Постанова

від 21.11.2023 по справі 342/744/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/744/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/1205/23

Головуючий у 1 інстанції СОБКО В.М .

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Кузнецова В.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Снятинського районного суду від 11 липня 2023 року, постановлену в складі судді Собко В.М. в м. Снятині у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ТзОВ «Кредит Фінанс», ТзОВ «Вердикт Фінанс» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору про заставу транспортного засобу №11261628000 від 30.11.2007 року, визнання недійсними з моменту укладення договору факторингу №05/12 від 20.04.2012 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» та договору факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 р. укладеного між ТОВ «Кредит Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 та приватне підприємство «Верес»,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ТзОВ «Кредекс Фінанс», ТзОВ «Вердикт Фінанс» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору про заставу транспортного засобу №11261628000 від 30.11.2007 року, визнання недійсними з моменту укладення договору факторингу №05/12 від 20.04.2012 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» та договору факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 р. укладеного між ТОВ «Кредит Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 та приватне підприємство «Верес».

Позовна заява мотивована тим, що в листопаді 2007 року між ним тa Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» відбувались переговори щодо укладення Договору про надання споживчого кредиту. Внаслідок таких перемовин АКІБ «УкрСиббанк» підготовив проект Договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу N°11261628000, де була вказана передбачувана дата підписання 30 листопада 2007 року. Ознайомлюючись з текстом Договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу Ne11261628000 від 30.11.2007 року ним, як це передбачалось умовами цього договору, було завізовано кожну сторінку даного кредитного договору, однак сам договір ним не підписувався, тобто Договір про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу N11261628000 від 30.11.2007 року не відбувся, був неукладеним. 20.04.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредит Фінанс» - укладено Договір Факторингу No05/12, за умовами якого Клієнт зобов`язувався відступити Фактору свої права вимоги Заборгованості за Кредитними договорами, що були укладені з Боржниками, зазначеними у Реєстрі заборгованості боржників, до складу якого ввійшов, в тому числі, Договір про надання споживчого кредиту та про заставу транспортного засобу Ne11261628000 від 30.11.2007 року, який був укладений АКІБ «УкрСиббанк» з ОСОБА_1 , як фізичною особою, що вказує, що Договір Факторингу N605/12 від 20.04.2012 року, в частині, що стосується набуття ТОВ «Кредекс Фінанс» від ПАТ «УкрСиббанк» відступленого права грошової вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу No11261628000 від 30.11.2007 року. Вказує, що даний договір фаторингу є незаконним, оскільки суперечить вимогам законодавства України, а саме Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року Ne 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», бо пункт 1 даного розпорядження виключає безпосередньо фізичних осіб з кола переліку осіб, що беруть участь в операції факторингу, оскільки передбачає таку сукупність ознак, як фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання та відповідно набуття відступленого права грошової вимоги виключно до боржників - суб`єктів господарювання. Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу No11261628000 від 30.11.2007 року передбачає надання згоди ОСОБА_1 АКБ «УкрСиббанк» на право збирати, зберігати, використовувати, поширювати і отримувати інформацію - дані про позичальника, відомі банку або третім особам, у зв`язку з укладенням та виконанням договору, в тому числі банківську та комерційну таємницю, необхідну при укладанні договорів в тому числі щодо відступлення права вимоги та переведення боргу за кредитним договором до відповідних фізичних та юридичних осіб. Однак, ПАТ "УкрСиббанк" не мало права на укладення з ТОВ «Кредит Фінанс» договору факторингу, тобто не мало прав на відступлення грошової вимоги за кредитом, з чого слідує, що в ПАТ "УкрСибанк" не було права на передачу персональних даних боржника - ОСОБА_1 . Таким чином, ПАТ "УкрСибанк" в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про захист персональних даних» передало ТОВ «Кредит Фінанс» без згоди ОСОБА_1 його персональні дані.

Просив визнати недійсним договіру про надання споживчого кредиту та про заставу транспортного засобу №11261628000 від 30.11.2007 року, визнання недійсними з моменту укладення договору факторингу №05/12 від 20.04.2012 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредит Фінанс» та договору факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 р. укладеного між ТОВ «Кредит Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 та приватне підприємство «Верес»

11.07.2023 року від відповідача - директора ТОВ «Кредит Фінанс» Р.П. Мерзлякова надійшло до суду клопотання про передачу цієї справи до Господарського суду м. Києва, у зв`язку із тим, що 08.03.2023 року зазначеним судом винесено ухвалу щодо відкриття провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство Товариста з обмеженою відповідальністю «Кредит-Фінанс» (04080, м. Київ, вул. Вікендія Хвойки, 15/15, код ЄДРПО 366918193).

Ухвалою Снятинського районного суду від 11 липня 2023 року клопотання задоволено. Цивільну справу №342/744/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ТзОВ «Кредекс Фінанс», ТзОВ «Вердикт Фінанс» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та про заставу транспортного засобу №11261628000 від 30.11.2007 року, визнання недійсними з моменту укладення договору факторингу №05/12 від 20.04.2012 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредит Фінанс» та договору факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 р. укладеного між ТОВ «Кредит Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 та приватне підприємство «Верес» - передано для розгляду до Господарського суду міста Києва в межах розгляду справи № 910/12956/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт-Фінанс» (» (04080, м. Київ, вул. Вікендія Хвойки, 15/15, код ЄДРПО 366918193).

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального права. Вказує, що предмет розгляду даної справи є захист прав споживачів. Судовий захист прав споживачів здійснюється за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб споживачів товарів, робіт і послуг. Споживачі можуть звернутися до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Право вибору у цьому випадку належить виключно споживачеві. Таким чином, справа підсудна Снятинському районному суду.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч 2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Постановляючи ухвалу про передання справи для розгляду до Господарського суду міста Києва в межах розгляду справи № 910/12956/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт-Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору заставу транспортного засобу №11261628000 від 30.11.2007, визнання недійсними з моменту укладення договору факторингу №05/12 від 20.04.2012, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредит Фінанс» та договору факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 укладеного між ТОВ «Кредит Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 та Приватне підприємство «Верес», а отже зазначені заявлені вимоги мають розглядатися у межах справи про банкрутство відповідача відповідно до статті 7 КУзПБ .

Висновок суду не відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ТзОВ «Кредекс Фінанс», ТзОВ «Вердикт Фінанс» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11261628000 від 30.11.2007 року, визнання недійсними з моменту укладення договору факторингу №05/12 від 20.04.2012 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредит Фінанс» та договору факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 р. укладеного між ТОВ «Кредит Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 та приватне підприємство «Верес».

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя, який згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини слід розуміти як здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору у порядку певного судочинства.

Посилання в заяві про передання справи на розгляд до господарського суду та на статтю 7 Кодексу України з процедур банкрутства як на правову норму, що визначає підсудність вказаного спору, є безпідставними, оскільки позивач у справі є стороною як фізична особа.

Відповідно до положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

З огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19.

Установлено, що у справі за позовом ОСОБА_1 кредитором позивача є ТОВ «Вердикт Фінанс», а не ТОВ «Кредит Фінанс», відносно якого за заявою ТОВ «ЕКОЛЛ» ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство Товариста з обмеженою відповідальністю «Кредит-Фінанс» (04080, м. Київ, вул. Вікендія Хвойки, 15/15, код ЄДРПО 366918193) на загальну суму 20 825 680, 00 грн.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам п.5ст.27 ЦПК України, так як в суду першої інстанції не було підстав для передачі цієї справи на розгляд Господарського суду міста Києва внаслідок чого допущено порушення права позивача на розгляд справи за місцем його знаходження.

За змістом п.п.1,3,4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Господарського суду міста Києва. У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Снятинського районного суду від 11 липня 2023 року скасувати та направити до Снятинського районного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту підписання і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді: В.Д.Фединяк

І.О. Максюта

Л.В.Василишин