Постанова

від 15.05.2024 по справі 761/40281/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 761/40281/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9406/2024Головуючий у суді першої інстанції - Саадулаєв А.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Прокопенко С.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Войчука В.А. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського державного фахового хореографічного коледжу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Київського державного фахового хореографічного коледжу, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказувала, що з 04.10. 2008 року вона працювала на посаді помічника вихователя в Київському державному хореографічному училищі.

Наказом виконуючої обов`язки директора Київського державного хореографічного училища, який в подальшому перейменовано на Київський державний фаховий хореографічний коледж, ОСОБА_3 № 85-к від 11.11.2020 року позивача звільнено з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме за прогул без поважних причин у період з 04.11.2020 року до 07.11.2020 року.

Позивач вважала наказ про звільнення незаконним, оскільки 4 та 6 листопада 2020 року вона хворіла, про що повідомила роботодавця, а 5 та 7 листопада 2020 року у неї були вихідними днями.

За таких обставин, просила суд визнати наказ про її звільнення недійсним та незаконним, поновити її на посаді помічника вихователя у Київському державному фаховому хореографічному училищі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.11.2020 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15.06.2021 року, з урахування ухвали цього ж суду про виправлення описки від 15.06.2021 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ № 85-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя Київського державного хореографічного училища з 12.11.2021 року. Стягнуто з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.11.2020 року до 15.06.2021 року у розмірі 32 666,34 грн. Відмовлено у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання наказу про звільнення недійсним. Стягнено з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 840,80 грн. у відшкодування судового збору (т. 1, а.с. 145-151, 156, 157).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 не допускала прогулу без поважних причин, а відсутність її на роботі 4 та 6 листопада 2020 року зумовлена поважними причинами, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного хворого. Суд першої інстанції врахував, що хвороба працівника може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності. Також місцевий суд зазначив, що 5 та 7 листопада 2020 року у позивача були вихідними днями, що узгоджується з тимчасовим графіком роботи помічників вихователів, тому прогул в ці дні позивач не вчиняла. Встановивши незаконне звільнення позивача з роботи, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним наказу роботодавця про звільнення, суд першої інстанції зазначив про відсутність у суду таких повноважень.

У поданій апеляційній скарзі Київський державний фаховий хореографічний коледж, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд не прийняв до уваги відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення відповідача про наявність будь-яких поважних причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, а виписка із медичної картки амбулаторного хворого № 47 від 06.11.2020 року не може бути належним доказом поважності причин відсутності на роботі та тимчасової непрацездатності.

При цьому, згідно правил внутрішнього трудового розпорядку та графіку роботи у КДХУ усім працівникам встановлено єдиний режим роботи: з понеділка по п`ятницю по 7 годин і у суботу - 5 годин, а тому відсутність позивача на роботі 5 та 7 листопада 2020 року є прогулом.

Посилання суду на тимчасовий графік роботи позивача, яким встановлено робочі дні: понеділок, середа, п`ятниця, вважає помилковим, оскільки цей документ не містить ознак розпорядчого акту.

Також, вказує, що у доповненнях до позову від 13.01.2021 року ОСОБА_1 змінила предмет та підстави позову, що є недопустимим.

Крім того, судом порушено процесуальний строк складання повного тексту судового рішення; у резолютивній частині не вказано дату складання повного тексту судового рішення; помилково поновлено позивача на роботі з 15.06.2021 року, в той час як в мотивувальній частині рішення зазначено про 12.11.2020 року; невірно зазначено номер наказу про звільнення та не враховано, що відповідач змінив назву на Київський державний фаховий хореографічний коледж (т. 1, а.с. 170-173).

Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2021 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.06.2021 року - залишено без змін (т. 1, а.с. 211-217).

Постановою Верховного Суду від 08.11.2023 року касаційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 02.11.2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2, а.с. 87-94).

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістила.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом директора Київського державного хореографічного училища Таякіної Т.О. від 04.10.2008 року за № 86-к ОСОБА_1 прийнято на посаду помічника вихователя.

09.11.2020 року працівниками Київського державного хореографічного училища складено акт про те, що ОСОБА_1 без попередження і пояснення була відсутня на роботі з 4 листопада 2020 року до 7 листопада 2020 року, свою відсутність 9 листопада 2020 року пояснила хворобою, листок непрацездатності не надала, від надання письмових пояснень відмовилася.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 09.11.2020 року вона була відсутня на роботі 4 та 6 листопада 2020 року у зв`язку із хворобою та проходженням лікування, про що повідомила 04.11.2020 року працівника КДХУ, підтверджуючий документ зобов`язалася надати 11.11.2020 року. Інформацію про закриття лікарняного 07.11.2020 року нікому не повідомляла.

Відповідно до копії виписки № 47 з медичної картки амбулаторного хворого 04.11.2020 року ОСОБА_1 звернулася до сімейного лікаря ОСОБА_4 зі скаргою на біль у м`язах і пирхоту в горлі. Лікар надав рекомендації та призначив повторний огляд на 06.11.2020 року.

11.11.2020 року заступник директора з навчально-виховної роботи Київського державного хореографічного училища Бондаренко О.С. склала доповідну записку про те, що ОСОБА_1 не надала лікарняного листка, який виправдовував би її відсутність на роботі з 4 до 7 листопада 2020 року. ОСОБА_1 надано лише довідку, в якій було вказано про її огляд лікарем 04.11.2020 року; при цьому лікар повідомив, що позивач не мала потреби у лікарняному.

Наказом виконуючої обов`язки директора Київського державного хореографічного училища ОСОБА_3. № 85-к від 11.11.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади помічника вихователя на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з її відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постановах від 14.04.2021 року у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20), від 25.01.2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22) та від 26.04.2023 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 61-6258св21).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не допускала прогулу без поважних причин, оскільки відсутність її на роботі 4 та 6 листопада 2020 року зумовлена поважними причинами, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного хворого, а 5 та 7 листопада 2020 року у позивача були вихідними днями, про що свідчить Тимчасовий графік роботи помічників вихователів.

Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2020 року ОСОБА_1 зі скаргами на стан здоров`я зверталася до сімейного лікаря, який надав рекомендації щодо лікування та призначив повторний огляд на 06.11.2020 року.

06.11.2020 року ОСОБА_1 пройшла повторний огляд у лікаря, що підтверджується копією листа Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 № 1

від 15.02.2021 року.

Зі змісту довідки ТОВ «Медичний центр «Рось» від 10.11.2020 року суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проходила амбулаторне лікування у період з 04.11.2020 року до 08.11.2020 року.

Разом з тим, встановивши вищенаведені обставини справи, судом першої інстанції не враховано, що за змістом листа ФОП ОСОБА_4 № 1 від 15.02.2021 року ОСОБА_1 перебувала на прийомі у сімейного лікаря 04.11.2020 року з 10 год. 15 хв. до 10 год. 30 хв. (15 хв), а 06.11.2020 року - з 9 год. 15 хв. до 9 год. 30 хв. (15 хв).

При цьому, жодних належних та допустимих доказів того, що 4 та 6 листопада 2020 року ОСОБА_1 після прийому у сімейного лікаря з`явилася на роботі, матеріали справи не містить.

За вказаних обставин, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що перебування на прийомі у сімейного лікаря протягом 15 хв. кожного з вищевказаних днів свідчить про поважність причин відсутності позивача на роботі протягом усього дня за відсутності необхідності у лікарняному.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 року у справі № 185/5871/16-ц, в якій колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про поновлення на роботі звільненого на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України працівника з огляду на те, що позивач після консультації лікаря 29 березня 2016 року на роботу не з`явилася та не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі протягом всього робочого дня.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що відповідно до тимчасового графіку роботи помічників вихователів 5 та 7 листопада 2020 року у позивача були вихідними днями, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Тобто, за змістом вищенавадених положень КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як вбачається з Розділу V Правил внутрішнього розпорядку Київського державного хореографічного училища для працівників встановлено шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год.; час закінчення роботи о 17:00 год.; тривалість перерви роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією тимчасового графіку роботи помічників вихователів ОСОБА_1 встановлено наступний графік роботи: понеділок, середа, п`ятниця з 7:45 год до 19:00 год; перерва з 13:00 год до 13:30 год (на території учбового закладу). ОСОБА_6 встановлено робочі дні: вівторок, четвер, субота з 7:45 год. до 19:00 год.

Разом з тим, як вбачається, наданий позивачем тимчасовий графік роботи не містить відомостей про те, що ним внесено зміни до правил внутрішнього трудового розпорядку не містить період, на який для працівників встановлено такий тимчасовий графік.

Натомість, за змістом поданих відповідачем табелів обліку робочого часу за жовтень 2020 року як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_6 працювали за графіком роботи, який узгоджується з правилами внутрішнього розпорядку Київського державного хореографічного училища, а саме - шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год; час закінчення роботи о 17:00 год; тривалість перерви в роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин.

Згідно з табелів обліку робочого часу за листопад 2020 року ОСОБА_1 працювала 9, 10 та 11 листопада 2020 року, тобто з понеділка до середи, що також спростовує посилання позивача про її роботу протягом листопада 2020 року згідно з «тимчасовий графік роботи для помічників вихователів».

Також, слід зауважити про відсутність доказів того, що позивач оскаржувала дії відповідача щодо порушення правил ведення табеля обліку робочого часу за жовтень і листопад 2020 року.

Однак, суд першої інстанції на вищенаведені обставини уваги не звернув та помилково дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову з підстав доведеності позивачем поважності причин її відсутності на роботі з 4 до 7 листопада 2020 року.

З огляду на дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні позивача, підстави для задоволення заявлених вимог відсутні.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського державного фахового хореографічного коледжу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 16 травня 2024 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова