Постанова

від 17.11.2023 по справі 569/2319/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 569/2319/21

провадження № 61-8231св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Хилевича С. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовних вимог

29 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (далі - ТОВ «Нафтогаз Тепло») про стягнення вихідної допомоги, скасування наказу.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді головного бухгалтера, а згідно наказу директора товариства за № 329-к від 22 вересня 2020 року її звільнено з роботи 22 вересня 2020 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб.

У день звільнення з роботи їй була видана трудова книжка, однак в порушення вимог статті 116 КЗпП України їй не було виплачено усіх сум заробітної плати, які належали їй від товариства, зокрема кошти за 5 днів невикористаної щорічної відпустки та вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку. 31 жовтня 2020 року на адресу позивача надійшла копія наказу ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 09 жовтня 2020 року за № 349-к про звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. До копії наказу не було надано копії додатків, що слугували його прийняттю. Жодних інших копій документів чи повідомлень за період з 23 вересня 2020 року по день звернення - 29 січня 2021 року до суду на адресу зареєстрованого чи фактичного місця проживання позивача від відповідача не надходило.

З 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 працює головним бухгалтером Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (наказ № 471-к від 30 вересня 2020 року). Наказ директора товариства за № 329-к від 22 вересня 2020 року, яким її звільнено з роботи 22 вересня 2020 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб, пункт 5 статті 41 КЗпП України є чинним та ніким не скасовано. Відповідно до пункту 5 статті 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, посадові особі виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відповідач не виплачує зазначену суму заборгованості із заробітної плати, що є порушенням чинного законодавства, зокрема статті 116 КЗпП України.

Просила суд:

стягнути з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 517 500,00 грн;

скасувати наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 09 жовтня 2020 року № 349-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера з 09 жовтня 2020 року, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з ТОВ «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 517 500,00 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Скасовано наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 09 жовтня 2020 року № 349-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера з 09 жовтня 2020 року згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Стягнено з ТОВ «Нафтогаз Тепло» в дохід держави судовий збір в сумі 6 083,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2022 року у справі № 569/22636/21, яке залишене без зміни постановою Рівненського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково незаконним та скасовано частково наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 23 вересня 2020 року № 336-к «Про скасування наказів» в частині, що стосується ОСОБА_1 , а саме: скасовано у пункт 1 абзац 2 наказ «Нафтогаз Тепло» від 22 вересня 2020 № 329-к «Про звільнення ОСОБА_1 головного бухгалтера ТОВ «Нафтогаз Тепло»; виключено з пункту 2 ОСОБА_1 ; зі змісту пункту 4 наказу виключено « ОСОБА_1 головному бухгалтеру ТОВ «Нафтогаз Тепло».

Трудові відносини між сторонами закінчились 22 вересня 2020 року після закінчення робочого часу. Позивач погодилась із наказом про її звільнення за пунктом 5 статті 41 КЗпП України, із будь-якою заявою про відновлення її трудових прав до відповідача не зверталася. Зазначений наказ за № 329-к від 22 вересня 2020 року є чинним. Законодавство не передбачає можливості роботодавця зобов`язати працівника, поза його волею, приступити до виконання трудових обов`язків після припинення з ним трудових відносин. Оскільки позивач не висловила своє бажання продовжувати трудові відносини із відповідачем після припинення трудових відносин, тому наявні підстави для скасування наказу

№ 349-к від 09 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Стаття 44 КЗпП України не містить поняття вихідної допомоги, але вказує на випадки її виплати. Аналіз змісту цієї норми свідчить, що вихідна допомога є одноразовою виплатою, яка виплачується роботодавцем працівнику у встановлених законодавством випадках при припиненні трудового договору (контракту). За цією статтею у разі припинення повноважень посадових осіб з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Тобто ця норма для зазначеного випадку припинення трудового договору встановлює мінімальний розмір вихідної допомоги і допускає можливість цієї виплати у більшому розмірі. Тому при припиненні трудового договору з підстав, зазначених пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Крім того, згідно пункту другого наказу № 329-к від 22 вересня 2020 року роботодавець зобов`язався виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку. Такий розрахунок при звільненні ОСОБА_1 не було зроблено. Згідно наданого позивачем розрахунку стягненню підлягає вихідна допомога у розмірі 517 500,00 грн, який відповідачем не спростовується.

Позивач вказує, що 31 жовтня 2021 року вона дізналася про наявність оскаржуваного наказу № 349-к від 09 жовтня 2020 року, з позовними вимогами щодо його оскарження звернулася до суду 29 січня 2021 року. А згідно з положенням частини другої статті 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року № 6-1395цс16. З огляду на вказане, посилання відповідача, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, як підстав для відмови в задоволенні оскаржуваних позовних вимог, є помилковими, оскільки вимога про стягнення вихідної допомоги при звільненні відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Нафтогаз Тепло» задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2023 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Нафтогаз Тепло», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 про стягнення вихідної допомоги, скасування наказу відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб. Частину першу статті 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VІІ. Зазначений закон набрав чинності 01 червня 2014 року. Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом упорядкування реалізації інвесторами (власниками) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів), а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію дотримання трудових прав працівників, що підлягають звільненню із вказаних підстав, передбачено виплату вихідної допомоги в розмірі не менше шестимісячного заробітку (стаття 44 КЗпП України). Формулювання пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є загальним та не містить посилань, як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються. Разом з тим, у пункті 9 пояснювальної записки до вказаного законопроекту (від 27 березня 2014 року № 4586) зазначалося, що проект закону не стосується соціально-трудової сфери та не потребує узгодження з уповноваженими представниками від всеукраїнських профспілок, їх об`єднань та всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців. Поняття «посадові особи господарського товариства» визначено в частині другій статті 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Відповідно до пункту 1 статті 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства. Згідно п. 9.2. Статуту ТОВ «Нафтогаз Тепло» посадовими особами органів товариства є директор та інші особи згідно із законом. Системний аналіз норм закону дає підстави для висновку, що термін «посадові особи» законодавцем вжито в значенні керівників суб`єктів господарювання - господарських товариств, а тому додаткова підстава припинення трудового договору, визначена у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України підлягає застосуванню саме до керівників господарських товариств, оскільки керівник, крім того, що є найманим працівником, одночасно виступає виконавчим органом господарського товариства, та є єдиною категорією працівників, які призначаються та оформлюють трудові відносини з товариством на підставі рішення засновників, тоді як з рештою працівників товариства трудовий договір укладає його керівник. Пунктом 9.1.1. статуту відповідача передбачено, що вищим органом товариства є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів згідно з пунктом 10.2.6. статуту відносяться обрання та припинення повноважень Директора. Згідно п. 9.1.2. одноосібним виконавчим органом товариства, який здійснює управління поточною діяльністю товариства є директор. Вирішуючи питання про віднесення посади позивача до числа посадових осіб, які можуть бути звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України апеляційний суд вважає, що згідно статуту товариства та чинного трудового законодавства головний бухгалтер ТОВ «Нафтогаз Тепло» не відноситься до зазначених посадових осіб, а тому звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є незаконним. Оскільки ОСОБА_1 не могла бути звільненою за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тому не підлягають до застосування і положення статті 44 КЗпП України щодо виплати вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а тому така позовна вимога не підлягає до задоволення.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про пропуск встановлених у статті 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів заслуговують на увагу. Визначені законодавцем строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. У позовній заяві позивачем вказано, що вона отримала копію оскаржуваного наказу від 09 жовтня 2020 року № 349-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України - 31 жовтня 2020 року. Проте до суду з позовом про визнання його незаконним та скасування ОСОБА_1 звернулася 29 січня 2021 року, після закінчення встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку. Жодного обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з вказаними вимогами, позивачем не здійснено, а судом таких причин не встановлено. На підставі викладеного апеляційний суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про скасування наказу ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 09 жовтня 2020 року № 349-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера з 09 жовтня 2020 року згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Аргументи учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що всупереч вимогам частин четвертої та шостої статті 367 ЦПК України апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрав правову підставу та фактично змінив предмет позову. При чому, правомірність наказу № 329-к від 22 вересня 2020 року не були предметом розгляду в суді першої інстанції (як і під час розгляду справи № 569/22636/21), оскільки ОСОБА_1 не оспорювала звільнення з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП є незаконним, то за вимогами частини першої та другої статті 235 КЗпП України повинен був поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера ТОВ «Нафтогаз Тепло» та одночасно прийняти рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 вересня 2020 року по 27 квітня 2023 року, розмір якого визначити виходячи з середньоденного заробітку 4 304, 26 грн на час прийняття постанови становить 2 819 290,30 грн (4 304,26 грн х 655 роб. дні).

Апеляційний суд також проігнорував вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України та фактично не взяв до уваги рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2022 року у справі № 569/22636/21, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року. Апеляційний суд належним чином не досліджував матеріали справи, колегія суддів не звернула увагу, що судом першої інстанції було зупинено провадження у справі до закінчення розгляду справи № 569/22636/21, рішення у якій було необхідне для прийняття рішення у цій справі. Оскільки ОСОБА_1 не заявляла позовної вимоги про визнання наказу відповідача № 329-к від 22 вересня 2020 року незаконним та беручи до уваги постанову Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» за № 329-к від 22 вересня 2020 року є чинним.

Апеляційний суд неправильно визначив строк звернення позивача до суду, а відтак неправильно застосував статтю 233 КЗпП України, оскільки поза увагою апеляційного суду залишено, що зміни до статті 233 КЗпП України внесено у липні 2022 року, а позивач звернувся до суду з вказаним позовом 29 січня 2021 року.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що як такого звільнення ОСОБА_1 09 жовтня 2020 року не відбулося (було підроблення документів), оскільки трудові відносини з відповідачем припинено ще 22 вересня 2020 року згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду з цим позовом.

Скасований судовим рішенням наказ № 336-к від 23 вересня 2020 року (в частині, що стосується звільнення ОСОБА_1 ) не є чинним, а відтак усі інші накази чи документи, прийняті на підставі такого наказу також втрачають чинність. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наказ директора товариства за № 329-к від 22 вересня 2020 року, яким позивача звільнено з роботи 22 вересня 2020 року, у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб, пункт 5 частини першої статті 41КЗпП України, є чинним. Оскільки позивач не висловила своє бажання продовжувати трудові відносини із відповідачем після припинення трудових відносин, тому наявні підстави для скасування наказу № 349-к від 09 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Апеляційним судом проігноровано її доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, що за будь-яких обставин дія норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України розповсюджується на посадових осіб юридичної особи, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями; відповідно до пункту 1 статті 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства. Згідно пункту 9.2 Статуту ТОВ «Нафтогаз Тепло» посадовими особами органів товариства є Директор та інші особи згідно із законом; згідно положень частини третьої статті 65 ГК України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Така ж правова позиція висловлена у пункті 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року (справа № 910/12217/19); відповідно до пункту 12.3 Статуту ТОВ «Нафтогаз Тепло» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та достовірність відображення в звітності даних покладається на директора та головного бухгалтера товариства. Тому дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється не лише на членів виконавчого органу, а й на інших посадових осіб підприємства. Визначаючи коло посадових осіб у частині третій статті 65 ГК України окремо виділено головного бухгалтера, котрий зазначений відразу після керівника, в той час як члени наглядової ради та виконавчого органу зазначені пізніше.

Апеляційний суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 з вини ТОВ «Нафтогаз Тепло» так і не була ознайомлена зі змістом наказу від 23 вересня 2020 року за № 336-к, а вже 09 жовтня 2020 року незаконно була вдруге звільнена з роботи згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). Оскільки трудові відносини з відповідачем припинено ще 22 вересня 2020 року, а відтак позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним позовом.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Нафтогаз Тепло», у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Зазначає, що головний бухгалтер не відноситься до посадових осіб, які призначаються та оформлюють трудові відносини з товариством на підставі рішення учасника товариства, а отже позивач не відповідає визначенню «посадової особи», з якою можуть бути припинені повноваження за рішенням учасника товариства, яке повинно бути обов`язковою підставою для розірвання трудового договору па підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Рішення Загальних зборів товариства про припинення повноважень з позивачем не приймалось, а отже відсутні правові підстави, які мають передувати розірванню трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Судом першої інстанції фактично легалізовано протиправну схему директора товариства щодо позбавлення коштів товариства в розмірі 517 500,00 грн з метою заволодіння наведеними коштами позивачем, шляхом звільнення позивача без прийняття вищим органом товариства рішення про припинення повноважень, а лише за наявності безпідставного наказу про розірвання трудового договору з позивачем та про виплату позивачу шестимісячного середнього заробітку з посиланням на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції дослідив всі обставини справи та надав належну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, внаслідок чого прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову в позові.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. В обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_3 вказали, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 761/21008/18-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 310/2428/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 646/4106/20.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відзив ТОВ «Нафтогаз Тепло», підписаний ОСОБА_4 , повернуто без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено; продовжено ТОВ «Нафтогаз Тепло» строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала в ТОВ «Нафтогаз Тепло» на посаді головного бухгалтера.

Згідно наказу директора товариства № 329-к від 22 вересня 2020 року її було звільнено з роботи 22 вересня 2020 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Згідно пункту 2 наказу № 329-к від 22 вересня 2020 року роботодавець зобов`язався виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку(т. 1, а. с. 10,11).

У день видачі вказаного наказу ОСОБА_1 отримала свою трудову книжку, що підтверджується відміткою в книзі обліку трудових книжок (а.с. 164-168).

Наказом ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 23 вересня 2020 року № 336-к скасовано наказ від 22 вересня 2020 року № 329-К про звільнення ОСОБА_1 . Доручено виконуючому обов`язки менеджера з персоналу ОСОБА_5 довести до відмова ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зміст цього наказу за допомогою телефонного зв`язку, електронної пошти та листом з повідомленням про вручення та повідомити про необхідність вийти на роботу для виконання трудових обов`язків (а. с. 169, т. 1).

Згідно наказу № 471-к від 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 призначено головним бухгалтером Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» з 01 жовтня 2020 року (а. с. 10, т. 1).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не вийшла на роботу для виконання трудових обов`язків відповідно до наказу від 23 вересня 2020 року № 336-к, її звільнено із займаної посади головного бухгалтера ТОВ «Нафтогаз Тепло»09 жовтня 2020 року згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України наказом № 349-к.

У позовній заяві позивачкою вказано, що вона отримала копію оспорюваного наказу від 09 жовтня 2020 року № 349-к - 31 жовтня 2020 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2022 року у справі №569/22636/21, яке залишене без зміни постановою Рівненського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково незаконним та скасовано частково наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 23 вересня 2020 року № 336-к «Про скасування наказів» в частині, що стосується ОСОБА_1 , а саме: скасовано у п. 1 абзац 2 наказу «Нафтогаз Тепло» від 22 вересня 2020 № 329-к «Про звільнення ОСОБА_1 головного бухгалтера ТОВ «Нафтогаз Тепло»; виключено з п. 2 ОСОБА_1 ; зі змісту п. 4 наказу виключено « ОСОБА_1 головному бухгалтеру ТОВ «Нафтогаз Тепло».

У наведеній справі встановлено, що трудові відносини між сторонами закінчились 22 вересня 2020 року після закінчення робочого часу. Позивач погодилась із наказом про її звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, із будь-якою заявою про відновлення її трудових прав до відповідача не зверталася. Оскільки позивач не висловила своє бажання продовжувати трудові відносини із відповідачем після припинення трудових відносин, то підстави для скасування наказу №329-к від 22 вересня 2020 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб відсутні. Саме оскаржуваний наказ призвів до прийняття відповідачем наказу про звільнення з роботи ОСОБА_1 за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

У статті 21 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (частина перша статті 47 КЗпП України).

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (статті 367 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61-2375св23) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції встановив, що згідно наказу ТОВ «Нафтогаз Тепло» № 329-к від 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 22 вересня 2020 року за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; розрахунок з ОСОБА_1 по виплаті вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку ТОВ «Нафтогаз Тепло» не проведено; судовими рішеннями у справі № 569/22636/21 скасовано частково наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 23 вересня 2020 року № 336-к «Про скасування наказів» в частині, що стосується скасування наказу від 22 вересня 2020 № 329-к «Про звільнення ОСОБА_1 головного бухгалтера ТОВ «Нафтогаз Тепло». Тобто наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» № 329-к від 22 вересня 2020 року є чинним, який ОСОБА_1 не оскаржувала, тому трудові відносини між сторонами припинені з 22 вересня 2020 року;

за таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки, що у відповідача були відсутні підстави для повторного звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера ТОВ «Нафтогаз Тепло» з 09 жовтня 2020 року за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України згідно оспорюваного наказу, а також про наявність підстав для проведення відповідачем розрахунку з позивачем при звільненні з урахуванням виплати вихідної допомоги;

апеляційний суд не врахував преюдиційне значення судових рішень у справі № 569/22636/21, що наказ ТОВ «Нафтогаз Тепло» № 329-к від 22 вересня 2020 року не є предметом спору у цій справі, тому помилково вдався до оцінки законності цього наказу та зробив висновок, що ОСОБА_1 не могла бути звільненою за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а тому не підлягають до застосування і положення статті 44 КЗпП України щодо виплати вихідної допомоги.

Разом з тим, при застосуванністатті 233 КЗпП України суд першої інстанції вказав, що вимога про стягнення вихідної допомоги при звільненні відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої вказаної статті не обмежуються будь-яким строком, у зв`язку з чим не вбачав підстав для застосування відповідного строку як до вимогипро стягнення вихідної допомоги, так і до вимоги про скасування наказу № 349-к від 09 жовтня 2020 року про звільнення.

Апеляційний суд вказав, що позивач отримала копію оскаржуваного наказу від 09 жовтня 2020 року № 349-к про звільнення 31 жовтня 2020 року, з позовом про визнання його незаконним та скасування наказу звернулася 29 січня 2021 року, після закінчення встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку, тому відмовив у позові в цій частині у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Висновків щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог в цій частині постанова апеляційного суду не містить.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частини перша, друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц).

У постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2017 року у справі № 6-331цс17 зроблено висновок, що «проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16».

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 808/858/16 вказано, що:

«аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат».

За обставин цієї справи суди не врахували, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу № 349-к від 09 жовтня 2020 року, які не пов`язані зі спором про поновлення на роботі, не є спором про звільнення згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України, а тому застосуванню підлягає загальний строк для звернення за захистом трудових прав, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України. Суди встановили, що позивач отримала копію оскаржуваного наказу від 09 жовтня 2020 року № 349-к 31 жовтня 2020 року,з позовом про визнання його незаконним та скасування звернулася до суду 29 січня 2021 року, тобто в межах тримісячного строку. Між тим, правильним є висновок суду першої інстанції, що вимога про стягнення вихідної допомоги при звільненні належить до вимог, пов`язаних з порушенням законодавства про оплату праці, тому строком не обмежується.

Крім того, апеляційний суд при відмові у позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, також не врахував, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX, згідно з якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, звернувшись до суду з позовом 29 січня 2021 року - під час дії карантину, який з 12 березня 2020 року був встановлений на усій території України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), позивач і не могла пропустити вказаний строк, оскільки він був продовжений на строк дії карантину.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 212/5018/20 (провадження № 61-2744св23).

У зв`язку з цим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про скасування наказу ТОВ «Нафтогаз Тепло» від 09 жовтня 2020 року належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61-2375св23), Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 212/5018/20 (провадження № 61-2744св23), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду - скасувати, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про скасування наказу від 09 жовтня 2020 року - змінити в мотивувальній частині, а в частині вимог про стягнення вихідної допомоги - залишити в силі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на висновок суду за наслідком касаційного перегляду справи, судові витрати ОСОБА_1 за подання касаційної скарги в розмірі 10 350 грнпідлягають стягнення на її користь з ТОВ «Нафтогаз Тепло». Судовий збір в частині оскарження наказу від 09 жовтня 2020 року в розмірі 1 816 грн, який при поданні касаційної скарги не сплачувався, належить стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року скасувати.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» від 09 жовтня 2020 року № 349-к змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2023 року залишити в силі.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» на користь ОСОБА_1 10 350,00 грн судових витрат на сплату судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» на користь держави 1 816,00 грнсудового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук