Постанова

від 15.11.2023 по справі 686/21013/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 686/21013/21

провадження № 61-6827св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротенка Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Крата В. І., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Національної гвардії України,

треті особи: Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гончаров Михайло Сергійович, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України (далі - ГУ НГУ), треті особи: Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання права на приватизацію квартири, про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування позову зазначив, що з 1996 року служив у Збройних Силах України, має вислугу в календарному обчисленні понад 22 роки.

В період проходження служби з 2014 по 2018 роки перебував на квартирному обліку, дата первинної постановки - 26 листопада 2001 року.

Рішенням Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 листопада 2018 року № 903 «Про включення квартир до числа службових та затвердження рішень про надання житлової площі військовослужбовцям Національної гвардії України» було затверджено рішення житлово-побутових комісій військових частин та територіальних управлінь Національної гвардії України про надання житла, в тому числі ОСОБА_1 - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 42,4 кв.м, сім`я - 4 особи.

На підставі ордера від 12 грудня 2018 року на жиле приміщення, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 листопада 2018 року № 903, позивач та члени його сім`ї з 13 грудня 2018 року були вселені до зазначеної квартири, здійснено реєстрацію місця проживання усіх членів сім`ї.

07 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НГУ із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , однак, органом приватизації 09 червня 2020 року прийнято рішення № 28 про відмову у приватизації квартири. Відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 набув 16 серпня 2019 року у приватну власність об`єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач вважає протиправним рішення № 28 від 09 червня 2020 року органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні ГУ НГУ, про відмову в приватизації квартири, оскільки воно прийняте всупереч положень відповідних норм законодавства України та є таким, що порушує його право та членів його сім`ї на приватизацію житла.

Зазначив, що має статус учасника бойових дій, з 18 січня 2022 року - статус ветерана військової служби.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати за ним право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним рішення органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні, який діє у складі ГУ НГУ від 09 червня 2020 року № 28 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та скасувати його;

- зобов`язати ГУ НГУ прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 лютого 2020 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , як наймачем квартири, та членами його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- передати вказане житлове приміщення у власність громадян та видати свідоцтво про право власності встановленого зразка.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Визнано незаконним рішення органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні, який діє у складі ГУ НГУ від 09 червня 2020 року за № 28 про відмову ОСОБА_1 в приватизації квартири АДРЕСА_1 та скасовано його.

Зобов`язано ГУ НГУ прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 лютого 2020 року щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 , як наймачем квартири, та членами його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , передати зазначене житлове приміщення у власність громадян та видати свідоцтво про право власності встановленого зразка.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ НГУ оскаржило його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу ГУ НГУ задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року в частині задоволення позовних вимог про визнання права на приватизацію квартири, про зобов`язання передати житлове приміщення у власність та видати свідоцтво про право власності встановленого зразка, в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цих частинах нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на приватизацію квартири, про зобов`язання передати житлове приміщення у власність та видати свідоцтво про право власності встановленого зразка відмовлено.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ГУ НГУ прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 лютого 2020 року щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 як наймачем квартири та членами його сім`ї змінено, викладено зміст задоволених позовних вимог в цій частині в такій редакції:

«Зобов`язати ГУ НГУ розглянути заяву ОСОБА_1 та членів його сім`ї щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належним способом захисту в разі порушення права при приватизації майна є визнання неправомірною відмови органу приватизації передати у приватну власність таке майно з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення, а не вимога про визнання права на приватизацію житла. Таким чином, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права в цій частині.

При цьому, враховуючи, що передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, суд не може перебирати на себе функції органу приватизації та безпосередньо зобов`язувати його передати житлове приміщення у власність та видати свідоцтво про право власності встановленого зразка.

Крім того, ГУ НГУ, з врахуванням його дискреційних повноважень, слід лише зобов`язати розглянути заяву ОСОБА_1 та членів його сім`ї щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні ГУ НГУ № 28 від 09 червня 2020 року щодо відмови у задоволенні заяви позивача та членів його сім`ї про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , оскільки право ОСОБА_1 та членів його сім`ї на приватизацію житла, в якому він проживає та зареєстрований разом з членами сім`ї, порушено, у зв`язку з чим підлягає захисту.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гончаров М. С., засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2023 року .

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено в цих частинах нове судове рішення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права на приватизацію квартири та відшкодуання судових витрат в частині надання професійної правничої допомоги залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

25 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу, станом на 24 липня 2018 року календарна вислуга складає 22 роки 00 місяців 02 дні, має статус учасника бойових дій, з 18 січня 2022 року - статус ветерана військової служби.

Відповідно до протоколу № 10 від 27 липня 2018 року засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 на склад сім`ї 4 особи була розподілена трикімнатна квартира, житловою площею 42,4 кв.м, по АДРЕСА_3 зі зняттям з квартирного обліку.

Рішенням Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 листопада 2018 року № 903 «Про включення квартир до числа службових та затвердження рішень про надання житлової площі військовослужбовцям Національної гвардії України», затверджено рішення житлово-побутових комісій військових частин та територіальних управлінь Національної гвардії України про надання житла, затверджені ГУ НГУ, зокрема, ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , житлова площа 42,4 кв.м, сім`я - 4 чол.; зареєстрований в м. Харкові при військовій частині НОМЕР_1 ; перебуває на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 з 26 листопада 2001 року на загальних підставах; квартира належить НГУ, надається по черзі (пункт 3.22).

Відповідно до ордеру на жиле приміщення № 000167 серії ХМН від 12 грудня 2018 року, виданого Виконавчим комітетом Хмельницької міської ради, ОСОБА_1 з сім`єю вселився в квартиру АДРЕСА_1 , за цією адресою здійснена реєстрація місця проживання усіх членів сім`ї.

Згідно з рішенням № 28 від 09 червня 2020 року органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні ГУ НГУ, ОСОБА_1 та членам його сім`ї відмовлено у задоволенні заяви щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 . Мотивами відмови зазначено те, що останнім набуто у власності квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки № 18 від 06 лютого 2020 року, з 20 вересня 2007 року до 02 вересня 2014 року ОСОБА_1 та члени його сім`ї, були зареєстровані за місцем розташування військової частини НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_4 , та житлом не забезпечувались.

Згідно з довідкою № 19 від 06 лютого 2020 року, в період з 03 вересня 2014 року до 14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 та члени його сім`ї були зареєстровані за місцем розташування військової частини НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_5 , та житлом не забезпечувались.

Згідно з довідкою АТ «Ощадбанк» № 118.34/13-К від 10 січня 2019 року, ОСОБА_1 є в списках громадян, які мають право на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_6 , житловий чек не використано, ОСОБА_2 в списках громадян, які мають право на приватизацію житла за цією адресою відсутня.

Згідно з довідкою АТ «Ощадбанк» № 118.34/493-К від 30 жовтня 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в списках громадян, які мають право на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_7 , відсутні.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_8 від 22 березня 2018 року, укладеного між ПрАТ «Трест Житлобуд» та ОСОБА_1 , дата державної реєстрації 16 серпня 2019 року. Вказана квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки № 317 від 21 січня 2020 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 51-АТО від 28 березня 2018 року, іпотекодержатель Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див.: п. 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20).

Ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги, зокрема, право на безоплатне отримання у власність займаного ними та членами їх сімей житла незалежно від розміру його загальної площі в будинках державного житлового фонду (пункт 8 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) зазначено: «у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті). Забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям; надання для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби жилого приміщення новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби; надання за згодою військовослужбовця кредиту або грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення; участі військовослужбовців та членів їх сімей у державних цільових програмах забезпечення громадян доступним житлом відповідно до законодавства (за їх бажанням); надання жилої площі у гуртожитках курсантам і військовослужбовцям та працівникам ЗС України; надання місць у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі; оренди жилого приміщення військовослужбовцям офіцерського складу (пункт 1.3 затвердженої Наказом № 737 Інструкції, яка на час звернення позивача з рапортом від 5 лютого 2018 року діяла у редакції від 17 червня 2016 року). […] Отже, у спірних правовідносинах, як за Інструкцією, затвердженою Наказом № 737, так і за Інструкцією, затвердженою Наказом № 380, відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) зазначено: «для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)). Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 5 лютого 2018 року; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23 червня 2018 року). Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів. Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої Наказом № 737, оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого не зарахувала позивача на квартирний облік як військовослужбовця. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців). З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) зазначено: «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України). Спори про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Тому такі спори слід розглядати за правилами адміністративного судочинства».

У справі, що переглядається, при зверненні із позовом позивач посилався на те, що він з 1996 року служив у Збройних Силах України, має вислугу в календарному обчисленні понад 22 роки. Зазначив, що має статус учасника бойових дій, з 18 січня 2022 року - статус ветерана військової служби.

В період проходження служби з 2014 по 2018 роки перебував на квартирному обліку, дата первинної постановки - 26 листопада 2001 року.

Рішенням Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 листопада 2018 року № 903 «Про включення квартир до числа службових та затвердження рішень про надання житлової площі військовослужбовцям Національної гвардії України» було затверджено рішення житлово-побутових комісій військових частин та територіальних управлінь Національної гвардії України про надання житла, в тому числі ОСОБА_1 - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 42,4 кв.м, сім`я - 4 особи.

На підставі ордера від 12 грудня 2018 року на жиле приміщення, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 листопада 2018 року № 903, позивач та члени його сім`ї з 13 грудня 2018 року були вселені до зазначеної квартири, здійснено реєстрацію місця проживання усіх членів сім`ї.

07 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НГУ із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , однак, органом приватизації 09 червня 2020 року прийнято рішення № 28 про відмову у приватизації квартири. Відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 набув 16 серпня 2019 року у приватну власність об`єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач вважає протиправним рішення № 28 від 09 червня 2020 року органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні ГУ НГУ, про відмову в приватизації квартири, оскільки воно прийняте всупереч положень відповідних норм законодавства України та є таким, що порушує його право та членів його сім`ї на приватизацію житла.

З огляду на те, що ОСОБА_1 набув право на житло у зв`язку з проходженням військової служби, рішення про відмову у приватизації квартири прийнято органом приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні ГУ НГУ, тому цей спір є публічно-правовим і його належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Проте наведене залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови ОСОБА_1 може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гончаров Михайло Сергійович, задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2023 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, треті особи: Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання права на приватизацію квартири, про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Коротенко

Судді: А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. І. Крат

М. Ю. Тітов