Постанова

від 22.04.2024 по справі 363/219/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/5609/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 363/219/22

22 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гутаріна Ярослава Миколайовича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Баличевої М.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МПД-Україна», Приватне підприємство «МГІД-Україна», Старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Міський Іван Іванович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органом попереднього (досудового) слідства,-

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МПД-Україна», Приватне підприємство «МГІД-Україна», Старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Міський Іван Іванович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органом попереднього (досудового) слідства.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що в період з 20 липня 2019 року по 29квітня 2021 року Головним слідчим управлінням Національної поліції України під процесуальним керівництвом офісу Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування в кримінальному провадженні №12019000000000666 за ч. 3 ст. 176, ч. 2 ст. 200 КК України. Згідно з листом № 09/3/1-9502-20 від 04серпня 2021 року заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудового розслідування Генеральної прокуратури України А. Геворкяна його було повідомлено, що 29квітня 2021 року слідчим Головного слідчого управління Національної поліції у кримінальному провадженні №12019000000000666, винесено постанову про його закриття на підставі ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування.

Зазначав, що під час проведення досудового розслідування співробітниками правоохоронних органів (НПУ та ГПУ) були грубо порушені його законні права внаслідок чого йому була нанесена матеріальна та моральна шкода у значних розмірах, а саме: 27лютого 2020 року в вищенаведеному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2020 (№757/6554/20-к) у нього вдома було проведено обшук, в ході якого було вилучено велику суму грошових коштів (82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів та 1 710 000 танзанійських шилінгів), документи, банківські картки, телефон, електронні носії інформації, комп`ютер.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року (№757/9745/20-к) накладено арешт на грошові кошти, що вилучені під час провадення обшуку 27 лютого 2020 року.

27 липня 2020 року ухвалою Київського апеляційного суду (справа №757/9745/20-к) було скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03квітня 2020 рокув частині накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , вилучені під час проведення обшуку 27 лютого 2020 року, а саме: 82 889 доларів США, 55 300 гривень, 1 355 євро, 10 150 російських рублів, 1 710 000 танзанійських шилінгів, та в цій частині постановлену нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценка М.О. про арешт майна.

Судом апеляційної інстанції було встановлено факт неправомірного вилучення у нього валютних цінностей (фактично їх протиправного арешту) та недоведення прокурором необхідності в їх арешті.

Вказував, що відповідно до частини 3 статті 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі,відповідно, всього або частини тимчасово вилученого майна. Однак майно і валютні цінності повернуті не були та жодної відповіді на клопотання ним не отримано, тому він вимушений був вживати додаткових зусиль для захисту свого права: неодноразово звертався до Національної поліції України і Офісу Генеральної прокуратури України із вимогою про виконання судового рішення Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року та повернення майна та валютних цінностей, а також оскаржувати бездіяльність органу досудового розслідування до суду.

20 квітня 2021 року закінчились процесуальні строки досудового розслідування по кримінальному провадженню №12019000000000666. Жодній особі по вищезазначеній справі не було пред`явлене звинувачення.

29 квітня 2021 року старшим слідчим в ОВС ГСУ НП України Міським І.І. , була прийнята постанова про закриття кримінального провадження №12019000000000666 на підставі ч.1 ст. 284 КПК України.

Після того, як кримінальне провадження було закрите, слідчий ще тривалий час не повертав йому, ОСОБА_4 , валютні цінності та майно. Лише 25 червня 2021 року йому були повернуті грошові кошти (82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів та 1 710 000 танзанійських шилінгів), а 17 серпня 2021 представнику ОСОБА_2 були повернуті документи, банківські картки, телефон, електронні носії інформації, комп`ютер, що вказує на те, що слідчий незаконно утримував вищезазначені майно та валютні цінності більше року.

Зазначав, що через грубе порушення прав органами досудового слідства, йому була завдана матеріальна і моральна шкода. Згідно з висновком експерта Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. заел. Проф. М.С. Бокаріуса" Хомутенко О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № 16780 від 25червня 2021 року, складеного на його замовлення, розмір матеріальної шкоди, спричинений державою, в особі її посадових осіб,громадянину ОСОБА_1 складає 193 071 грн. 55 копійок.

В частині вимог про відшкодування моральної шкоди позивач посилався на те, що він має певний авторитет і впізнаваність не тільки в Україні, а і за її межами, всвою чергу,вищезазначені дії співробітників НПУ і ГПУ призвели до отримання ним певних іміджевих втрат, необхідності додаткових дій щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, що постійно спричиняє душевні страждання, психологічний дискомфорт та втрату впевненості в житті. Розмір моральної шкоди визначений позивачем з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, ступеню вини відповідачів, вимог розумності та справедливості та з урахування прецедентних рішень Європейського суду з прав людини, та оцінений в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Враховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просив суд: стягнути солідарно з Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України на його користь матеріальну шкоду в сумі 193 071, 55 грн. і моральну шкоду в сумі 100 000 грн (а.с. 164-198 том 1).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МПД-Україна», Приватне підприємство «МГІД-Україна», Старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Міський Іван Іванович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органом попереднього (досудового) слідства відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гутарін Ярослав Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим, ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 19, 41, 56 та 62 Конституції України, ст. ст. 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) та ст. 1 Першого Протоколу до неї, ст. ст. 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування, шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 2, 10, 12, 81, 229, 263 ЦПК України, а також судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Верховного Суду (далі - ВС).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які посилався позивач в обгрунтування свої вимог.

Зазначає, що Київським апеляційним судом було встановлено факт неправомірного вилучення валютних цінностей та недоведення прокурором необхідності в їх арешті, що призвело до фактично протиправного арешту цього майна ОСОБА_1 .

Згідно із ч. 3 ст. 169 КПК України слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.

Відповідно до частини 3 ст. 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Таким чином, слідчий, прокурор були зобов`язані негайно повернути ОСОБА_1 протиправно вилучене у нього майно. Незважаючи на це, всупереч ч. 3 ст. 169 та ч. 3 ст. 173 КПК України, вилучене у ОСОБА_1 під час проведення обшуку 27 лютого 2020 року майно не було негайно йому повернуто.

Натомість вилучені грошові кошти були повернуті ОСОБА_1 лише 25 червня 2021 року, а вилучене майно- лише 17 серпня 2021 року. Внаслідок цього більше року з дня постановлення Київським апеляційним судом ухвали від 27 липня 2020 року, а рахуючи із дня протиправного вилучення майна - майже півтора року, ОСОБА_1 був неправомірно позбавлений конституційних прав володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Таким чином, на переконання сторони позивача, у ОСОБА_1 виникло гарантоване ст. 56 Конституції України право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, конкретизоване у ст. 1176 ЦК України і ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , прийняв сторону відповідачів на підставі недоведених у спосіб, визначений законом, тверджень, які містилися у їх відзивах.

Висновок суду першої інстанції про те, що слідчий не отримував у встановленому КПК України порядку копії ухвали Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року, а відтак, відсутні правові підстав вважати протиправними його дії у частині невиконання судового рішення щодо повернення вилучених коштів позивачеві, на думку сторони позивача, повністю спростовується доказами, які позивач надав у розпорядження суду та які знаходяться у матеріалах справи.

При цьому, суд першої інстанції описує вказані докази (листи про отримання відповідачами ухвали Київського апеляційного суду) у судовому рішенні, однак, у порушення вимог ст. 229 ЦПК України,безпосередньо не дослідив їх та не надав їм правової оцінкиу рішенні суду.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що слідчий, прокурор не були зобов`язані виконати ухвалу Київського апеляційного суду від 27.07.2020 року у справі № 11-сс/824/2332/2020, не відповідає обставинам справи, є помилковим, оскільки грунтується на неправильному тлумаченні положень КПК України та слугує виправданню протиправної бездіяльності сторони обвинувачення у кримінальному провадженні № 12019000000000666.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово протягом 2021 року подавав численні скарги, заяви, звернення, які адресувалися до ГСУ НПУ, ОГП та інших щодо неповернення майна, вилученого у нього за результатами проведення обшуку від 27.02.2020рокуу кримінальному провадженні № 12019000000000666.

Вказані обставини щодо звернень позивача до відповідачів з вимогою повернути гроші та майно були визнані судом та під сумнів ним не ставилися, як і не заперечувалися відповідачами.

Проте, всупереч встановленим обставинам в своєму рішенні, суд першої інстанції зауважив, що здійснення позивачем перерахованих заходів в межах кримінального провадження не має жодного значення для розгляду справ про деліктну відповідальність та встановлення наявності її обов`язкових складових, оскільки саме по собі звернення до органів досудового розслідування, прокуратури, суду із заявами, скаргами, клопотаннями свідчать лише про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень та бездіяльності правоохоронних органів і не може вважатися безумовним доказом неправомірності цих процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Такий висновоксуду першої інстанції, на думку сторони позивача, не відповідає обставинам справи, оскільки факт неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності органу, слідчого та прокурора щодо вилучення та утримання грошових коштів та майна ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12019000000000666 було встановлено, як ухвалою Київського апеляційного суду від 27.07.2020 у справі 11-сс/824/2332/2020, так і ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05.11.2020 року у справі №757/35286/20-к.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, втіленою у постанові Касаційного цивільного суду від 11.12.2019 року у справі №320/4938/17, преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином, вказані обставини можна вважати встановленими.

Також звернув увагу на те, що після прийняття ухвали Київським апеляційним судом 27.07.2020 року норми кримінального процесуального закону, а саме: ч. 3 ст. 169 та ч. 3 ст. 173 КПК України, прямо визначали негайне повернення майна та грошей їх власнику, що створило у ОСОБА_1 законне очікування на відновлення порушеного права на мирне володіння своїм майном та грошима.

Не надана судом першої інстанції оцінка того, що відповідач (Офіс ГП) та відповідач (ГСУ НПУ), всупереч вимогам статей 129-1, 131-1 Конституції України, статті 8 Закону України «Про прокуратуру» та ст. ст. 1,7 Закону України «Про Національну поліцію», протиправно не виконували наведених імперативних вимог чинного законодавства та судових рішень, які набрали законної сили, що спричинило порушення прав громадянина ОСОБА_1 .

Судом проігноровано і той факт, що за заявами позивача проти осіб, які проводили досудове розслідування кримінального провадження № 12019000000000666 порушено кілька кримінальних проваджень, які розслідуються на теперішній час.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів факту протиправних дій відповідачів (ГСУ НПУ та ОГП), що призвели до заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, та не конкретизував, у чому саме вони полягали, сторона позивача вважає таким, що не відповідає обставинам справи.

З порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права зроблений висновок суду першої інстанції про те, що наданий позивачем висновок експерта не може підтвердити факт матеріальної шкоди, спричинений внаслідок рішення державного органу, оскільки базується лише на власному розрахунку, з огляду на таке.

Судом не взято до уваги, що дослідження виконувалося Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса», який є державною спеціалізованою установою, яка здійснює судово-експертну діяльність, визначену ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», а висновок експерта Хомутенко О.В. № 16780 від 25.06.2021 року виконувався на підставі Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), а також відповідно до Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) та офіційно зареєстрованої Методики «Методи, способи та прийоми, які використовуються при проведенні судово-економічних експертиз» реєстраційний код 11.0.08, а дослідження проводилися відповідно до вимог ДСТУ EN ISO|IEC 17020:2014 ( TSO|IEC 17020:2012) Атестат про акредитацію за № 7054 тип А зареєстрований у реєстрі 18.03.2020 року, дійсний до 17.03.2025 року.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічугін проти Росії» від 6 червня 2017 року, відмова національних судів визнавати висновки підготовлені «спеціалістами» в якості доказів порушує принцип рівності сторін. Відповідно, у таких випадках констатує порушення пункту 1 і підпункту (d) пункту 3 статті 6 Конвенції.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 106 ЩІК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, то ненадання оцінки судом першої інстанції висновку експерта свідчить про порушення судом норм процесуального права та про неправильне застосування норм матеріального права.

Не відповідає обставинам справи і випливає із неправильного застосування судом норм матеріального праваі висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження упущеної вигоди у зв`язку із неможливістю користування ним своїми грошовими коштами, неможливості забезпечувати себе базовими потребами, оскільки стороною позивача на підтвердження розміру матеріальних збитків надано висновок експерта.

Отже, необгрунтоване неврахування судом результатів судово-економічної експертизи, наведених у ній висновків, не може свідчити про відсутність упущеної вигоди як такої, або ж про відсутність будь-яких доказів на підтвердження упущеної вигоди.

Таким чином, на думку сторони позивача, суд першої інстанції при встановленні факту заподіяння позивачу матеріальної шкоди та її розміру допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, зроблені судом висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, а також судом було допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо вимог в частині відшкодування моральної шкоди зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги моральні страждання, заподіяні позивачеві протиправним вилученням та утриманням його майна, ігноруванням законних вимог позивача про його повернення, а також значними репутаційними втратами, завданими позивачеві внаслідок розголошення відомостей про те, що він особисто та очолювана ним компанія фігурують у кримінальному провадженні № 12019000000000666.

Так, ОСОБА_1 має певний авторитет і впізнаваність не тільки в Україні, а і за її межами. Тож відповідні дії співробітників органу досудового розслідування та прокуратури призвели до певних іміджевих втрат та необхідності вжиття ним додаткових дій для захисту честі, гідності та ділової репутації.

Зокрема, представники органу досудового розслідування надали інтерв`ю одному із провідних республіканських засобів інформації, а саме телеканалу 1 + 1, де звинуватили очолювану ним компанію у тому, що вона займається протизаконною діяльністю. Крім того, відповідна інформація була оприлюднена на офіційному сайті кіберполіції під назвою «Кіберполіція викрила рекламні агенції, що фінансували вебсайти із піратським контентом». Таким чином, вже у заголовку цієї статті співробітники НПУ у стверджувальній формі висловилися щодо вчинення злочину співробітниками рекламних агенцій, порушуючи тим самим презумпцію невинуватості.

Також інформацію про проведення обшуку у очолюваній ОСОБА_1 компанії та про перебіг досудового розслідування розміщувала на своєму веб-сайті ГО «Ініціатива чисте небо» (партнер 1 + 1 медіа), яка діє на підставі Меморандуму про взаєморозуміння між Національною поліцією України та представниками медіаіндустрії та громадськості від 2016 року та, вочевидь, отримувала інформацію про перебіг слідства безпосередньо від співробітників ГСУ НПУ, а саме: у розділі новини у лютому 2020 року розміщена стаття із назвою «Що сталося з рекламними агентствами MG1D та Adwise - погляд «Чистого неба»».

В матеріалах справи знаходяться усі відповідні матеріали, однак суд, всупереч вимог ст. 229 ЦПК України, під час розгляду справи безпосередньо не дослідив ці докази у справі, не ознайомився з письмовими та електронними доказами.

Отже, тривала протиправна бездіяльність відповідачів викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішень, розчаруванням в діяльності правоохоронних органів та додатковим психічним напруженням, викликаним дискримінацією під час розгляду його клопотань, заяв і скарг, які не розглядалися і належно не вирішувались. Сама по собі значна тривалість періоду, протягом якого відповідачі не відновлювали порушені ними конституційні права позивача, привела до заподіяння йому моральної шкоди.

Вказував, що розрахунок моральної шкоди, яку відповідачі (ГСУ НПУ та ОГП) завдали громадянину ОСОБА_1 , та який не взяв до уваги суд, здійснювався на підставі рішень ЄСПЛ стосовно подібної судової практики, а саме: рішення ЄСПЛ у справі «Криволапов проти України» (заява № 5406/07) від 02 жовтня 2018 р., яким стягнуто з держави Україна на користь заявника 20 тисяч євро (що складає 784 000 гривень по курсу НБУ на час судового розгляду (1 євро коштує 39,2 гривні); рішення ЄСПЛ по справі «Шагін проти України» (заява № 20437/05) від 10 грудня 2009 р., яким стягнуто з держави Україна на користь заявника 2 тисячі євро (що складає 78 400 гривень по курсу НБУ на час судового розгляду); рішення ЄСПЛ "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) від 9 січня 2013 р., яким стягнуто з держави Україна на користь заявника 6 тисяч євро відшкодування моральної шкоди (що складає 235 200 гривень по курсу НБУ на час судового розгляду).

Тому, з урахування наведеної практики ЄСПЛ щодо визначення розміру компенсації завданої протиправними діями органів держави шкоди моральної шкоди, яку можна вважати усталеною, позивач вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 100 000,00 гривень є такою, що відповідає характеру правопорушення, глибині страждань ОСОБА_1 , ступеню вини відповідачів, вимогам розумності та засадам справедливості.

Також, звернув увагу на те, що повернення ОСОБА_1 вилучених у нього валютних цінностей та майна не позбавляє позивача права звернутися за компенсацію періоду дії порушення його прав, що підтверджується і практикою ЄСПЛ, а саме: рішенням ЄСПЛ у справі «Антонюк проти України» від 11 грудня 2008 року за заявою № 17022/02, у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 р. за заявою № 67534/01, де суд звернув увагу, що той факт, що зазначене рішення було виконано повністю, не позбавляє заявницю статусу жертви щодо періоду, коли рішення залишалося невиконаним.

Ввважає, що ігнорування судом практики ЄСПЛ, на яку посилався позивач, а також відсутність будь-яких посилань на ці або інші рішення ЄСПЛ у тексті рішення суду першої інстанції свідчать про порушення судом норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) та про неправильне застосування ним норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Національної поліції України Владислав Медведський просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшоввірноговисновку про те, що позивачем не доведено наявність трьох обов`язкових складових деліктної відповідальності відповідно до вимог статей 1173, 1174 ЦК України. Позивач наводить виключно послідовність подій та фактів, які стосуються здійснення кримінального провадження № 12019000000000666».

На думку сторони відповідача Національної поліції України, позивач фактично у межах даного цивільного провадження порушує питання, які безпосередньо стосуються здійснення кримінального провадження № 12019000000000666. Однак цивільне судочинство у даному випадку не може підміняти механізм оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, їх посадових та службових осіб.

Також вказує, що ухвала Київського апеляційного суду у справі № 11-сс/824/2332/2020 від 27 липня 2020 року не надходила до органу досудового розслідування у встановленому КПК України порядку, у зв`язку з чим виконання такого судового рішення було неможливим.

А посилання позивача на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05.11.2020 року у справі № 757/35286/20-к, якою нібито було задоволено частково скаргу представника позивача на дії (бездіяльність) слідчого (прокурора) у кримінальному провадженні № 12019000000000666, є безпідставним, оскільки в матеріалах справи наявна лише вступна та резолютивна частина вказаної ухвали суду, при цьому за резолютивною частиною ухвали судом було лише зобов`язано копію скарги адвоката Кругового Д.С. в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого (прокурора) щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 12019000000000666 направити процесуальному керівнику у кримінальному провадженні № 12019000000000666, для прийняття процесуального рішення в порядку ст. 169 КПК України.

Таким чином Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/35286/20-к не було констатовано бездіяльність слідчого (прокурора) щодо неповернення вилученого майна позивачеві у кримінальному провадженні № 12019000000000666.

Не може вважатися додатковим підтвердженням протиправності дій з боку ГСУ НПУ та ОГПУ і та обставина, що за заявами ОСОБА_2 проти осіб, що проводили досудове слідство, порушено кілька кримінальних проваджень, які розслідуються на теперішній час № 62021100010000280 та № 62021100010000281, оскільки, відповідно до виморг статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. В матеріалах справи № 363/219/22 відсутні копії будь-яких процесуальних чи судових рішень, прийнятих за результатами розслідування вказаних кримінальних проваджень, якими були б встановлені факти вчинення співробітниками ГСУ НПУ чи ОГПУ кримінальних правопорушень під час здійснення ними досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019000000000666.

Усі викладені обставини були повно та всебічно досліджені судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги стосовно неповного з`ясуваннясудом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, є необгрунтованими.

В частині наданого позивачем висновку експерта сторона відповідача Національної поліції України зазначає, що відповідно до частини другої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Натомість, у наданому позивачем висновку експерт виходить за межі власної компетенції, безпідставно презюмуючи наявність заподіяної позивачеві шкоди.

Крім того, у висновку експерта для встановлення розміру завданих збитків було взято показник облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти. У свою чергу, у ході експертного дослідження експертом було здійснено конвертацію іноземної валюти (а саме 82 869 доларів США, 1 355 євро, 10 150 російських рублів, 1 710 000 танзанійських шилінгів) в національну валюту - гривню з метою визначення розміру завданих збитків на основі показника облікової ставки Національного банку України, що прямо суперечить призначенню цього монетарного інструменту, відповідно до законодавства України, та правозастосовчій практиці Верховного Суду.

До того ж, розрахунок шкоди від незаконного вилучення валютних цінностей здійснено експертом, починаючи з 27.02.2020 року (дати вилучення готівкових грошових коштів на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12.02.2020 року у справі № 757/6554/20-к.

При цьому, експертом було проігноровано такі факти: з 27.02.2020 року по 27.07.2020 року вилучені кошти мали статус тимчасово вилученого майна, а в подальшому перебували під арештом (відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2020 року у справі № 757/9745/20-к); з 27.07.2020 року по 29.04.2021 року вилучені кошти не поверталися слідчим, оскільки йому не було направлено в установленому КПК України порядку копію судового рішення про скасування арешту вилучених грошових коштів; з 29.04.2021 року по 25.06.2021 року вилучені кошти не поверталися слідчим у зв`язку з неможливістю позивача вчасно прибути до органу досудового розслідування за поверненням грошових коштів, про що позивач був належним чином повідомлений (як вже було зазначено у пункті 1 відзиву на позовну заяву).

Викладені аргументи, на переконання відповідача Національної поліції України, додатково підтверджують висновок суду першої інстанції про те, що наданий позивачем висновок експерта не може вважатися належним, допустимим та достовірним доказом заподіяння шкоди позивачеві.

З огляду на відсутність такого обов`язкового елементу складу деліктного правопорушення, як завдана матеріальна шкода, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог позивача є законним та обгрунтованим.

Стосовно відшкодування моральної шкоди зазначає, що доводи позивача з приводу заподіяння йому моральної шкоди не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами відповідно до вимог ЦПК України.

Позивач свідомо ігнорує той факт, що проведення такої слідчо-розшукової дії, як обшук, здійснювалося відповідачем Національною поліцією Українина підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12.02.2020 року № 757/6554/20-к відповідно до положень КПК України.

До того ж, відповідач Національна поліція Українине відповідає за зміст публікацій, оприлюднених у засобах масової інформації, і позивач, якщо вважає, що внаслідок оприлюднення відповідної інформації в окремих засобах масової інформації, були порушені його особисті немайнові права, вправі звернутися до відповідного медіа з правом на відповідь або вимогами про спростування недостовірної інформації.

Не може вважатися доказом заподіяння моральної шкоди позивачеві той факт, що позивач був «вимушений організовувати та подавати скарги, заяви на дії органів, що проводили досудове розслідування з метою захисту своїх порушених прав», оскільки оскарження в установленому законом порядку рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є виключно правом особи, що передбачено Конституцією України, іншими актами законодавства України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Офісу Генерального прокурора України- Анастасія Омельченко просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Зазначає, що безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо незаконного утримання його готівкових коштів, чим йому було спричинено матеріальну та моральну шкоду.

Офіс Генерального прокурора не вчиняв жодних протиправних діянь у ході здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666, а діяв виключно в спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції в рішенні суду правильно зазначено, що проведення такої слідчо-розшукової дії, як обшук, здійснювалося на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2020року № 757/6554/20-к відповідно до положень КПК України.

За результатом проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, слідчим виявлено та вилучено готівкові кошти, які були тимчасово вилученим майном, та на які згодом ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2020 у справі № 757/9745/20-к накладено арешт.

Офісом Генерального прокурора 22.04.2020 року за вх. № 76923-20 отримано відповідну ухвалу Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/9745/20-к, вказане судове рішення долучено до матеріалів кримінального провадження, оскільки ним частково задоволено клопотання прокурора про накладення арешту на грошові кошти, вилучені під час обшуку.

Тобто, судом встановлено правомірність вилучення вказаних грошових коштів, виходячи зі змісту доказів, наданих стороною обвинувачення, а також враховуючи доводи, зазначені у клопотанні про арешт майна.

З урахуванням таких обставин, вилучені кошти на законних підставах перебували в органу досудового розслідування.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27.07.2020 року у справі № 11-сс/824/2332/2020 арешт, накладенийна вказані вище готівкові кошти, скасовано, внаслідок чого кошти набули статусу тимчасово вилученого майна, яке необхідно повернути володільцю.

Так, відповідно до ст. 535 КПК України (звернення судового рішення до виконання) суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов`язок виконати судове рішення.

Посилаючись на вказану норму кримінального процесуального законодавства, слідчим повідомлено позивача, що відповідне рішення Київського апеляційного суду невідкладно, та у передбачений КПК України термін буде виконано в разі його надходження до ГСУ НПУ у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Водночас, слідчим Головного слідчого управління Національної поліції України 29.04.2021 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12019000000000666, на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Вказана постанова не скасована.

При цьому, як тільки перестали існувати підстави для утримання вилучених коштів, органом досудового розслідування були вчинені невідкладні дії щодо їх повернення позивачеві.

Одразу ж, після закриття кримінального провадження, за допомогою мобільного телефону, слідчим негайно проінформовано ОСОБА_1 , а також його представника про необхідність прибуття до ГСУ НПУ для повернення готівкових коштів та вилученого в ході обшукумайна.

Крім того, нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, є ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон), а також Положення про застосування цього Закону, затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41.

У статті 3 Закону наведено вичерпний перелік видів майна, яке у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається).

Статтею 3 Закону не передбачено такої категорії майна, що відшкодовується (повертається), як упущена вигода за ймовірного використання грошових коштів, вилучених у особи органом досудового розслідування.

За таких обставин, положення Закону не застосовуються до вимоги ОСОБА_1

Загальні положення законодавства щодо матеріальної шкоди містяться у ст. 22 ЦК України. Так, відповідно до цієї норми ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Разом з тим, позивачем вимоги про стягнення майнової шкоди не обґрунтовуються жодними нормами чинного законодавства, у позовній заяві містяться лише посилання на висновок експерта.

Щодо вказаного висновку експерта, суд першої інстанції погодився з доводами, наданими Офісом Генерального прокурора, та констатував, що у висновку зазначено ст. ст. 1048, 1056-1, 1061 Цивільного кодексу України, які регулюють зобов`язання у сфері договірних правовідносин, що виникають із договору позики, кредиту та банківського вкладу. Відповідно, зазначені норми не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки останні є позадоговірними та регулюються нормами, які викладено у главі 82 Відшкодування шкоди підрозділу 2 Недоговірні зобов`язання Цивільного кодексу України.

Звертає увагу на те, що Офісом Генерального прокурора 28.12.2021 року за вх. № 302779-21 отримано ухвалу Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/35286/20-к. Вказаним судовим рішенням зобов`язано процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 12019000000000666 розглянути скаргу адвоката Кругового Д.С. в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна (грошових коштів), в порядку ст. 169 КПК України.

Однак, прийняття будь-якого рішення, в тому числі щодо виконання ухвали у справі № 757/35286/20-к, процесуальними керівниками в закритому кримінальному провадженні є неможливим та таким, що порушує засади КПК України. До того ж, як зазначалося, вилучені кошти повернуто позивачу ще 25.06.2021 року.

Сам по собі той факт, що ухвалою слідчого судді задоволено скаргу позивача та зобов`язано компетентних посадових осіб вчинити певні дії не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю працівників прокуратури та настанням шкоди.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, що здійснення позивачем перерахованих заходів в межах кримінального провадження не має жодного значення для розгляду справ про деліктну відповідальність та встановлення наявності її обов`язкових складових, оскільки саме по собі звернення до органів досудового розслідування, прокуратури, суду із заявами, скаргами, клопотаннями свідчать лише про реалізацію позивачем,передбаченого КПК України, права на оскарження процесуальних рішень та бездіяльності правоохоронних органів і не може вважатися безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (такий висновок узгоджується із правовими позиціями викладеними у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 912/1049/19, від 11.01.2023 у справі № 591/8842/21).

Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності прокурора під час досудового розслідування не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди і, навіть сам факт задоволення таких скарг, не свідчить про протиправність дій органів досудового слідства та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.

Таким чином, позивачем не надано жодного належного доказу завдання шкоди неправомірними діями Офісу Генерального прокурора, розміру шкоди, а також причинного зв`язку між завданням шкоди та діями (бездіяльністю) Офісу Генерального прокурора.

Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гутарін Ярослав Миколайович підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.

Представники відповідачів Національної поліції України - Медвинський Владислав, Офісу Генерального прокурора України - Стрільчук Людмила просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники відповідача Державної казначейської служби України та третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «МПД-Україна», Приватного підприємства «МГІД-Україна», Старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Міський Іван Іванович в судове засідання не з?явились.

Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представника відповідача Державної казначейської служби України та представників третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «МПД-Україна», Приватного підприємства «МГІД-Україна», Старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Міського Івана Івановича.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., поснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20 липня 2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176 Кримінального кодексу України (а.с. 12-13 том 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року у справі № 757/6554/20-к надано дозвіл слідчим слідчої групи та прокурорам групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20 липня 2019 року на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , власником домогосподарства за вказаною адресою, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно є ОСОБА_1 , перебуває в користуванні ОСОБА_1 , з метою виявлення та вилучення речей, предметів та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні за переліком ( а.с.14-17том 1).

З протоколу обшуку від 27лютого 2020 року вбачається, що в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20 липня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року (справа №№757/6554/20-к) було проведено обшук за місцем проживання гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено, у тому числі: 82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів; документи; банківські картки; телефон; електронні носії інформації; комп`ютер (а.с.18-27 том 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2020 року (справа №757/9745/20-к) накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , вилучені під час проведення обшуку 27лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів. У задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено (а.с.34-38 том 1).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року у справі № 11-сс/824/2332/2020 апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_1 , адвоката Кругового Д.С., задоволено. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від від 03 квітня 2020 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценка М.О. та накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , вилучені під час проведення обшуку 27лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 82 869 доларів США, 55 300 гривень, 1 355 євро, 10 150 російських рублів, 1 710 000 танзалійських шилінгів, скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценко М.О. про арешт майна (а.с. 28-33том 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року ( справа № 757/14837/21-к) зобов`язано компетентних посадових осіб ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 17 березня 2021 року про вчинення кримінального правопорушення та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.105-106том 2).

29 квітня 2021 року Слідчим у кримінальному провадженні № 12019000000000666 було прийнято постанову про закриття кримінального провадженняна підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування(а.с. 124-127 том 6).

З листів Національної поліції України за вих. № 14099/кл/24/9/3-2021 від 29.04.2021 року, № 19998кл/24/9/3-2021 від 18.06.2021 року, № 3717/Д-3617кл від 16.07.2021року на № 3617/Д-3617кл від 18.06.2021 року, вих. № 4034/Д-4034кл від 09.08.2021 року на № 4034/Д-4034кл від 09.07.2021 року, № 24/Д-5475 від 20.09.2021 року на № 24/Д-54755 від 09.09.2021року, № 24/Д-5603кл від 20.09.2021 року на № 24/Д-5603кл від 15.09.2021 року ОСОБА_6 повідомлено про те, що ГСУ здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176, ч. 2 ст. 200 ККУкраїни. 29.04.2021 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12019000000000666 на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. З у рахуванням викладеного, просять з`явитися до органу досудового розслідування, попередньо узгодивши час зі слідчим, для повернення раніше вилученого майна відповідно до порядку завершення досудового розслідування у формі закриття кримінального провадження (а.с. 64-67 том 1, а.с. 74, 75 том 3).

З копії розписки, складеної 25червня 2021 року о 10:14 год. вбачається, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти в повному обсязі, а саме: 55 300 гривень; 31 904 доларів США; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів; 50 965 доларів США, які були вилучені під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні № 12019000000000666 (а.с. 68 том 1).

Із наданих позивачем письмових доказів вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово протягом 2020 - 2021 років подавав скарги, заяви, клопотання, звернення, які адресувалися до ГСУ НП України, Офісу Генерального прокурора, ТУ Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, Київській міській прокуратурі щодо неповернення майна, вилученого за результатами проведення обшуку від 27 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 12019000000000666, та негайного повернення вилученого майна, заяви про вчинене кримінальне правопорушення, на бездіяльнічть стосовно виконання ухвали суду (а.с. 175-179 том 1, а.с. 59-60, 104, 108-113, 127-136, 152-156, 176-223 том 2, а.с. 177-251 том 3, а.с. 1-21, 62-174 том 4, а.с 1- 94, 136- 219 том 5).

Матеріали справи також містять листи-відповіді Печерського районного суду м. Києва на адвокатські запити щодо направлення та виконання ухвали Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року (а.с. 23-26 том 4).

До матеріалів справи долучені скрін-шоти зі змістом листування між слідчим та адвокатом, датовані 07.06.2021 року, 11.06.2021 року, 22.06.2021 року, 23.06.2021року, 24.06.2021року, 25.06.2021року(а.с.76-81 том 3).

17 червня 2021 року до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» на підставі адвокатського запиту звернувся ОСОБА_7 про призначення судово-економічної експертизиз підтвердження розрахунку розміру збитку для надання до суду.

Відповідно до висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Хомутенко О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № 16780 від 25 червня 2021 року - у обсязі наданих для дослідження документів, дані «розрахунку шкоди від незаконного вилучення валютних цінностей» у т.ч. в частині розрахунку розміру шкоди підтверджується в сумі 193 071 (сто дев`яносто три тисячі сімдесят одна) грн. 55 копійок.

Відхилення розміру шкоди за розрахунками експерта на 0,01 від даних, наданого на дослідження «розрахунку шкоди від незаконного вилучення валютних цінностей», виникло за рахунок округлення (а.с.39-45 том 1).

Згідно описової частини висновку № 16780 від 25червня 2021 року для встановлення розміру завданих збитків було взято показник облікової ставки Національного банку України, оскільки він використовується для визначення справедливого розміру плати за користування чужими грошима, що передбачено ст.ст. 1048, 1056-1, 1061 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовуОСОБА_1 до Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МПД-Україна», Приватне підприємство «МГІД-Україна», Старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Міський Іван Іванович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органом попереднього (досудового) слідства, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позову, оскільки позивачем не надано належних доказів завдання йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні зобов`язання держави діяти лише на підставі та в межах повноважень, та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України. Також не надано доказів існування факту заподіяння позивачу майнової шкоди діями відповідачів, факту їх протиправної поведінки, внаслідок чого йому могло б бути завдано шкоди, існування втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань які він поніс та співвідношення їх з розрахованим розміром моральних збитків до відповідачів.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життяі здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, її посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР.

Згідно із статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Фактичні обставини у справі, яка переглядається, вказують на те, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20 липня 2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 3 ст. 176, ч. 2 статті 200Кримінального кодексу України (а.с. 12-13 том 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року у справі № 757/6554/20-к надано дозвіл слідчим слідчої групи та прокурорам групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20 липня 2019 року на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , власником домогосподарства за вказаною адресою, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно є ОСОБА_1 , перебуває в користуванні ОСОБА_1 , з метою виявлення та вилучення речей, предметів та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні за переліком ( а.с.14-17том 1).

З протоколу обшуку від 27лютого 2020 року вбачається, що в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20 липня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року (права №№757/6554/20-к) було проведено обшук за місцем проживання гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено, у тому числі: 82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів; документи; банківські картки; телефон; електронні носії інформації; комп`ютер (а.с.18-27 том 1).

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить окремі норми: перша норма, яку закріплено в першому реченні першого пункту і яка має загальний характер, викладає принцип мирного володіння власністю; друга норма у другому реченні того ж пункту поширюється на випадки позбавлення права власності й передбачає для цього певні умови; третя норма, яку закріплено у другому пункті, допускає, що договірні сторони мають право, зокрема, контролювати використання власності відповідно до загального інтересу. Однак ці норми не є окремими, тобто не пов`язаними одна з одною. Друга і третя норми стосуються окремих випадків втручання у право на мирне володіння власністю, тому повинні тлумачитися за загальним принципом, закріпленим у першій нормі (рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі ISMAYILOV v. RUSSIA, № 30352/03, § 31).

Наявність законних підстав для вилучення грошових коштів має обов`язково бути предметом оцінки, оскільки ненаведення національними судами правових положень, як підстави вилучення суттєвої грошової суми, і очевидне протиріччя прецедентного права щодо національного законодавства, розглядається Європейським судом як таке, що не було сформульоване з такою точністю, щоб заявник міг передбачити наслідки його дій і ступеня, розумної при обставинах справи. Отже, втручання у право власності заявника не могло розглядатися як законне за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 червня 2005 року у справі BAKLANOV v. RUSSIA № 68443/01, § 46).

У справі, яка переглядється, судом встановлено, що обшук у домоволодінніза адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 (позивач у справі), проведено в рамках досудового розслідування кримінального провадження на підставах і в порядку, передбачених статтями 234, 236 Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2020 року (справа №757/9745/20-к) накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , вилучені під час проведення обшуку 27лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 82 869 доларів США; 55 300 гривень; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів. У задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено (а.с.34-38 том 1).

У вказаній справі №757/9745/20-к судом встановлено, що вилучені речі під час проведення обшуку оглянуто та постановою слідчого від 28 лютого 2020 року визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, у зв`язку з цим на данний час виникла необхідність у накладенні арешту на вказані речі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року у справі № 11-сс/824/2332/2020 апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_1 , адвоката Кругового Д.С., задоволено. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від від 03 квітня 2020 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценка М.О. та накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , вилучені під час проведення обшуку 27 лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 82 869 доларів США, 55 300 гривень, 1 355 євро, 10 150 російських рублів, 1 710 000 танзалійських шилінгів, скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Стаценко М.О. про арешт майна (а.с. 28-33 том 1).

Питання щодо повернення власнику грошових коштів, які на підставі постанови слідчого від 28 лютого 2020 року визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, за результатом перегляду ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03квітня 2020 року (справа №757/9745/20-к) не вирішувалось.

Отже, само по собі скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно не свідчить про незаконність дій відповідачів під час обшуку 27 лютого 2020 року та вилучення майна (грошових коштів), які на підставі постанови слідчого від 28 лютого 2020 року визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним. У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №461/233/17-ц.

Матеріали справи не містять та позивачем під час судового розгляду справи не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин щодо встановлення факту протиправності (неправомірності) дій службових осіб Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України при виконанні ухвали Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року у справі № 11-сс/824/2332/2020.

Подані позивачем ОСОБА_1 протягом 2020 - 2021 років скарги, заяви, клопотання, звернення, які адресувалися до ГСУ НП України, Офісу Генерального прокурора, ТУ Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, Київській міській прокуратурі, до суду щодо неповернення майна, вилученого за результатами проведення обшуку від 27 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 12019000000000666, та негайного повернення вилученого майна, заяви про вчинене кримінальне правопорушення, на бездіяльність стосовно виконання ухвали суду, свідчать про реалізацію особою свого процесуального права, передбаченого статтею 24 КПК України.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

У постанові від 22 квітня 2020 року (справа № 520/9306/17, провадження № 61-37014св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що реалізація особою свого процесуального права, передбаченого статтею 24 КПК України, задоволення слідчим суддею таких скарг, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Саме по собі визнання слідчим суддею бездіяльності відповідних посадових осіб правоохоронних органів під час досудового розслідування кримінального провадження беззаперечно не свідчить про завдання позивачу такими діями (бездіяльністю) посадових осіб будь-якої шкоди.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.

Правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

Матеріалами справи підтверджується та учасниками справи не заперечується, що 29 квітня 2021 року Слідчим у кримінальному провадженні № 12019000000000666 було прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України (в редакції чинній, на момент прийняття постанови) у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування (а.с. 124-127 том 6).

Листами за вих. № 14099/кл/24/9/3-2021 від 29.04.2021 року, № 19998кл/24/9/3-2021 від 18.06.2021 року Національна поліція України повідомила ОСОБА_2 про те, що ГСУ здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 176, ч. 2 ст. 200 ККУкраїни. 29.04.2021рокуслідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12019000000000666 на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. З урахуванням викладеного, просять з`явитися дооргану досудового розслідування, попередньо узгодивши час зі слідчим, для повернення раніше вилученого майна відповідно до порядку завершення досудового розслідування у формі закриття кримінального провадження (а.с. 74, 75 том 3).

З копії розписки, складеної 25червня 2021 року о 10:14 год. вбачається, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти в повному обсязі, а саме: 55 300 гривень; 31 904 доларів США; 1 355 Євро; 10 150 російських рублів; 1 710 000 танзанійських шилінгів; 50 965 доларів США, які були вилучені під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні № 12019000000000666 (а.с. 68 том 1).

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що сам по собі факт скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду.

Отже, позивач в ході розгляду справи не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, є його процесуальним обов`язком.

Таким чином, у справі, яка переглядається, позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) органу досудового розслідування Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України.

Відсутні правові підстави для задоволенні позову в частині вимог ОСОБА_1 щодо стягнення із відповідачів немайнової шкоди за поширення відносно нього недостовірної інформації у засобах масової інформації у зв`язку з недоведеністю, ненаданням позивачем переконливих доказів того, що розміщена інформація була поширена саме працівниками Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України та що факт її поширення порушив права позивача, що спростовує доводи апеляційної скарги позивача в цій частині вимог.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача в частині відшкодування ОСОБА_1 матеріальної шкоди (упущеної вигоди) в сумі 193 071 (сто дев`яносто три тисячі сімдесят одна) грн. 55 копійок у зв`язку із неможливістю користування грошовими коштами, розмір якої позивачем обгрунтовано висновоком експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Хомутенко О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № 16780 від 25 червня 2021 року за його замовленням, суд виходить з наступного.

Як слідує із висновку експерта, для встановлення розміру завданих збитків було взято показник облікової ставки Національного банку України та використаний для визначення розміру плати за користування чужими грошима, що передбачено ст.ст. 1048, 1056-1, 1061 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У справі, яка переглядається, позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, а судом не встановлено у діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на нього (их) обов`язку з відшкодування збитків.

При цьому, суд першої інстанції дав належну оцінку доводам позивача в частині наданого висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Хомутенко О.В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № 16780 від 25 червня 2021 року, який за правилами частини першої статті 110 ЦПК України, не має заздалегідь встановленої сили для суду і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, наданий позивачем висновок експерта не може підтвердити факт матеріальної шкоди ( упущеної вигоди) спричиненої позивачу внаслідок рішення державного органу, оскільки базується лише на власному розрахунку. У висновку експерта зазначено ст. ст. 1048, 1056-1, 1061 Цивільного кодексу України, які регулюють зобов`язання у сфері договірних правовідносин, що виникають із договору позики, кредиту та банківського вкладу. Відповідно, зазначені норми не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки останні є позадоговірними та регулюються нормами, які викладено у главі 82 Відшкодування шкоди підрозділу 2 Недоговірні зобов`язання Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МПД-Україна», Приватне підприємство «МГІД-Україна», Старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Міський Іван Іванович про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органом попереднього (досудового) слідства, оскільки на порушення обов`язку, передбаченого статями 12, 81 ЦПК України, позивачем не доведено підстави свого позову.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не змінюють суть ухваленого у справі судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недоведеності позовних вимог.

Разом з тим, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гутаріна Ярослава Миколайовича задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 3, 56 Контитуції України, ст.ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 110, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гутаріна Ярослава Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Судді: