСОБА_1 з Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України солідарно - матеріальну шкоду в сумі 193 071, 55 грн. і моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в період з 20.07.2019 року по 29.04.2021 року Головним слідчим управлінням Національної поліції України під процесуальним керівництвом офісу Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування в кримінальному провадженні №12019000000000666 за ч. 3 ст. 176, ч. 2 ст. 200 КК України. Згідно листа № 09/3/1-9502-20 від 04.08.2021 року заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудового розслідування Генеральної прокуратури А. Геворкяна було повідомлено, що 29.04.2021 року слідчим Головного слідчого управління Національної поліції у кримінальному провадженні №12019000000000666, винесено постанову про його закриття на підставі ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування. Під час проведення досудового розслідування співробітниками правоохоронних органів (НПУ та ГПУ) були грубо порушені законні права громадянина ОСОБА_1 внаслідок чого йому була нанесена матеріальна та моральна шкода у значних розмірах, а саме: 27.02.2020 року в вищенаведеному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.02.2020 (№757/6554/20-к) було проведено обшук вдома у ОСОБА_1 , в ході якого було вилучено велику суму грошових коштів (82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів та 1 710 000 танзанійських шилінгів), документи, банківські картки, телефон, електронні носії інформації, комп`ютер; 27.07.2020 року ухвалою Київського апеляційного суду (справа №757/9745/20-к) було скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2020 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценка М.О. та накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , вилучені під час проведення обшуку 27.02.2020 року, а саме 82 889 доларів США, 55 300 гривень, 1 355 євро, 10 150 російських рублів, 1 710 000 танзанійських шилінгів. Судом постановлена нова ухвала, згідно якої відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценка М.О. про арешт майна ОСОБА_1 . Згідно ухвали Київського апеляційного суду від 27.07.2020 року за результатом розгляду клопотання прокурора про арешт вилученого в ході обшуку майна ОСОБА_1 у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна було відмовлено. Судом було встановлено факт неправомірного вилучення валютних цінностей (фактичного їх протиправного арешту) та недоведення прокурором необхідності в їх арешті. Тому ОСОБА_1 вимушений був вживати додаткових зусиль для захисту свого права: неодноразово звертався до Національної поліції України і Офісу Генеральної прокуратури України із вимогою про виконання рішення Київського апеляційного суду від 27.07.2020 року та повернення майна та валютних цінностей, а також оскаржувати бездіяльність органу досудового розслідування до суду. 20.04.2021 року закінчились процесуальні строки досудового розслідування по кримінальному провадженню №12019000000000666. Жодній особі по вищезазначеній справі не було пред`явлене звинувачення. 29.04.2021 року старшим слідчим в ОВС ГСУ НП України Міським 1.1, була прийнята постанова про закриття кримінального провадження №12019000000000666 на підставі ч.1 ст. 284 КПК України. Після того як кримінальне провадження було закрите слідчий ще тривалий час не повертав ОСОБА_1 валютні цінності та майно. Лише 25.06.2021 року ОСОБА_1 були повернуті грошові кошти (82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів та 1 710 000 танзанійських шилінгів), а 17.08.2021 представнику ОСОБА_1 були повернуті документи, банківські картки, телефон, електронні носії інформації, комп`ютер. Тобто слідчий незаконно утримував вищезазначені майно та валютні цінності більше року. Враховуючи грубе порушення прав ОСОБА_1 органами досудового слідства, йому була завдана матеріальна і моральна шкода. Згідно висновку експерта Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. заел. Проф. М.С. Бокаріуса Хомутенко О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № 16780 від 25.06.2021 р. розмір матеріальної шкоди, спричинений державою в особі, його посадових осіб громадянину ОСОБА_1 складає 193 071 грн. 55 копійок. ОСОБА_1 має певний авторитет і впізнаваність не тільки в Україні а і за її межами. В свою чергу вищезазначені дії співробітників НПУ і ГПУ призвели до отримання ним певних іміджевих втрат, необхідності додаткових дій щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, що постійно спричиняє душевні страждання, психологічний дискомфорт та втрату впевненості в житті. Розмір моральної шкоди встановлений з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань ОСОБА_1 , ступінь вини відповідачів, вимог розумності та справедливості та з урахування прецедентних рішень Європейського суду з прав людини, складає 100 000 (сто тисяч) гривень. На підставі викладеного, позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області 19.01.2022 року залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків.

02.02.2022 року на виконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 19.01.2022 р. адвокатом Гутаріним Я.М. було надано документальне підтвердження закриття кримінального провадження № 12019000000000666 від 20.07.2019 р. за ч. 3ст.176 ч. 2 ст. 200 КК України (копії відповідей слідчого на звернення) підтвердження отримання коштів ОСОБА_1 (копія розписки) та клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Міського І.І. постанову про закриття кримінального провадження № 12019000000000666 від 29.04.2021 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03.02.2022 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області 22.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник Позивача у судовому засіданні просив задовольнити позовну заяву. 14.11.2022, 04.01.2023 та 21.02.2023 року від адвоката Гутаріна Я.М. до суду надійшли відповіді на відзиви відповідачів, в яких зазначено, що твердження Відповідачів щодо відсутності у ГСУ НПУ відповідного судового рішення Київського апеляційного суду не відповідає дійсності, оскільки керівництвом Печерського районного суду м. Києва засвідчено, що Офісом Генерального прокурора України та ГСУ НП України рішення Київського апеляційного суду від 27.07.2020 року по провадженню 757/9745/20-к за клопотанням прокурора групи прокурорів офісу Генерального прокурора Стаценко М.О. про накладення арешту на тимчасове вилучене майно у кримінальному провадженні № 12019000000000666 було отримане у встановлений законом спосіб і строк. Тобто слідчі слідчої групи під керівництвом Міського І.І, ГСУ НПУ знали не тільки про існування ухвали Київського апеляційного суду від 27.07.2020 р. та і його зміст, а мали у розпорядженні копію відповідної ухвали завірену належним чином і все одно умисно ігнорували його виконання. Усі їх скарги і заяви з боку ГСУ НПУ були проігноровані повністю, хоча усі були ними отримані, жодної відповіді від ГСУ НПУ ними отримано не було, а грошові кошти та майно майже рік не поверталися. При цьому слідчими слідчої групи ГСУ НПУ під керівництвом Міського І.І. були грубо порушені вимоги діючого КПК України, де згідно ч. 4 ст. 40 КПК України слідчий зобов`язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі, але слідчі ГСУ НПУ не виконали жодного із документів які їм надсилали прокурори. Такі дії органів досудового слідства ГСУ НПУ інакше як тривале цинічне знущання над ОСОБА_1 , визначити неможливо. Моральна шкода завдана ОСОБА_1 полягала у порушенні зобов`язання держави діяти лише на підставі та в межах повноважень, та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Представник Відповідача Державна казначейська служба України у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без їх участі. 26.10.2022 року на адресу суду засобами поштового зв`язку направив відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем, оскільки жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав, а тому не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Зазначили також, що у Висновку, якій надано Позивачем, питання, які ставив перед експертом Позивач не можуть підтвердити факт матеріальної шкоди спричинений внаслідок рішення державного органу. Експерт надав лише інформацію, яка вже наявна у матеріалах справи, а питання Позивача до експерта є нічим іншим як маніпулюванням обставинами справи з метою формування висновків, що не відповідають дійсності. Щодо вимог Позивача про відшкодування моральної шкоди зазначили, що вимоги Позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необгрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Позивач не надав доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Представник ВідповідачаОфісу Генеральногопрокурора України-Кривошея С.В.у судовомузасіданні просиввідмовити узадоволенні позовнихвимог.25.11.2022,30.11.2022року черезканцелярію судунадали відзивна позовнузаяву,в якомувважають позовбезпідставним,необґрунтованим татаким,що непідлягає задоволенню.Зазначили,що виявленіта вилученікошти надумку органудосудового розслідуванняє речовимидоказами,та моглибути набутікримінально протиправнимшляхом,отримані внаслідоквчинення кримінальногоправопорушення.Слідчим винесеновмотивовану постановупро визнаннявилученого майнав ходіобшуку речовимидоказами.Однак, у позовній заяві позивач зазначає, що його причетність до вчинення протиправних дій є лише припущенням органу досудового розслідування. Щодо незаконного утримання майна та готівкових коштів, чим було спричинено матеріальну та моральну шкоду позивачу зазначили, що Офіс Генерального прокурора не вчиняв жодних протиправних діянь у ході здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666, а діяв виключно в спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України. За результатом проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, слідчим виявлено та вилучено готівкові кошти, які були тимчасово вилученим майном, та на які згодом ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2020 у справі № 757/9745/20-к накладено арешт. Офісом Генерального прокурора 22.04.2020 за вх. № 76923-20 отримано відповідну ухвалу Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/9745/20-к, згідно якого частково задоволено клопотання прокурора про накладення арешту на грошові кошти, вилучені під час обшуку. Тобто, судом встановлено правомірність вилучення вказаних грошових коштів, виходячи зі змісту доказів, наданих стороною обвинувачення, а також враховуючи доводи зазначені у клопотанні про арешт майна. З урахуванням таких обставин, вилучені кошти на законних підставах перебували в органу досудового розслідування. Так, відповідно до ст. 535 КПК України у правоохоронних органівз`являється обов`язокповернути тимчасововилучене майнолише післянадходження оригіналусудового рішення,у випадкуякщо рішенняприймалось безучасті сторониобвинувачення.Моніторингом системиелектронного документообігуорганів прокуратуриУкраїни встановлено,що ухвалаКиївського апеляційногосуду від27.07.2020до управлінняпроцесуального керівництвадосудовим розслідуванняму кримінальнихпровадженнях щодоорганізованої злочинностіДепартаменту наглядуза додержаннямзаконів Національноюполіцією Українита органами,які ведутьборотьбу зорганізованою татранснаціональною злочинністюОфісу Генеральногопрокурора ненадходила.Окремо звертаютьувагу,що рішенняпро поверненнятимчасово вилученогомайна,а такожпро зобов`язаннявчинити певнідії укримінальному провадженні№12019000000000666у своїйбільшості приймалисьбез участісторони обвинувачення,а томутривалий часорган досудовогорозслідування небув обізнанийпро наявністьтаких судовихрішень.Слідчим Головногослідчого управлінняНаціональної поліціїУкраїни 29.04.2021прийнято рішенняпро закриттякримінального провадження№ 12019000000000666,на підставіч.1ст.284КПК України,у зв`язкуіз закінченнямстроку досудовогорозслідування.Вказана постановане скасована.Одразу післязакриття кримінальногопровадження,за допомогоюмобільного телефону,слідчим негайнопроінформовано ОСОБА_1 ,а такожйого представникапро необхідністьприбуття доГСУ НПУдля поверненняготівкових коштівта майнавилученого вході обшуку.Проте, ОСОБА_1 повідомив щоприбуде згодом,про щопроінформує додатково,оскільки знаходитьсяза кордоном.Фактично слідчийбув позбавленийможливості негайноздійснити поверненнявилученого майнаодразу післяприйняття постановипро закриттякримінального провадження.25.06.2021слідчим повернутогрошові кошти ОСОБА_1 ,таким чином,фактично повернутотимчасово вилученемайно,ще донадходження ухвалиу справі№757/35286/20-кдо ОфісуГенерального прокурора.Майно,що буловилучено підчас проведенняобшуку замісцем проживання ОСОБА_1 слідчим булоповернуто представникупозивача 17.08.2021.Вказали також, що експерт виходить за межі власної компетенції, безпідставно резюмуючи наявність заподіяної позивачеві шкоди, оскільки предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Звертають увагу, що позивачем позовні вимоги про стягнення майнової шкоди не обґрунтовуються жодними нормами чинного законодавства, у позовній заяві міститься лише посилання на висновок експерта. Щодо стягнення моральної шкоди вказали, що оскільки ухвала Київського апеляційного суду від 27.07.2020 не надходила на адресу Офісу Генерального прокурора, немає жодних підстав вважати протиправними його дії в частині умисного невиконання судового рішення щодо повернення вилучених коштів. Отже, відсутній такий елемент складу цивільного правопорушення, як протиправність діяння, що є недостатнім для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди. Отже, наведені обставини свідчать про необґрунтованість як факту заподіяння, так і розміру заявленої до відшкодування суми з урахуванням усіх імовірних негативних наслідків, які, на думку позивача, настали у ході здійснення передбачених кримінально-процесуальним законодавством повноважень органів прокуратури в ході досудового розслідування. При цьому стягнення з державного бюджету сум, які належним чином не обґрунтовані, становлять надмірний тягар для державного бюджету.

Представник Відповідача Національної поліціїУкраїни у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. 26.11.2022 року через канцелярію суду подали відзив на позовну заяву, в якій зазначили, що в обґрунтуванні своїх позовних вимог Позивач зазначає, що під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 співробітниками правоохоронних органів (НПУ та ОГПУ) були грубо порушені законні права Позивача, внаслідок чого йому була завдана матеріальна та моральна шкода у значних розмірах. На думку Позивача, грубе порушення його законних прав полягало в невиконанні старшим слідчим в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_2 (далі - Слідчий) рішення суду стосовно повернення майна та коштів, які були в нього вилучені в ході проведення слідчих (розшукових) дій та застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Проте вони не погоджуються з викладеною позицією Позивача, оскільки Слідчий не вчиняв жодних протиправних діянь (дії або бездіяльності) у ході здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666, а діяв виключно в спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України. На підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12.02.2020 у справі № 757/6554/20-к 27 лютого 2020 року за місцем проживання Позивача було проведено обшук, під час якого було виявлено та вилучено речі та предмети, які мають значення для досудового розслідування, серед яких готівкові кошти. У подальшому на зазначені готівкові кошти було накладено арешт відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2020 р. у справі № 757/9745/20-к. Таким чином, вилучення і перебування в органу досудового розслідування готівкових коштів Позивача відбувалося на законних підставах. 27 липня 2020 року ухвалою Київського апеляційного суду було скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2020 р. у справі № 757/9745/20-к про накладення арешту на грошові кошти. Як випливає із пояснень Слідчого, наявних у матеріалах справи, починаючи з 27.07.2020 (дата постановления ухвали Київського апеляційного суду у справі № 11-сс/824/2332/2020) вказане судове рішення не надходило до органу досудового розслідування у встановленому КПК України порядку, у зв`язку з чим виконання такого судового рішення було неможливим. Твердження Позивача стосовно того, що на адресу ГСУ НП України представником Позивача направлялися завірені копії ухвали Київського апеляційного суду від 27.07.2020 у справі № 11-сс/824/2332/2020 не можуть братися до уваги, оскільки КПК України не передбачає виконання судового рішення після направлення копії такого рішення стороною захисту. Оскільки Слідчий не отримував у встановленому КПК України порядку копії ухвали Київського апеляційного суду від 27.07.2020 , а тому немає жодних правових підстав вважати протиправними його дії у частині невиконання судового рішення щодо повернення вилучених коштів Позивачеві. Таким чином, у діях Слідчого відсутній такий елемент складу цивільного правопорушення як протиправність діяння, що є недостатнім для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди. 29.04.2021 року Слідчим у кримінальному провадженні № 12019000000000666 було прийнято постанову про закриття кримінального провадження, після чого Позивача листом від 29.04.2021 № 14099/кл/24/9/3- 2021 було негайно проінформовано про необхідність прибуття до ГСУ НП України для повернення вилучених готівкових коштів. Проте, з огляду на перебування Позивача за кордоном, Слідчий був позбавлений можливості негайно здійснити повернення вилученого майна після прийняття постанови від 29.04.2021 про закриття кримінального провадження № 12019000000000666. Листом від 18.06.2021 № 19998кл/кл/24/9/3-2021 Позивача було повторно проінформовано про необхідність прибуття до ГСУ НП України для повернення вилучених готівкових коштів. Представником Позивача - адвокатом Марченком Сергієм Володимировичем було повідомлено про можливість прибуття до ГСУ НП України для повернення вилучених готівкових коштів 25 або 26 червня 2021 року. 25.06.2021 року зазначені грошові кошти було повернуто Позивачеві, що підтверджується розпискою, наявною у матеріалах справи. Отже, Слідчий діяв виключно в межах повноважень, передбачених КПК України, а тому позовні вимоги Позивача є безпідставними та необґрунтованими. Єдиним джерелом доказів завдання Позивачеві матеріальної шкоди, наявним у матеріалах справи є висновок експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України Хомутенка О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № 16780 від 25.06.2021 р., однак предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Зазначили також, що Позивач не навів жодних доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральної шкоди, внаслідок протиправних дій органу досудового розслідування. Крім того, подано заперечення, в якому зазначили, що у справах про відшкодування шкоди, завданої діями (бездіяльністю) посадових осіб державного органу, підлягає доказуванню наявність трьох обов`язкових елементів делікту: протиправного діяння, заподіяної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діяннім та наслідком. При цьому, шкода має виступати безпосереднім наслідком протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин або простої послідовності подій. У процесуальних заявах по суті справи Позивачем не доведено наявність трьох обов`язкових складових деліктної відповідальності відповідно до ст. 1173, 1174 ЦК України. Позивач, наводячи виключно просту послідовність подій та фактів, які стосуються здійснення кримінального провадження № 12019000000000666, намагається переконати Суд у заподіянні йому матеріальної та моральної шкоди діями органу досудового розслідування. Позивачем не спростовано факт отримання вказаного судового рішеннями ГСУ НПУ належними та допустимими доказами.

Треті особи: ТОВ «МПД-Україна», ПП «МГІД-Україна», Старший слідчий в ОВС ГСУ НП України Міський Іван Іванович в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не відомі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176 Кримінального кодексу України (т. 1 а.с. 12-13).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2020 року по справі № 757/6554/20-к надано дозвіл слідчим слідчої групи та прокурорам групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019 на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , власником домогосподарства за вказаною адресою відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно являється ОСОБА_1 , перебуває в користуванні ОСОБА_1 , з метою виявлення та вилучення речей, предметів та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні (т. 1 а.с.14-17).

З протоколу обшуку від 27.02.2020 року вбачається, що в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.02.2020 (№757/6554/20-к) було проведено обшук за місцем проживання гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено: 82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів; документи; банківські картки; телефон; електронні носії інформації; комп`ютер (т. 1 а.с.18-27).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2020 року накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , вилучені під час проведення обшуку 27.02.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів. У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.(т.1 а.с.34-38)

27.07.2020 року ухвалою Київського апеляційного суду по справ № 11-сс/824/2332/2020 апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_1 , адвоката Кругового Д.С., задоволено. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2020 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценка М.О. та накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , вилучені під час проведення обшуку 27.02.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 82869 доларів США, 55300 гривень, 1355 євро, 10150 російських рублів, 1710000 танзалійських шилінгів, скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценко М.О. про арешт майна (т.1. а.с. 28-33)

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.03.2021 року зобов`язано компетентних посадових осіб ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 17.03.2021 про вчинення кримінального правопорушення та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 2 а.с.105-106).

29.04.2021 року Слідчим у кримінальному провадженні № 12019000000000666 було прийнято постанову про закриття кримінального провадження, після чого Позивача листом від 29.04.2021 № 14099/кл/24/9/3- 2021 було негайно проінформовано про необхідність прибуття до ГСУ НП України для повернення вилучених готівкових коштів.

Згідно висновку експерта Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. заел. Проф. М.С. Бокаріуса Хомутенко О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № 16780 від 25.06.2021 р. розмір матеріальної шкоди, спричинений державою в особі його посадових осіб громадянину ОСОБА_1 складає 193 071 (сто дев`яносто три тисячі сімдесят одна) грн. 55 копійок. (т. 1 а.с.39-45)

З копії Розписки, складеної 25.06.2021 о 10:14 вбачається, що ОСОБА_1 , отримав грошові кошти в повному обсязі, а саме: 55 300 гривень; 31904 доларів США; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів; 50965 доларів США, які були вилучені під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні № 12019000000000666 (т. 1 а.с. 68).

З листів Національної поліції України за вих. № 14099/кл/24/9/3-2021 від 29.04.2021, № 19998кл/24/9/3-2021 від 18.06. 2021, № 3717/Д-3617кл від 16.07.2021 на № 3617/Д-3617кл від 18.06.2021 року, вих. № 4034/Д-4034кл від 09.08.2021 на № 4034/Д-4034кл від 09.07.2021, № 24/Д-5475 від 20.09.2021 на № 24/Д-54755 від 09.09.2021, № 24/Д-5603кл від 20.09.2021 на № 24/Д-5603кл від 15.09.2021 ОСОБА_3 повідомлено про те, що ГСУ здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176 , ч. 2 ст. 200 ККУ. 29.04.2021 слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12019000000000666 на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. З у рахуванням викладеного, просять з`явитися до органу досудового розслідування, попередньо узгодивши час зі слідчим, для повернення раніше вилученого майна відповідно до порядку завершення досудового розслідування у формі закриття кримінального провадження. (т. 1 а.с. 64-67, т. 3 а.с.74-75)

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово протягом 2021 року подавав численні скарни, заяви , звернення, які адресувалися до ГСУ НПУ, ОГПУ та ін. щодо неповернення майна, вилученого за результатами проведення обшуку від 27.02.2020 у кримінальному провадженні № 12019000000000666. Матеріали справи також містять листи Печерського районного суду м. Києва (т.5 а.с.123-210)

До матеріалів справи долучені скрін-шоти зі змістом листування між слідчим та адвокатом , датовані 07.06.2021, 11.06.2021 р., 22.06.2021 р., 23.06.2021, 24.06.2021 р., 25.06.2021 року (т.3 а.с.76-80).

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України).

В Українівизнається ідіє принципверховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 1,2 ст. 8 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи-державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч. 1 ст. 30 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції України).

Підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є завданнямайнової (матеріальної)та моральноїшкоди іншійособі (п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України))

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Особа,якій завданозбитків урезультаті порушенняїї цивільногоправа,має правона їхвідшкодування. Збитками є:1)втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)(ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. (ч. 1 ст. 23 ЦК України)

Частиною 2ст.23ЦК Українивстановлено,що моральнашкода полягаєуфізичному болюта стражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншимушкодженням здоров`я; удушевних стражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз протиправноюповедінкою щодонеї самої,членів їїсім`їчи близькихродичів; удушевних стражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуіз знищеннямчи пошкодженнямїї майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода,завдана фізичнійабо юридичнійособі неправомірнимирішеннями,діями чибездіяльністю,відшкодовується особою,яка їїзавдала,за наявностіїї вини,крім випадків,встановлених частиноюдругою цієїстатті. Моральнашкода відшкодовуєтьсянезалежно відвини органудержавної влади,органу владиАвтономної РеспублікиКрим,органу місцевогосамоврядування,фізичної абоюридичної особи,яка їїзавдала: 1)якщо шкодизавдано каліцтвом,іншим ушкодженнямздоров`яабо смертюфізичної особивнаслідок діїджерела підвищеноїнебезпеки; 2)якщо шкодизавдано фізичнійособі внаслідокїї незаконногозасудження,незаконного притягненнядо кримінальноївідповідальності,незаконного застосуваннязапобіжного заходу,незаконного затримання,незаконного накладенняадміністративного стягненняу виглядіарешту абовиправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч. 1 ст. 1174 ЦК України).

Шкода,завдана фізичнійособі внаслідокїї незаконногозасудження,незаконного притягненнядо кримінальноївідповідальності,незаконного застосуваннязапобіжного заходу,незаконного затримання,незаконного накладенняадміністративного стягненняу виглядіарешту чивиправних робіт,відшкодовується державоюу повномуобсязі незалежновід винипосадових іслужбових осіборгану,що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність,досудове розслідування,прокуратури абосуду. Правона відшкодуванняшкоди,завданої фізичнійособі незаконнимидіями органу,що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність,досудове розслідування,прокуратури абосуду,виникає увипадках,передбачених законом. Якщокримінальне провадженнязакрито напідставі законупро амністіюабо актапро помилування,право навідшкодування шкодине виникає. Фізичнаособа,яка упроцесі досудовогорозслідування абосудового провадженняшляхом самообмовиперешкоджала з`ясуваннюістини іцим сприяланезаконному засудженню,незаконному притягненнюдо кримінальноївідповідальності,незаконному застосуваннюзапобіжного заходу,незаконному затриманню,незаконному накладеннюадміністративного стягненняу виглядіарешту чивиправних робіт,не маєправа навідшкодування шкоди. Шкода,завдана фізичнійабо юридичнійособі внаслідокпостановлення судомнезаконного рішенняв цивільнійсправі,відшкодовується державоюв повномуобсязі вразі встановленняв діяхсудді (суддів),які вплинулина постановленнянезаконного рішення,складу кримінальногоправопорушення заобвинувальним вирокомсуду,що набравзаконної сили. Шкода,завдана фізичнійабо юридичнійособі внаслідокіншої незаконноїдії абобездіяльності чинезаконного рішенняоргану,що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність,органу досудовогорозслідування,прокуратури абосуду,відшкодовується назагальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ст. 1176 ЦК України).

Порядок кримінальногопровадження натериторії Українивизначається лишекримінальним процесуальнимзаконодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положеньКонституції України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,цього Кодексута іншихзаконів України. (ч.1,2ст.1 Кримінальногопроцесуального кодексуУкраїни (далі-КПК України) ).

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК України)

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК України).

У кримінальномупровадженні підлягаютьдоказуванню: 1)подія кримінальногоправопорушення (час,місце,спосіб таінші обставинивчинення кримінальногоправопорушення); 2)винуватість обвинуваченогоу вчиненнікримінального правопорушення,форма вини,мотив імета вчиненнякримінального правопорушення; 3)вид ірозмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,а такожрозмір процесуальнихвитрат; 4)обставини,які впливаютьна ступіньтяжкості вчиненогокримінального правопорушення,характеризують особуобвинуваченого,обтяжують чипом`якшують покарання,які виключаютькримінальну відповідальністьабо єпідставою закриттякримінального провадження; 5)обставини,що єпідставою длязвільнення відкримінальної відповідальностіабо покарання; 6)обставини,які підтверджують,що гроші,цінності таінше майно,які підлягаютьспеціальній конфіскації,одержані внаслідоквчинення кримінальногоправопорушення та/абоє доходамивід такогомайна,або призначалися(використовувалися)для схилянняособи довчинення кримінальногоправопорушення,фінансування та/абоматеріального забезпеченнякримінального правопорушеннячи винагородиза йоговчинення,або єпредметом кримінальногоправопорушення,у томучислі пов`язаногоз їхнезаконним обігом,або підшукані,виготовлені,пристосовані абовикористані якзасоби чизнаряддя вчиненнякримінального правопорушення; 7)обставини,що єпідставою длязастосування доюридичних осібзаходів кримінально-правовогохарактеру.Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ст. 91 КПК України)

Обов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91цього Кодексу, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (ч. 1 ст. 92 КПК України)

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ст. 98 КПК України).

Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбаченихстаттями 160-166,170-174цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється впорядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (ч. 1, 2 ст. 100 КПК України )

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:1)за постановоюпрокурора,якщо вінвизнає такевилучення майнабезпідставним; 2)за ухвалоюслідчого суддічи суду,у разівідмови узадоволенні клопотанняпрокурора проарешт цьогомайна; 3) у випадках, передбаченихчастиною п`ятою статті 171,частиною шостою статті 173цього Кодексу; 4)у разіскасування арешту; 5)за вирокомсуду вкримінальному провадженніщодо кримінальногопроступку. Копіясудового рішенняпро відмовув задоволенніабо прочасткове задоволенняклопотання проарешт тимчасововилученого майна,копія судовогорішення проповне абочасткове скасуванняарешту тимчасововилученого майнанегайно післяйого оголошеннявручається слідчому,прокурору.У разівідсутності слідчого,прокурора підчас оголошеннясудового рішенняйого копіянадсилається такимособам непізніше наступногоробочого дня. Слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді (ст. 169 КПК України).

Судове рішення,що набралозаконної сили,якщо іншене передбаченоцим Кодексом,звертається довиконання непізніш якчерез тридні здня набранняним законноїсили абоповернення матеріалівкримінального провадженнядо судупершої інстанціїіз судуапеляційної чикасаційної інстанції. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов`язок виконати судове рішення. (ч. 1,2 ст. 535 КПК України)

Отже, в статті 535 КПК України визначено порядок виконання судового рішення відповідними органами, що підлягає неухильному дотриманню згідно з принципом законності.

Твердження Позивача стосовно того, що на адресу ГСУ НП України представником Позивача направлялися завірені копії ухвали Київського апеляційного суду від 27.07.2020 у справі № 11-сс/824/2332/2020 не можуть братися до уваги, оскільки КПК України не передбачає виконання судового рішення після направлення копії такого рішення стороною захисту. Оскільки Слідчий не отримував у встановленому КПК України порядку копії ухвали Київського апеляційного суду від 27.07.2020 у вказаній справі немає жодних правових підстав вважати протиправними його дії у частині невиконання судового рішення щодо неповернення вилучених коштів Позивачеві. Таким чином, у діях Слідчого відсутній такий елемент складу цивільного правопорушення як протиправність діяння, що є недостатнім для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Саме по собі звернення до органів досудового розслідування, прокуратури, суду із заявами, скаргами, клопотаннями свідчить лише про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень та бездіяльності правоохоронних органів і не може вважатися безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (такий правовий висновок узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 912/1049/19, від 11.01.2023 у справі № 591/8842/21).

Щодо вимоги Позивача про відшкодування матеріальної шкоди суд зазначає наступне.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підставивідповідальності зашкоду,завдану органомдержавної влади,зокрема органомвлади АвтономноїРеспубліки Кримабо органоммісцевого самоврядування,визначені статтею1173ЦК України.Ці підставихарактеризуються особливостямисуб`єктногоскладу заподіювачівшкоди,серед якихзаконодавець виокремлюєоргани державноївлади,органи владиАвтономної РеспублікиКрим абооргани місцевогосамоврядування приздійсненні нимисвоїх повноважень,та особливимспособом заподіянняшкоди.Наявність відповідногосуб`єктного складуі єпідставою покладенняцивільної відповідальностіза завданушкоду самена державуна загальнихпідставах,тобто виходячи.ззагальних правилпро відшкодуванняшкоди,завданої органомдержавної влади,їх посадовимита службовимиособами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Отже, статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов язковою. Водночас цими нормами не заперечується о .ов язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди (збитків) та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Пленуму Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», у якому суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 197/1330/14-ц, від 01.12.2021 у справі № 635/4708/19, від 05.08.2022 у справі № 462/3763/18.

Таким чином, у справах щодо відшкодування шкоди, завданої діями (бездіяльністю) посадових осіб державного органу, підлягає доказуванню наявність 3 обов`язкових елементів делікту: протиправного діяння, заподіяної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діянням та наслідком. При цьому, шкода має виступати безпосереднім наслідком протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин або простої послідовності подій.

Разом з тим, у процесуальних заявах по суті справи Позивачем не доведено наявність трьох обов`язкових складових деліктної відповідальності відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України. Позивач наводить виключно послідовність подій та фактів, які стосуються здійснення кримінального провадження № 12019000000000666.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог Позивач також зазначає, що під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 співробітниками правоохоронних органів - ГСУ НПУ та Офісу Генерального прокурора України (далі ОГПУ) були грубо порушені законні права Позивача, внаслідок чого йому була завдана матеріальна та моральна шкода у значних розмірах.

При цьому, Позивач не конкретизує у чому саме полягали протиправні дії ГСУ НПУ та ОГПУ, що призвели до заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, оскільки Позивач у процесуальних заявах по суті справи посилається на сукупність різних обставин, які стосуються здійснення кримінального провадження № 12019000000000666, окремі з яких навіть не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Позивачем не спростовано факт отримання вказаного судового рішення ГСУ НПУ належними та допустимими доказами. Оскільки ГСУ НПУ не отримувало у встановленому КПК України порядку копії ухвали Київського апеляційного суду від 27.07.2020 у справі № 11-сс/824/2332/2020, а тому немає жодних правових підстав вважати протиправними його дії у частині невиконання судового рішення щодо повернення вилучених коштів Позивачеві.

Також Позивач у відповіді на відзив акцентує увагу на численні скарги, заяви, звернення, які адресувалися до ГСУ НПУ, ОГПУ щодо неповернення майна, вилученого за результатами проведення обшуку від 27.02.2020 у кримінальному провадженні № 12019000000000666. Суд зауважує, що здійснення Позивачем перерахованих заходів в межах кримінального провадження не має жодного значення для розгляду справ про деліктну відповідальність та встановлення наявності її обов`язкових складових, оскільки саме по собі звернення до органів досудового розслідування, прокуратури, суду із заявами, скаргами, клопотаннями свідчать лише про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень та бездіяльності правоохоронних органів і не може вважатися безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (такий висновок узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 912/1049/19, від 11.01.2023 у справі № 591/8842/21).

Позивачем надано Висновок експерта Хомутенко О.В, за результатами проведення судово-економічної експертизи №16780 від 25.06.2021, однак суд вважає, що він не може підтвердити факт матеріальної шкоди спричинений внаслідок рішення державного органу, оскільки базується лише на власному розрахунку. У висновку експерта зазначено ст. ст. 1048, 1056-1, 1061 Цивільного кодексу України, які регулюють зобов`язання у сфері договірних правовідносин, що виникають із договору позики, кредиту та банківського вкладу. Відповідно, зазначені норми не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки останні є позадоговірними та регулюються нормами, які викладено у главі 82 Відшкодування шкоди підрозділу 2 Недоговірні зобов`язання Цивільного кодексу України.

Щодо вимог Позивача про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Визначення моральної шкоди міститься у ст. 23 ЦК України та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якими під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У п. 3 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як передбачено абз. 2 п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов`язані з ними витрати та з чого при цьому виходить.

Саме на позивача покладено обов`язок довести, якими діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, надати докази на підтвердження вимог.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Сам по собі той факт, що ухвалою слідчого судді задоволено скаргу позивача та зобов`язано компетентних посадових осіб вчинити певні дії не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю працівників прокуратури та настанням шкоди.

До аналогічного висновку дійшов також Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі № 686/24223/17.

Крім того, абзацом другим пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд погоджується з доводами представника Національної поліції України щодо відсутності будь-яких правових підстав вважати протиправними дії органу досудового розслідування щодо вилучення грошових коштів Позивача, повернення вилучених коштів Позивачеві, оскільки Слідчий органу досудового розслідування діяв виключно в межах повноважень, передбачених КПК України.

Наявна обставина сама по собі виключає можливість відшкодування моральної шкоди Позивачеві, оскільки відсутній такий елемент складу цивільного правопорушення як протиправність діяння.

Поряд із цим Позивач у позовній заяві не навів жодних доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральної шкоди, внаслідок протиправних дій органу досудового розслідування.

Позивач неконкретизує якихсаме моральнихстраждань йомубуло завдано.Твердження Позивача,що «обшукпроведенийу помешканні де живе ОСОБА_1 глибоко вразили як його самого так і членів його родини. Внаслідок цього психічного впливу, це призвело до погіршення якості його життя та членів його сім`ї». Суд зауважує, що проведення такої слідчо-розшукової дії як обшук здійснювалося ГСУ НПУ на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2020 № 757/6554/20-к відповідно до положень КПК України.

Щодо твердження Позивача, що вилучення на тривалий час та незаконне неповернення йому грошових коштів позбавило його можливості користування власними грошовими коштами, виконувати необхідні йому дії для придбання для ведення нормального способу життя речей, однак будь-яких доказів на підтвердження упущеної вигоди у зв`язку із неможливістю користування грошовими коштами, неможливості забезпечувати себе базовими потребами Позивачем не надано.

Також Позивач наголошує на тому, що представники слідчих органів надали інтерв`ю одному із провідних республіканських засобів інформації, а саме телеканалу 1+1 де звинуватили очолювану ним компанію у тому, що вона займається протизаконною діяльністю при цьому справа з обшуком привернула увагу громадськості та інших засобів масової інформації, що призвело до погіршення відносин ОСОБА_1 з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У матеріалах справи відсутні як сам матеріал із вказаним інтерв`ю, так і будь-які докази, що підтверджують нанесення репутаційних збитків Позивачеві внаслідок оприлюднення інформації про проведення у Позивача обшуку в рамках кримінального провадження № 12019000000000666.

Також не може вважатися доказом заподіяння моральної шкоди Позивачеві той факт, що Позивач був «вимушений організовувати та подавати скрги, заяви на дії органів, що проводили досудове розслідування з метою захисту своїх порушених прав», оскільки це є виключно правом особи, що передбачено Конституцією України, іншими актами законодавства України. Використання всіх передбачених законом національних засобів юридичного захисту своїх прав і свобод здійснюється особою за її волевиявленням, без будь-якого примусу.

Крім цього, суд зазначає, що Конституційний судУкраїни урішенні від03.10.2001№ 12-рп/2001у справіпро відшкодуванняшкоди державоювказує наступне:«Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні».

Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.

Так, згідно з частиною 2 статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

За результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 по справі №635/6172/17 (п.95) викладено наступну позицію: «Велика Палата Верховного Суду нагадує, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсацій), немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.»

Вищезазначене узгоджується з постановами Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі 242/4741/16-ц (п.44) та від 25.03.2020 по справі №641/8857/17 (п.64).

Отже, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, викладеному в постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц.

Державна казначейська служба діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення4), відповідно до пункту 2 якого, вона у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України і Міністра фінансів України. Згідно з Положенням, також забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади.

Тобто, Державна казначейська служба виступає від власного імені, самостійно відповідає, за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України, таким чином, жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав, а тому не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів, а тому є неналежним відповідачем.

Отже, Позивачем належними і допустимими доказами не було обґрунтовано позовні вимоги, а тому в задоволенні позовних вимог, суд відмовляє.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні уточненого позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.11.2023 року.

Головуючий: М.Б.Баличева