Окрема думка

від 21.02.2024 по справі 381/1425/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 381/1425/19 (провадження № 61-18599св23)

за позовом заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади села Велика Снітинка Фастівського району Київської області до Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, правонаступником якої є Фастівська міська рада, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення ради та витребування земельної ділянки

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Романа Миколайовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року у складі судді Осаулова Н. А.та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Кирилюк Г. М.,Рейнарт І. М., Ратнікової В. М.

У квітні 2019 року заступник керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області звернувся до суду з позовом до Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, правонаступником якої є Фастівська міська рада, ОСОБА_1 про визнання рішення сільської ради недійсним та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння на користь територіальної громади.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області було виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га, що розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області. Відповідно до планово-картографічних матеріалів, складених 17 жовтня 2018 року інженером-геодезистом Скороходом В. В. за результатами топографо-геодезичних вишукувань, вказана земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу р. Снітинка. У зв`язку з цим рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки є незаконним та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню із чужого незаконного володіння.

Позивач просив визнати недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області вищевказану земельну ділянку.

Суди розглядали справу неодноразово.

20 грудня 2019 року рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області у задоволенні позову відмовлено.

30 листопада 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2019 року залишено без змін.

17 березня 2021 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний суд керувався тим, що проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області відсутній. Застосуванню підлягали положення статті 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), які суди не застосували. Прокурор надав суду планово-картографічні матеріали, складені 29 жовтня 2018 року інженером-геодезистом Скороходом В. В. , згідно з яких спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки і розташована у безпосередній близькості до водного об`єкта, тому посилання судів на необхідність надання дозволів на виконання геодезичних робіт чи сертифікатів на обладнання не ґрунтуються на вимогах законодавства.

21 листопада 2022 року рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області позов задоволено. Визнано недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області земельну ділянку з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перебування спірної земельної ділянки до моменту її формування і відведення у складі земель сільськогосподарського призначення не виключає можливості віднесення її до земель водного фонду, оскільки прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області відсутній. Застосуванню підлягають положення статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України. Згідно планово-картографічних матеріалів, складених 29 жовтня 2018 року інженером-геодезистом Скороходом В. В. , спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки і розташована у безпосередній близькості до водного об`єкта. Зазначена інформація узгоджується як з графічними матеріалами самого проєкту формування території, так і з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом від 03 липня 2019 року № 346-ДК/339/АП/09/01/-19 та актом узгоджувальної комісії Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Суд першої інстанції зазначав, що прибережні захисні смуги вздовж річок не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України, а спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу р.Снітинка, яку було передано у власність ОСОБА_1 , тому оскаржуване рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII підлягає визнанню недійсним. Оскільки рішення Великоснітинської сільської ради від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII, яким земельна ділянка відведена у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства визнається недійсним, останній заволодів нею незаконно, без відповідних правових підстав, тому зазначена земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади.

24 жовтня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Р. М. задоволено частково.Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та стягнення з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судового збору в розмірі 1 921 грн скасовано, у задоволенні позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII щодо затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області, прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України, з огляду на те, що на його підставі відбулась незаконна передача землі водного фонду, яка розташована в межах 25-метрової прибережної захисної смуги р. Снітинка.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що на момент відведення земельної ділянки вона не перебувала у межах прибережної захисної смуги, адже генеральний план (основне креслення) с. Велика Снітинка, наданий адвокатом Гавриленком Р. М. на підтвердження вказаної обставини, не є належним доказом, оскільки містить лише умовне позначення проєктних нормативно прибережно-захисних смуг с. Велика Снітинка без зазначення існуючих; не містить позначення спірної земельної ділянки з зазначенням її розмірів та характеристики.

Суд апеляційної інстанції виснував, що ефективним способом захисту в цій справі є позовна вимога про повернення земельної ділянки, яку слід розглядати як негаторний позов. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді витребування земельної ділянки є неефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові у частині витребування земельної ділянки.

25 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гавриленко Р. М. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позову.

У мотивувальній частині касаційної скарги заявник зазначив, що вважає незаконними оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову про визнання недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII та не навів підстав для скасування судових рішень в частині вирішення вимоги про витребування земельної ділянки.

З огляду на межі касаційного розгляду справи, Верховний Суд переглядав оскаржувані судові рішення лише в частині позову про визнання недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18 (провадження № 61-16934св19), про те, що прибережні захисні смуги визначаються з урахуванням будь-якої містобудівної документації та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості.

Заявник зазначає, що за нового розгляду справи (після скасування попередніх судових рішень Верховним Судом) він надав докази того, що межі прибережної захисної смуги р. Снітинка були визначені генеральним планом с. Велика Снітинка і його земельна ділянка не накладається на визначену генеральним планом прибережну захисну смугу річки. Суди керувалися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України, залишивши без уваги генеральний план с. Велика Снітинка.

Фактичні обставини справ у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які посилаються суди, не є подібними до обставин у спірних правовідносинах, адже в жодній із вказаних справ містобудівною документацією не було встановлено межі прибережної захисної смуги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Гавриленка Р. М. залишено без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в цій частині залишено без змін.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що межі прибережної захисної смуги у межах населених пунктів визначаються з урахуванням містобудівної документації у цій сфері, у разі відсутності належної землевпорядної документації меж прибережних захисних смуг (не лише проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги) враховуються нормативні розміри прибережних захисних смуг, установлені статтею 88 ВК України. У справі відсутній проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги р. Снітинки, а генеральний план с. Велика Снітинка 2014 року, на який посилається ОСОБА_1 , не затверджений на пленарному засіданні Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області чи Фастівської міської ради як правонаступника.

Верховний Суд зазначив, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України 25-метрової прибережної смуги р. Снітинки, у зв`язку з чим передачею у власність земельної ділянки ОСОБА_1 порушується режим користування прибережною захисною смугою р. Снітинка, тому суди обґрунтовано виснували про те, що оскаржуване рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України, оскільки на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду.

З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України

до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

До земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Згідно з частиною четвертою статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, згідно з якими громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

У справі спір виник стосовно виділення земельної ділянки у приватну власність у межах прибережної захисної смуги р. Снітинка у с. Велика Снітинка Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Суди при вирішенні справи керувалися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України, а відповідач для встановлення меж прибережної захисної смуги р. Снітинка посилається на генеральний план с. Велика Снітинка.

Саме ці обставини входять до предмета доказування у справі та мали бути встановлені судами.

Відповідно до частини п`ятої статті87 ВК Українизовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проєктами.

Згідно із частинами шостою-восьмою статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проєктами землеустрою.Проєкти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини третьої статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проєктами землеустрою.Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Законодавством визначено порядок розроблення, погодження та затвердження проєкту визначення розмірів і меж водоохоронних зон, у межах яких виділяються землі прибережних захисних смуг.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 87 ВК України).

Згідно з пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України.Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проєктом на основі нормативно-технічної документації. Проєкти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що межі прибережної захисної смуги у межах населених пунктів визначаються з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері. У разі відсутності належної землевпорядної документації меж прибережних захисних смуг (не лише проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги) враховуються нормативні розміри прибережних захисних смуг, установлені статтею 88 ВК України, та орієнтовнірозміри і межі водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

Така правова позиція сформована Верховним Судом України (постанови від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-155цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14, від 10 червня 2015 року у справі № 6-162цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-523цс15 й безліч інших), продовжила існувати у практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження№ 14-76цс18; від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18; від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження №14-208цс18; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, провадження №14-452цс18 та інші), та від неї не відступала Велика Палата Верховного Суду.

Аналогічні висновки про те, що прибережні захисні смуги визначаються з урахуванням будь-якої містобудівної документації та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості, викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), та постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18 (провадження № 61-16934св19), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Суди попередніх інстанції неправильно врахували відповідний висновок Верховного Суду та помилкового керувалися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України, без урахування генерального плану с. Велика Снітинка.

Містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Різновидом містобудівної документації є: генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (стаття 1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI«Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до положень статті 17 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання. Матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (частина сьома статті 87 ВК України).

Інформування усіх заінтересованих осіб щодо меж водоохоронних зон виконує з одного боку функцію захисту прав та інтересів громади, а з іншого - конкретної особи, яка бажає отримати земельну ділянку, яка межує з землями водного фонду.

Генеральний план с. Велика Снітинка та план зонування (зонінг) с. Велика Снітинка 2014 року не затверджений рішенням Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області чи Фастівської міської ради як правонаступника, є частинами матеріалів щодо розроблення генерального плану с. Велика Снітинка.

Проте у пояснювальній записці до генерального плану с. Велика Снітинка зазначено, що планувальні обмеження природоохоронного значення представлені системою пропозицій з подальшого установлення прибережних захисних смуг, якістановлять для річок Стугна, Снітинка - 25 м.

Тобто, проєктний генеральний план с. Велика Снітинка передбачає встановлення в натурі нормативних розмірів прибережних захисних смуг відповідно до статті 88 ВК України, якими керувалися суди при вирішенні справи, та містить графічні зображення меж цих смуг.

За результатами топографо-геодезичних вишукувань, виконаних 17 жовтня 2018 року сертифікованим інженером-геодезистом Скороходом В. В. , спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224981200:01:004:0149 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу р. Снітинка.

Наведеним висновком топографо-геодезичних вишукувань суди мотивували незаконність рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII, проте не з`ясували умов, за яких ті ж самі нормативні розміри прибережних захисних смуг, визначені статтею 88 ВК України, при винесенні їх в натурі розробником генерального плану с. Велика Снітинка істотно відрізняються від визначених інженером-геодезистом Скороходом В. В. , а також відповідність землевпорядної документації, яка надавалася ОСОБА_1 Великоснітинській сільській раді Фастівського району Київської області для прийняття рішення від 06 березня 2018 року про виділ спірної земельної ділянки.

Фактично обставини щодо меж водоохоронних зон с. Велика Снітинка на місцевості судами не встановлені, проте мають визначальне значення для правильного вирішення справи.

Крім того, проєктний генеральний план с. Велика Снітинка та план зонування (зонінг) с. Велика Снітинка розміщені на офіційному веб-сайті Фастівської міської ради https://data.gov.ua/dataset/c180e121-fd58-4a8d-b818-48332e7f6de2.

Інформація є загальновідомою та окремо сторонами доказуванню не підлягає (частина третя статті 82 ЦПК України).

До відома населення с. Велика Снітинка доведена саме така інформація стосовно меж прибережної захисної смуги р. Снітинка (із конкретними її позначеннями на генеральному плані), тому ОСОБА_1 , за його поясненнями, при виборі бажаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у с. Велика Снітинка Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області керувався даними меж водоохоронних зон, які відображені у проєктному генеральному плані с. Велика Снітинка.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що генеральний план с. Велика Снітинка містить лише умовне позначення проєктних нормативно прибережно-захисних смуг с. Велика Снітинка без зазначення існуючих, проте такі посилання суду прямо суперечать висновкам Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду про те, що прибережні захисні смуги визначаються з урахуванням будь-якої містобудівної документації та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості.

Матеріали щодо розроблення генерального планус. Велика Снітинка визначають межі прибережних захисних смуг та мали враховуватися при вирішенні спору.

Необґрунтованим є також посилання суду апеляційної інстанції на те, що генеральний план с. Велика Снітинка не містить позначення спірної земельної ділянки з зазначенням її розмірів та характеристики.

Генеральний план с. Велика Снітинка розроблявся у 2014 році, а ОСОБА_1 отримав земельну ділянку у 2018 році. Крім того, генеральний план населеного пункту не є документом, який відображає конкретних власників / користувачів землі, а визначає принципові рішення щодорозвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

На офіційному веб-сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру можна ознайомитися із відомостями Державного земельного кадастру про зареєстровані земельні ділянки, які відображені у Публічній кадастровій карті України.

У Публічній кадастровій карті України відображена інформація й щодо спірної земельної ділянки кадастровий номер 3224981200:01:004:0149.

Співставлення даних Публічної кадастрової карти Українистосовно місцезнаходження цієї земельної ділянки із межами прибережної захисної смуги р. Снітинка відповідно до містобудівної документації є обов`язком суду щодо встановлення істотних для правильного розгляду справи обставин.

Суди не дослідили зібрані у справі докази, не встановили межі нормативних розмірів прибережної захисної смуги р. Снітинка в натурі, не з`ясували, чи знаходиться спірна земельна ділянка в межах водоохоронної зони та чи порушується режим користування прибережною захисною смугою р. Снітинка передачею у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , фактично не виконали вказівки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 березня 2021 року.

Вважаю, що за невстановлених обставин справи, які входять до предмета доказування, порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Великоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 березня 2018 року № 4.1-XXV-VII не могли залишатися без змін, адже спір потребував нового розгляду й дослідження обставин, на які сторони посилаються на підтвердження своїх вимог і заперечень, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Суддя О. М. Ситнік