Постанова

від 23.10.2023 по справі 911/2500/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2023 р. Справа№ 911/2500/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Костяний О.Ю.

від відповідача: Сіроштан О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп»

на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2023, повний текст якого складено та підписано 24.07.2023

у справі № 911/2500/22 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп»

про стягнення 380 676,68 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» 380676,68 грн заборгованості за поставлений за видатковою накладною від 06.12.2021 №211 товар.

Позов обґрунтований тим, що згідно з видатковою накладною від 06.12.2021 №211 позивач поставив відповідачу товар (мінеральний порошок у кількості 27,5 тон та щебінь у кількості 600 тон) загальною вартістю 380676,68 грн, однак поставлений товар відповідач не оплатив. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача 380676,68 грн основного боргу за поставлений товар.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що між ним та позивачем не укладався договір, та взагалі відсутні правові відносини щодо поставки товару за видатковою накладною від 06.12.2021 №211. Наданий позивачем до позовної заяви рахунок-фактура на суму 380676,68 грн та інші документи самі по собі не підтверджують факт реального здійснення господарської операції між сторонами. Відповідач не отримував товар за вказаною видатковою накладною.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.06.2023 у справі №911/2500/22 задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1» 380 676 грн 68 коп. основного боргу та 5710 грн 15 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду, з врахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», мотивоване доведеністю позивачем належними засобами доказування наявності у відповідача заборгованості з поставки товару в заявленій до стягнення сумі. При цьому відхиляючи заперечення відповідача проти задоволення позову суд виходив з наступного:

- само по собі подання відповідачем уточнюючого розрахунку від 03.02.2023 після відкриття провадження у справі №911/2500/22, не свідчить про те, що господарської операції за видатковою накладною від 06.12.2021 №211 не було;

- твердження відповідача про можливість людської помилки в 2021 році у вигляді помилкового оформлення видаткової накладної від 06.12.2021 №211, помилкового включення відповідачем господарської операції до акта звірки розрахунків станом на 31.12.2021 та помилкового включення відповідачем суми ПДВ в розмірі 63446,11 грн від господарської операції до податкового кредиту є непереконливим;

- відповідачем не надано доказів, які б підтверджували допущення помилки при оформленні видаткової накладної від 06.12.2021 №211;

- проставлення факсимільного, а не власноручного підпису директора відповідача на видатковій накладній від 06.12.2021 №211 та акті звірки розрахунків від 31.12.2021 само по собі не означає, що ці документи є недопустимими доказами. Відповідно до обставин справи відсутні підстави вважати, що ці документи були підроблені або іншим чином отримані позивачем внаслідок порушення закону, враховуючи, що сам відповідач у своїх поясненнях суду допускає, що факсиміле директора відповідача та відтиск печатки відповідача на цих документах могли бути проставлені працівником самого відповідача;

- встановивши наявність відбитку печатки відповідача на вищенаведених документах, суд вважає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, відповідачем не надавались в ході розгляду справи докази того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа;

- фактичні дії відповідача, який прийняв товар від позивача відповідно до видаткової накладної від 06.12.2021 №211, підписав в наступному акт звірки розрахунків між сторонами від 31.12.2021 та відобразив у зв`язку із цією господарською операцією у своєму податковому обліку податковий кредит з ПДВ від зазначеної господарської операції, тим самим вказують про схвалення відповідачем факту поставки товару позивачем відповідачу за видатковою накладною від 06.12.2021 №211.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою та доповненнями до неї від 23.08.2023, та в яких просить:

- повторно дослідити та визнати недопустимими наступні докази: видаткову накладну №211 від 06.12.2021, рахунок на оплату №181 від 06.12.2021, акти звірки взаємних розрахунків по стану за період: січень 2021 - грудень 2021, податкову накладну №3 від 06.12.2021; лист ДПС України від 28.03.2023 №396415/99-00-04-02-01-05;

- долучити до матеріалів справи як доказ заяву (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 КК України від 09.06.2023 №09/06-01 з додатками;

- скасувати Рішення Господарського суду Київської області по справі 911/2500/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС ПРОМ ГРУП» стягнення заборгованості у сумі 380676,68 гри;

- прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1» відмовити у повному обсязі;

- надати ТОВ «ДС ПРОМ ГРУП» додатковий строк (продовжити строк) на подання доповнень до апеляційної скарги - протягом двадцяти днів з моменту вручення повного тексту рішення суду;

- розподілити судові витрати та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1» на користь ТОВ «ДС ПРОМ ГРУП» суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Апелянт посилається на те, що:

- суд не врахував відсутність належних доказів, якими би підтверджували наявність фактичних договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поставки товару за видатковою накладною від 06.12.2021 №211. Письмовий договір на поставку товару не укладався. Товар фактично за накладною відповідачу не поставлявся;

- видаткова накладна № 211 від 06.12.2021, рахунок на оплату № 181 від 06.12.2021, акти звірки розрахунків, податкова накладна № 3 від 06.12.2021, лист ДПС від 28.03.2023 №396415/99-00-04-02-01-05 не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази, оскільки оформлені з порушенням вимог законодавства;

- рахунок-фактура на суму 380676,68 грн сам по собі не підтверджує факт здійснення господарської операції між сторонами, а носить інформаційний характер;

- видаткова накладна від 06.12.2021 №211, на яку посилався позивач в позові, не містить власноручного підпису директора відповідача, а підписана за допомогою факсимільного відтворення підпису, при цьому у відповідача немає її оригінального екземпляра, а тому він ставить під сумнів наявність у позивача оригінального екземпляра цієї видаткової накладної;

- відповідачу достеменно не відомі обставини оформлення документів, поданих позивачем на підтвердження поставки. Відповідач припускає, що таки документи могли бути створені, без фактичного постачання товару працівником відповідача - бухгалтером, яка звільнилася за власним бажанням після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та виїхала за кордон, де перебуває і зараз, тому всі обставини даної події встановити не вдалося;

- суд не врахував, що існує вірогідність підробки документів на які посилається позивач на підтвердження поставки самим позивачем;

- відтиск печатки відповідача на документах не є обов`язковим реквізитом первинних документів;

- позивач не підтвердив реального руху (перевезення) товару іншими доказами, а саме товарно-транспортними накладними;

- щодо декларування відповідачем податкового кредиту у ДПС, товариством було зроблено уточнений розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість, у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок.

Доводи та заперечення позивача

Позивач, у відзиві на апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що факт поставки товару підтверджено у повному обсязі належними та допустимими доказами.

Також позивач зазначає, що:

- представником позивача в судових засіданнях суду першої інстанції не оспорювалось факту проставлення підпису на видатковій накладній за допомогою факсиміле, однак позивач не має можливості та обов`язку контролювати те, яким чином відповідач оформлює документи під час ведення власної господарської діяльності;

- навіть у разу проставлення факсимільного, а не власноручного підпису директора відповідача на видатковій накладній та акті звірки розрахунків, такі факти самі по собі не означають, що ці документи є недопустимими доказами;

- на видатковій накладній та акті звірки розрахунків підпис від імені директора відповідача скріплено печаткою відповідача, що не заперечується апелянтом;

- твердження відповідача про те, що печатки могли бути проставлені помилково бухгалтером є лише припущенням та не підтверджуються будь-якими доказами;

- віднесення відповідачем суми податку на додану вартість щодо спірної видаткової накладної на підставі податкової накладної № 3 від 06.12.2021 до свого податкового кредиту є підтвердженням отримання від позивача товару по цій видатковій накладній;

- заперечення відповідача проти задоволення позову ґрунтуються виключно на безпідставному невизнанні доказів позивача та піддані їх сумніву без будь-якого документального підтвердження таких сумнівів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 постановлено витребувати у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2500/22 та відкласти вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи №911/2500/22.

24.08.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

06.09.2023 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2023 у справі № 911/2500/22. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 23.10.2023, явку визнано не обов`язковою. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 02.10.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 02.10.2023.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

Відповідачем в апеляційній скарзі викладено клопотання про залучення доказів, а саме заяву (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 КК України від 09.06.2023 №09/06-01 з додатками.

Колегія суддів, розглянувши заявлене в апеляційній скарзі клопотання, відмовляє у його задоволенні, оскільки надані суду на стадії апеляційного перегляду справи документи не стосуються предмету цього спору, про що сам зазначає апелянт у скарзі. При цьому суд наголошує, що факт підробки позивачем у цій справі доказів (самостійно, або в результаті злочинної домовленості з бухгалтером відповідача), на чому наполягає відповідач, не можуть бути підтверджені документами, що подавались позивачем в рамках участі в тендерних закупівлях, оголошених 03.05.2023 Зазимською сільською радою Броварського району Київської області. Зазначення позивачем неточностей у відомостях Довідки про наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід у виконанні робіт за тендером, - не доводять недобросовісну поведінку позивача у спорі, що розглядається судом про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної від 06.12.2021 №211.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, згідно якої така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 23.10.2023 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.10.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залиши без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як зазначає позивач, 06.12.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1» (позивач, постачальник) на підставі усного договору передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» (відповідач, покупець) товар, а саме мінеральний порошок в кількості 27,5 тон загальною вартістю 45654,68 грн, щебінь фракція 2*5 в кількості 600 тон загальною вартістю 335022,00 грн (надалі товар). Загальна вартість товару становить 380676,68 грн, в т.ч. ПДВ 63446,11 грн.

В підтвердження зазначених обставин позивачем надано видаткову накладну від 06.12.2021 №211, що містить підписи та відбитки печаток позивача та відповідача.

На підставі здійсненої поставки позивачем було виставлено відповідачу рахунок від 06.12.2021 №181 на суму 380676,68 грн, який не був оплачений покупцем.

03.10.2022 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 26 від 03.10.2022, згідно якої постачальник вимагав здійснити погашення заборгованості в термін 7 календарних днів з моменту її отримання.

Також на підтвердження наявності у відповідача заборгованості з поставки товару, що визначений у видатковій накладній, позивачем до матеріалів справи подано Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за період з січня 2021 по грудень 2021, де відображено наявність в т.ч. заборгованості за видатковою накладною від 06.12.2021 №211.

Неоплата відповідачем вартості поставленого товару за цією видатковою накладною стала підставою для пред`явлення позову у даній справі.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при прийнятті судового рішення

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно статті 181 ГК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1 та 2 статті 640 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частин 1, 2 статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З урахуванням вищенаведених норм, колегія суддів констатує, що належним чином оформлена, зокрема, видаткова накладна може свідчити про досягнення між сторонами домовленостей з істотних умов договору про поставку товару покупцю та, відповідно, виникнення у останнього обов`язку з його оплати.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що у видатковій накладній зазначено найменування товару, його кількість, ціну з ПДВ, загальну вартість. Підставою господарської операції у видатковій накладній вказано усний договір. Також в видатковій накладній зазначені реквізити рахунку-фактури, а саме рахунок на оплату покупцю від 06.12.2021 №181.

Зі сторони позивача (постачальника) видаткова накладна підписана директором та містить відтиск печатки позивача.

Зі сторони відповідача (покупця) на видатковій накладній проставлено штамп «Директор ТОВ «ДС Пром Груп Д.В.Мусієнко» для позначення того, що видаткова накладна підписується цією особою (директором відповідача), також на самій видатковій накладній міститься підпис директора відповідача, який візуально не є власноручним підписом, зробленим ручкою, а є факсимільним підписом. Також на видатковій накладній міститься відтиск печатки відповідача.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач як в суді першої, так і апеляційної інстанції наполягав на тому, що видаткова накладна від 06.12.2021 №211 не містить власноручного підпису директора відповідача, а підписана за допомогою факсимільного відтворення підпису, що на його думку свідчить про неналежність та недопустимість такого доказу.

Надаючи оцінку поданій позивачем видатковій накладній в контексті заперечень скаржника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких аргументів ТОВ «ДС Пром Груп», позаяк зазначений підпис скріплений печаткою товариства, що надає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

У цьому зв`язку колегією також враховано правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, згідно якої, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Північним апеляційним господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки товариства відповідача чи доказів її втрати, або іншого її вибуття з відання цієї юридичної особи у 2021 році. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Отже, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки ТОВ «ДС Пром Груп», а відтак і її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цим документом.

Доводи апеляційної скарги про те, що існує вірогідність підробки документів на які посилається позивач на підтвердження поставки самим позивачем, а також припущення відповідача, що таки документи могли бути створені, без фактичного постачання товару працівником відповідача - бухгалтером ТОВ «ДС Пром Груп», - не заслуговують на увагу, адже не підтверджені жодними належними засобами доказування. Відповідачем не представлено суду ані доказів проведення внутрішнього розслідування неправомірності/помилковості використання його бухгалтером печатки товариства, ані доказів встановлення правоохоронними органами у визначеному законом порядку факту підробки документів позивачем самостійно чи в злочинній змові з бухгалтером відповідача (як стверджує апелянт).

Також судова колегія відхиляє необґрунтовані доводи скаржника щодо необов`язковості такого реквізиту як відбиток печатки товариства на первинних бухгалтерських документах, оскільки вони не спростовують висновків суду про участь цієї юридичної особи в спірних правовідносинах сторін, зокрема, на підставі вже проставленої печатки відповідача.

Відносно стверджень апелянта про наявність у нього сумнівів щодо знаходження у позивача оригінального екземпляра видаткової накладної, колегія суддів зазначає, що такі доводи були враховані під час вирішення цього спору судом першої інстанції та в судовому засіданні 16.02.2023 судом було оглянуто оригінал зазначеної накладної (про що зазначено судом в оскаржуваному рішенні). Необхідності повторного огляду та дослідження оригіналу цього доказу суд апеляційної інстанції не вбачає. Питання невідповідності копії письмового доказу його оригіналу стороною відповідача не порушено, а у суду таких сумнівів не виникло, тож підстави для застосування приписів частини 6 статті 91 ГПК України відсутні.

Посилання апеляційної скарги на те, що відповідачу достеменно не відомі обставини оформлення документів, поданих позивачем на підтвердження поставки, не можуть бути покладені в основу рішення про відмову в задоволенні позову, так як не спростовують зафіксованого у видатковій накладній факту отримання відповідачем товару.

За змістом приписів частин 3, 8 статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг/товарів на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Колегією також враховано правову позицію, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі 922/2115/19, за змістом якої податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що оскільки господарська операція поставки за видатковою накладною від 06.12.2021 №211 на суму 380676,68 грн була предметом оподаткування ПДВ (сума ПДВ за ставкою 20% 63446,11 грн), то позивач у зв`язку з цим також виписав відповідачу як отримувачу товару податкову накладну від 06.12.2021 №3 для можливості відповідача сформувати податковий кредит від цієї господарської операції. Враховуючи виникнення між сторонами спору в питанні поставки товару, яка є об`єктом оподаткування ПДВ, позивач на стадії підготовчого провадження просив відповідача надати відповідь про те, чи включав відповідач до свого податкового кредиту суму ПДВ відповідно до податкової накладної від 06.12.2021 №3, яку позивач виписав відповідачу на підставі видаткової накладної від 06.12.2021 №211.

В судовому засіданні 16.02.2023 відповідач повідомив усно, що він не включав до податкового кредиту суму ПДВ відповідно до податкової накладної від 06.12.2021 №3, яку позивач виписав відповідачу на підставі видаткової накладної від 06.12.2021 №211.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2023 за клопотанням позивача витребувано від Державної податкової служби України довідку про те, чи включало Товариство з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» (відповідач) до свого податкового кредиту суму ПДВ на підставі податкової накладної №3 від 06.12.2021, яка була зареєстрована продавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №1» (позивачем).

На виконання вимог ухвали суду від Державної податкової служби України надійшов лист-відповідь від 28.03.2023, згідно якого за даними інформаційних баз Державної податкової служби України відповідач (ТОВ «ДС ПРОМ ГРУП») включав до додатку 1 (Д1) до податкової декларації з ПДВ суму податкового кредиту на підставі податкової накладної №3 від 06.12.2021, що була зареєстрована позивачем.

Отже, відповідач за результатами спірного придбання товарів відобразив відповідну господарську операцію у своїй податковій звітності та вчинив юридично значимі дії по оформленню податкового кредиту за нею.

З урахуванням наведеного Суд зазначає, що, оцінюючи податкову накладну у сукупності з іншими доказами у справі, суд першої інстанції дійшов неспростованих доводами апеляційної скарги висновків про те, що факт здійснення між сторонами господарської операції за видатковою накладною від 06.12.2021 №211 додатково підтверджується шляхом відображення відповідачем у складі податкового кредиту господарської операції з поставки товару за вказаною видатковою накладною у податковому періоді грудень 2021 на суму ПДВ в розмірі 63446,11 грн згідно виписаної позивачем податкової накладної № 3 від 06.12.2021.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду попередньої інстанції про відхилення посилань відповідача на уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість від 03.02.2023, оскільки подання таких уточнень є правом та односторонньою дією самого відповідача та не свідчить про те, що господарської операції за видатковою накладною від 06.12.2021 №211 не було.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що уточнення розрахунку податкових зобов`язань здійснено відповідачем лише після викладення позивачем у своїй відповіді на відзив на позовну заяву (вих. № 115 від 01.02.2023) аргументів про віднесення скаржником до податкового кредиту сум податку на додану вартість за отриманий згідно видаткової накладної товар та звернення до відповідача з листом № 114 від 01.02.2023 про надання відповідної інформації.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

У цьому зв`язку колегія суддів зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінки доказів, з огляду на їх вірогідність, передбачає, що висновки суду можуть будуватися на заключеннях про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В контексті вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що надані позивачем докази в підтвердження обставин здійснення передання відповідачу товару видаються більш вірогідним, ніж протилежні ствердження відповідача про недопустимість і недостовірність зібраних у справі доказів, які обґрунтовано відхилені судом.

При цьому ланцюг юридично значимих дій відповідача з оформлення (підписання та проставлення печатки товариства) видаткової накладної від 06.12.2021 №211, акта звірки розрахунків від 31.12.2021 та включення суми податку на додану вартість в розмірі 63446,11 грн від цієї господарської операції до складу свого податкового кредиту в 2021 році, що визнаний судом належною сукупністю доказів доведення факту постачання товару не може бути спростований лише одним посиланням апелянта на неподання товарно-транспортних накладних.

Отже, враховуючи те, що наявні у справі документи переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару, використання якого, з огляду на основний вид діяльності відповідача (будівництво, ремонт доріг та автострад), не виключається при здійсненні ним своєї господарської діяльності, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду судова колегія зазначає, що апелянтом не спростовані висновки суду першої інстанції, всім обставинам, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі судом першої інстанції надана належна правова оцінка на підставі сукупності належних та допустимих доказів. Норми матеріального та процесуального права судом першої інстанції застосовані правильно. Тому оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для його скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 08.06.2023 у справі №911/2500/22 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 20.11.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков