Постанова

від 08.11.2023 по справі 918/1141/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 918/1141/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Гудков Д.В.,

позивача - не з`явився,

відповідача - Мороченець Я.І. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 (у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуючий), Саврій В.А., Миханюк М.В.)

та рішення Господарського суду Рівненської області від 25.04.2023 (суддя Качур А.М.)

за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

до Фізичної особи-підприємця Яковецького Івана Опанасовича

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Керівник Вараської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Фонд, Позивач) з позовом до Фізичної особи-підприємця Яковецького Івана Опанасовича (далі - ФОП Яковецький І.О., Відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Яковецький І.О. з 27.12.2005 є власником нерухомого майна - громадського будинку магазину побуту, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом НОМЕР_1), форма власності - приватна. Про наявність в приміщенні підвалу будинку побуту захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить облікова картка.

Прокурор вказує, що враховуючи відсутність волі власника спірного майна на відчуження його у приватну власність ФОП Яковецького І.О., протирадіаційне укриття підлягає витребуванню з володіння Відповідача у державну власність.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.04.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 у справі №918/1141/22, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у Відповідача, як добросовісного набувача, за відсутності потреби у відновленні загальносуспільного інтересу та відсутності іншої легітимної мети, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таке порушення виражатиметься у покладенні на Відповідача надмірного тягаря та необґрунтованому і непропорційному співвідношенні між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

2.3. Суди також дійшли висновку, що самі порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1996 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у 2023 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна, право власності у якого виникло у кінці 2005 року, тобто, майже через 10 років з моменту процедури приватизації.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у контексті критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном, викладених у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №922/2244/19.

3.3. Також обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", статті 20 та частин восьмої, десятої та тринадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України в контексті узаконення можливості подальшого перебування споруди цивільного захисту у приватній власності, незважаючи на протиправність процесу її відчуження з державної/комунальної власності внаслідок прямої заборони на приватизацію таких об`єктів, що встановлена нормами закону (стаття 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, чинній на момент приватизації спірного майна з державної власності), враховуючи при цьому лише добросовісність останнього набувача такого майна.

3.4. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2023 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 08.11.2023.

4.2. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.2-02/3174 від 06.11.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №918/1141/22 у зв`язку з відпусткою судді Міщенка І.С.

4.3. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 для розгляду вищезазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Случ О.В.

4.4. Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2023 задоволено заяву ФОП Яковецького І.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

5. Обставини встановлені судами

5.1. 25.04.1996 між Фондом державного майна у Володимирецькому районі (продавець) та Товариством покупців (покупець) укладений договір купівлі-продажу державного майна при викупі №6, відповідно до умов якого представництво Фонду державного майна у Володимирецькому районі передало у власність Товариству покупців Будинок побуту та його об`єкти Володимирецького виробничо-комерційного орендного підприємства "Райпобутсервіс". Майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар обладнання, устаткування, будівлі та інше майно згідно з актом інвентаризації.

5.2. Відповідно до пункту 8.1. договору продавець гарантував, що об`єкт приватизації не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є переданим, заставленим, не знаходиться під арештом.

5.3. Згідно із актом передачі майна від 12.07.1996 продавець передав покупцю майно, у тому числі будинок побуту.

5.4. Вказане майно (будинок побуту) зазначено і у переліку нерухомого майна, що було передано у власність покупця, виготовленого Володимирецькою районною радою народних депутатів (вих №141 від 22.11.1999).

5.5. Також представництвом Фонду державного майна України у Володимирецькому районі видано Відкритому акціонерному товариству "Райпобутсервіс" свідоцтво про власність №4 від 30.07.1996, у якому зазначено, що це свідоцтво посвідчує власність на будівлю та майно ВАТ "Райпобутсервіс", на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом Володимирецької нотаріальної контори №1344 та зареєстрованого 30.07.1996 за №9 Володимирецькою райдержадміністрацією.

5.6. Відповідно до Журналу зовнішніх обмірів приміщення від 23.09.2005 наявного у Інвентаризаційній справі №2210 (1), яка сформована Комунальним підприємством "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", будівля будинку побуту, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, має загальну площу 621,7 кв.м та, зокрема, складається з двоповерхової будівлі, підвалу, входу в підвал, сходів. Площа підвалу становить 106,5 кв.м.

5.7. Рішенням Виконавчого комітету Володимирецьої селищної ради від 02.11.2005 №263 вирішено оформити право приватної власності на будинок побуту по АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс" (правонаступник ВАТ "Райпобутсервіс").

5.8. 24.112005 оформлено відповідне свідоцтво на право власності на будинок побуту за Товариством з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс". Форма власності - приватна; опис об`єкта: будинок двоповерховий, цегляний з підвалом.

5.9. 27.12.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс" (продавець) та Яковецьким І.О. (покупець) укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого покупець набув право власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 621,7 кв.м, який є цегляною двоповерховою будівлею з підвалом. Продаж будинку побуту вчинено за 60 000,00 грн. Договір нотаріально посвідчено та зареєстровано у визначеному на той час порядку.

5.10. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс", ідентифікаційний код 03061700, юридичну особу припинено 15.06.2010.

5.11. 03.08.2012 комісією у складі представників МНС та районної держадміністрації проведено комплексну перевірку захисної споруди цивільної оборони (ПРУ НОМЕР_1), про що складено акт. У акті зафіксовано, що вказане протирадіаційне укриття, яке перебуває у власності Яковецького І.О. та використовується під склад, знаходиться в стані обмеженої готовності, у зв`язку з чим власнику надано припис щодо здійснення капітального ремонту, заведення необхідної документації, проведення інвентаризації.

5.12. На підставі зазначеного акту комплексної перевірки Яковецький І.О. у жовтні 2012 року звернувся до Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" із замовленням на проведення інвентаризації спірного приміщення, як протирадіаційного укриття.

5.13. У листопаді 2012 року на дане приміщення оформлено технічну документацію, зокрема, заведено інвентаризаційну справу №2210(2), вироблено технічний паспорт на захисну споруду цивільної оборони НОМЕР_1, власником якої вказано Яковецького І.О .

5.14. Згідно інвентаризаційної справи №2210(2) будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 містить протирадіаційне укриття. Разом з тим, згідно з планом підвалу, приміщення №26, 27, 28, 29 виключено з загальної площі магазину А-2 і віднесено до протирадіаційного укриття (ПРУ) НОМЕР_1. Всього, згідно із журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, площа ПРУ складає 106,6 кв.м. Згідно із матеріалами справи №2210(2) Яковецький І.О. є власником ПРУ (протирадіаційного укриття) Пд/А-2.

5.15. 23.05.2022 комісією у складі Яковецького І.О. та представників ДСНС здійснено оцінку стану готовності захисної споруди цивільного захисту (ПРУ НОМЕР_1), про що складено акт, в якому зазначено, що станом на 23.05.2022 стан ПРУ оцінюється як обмежено готове до використання за призначенням. У пункті 24 (висновок про можливість приведення захисної споруди у готовність до використання за призначенням упродовж 12 годин згідно із планом) вказано, що споруда перебуває у постійній готовності до використання. Також у акті зазначені рекомендації щодо приведення захисної споруди у готовність до використання за призначенням.

5.16. Згідно із обліковою карткою на протирадіаційне укриття НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ФОП Яковецькому І.О., укриття є залізобетонним, вбудованим, введене в експлуатацію 1968 року, має площу 106,6 кв.м та розраховане на 60 чол., використовується у мирний час для господарських потреб, знаходиться у задовільному стані.

5.17. Прокурор посилаючись на те, що спірне майно (протирадіаційне укриття НОМЕР_1) вибуло з володіння держави всупереч вимогам закону, оскільки законом не передбачено можливості приватизації захисних споруд цивільного захисту, а отже відсутня воля власника спірного майна на відчуження його у приватну власність ФОП Яковецького І.О., звернувся до суду з позовом про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння Яковецького І.О. у державну власність.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Спірне майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є протирадіаційним укриттям, яке відчужено в порядку викупу за договором купівлі-продажу від 25.04.1996.

6.3. У частині другій статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній станом на час приватизації), наведено застереження, що приватизації не підлягають об`єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

6.4. Частиною третьою цієї статті визначено, що перелік об`єктів (груп об`єктів), що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

6.5. Пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату приватизації), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.

6.6. З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність законодавчого обмеження на приватизацію протирадіаційного укриття на момент виникнення спірних правовідносин.

Зазначене не оскаржується учасниками справи.

6.7. Частиною четвертою статті 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 Цивільного кодексу України.

6.8. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

6.9. У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

6.10. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

6.11. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004, заява № 61333/00, пункт 54).

6.12. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

6.13. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

6.14. У справі, яка переглядається господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що саме Відповідач забезпечив та продовжує забезпечувати інтереси інших осіб, а саме інтереси громади і суспільства щодо функціонування об`єкта цивільного захисту, сприяючи державі у дотриманні та забезпеченні права громадян на користування засобами колективного захисту населення.

Натомість, Фонд допустив неодноразове порушення вимог законодавства щодо правового режиму та цивільного обігу даного об`єкта, стосовно забезпечення організації заходів з інвентаризації, обліку та утримання захисної споруди.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку, що у цьому випадку досягнення загальносуспільного інтересу щодо забезпечення цивільного захисту населення може мати місце без втручання у право власності.

6.15. У той же час, суди попередніх інстанцій зосередившись на дослідженні питання добросовісності Відповідача у ситуації, що склалася, не надали належної оцінки тому факту, чи існувала взагалі законна підстава виникнення речового права на спірне майно у первісного набувача чи ні.

При цьому законодавчі перешкоди у реалізації можливості приватизації (відчуження) спірного майна у приватну власність, про які сторони договору знали чи повинні були знати, ставить під сумнів їх добросовісність.

6.16. Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне приміщення має статус об`єкта цивільного захисту із часу введення в експлуатацію у 1968 року, про що свідчить облікова картка протирадіаційного укриття, а також наявність відповідного номеру (НОМЕР_1) у акті комплексної перевірки захисної споруди цивільної оборони, що проводилась 03.08.2012, тобто до виготовлення Відповідачем технічної документації у листопаді 2012 року.

Отже, немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання спірного об`єкта, як у первісного набувача (Товариства покупців), так і у Відповідача були перешкоди ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності із формальним посиланням на відсутність відповідних записів, ігноруючи функціональне призначення приміщення.

Однак, судами попередніх інстанцій наведеного враховано не було, що призвело до передчасних висновків.

6.17. Крім того, надаючи оцінку критерію "пропорційності" поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилось те, що спір у даній справі стосується виключно протирадіаційного укриття площею 106,5 кв.м, а не всієї будівлі загальною площею 621,7 кв.м.

6.18. У пункті 71 рішення у справі "Rysovskyy v. Ukraine" від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

6.19. Вищезазначені гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар.

6.20. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій зауважили, що Прокурором ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не наведено жодної аргументації стосовно компенсації втрат Відповідача у випадку задоволення позовних вимог. При цьому і Прокурор, і Фонд під час розгляду справи не навели жодних можливих варіантів чи пропозицій Відповідачу щодо такої компенсації.

6.21. З приводу викладеного судова колегія зазначає, що Відповідач не позбавлений можливості ініціювати судовий процес та заявити, зокрема, вимогу про стягнення витрат, пов`язаних із діями, спрямованими на перехід права власності на спірний об`єкт та подальшим вчиненням Відповідачем правомірних і необхідних дій стосовно цього об`єкта. Відповідна вимога, у випадку її заявлення Відповідачем, має бути розглянута судом у процесі, в межах якого суду слід надати оцінку доводам позивача та доказам, наданим на підтвердження понесених ним обґрунтованих витрат.

Додатково Суд наголошує, що і сам Відповідач під час розгляду справи, достеменно знаючи про статус спірного майна, не скористався своїми процесуальними правами шляхом подання зустрічного позову про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про повернення спірного об`єкта.

6.22. При цьому колегія суддів враховує і практику Європейського суду з прав людини у справі "Ібрагімбейов та інші проти Азербайджану" (Ibrahimbeyov and others v. Azerbaijan) від 16.02.2023 в якій розглядалися питання анулювання права власності заявників на земельні ділянки без будь-якої компенсації та порушення у зв`язку із цим статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу з огляду на те, що можливість вимагати компенсацію щодо спірного майна була доступна для заявників і, хоча національні суди не взяли до уваги той факт, що визнання недійсним права власності заявників на земельні ділянки було пов`язане з упущенням з боку державної адміністрації, Суд, побачивши, що визнання недійсним було необхідним для відновлення законності та можливість вимагати компенсації в різних формах була відкрита для заявників, дійшов висновку про те, що втручання в права заявників не порушувало вимоги щодо встановлення справедливого балансу між правами особи за Конвенцією та суспільними інтересами (пункти 59-61).

6.23. Частиною першою статті 345 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

6.24. Відповідно до частини третьої статті 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

6.25. Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим на час розгляду справи визначені Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".

6.26. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, захисні споруди цивільного захисту.

6.27. Частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" визначалось, що приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, протирадіаційні споруди.

6.28. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

6.29. Частиною дванадцятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України визначено, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

6.30. Разом з тим, зміст частини шістнадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України не виключає існування різних форм власності на захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, найпростіші укриття, передбачаючи натомість можливість доступу користувачів до таких споруд.

6.31. В аспекті порушених Прокурором у касаційній скарзі питань судова колегія зазначає, що сам факт того, що протирадіаційні укриття можуть перебувати, у тому числі, у приватній власності, не може легітимізувати протиправність процесу його відчуження з власності держави.

6.32. Водночас Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, то ними не вирішувалось питання щодо розгляду клопотання Відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Зважаючи на це, судова колегія зазначає наступне.

6.33. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

6.34. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

6.35. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

6.36. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі №914/687/20.

6.37. Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

6.38. З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

6.39. Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

6.40. У свою чергу, аналіз наведених норм глави 19 Цивільного кодексу України щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності.

6.41. Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 Цивільного кодексу України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/14469/18, від 22.10.2019 у справі №910/2968/18, від 23.01.2020 у справі №916/2128/18, від 15.06.2021 у справі №910/13969/18.

6.42. Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 (повний текст постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.10.2023) Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.

6.43. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.44. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.45. За наведених обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.46. Під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 та рішення Господарського суду Рівненської області від 25.04.2023 у справі №918/1141/22 скасувати.

3. Справу №918/1141/22 направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік О. Случ