Постанова
від 04.10.2023 по справі 302/975/18
ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/975/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 жовтня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., СОБОСЛОЯ Г.Г.

за участю секретаря ГУСОНЬКИ З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 302/975/18 за позовом ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 ,

до ОСОБА_3 і Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне Управління Держгеокадастру в Закарпатській області,

про визнання незаконним і скасування рішень, державного акта на право власності на землю, скасування державної реєстрації речового права, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на рішення Міжгірського районного суду від 20 грудня 2018 року, повний текст якого складено 29 грудня 2018 року, головуючий суддя Кривка В.П., -

встановив:

01.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним з позовом до ОСОБА_4 та Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, у подальшому збільшив позовні вимоги і остаточно мотивував їх таким.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 , спадщину за яким прийняли позивач і його мати ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги за законом, оскільки на день смерті спадкодавця проживали разом із ним.

За свого життя спадкодавець ОСОБА_5 успадкував за заповітом своєї матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку загальною площею 0,4842 га, розташовану на території Верхньобистрянської сільської ради та призначену для обслуговування жилого будинку і ведення підсобного (особистого) селянського господарства.

Ця ділянка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акта серії ІІІ-ЗК № 024389 на право приватної власності на землю, виданого 20.03.1997 Верхньобистрянською сільською радою на підставі рішення від 20.06.1996 № 31. Земельна ділянка складається з чотирьох автономних площ, які зазначені в плані зовнішніх меж земельної ділянки, а саме: урочище «Біля хати» - 0,0960 га, урочище «На городі» - 0,0924 га, урочище «Бунчівський город» - 0,0640 га, урочище «Забрід» - 0,2318 га.

Окрім цього, рішенням Міжгірського районного суду від 10.01.2006 у справі № 2-38/2006 за ОСОБА_5 було в порядку спадкування за ОСОБА_6 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

У 2017 році ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Міжгірської державної нотаріальної контори для оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 .

31.01.2018 нотаріус подав запит до Центру надання адміністративних послуг Міжгірської РДА про надання витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. На підставі цього запиту з метою отримання витягів з Державного земельного кадастру мати позивача ОСОБА_2 уклала договір про розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з ТОВ «Експерт».

Під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в урочищі «Біля хати» в с. Верхній Бистрий Міжгірського району, було виявлено накладання геодезичної зйомки земельних ділянок, а саме накладання належної на праві приватної власності ОСОБА_4 земельної ділянки на успадковану позивачем та його матір`ю земельну ділянку в урочищі «Біля хати» площею 0,0960 га, орієнтовна площа накладання становить 0,05 га. Тому Верхньобистрянський сільський голова відмовився погодити межові знаки земельних ділянок, успадкованих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та погодити технічну документацію на ці ділянки.

На звернення ОСОБА_2 Верхньобистрянський сільський голова надав відповідь про те, що: погодити межі земельної ділянки неможливо через накладання геодезичної зйомки однієї на іншу; позивачем та ОСОБА_2 під час проведення геодезичних зйомок відповідачем ОСОБА_4 не були подані документи про право власності на успадковану ними земельну ділянку.

Томурішенням 17-ї сесії 7-го скликання Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.2018 № 205 «Про погодження акту погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами» були погоджені межові знаки належної ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , без підпису суміжного землекористувача у зв`язку з його безпідставною відмовою.

Це рішення сільської ради протиправне, порушує право позивача на оформлення спадщини та тягне зменшення площі успадкованої земельної ділянки орієнтовно на 0,05 га. Рішення прийняте з порушенням вимог земельного законодавства пункту 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 № 376, а саме без повідомлення та участі як позивача, так і його матері ОСОБА_2 , без огляду правовстановлюючих документів на успадковану ними земельну ділянку, що призвело умовно до «зміщення» місця розташування земельної ділянки ОСОБА_4 в урочищі «Біля хати» площею 0,07 га, внаслідок чого є накладання земельної ділянки відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку, успадковану позивачем та його матір`ю ОСОБА_2 .

Під час підготовчого провадження в справі позивачу 02.10.2018 з Технічної документації по виготовленню Державного акта серії ІІ-ЗК № 010050 від 20.09.1997 на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_4 стало відомо, що цей Державний акт був виданий на підставі рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.1997 № 38 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам». ОСОБА_4 проживає в с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Оформлення технічної документації і видача на її підставі ОСОБА_4 державного акта на право приватної власності суперечать вимогам ст. 17 ЗК України (1990 р.), ст.ст. 116, 118, 125, 126 ЗК України (2001 р.) та п.п. 1.4., 1.6. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування землею та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 № 43, оскільки, по-перше, земельна ділянка надається у власність на підставі рішення відповідної ради, а не виконавчого комітету ради, по-друге, у технічній документації відсутні дані про належне вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки.

Земельно-екологічна комісія Верхньобистрянської сільської ради після виявлення накладання земельних ділянок пропонувала відповідачу ОСОБА_4 привести межі земельної ділянки у відповідність до державних актів, однак той відмовився через те, що на його земельній ділянці знаходиться споруджений ним фундамент житлового будинку.

Тим часом, цей фундамент був споруджений на земельній ділянці, яка належала за життя ОСОБА_6 і яку успадкував позивач разом із матір`ю ОСОБА_2 , самовільно, без будь-яких дозвільних документів, що суперечить положенням ст.ст. 26, 27, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 331 ЦК України, якими унормовано порядок будівництва та набуття права власності на новостворене нерухоме майно. Будь-яких належних і допустимих доказів правомірності зведення фундаменту, набуття прав на нього ОСОБА_4 не надав.

У 2010 році ОСОБА_4 звертався з позовом до ОСОБА_5 (покійного батька позивача) з метою визнання за ним права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , у якому було відмовлено (справа № 2-29/2010). Чинним рішенням Міжгірського районного суду від 03.02.2010 зафіксовано пояснення ОСОБА_5 , згідно з яким ОСОБА_4 виїхав на проживання до Дніпропетровської області у 1960 році, хату для ОСОБА_4 збудував за свого життя батько поряд зі спадковим будинком, ОСОБА_4 цю хату продав.

Своїми протиправними діями відповідачі завдали і продовжують завдавати позивачу моральної шкоди. Позивач змушений для захисту свого права звернутися до суду, він та його мати повинні витрачати на це свій час, доїжджати з місця проживання до смт. Міжгір`я, безрезультатно зверталися до органу місцевого самоврядування, який відмовив їм у задоволенні вимог, тощо. З метою захисту своїх інтересів позивач неодноразово звертався до різних фахівців, повинен був збирати докази замість того, щоб витрачати час на сім`ю чи відпочинок. Позивач і його мати зараз позбавлені можливості реалізувати своє право власності на землю. Ці обставини є підставою для відшкодування відповідачами моральної шкоди в сумі 10000,00 грн на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України.

Посилаючись на ці обставини, на положення також ст.ст. 152, 155 ЗК України щодо права власника землі вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні права власності та вимагати визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, яким порушуються права власника землі, позивач ОСОБА_1 остаточно просив:

визнати незаконними та скасувати:

рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського районуЗакарпатської області від 27.02.1997 № 38 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність», на підставі якого ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_1 , був виготовлений Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 010050 від 20.09.1997 і зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 83;

Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 010050 від 20.09.1997, виданий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителю АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

рішення 17-ї сесії 7-го скликання Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району від 27.02.2018 № 205 «Про погодження акту погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами», видане ОСОБА_4 ;

скасувати державну реєстрацію речового права ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , на земельну ділянку в урочищі «Біля хати» в с. Верхній Бистрий Міжгірського району Закарпатської області площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2122480600:01:004:0025;

зобов`язати ОСОБА_4 демонтувати самовільно збудований фундамент на земельній ділянці в урочищі «Біля хати» в с. Верхній Бистрий Міжгірського району площею 0,0960 га, яка належала померлій ОСОБА_6 на підставі Державного акту серії ІІІ-ЗК № 024389 на право приватної власності на землю, виданого 20.03.1997;

стягнути на його користь із відповідачів солідарно 10000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Міжгірського районного суду від 20.12.2018 змінений позов задоволено частково:

визнано неправомірним та скасовано рішення 17-ї сесії 7-го скликання Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району від 27.02.2018 № 205 «Про погодження акту погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами»;

скасовано державну реєстрацію речового права ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_2 , на земельну ділянку площею 0,07 га в урочищі «Біля хати» в с. Верхній Бистрий Міжгірського району Закарпатської області для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 2122480600:01:004:0025;

зобов`язано ОСОБА_4 демонтувати самовільно збудований фундамент на земельній ділянці в урочищі «Біля хати» в с. Верхній Бистрий Міжгірського району площею 0,0960 га, яка належала померлій ОСОБА_6 на підставі Державного акта серії ІІІ-ЗК № 024389 на право приватної власності на землю, виданого 20.03.1997;

стягнуто на користь ОСОБА_1 з Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району та з ОСОБА_4 по 2500,00 грн з кожного на відшкодування моральної шкоди;

стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14096,00 грн солідарно з Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району і ОСОБА_4 , а також стягнуто з Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району і ОСОБА_4 солідарно на користь держави судовий збір у сумі 2819,20 грн.

в інших вимогах позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності в межах задоволеного, з того, що Верхньобистрянська сільська рада діяла в питаннях урегулювання земельних відносин з порушенням установлених законом вимог, внаслідок чого оформила права ОСОБА_4 на землю без урахування земельних прав, які існували у ОСОБА_6 , а в подальшому в порядку спадкування послідовно у ОСОБА_5 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , що спричинило спір між сторонами.

Технічні документи на земельну ділянку ОСОБА_4 були виготовлені з порушенням установленого порядку, без урахування наявних державних актів на право власності на землю, межі земельних ділянок були погоджені фактично без участі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

У сукупності такі обставини спричинили накладання в плані земельної ділянки, права на яку були оформлені на ім`я ОСОБА_4 , на земельну ділянку, права на яку наразі мають ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , і на цій ділянці знаходиться самовільно споруджений відповідачем у 80-90-х роках минулого століття фундамент будинку, який підлягає демонтажу. Відтак підлягає у межах доведеного частковому відшкодуванню кожним із відповідачів моральна шкода.

Вимоги про визнання недійсними та скасування рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.1997 № 38 і виданого ОСОБА_4 20.09.1997 Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 010050 не підлягають задоволенню. Відповідач заявив про застосування позовної давності до цих вимог, однак, у їх задоволенні належить відмовити, оскільки вказане рішення було в подальшому затверджене сільською радою, тому земельну ділянку було передано у власність із додержанням вимог закону, про зазначення в акті рішення виконкому було відомо з моменту видачі акта, це є лише формальним порушенням, тому скасування державного акта порушить принцип правової визначеності, баланс прав сторін, бо відповідач має право на відведення вказаної в акті земельної ділянки, проте, у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням прав позивача, третьої особи.

Відповідач ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Рішко Сергій Іванович, оскаржив рішення суду в частині задоволення позову. Доводи скарги зводяться до такого.

Рішення суду щодо зобов`язання ОСОБА_4 демонтувати фундамент будинку не вмотивоване і не ґрунтується на доказах, зокрема, щодо самовільного будівництва. Крім того, межі земельної ділянки, що належала ОСОБА_6 , належним чином не визначені, ця ділянка не сформована і не зареєстрована відповідно до закону.

ОСОБА_4 виділялася земельна ділянка площею 0,07 га для будівництва будинку рішенням колгоспу ім. Чапаєва с. Голятин за рахунок присадибної земельної ділянки ОСОБА_7 , будинок був зведений у 1978 році і мав адресу: АДРЕСА_1 і обліковувався у погосподасрьких книгах. ОСОБА_4 разом із сім`єю проживав у будинку з 1978 року по 2000 рік.

Рішенням Верхньобистрянської сільської ради у 1997 році земельну ділянку було надано ОСОБА_4 саме для обслуговування зазначеного будинку, на підставі цього рішення був виданий і державний акт на землю.

У 2008 році (а не в середині 1990-х років) ОСОБА_4 із метою перебудови розібрав будинок і продав дерев`яні конструкції, але з певних причин не провів перебудову.

Станом на 2018 рік земельна ділянка ОСОБА_4 не мала кадастрового номера, тому він і звернувся до ТОВ «Землемір» по виготовлення відповідної документації, яка була виготовлена і ділянці був присвоєний кадастровий номер 2122480600:01:004:0025.

У силу законодавства щодо права власності на житловий будинок, зведений у сільській місцевості, виникнення права власності на такий будинок не пов`язувалося з державною реєстрацією цього права. Записами в погосподарських книгах підтверджується право власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Висновок суду про те, що фундамент будинку знаходиться на земельній ділянці площею 0,0960 га, яка належала ОСОБА_6 , необґрунтований і суперечить доказам, а також визнанню учасників справи, що фундамент на даний час розташований у межах ділянки із кадастровим номером 2122480600:01:004:0025. Крім того, спадкодавці свого часу теж не мали жодних претензій до ОСОБА_4 з приводу будівництва і розташування будинку, володіння земельною ділянкою, рівно як і позивач та його мати не мали таких претензій протягом семи років з часу прийняття спадщини. Тому строк позовної давності для позивача сплив, але суд безпідставно не застосував наслідки спливу позовної давності.

Розташування будинку на земельній ділянці ОСОБА_4 було зафіксоване в технічній документації, яка виготовлялася у 1997 році, до оформлення державного акта на землю, межі ділянки були погоджені. У 2018 році були лише відновлені межі цієї земельної ділянки, у погодженні яких ОСОБА_2 безпідставно відмовила, через що органом місцевого самоврядування й було прийняте законне рішення про погодження цих меж без підпису з боку ОСОБА_2 . Поза тим, процедура погодження меж суміжними землекористувачами є лише допоміжною і не є перешкодою для оформлення прав на земельну ділянку, тому рішення органу місцевого самоврядування прийняте в межах його повноважень, є правомірним і усунуло перешкоди власнику в оформленні його прав.

Правові позиції Верховного Суду України застосовані судом першої інстанції неправильно, оскільки відповідні спори стосувалися виділення нових земельних ділянок, а не відновлення меж ділянки, що існувала раніше.

Суд вийшов на межі позовних вимог, позаяк визнав відповідне рішення неправомірним, тоді як позивач просив визнати його незаконним.

Свого висновку про накладання земельних ділянок одна на одну суд дійшов на підставі доказів, що були одержані з порушенням встановленого порядку, зокрема, на підставі технічної документації ТОВ «Землемір», яка була складена не сертифікованим фахівцем і не була виготовлена в повному обсязі. Відповідні обміри проводилися без участі органу місцевого самоврядування, суміжних землекористувачів, а також ОСОБА_4 . Натомість висновок державного кадастрового реєстратора про накладання земельних ділянок одна на одну відсутній, а за обставинами справи в разі, коли б ОСОБА_1 подав документи для реєстрації його земельної ділянки, виявилося б, що саме його ділянка накладається на ділянку ОСОБА_4 , а не навпаки.

Суд залишив поза увагою невідповідність одна одній конфігурації земельної ділянки, що належала ОСОБА_6 , у державному акті та у документації, складеній ТОВ «Землемір», а також розташування на земельній ділянці будівель з урахуванням часу їх побудови.

Результат перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної державним інспектором Юртином В.В., суперечить дійсним обставинам, наявним доказам, перевірка була проведена неналежним чином, без врахування розбіжностей у конфігурації, межах земельної ділянки тощо, тому відповідний акт перевірки не є належним доказом.

Констатувавши на підставі акту цієї перевірки, що технічна документація із землеустрою виготовлена ТОВ «Землемір» із помилковими координатами поворотних точок, суд не вказав, у чому саме полягають ці помилки та яким чином були встановлені. Ані ТОВ «Експерт», ані ТОВ «Землемір» не проводили топографо-геодезичні вишукування, тому невідомо, яким чином було встановлено, що має місце накладання однієї ділянки на іншу, а його площа становить 0,0553 га.

У справі відсутні докази того, що саме ОСОБА_1 як спадкоємець намагався оформити свої спадкові права на земельну ділянку. Ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не вчинили дій, необхідних для оформлення прав на земельну ділянку, для відновлення чи встановлення її меж, тому й не могли б отримати свідоцтво про право на спадщину. Тобто, це саме позивач не реалізував своїх прав, а не відповідачі їх порушили.

Державний акт на землю був виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради, яке в подальшому було затверджене на сесії цієї ради, тому таке рішення було правомірним, натомість саме на ім`я ОСОБА_6 державний акт був виданий неправомірно.

Суд безпідставно скасував державну реєстрацію речового права ОСОБА_4 на земельну ділянку, оскільки підставою для реєстрації слугували державний акт на землю і рішення державного реєстратора, які є чинними. Вимога про скасування державної реєстрації речового права є похідною від вимоги про скасування державного акту на землю, тому відмовивши у скасуванні державного акту суду належало відмовити і в скасуванні такої реєстрації.

У рахунок відшкодування моральної шкоди суд стягнув кошти з двох відповідачів окремо з кожного, чим вийшов за межі позовних вимог, позаяк такі полягали у солідарному відшкодуванні. Окрім цього, позов і рішення суду в цій частині є необґрунтованими і бездоказовими по суті.

Суд припустився й порушень норм процесуального права, зокрема, щодо рівності сторін та змагальності судового процесу, неправильно вирішив питання про судові витрати.

Відповідач ОСОБА_4 просить у частині задоволення позову та розподілу судових витрат рішення суду скасувати, відмовити в позові повністю та розподілити судові витрати.

У частині відмови в задоволенні вимог позову про визнання незаконними та скасування рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.1997 № 38 про передачу земельних ділянок у власність та Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 010050 від 20.09.1997 рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Керита Мар`яна Василівна. У скарзі зазначає таке.

Рішення суду в оскарженій частині незаконне, не вмотивоване і належним чином не обґрунтоване.

Так, суд необґрунтовано вказав на те, що державні акти на землю були видані на ім`я ОСОБА_6 і ОСОБА_4 на підставі рішень виконкому сільради, які в подальшому були затверджені сесією ради, оскільки державний акт на землю, яким оперує позивач, не був предметом спору, а підтвердження його законності, крім того, вбачається з чинного судового рішення у справі № 2-29/2010 і доказуванню не підлягає.

Суд не звернув уваги на вимоги ст. 17 ЗК України (1990 р.), ст.ст. 116, 118, 125, 126 ЗК України (2001 р.) та п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування землею та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 № 43, щодо надання земельної ділянки у власність на підставі рішення відповідної ради, тому необґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позову про визнання незаконним і скасування рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.1997 № 38, яке й стало підставою для видачі ОСОБА_4 оспореного державного акта на землю.

Оспорені рішення органу місцевого самоврядування та державний акт на землю порушують права позивача, що є доведеним, тому підлягають скасуванню, така вимога є належним, передбаченим законом способом захисту порушеного права.

Позивач ОСОБА_1 просить в оскарженій частині рішення суду епршої інстанції скасувати, відповідні вимоги задовольнити.

У відзивах на апеляції, поданих відповідачем ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Рішко С.І., і позивачем ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Керита М.В., сторони підтримали свої правові позиції в справі та взаємно вказують на необґрунтованість відповідних апеляцій, просять залишити їх без задоволення.

Відповідач Верхньобистрянська сільська рада Міжгірського району у відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 зазначає, що вимоги його скарги визнає частково, просить залишити рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.1997 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» та скасування Державного акта на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_4 (ІІ-ЗК № 010050) без змін, а решту вимог скарги залишити без задоволення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне Управління Держгеокадастру в Закарпатській області у відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, серед іншого, що факти порушень під час виготовлення технічної документації ОСОБА_4 для відновлення меж земельної ділянки та накладання однієї земельної ділянки на іншу були підтверджені актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.10.2018 № 715-ДК/652/АП/09/01/-18.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 30.09.2020 залучено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до участі в справі як правонаступника ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 22.03.2021 залучено Міжгірську селищну раду Хустського району Закарпатської області до участі в справі як правонаступника Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області.

Заслухавши доповідьсудді,пояснення представників:позивача ОСОБА_1 адвоката КеритиМ.В., яка апеляцію позивача підтримала, скаргу відповідача не визнала, відповідачки ОСОБА_3 адвоката Рішка С.І., який апеляцію відповідачки підтримав, скаргу позивача не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог, з наведених ним підстав, на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 3, 6 ЦПК України).

Відповідно до ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 2 ч. 3 п.п. 2, 4, 5, 11, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-81 ЦПК України:

загальними засадамицивільного законодавстває,зокрема,неприпустимість позбавленняправа власності,крім випадків,встановлених КонституцієюУкраїни тазаконом;судовий захистцивільного правата інтересу; справедливість, добросовісність та розумність;

основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами;

правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав;

кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;

сторони на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;

кожна сторона зобов`язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення вимог до конкретного відповідача та обов`язок такого конкретного відповідача відповідати за пред`явленим до нього позовом, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;

предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

за загальним правилом обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, до суду по захист своїх прав може звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом чи договором, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах належно пред`явленого позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

У справі з урахуванням документів і матеріалів, одержаних на стадії апеляційного провадження в справі, встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільного, земельного та іншого законодавства щодо набуття та оформлення права власності на землю і його захисту в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

За приписами ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 4, 41, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 4, 8, 12-14, 19 Закону України «Про власність» (Закон № 697-XII), ст.ст. 3, 6, 17, 18, 22, 23, 39, 43, 44 ЗК України (1990 р.), ст.ст. 182, 316, 317, 319, 325, 328, 373, 1216, 1225, 1268 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 78, 79, 81, 90, 116, 118, 125, 126, 131 ЗК України (2001 р.), інших пов`язаних норм законодавства в редакції, що була чинною на час надання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 земельних ділянок, оформлення прав на них (1996-1997 рр.), на час спадкування після смерті ОСОБА_6 (2004 р.) і ОСОБА_5 (2011 р.):

право власності на землю та право землекористування набуваються громадянами та реалізуються державою, органами місцевого самоврядування відповідно до закону;

право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою із земель державної чи комунальної власності виникає щодо конкретно визначеної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав унаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення, в порядку її відведення, після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документального оформлення права на земельну ділянку;

право власності на земельну ділянку, яка перебуває у приватній власності, може набуватися шляхом, зокрема, спадкування, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини;

право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, форма якого на відповідний час затверджується Верховною Радою України чи Кабінетом Міністрів України.

Так само по суті ці питання в контексті набуття в порядку відведення, на підставі рішення уповноваженого органу або набуття в порядку, зокрема, спадкування, оформлення права власності на землю та правомірності володіння майном регулюються нормами ЦК України і ЗК України в редакції, чинній на час пред`явлення позову і вирішення його судами першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням змін щодо державної реєстрації речових прав, запроваджених у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-IV).

Згідно п. 7 Перехідних положень ЗК України (2001 р.) громадяни, що одержали у власність земельні ділянки відповідно до законодавства, що діяло раніше, зберігають права на ці ділянки.

Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера; у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) (п. 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» (Закон № 3613-VI)).

Правомірність набуття права приватної власності на землю та права користування земельною ділянкою, а також правомірність володіння майном презюмуються, саме набуте та оформлене у законний спосіб на земельну ділянку право власності або право користування підлягає захисту:

ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю (права землекористування) чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності, іншого речового права на майно або обмежена у їх здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом;

власник земельної ділянки, землекористувач управі вимагати захисту свого права від порушень включно з тими, що не тягнуть позбавлення права володіння майном, в тому числі, може вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні права власності, скасування, визнання незаконним рішення уповноваженого органу про надання у власність чи в користування земельної ділянки, визнання недійсними правовстановлюючих документів щодо земельної ділянки, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, власник, землекористувач управі вимагати й відшкодування завданої порушенням його прав майнової та моральної шкоди (ст. 41 Конституції України, ст. 48 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 43, 44 ЗК України (1990 р.), ст.ст. 48-51 Закону № 697-XII, ст.ст. 11-16, 21, 22, 321, 378, 386, 391, 393, 395, 396, 397, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 152, 153, 155, 202, 204 ЗК України, ст. 26 Закону № 1952-IV).

Рішенням Виконавчого комітету Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 20.06.1996 № 31 «Про передачу земель у приватну власність» вирішено:

передати ОСОБА_6 , яка проживає в АДРЕСА_1 , земельну ділянку розміром 0,4842 га, що знаходиться: «Біля хати» - 0,0960 га; «На городі» - 0,0904 га; «Б/г» - 0,0640 га; «Забрід» - 0,2318 га, для ведення особистого підсобного господарства (п. 1);

передачу земельних ділянок проводити після контрольних обмірів (п. 2);

землевпоряднику сільської ради внести зміни до землеоблікових документів (п. 5) (а.с. 158 т. 1).

20.03.1997Верхньобистрянська сільськарада Міжгірськогорайону напідставі рішенняВиконкому радивід 20.06.1996№ 31видала ОСОБА_6 Державний акт серії ІІІ-ЗК № 024389 на право приватної власності на землю на земельну ділянку загальною площею 0,4842 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території Верхньобистрянської сільської ради, яка складається з чотирьох окремих земельних ділянок площами:

«Біля хати» - 0,0960 га, по лінії А-Г ця ділянка межує із землями ОСОБА_4 ;

«На городі» - 0,0924 га, по лінії Б-В ця ділянка межує із землями ОСОБА_4 ;

урочище «Бунчівський город» - 0,0640 га;

урочище «Забрід» - 0,2318 га;

за кількісною характеристикою земель із 0,4842 га сільськогосподарські угіддя становлять 0,4700 га, в тому числі, рілля 0,0900 га, сінокіс 0,3100 га, двір 0,700 га, під будівлями та іншими угіддями 0,0142 га;

акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 69 (а.с. 22 т. 1 та ін.).

Державний акт виготовлений на підставі Технічного звіту № 69 по виготовленню акта по АДРЕСА_1 , який містить абрис обмірів земельних ділянок, план зовнішніх меж земельних ділянок, експлікацію і відомість розрахунку площ земель (а.с. 154-157 т. 1).

Рішенням Виконавчого комітету Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 27.02.1997 № 38 «Про передачу земель у приватну власність» вирішено:

передати ОСОБА_4 , який проживає в АДРЕСА_1 , земельну ділянку, що була в постійному користуванні, розміром 0,2542 га, що знаходиться в урочищах: «Ворота» - 0,1548 га; «б/х» - 0,0700 га; «Бунчівський город» - 0,0294 га (п. 1);

всю роботу по проведенню приватизації земельної ділянки проводити згідно правил і чинного законодавства (п. 2) (а.с. 104 т. 1).

20.09.1997 Верхньобистрянська сільська рада Міжгірського району на підставі рішення Виконкому ради від 27.02.1997 № 38 видала ОСОБА_4 Державний акт серії ІІ-ЗК № 010050 на право приватної власності на землю на земельну ділянку загальною площею 0,2542 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території Верхньобистрянської сільської ради, яка складається з трьох окремих земельних ділянок площами:

«Біля хати» - 0,0700 га, по лінії В-Б ця ділянка межує із землями ОСОБА_6 ;

урочище «Бунчівський город» - 0,0294 га;

урочище «Ворота» - 0,1548 га;

за кількісною характеристикою земель із 0,2542 га сільськогосподарські угіддя становлять 0,2442 га, в тому числі, рілля 0,0700 га, сінокіс 0,1142 га, двір 0,600 га, під будівлями та іншими угіддями 0,0100 га;

акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 83 (а.с. 74 т. 1 та ін.).

Державний акт виготовлений на підставі Технічного звіту № 83 по виготовленню акта по АДРЕСА_1 , який містить абрис обмірів земельних ділянок, план зовнішніх меж земельних ділянок, експлікацію і відомість розрахунку площ земель (а.с. 101-105 т. 1).

Оригінали рішень Виконкому ради від 20.06.1996 № 31 і від 27.02.1997 № 38, Державних актів серії ІІІ-ЗК № 024389 від 20.03.1997 і серії ІІ-ЗК № 010050 від 20.09.1997 на право приватної власності на землю, Технічних звітів № 69 і № 83 на земельні ділянки, відповідно, по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 , знаходяться при справі та оглянуті судом.

У абрисі обмірів земельних ділянок, що міститься у Технічному звіті № 83 (ділянка ОСОБА_4 ) у межах площі ділянки «Біля хати» міститься виконаний рукописно олівцем контур об`єкта без зазначення, який саме це об`єкт і без відображення в інших описових і графічних документах цього звіту. У Технічному звіті № 69 (ділянка ОСОБА_6 ) у межах площ земельних ділянок, а також в інших описових і графічних документах цього звіту ніякі об`єкти не позначені. Водночас апеляційний суд зауважує, що в обох державних актах відображені землі під будівлями та іншими угіддями, при цьому, у ОСОБА_6 0,0142 га, у ОСОБА_4 0,0100 га.

Рішенням V сесії XXII скликання Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 05.09.1997 затверджені рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради від 20.06.1996 № 31 і від 27.02.1997 № 38 «Про передачу земель у приватну власність» (а.с. 214 т. 1).

Рішення ВиконкомуВерхньобистрянської сільськоїради від20.06.1996№ 31,виданий 20.03.1997 ОСОБА_6 Державний акт серії ІІІ-ЗК № 024389 на право приватної власності на землю, рішення Верхньобистрянської сільської ради від 05.09.1997 не оспорювалися, є чинними, законність цих рішень і державного акта не є предметом апеляційної перевірки. Спір стосується лише земельних ділянок, відображених у обох державних актах та інших документах як ділянки «Біля хати».

Окрім наведеного вище, станом на 20.06.1996-20.09.1997 законодавство встановлювало правила, за якими, зокрема:

ЗК України (1990 р.):

розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх;

повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ст. 3 ч.ч. 2, 3);

державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю (ст. 96);

ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням та економічною оцінкою земель;

порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 98 ч.ч. 1, 3);

Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, затвердженої наказом Держкомзему України від 15.04.1993 № 28 (реєстрація в Мінюсті України від 23.04.1993 за № 31):

власникам землі або землекористувачам, яким передано (надано) декілька черезсмужних земельних ділянок, розташованих на території Ради народних депутатів, видається один державний акт з відображенням на плані меж всіх переданих (наданих) земельних ділянок (п. 1.4.);

державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування … у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю (п.п. 3.1., 3.2.) (Інструкція № 28);

Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затверджене Постановою КМ України від 12.01.1993 № 15:

державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель (п. 2);

державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, … управліннями земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (п. 4);

до земельно-кадастрової документації належать … матеріали, які містять відомості про … межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, …; земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди (п. 7) (Порядок № 15).

Відтак ОСОБА_6 і ОСОБА_4 у період з 20.06.1996 по 20.09.1997 набули і оформили в повному обсязі свої права на земельні ділянки відповідно до вимог законодавства, що було чинним на той час. На земельні ділянки була виготовлена відповідна технічна документація, ділянки були відведені, видані цим особам державні акти на право приватної власності на землю були зареєстровані в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, тобто, відповідно до встановленого на той час порядку відомості про ділянки були внесені до державного земельного кадастру.

Земельні ділянки були сформовані як оборотоздатні об`єкти цивільних прав, розташовані поряд, за різними адресами, межують між собою. Землеволодіння та землекористування за різними адресами у селі Верхній Бистрий підтверджується й даними погосподарського обліку: ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 по АДРЕСА_4 (а.с. 78-82, 161-170 т. 1 та ін.), іншими матеріалами справи.

У справі відсутні будь-які дані та докази, які б вказували на виникнення земельного спору між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у зв`язку з набуттям і оформленням прав власності на земельні ділянки.

Згідно з архівним витягом із протоколу № 2 зборів уповноважених колгоспу ім. Чапаєва с. Голятин від 12.04.1977 рішенням цих зборів виділено ОСОБА_4 місце під будівництво житлового будинку 0,07 га за рахунок присадибної ділянки батька ОСОБА_7 (а.с. 71 т. 1). Місце розташування чи адреса такої ділянки в рішенні не зазначені, доказів відведення конкретної ділянки ОСОБА_4 на підставі цього рішення, визначення меж ділянки тощо у справі немає. Сам по собі факт прийняття такого рішення на спір, що розглядається, не впливає, оскільки своє право на конкретно визначені та відведені земельні ділянки ОСОБА_4 оформив на підставі інших рішень і документів, спір виник внаслідок інших дій і обставин.

За даними паспорта ОСОБА_4 він ІНФОРМАЦІЯ_3 , одружився 10.08.1974 і з 27.06.1990 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_2 (а.с. 70 т. 1).

Рішенням Міжгірського районного суду від 18.01.2006 за позовом ОСОБА_5 про визнання права власності на майно визнано за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_5 , оскільки ІНФОРМАЦІЯ_6 помер його батько ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_6 , яка за життя склала на нього заповіт, однак, оформити право власності на спадкове майно він не може через відсутність реєстрації права власності на будинок (а.с. 15 т. 1).

На підставі цього рішення суду за ОСОБА_5 07.02.2006 було зареєстровано в цілому право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 16 т. 1).

Рішенням Міжгірського районного суду від 03.02.2010 у справі № 2-29/2010 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 та заповіту в частині розпорядження будинком у цілому ОСОБА_6 та визнання права власності на 1/4 вказаного будинку за ОСОБА_4 по спадкуванню в позові відмовлено (а.с. 14 т. 1). Водночас цим рішенням установлено, зокрема, що:

позивач ОСОБА_4 сам мотивував позов, серед іншого, тим, що він виїхав на початку 60-х років ХХ століття з батьківського будинку і проживав у різних куточках СРСР, а в кінці 70-х років поселився і зараз проживає в Петропавлівському районі Дніпропетровської області в селі Дмитрівка;

позивач ОСОБА_4 не довів фактичного вступу в управління і володіння спадщиною за померлим батьком відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР (1963 р.);

рішенням Міжгірського районного суду від 18.01.2006, яке набрало законної сили 31.01.2006, відповідача ОСОБА_5 визнано єдиним власником спадкового житлового будинку по АДРЕСА_1 .

З 02.11.1968 ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_8 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_7 народився син ОСОБА_1 (а.с. 17, 20 т. 1).

13.01.2011 державний нотаріус Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєва О.І. видала за реєстровим № 121 у спадковій справі № 13/2011 ОСОБА_5 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку площею 0,4842 га на території Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району, що складається з чотирьох автономних площ і належала спадкодавцю на підставі Державного акта серії ІІІ-ЗК № 024389 на право приватної власності на землю, виданого 20.03.1997 цією радою (а.с. 23 т. 1).

Державний нотаріус Дунаєва О.І. проставила на Державному акті серії ІІІ-ЗК№ 024389 на право приватної власності на землю, виданому 20.03.1997, відмітку, яку засвідчила своїм підписом і печаткою Міжгірської державної нотаріальної контори, про видачу 13.01.2011 вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на підставі якого до ОСОБА_5 переходить право власності на землю.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 тавидачі свідоцтва проправо наспадщину зазаповітом законодавством був установлений, зокрема, такий порядок:

ЗК України:

право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125);

право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (ст. 126 ч. 1);

право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується свідоцтвом про право на спадщину (ст. 126 ч. 2 п. «б»);

при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною 2 цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки;

на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження;

орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа; забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею (ст. 126 ч. 6);

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок»:

до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень відмітку про відчуження земельної ділянки на державному акті на право власності на землю (земельну ділянку), що відчужується, здійснює нотаріус та орган, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок;

право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки (п. 3 Прикінцевих та перехідних положень).

ОСОБА_5 прийняв після смерті своєї матері ОСОБА_6 земельні ділянки загальною площею 0,4842 га, право на які за життя було належно оформлене спадкодавцем і до його смерті не припинилося, як спадщину, його право власності на ці земельні ділянки посвідчене свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, тому він мав законні майнові права щодо цих земельних ділянок безвідносно до того, що безпосередньо після отримання свідоцтва про право на спадщину не завершив процедуру державної реєстрації свого права.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с. 24 т. 1). Довідкою Міжгірської селищної ради від 18.05.2022 № 2225 підтверджується, що на день смерті ОСОБА_5 разом із ним постійно проживали за адресою: АДРЕСА_6 ОСОБА_2 , 1947 р.н., дружина, та ОСОБА_1 , 1970 р.н., син, ніхто інший не проживав (а.с. 12 т. 1).

24.07.2018 державний нотаріус Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєва О.І. у зв`язку зі зверненням ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину склала постанову № 107/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою зафіксовано, зокрема, що:

на день смерті спадкодавця ОСОБА_5 разом із ним постійно проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 ОСОБА_2 , 1947 р.н., дружина, та ОСОБА_1 , 1970 р.н., син;

на випадок своєї смерті ОСОБА_5 заповіту не залишив;

у спадкоємців наявне свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_5 на земельні ділянки площею 0,4842 га на території Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району, однак, кадастрові номери земельним ділянкам із внесенням до Державного земельного кадастру не присвоєні, право власності на земельні ділянки за спадкодавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстроване, що унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на це нерухоме майно (а.с. 13 т. 1).

Листом від 03.09.2018 № 103/02-14/52-2018, адресованим ОСОБА_2 , державний нотаріус Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєва О.І. підтвердила, що спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , є дружина ОСОБА_2 , 1947 р.н., та син ОСОБА_1 , 1970 р.н., заведено спадкову справу № 52/2018 (а.с. 137 т. 1).

Розпочавши дії з отримання кадастрового номера на земельну ділянку з метою наступної державної реєстрації права власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , замовивши у березні 2018 року ТОВ «Експерт» виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с. 228-242 т. 2 та ін., оригінал якої знаходиться при справі і оглянутий судом) спадкоємці ОСОБА_5 з`ясували, що XVII сесія VII скликання Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району 27.02.2018 за заявою ОСОБА_4 прийняла рішення № 205 «Про погодження акту погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами», яким погодила ОСОБА_4 межі земельної ділянки площею 0,070 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_2 у зв`язку з безпідставною її відмовою (а.с. 18, 47 т. 1, а.с. 205 т. 2 та ін.).

Як убачається з цього рішення, в ньому не зазначено, за якою саме адресою розташована земельна ділянка, межі якої погоджуються ОСОБА_4 без згоди суміжного землекористувача (землекористувачів), що вже само по собі виключає обґрунтованість такого рішення, не відповідає правилам ясності, чіткості, правової визначеності щодо рішення органу місцевого самоврядування.

На звернення ОСОБА_2 із цього приводу до Верхньобистрянського сільського голови останній надав відповідь про те, що: погодити межі земельної ділянки неможливо через накладання геодезичної зйомки однієї на іншу; нею під час проведення геодезичних зйомок для ОСОБА_4 не були подані документи; представники сільради не були при геодезичній зйомці її земельної ділянки (а.с. 11 т. 1).

Доказів обізнаності спадкоємців ОСОБА_5 про розгляд Верхньобистрянською сільською радою питання про погодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 , про відмову позивача погодити такі межі, про причини відмови (зокрема, ст. 159 ч.ч. 2, 3, 5, ст. 160 ЗК України), як і доказів звернення ОСОБА_4 як заінтересованої особи, добросовісних його дій в порядку добросусідства (зокрема, ст. 3 ч. 1 п. 6, ст. 13 ч. 2 ЦК України, ст.ст. 103, 106, 107 ЗК України) до позивачів із цього питання у справі немає.

У лютому 2018 року ТОВ «Землемір» виготовило ОСОБА_4 Технічну документаціюіз землеустроющодо встановлення(відновлення)меж земельноїділянки внатурі (намісцевості) в АДРЕСА_1 , Біля хати Верхньобистрянської сільської ради площею 0,0700 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 195-219 т. 2 та ін.).

Ані в заяві ОСОБА_4 від 08.02.2018 до ТОВ «Землемір», ані в інших документах цієї технічної документації не вказана адреса житлового будинку, для будівництва та обслуговування якого виготовляється документація щодо земельної ділянки, для якого власне будинку ця ділянка є присадибною. Тобто, технічну документацію було виготовлено щодо земельної ділянки без адреси її розташування відповідно до визначеного цільового призначення ділянки.

Зі схем розташування цієї земельної ділянки випливає, що по лініях А-Б і В-Г (паралельні лінії меж у протилежних частинах ділянки) вона межує із земельними ділянками землекористувача ОСОБА_9 (кадастровий номер відсутній), а межі з цим землекористувачем погоджені вищевказаним рішенням Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.2018 № 205 (а.с. 202, 203, 205, 206 т. 2 та ін.).

Попри такі обставини земельна ділянка площею 0,0700 га з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025 по АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) була 02.04.2018 зареєстрована за ОСОБА_4 у Державному земельному кадастрі, а 13.04.2018 право власності на неї (так само без зазначення адреси будинку по АДРЕСА_1 ) було зареєстровано за ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40723409 від 19.04.2018, номер запису про право власності 25804386 (а.с. 75-77 т. 1).

Єдиною підставою виникнення у ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025 по АДРЕСА_1 , Біля хати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано виданий 20.09.1997 Верхньобистрянською сільською радою Державний акт серії ІІ-ЗК № 010050 на право приватної власності на землю на земельну ділянку.

На час державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровимномером 2122480600:01:004:0025 і на час розгляду справи судами законодавство передбачало, зокрема, що:

державна реєстрація земельної ділянки (ст. 202 ч. 1, ст. 204 ЗК України) здійснюється у Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМ України від 17.10.2012 № 1051 (Порядок 1051);

Закон № 3613-VI:

Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ст. 1 ч. 1);

Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах, зокрема, безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру (ст. 3);

внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим (ст. 20 ч. 2);

державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (ст. 24 ч. 1);

Закон України «Про землеустрій»:

землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж … земельних ділянок власників і землекористувачів; отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (ст. 2 п.п. «в», «є»);

землеустрій базується на принципах: дотримання законності; створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю (ст. 6 п.п. «а», «г»);

встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів; … здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 55 ч.ч. 1, 2);

врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю (ст. 59 ч. 2);

Закон № 1952-IV:

державній реєстрації прав підлягає право власності на земельну ділянку (ст. 2 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 3 ч. 1 п. 2, ст. 4 ч. 1 п. 1, ст. 5 ч. 1);

речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації;

будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (ст. 3 ч.ч. 3, 4);

державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником (ст. 10 ч. 2 п. 3).

Технічна документація із землеустрою, що була розроблена ТОВ «Експерт», не була реалізована через накладання в плані на заявлену до оформлення земельну ділянку іншої земельної ділянки, право на яку було оформлено ОСОБА_4 . Разом із цим, із матеріалів цієї технічної документації вбачається, що земельна ділянка, що була запланована до оформлення за ОСОБА_2 , межує по лінії В-Г (протилежна від вулиці межа земельної ділянки) із землями ОСОБА_4 (а.с. 27 т. 1 та ін.).

19.10.2018 державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Воловецькому, Міжгірському, Мукачівському, Свалявському районах та м. Мукачево Закарпатської області Юртин В.В. склав за участю начальника Відділу містобудування та архітектури Міжгірської РДА Марковича В.А., землевпорядника В.Бистрянської сільської ради Курина Н.М., у присутності представників ТОВ «Експерт» Маньо Ю.Ю., ТОВ «Землемір» Романюка О.Ф., представників ОСОБА_1 ОСОБА_10 , ОСОБА_4 ОСОБА_11 акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від № 715-ДК/652/АП/09/01/-18, яким зафіксував, зокрема, що:

під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на замовлення ОСОБА_2 було виявлено накладення земельної ділянки із земельною ділянкою ОСОБА_4 ;

земельна ділянки площею 0,0960 га в урочищі «Біля хати», зазначена в Державному акті серії ІІІ-ЗК№ 024389 на право приватної власності на землю, виданому 20.03.1997 ОСОБА_6 , відповідає розмірами, конфігурацією, описом меж та місцезнаходженням земельній ділянці, зазначеній у технічній документації із землеустрою площею 0,0960 га в урочищі «Біля хати», розробленій за замовлення ОСОБА_2 , при розробленні цієї документації не порушені вимоги земельного законодавства;

Державний акт серії ІІ-ЗК№ 010050 на право приватної власності на землю виданий 20.09.1997 ОСОБА_4 з порушенням вимог ст. 17 ЗК України (1990 р.) щодо належного розроблення та погодження проекту землеустрою;

у 2018 році ОСОБА_4 виготовлена на підставі Державного акта серії ІІ-ЗК№ 010050 на право приватної власності на землю від 20.09.1997 технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відтак земельна ділянка площею 0,0700 га в урочищі «Біля хати» повинна межувати із земельною ділянкою ОСОБА_6 площею 0,0960 га в урочищі «Біля хати»;

рішення Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.2018 № 205 не містить інформації про погодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 без підпису ОСОБА_1 який є співвласником земельної ділянки площею 0,0960 га в урочищі «Біля хати», що є порушенням ст. 198 ЗК України та ст. 55 Закону України «Про землеустрій»;

проведеними ТОВ «Експерт» і ТОВ «Землемір» топографо-геодезичними вишукуваннями встановлено часткове накладання земельної ділянки ОСОБА_4 в урочищі «Біля хати» площею 0,07 га на земельну ділянку ОСОБА_6 в урочищі «Біля хати» площею 0,0960 га (площа накладання 0,0553 га);

технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,07 га в АДРЕСА_1 виготовлена з помилковими координатами поворотних точок меж земельної ділянки;

розташування земельних ділянок і параметри накладання в плані однієї ділянки на іншу відображені на плані-схемі земельних ділянок (а.с. 230-236 т. 1).

Зважаючи нахарактер справи,її обставини,предмет позову,виконуючи завданняцивільного судочинства,порядком перевіркидоводів сторін,з`ясування обставинсправи ісприяння сторонаму реалізаціїїхніх процесуальнихправ тавиконанні процесуальнихобов`язків (ст.2ч.1,ст.12ч.5,ст.214ч.2,ст.263ч.5 ЦПК України), апеляційний суд роз`яснив сторонам можливість надання доказів, які з поважних причин не могли бути подані раніше, зокрема, можливість проведення відповідної судової експертизи.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12.09.2019 за клопотанням позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 була призначена судова інженерно-технічна експертиза, проведення якої було доручено фахівцям Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (а.с. 55-66 т. 3).

Висновком експерта № 5175 за результатами проведення судової земельно-технічної, будівельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 25.10.2022, виконаної судовим експертом Сенейком І.Б., встановлено та відповідним чином відображено, зокрема, таке:

лінійні параметри щодо, конфігурації, меж земельної ділянки, позначеної як «Біля хати» в Державному акті серії ІІІ-ЗК № 024389 на право приватної власності на землю, виданому 20.03.1997 на ім`я ОСОБА_6 , не відповідають відповідним даним щодо цієї земельної ділянки, зафіксованим у Технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленій ТОВ «Експерт» у 2018 році на замовлення гр-ки ОСОБА_2 , водночас площі земельних ділянок однакові в кожному досліджуваному документі та в сумі становлять 0,0960 га;

лінійні параметри щодо конфігурації, меж земельної ділянки, позначеної як «Біля хати» в Державному акті серії ІІ-ЗК № 010050 на право приватної власності на землю, виданому 20.09.1997 на ім`я ОСОБА_4 , не відповідають відповідним даним щодо цієї земельної ділянки, зафіксованим у Технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленій ТОВ «Землемір» у 2018 році на замовлення гр-на ОСОБА_4 , та не відповідають даним реєстраційних документів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025, водночас площі земельних ділянок однакові в кожному досліджуваному документі та становлять 0,0700 га;

на основі проведених розрахунків (за наявних у матеріалах справи координатах) встановлено, що земельні ділянки ОСОБА_6 площею 0,0960 га і ОСОБА_4 площею 0,070 га частково накладаються одна на одну, площа накладання становить 0,0554 га;

на земельній ділянці є бутобетонний фундамент розміром 10,0 м х 9,70 м і висотою 1 м (надземна частина), на фундаменті відсутні будь-які надбудови у вигляді стін, візуальним способом встановити давність його побудови не надається можливим;

при проведення огляду межових знаків між досліджуваними земельними ділянками на місцевості не виявлено, тому встановити розташування фундаменту відносно меж земельної ділянки вимогам державних будівельних норм не надається можливим (а.с. 204-214 т. 3). Судову експертизу оплачено 26.04.2023 позивачем ОСОБА_1 у сумі 19612,80 грн (а.с. 187 т. 3).

Указаний експертний висновок узгоджується з доказами, документами і матеріалами, наявними в справі до його подання, тож ним лише підтверджуються по суті фактичні обставини, що випливають із відповідних документів і матеріалів справи.

З наведеного із очевидністю випливають такі обставини.

ОСОБА_6 набула у власність земельні ділянки загальною площею 0,4842 га, у числі яких і земельну ділянку площею 0,0960 «Біля хати» по АДРЕСА_1 (на час розгляду справи апеляційним судом Хустського) району Закарпатської області, та оформила на них свої права раніше, ніж ОСОБА_4 набув у власність земельні ділянки загальною площею 0,2542 га, у числі яких і земельну ділянку площею 0,0700 «Біля хати» по АДРЕСА_1 , і оформив свої права на них.

ОСОБА_5 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 послідовно прийняли спадщину, до складу якої входили земельні ділянки, право власності на які виникло первісно у ОСОБА_6 , на час, коли права на відповідні земельні ділянки були оформлені первісно виданими ОСОБА_6 та ОСОБА_4 державними актами, за відсутності спору щодо земельних ділянок, до оформлення у 2018 році ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025.

Від своїх прав на земельні ділянки, зокрема, на ділянку «Біля хати», ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не відмовлялися і за обставинами справи останні двоє такого наміру не мали і не мають, рішення про припинення права власності чи вилучення земельних ділянок не приймалися.

Відповідно до планів зовнішніх меж земельних ділянок, зафіксованих у Державних актахна правоприватної власностіна землю серії ІІІ-ЗК № 024389 від 20.03.1997 ( ОСОБА_6 ) і серії ІІ-ЗК № 010050 від 20.09.1997 ( ОСОБА_4 ), у технічних звітах до цих державних актів, у схемах розташування земельних ділянок, складених: у технічній документації із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025 і в кадастровому плані цієї ділянки (а.с. 76, 124, 125 т. 1); у технічній документації із землеустрою, що складалася на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 235-237 т. 2); при перевірці дотримання вимог земельного законодавства (а.с. 235-236 т. 1); ТОВ «Експерт» на вимогу суду першої інстанції (а.с. 237-340 т. 1); при проведенні судової експертизи (а.с. 212 т. 3):

земельні ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розташовані черезсмужно, зокрема, в напрямку від АДРЕСА_1 углиб двору розташована спочатку ділянка ОСОБА_6 «Біля хати» площею 0,0960 га, далі ділянка ОСОБА_4 «Біля хати» площею 0,0700 га, далі ділянка ОСОБА_6 «На городі» площею 0,0904 га;

на момент первісного оформлення прав земельні ділянка ОСОБА_6 «Біля хати» межує з ділянкою ОСОБА_4 «Біля хати» (лінії А-Г і Б-В у відповідних державних актах), ділянка ОСОБА_4 «Біля хати» межує з ділянкою ОСОБА_6 « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (лінії А-Г і Б-В у відповідних державних актах), тобто, ділянка ОСОБА_4 « ІНФОРМАЦІЯ_9 » розташована між ділянками ОСОБА_6 « ІНФОРМАЦІЯ_8 », розривів між земельними ділянками та/або накладання в плані земельних ділянок одна на одну немає;

відображена в державному акті земельна ділянка ОСОБА_6 «Біля хати» має форму трапеції зі сторонами 24 м х 40 м х 20 м. х 40 м, межі є прямими лініями, натомість у технічній документації із землеустрою, що складалася на ім`я ОСОБА_2 , ця ділянка має форму неправильної трапеції з короткими межами у вигляді ламаної лінії 24,47 м (шість прямих відтинків) і прямої лінії 18,23 м і довгими межами у вигляді ламаних ліній 46,7 м (дванадцять прямих відтинків) і 45,53 м (чотири прямі відтинки);

відображена в державному акті земельна ділянка ОСОБА_4 «Біля хати» має форму прямокутника зі сторонами 20 м х 35 м, межі є прямими лініями, натомість у технічній документації із землеустрою та у кадастровому плані ця ділянка має форму неправильної трапеції з короткими межами у вигляді прямих ліній 20,60 м і 18,47 м і довгими межами у вигляді ламаних ліній 36,7 м (два прямі відтинки) і 36,01 м (чотири прямі відтинки);

із виготовленням ТОВ «Землемір» ОСОБА_4 вищевказаної технічної документації із землеустрою виникло накладання в плані ділянок ОСОБА_4 і ОСОБА_6 «Біля хати» одна на одну площею 0,0553 га (акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; ТОВ «Експерт») або площею 0,0554 га (експертний висновок), а між земельною ділянкою ОСОБА_4 «Біля хати» і земельною ділянкою ОСОБА_6 «На городі» виник співмірний із цим накладанням розрив;

враховуючи, що ОСОБА_6 набула у власність земельні ділянки та оформила права на них раніше за ОСОБА_4 і параметри щодо розташування земельних ділянок ОСОБА_6 «Біля хати» і «На городі» не змінювалися, а ОСОБА_1 і ОСОБА_2 теж прийняли відповідну спадщину раніше за присвоєння земельній ділянці ОСОБА_4 кадастрового номера, має місце умовне «зміщення» в плані саме земельної ділянки ОСОБА_4 з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025 (ділянки «Біля хати»), її накладання в плані на земельну ділянку « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що належала ОСОБА_6 , площею (відповідно до висновку судової експертизи) 0,0554 га, що становить 57,7% від площі земельної ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що належала ОСОБА_6 ;

спірний фундамент розташований у межах земельної ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що належала ОСОБА_6 , серед інших будівель на цій земельній ділянці і при первісному розташуванні земельної ділянки ОСОБА_4 «Біля хати» відповідно до виданого йому державного акта знаходиться за межами його земельної ділянки, проте, відповідно до розташування земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,0700 га з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025 цей фундамент уже знаходиться в межах ділянки, технічну документацію із землеустрою на яку розробило ТОВ «Землемір»;

певні розбіжності між площами накладання в плані земельних ділянок, зафіксовані в різних документах, неістотні і на суть питання не впливають.

Усі істотні докази і матеріали справи щодо накладання в плані земельної ділянки площею 0,0700 га, на яку ОСОБА_4 отримав кадастровий номер 2122480600:01:004:0025 (ділянки «Біля хати»), на земельну ділянку « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що належала ОСОБА_6 , а також щодо розташування спірного фундаменту в межах земельної ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що належала ОСОБА_6 , узгоджуються між собою, відповідають дійсним обставинам і не спростовані відповідачем ОСОБА_4 та його правонаступником ОСОБА_3 у належний процесуальний спосіб. Ці докази і матеріали оцінюються судом у їх сукупності та взаємозв`язку між собою та з фактичними обставинами справи.

Наявність оформленогосвого часу ОСОБА_6 відповіднодо законуправа власностіна земельніділянки включноз реєстрацієюна відповіднийчас цьогоправа встановленимпорядком ізвнесенням офіційнихданих проземельну ділянкута державнийакт доДержавного земельногокадастру (п.п.3.1.,3.2. Інструкції №28,п.п.2,7Порядку №15)підлягала врахуванню,а відповідніобставини підлягализ`ясуванню таперевірці підчас прийняттябудь-якихрішень іпід часоформлення будь-якихправ,у томучислі,прав іншихосіб,що моглистосуватися прав ОСОБА_6 ,а вподальшому іспадкоємців ОСОБА_5 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наземельні ділянки(прийняттярішення пронадання земельноїділянки,надання дозволуна розробкуземлеустрою щодовстановлення (відновлення)меж земельноїділянки,державна реєстраціяземельної ділянкиі речовихправ нанеї тощо).Зазначене підтверджуєтьсятакож змістомчинних станомна 02.04.2018-13.04.2018 ст. 3 ч.ч. 3, 4, ст. 10 ч. 2 п.п. 1, 3, 4, 10 Закону № 1952-IV, п.п. 70, 74, 107, 111, 113, 115 Порядку № 1051, іншими нормами законодавства.

Не може бути об`єктом правового захисту право, якого не існує (яке не виникло). На момент набуття та оформлення ОСОБА_6 права власності на свої земельні ділянки ОСОБА_4 жодних прав щодо цих земельних ділянок не мав, наявності таких прав не довів і доводів позивача, який відповідним чином обґрунтовував свій позов, не спростував. У подальшому на момент послідовного набуття в порядку спадкування ОСОБА_5 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прав на землю права ОСОБА_4 на земельні ділянки були оформлені відповідним державним актом. Тому про порушення цивільних (земельних) прав відповідача ОСОБА_4 та, відповідно, його правонаступника ОСОБА_3 не йдеться. Відповідач, на відміну від позивача, не довів належними і допустимими доказами обставин, що підлягають доказуванню.

За встановлених обставин справи міркування сторони ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) про обставини щодо оформлення прав на землю ОСОБА_6 , спадкування ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 попри те, що їх не можна й визнати належно обґрунтованими та доведеними, не мають правового значення і не можуть тягти будь-яких обмежень співвласників у правах на відповідні земельні ділянки. Не довівши на час набуття ОСОБА_6 прав на землю наявності в нього належних прав на конкретну земельну ділянку та факту порушення цих прав ОСОБА_4 не має права ставити під сумнів, оспорювати набуття та оформлення ОСОБА_6 та її спадкоємцями прав на земельні ділянки безвідносно до того, вважає (вважав) він відповідні дії, рішення, акти, свідоцтва законними, чи ні.

Виходячи з викладеного, позивач ОСОБА_1 належно обґрунтував і довів факт порушення його цивільних (земельних) прав на земельну ділянку площею 0,0960 «Біля хати» по АДРЕСА_1 , на яку накладається в плані земельна ділянка з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025, що на неї права оформив ОСОБА_4 , яка перекриває ділянку більш ніж наполовину.

Отримання ОСОБА_4 правна земельнуділянку унаведений вищеспосіб ітаке їїрозташування означаєбез законнихдля тогопідстав позбавленняпозивача таіншого співвласникаправа власностібільш ніжна половинуземельної ділянки,законність набуттяправ наяку неспростована. Законно набуті позивачем майновіправа наземлю підлягають захисту.

Відповідно до Закону № 1952-IV і пов`язаних норм законодавства державна реєстрація речового права як процедура є сукупністю ряду послідовних і нерозривно пов`язаних дій, юридичний факт державної реєстрації речового права є результатом послідовного вчинення таких дій, у разі заявлення вимоги про захист права, що порушується наявністю такого юридичного факту, належним способом захисту права та відповідним предметом є скасування саме державної реєстрації речового права як такої, безвідносно до елементів відповідної процедури. Особа, право якої порушене, не повинна і не може залежати від численних змін, уточнень законодавства щодо процедурних питань державної реєстрації речових прав, зміни відповідних реквізитів унаслідок їх запровадження, в тому числі, вже після пред`явлення позову, в ході тривалого судового процесу, які не є визначальними по суті, проте, внаслідок їх запровадження, неодноразових змін тягнуть і зміну, варіативність судової практики щодо цієї процедури та її елементів у контексті питання про належний спосіб захисту права.

З урахуванням чинних на відповідний час редакцій ст.ст. 26, 27 Закону № 1952-IV):

первісна редакція Закону, яка набрала чинності 03.08.2004, передбачала, що скасовується саме державна реєстрація прав у разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав (ст. 27);

на час виникнення спірних правовідносин щодо власне державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), на день пред`явлення позову, що розглядається (01.08.2018), і на день ухвалення рішення судом першої інстанції (20.12.2018) мета позову у вигляді скасування державної реєстрації речових прав досягалася задоволенням будь-якої з трьох вимог: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, або про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав (ст. 26) і вимога про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав, була заявлена;

на день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (04.10.2023) мета позову у вигляді скасування державної реєстрації речових прав відповідно до чинної на цей час редакції Закону досягається задоволенням будь-якої з трьох вимог: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, або про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або про скасування державної реєстрації прав (ст. 26) і вимоги про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав, і про скасування державної реєстрації речового права були заявлені.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 10 ч.ч. 1, 10 ЦПК України). Водночас апеляційний суд зобов`язаний врахувати зміни в законодавстві, якими регулюються спірні правовідносини, та маючи на увазі необхідність визначити ефективний спосіб захисту порушеного права, забезпечити правову визначеність за результатом вирішення спору, повинен застосувати норми права, що мають імперативний характер.

Конституцією України встановлено, що:

держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3);

в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8);

держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності (ст. 13);

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19);

кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55).

Окрім способів захисту цивільних прав та інтересів, які вже вказувалися, можуть бути оскаржені до суду рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, можуть бути оспорені судовим порядком як незаконні, неправомірні рішення органів місцевого самоврядування, якими порушуються цивільні права та законні цивільні інтереси (вищенаведені норми закону, а також положення Закону № 1952-IV у редакціях, чинних на всі вищевказані дати (ст.ст. 30, 37), чинні на всі вищевказані дати положення ст.ст. 59, 73, 74, 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, позивач ОСОБА_1 із наведених у зміненому позові підстав у контексті власне права на відповідний позов обґрунтовано поставив питання про усунення порушення його прав на земельну ділянку, а саме, про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого та представницького органів місцевого самоврядування, державного акта на право приватної власності на землю як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію речового права, скасування державної реєстрації речового права, а також про зобов`язання відповідача демонтувати самовільно збудований фундамент і про відшкодування моральної шкоди.

Поряд із іншими такі вимоги є прямо передбаченим законом на відповідний час способом захисту цивільних прав, їх задоволення усуває всі правові підстави для володіння відповідачем спірною земельною ділянкою та усуває в юридичному розумінні власне сам об`єкт володіння. За наявності у позивача чинного правовстановлюючого документа на відповідну земельну ділянку задоволення цих вимог поновлює його права та уможливлює завершення процедури оформлення земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера. Твердження сторони ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) про неефективність обраного позивачем способу захисту права необґрунтоване.

Держава відповідальназа своюдіяльність ізобов`язана врегулюватиїї вспосіб,що забезпечуєчіткість,ясність іправову визначеністьвідповідних правовідносин,не допускаємножинності,суперечливості тлумачень,зокрема,стосовно способівзахисту прав,що можеперешкоджати особів реалізаціїправа назахист.

Право обиратиспосіб захиступрава належитьпозивачу,який виходить,зокрема,з того,що установленийзаконом,прямо передбаченийним увідповідних правовідносинахспосіб захиступрава «зазамовчуванням» єефективним,позаяк самеце мавна увазізаконодавець установлюючийого іпозивач наце покладається,очікує відповідногозахисту порушеногоправа.Особа неможе бутипозбавлена правазвернутися досуду позахист успосіб таз вимогами,прямо передбаченимичинними якзагальними,так іспеціальними актамизаконодавства.Таке зверненнядо судує конституційнимправом особи. Тож у разі, якщо законом передбачений відповідний спосіб захисту права, особа звернулася за таким захистом до суду і довела свої вимоги, суд зобов`язаний застосувати саме і передовсім такий спосіб захисту права.

Відтак. Для визнання незаконним і скасування рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради від 27.02.1997 № 38, за яким ОСОБА_4 було надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,2542 га, що складається з трьох окремих ділянок: «Ворота» - 0,1548 га; «Біля хати» - 0,0700 га та «Бунчівський город» - 0,0294 га, передбачених законом і доведених підстав немає. Цим рішенням, затвердженим у подальшому Верхньобистрянською сільською радою, виконавчий і представницький органи місцевого самоврядування встановленим порядком забезпечили реалізацію ОСОБА_4 його законного права на приватизацію земельної ділянки і підстав для припинення чи обмеження цього права як такого немає. Доводи, якими мотивувалася вимога про визнання незаконним і скасування вказаного рішення, необґрунтовані.

Що стосується Державного акта серії ІІ-ЗК № 010050 на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_4 20.09.1997 на підставі вказаного рішення Виконкому Верхньобистрянської сільської ради, то вимога про визнання його недійсним і скасування саме в цілому теж пред`явлена помилково, позаяк цим одним державним актом посвідчено право власності на три окремі земельні ділянки, з яких спір виник лише щодо ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 ».

Водночас за обставинами справи в частині земельної ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 » лише цей державний акт слугував підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025, саме він був покладений в основу виникнення права власності на цю зареєстровану земельну ділянку, тобто, нерозривно пов`язаний із державною реєстрацією, яка порушує законні права співвласників суміжної земельної ділянки, як єдина підстава для виникнення права власності. У частині визнання недійсним і скасування державного акта щодо земельної ділянки «Біля хати» відповідна заявлена за правовим змістом вимога про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію речового права, яка нерозривно пов`язана із заявленою вимогою про скасування державної реєстрації речового права. Ці вимоги підлягають вирішенню саме як взаємопов`язані і оскільки є обґрунтованими та доведеними по суті підлягали одночасному задоволенню.

Окрім цього апеляційний суд зауважує, що лінійні параметри, а, отже, і фактичне розташування зареєстрованої земельної ділянки і ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 », зафіксованої у державному акті, є різними. Безвідносно до обставин державної реєстрації земельної ділянки та речового права на неї державний акт не відповідає фактичній ситуації землекористування, що реально виникла стосовно земельної ділянки, якій присвоювався кадастровий номер 2122480600:01:004:0025 з одного боку і земельної ділянки, на яку розроблялася технічна документація із землеустрою на ім`я ОСОБА_2 , з іншого боку.

Права співвласників земельної ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 », розташованої по АДРЕСА_1 , на належний розгляд питання про погодження меж земельної ділянки у зв`язку з оформленням ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку « ІНФОРМАЦІЯ_9 » по АДРЕСА_1 , на участь у цьому розгляді, на висловлення своєї позиції і т.ін. були порушені Верхньобистрянською сільською радою, що є доведеним. Тому попри те, що стадія погодження меж земельної ділянки є допоміжною, технічною і питання про межі вирішується в контексті відповідного спору щодо прав на земельну ділянку, позивач управі вимагати визнання незаконним, протиправним також і власне рішення, яким орган місцевого самоврядування порушив його законні права, що потягло й відповідні негативні для позивача наслідки. Пред`явлення такої самостійної вимоги не суперечить закону та відповідає обставинам справи.

Підстав для застосування за заявою ОСОБА_4 позовної давності до вимог позову (ст.ст. 256, 257, ст. 267 ч.ч. 3, 4 ЦК України) немає, позаяк лише у 2018 році з початком оформлення технічної документації із землеустрою як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 дізналися про порушення їхніх цивільних прав і про конкретний характер порушення, що жодним чином не було спростовано.

Стосовно фундаменту та заявленої позивачем ОСОБА_1 до ОСОБА_4 вимогою про зобов`язання його демонтувати, то належно доведеним можна визнати лише факт розташування фундаменту на земельній ділянці «Біля хати», що за відповідним державним актом належала ОСОБА_6 , та відображення фундаменту в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2122480600:01:004:0025, право на яку оформив ОСОБА_4 . Інших належних і допустимих доказів, які б давали підстави для покладення на ОСОБА_4 відповідного обов`язку (визначений у розумних межах час побудови фундаменту, дійсні обставини його будівництва та використання, ким побудований, конкретні протиправні дії тощо) суду не було надано, доводи позову в цій частині ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях. Крім того, фундамент сам по собі не є об`єктом нерухомості в розумінні оборотоздатної речі, на яку реєструються відповідні права, його доля може за відсутності доведених прав іншої особи (осіб) на нього бути вирішена власником земельної ділянки, на якій він знаходиться.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).

Згідно зі ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 3, ст. 23 ч.ч. 1, 2, 3 ЦК України, заподіяння моральної шкоди є самостійною підставою виникнення цивільних правовідносин; особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; ця шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї, у приниженні честі, гідності, ділової репутації особи; розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, позбавлення потерпілого можливості реалізації його здібностей, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні цього розміру враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом; шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1167 ч. 1, ч. 2 п. 3, ст. 1173 ч. 1 ЦК України).

Отже, позивач ОСОБА_1 управі вимагати відшкодування відповідачем ОСОБА_4 і органом місцевого самоврядування завданої незаконними, протиправними діями та рішеннями моральної шкоди, зокрема, незалежно від вини цього органу; обов`язок доказування розміру завданої моральної шкоди лежить на потерпілому.

Цивільні (земельні) права співвласників земельної ділянки « ІНФОРМАЦІЯ_9 », розташованої по АДРЕСА_1 були порушені діями ОСОБА_4 та діями і рішеннями Верхньобистрянської сільської ради, однак, підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди в сумі 10000,00 грн у зв`язку з цим відсутні.

Як випливає зі змісту позовної заяви, вимога про відшкодування моральної шкоди була заявлена до відповідачів ОСОБА_4 та Верхньобистрянської сільської ради як солідарна, ставилося питання про стягнення з них солідарно заявленої суми. Втім, у випадку, що має місце, відсутні підстави для солідарної відповідальності цих осіб (ст.ст. 543, 1190 ЦК України). У справі за її обставинами не може йтися і не йдеться про солідарний обов`язок відповідачів, про їхні спільні дії, якими була завдана шкода позивачу.

ОСОБА_4 як фізичнаособа іВерхньобистрянська сільськарада якорган місцевогосамоврядування (юридичнаособа)діяли зцілком різнихпідстав,у різнийспосіб,мали різнумету,не малиспільного умислуі т.ін.Позовна заяване міститьобґрунтування,яке бдавало підставидля солідарноївідповідальності відповідачівза моральнушкоду. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України).

Заявлена довідповідача ОСОБА_4 вимога провідшкодування моральноїшкоди небула доведенаі посуті. На переконання колегії суддів, пред`явлений до стягнення з цього відповідача розмір моральної шкоди є непропорційним, надмірним і не є достатньо обґрунтованим. Дії відповідача хоча і були протиправними, не потягли в контексті питання про моральну шкоду таких непоправних, незворотних негативних наслідків для позивача, які б виправдовували заявлений ним розмір компенсації цієї шкоди. Зважаючи на встановлене в справі, беручи до уваги, що непоправні, незворотні негативні наслідки для позивача не настали, сам по собі фактичний захист його майнових прав є достатньою сатисфакцією щодо відшкодування моральної шкоди з відповідача ОСОБА_4 .

Стосовно Верхньобистрянської сільської ради, то вона як орган місцевого самоврядування несе особливу відповідальність перед людиною, яка вправі покладатися на правомірність, законіть її дій і рішень, на врахування законних прав та інтересів особи, зокрема, в земельних правовідносинах. За обставинами справи, враховуючи відповідну доведеність порушення прав позивача та їх захист судом, у зв`язку з чим, серед іншого, позивач вимушений був докладати зусиль для організації свого життя та захисту своїх порушених прав, а моральна шкода була завдана органом місцевого самоврядування, тоді як повага до прав людини і громадянина та їх захист визначають зміст і спрямованість діяльності держави, з урахуванням характеру і наслідків завданої шкоди, фактів, що мають значення, результату виконання обов`язку доказування шкоди, вимог розумності і справедливості суд першої інстанції визначив розмір компенсації моральної шкоди позивачу у 2500,00 грн і в цій частині рішення не оскаржується.

Відтак враховуючи, що суд першої інстанції загалом правильно встановив обставини справи, дав правильну оцінку наявним у ній доказам і матеріалам та в цілому обґрунтовано застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов вірних висновків по суті спору, однак, припустився певних помилок, які усунуті на стадії апеляційного розгляду справи, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 3, 4 ЦПК України апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції:

у частині відмови в задоволенні вимоги позову про визнання незаконним і скасування державного акта на право власності на землю скасувати, цю вимогу позову задовольнити частково, визнати недійсним державний акт, виданий на ім`я ОСОБА_4 , у частині посвідчення права власності на земельну ділянку площею 0,0700 га в урочищі «Біля хати»;

щодо часткового задоволення вимоги позову про відшкодування моральної шкоди, пред`явленої до ОСОБА_4 , скасувати, у задоволенні цієї вимоги позову відмовити;

щодо розподілу судових витрат, оскільки такі помилково стягнути судом першої інстанції з відповідачів солідарно, змінити, визначивши їх на стадії розгляду справи судом першої інстанції: у рахунок відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги з Верхньобистрянської сільської ради у сумі 4992,33 грн, з ОСОБА_4 у сумі 4698,67 грн, у рахунок судового збору на користь держави з Верхньобистрянської сільської ради у сумі 1585,80 грн, з ОСОБА_4 у сумі 1409,60 грн;

в іншій частині на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін;

за результатом розгляду справи стягнути з Міжгірської селищної ради Хустського району та ОСОБА_3 з кожного: по 528,60 грн судового збору на користь держави; по 9806,40 грн на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на оплату судової експертизи.

З визнанням недійсним Державного акта серії ІІ-ЗК № 010050 на право приватної власності на землю, виданого 20.09.1997 Верхньобистрянською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області на ім`я ОСОБА_4 , в частині посвідчення права власності на земельну ділянку площею 0,0700 га в урочищі «Біля хати» рішення Виконавчого комітету Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 27.02.1997 № 38 «Про передачу земель у приватну власність», на підставі якого був виданий державний акт, залишається чинним. Як ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з одного боку, так і ОСОБА_3 з іншого боку не позбавлені права в порядку виконання рішень органу місцевого самоврядування про надання у власність земельних ділянок, а також інших документів, реалізувати свої права на державну реєстрацію відповідних ділянок із присвоєнням їм кадастрових номерів і відповідною державною реєстрацією речових прав на них виходячи з реальної ситуації землеволодіння і землекористування, з додержанням вимог закону, взаємних прав і правил добросусідства.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 3, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково,

рішення Міжгірського районного суду від 20 грудня 2018 року:

у частині відмови в задоволенні вимоги позову ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування державного акта на право власності на землю скасувати, цю вимогу позову задовольнити частково, визнати недійсним Державний акт серії ІІ-ЗК № 010050 на право приватної власності на землю, виданий 20.09.1997 Верхньобистрянською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у частині посвідчення права власності на земельну ділянку площею 0,0700 га в урочищі «Біля хати»;

щодо часткового задоволення вимоги позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, пред`явленої до ОСОБА_4 , скасувати, у задоволенні цієї вимоги позову відмовити;

щодо розподілу судових витрат змінити:

восьмий і дев`ятий абзаци резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:

«Стягнути на користь ОСОБА_1 з Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області 4992,33 грн і з ОСОБА_4 4698,67 грн у рахунок відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Стягнути Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області 1585,80 грн і з ОСОБА_4 1409,60 грн судового збору на користь держави.»;

В іншій частині апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду від 20 грудня 2018 року без змін.

За результатом розгляду справи стягнути з Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області та ОСОБА_3 :

з кожного по 528,60 грн судового збору на користь держави;

з кожного по 9806,40 грн на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на оплату судової експертизи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 17 листопада 2023 року.

Судді

СудЗакарпатський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення04.10.2023
Оприлюднено24.11.2023
Номер документу115100209
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —302/975/18

Ухвала від 17.01.2024

Цивільне

Міжгірський районний суд Закарпатської області

Кривка В. П.

Ухвала від 21.12.2023

Цивільне

Міжгірський районний суд Закарпатської області

Кривка В. П.

Постанова від 04.10.2023

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

Ухвала від 29.09.2023

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

Ухвала від 12.06.2023

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

Ухвала від 07.11.2022

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

Ухвала від 26.04.2021

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

Ухвала від 22.03.2021

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

Ухвала від 01.03.2021

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

Ухвала від 30.09.2020

Цивільне

Закарпатський апеляційний суд

Кондор Р. Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні