Ухвала

від 25.10.2023 по справі 567/900/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 567/900/22

провадження № 61-14885ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро»,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»</a>, в інтересах якого діє адвокат Андросюк Ігор Сергійович, на рішення Острозького районного суду Рівненської області

від 14 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 14 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», про скасування рішень державного реєстратора та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Західна агровиробнича компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Захід Агро», про скасування рішень державного реєстратора та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 площею 3,42 га, яку він успадкував після свого батька ОСОБА_2 .

У липні 2022 року йому стало відомо про зареєстроване право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 за ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Підставою для державної реєстрації права оренди земельної ділянки вказано додаткову угоду № б/н від 1 грудня 2017 року.

Вказав, що додаткову угоду до договору оренди землі він особисто не укладав, інших осіб на її укладення не уповноважував, тому вважає її неукладеною.

Вважав, що ТОВ «Західна агровиробнича компанія» користується належною йому земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує його права на користування та розпорядження належним йому майном.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 14 квітня 2023 року позов задоволено.

Зобов`язано ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 площею 3,42 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області.

Скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний офіс» Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Дяченко Р. Ю., індексний номер рішення 40774701 від 24 квітня 2018 року та рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний офіс» Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Дяченко Р. Ю., індексний номер рішення 40831213 від 24 квітня 2018 року, номер запису про інше речове право 8600962 (спеціальний розділ), щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» земельної ділянки з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 площею 3,42 га з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» земельної ділянки з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 площею 3,42 га.

Стягнено з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 992,40 грн у відшкодування судового збору, 1812,29 грн - витрат на проведення експертизи.

Стягнено з ТОВ «Захід Агро» на користь ОСОБА_1 992,40 грн у відшкодування судового збору, 1812,29 грн - витрат на проведення експертизи.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія» залишено без задоволення, рішення Острозького районного суду Рівненської області

від 14 квітня 2023 року - без змін.

Не погоджуючись з рішенням Острозького районного суду Рівненської області

від 14 квітня 2023 року та постановою Рівненського апеляційного суду

від 14 вересня 2023 року, ТОВ «Західна агровиробнича компанія», в інтересах якого діє адвокат Андросюк І. С., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Підставою касаційного оскарження рішення Острозького районного суду Рівненської області від 14 квітня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 14 вересня 2023 рокузаявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 192/1903/19 (провадження № 61-14966св21), від 19 грудня 2022 року у справі № 670/1088/18 (провадження № 61-16913св20)

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення і задовольняючи позов, Острозький районний суд Рівненської області виходив з того, що додаткова угода до договору оренди землі є неукладеною, оскільки позивачем не підписана, а ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не довело у встановленому законом порядку правомірності користування належною позивачу земельною ділянкою та надалі продовжує нею користуватися.

За таких обставин дійшов висновку про задоволення позову в частині зобов`язання ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути позивачу належну йому на праві власності земельну ділянку.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що додаткова угода № б/н від 1 грудня 2017 року до договору оренди земельної ділянки площею 3,42 га з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 є неукладеною, тому вважав записи про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки) такими, що порушують права позивача на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з недопущення судом першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права та непорушення норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 площею 3,42 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Острозької міської територіальної громади Рівненського району Рівненської області, яку він успадкував після свого батька ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 5 липня 2022 року за ТОВ «Захід Агро» зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5624287600:09:001:0046 площею 3,42 га на підставі договору оренди землі від 2 вересня 2014 року.

24 квітня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний офіс» Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області Дяченко Р. Ю. зареєстровано перехід права оренди земельної ділянки від ТОВ «Захід Агро» до ТОВ «Західна агровиробнича компанія»; змінено строк дії оренди на 7 років.

Підставою для реєстрації права оренди земельної ділянки зазначено додаткову угоду № б/н від 1 грудня 2017 року до договору оренди землі від 4 липня 2013 року.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення додаткової угоди, визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» у цій же редакції встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У даній справі ОСОБА_1 звернувся з вимогою про повернення земельної ділянки, посилаюсь на те, що додаткову угоду до договору оренди землі не підписував, умови не погоджував, тому відповідач безпідставно відмовляє у поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У даному випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що додаткова угода № б/н від 1 грудня 2017 року до договору оренди землі від 4 липня 2013 року ним не укладалася.

Висновком експерта № СЕ-19/118-23/28-ПЧ від 24 лютого 2023 року встановлено, що підпис в графі «Підписи сторін за угодою Орендодавець» в додатковій угоді № б/н (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди) від 1 грудня 2017 року до договору оренди землі від 4 липня 2013 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходили з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки встановили, що ОСОБА_1 доведено факт непідписання ним додаткової угоди, а також обрано належний спосіб захисту його порушеного права.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 192/1903/19 (провадження № 61-14966св21), від 19 грудня 2022 року у справі № 670/1088/18 (провадження № 61-16913св20), відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними з правовідносинами у справі № 567/900/22.

У справах № 192/1903/19 та № 670/1088/18 позивачами заявлено вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року

у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове

матеріально-правове регулювання спірних відносин».

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), також не приймаються касаційним судом, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать вказаному висновку, відповідно до якого: «Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, за змістом пункту 49 якої з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, а позов про виселення є негаторним)».

Твердження заявника про те, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше), відхиляються касаційним судом, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено обставин виконання умов правочину його сторонами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ТОВ «Західна агровиробнича компанія», в інтересах якого діє адвокат Андросюк І. С., на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 14 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 14 вересня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Західна агровиробнича компанія», в інтересах якого діє адвокат Андросюк І. С., на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 14 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 14 вересня 2023 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»</a>, в інтересах якого діє адвокат Андросюк Ігор Сергійович, на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 14 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агро», про скасування рішень державного реєстратора та повернення земельної ділянки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська