Постанова

від 23.11.2023 по справі 540/7633/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 540/7633/21

адміністративне провадження № К/990/10725/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за матеріалами справи в електронній формі у касаційній інстанції адміністративну справу №540/7633/21

за позовом ОСОБА_1

до Херсонської міської ради Херсонської області, Херсонського міського голови Колихаєва Ігора Вікторовича,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: директор Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області Хутковський Костянтин Валентинович, начальник відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області Купліванчук Галини Павлівни,

про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горбунової Катерини Олександрівни

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року (головуючий суддя: Варняк С.О.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року (головуючий суддя: Шляхтицький О.І., судді: Домусчі С.Д., Семенюк Г.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Херсонської міської ради Херсонської області, Херсонського міського голови Колихаєва Ігора Вікторовича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: директора Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області Хутковсього Костянтина Валентиновича, начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області Купліванчук Галини Павлівни, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Херсонського міського голови від 26 липня 2021 року №332рр «Про внесення змін до штатного розпису департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради»;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Херсонського міського голови від 5 серпня 2021 року за №349рр «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 26 липня 2021 року №332рр»;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Херсонського міського голови від 27 жовтня 2021 року за №1425-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді державного реєстратора відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення його на посаді державного реєстратора відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради;

- стягнути з Херсонської міської ради Херсонської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі: 44818,20 грн;

- стягнути з Херсонської міської ради Херсонської області на його користь моральну шкоду в сумі: 30000,00 грн та витрати на лікування в сумі: 2159,60 грн.

Обґрунтовуючи протиправність розпоряджень від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року №349рр, ОСОБА_1 зазначав про відсутність у відповідачів підстав для внесення змін до штатного розпису Департаменту адміністративних послуг, а також ставив під сумнів обґрунтованість і доцільність змін, запроваджених до цього розпису.

Обґрунтовуючи протиправність розпорядження від 27 жовтня 2021 року за №1425-к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач стверджував, що звільнення відбулося з порушенням процедури, установленої статтями 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки йому не були запропоновані усі вакантні посади, не враховані продуктивність праці і переважне право на залишення на роботі.

Одночасно з цим, ОСОБА_1 доводив, що незаконне звільнення спричинило йому моральну шкоду, погіршення стану здоров`я і зумовило витрати на лікування, які мають бути стягнення з роботодавця.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, які стосуються визнання протиправними і скасування розпоряджень Херсонського міського голови від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року №349, суд першої інстанції виходив з того, що він не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції власника або уповноваженого ним органу.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження від 27 жовтня 2021 року №1425-к «Про звільнення ОСОБА_1 », то суд першої інстанції зазначив, що Херсонська міська рада вчинила усі дії, направлені на працевлаштування позивача, однак останній систематично відмовлявся від запропонованих йому посад, відповідно звільнення позивача було правомірним.

Решту позовних вимог суд відхилив через їх похідний характер.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши це рішення, констатував його правильність і законність. Водночас додав, що при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. У цьому контексті апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для звільнення і дотримання процедури вивільнення позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

Представник позивача просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Також просить стягнути на користь позивача судовий збір у сумі: 8172,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі: 40000,00 грн, понесені під час розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Ухвалою від 11 квітня 2023 року Суд відкрив касаційне провадження з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

У межах доводів, які стосуються пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник відстоює позицію про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Цей довід скаржник мотивував тим, що суди не перевірили три оскаржувані розпорядження на предмет того, чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та якими доказами підтверджується. На думку скаржника, це суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах від 7 вересня 2021 року у справі №306/2434/18, від 22 липня 2021 року у справі №161/7272/20, від 16 червня 2022 року по справі №183/7292/20, від 7 квітня 2021 року у справі №444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі №456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі №712/10548/19, від 9 грудня 2021 року у справі №646/2661/20, від 4 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 31 січня 2018 року у справі №824/3229/14-а.

Крім цього, скаржник відстоює позицію про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Цей довід скаржник мотивував тим, що суди не дослідили обставини спору й докази на предмет пропонування йому усіх вакантних посад під час попередження про звільнення та протягом спливу двомісячного строку перед звільненням. Скаржник наголошує, що під час під час попередження про звільнення йому була запропонована лише одна посада із кількох наявних, а протягом двомісячного строку була посада, яка узагалі не пропонувалася. Стверджує, що суди не надали оцінки його доводам, де він відстоював позицію про порушення процедури пропонування вакансій. На думку скаржника, це суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах від 16 червня 2022 року у справі №183/7292/20, від 7 листопада 2011 року у справі №6-45цс11, від 7 квітня 2021 року у справі №444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі №456/57/20, від 4 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 29 листопада 2019 року у справі №668/722/15-а, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 11 червня 2020 року по справі №826/19187/16, від 9 жовтня 2019 року у справі №821/595/16, від 19 липня 2018 року у справі №822/2595/16, від 11 жовтня 2018 року у справі №826/22101/15, від 7 лютого 2018 року у справі №813/8766/13-а, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17.

Крім цього, скаржник відстоює позицію про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми статті 42 Кодексу законів про працю України. Цей довід скаржник мотивував тим, що суди не дослідили обставини спору й докази на предмет виконання роботодавцем вимог стосовно визначення (порівняння) переважного права на залишення на роботі серед усіх державних реєстраторів відділу. Скаржник наголошує, що роботодавець такого порівняння не робив, у той час як при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації він мав перевагу в залишенні на роботі по чотирьом критеріям (сімейний; єдиний у сім`ї із самостійним заробітком; тривалий безперервний стаж роботи; студент вишу). Стверджує, що суди не надали оцінки його доводам про наявність порушень у вказаній процедурі. На думку скаржника, це суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №161/7196/19, від 2 червня 2020 року у справі№ 826/24208/15, від 21 лютого 2020 року у справі №809/1353/16, від 13 березня 2020 року у справі №813/2688/16, від 31 січня 2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 17 березня 2020 року у справі №826/510/16, від 16 червня 2022 року у справі №183/7292/20.

У межах доводів, які стосуються пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник послався на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 353 КАС України (суд не дослідив зібрані у справі докази; суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, яке має значення для правильного вирішення справи).

Скаржник зазначає, що у позасудовому порядку та у суді першої інстанції відповідачі не надали докази про співставлення продуктивності праці і здійснення аналізу наявності у державних реєстраторів переважного права на залишення на роботі при звільненні. Указує, що з метою отримання таких доказів він заявляв у суді клопотання про їхнє витребування у відповідачів, проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання. На думку скаржника, це призвело до неповноти судового розгляду.

Крім цього, скаржник зазначає, що суди не дослідили наявні у справі докази, які стосувалися мотивів звільнення з роботи саме позивача. Указує, що випадки блокування доступу до єдиного державного реєстру були не тільки у нього, а й інших працівників, проте суди оминули увагою докази, які підтверджували такі обставини.

Крім цього, скаржник вважає помилковим розгляд цієї справи розглянув у порядку спрощеного позовного провадження. Указує, що у суді першої інстанції заявляв клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, проте суд відмовив у його задоволенні в ухвалі про відкриття провадження у справі. Вважає, що з огляду на коло учасників, обсяг спірних обставин і значну кількість доказів такий висновок суду є необґрунтованим.

Відповідачі не подали відзивів на касаційну скаргу, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримали 21 квітня 2023 року.

Треті особи також не подали відзивів, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримали 21 квітня 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1 липня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні.

16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 був переведений на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, легалізації громадських формувань Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні (у зв`язку із змінами в організаційно-штатному розписі Суворовського районного управління юстиції у місті Херсон). Аналогічне переведення відбулося 11 лютого 2016 року.

14 квітня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади у порядку переведення для подальшої роботи до Херсонської міської ради відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.

15 квітня 2016 року ОСОБА_1 був призначений на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Херсонської міської ради за переведенням.

26 лютого 2021 року Херсонська міська рада прийняла рішення №73 «Про затвердження структури виконавчих органів Херсонської міської ради, їхніх положень та загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів», яким затверджено структуру виконавчих органів Херсонської міської ради, утворено з 1 червня 2021 року Департамент адміністративних послуг з чисельністю 68 штатних одиниць у складі: відділу адміністративних послуг; відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб.

З 1 червня 2021 року відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Херсонської міської ради був реорганізований у Департамент адміністративних послуг Херсонської міської ради (підстава: рішення Херсонської міської ради від 26 лютого 2021 року №73 «Про затвердження структури виконавчих органів Херсонської міської ради, їхніх положень та загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів»).

З 1 червня 2021 року ОСОБА_1 був переведений на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області (підстава: розпорядження міського голови від 26 травня 2021 року №664-к).

Службовою запискою від 20 липня 2021 року №7-1606-5/26 директор Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради ОСОБА_2 запропонував унести зміни до штатного розпису відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради. Ця пропозиція була зумовлена прогнозованим очікуванням збільшення навантаження на державних реєстраторів з питань подання інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності; потребою впорядкування реєстраційних справ.

26 липня 2021 року Херсонський міський голова Колихаєв І.В. видав розпорядження №332рр «Про внесення змін до штатного розпису департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради».

З метою додержання вимог трудового законодавства директор Департаменту адміністративних послуг ОСОБА_2 подав службову записку від 3 серпня 2021 року №7-1740-5/26 стосовно внесення змін до розпорядження міського голови «Про внесення змін до штатного розпису департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради» від 26 липня 2021 року №332рр.

5 серпня 2021 року Херсонський міський голова Колихаєв І.В. видав розпорядження №349рр «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 26 липня 2021 року №332рр».

Зміни у штатному розписі Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради передбачали скорочення штату державних реєстраторів відділу у спосіб виведення одиниці державного реєстратора та введення до штатного розкладу одиниці головного спеціаліста з 1 листопада 2021 року.

Стосовно кандидатури державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг, яка підлягає вивільненню, то директор Департаменту адміністративних послуг ОСОБА_2 службовою запискою від 13 серпня 2021 року №7-1861-5/26 повідомив Херсонського міського голову, що у 2021 році колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції було розглянуто та задоволено 4 скарги на дії державного реєстратора відділу ОСОБА_1 стосовно ТОВ «Лофт-1», ТОВ «Лофт-2», ТОВ «Лофт-3», ТОВ «Лофт-4», якому відповідно до наказів Міністерства юстиції №205/5 від 18 січня 2021 року, №206/5 від 18 січня 2021 року, №207/5 від 18 січня 2021 року, №261/5 від 21 січня 2021 року, було заблоковано доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань строком на 3 місяці. Крім того, за час роботи ОСОБА_1 у період з 1 червня 2021 року було допущене пряме порушення законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: підпункт 2 пункт 6 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» щодо юридичних осіб - код ЄДРПОУ 41202254, 41868358, 41202254, 40499880, 39975216, 37744271,41644637, 41644569, 41940140, 41938304, 42211212. Інші державні реєстратори відділу не допускали порушень законодавства України у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виконавської дисципліни.

Розпорядженням Херсонського міського голови від 17 серпня 2021 року №1174-к вирішено попередити ОСОБА_1 про можливе вивільнення 31 жовтня 2021 року у зв`язку зі зміною в організації праці та скороченням штату державних реєстраторів відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Листом від 18 серпня 2021 року №9-896-5/41 ОСОБА_1 запропоновано з 1 листопада 2021 року зайняти посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради.

Одночасно з цим, ОСОБА_1 повідомлено, що у разі відмови від запропонованої посади трудові відносини будуть припинені 31 жовтня 2021 року у зв`язку із зміною в організації праці та скороченням штату державних реєстраторів цього відділу.

19 серпня 2021 року складено акт, згідно з яким ОСОБА_1 ознайомлено з розпорядженням Херсонського міського голови від 17 серпня 2021 року №474к «Про попередження ОСОБА_1 про можливе вивільнення» та вручено йому лист міського голови від 18 серпня 2021 року №9-896-5/41. ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис про ознайомлення.

Листом від 10 вересня 2021 року №9-970-5/41 ОСОБА_1 запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста Інспекції з контролю за благоустроєм Херсонської міської ради.

Листом від 10 вересня 2021 року №9-971-5/41 ОСОБА_1 запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста досудового врегулювання спорів управління претензійної роботи департаменту правової політики та якості Херсонської міської ради.

Листом від 29 вересня 2021 року №9-1029-5/41 ОСОБА_1 запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням законодавства управління економічної політики департаменту економіки та інвестицій Херсонської міської ради.

Листом від 19 жовтня 2021 року №9-1082-5/41 ОСОБА_1 запропоновано зайняти вакантну посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради.

27 жовтня 2021 року Херсонський міський голова, керуючись частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України, пунктом 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», видав розпорядження №1425-к «Про звільнення ОСОБА_1 »,

Цим розпорядженням ОСОБА_1 звільнено з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради 1 листопада 2021 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату державних реєстраторів цього відділу і ненаданням ним згоди на переведення на запропоновані йому вакантні посади.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» 7 червня 2001 року №2493-III (далі також - «Закон №2493-III», у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону №2493-III, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі:

порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;

порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);

досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі також - «КЗпП України», у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), підставами припинення трудового договору, серед іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частина друга статті 40 КЗпП України унормовує, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

На підставі частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до приписів частини другої-третьої статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

За змістом частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.

Предметом судового контролю є три розпорядження Херсонського міського голови, з яких:

- два розпорядження (від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року №349рр) стосувалися унесення змін до штатного розпису Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області з 1 листопада 2021 року;

- третє розпорядження (від 27 жовтня 2021 року №1425-к) стосувалося звільнення ОСОБА_1 з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області з 1 листопада 2021 року.

Стосовно правомірності розпоряджень від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року №349рр, то Суд звертає увагу на таке.

Суди попередніх інстанцій установили, що 26 лютого 2021 року Херсонська міська рада прийняла рішення №73 «Про затвердження структури виконавчих органів Херсонської міської ради, їхніх положень та загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів», яким затвердила структуру виконавчих органів Херсонської міської ради, утворила з 1 червня 2021 року Департамент адміністративних послуг з чисельністю 68 штатних одиниць у складі: відділу адміністративних послуг; відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб.

Напередодні виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проходив службу в органах місцевого самоврядування, зокрема з 1 червня 2021 року на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області.

Також суди з`ясували, що розпорядження Херсонського міського голови від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року за №349рр спричинили унесення змін до штатного розпису Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області та зменшення кількості державних реєстраторів відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як видно з установлених судами обставин справи, ці зміни полягали у виведенні зі штатного розпису однієї посади державного реєстратора та введення до штатного розпису однієї посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області.

Такі зміни були ініційовані директором Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради ОСОБА_2 на основі службової записки від 20 липня 2021 року №7-1606-5/26 та узагальнено пояснювалися службовою необхідністю (потребою перерозподілу навантаження серед числа працівників відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Оскаржуючи правомірність розпоряджень Херсонського міського голови від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року №349рр, ОСОБА_1 ставив під сумнів наявність підстав для унесення змін до штатного розпису Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області, а також обґрунтованість і доцільність запроваджених змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними і скасування розпоряджень від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року №349рр, суди виходили з того, що питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників є компетенцією органу виконавчої влади і суд не може їх вирішувати.

У цій частині спору скаржник ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень через призму доводів про незастосування судами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України і не врахування ними практики Верховного Суду щодо застосування цієї норми у контексті необхідності перевірки обставин, чи дійсно у Херсонській міській раді були зміни в організації виробництва і праці.

Оцінивши висновки судів попередніх інстанцій і доводи касаційної скарги, Верховний Суд погоджується з оскарженими рішенням в тому, що для задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування розпоряджень від 26 липня 2021 року №332рр, від 5 серпня 2021 року за №349рр відсутні підстави.

Так, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України установлює, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з цією нормою самостійними підставами змін в організації виробництва та праці є скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників.

Чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їхньої кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, установи, організації. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.

Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства, установи, організації - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №761/25605/17, від 28 вересня 2023 року у справі №487/7770/21).

У тих постановах, на які послався скаржник (від 31 січня 2018 року у справі №824/3229/14-а, від 4 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 7 квітня 2021 року у справі №444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі №161/7272/20, від 22 липня 2021 року у справі №456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі №712/10548/19, від 7 вересня 2021 року у справі №306/2434/18, від 9 грудня 2021 року у справі №646/2661/20, 16 червня 2022 року у справі №183/7292/20), Верховний Суд неодноразово повторював позицію стосовно того, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Така правова позиція заснована на роз`ясненнях, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», і є узвичаєною та сталою у судовій практиці.

У цьому контексті Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій на основі наявних доказів чітко встановили, що у Херсонській міській раді відбулося скорочення штату працівників (державних реєстраторів відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг), тобто мали місце зміни в організації виробництва і праці.

Тож, доводи касаційної скарги, які в означеній частині зводяться до тези про неповноту судового розгляду, є необґрунтованими.

Стосовно застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, то ця норма, серед іншого, пов`язує свою дію із наявністю такої обставини як зміна в організації виробництва і праці через скорочення штату працівників.

Установивши факт наявності скорочення штату працівників (державних реєстраторів), суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України і надалі обґрунтовано перейшли до розв`язання питань, пов`язаних із дотриманням відповідачами процедури вивільнення позивача з роботи.

Отже, у питанні перевірки факту наявності змін в організації виробництва і праці відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій залишити поза увагою висновки Верховного Суду стосовно застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що викладені у постановах, на які послався скаржник.

Разом з цим, колегія суддів ураховує, що за загальним правилом власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, якщо інше не встановлено обов`язковим для нього нормативно-правовим актом. Питання про доцільність скорочення посад, чисельності працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням у діяльність такого підприємства, установи, організації (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №580/2623/19).

Суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) роботодавцем певних посад та визначення ним штатної структури, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці, оскільки юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України (постанова Верховного Суду від 23 липня 2021 року у справі №766/12805/19).

Оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників не є належним способом захисту, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення (постанова Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16).

На основі указаних обставин, норм матеріального права і практики їхнього застосування Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність вимог позивача про визнання протиправними і скасування розпоряджень Херсонського міського голови від 26 липня 2021 року №332рр «Про внесення змін до штатного розпису департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради», від 5 серпня 2021 року №349рр «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 26 липня 2021 року №332рр» та обґрунтовано відмовили у задоволенні цих вимог.

Отже, Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які стосуються посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України в частині того, що суди першої й апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у подібних правовідносинах.

Підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень у цій частині відсутні.

Стосовно правомірності розпорядження Херсонського міського голови від 27 жовтня 2021 року №1425-к про звільнення ОСОБА_1 з посади, то Суд звертає увагу на таке.

Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.

Так, частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до приписів частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Положеннями частин першої та другої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, від 9 липня 2020 року у справі №809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Одночасно з цим, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, у якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховний Суд звертав увагу на обов`язок суду з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 9 квітня 2020 року у справі №182/1670/18, від 1 квітня 2020 року у справі №683/1084/17).

Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом. У разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується у разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року та від 8 липня 2020 року у справі №2а-9821/11/2670, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі №П/811/2408/15, від 9 липня 2020 року у справі №809/2894/13-a. Підстави для відступу від цієї позиції відсутні.

Отже, відповідач був зобов`язаний під час попередження позивача про звільнення запропонувати йому іншу роботу відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а також провести порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації державних реєстраторів з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність розпорядження від 27 жовтня 2021 року за №1425-к про звільнення, доводив, що це звільнення відбулося з порушенням процедури, оскільки йому не були запропоновані усі вакантні посади, не враховані продуктивність праці і переважне право на залишення на роботі.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання протиправними і скасування розпорядження від 27 жовтня 2021 року за №1425-к та похідних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що роботодавець додержався норм законодавства, які регулюють процедуру вивільнення працівника.

У цій частині спору доводи касаційної скарги побудовані на аргументах про неврахування судами першої й апеляційної інстанції практики Верховного Суду щодо застосування норм статей 42, 49-2 КЗпП України та неповноту судового розгляду, допущену ними через порушення норм процесуального права.

Оцінивши висновки судів попередніх інстанцій і доводи касаційної скарги, Верховний Суд погоджується зі скаржником та вважає передчасним висновок про належне виконання роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування позивача.

Так, суди встановили, що 18 серпня 2021 року ОСОБА_1 був попереджений про можливе звільнення його з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області 31 жовтня 2021 року у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а також йому було запропоновано з 1 листопада 2021 року зайняти посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради.

У суді першої й апеляційної інстанції ОСОБА_1 доводив, що всупереч вимогами статті 49-2 КЗпП України йому була запропонована лише одна посада із чотирьох вакантних станом на дату повідомлення про звільнення.

Як видно із судових рішень, що оскаржуються, суди попередніх інстанцій не надали відповіді на цей аргумент позивача.

Розглядаючи спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди попередніх інстанцій не з`ясували, скільки було вакантних посад на момент попередження ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення та чи усі вони були запропоновані ОСОБА_1 .

Крім цього, суди встановили, що ОСОБА_1 додатково пропонувалися ще чотири посади у вересні та жовтні 2021 року.

У суді першої й апеляційної інстанції ОСОБА_1 доводив, що це були не всі вакантні посади, котрі могли бути йому запропоновані.

Як видно із оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали відповіді на цей аргумент позивача і не перевірили обставини справи на предмет того, чи були запропоновані йому усі посади, які він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Крім цього, у суді першої й апеляційної інстанції ОСОБА_1 доводив, що роботодавець всупереч частині першій статті 42 КЗпП України не провів порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації державних реєстраторів та не врахував, що він користувався переважним правом на залишення на роботі.

Як видно із оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали переконливої відповіді на цей аргумент позивача.

У питанні перевірки обставин того, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, суди обмежилися посиланням на службову записку від 13 серпня 2021 року №7-1861-5/26, вказавши, що у ній директор Департаменту адміністративних послуг Хутковський К.В. повідомив Херсонського міського голову про те, що у 2021 році колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянула та задовольнила 4 скарги на дії державного реєстратора ОСОБА_1 ; що йому було заблоковано доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань строком на 3 місяці; що за час роботи ОСОБА_1 у період з 1 червня 2021 року було допущене порушення законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; що інші державні реєстратори відділу не допускали порушень законодавства України у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виконавської дисципліни.

Втім, такий обсяг установлених судами фактичних даних не надає обґрунтованої відповіді на питання, чи проводився порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації державних реєстраторів.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що матеріали справи, які стосуються її розгляду у суді першої інстанції та містяться у Центральній базі даних автоматизованої системи документообігу суду, свідчать про те, що до службової записки від 13 серпня 2021 року №7-1861-5/26 йшла довідка щодо кваліфікації дев`яти державних реєстраторів відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради Херсонської області за період з 1 січня 2021 року до 1 серпня 2021 року. Ця довідка була долучена до клопотання ОСОБА_1 від 12 грудня 2021 року. Проте суди цю довідку не дослідили.

Водночас, роблячи акцент на факті блокування ОСОБА_1 доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суди попередніх інстанцій не перевірили обґрунтованість і релевантність аргументу позивача про те, що випадки подібного блокування були й у інших реєстраторів.

Зрештою колегія суддів зауважує, що згідно з матеріалами справи, у суді першої інстанції (12 грудня 2021 року) ОСОБА_1 заявляв клопотання про витребування доказів у Херсонської міської ради щодо проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації державних реєстраторів, указуючи, що не зміг їх отримати у позасудовому порядку. Це клопотання суд першої інстанції не задовольнив.

Тож обставини справи щодо виконання роботодавцем вимог частини першої статті 42 КЗпП України суди з`ясували усічено й не повно.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги, які стосуються пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у їхньому поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої статті 353 цього Кодексу в частині того, що суди першої й апеляційної інстанції не в повній мірі врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статей 42, 49-2 КЗпП України, допустили неповноту судового розгляду, яка унеможливила встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суди попередніх інстанцій не дослідили комплекс доказів, необхідний для підтвердження або спростування правомірності розпорядження Херсонського міського голови від 27 жовтня 2021 року за №1425-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; у цій частині повно не встановили істотні для справи обставини; не виконали вимоги процесуального закону щодо безпосереднього, всебічного й повного дослідження доказів; не надали відповідей на всі ключові аргументи сторін. Це дає підстави стверджувати про невжиття судами належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи, а відтак і передчасність їхніх висновків.

Для правильного вирішення цього спору суду належить дослідити наявні докази і витребувати ті, яких не вистачає для з`ясування усіх обставин справи; всебічно перевірити аргументи сторін і одночасно з цим з`ясувати, чи була дотримана процедура звільнення позивача з роботи та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанції, то з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність висновків по суті спору.

Тому колегія суддів констатує, що в означеній частині висновки судів попередніх інстанцій є передчасними і такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, а оцінка доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України і з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому судові рішення не є таким, що відповідають вимогам законності й обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду справи в цій частині.

Насамкінець Суд зазначає про необґрунтованість доводу касаційної скарги, який стосується пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у його поєднанні з пунктом 2 частини другої статті 353 цього Кодексу стосовно тези про допущення судами процесуальної помилки внаслідок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

У цьому аспекті скарги Суд зауважує, що за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

Ця справа не належить до категорії тих, які мають розглядатись виключно за правилами загального позовного провадження у значенні згаданих статей, а отже, вона може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження. Тож указані доводи касаційної скарги Суд відхиляє.

Отже, перевірка доводів касаційної скарги засвідчила їхню часткову обґрунтованість.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, касаційну скаргу належить задовольнити частково, а судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Херсонського міського голови від 27 жовтня 2021 року №1425-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрат на лікування.

У іншій частині судові рішення належить залишити без змін.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ураховуючи неможливість Херсонського окружного адміністративного суду здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 18 березня 2022 року №11/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду на Одеський окружний адміністративний суд. Тому цю справу слід на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбунової Катерини Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрат на лікування, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Одеського окружного адміністративного суду.

У іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………….

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду