Постанова

від 15.11.2023 по справі 750/14000/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада2023 року

м. Київ

справа № 750/14000/21

провадження № 61-10397 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Спеціалізована загальноосвітня середня школа № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов, управління освіти Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 червня

2023 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов, управління освіти Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він працює вчителем англійської мови

у Спеціалізованій загальноосвітній середній школі № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов.

Наказом Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 з поглибленим вивченням іноземних моввід 05 листопада 2021 року № 94-к його відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати. Підставою видачі наказу про його відсторонення від роботи зазначено наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», стаття 46 КЗпП України та частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Проте наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року

№ 2153 та пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня

2020 № 1236 набрали чинності лише 08 листопада 2021 року, тому вказані положення закону не могли бути правовою підставою для його відсторонення від роботи.

Вважав, недопустимим посилання в оспорюваному наказі про відсторонення

на частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки цією правовою нормою передбачено відсторонення працівника від роботи лише у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень. Проте факту ухилення чи його відмови від щеплень не встановлено,

а вакцинація від COVID-19 не є обов`язковим профілактичним щепленням та не включена до Календаря профілактичних щеплень в Україні. Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 рр, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Крім того, клінічні випробування вакцин від COVID-19 не завершено, що підтверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 06 грудня

2021 року № 2164, а відповідно до положень частини другої статті 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним чи іншим дослідам.

Вказував про те, що примушування його до обов`язкової вакцинації від COVID-19 станом на 05 листопада 2021 року є зміною істотних умов праці, тому відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України він мав бути повідомлений про це не пізніше ніж за два місяці, проте роботодавцем таких дій вчинено не було.

Крім того, правовою підставою для винесення оспорюваного наказу про його відсторонення від роботи був акт від 05 листопада 2021 року, яким зафіксовано, що він не надав документ, який підтверджує отримання ним повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Проте Спеціалізованою загальноосвітньою середньою школою № 1 не враховано, що інформація щодо наявності протипоказань до щеплення має містити інформацію про діагнози особи та результати її медичного обстеження, тобто є медичною таємницею. Крім того, форма такого висновку затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02 лютого 2021 року № 2394 «Про внесення зміни до пункту 1 наказу Міністерства охорони здоров`я України

від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форми первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування». Ці зміни набрали чинності лише 09 листопада 2021 року, тому він був позбавлений можливості надати такий висновок 05 листопада 2021 року.

Такими протиправними діями роботодавця його дискриміновано за ознаками стану здоров`я та наявністю/відсутністю сертифіката про вакцинацію від COVID-19, порушено його право на працю та залишено без засобів для існування, оскільки відсторонення здійснено без збереження заробітної плати. За період вимушеного прогулу на його користь підлягає стягненню середній заробіток з Управління освіти Чернігівської міської ради, як установи, що здійснює оплату його праці.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1

від 05 листопада 2021 року № 94-к про відсторонення його від роботи, стягнути з Управління освіти Чернігівської міської ради середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по день ухвалення судового рішення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року у складі судді Супруна О. П. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов від 05 листопада 2021 року № 94-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати. Стягнуто з Управління освіти Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу

від 05 листопада 2021 року № 94-к у сумі 30 160,18 грн, виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави. Стягнуто з Управління освіти Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 816 грн. Стягнуто з Управління освіти Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України, поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд вирішив цей спір на підставі положень статей 43, 64,

92 Конституції України, зазначаючи про відсутність відповідного закону, який би наділяв роботодавця правом відсторонювати від роботи працівників за відмову від вакцинації проти COVID-19.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у цій справі йдеться не про повноваження на втручання держави у право на повагу до приватного життя позивача шляхом встановлення обов`язку проходження вакцинації, а про спосіб втручання у право ОСОБА_1 на працю та своєчасне одержання винагороди за працю, який не відповідає положенням Конституції України. Отже, обґрунтованими є вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу відповідача

від 05 листопада 2021 року № 94-к про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати та про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено згідно з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, принципів розумності та справедливості, а також відсутності заперечень відповідачів щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що ці витрати у розмірі

3 000 грн співмірні зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов Управління освіти Чернігівської міської ради задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня

2022 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 за своїми посадовими обов`язками безпосередньо контактує з учнями і його посадові обов`язки не передбачають дистанційну працю. Тому індивідуальне право (інтерес) останнього відмовитися від щеплення не може бути реалізоване при одночасному збереженні його обсягу права на працю, а отже, й на заробітну плату, так як це його право протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, у тому числі дітей, які є його учнями, їх батьків, а також інших працівників цього самого закладу освіти, які мали право (інтерес) відмовитися від щеплення, але здійснили його у встановленому законом порядку до 08 листопада 2021 року з метою уникнення відсторонення їх від роботи. Тож право позивача на працю на посаді вчителя англійської мови у Спеціалізованій загальноосвітній середній школі № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов було тимчасово обмежене оспорюваним ним наказом з огляду на суспільні інтереси.

Крім того, апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя. Таке втручання ґрунтувалося на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення цієї мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. Разом з тим, за позивачем на період відсторонення від роботи зберігається робоче місце, так як трудовий договір з ним не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється після усунення ОСОБА_1 причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи. Отже, суд апеляційної інстанції не встановив порушення права позивача на працю, передбаченого положеннями статті 43 Конституції України.

Оскільки правові підстави для скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відсутні, тому також відсутні підстави для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 750/14000/21

з Деснянського районного суду м. Чернігова. Підставою відкриття касаційного провадження були пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсторонення позивача від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, у силу положень пункту 1 частини першої

статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не відповідними підзаконними актами.

Оспорюваний наказ Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов від 05 листопада 2021 року № 94-к про відсторонення позивача від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати прийнятий на підставі нормативно-правових актів, які не діяли на момент прийняття такого наказу, а саме підставою видачі цього наказу зазначено наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», стаття 46 КЗпП України та частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Проте наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року

№ 2153 та пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня

2020 № 1236 набрали чинності лише 08 листопада 2021 року.

Календар профілактичних щеплень в Україні є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає вичерпний перелік обов`язкових профілактичних щеплень на території України, однак вакцинація від COVID-19 до такого переліку не входить. Не є обов`язковими такі щеплення і відповідно до вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Запровадження вакцини від COVID-19 у постанові Кабінету Міністрів України

від 09 грудня 2020 року № 1236 не свідчить про наявність відповідного закону, яким передбачена така обов`язкова вакцинація, разом з тим, центральний орган виконавчої влади може встановлювати лише порядок виконання норми закону, а не визначати самого переліку обов`язкових щеплень.

Спеціалізованою загальноосвітньою середньою школою № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов не надано доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю у нього щеплення проти СОVІD-19 дотримано вимоги статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Доводи особи, яка подала відзив

Спеціалізована загальноосвітня середня школа № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов та Управління освіти Чернігівської міської ради подали відзиви на касаційну скаргу, які не були направлено усім учасникам справи, а відповідно до вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Таким чином, відзиви на касаційну скаргу не беруться до уваги Верховним Судом й залишаються без розгляду. Подібні висновки викладені у постанові

від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18-ц (провадження № 14-311 цс 19).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працює вчителем англійської мови у Спеціалізованій загальноосвітній середній школі № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов.

На засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 27 жовтня 2021 року на території Чернігівської області з 00 год 00 хв 30 жовтня 2021 року встановлено «червоний» рівень епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та запроваджено обмежувальні протиепідемічні заходи, передбачені для червоного рівня епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Станом на 08 листопада 2021 року на території Чернігівської області рівень епідемічної небезпеки залишався «червоним». Червоний рівень епідемічної небезпеки - це найвищий рівень небезпеки захворювання, що відповідно до пункту 3-4 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлюється рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за ініціативою Міністра охорони здоров`я протягом 48 годин з моменту настання підстав, передбачених пунктом 3-3 цієї постанови, яке розміщується безпосередньо на офіційному порталі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до копії наказу директора Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 від 19 жовтня 2021 року № 152 працівників цього закладу ознайомлено під підпис зі змінами, внесеними до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, в тому числі і ОСОБА_1 (а.с. 65, 66-68).

Наказом директора Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1

від 02 листопада 2021 року № 155 створено комісію з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я; затверджено Положення про комісію Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я (а.с. 69, 70-71).

З копії акта від 05 листопада 2021 року, складеного комісією з перевірки наявності у працівників Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вбачається, що ОСОБА_1 не пред`явив документ, який

підтверджує отримання ним повного курсу вакцинації, або медичний висновок про наявність протипоказань щодо вакцинації проти СОVID-19, повідомив комісію про медичну таємницю відносно його здоров`я відповідно до положень статті 39-1 Закону України «Про охорону здоров`я» (а.с. 72-75).

Наказом директора Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1

від 05 листопада 2021 року № 94-к позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили (а.с. 76).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частинах першій та другій статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання

(стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша

статті 46 КЗпП України).

0З лютого 2020 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) ухвалив розпорядження № 93-р «Про заходи щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» КМУ в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою КМУ від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови КМУ від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено у новій редакції, внаслідок чого було істотно доповнено перелік обмежень конституційних прав і свобод.

Постановою КМУ від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 року до 22 червня

2020 року на території вказаних у цій Постанові регіонів із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого Постановою КМУ № 211.

Постановою КМУ № 392 передбачено низку обмежень, зокрема заборонено:

1) проведення масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів з кількістю учасників більше ніж 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, навчально-тренувальних зборів спортсменів

національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських, національних видів спорту та видів спорту осіб з інвалідністю, навчально-тренувального процесу спортсменів командних ігрових видів спорту професійних спортивних клубів;

2) роботу закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельнорозважальних центрів (крім розміщених у них магазинів), діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, крім окремо визначених суб`єктів, роботу яких дозволено; 3) здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезень, які дозволено; 4) закладам охорони здоров`я проведення планових заходів з госпіталізації, крім окремо визначених випадків; та встановлено інші обмеження.

Постановою Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7 Верховний Суд звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови КМУ № 392; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою КМУ № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року

№ 10-р/2020 (далі - Рішення КСУ № 10-р/2020) у справі № 1-14/2020 за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України вищезазначених норм права закрито конституційне провадження у справі щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови КМУ № 392; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою КМУ № 392 на підставі пункту 5

статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» - втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України» (пункт З резолютивної частини Рішення КСУ № 10-р/2020).

В мотивувальній частині Рішення КСУ № 10-р/2020 зазначено, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України»

(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення КСУ № 10-р/2020).

Не скасовуючи постанову № 392, 22 липня 2020 року КМУ ухвалив постанову

№ 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»

(далі - Постанова № 641), згідно з якою карантин було продовжено

до 31 серпня 2020 року.

До постанови № 641 вносилися зміни, зокрема постановами КМУ від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 11 листопада 2020 року

№ 1100, від 09 грудня 2020 року № 1236, якими було продовжено дію карантину, встановленого Постановою КМУ № 211 та Постановою КМУ № 392.

Відповідно до Постанови КМУ № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.

Постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236» доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти

COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України

№ 2153 (далі - Перелік № 2153);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно

до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ

та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України,

частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видачі наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки

об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом

№ 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Отже, позивач відноситься до категорії працівників, які підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що право на вирішення питання щодо відсторонення від роботи працівника (винесення відповідного наказу), який було винесено

05 листопада 2021 року, не може виникнути раніше 08 листопада 2021 року, тобто раніше набрання чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України

від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким обґрунтовано оспорюваний наказ Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 від 05 листопада

2021 року № 94-к про відсторонення ОСОБА_1 .

Законодавство при регулюванні питання обов`язкового щеплення від COVID-19 не виключає працю невакцинованих працівників, оскільки передбачає можливість виконання роботи працівником, який має протипоказання до вакцинації.

Верховний Суд звертає уваги на те, що положеннями законодавства визначено, що усі нормативно правові акти підлягають виконанню не раніше дня набрання ними чинності, тому для працівників Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 лише з 08 листопада 2021 року могла бути розпочата процедура роз`яснення, проведення медичного огляду та отримання в розумний строк необхідних підтверджуючих документів щодо щеплення.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2023 року

у справі № 159/7402/21 (провадження № 61-7176 св 22).

Суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір та дійшов вірного висновку про задоволення позову, проте дійшов помилкового висновку щодо мотивів такого задоволення.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду та про зміну рішення суду першої інстанції щодо його мотивів.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 червня 2023 рокускасувати.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішенняДеснянського районного суду м. Чернігова від 24 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець