Рішення

від 16.11.2023 по справі 761/10614/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/10614/23

Провадження № 2/761/6599/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

16 листопада 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі судових засідань Каніковському Б.А., за участі представника позивача адвоката Січевлюка В.А., представника третьої особи адвоката Баумана Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», третя особа Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку,

ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулась до суду із даним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що в період з 04.03.2019 року по 20.01.2021 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем. 20.01.2021 року було видано наказ № 05-К «Про звільнення та припинення дії контракту директора ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» ОСОБА_1», згідно п. 3 якого бухгалтерії було наказано провести повний розрахунок із позивачкою. Між тим, відповідач не провів відповідні розрахунки із позивачкою, тому станом на день звернення до суду 23.03.2023 року виникла заборгованість, а саме : по заробітній платі за жовтень 2020 року в розмірі 20963,64 грн., за листопад 2020 року в розмірі 9982, 69 грн., за затримку розрахунку при звільненні за період з 21.01.2021 року по 23.03.2023 року в сумі 407455, 93 грн., компенсація за невикористану відпустку в сумі 74812, 57 грн., які позивачка просить стягнути з відповідача.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2023 року справу передано на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою від 30.03.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

19.04.2023 року через канцелярію суду надійшли пояснення третьої особи, в яких представник зазначає, що до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не можуть стосуватись жодні вимоги щодо предмета даного спору, оскільки за позовними вимогами має відповідати саме дочірнє підприємство, а не його засновник.

04.09.2023 року ухвалою Шевченківського районного суду закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, був повідомлений про час та місце розгляду справи, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Представник третьої особи адвокат Бауман Ю.Т. в судовому засіданні підтримав свої доводи, викладені в поясненнях, також зазначив, що будь-яка заборгованість перед ОСОБА_1 відсутня.

Враховуючи те, що відповідачі у встановлений строк відзив на позовну заяву не надали, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, керуючись вимогами ст.ст.130, 280 ЦПК України вважає за можливим заслухати справу у відсутності відповідача та постановити заочне рішення.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивачка в період з 04.03.2019 року по 20.01.2021 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем.

20.01.2021 року було видано наказ № 05-К «Про звільнення та припинення дії контракту директора ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» ОСОБА_1 »

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до довідки № 27 від 10.12.2020 року, виданої ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі станом на 10 грудня 2020 року становить 116 758, 90 грн., в тому числі : вересень 2020 року - 11 000 грн., жовтень 2020 року - 20 963, 64 грн., листопад 2020 року - 9982, 69 грн. Компенсація за невикористану відпустку (106 днів) 74 812, 57 грн.

Таким чином, в даному випадку встановлено, що відповідач не виплатив позивачці заборгованість по заробітній платі, допустив затримку розрахунку при звільненні та не виплатив компенсацію за невикористану відпустку. Дані обставини відповідачем не спростовані.

Стосовно заборгованості по заробітній платі, суд враховує довідку № 27 від 10.12.2020 року, виданої ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», видану позивачці, в якій зазначено, що заборгованість по заробітній платі станом на 10 грудня 2020 року становить 116 758, 90 грн., в тому числі : вересень 2020 року - 11 000 грн., жовтень 2020 року - 20 963, 64 грн., листопад 2020 року - 9982, 69 грн.

З урахуванням того, що позивачка була звільнена 20.01.2021 року, а її твердження щодо невиплати їй заробітної плати з 01 грудня 2020 року по день звільнення відповідачем не спростовані, суд погоджується із розрахунком сторони позивача в частині заборгованості по заробітній платі за зазначений період, який складає 25051, 54 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2020 року по 20.01.2021 року в сумі 66997, 87 грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 553робочих дні (з 21.01.2021 року по 23.03.2023 року) в сумі 407455,93 грн., виходячи з наступного розрахунку 736,18 грн. - середньоденна заробітна плата х 553 днів = 407455, 93 грн.

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшовдо висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проведений позивачем розрахунок середнього заробітку відповідає положенням Порядку № 100, тому суд стягує з відповідача на користь позивача 407455, 93 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

В силу частини четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частин першої та четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки" кореспондуються з приписами статті 83 КЗпП України.

Отже, суд вважає доведеними і вимоги позивачки щодо стягнення на її користь компенсації за невикористану відпустку в розмірі 74812,57 грн., яка підтверджується довідкою № 27 від 10.12.2020 року, виданої ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 (провадження № 11-43заі21) вказано, що "суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19".

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, тому суд задовольняє позовні вимоги позивачки і стягує заявлену позивачкою суму заборгованості з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

У зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в умі 4822,69 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 76, 77, 81, 259, 263, 264, 265, 272 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», третя особа Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» (ідентифікаційний код 02649621) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 66997 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот дев`яносто сім ) грн. 87 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 407455, 93 грн. (чотириста сім чотириста п`ятдесят п`ять) грн. 93 коп., грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 74812 (сімдесят чотири тисячі вісімсот дванадцять) грн. 57 грн., з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» (ідентифікаційний код 02649621) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4822, 69 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 24.11.2023 року.

Суддя: Ю.О. Матвєєва

16 листопада 2023 року