Ухвала

від 04.12.2023 по справі 440/5268/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2023 року

м. Київ

справа №440/5268/23

адміністративне провадження № К/990/38410/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів: Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі №440/5268/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Решетилівська центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Решетилівська центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області», в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання повної та достовірної публічної інформації на запит позивачки від 23 квітня 2023 року;

- зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Решетилівська центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області» надати відповідь на запит на інформацію позивачки від 23 квітня 2023 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

16 листопада 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі №440/5268/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У свою чергу, за змістом пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

З оскаржуваних судових рішень та зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом позову у цій справі є визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо розгляду запит на інформацію позивачки та зобов`язання відповідача надати відповідь на запит на інформацію позивачки.

Суди попередніх інстанцій, установивши, що ОСОБА_1 зверталася до відповідача з запитом про надання інформації, яка фактично стосується померлого ОСОБА_2 , та не надала передбачених чинним законодавством документів, які б підтвердили родинні зв`язки з померлою особою ОСОБА_2 , конфіденційну інформацію про якого вона просила надати у трьох запитах на інформацію, дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач при розгляді запиту позивачки діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати позивачці інформацію та документи, що стосуються іншої особи.

Предмет та характер спірних відносин дає підстави для висновку, що ця справа є справою незначної складності та не належить до справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Обставин, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, що підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої, четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України, не встановлено.

Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У тексті касаційної скарги скаржниця зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункт 2 частина п`ята статті 328 КАС України), а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, що подає касаційну скаргу (підпункт «в» пункт 2 частина п`ята статті 328 КАС України).

У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.

Однак скаржниця не надала будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтувала в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржник не навів. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для всього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Суд відхиляє посилання скаржниці, що справа має виняткове для неї значення, оскільки у скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у цій справі ознак її виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

При цьому Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником, має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.

Разом з тим скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.

Також позивачка обґрунтовує необхідність прийняття цієї касаційної скарги тим, що вона позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді інших справ (підпункт «б» пункт 2 частина п`ята статті 328 КАС України).

Суд відхиляє такі доводи скаржниці з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження позивачка не навела та не обґрунтувала, при розгляді яких саме справ позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі.

За таких обставин, оскільки пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї правової норми, а скаржницею таких винятків не зазначено, то у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

З огляду на викладене, зазначення заявницею у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не є достатнім для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій категорії справ.

Доводи скаржниці в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23.10.1996, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19.12.1997, заява 26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі №440/5268/23.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк