Постанова

від 24.10.2023 по справі 381/1425/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 381/1425/19

провадження № 22-ц/824/1914/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ратнікової В. М.

при секретарі Усковій Я. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади села Велика Снітинка Фастівського району Київської області до Фастівської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення ради та витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Романа Миколайовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року в складі судді Осаулової Н. А.,

встановив:

02.04.2019 заступник керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області звернувся до суду із позовом до Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання рішення сільської ради недійсним та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння на користь територіальної громади.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області було виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Так, рішенням Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1200 га, що розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів, складених 17 жовтня 2018 року інженером-геодезистом ОСОБА_2 , за результатами топографо-геодезичних вишукувань, вказана земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу р. Снітка.

У зв`язку з цим рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки є незаконним та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню із чужого незаконного володіння.

Враховуючи викладене, прокурор просив суд: визнати недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області вищевказану земельну ділянку.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2019 року позовну заяву заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області повернуто заявникові.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області задоволено частково. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2019 року вказаний позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час прийняття оспорюваного рішення сільської ради спірна земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області і прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Київської області про продовження строку на усунення недоліків його апеляційної скарги, вказаних в ухвалі Київського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року. Апеляційну скаргу прокурора Київської області на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2019 року у вищевказаній справі визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу прокурора Київської області задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2020 року скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення, Верховний суд виходив з того, що проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області відсутній. Отже, застосуванню підлягали положення ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, які суди не застосували. Пред`являючи позов, прокурор надав суду планово-картографічні матеріали, складені 29 жовтня 2018 року інженером-геодезистом ОСОБА_2 , згідно з яких спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки і розташована у безпосередній близькості до водного об`єкта, тому посилання судів на необхідність надання дозволів на виконання геодезичних робіт чи сертифікатів на обладнання не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року вказаний позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області земельну ділянку з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гавриленко Р. М. просить рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свої доводи обґрунтовує тим, що генеральний план с. Велика Снітинка був затверджений у грудні 2014 року, який розміщено у загальному доступі на сайті Фастівської міської ради.

Даним генеральним планом визначені межі прибережної захисної смуги р. Снітка, які не накладаються на спірну земельну ділянку, яка була передана ОСОБА_1 у власність у березні 2018 року.

В матеріалах справи знаходяться викопіювання з генерального плану села Велика Снітинка, з яких очевидно, що встановлена генеральним планом прибережна захисна смута не може накладатись на спірну земельну ділянку.

Суд у своєму рішенні проігнорував дану обставину, хоча представник відповідача звертав увагу суду на даний факт та долучав до матеріалів справи викопіювання з генерального плану с. Велика Снітинка.

Вказує, що в оскаржуваному рішенні суд допустив пряме викривлення даних, які містяться у графічних матеріалах, оскільки зазначив, що земельна ділянка повністю накладається на прибережну захисну смугу, хоча згідно план-схеми ФОП ОСОБА_2 , вбачається лише часткове накладення.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що після відведення земельної ділянки змінилась прибережна захисна смуга через зміну русла р. Снітка, про що зазначено у листі Великоснітинської сільської ради №137 від 11.05.2019 року на ім`я заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури.

Зазначає, що єдине, що у даному листі безпідставно зазначено, що зміна русла сталось через дії ОСОБА_1 , що не відповідає дійсності, оскільки русла річок, особливо невеликих мають властивість змінюватися.

Крім того, вздовж (у безпосередній близькості) русла стоку дощових вод, які на план-схемі ФОП ОСОБА_2 зазначена як русло р. Снітка, розташовано більше десятка земельних ділянок, що зареєстровані на праві приватної власності за фізичними особами, але позов про витребування земельної ділянки Фастівська окружна прокуратура подала тільки відносно земельної ділянки ОСОБА_1 .

Вказує, що основне русло р. Снітка пролягає значно південніше від того русла, яке зазначено в план-схемах ФОП ОСОБА_2 , що добре видно з наявних у матеріалах справи викопіювань генерального плану, а той потічок, який ФОП ОСОБА_2 зазначає як русло р.Снітка, є руслом для скиду поверхневих вод, в дощові періоди дощові води по даному руслу впадають до р. Снітка, а в літній бездощовий період дане русло взагалі пересихає.

Відзначає, що ФОП ОСОБА_2 виготовляв свої план-схеми 18 жовтня 2018 року, що не може вважатися меженним періодом.

Оскільки генеральним планом с. Велика Снітинка встановлені межі прибережної захисної смуги р. Снітка, то суд не мав брати до уваги план-схему виконану ФОП ОСОБА_2 , на якій межі прибережної захисної смуги встановлені виходячи із нормативів визначених у ч. 2 ст. 60 ЗК України та ч. 2 ст. 88 ВК України.

Звертає увагу суду, що У 2020 році згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Київської області», с. Велика Снітинка було включено до складу Фастівської міської об`єднаної територіальної громади.

Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації відбулось 27.11.2020, а державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її реорганізації відбулась 30.06.2021, і з моменту припинення не могла виступати у даній цивільній справі як відповідач.

Неучасть у справі органу місцевого самоврядування призвела до плутанини із встановленими межами прибережних захисних смуг, а також до того, що на користь позивача було стягнуто судовий збір та витребувано земельну ділянку на користь неіснуючої територіальної громади с. Велика Снітинка.

Вказує, що аналізуючи позовні вимоги можна дійти висновку, що позивач звернувся до суду одразу і з негаторним та віндикаційним позовом одночасно.

У такому випадку суд першої інстанції мав залишити позовну заяву без руху запропонувати позивачу уточнити позовні вимоги шляхом обрання способу захист порушеного права, які не будуть суперечити один одному.

У відзиві на апеляційну скаргу Фастівська окружна прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/ 15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц.

Крім того, довідка головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо обліку земель станом на 01 січня 2016 року у державній статистичній звітності за формою 6-зем у складі сільськогосподарських угідь не підтверджує перебування спірної земельної ділянки до моменту її формування і відведення у складі земель сільськогосподарського призначення не виключає можливості віднесення її до земель водного фонду, оскільки в силу вимог ч. 3 ст. 60 ЗК Україниприбережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, у тому числі, земель сільськогосподарського призначення з відповідними обмеженнями.

Інші учасники справи правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гавриленко Р. М. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник Фастівської окружної прокуратури - прокурор Стовбчатий А. Ю. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалене рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

З огляду на те, що відповідно до рішення Фастівської міської ради №17-ІІ-VІІІ від 24.11.2020 Великоснітинську сільську раду було реорганізовано шляхом приєднання до Фастівської міської ради, судом апеляційної інстанції вирішено питання про зміну Великоснітинської сільської ради її правонаступником - Фастівською міською радою.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Р. М. підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та матеріали справи підтверджено, що 09 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1200 га, що розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області (т. 1, а. с. 122).

Рішенням Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 26 червня 2017 року № 2.2-XVII-VII ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Велика Снітинка в межах Великоснітинської сільської ради, площею 0,12 га (т. 1, а. с. 124).

07 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 із заявою про виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,12 га, яка розташована за адресою: с. Велика Снітинка в межах земель Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, на підставі рішення сесії Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 26 червня 2017 року № 2.2-XVII-VII (т. 1, а. с. 121).

На підставі договору на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 07 грудня 2017 року № 07-12/1 та рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 26 червня 2017 року № 2.2-XVII-VII фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 розроблено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3224981200:01:004:0149.

З матеріалів, які містяться у вказаному проєкті, вбачається, що були виконані комплекс робіт із розробки проєкту землеустрою, у тому числі, геодезичні роботи, які виконані геодезичним обладнанням, на які є свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, яке було додано до проєкту, а також підтвердження Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про реєстрацію апаратури СРНС (т. 1, а. с. 116-147).

Згідно з довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) головного управління Держгеокадастру у Київській області станом на 01 січня 2016 року, земельна ділянка, загальною площею 0,1200 га, яка була намічена до передачі у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, відноситься до категорії землі сільськогосподарського призначення Великоснітинської сільської ради (рядок 2.3; шифр рядка 21; графа 5). На час виготовлення проєкту будь-які обмеження у використанні земельних ділянок відсутні (т. 1, а. с. 126).

Відповідно до висновку державної експертизи про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 25 січня 2018 року № 589/82-18 «проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується» (т. 1, а. с. 146).

Рішенням Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у с. Велика Снітинка Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, площею 0,1200 га, кадастровий номер 3224981200:01:004:0149 (т. 1, а. с. 98).

За результатами топографо-геодезичних вишукувань, виконаних 17 жовтня 2018 року сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_2 , спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу річки Снітка (т. 1, а. с. 95).

Інженер-геодезист ОСОБА_2 має право на проведення таких робіт, що підтверджується копією кваліфікаційного сертифікату, виданого йому на підставі протоколу Кваліфікаційної комісії Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» від 21 грудня 2017 року № 12 (т. 1, а. с. 171).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу річки Снітинка, у відповідності до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, а тому рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню на користь територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області.

Колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

За приписами частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Згідно з частиною четвертою статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, згідно з якими громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Крім того, згідно з положеннями частини четвертої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Пунктами 1,4,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок визначення), передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проєктом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагенством і територіальними органами Держземагенствами. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України.

Згідно з пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18; від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18; від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області відсутній, отже судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом доказування у справі, яка переглядається, є відстань від меж спірної земельної ділянки до урізу води річки Снітка.

Пред`являючи позов, прокурор надав суду планово-картографічні матеріали, складені 29 жовтня 2018 року інженером-геодезистом ОСОБА_2 , згідно з яких спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки і розташована у безпосередній близькості до водного об`єкта.

Зазначена інформація узгоджується як з графічними матеріалами самого проєкту формування території, так і з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом від 03 липня 2019 року № 346-ДК/339/АП/09/01/-19 та актом узгоджувальної комісії Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області.

При цьому інженер-геодезист ОСОБА_2 має право на проведення таких робіт, що підтверджується копією кваліфікаційного сертифікату, виданого йому на підставі протоколу Кваліфікаційної комісії Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» від 21 грудня 2017 року № 12.

Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» суб`єктами топографо-геодезичної і картографічної діяльності є, зокрема, юридичні та фізичні особи, які володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням та у складі яких за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, що є відповідальним за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт.

Згідно з частиною 9 статті 5-1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» інженеру-геодезисту, який склав кваліфікаційний іспит, видається кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста у паперовій або електронній формі, що підтверджує відповідність особи кваліфікаційним характеристикам професії та її спроможність самостійно проводити топографо-геодезичні і картографічні роботи.

Довідка головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо обліку земель станом на 01 січня 2016 року у державній статистичній звітності за формою 6-зем у складі сільськогосподарських угідь, не є належним доказом на спростування обставин віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, оскільки перебування спірної земельної ділянки до моменту її формування і відведення у складі земель сільськогосподарського призначення не виключає можливості віднесення її до земель водного фонду, оскільки в силу вимог частини третьої статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, у тому числі, земель сільськогосподарського призначення.

Доводи апеляційної скарги про те, що у грудні 2014 року було затверджено Генеральний план села Велика Снітинка, яким визначено межі прибережної захисної смуги річки Снітинка та які не накладаються на спірну земельну ділянку, що була передана у власність ОСОБА_1 у березні 2018 року, є необґрунтованими.

"Генеральний план (основне креслення)" с. Велика Снітинка, наданий адвокатом Гавриленком Р. М. на підтвердження вказаної обставини, не є належним доказом, оскільки містить лише умовне позначення проектних нормативно прибережно-захисних смуг с. Велика Снітинка, без зазначення існуючих. Вказаний план також не містить позначення спірної земельної ділянки з зазначенням її розмірів та характеристики (а.с. 249 т. 2).

З цих підстав суд відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що на момент відведення земельної ділянки вона не перебувала у межах прибережної захисної смуги, а подальша зміна русла річки Снітинки не може бути підставою для витребування земельної ділянки у власника внаслідок зміни урізу води з природних чи штучних причин.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані суду докази та дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області, прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України, з огляду на те, що на його підставі відбулась незаконна передача землі водного фонду, яка розташована в межах 25-метрової прибережної захисної смуги річки Снітинка.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 18 травня 2022 року у справі № 469/649/17, від 18 січня 2023 року у справі №361/1308/19, які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, помилково виходив із того, що задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність держави на підставі статей 387, 388 ЦК України, а не статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України.

У пункті 46 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), пункті 81 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов.

Таким чином ефективним способом захисту в даній справі є позовна вимога про повернення земельної ділянки, яку слід розглядати як негаторний позов.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту порушеного права у вигляді витребування земельної ділянки є неефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Отже, рішення суду першої інстанції у частині визнання недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області прийнято з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а отже підлягає залишенню без змін.

В частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позові в цій частині.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про витребування земельної ділянки та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог, то враховуючи положення ч.13 ст.141 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судового збору в розмірі 1921 грн підлягає скасуванню.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 5 763 грн.

З урахуванням того, що апеляційна скарга частково задоволена, із Фастівської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 881,50 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Романа Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасувати, прийняти у цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади села Велика Снітинка Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судового збору в розмірі 1 921 грн скасувати.

Стягнути з Фастівської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 881,50 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.11.2023.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

В. М. Ратнікова