Ухвала

від 23.11.2023 по справі 440/5268/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23 листопада 2023 р.Справа № 440/5268/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 р. по справі № 440/5268/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 по справі № 440/5268/23

за позовом ОСОБА_1

до Комунального некомерційного підприємства "Решетилівська центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області "

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Комунального некомерційного підприємства" Решетилівська центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області", в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства "Решетилівська центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області" щодо ненадання повної та достовірної публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 23.04.2023 р.; зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Решетилівська центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області" надати ОСОБА_1 відповідь на запит на інформацію ОСОБА_1 від 23.04.2023 р.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 р. та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 р. по справі № 440/5268/23 залишено без змін.

ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просила: прийняти додаткову постанову, якою вирішити її невирішену апеляційну скаргу; визнати помилковою постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 р., скасувати її та з метою виконання завдання адміністративного судочинства задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; у додатковій постанові дослідити всі аргументи її апеляційної скарги, а саме: 1) суд першої інстанції не призначив судового засідання, де б учасникам справи було б забезпечено усний розгляд справи, який в обов`язковому порядку повинен бути, відповідно до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України; 2) суд першої інстанції не надав можливості відповідачу подавати заперечення; 3) суд першої інстанції порушив розумний строк, тому що строк розгляду адміністративної справи був до 23.07.2023 р.; 4) рішення суду першої інстанції обґрунтоване недостовірними доказами, які адвокат відповідача подав у відзиві на позовну заяву, що запитувана позивачкою інформація є конфіденційною, а не публічною; 5) суд першої інстанції взагалі недослідивдокази наявніувідповідіпозивачки на відзив; 6) суд першої інстанції не повернув представнику відповідача адвокату Казакову О.А. його відзив на позовну заяву, хоча повинен був повернути, тому що відзив на позовну заяву не відповідає формі, визначеній статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України; 7) представник відповідача адвокат Казаков О.А. здійснив несанкціоноване втручання в систему «Електронний суд» і направив відзив на позов не позивачці, а самому собі, та апарат Полтавського окружного адміністративного суду також здійснив несанкціонованевтручання в АСДС та в обліково статистичній карточці адміністративної справи № 440/5268/23 зазначив, що адвокат Казаков О.А. є представником позивачки; 8) запитувана позивачкою інформація на підставі ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є публічною, тому що джерелом виплати заробітної плати ОСОБА_2 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2022 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" був державний бюджет і для даних правовідносин потрібно застосовувати Закон України «Про доступ до публічної інформації», Закон України «Про відкритість використанняпублічних коштів» та постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 від 29.09.2016 р.; 9) на підставі параграфу 27 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27.04.2016 р. про захист фізичних осіб, у зв`язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних) цей Регламент не застосовують до персональних даних померлих осіб. На підставі ч. 5 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, з врахуванням ст. 9 Конституції України, цей Регламент є частиною національного законодавства України і має вищу юридичну силу, ніж ст. 7 Закону України «Про поховання та похоронну справу». Отже, ст. 7 Закону України «Про поховання та похоронну справу» за даних правовідносин не потрібно застосовувати; 10) рішенням в ЄДРСР без належного дослідження в суді першої інстанції поширена недостовірна інформація, що позивачкою не підтверджено родинні зв`язки з померлою особою ОСОБА_2 . На підтвердження того, що ОСОБА_2 є її батьком є постанова суддіРешетилівського районного суду Полтавської області Обідіної О.І. від 22.11.1999 р. в справі № АЕ-29/1999 стосовно стягнення аліментів з батька позивачки ОСОБА_2 на її утримання до досягнення нею повноліття; відомості з ДРФОПП від 01.10.2018 р., які надані ОСОБА_3 Полтавською об`єднаною інспекцією ГУДФС у Полтавській області; копії заяв ОСОБА_2 від 23.01.2009 р., від 05.11.2009 р., від 20.08.2014 р. та відомості з ДРФОПП від 14.11.2017 р., які надані ОСОБА_1 ДПІ у Шевченківському районіГУДФС у м. Києві, та повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яке позивачка як його донька отримала 28.09.2022 р. Важливим є те, що суд в ухвалі від 24.05.2023 р. про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі не вимагав надати докази для підтвердження, що позивачка донька ОСОБА_2 ; Крім того, у зв`язку з тим, що справа має виняткове значення для позивачки вона просила провести судове засідання в режимі відеоконференції.

Згідно із ч. 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Оскільки постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 р. прийнята за результатами апеляційного розгляду справи № 440/5268/23 в порядку письмового провадження, то питання про прийняття додаткової постанови вирішується судом в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення по справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися) у випадку, зокрема, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання.

Процесуальний інститут додаткового судового рішення дає можливість виправити помилки суду, спричинені недотриманням вимог судового рішення, зокрема, щодо наявності в ньому відповіді на всі заявлені вимоги позивача (скаржника в адміністративному процесі), наявності суджень суду щодо способу виконання судового рішення у випадку, коли такі судження є необхідними, вирішення питання про судові витрати.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду від 16.01.2023 р. у справі № 140/9483/21, від 30.01.2023 р. у справі № 803/63/16.

Таким чином, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Також, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що додаткове судове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом.

Додаткове рішення не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору, а так само, які вирішені не так, як вважає за потрібне сторона по справі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах від 09.02.2023 р. у справі № 160/6209/21 та в ухвалі від 03.04.2023 р. у справі № 640/2656/21.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 , позивачка просить суд апеляційної інстанції прийняти додаткову постанову, якою задовольнити її апеляційну скаргу і визнати помилковою та скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 р., тобто, позивачка фактично не погоджується з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 р.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки протилежні, прийнятому судовому рішенню, а суд не наділений повноваженнями змінювати суть прийнятої раніше постанови шляхом прийняття додаткової постанови.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ключові аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 розглянуті по суті та отримали достатню оцінку в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 р., у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. ст. 243, 252, 292, 311, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення № 440/5268/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Любчич Л.В. Спаскін О.А.