Постанова

від 08.11.2023 по справі 761/40281/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 761/40281/20

провадження № 61-19346св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача),

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київський державний фаховий хореографічний коледж,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу, в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Саадулаєва А. І., та постанову Київського апеляційного суду від 2 листопада 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

9 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Київського державного фахового хореографічного коледжу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказувала, що з 4 жовтня 2008 року вона працювала на посаді помічника вихователя в Київському державному хореографічному училищі.

Наказом виконуючої обов`язки директора Київського державного хореографічного училища, який в подальшому перейменовано на Київський державний фаховий хореографічний коледж, ОСОБА_2 № 85-к від 11 листопада 2020 року позивача звільнено з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме за прогул без поважних причин у період з 4 листопада до 7 листопада

2020 року.

Позивач вважала наказ про звільнення незаконним, оскільки 4 та 6 листопада

2020 року вона хворіла, про що повідомила роботодавця, а 5 та 7 листопада

2020 року у неї були вихідними днями.

За таких обставин просила суд визнати наказ про її звільнення недійсним та незаконним, поновити її на посаді помічника вихователя у Київському державному фаховому хореографічному училищі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 листопада 2020 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року, з урахування ухвали цього ж суду про виправлення описки від 15 червня 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ № 85-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя Київського державного хореографічного училища з 12 листопада 2021 року.

Стягнено з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2020 року до 15 червня 2021 року у розмірі 32 666,34 грн.

Відмовлено у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання наказу про звільнення недійсним.

Стягнено з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 840,80 грн у відшкодування судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 не допускала прогулу без поважних причин, а відсутність її на роботі 4 та 6 листопада 2020 року зумовлена поважними причинами, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного хворого. Суд першої інстанції врахував, що хвороба працівника може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності. Також місцевий суд зазначив, що 5 та 7 листопада 2020 року у позивача були вихідними днями, що узгоджується з тимчасовим графіком роботи помічників вихователів, тому прогул в ці дні позивач не вчиняла. Встановивши незаконне звільнення позивача з роботи, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним наказу роботодавця про звільнення, суд першої інстанції зазначив про відсутність у суду таких повноважень.

Постановою Київського апеляційного суду від 2 листопада 2021 рокуапеляційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для часткового задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач повідомляла відповідача про причини її відсутності на роботі 4 та 6 листопада, на підтвердження чого надала копію відповідної довідки з медичної установи. При цьому відповідач помилково вважав, що єдиним належним доказом, який може підтверджувати поважність причини відсутності на роботі за станом здоров`я, є листок непрацездатності, оскільки така обставина може бути підтверджена і довідкою медичної установи, випискою з медичної карти амбулаторного хворого тощо.

Крім того, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку та графіком роботи у Київському державному хореографічному училищі 5 та 7 листопада 2020 року у позивача були робочими днями, оскільки відповідно до тимчасового графіку роботи помічників вихователів позивачу встановлений встановлено інший графік роботи (понеділок, середа, п`ятниця), який підписаний як ОСОБА_1 , так і виконуючою обов`язки директора ОСОБА_2. Надавши оцінку вказаним доказам, суд апеляційної інстанції зазначив, що 5 листопада 2020 року (четвер) та 7 листопада 2020 року (субота) у позивача були неробочими днями.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2021 року представник Київського державного фахового хореографічного коледжу - адвокат Коцюба О. В.звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 2 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 40 та статті 57 КЗпП України у справах, пов`язаних зі звільненням працівників з підстав їх відсутності на роботі

більше 3 годин протягом робочого дня з урахуванням того, що справа має виняткове значення для відповідача з огляду на необхідність неухильного додержання трудової дисципліни працівниками Київського державного фахового хореографічного коледжу, які навчають і виховують малолітніх та неповнолітніх учнів.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій помилково послались на тимчасовий графік роботи помічників вихователя, який не має ознак розпорядчого акта (наказу або розпорядження), не засвідчений у належному порядку, не містить номера та дати. Вважає, що обставини загального для усіх працівників коледжу режиму роботи підтверджується табелем відпрацьованого часу, відповідно до якого позивач постійно працювала з понеділка до п`ятниці по 7 годин і в суботу - 5 годин, а всього 40 годин на тиждень з одним вихідним днем.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про поважність причин відсутності позивача на роботі протягом перебування на прийомі у лікаря

(15 хв та додатковий час, необхідний для прибуття на робоче місце), однак не врахували, що робочий час позивача 4 та 6 листопада 2020 року тривав 7 годин, тому відсутні підстави вважати поважними причини відсутності її на роботі весь робочий день.

Суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20), про те, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4

частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували тривалість прийому позивача лікарем (15 хв), тому неправильно застосували пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, матеріали справи не містять доказів повідомлення роботодавця позивачем до її звільнення про поважність причин відсутності на роботі з 4 до 7 листопада 2020 року.

Вказує про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення на підставі недопустимого доказу - довідки Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Медичного центру «Рось» від 10 листопада 2020 року. Вказана довідка не прийнята судом першої інстанції та не досліжувалася цим судом у зв`язку з порушення порядку подання доказів.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 4 жовтня

2021 року у справі № 336/1368/20 (провадження № 61-10147св21), оскільки у вказаній справі у сторін виникли правовідносини, які не є подібними правовідносинам сторін у справі, що переглядається.

Також зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягають: у прийнятті доповнень позивача від 13 січня 2021 року, якими одночасно змінено предмет і підстави позову, та доказів (нібито графіку роботи)

з порушенням частини другої статті 83 ЦПК України; у вживанні в рішенні суду назви відповідача без урахування перейменування юридичної особи; у виготовленні повного рішення суду з порушення строку, визначеного частиною шостою

статті 259 ЦПК України, та незазначенні в рішенні суду дати складення повного судового рішення (пункт 6 частини сьомої статті 265 ЦПК України)

Позиція інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову. Крім того, просила врахувати, що касаційна скарга підписана особою, яка не має повноважень на представництво Київського державного фахового хореографічного коледжу, оскільки діє на підставі довіреності, підписаної Гапоненком М. М., який не є виконуючим обов`язки директора цього коледжу. Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для повернення касаційної скарги.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо

застосування пункту 4 частини першої статті 40 та статті 57 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 3 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом директора Київського державного хореографічного училища Таякіної Т. О. від 4 жовтня

2008 року № 86-к ОСОБА_1 прийнято на посаду помічника вихователя.

9 листопада 2020 року працівниками Київського державного хореографічного училища складено акт про те, що ОСОБА_1 без попередження і пояснення була відсутня на роботі з 4 листопада 2020 року до 7 листопада 2020 року, свою відсутність 9 листопада 2020 року пояснила хворобою, листок непрацездатності не надала, від надання письмових пояснень відмовилася.

Зі змісту письмових пояснень ОСОБА_1 від 9 листопада 2020 року суди встановили, що вона була відсутня на роботі 4 та 6 листопада 2020 року у зв`язку з хворобою та проходженням лікування, про що повідомила 4 листопада 2020 року працівника Київського державного хореографічного училища, а підтверджуючий документ зобов`язалася надати 11 листопада 2020 року. Інформації про закриття

лікарняного 7 листопада 2020 року нікому не повідомляла.

З копії виписки № 47 з медичної картки амбулаторного хворого суди встановили, що 4 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до сімейного лікаря ОСОБА_3

зі скаргою на біль у м`язах і пирхоту в горлі. Лікар надав рекомендації та призначив повторний огляд на 6 листопада 2020 року.

11 листопада 2020 року заступник директора з навчально-виховної роботи Київського державного хореографічного училища Бондаренко О. С. склала доповідну записку про те, що ОСОБА_1 не надала лікарняного листка, який виправдовував би її відсутність на роботі з 4 до 7 листопада 2020 року. ОСОБА_1 надано лише довідку, в якій було вказано про її огляд лікарем 4 листопада 2020 року; при цьому лікар повідомив, що позивач не мала потреби у лікарняному.

Наказом виконуючої обов`язки директора Київського державного хореографічного училища ОСОБА_2. № 85-к від 11 листопада 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади помічника вихователя на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з її відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Суди встановили, що 4 листопада 2020 року ОСОБА_1 зі скаргами на стан здоров`я зверталася до сімейного лікаря, який надав рекомендації щодо лікування та призначив повторний огляд на 6 листопада 2020 року.

6 листопада 2020 року ОСОБА_1 пройшла повторний огляд у лікаря, що підтверджується копією листа Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 № 1

від 15 лютого 2021 року.

Зі змісту довідки ТОВ «Медичний центр «Рось» від 10 листопада 2020 року суди встановили, що ОСОБА_4 проходила амбулаторне лікування у період з 4 листопада 2020 року до 8 листопада 2020 року.

Розділом V Правил внутрішнього розпорядку Київського державного хореографічного училища для працівників встановлено шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год; час закінчення роботи

о 17:00 год; тривалість перерви в роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин.

Суди встановили, що згідно з тимчасовим графіком роботи помічників вихователів ОСОБА_1 встановлено наступний графік роботи: понеділок, середа, п`ятниця

з 7:45 год до 19:00 год; перерва з 13:00 год до 13:30 год (на території учбового закладу). ОСОБА_5 встановлено робочі дні: вівторок, четвер, субота з 7:45 год до 19:00 год.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови

від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4

частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20), від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22) та від 26 квітня 2023 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 61-6258св21).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для винесення відповідачем оспорюваного наказу від 11 листопада

2020 року № 85-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи була її відсутність на робочому місці з 4 до 7 листопада 2020 року.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанції зазначили, що ОСОБА_1 не допускала прогулу без поважних причин, оскільки відсутність її на роботі 4 та 6 листопада

2020 року зумовлена поважними причинами, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного хворого.

Суди не врахували, що за змістом листа ФОП ОСОБА_3 № 1 від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебувала на прийомі у сімейного лікаря 4 листопада 2020 року з 10 год15 хв до 10 год30 хв (15 хв), а 6 листопада 2020 року - з 9 год15 хв до 9 год30 хв (15 хв).

За встановленими судами обставинами ОСОБА_1 4 та 6 листопада 2020 року після прийому у сімейного лікаря на роботі не з`явилася.

Суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що перебування на прийомі у сімейного лікаря протягом 15 хв кожного з вказаних днів свідчить про поважність причин відсутності позивача на роботі протягом усього дня за відсутності необхідності у лікарняному.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 185/5871/16-ц (провадження № 61-818св18) колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про поновлення на роботі звільненого на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України працівника з огляду на те, що позивач після консультації лікаря 29 березня 2016 року на роботу не з`явилася та не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі протягом всього робочого дня.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що 5 та 7 листопада 2020 року у позивача були вихідними днями, врахувавши тимчасовий графік роботи помічників вихователів.

Згідно зі статтею 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Розділом V Правил внутрішнього розпорядку Київського державного хореографічного училища для працівників встановлено шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год; час закінчення роботи

о 17:00 год; тривалість перерви в роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин.

Разом з тим, суди встановили, що тимчасовим графіком роботи помічників вихователів ОСОБА_1 встановлено наступний графік роботи: понеділок, середа, п`ятниця з 7:45 год до 19:00 год; перерва з 13:00 год до 13:30 год (на території учбового закладу). ОСОБА_5 встановлено робочі дні: вівторок, четвер, субота

з 7:45 год до 19:00 год.

Вважаючи, що ОСОБА_1 встановлено графік роботи (понеділок, середа, п`ятниця) суди попередніх інстанцій зазначили про встановлення тимчасового графіку роботи для помічників вихователів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ), який підписаний як ОСОБА_1 , так і виконуючою обов`язки директора ОСОБА_2 .

Суд не врахував, що за змістом статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку; проте наданий позивачем тимчасовий графікроботи не містить відомостей про те, що ним внесено зміни до правил внутрішнього трудового розпорядку не містить період, на який для працівників встановлено такий тимчасовий графік.

За змістом поданих відповідачем табелів обліку робочого часу за жовтень 2020 року як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_5 працювали за графіком роботи, який узгоджується з правилами внутрішнього розпорядку Київського державного хореографічного училища, а саме - шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год; час закінчення роботи о 17:00 год; тривалість перерви в роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин.

Згідно зтабелів обліку робочого часу за листопад 2020 року ОСОБА_1 працювала 9, 10 та 11 листопада 2020 року, тобто з понеділка до середи, що також спростовує посилання позивача про її роботу протягом листопада 2020 року згідно з «тимчасовий графік роботи для помічників вихователів».

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій позивач не оскаржувала дії відповідача щодо порушення правил ведення табеля обліку робочого часу за жовтень і листопад 2020 року та не спростувала відомості відображені у вказаному табелі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, який при вирішенні питання про поважність причин відсутності працівника на роботі (протягом усього робочого дня), звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, не врахував висновки Верховного Суду, викладені від 14 квітня 2021 року

у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20), про неврахування яких заявник зазначає у касаційній скарзі, від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22) та від 26 квітня 2023 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 61-6258св21).

Апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які зобов`язаний здійснити в силу наданих йому процесуальним законом повноважень, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року

у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20), є обґрунтованими.

Крім того, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду, викладені після подання касаційної скарги у постановах від 25 січня 2023 року

у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22) та від 26 квітня 2023 року

у справі № 206/3355/19 (провадження № 61-6258св21), що узгоджується

з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови

від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ

у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, на які вказував заявник в апеляційній скарзі, тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду з урахуванням змісту цієї постанови необхідно перевірити обставини щодо поважності причин відсутності позивача на роботі 4 та 6 листопада 2020 року протягом усього робочого часу; встановити дійсний графік роботи позивача, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку, та обставини щодо можливого внесення змін до такого графіка і, у випадку підтвердження таких обставин, перевірити період, протягом якого робочий графік роботи позивача було змінено; надати належну оцінку доказам, поданим сторонами на підтвердження вказаних обставин; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність викладення Верховним Судом висновків щодо питання застосування

пункту 4 частини першої статті 40 та статті 57 КЗпП України, оскільки у справі, яка переглядається, обставини щодо часу початку і закінчення щоденної роботи, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку для позивача, підлягають встановленню з урахуванням поданих сторонами доказів.

Також Верховний Суд відхиляє викладені позивачем у відзиві на касаційну скаргу та клопотанні від 11 липня 2023 року посилання про те, що касаційна скарга підписана особою - адвокатом Коцюбою О. В., який не має повноважень на представництво Київського державного фахового хореографічного коледжу.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Гапоненко М. М. має повноваження вчиняти дії від імені Київського державного хореографічного коледжу на підставі наказу

№ 60-ОД від 14 липня 2021 року.

Наявність у Гапоненка М. М. повноважень підписувати 13 січня 2022 року довіреність від імені відповідача підтверджується і поданим ОСОБА_1 разом з клопотанням

від 17 липня 2023 року листом Міністерства культури та інформаційної політики України № 50/21.1 від 5 січня 2022 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу, в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 2 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк