Постанова

від 21.11.2023 по справі 462/2092/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/2092/21 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 22-ц/811/731/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивача Беніцької В.І., відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Орищин Ольги Андріївни на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року у складі судді Колодяжного С.Ю. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Другої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександр Анатолійович, про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

встановив:

У квітні 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Другої Львівської державної нотаріальної контори, з участю третіх осіб Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дячука О.А., про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_6 . Після її смерті він звернувся до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де дізнався, що квартира АДРЕСА_1 , яка є спадковим майном після смерті дружини, була переоформлена на ОСОБА_4 і протягом 10 днів на ОСОБА_5 .

Так, у 2010 році ОСОБА_4 звернулася до Другої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини померлого у 1996 році ОСОБА_7 та пред?явила заповіт, який ніби-то склав ОСОБА_7 на її ім?я.

При цьому, після смерті ОСОБА_7 у 1996 році його рідний брат ОСОБА_8 звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на все належне ОСОБА_7 майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

23.12.2003 ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, в тому числі на вказану квартиру.

У подальшому, після смерті в 2008 році ОСОБА_8 , його рідна сестра ОСОБА_6 звернулася до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте після написання заяви про прийняття спадщини, вона своє право власності на спадкове майно не оформила.

Таким чином, Друга Львівська державна нотаріальна контора видала два свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 . Враховуючи, що ОСОБА_4 набула право власності на квартиру у незаконний спосіб, не маючи права на відчуження квартири, уклала договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 , який в подальшому вказану квартиру подарував ОСОБА_1 , у позивача є законні підстави витребувати вказану квартиру від останньої та право на визнання за позивачем права власності на спірну квартиру у порядку спадкування.

Уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним заповіт, укладений від імені ОСОБА_7 , посвідчений Білецькою сільською радою народних депутатів Перемишлянського району Львівської області 23.12.1996, зареєстрованого у реєстрі за № 17, в якому спадкоємцем зазначена ОСОБА_4 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори 27.03.2010, зареєстроване в реєстрі за № 3-402, видане на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , здійснену на підставі договору дарування вказаної квартири №198 від 08.02.2022; визнати за ОСОБА_3 право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,9 кв.м.; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім?я ОСОБА_4 , посвідчене 27.03.2010 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за №3-402.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену 08.02.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Яриною Ярославівною (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - індексний номер: 63320437 від 08.02.2022 року).

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

В позові у частині вимог про визнання недійсним заповіту, складеного від імені ОСОБА_7 , посвідченого 23 грудня 1996 року виконавчим комітетом Білецької сільської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за №17, - відмовлено.

В позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_5 - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1885,33 грн. судових витрат.

Стягнуто із ОСОБА_4 , Другої Львівської державної нотаріальної контори на користь ОСОБА_3 по 2469,33 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду оскаржила представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Орищин О.А., вважає рішення незаконним і необгрунтованим та таким, що ухвалене внаслідок неповного з`ясування та недоведеності обставин, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

При цьому, апелянт погоджується із висновком суду у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, складеного від імені ОСОБА_7 , який посвідчений виконавчим комітетом Білецької сільської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області 23.12.1996 зареєстрований за № 17.

Водночас, суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане саме на підставі цього дійсного та не скасованого заповіту, не спростувавши право ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 ще у 1999 році станом на час відкриття спадщини та якій у 2010 році було видано оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Стверджує, що суд не дослідив спадкової справи та не встановив підстав, які у сукупності вказують на право ОСОБА_4 , якій правомірно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на спадкування спірної квартири після смерті ОСОБА_7 .

Відтак, висновок суду про те, що спірна квартира станом на 2010 рік не мала статусу спадкового майна після смерті ОСОБА_7 , також не відповідає обставинам справи.

Окремо зазначає, що станом на момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, нотаріус Другої Львівської державної нотаріальної контори не перевірила наявність заповіту у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ, однак суд не дослідив такої обставини під час розгляду справи.

Також, ОСОБА_8 необхідно було зареєструвати своє право власності на відповідний об`єкт, однак цього він не зробив, при цьому вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом видане на його ім`я з порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особі, яка не мала права на спадщину за законом.

Крім цього, спадкова справа № 183 від 30.03.2009 заведена після смерті ОСОБА_8 за заявою ОСОБА_6 взагалі не містить відомостей про будь який об`єкт спадкового майна. Зазначає, що нотаріус у межах даної спадкової справи не встановив ступеня спорідненості спадкодавця та спадкоємця за законом, що не дозволяло нотаріусу встановити чи була ОСОБА_6 спадкоємцем після смерті ОСОБА_8 взагалі.

Оскільки ОСОБА_6 не зверталася до суду про встановлення факту родинних відносин, не надала інших документів, які б підтверджували її право спадкувати після смерті ОСОБА_8 , тому за її життя і не було оформлено спадкових прав на жоден об`єкт нерухомого майна, у тому числі і на ту квартиру, у якій вона проживала до кінця життя.

Вважає, що висновки суду про те, що брат дружини позивача правомірно отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, хоча на цей момент існував заповіт на іншого спадкоємця, який прийняв спадщину, а також те, що відповідна квартира стала об`єктом спадкового майна у подальшому дружини і позивача, не відповідають обставинам справи.

Покликаючись на судову практику зазначає, що позивач не міг успадкувати більше прав та обов`язків після смерті своєї дружини, ніж ті, що у неї були.

При цьому, дружина позивача, теоретично маючи право на оспорення свідоцтва про право на спадщину за заповітом, своєю поведінкою показала відсутність бажання реалізувати своє право у межах розумного строку, тому припинила таке, відтак її спадкоємець такого права не міг успадкувати, оскільки таке було припинене.

Звертаючи увагу на те, що суд витребував майно у відповідачки ОСОБА_1 , якій квартира була подарована батьком, при цьому не врахував, що спірна квартира ніколи не була у власності позивача чи його дружини, тоді як добросовісний набувач ОСОБА_5 до моменту звернення позивача із позовом, володів такою на підставі відплатного договору і проживав у такій впродовж десяти років.

Вважає, що норми матеріального права про витребування не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Просить частково скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на порядку спадкування, скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника позивача ОСОБА_10 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до правовідносин щодо заповіту, який посвідчений 23.12.1996, підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення.

Так, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , до складу спадкового майна ОСОБА_7 входить, зокрема, квартира АДРЕСА_1 .

Суд звернув увагу, що оскільки твердження позивача про те, що ОСОБА_7 не підписував оспорюваний заповіт, не знайшли свого об`єктивного підтвердження належними і допустимими доказами під час розгляду справи, у задоволенні позову у цій частині суд відмовив.

Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 27.03.2010 державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №3-402 (спадкова справа №183), за яким ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ( ОСОБА_7 ), суд зазначив, що таке видано нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори у порушення вимог закону, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом на ім?я ОСОБА_8 , посвідчене 23.12.2003 та зареєстроване в реєстрі за №2213 (спадкова справа №183), було чинне, за рішенням суду недійсним не визнавалось.

Зокрема, із копії спадкової справи № 804/99 вбачається, що ОСОБА_8 03.12.1999 звернувся до Другої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його брата ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При цьому, суд відхилив доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_8 не набув право власності на спірну квартиру, оскільки не зареєстрував таку у БТІ та ЕО м.Львова, тому, що виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене у передбаченому законом порядку до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Зважаючи на те, що ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 23.12.2003, тобто у період, коли право власності на житло не залежало від державної реєстрації, суд вказав, що право власності на вказану квартиру він оформив в установленому законом порядку.

Враховуючи наведене, станом на час звернення ОСОБА_4 до Другої Львівської державної нотаріальної контори 12.03.2010 і час видачі їй 27.03.2010 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спірна квартира мала статус не спадкового майна після смерті ОСОБА_7 , а входила до складу спадкового майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , і щодо якого ОСОБА_6 в 2009 році звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, тим самим прийнявши цю спадщину.

Відтак, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім?я ОСОБА_4 , є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Також суд зазначив, що нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори встановлено, що ОСОБА_6 була сестрою померлого ОСОБА_8 та 23.03.2009 звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її брата ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Крім цього, у свідоцтві про право на спадщину за законом, посвідченого 12.01.2021 державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстроване у реєстрі за №3-54, зазначено, що квартира АДРЕСА_3 належала спадкодавцю, з яких 1/2 частка належала братові померлої ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , після смерті якого його сестра ОСОБА_6 спадщину фактично прийняла, але не оформила своїх спадкових прав.

28.08.2020 ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса та 12.01.2021 до П?ятої Львівської державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до складу спадкового майна якої входить, у тому числі і квартира АДРЕСА_1 .

Врахувавши, що позивач ОСОБА_3 , як чоловік померлої ОСОБА_6 , та як спадкоємець першої черги за законом після її смерті, має право на спадкове майно, у тому числі спірну квартиру, суд дійшов висновку, що за ОСОБА_3 необхідно визнати право власності на дане спадкове майно, оскільки він не може в інший, позасудовий спосіб, захистити свої спадкові права.

При цьому, суд не взяв до уваги покликання відповідача ОСОБА_1 про те, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 фактично не був укладений, оскільки з листа Печерського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) №3020/21.6-81 від 25.11.2022 слідує, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян присутній актовий запис про шлюб № 05 від 27.10.2017, складений виконавчим комітетом Бутинської сільської ради Сокальського району Львівської області на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (в актовому записі відсутня відмітка про розірвання шлюбу).

Оскільки державна реєстрація права власності на спірну квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 здійснена на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке судом визнане недійсним, суд дійшов висновку про задоволення вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , яка набула таку на підставі договору дарування від 08.02.2022.

Крім цього, оскільки під час розгляду даного спору суд дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, обставини вибуття майна з володіння ОСОБА_6 та відсутність у відповідача ОСОБА_1 правової підстави для володіння та подальшого розпорядження спірним майном, суд також задовольнив вимогу про витребування спірного майна з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_1 , яка є останнім набувачем майна.

Щодо вимог ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_5 , то суд зазначив, що відповідач ОСОБА_5 є неналежним відповідачем за позовними вимогами, оскільки на підставі договору дарування від 08.02.2022 подарував квартиру АДРЕСА_1 , відповідачці ОСОБА_1 .

Також суд вирішив питання розподілу судових витрат.

Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується тільки відповідачкою та лише в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності та виходячи із положень ст. 367 ЦПК України, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє.

Так, відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

В обох випадках спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, і, крім того, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Колегія суддів виходить з того, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1 , яка на підставі відповідних правовстановлюючих документів належить одночасно декільком особам (у тому числі спадкоємцям) померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 та з часу його смерті була предметом відповідних юридично значимих дій.

Незважаючи на те, що позовні вимоги пред`явлені спадкоємцем та потенційним власником спірного майна ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , як осіб, які також у відповідний спосіб набували власність на таке майно, для висновку про підставність позовних вимог, апеляційний суд змушений надавати правову оцінку та аналізувати також і підстави та час виникнення права власності на спірну квартиру у порядку спадкування такої за законом.

Поряд з цим, таким доводам сторони відповідача, як неукладеність шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 колегія суддів не надає правової оцінки, оскільки такі не входять у предмет доказування.

Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Спірна квартира АДРЕСА_1 первинно належала ОСОБА_7 (т.1 а.с.60 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер, про що зроблено актовий запис № 3712 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 11.03.2010 (т.1, а.с. 48 зворот).

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, зокрема, на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

У ОСОБА_7 залишився рідний брат ОСОБА_8 та сестра ОСОБА_6 , які в силу вимог закону належать до спадкоємців другої черги.

Разом з цим, ОСОБА_7 23.12.1996 уклав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Білецької сільської ради Перемишлянського району, Львівської області, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 17, згідно якого розпорядився своїм майно (визначив його юридичну долю).

Як зазначалося вище, оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року відмовлено у позові в частині вимог про визнання недійсним заповіту, складеного від імені ОСОБА_7 , посвідченого 23 грудня 1996 року виконавчим комітетом Білецької сільської ради народних депутатів Перемишлянського району Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за №17, при цьому рішення у цій частині не оскаржується.

Іншими словами, заповіт ОСОБА_7 є чинним станом на сьогодні.

Із заповіту ОСОБА_7 , посвідченого 23.12.1996 Білецькою сільською радою Перемишлянського району Львівської області і зареєстрованого в реєстрі за №17, слідує, що спадкодавець заповів належну йому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , 1934 року народження (т.1 а.с. 51 зворот).

12.03.2010 ОСОБА_4 звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом, що підтверджується копією спадкової справи № 183 після смерті ОСОБА_7 , заведеної Другою Львівською державною нотаріальною конторою (т.1 а.с. 47-65).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ст. 1223 ЦК України).

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач крім іншого зазначає, що спірний заповіт укладено з порушенням вимог закону, а також звертає увагу, що достовірно знаючи, що 23.12.2003 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , 27.03.2010, нотаріус повторно видає свідоцтво на право власності за заповітом на ту саму квартиру.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності за заповітом, суд першої інстанції вказав, що нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім?я ОСОБА_4 , посвідчене 27.03.2010 та зареєстроване в реєстрі за №3-402 у той час, коли свідоцтво про право на спадщину за законом на ім?я ОСОБА_8 , було чинне, за рішенням суду недійсним не визнавалось, крім цього, станом на час звернення ОСОБА_4 до нотаріальної контори і видачі їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом спірна квартира не мала статусу спадкового майна після смерті ОСОБА_7 , оскільки входила до складу спадкового майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Іншими словами, за наявності доказів про чинність заповіту ОСОБА_7 та відсутність доказів про відмову від прийняття спадщини спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 , свідоцтво про право власності на спадщину останньої визнано недійсним.

Таким чином, на переконання колегії суддів, першочерговим у спірних правовідносинах є з`ясування обставин щодо спадкування спірної квартири ОСОБА_4 та навності у такого майна статусу спадкового в принципі.

Так, згідно з пунктами 4, 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції від 16 січня 2003 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Правовідносини, що є предметом розгляду у цій частині, виникли до набрання чинності ЦК України, відтак для вирішення цієї справи підлягають застосуванню норми і ЦК УРСР.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК УРСР).

Згідно із статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР).

Якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд із цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Згідно із пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №448/754/18.

Згідно із ст. 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Оскільки відповідачка ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом ОСОБА_7 , після його смерті протягом шести місяців з часу відкриття спадщини від такої не відмовилася, на час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем, тому в силу положень ст. 549 ЦК УРСР вважається такою, що прийняла спадщину.

Зокрема, згідно інформації ЛКП «Сріблястий» від 02.02.2010 у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 , як співмешканка померлого ОСОБА_7 , 1926 р.н. (т. 1 а.с. 50).

Крім цього, у копіях матеріалів спадкової справи наявна довідка ЖБК - 309 № 073 від 11.09.1999 видана ОСОБА_4 про те, що остання проживала сумісно з ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_4 без реєстрації (т. 1 а.с. 50 зворот).

Колегія суддів виходить з того, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а обставини фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном підтверджуються іншими належними, допустимими та достатніми доказами, які були надані відповідачкою та оцінені судом.

Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, від 14 грудня 2022 року у справі №198/132/21.

Таким чином, звертаючись із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у березні 2010 року ОСОБА_4 реалізовувала свої права спадкоємця та власника спадкового майна, яке належить їй з часу відкриття спадщини, а саме з дня смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано ст.1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Поряд з цим, апеляційним судом не встановлено обставин щодо відсутності у ОСОБА_4 права на спадкування, тобто відповідачка ОСОБА_4 мала право на спадкування спірної квартири згідно заповіту ОСОБА_7 від 23 грудня 19996 року.

27.03.2010 ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (т. 1 а.с. 62).

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Що стосується того, що ОСОБА_4 звернулася до Другої Львівської державної нотаріальної контори лише 12.03.2010 і на час видачі їй 27.03.2010 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спірна квартира входила до складу спадкового майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , колегія суддів враховує таке.

Дійсно, із свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 23.12.2003 державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №2213, вбачається, що ОСОБА_8 видано свідоцтво про право на спадщину, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ( ОСОБА_7 ) на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_2 , виданого Виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів 12.11.1996 року, та зареєстрованого у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації за №17810 (т.1 а.с.211).

З матеріалів спадкової справи встановлено, що ОСОБА_8 03.12.1999 звернувся до Другої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його брата ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.204).

Іншими словами, на час звернення ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини за законом, вже існував та був чинним заповіт ОСОБА_7 від 23.12.1996 на ОСОБА_4

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Із матеріалів спадкової справи № 183/2009 вбачається, що ОСОБА_6 23.03.2009 звернулася до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її брата ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 70).

У свідоцтві про право на спадщину за законом, посвідченого 12.01.2021 державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за №3-54, зазначено, що квартира АДРЕСА_3 належала спадкодавцю, з яких 1/2 частка належала братові померлої ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , після смерті якого його сестра ОСОБА_6 спадщину фактично прийняла, але не оформила своїх спадкових прав (т.1 а.с.143).

ОСОБА_11 також звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його двоюрідного брата ОСОБА_8 , однак нотаріусом йому було роз?яснено, що він не може спадкувати після смерті двоюрідного брата, оскільки після смерті ОСОБА_8 спадкоємцем за законом є сестра померлого - ОСОБА_6 (т.1 а.с. 84).

Враховуючи наведене, суд виходив з того, що ОСОБА_6 після смерті її брата ОСОБА_8 , належала квартира АДРЕСА_1 .

Таким чином, позивач ОСОБА_3 стверджує, що як чоловік померлої ОСОБА_6 , та як спадкоємець першої черги за законом після її смерті, має право на спадкове майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 , відтак просив визнати за ним право власності на дане спадкове майно, оскільки він не може в інший, позасудовий спосіб захистити свої спадкові права.

Із копії спадкової справи № 05/2021 вбачається, що ОСОБА_3 28.08.2020 звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Р.Т. (т.1 а.с. 96) та 12.01.2021 до П?ятої Львівської державної нотаріальної контори (т.1 а.с. 125) із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян присутній актовий запис про шлюб № 05 від 27.10.2017, складений виконавчим комітетом Бутинської сільської ради Сокальського району Львівської області на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (в актовому записі відсутня відмітка про розірвання шлюбу) (т. 3 а.с. 93).

12.01.2021 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом псля смерті ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 143).

Разом з цим, колегія суддів не може розділити висновки суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_3 , як чоловік померлої ОСОБА_6 , та як спадкоємець першої черги за законом після її смерті, має право на спадкування квартири АДРЕСА_1 , оскільки як зазначалося вище, ще після смерті власника квартири ОСОБА_7 така була успадкована його співмешканкою, спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 , яка від спадщини не відмовилася, а підстави вважати, що остання не мала права на спадкування, відсутні.

Так, згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5, що втратила чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, однак, була чинною на момент звернення до нотаріуса ОСОБА_4 , вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю. Відповідно до Закону України «Про нотаріат», Цивільного та Сімейного кодексів України нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, тощо), вживають заходи щодо спадкового майна, видають свідоцтва про право на спадщину.

Розділ 22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначає, що на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину, видача свідоцтва провадиться у строки, установлені цивільним законодавством України. Свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщині інших спадкоємців. Письмова заява про прийняття спадщини та відмову від неї подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, при переході майна за правом спадкоємства за заповітом до інших учасників цивільних відносин свідоцтво про право на спадщину видається цим особам. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво, перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

Таким чином діючим законодавством передбачено порядок оформлення спадкових прав, зокрема отримання свідоцтва про право на спадщину.

Згідно листа №03-16/17/1621 від 19.10.2022 Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області, в документах Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області за 1996 рік заповіт за №17 від 23.12.1996 складений від імені ОСОБА_7 , 1926 року народження, відсутній (т. 3, а.с. 41).

Однак, в матеріалах спадковї справи № 183, спадкодавець ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є довідка за підписом сільського голови Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області № 25 від 18.03.2010 про те, що заповіт ОСОБА_7 зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Білецької сільської ради за № 17 від 23.12.1996 (т. 1 а.с. 36).

Відомості про посвідчення заповіту містяться у Витязі зі Спадкового реєстру № 23113962 від 12.03.2010 (т. 1 а.с. 55).

Поряд з цим, відповідачка ОСОБА_4 не може нести негативні наслідки через неналежне виконання обов`язків Білецькою сільською радою, зокрема щодо зберігання посвідченого заповіту, при цьому, як зазначалося вище такий є чинним, а відтак створює відповідні правові наслідки.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить висновку про те, що вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва ОСОБА_4 про право на спадщину за заповітом, а також визнання за ним права власності на спірну квартиру в порядку спадквування є безпідставними та не можуть бути задоволені в силу вимог закону та встановлених апеляційним судом обставин спірних правовідносин.

У цьому контексті колегія суддів враховує і надані приватним нотаріусом Дячук О.А. пояснення стосовно заявлених позовних вимог, у яких останній заперечує такі (т. 1 а.с. 177).

19.03.2010 ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_12 продати спірну квартиру після отримання нею свідоцтва про право на спадщину за заповітом (т. 1 а.с. 56).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30.03.2010 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 30-31).

У подальшому, на підставі договору дарування від 08.02.2022 ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (т.2 а.с.133-134).

Зважаючи на те, що вимоги про скасування реєстрації та витребування майна від відповідачки ОСОБА_1 пов`язані з вимогами до ОСОБА_13 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та фактично є похідними від таких, при цьому у задоволені таких колегія суддів відмовляє, такі вимоги теж не підлягають до задоволення.

Таким чином, встановивши частково правильно спірні правовідносини та прийшовши висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що задоволенням вимог позивача порушуються права відповідачки ОСОБА_4 на спадщину за заповітом, відтак залишивши поза увагою відповідний юридичний факт, надавши перевагу спадкуванню за законом у спірних правовідносинах, однак зважаючи на наявність чинного заповіту, колегія суддів не може погодитися із такими висновками, оскільки спадкування за законом можливе за відсутності заповіту, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню у частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні таких та залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

При цьому, 02.02.2023 представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів надання правової допомоги, а також Акт про надані послуги (т. 3 а.с. 183-187).

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до положень вказаної вище статті, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України представник ОСОБА_2 надала суду договір про надання професійної правничої (правової) допомоги в цивільному процесі від 14.02.2022, Додаток № 1 від 12.01.2023 до Договору, Акт про надані послуги від 12.01.2023(т. 3 а.с. 185-187).

Зокрема, відповідно до Додатку № 1 до Договору вартість послуги та одиниця виміру становить 1000,00 грн за 1 годину, диференційовано вартість написаня відповідних процесуальних документів.

Згідно Акту про надані послуги від 12.01.2023 загальна сума до сплати становить 12000,00 грн.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або ) значенню справи.

Іншими словами, колегія суддів виходить з того, що процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов`язком суду стягнути такий, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.

Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Будь яких заперечень з приводу заявленого стороною відповідача розміру витрат на правову допомогу від позивача не надходило.

Поряд з цим, враховуючи складність справи, її важливість для сторін, тривалість розгляду такої, надану представником допомогу, реальність та необхідність такої допомоги, колегія суддів розділяє вартість такої допомоги у грошовому еквіваленті, яка визначена стороною відповідача.

Таким чином, з ОСОБА_3 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 12000,00 грн. виртрат на правову допомогу необхідну при розгляді даної справи.

При цьому, колегія суддів враховує те, що згідно правової позиції Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Орищин Ольги Андріївни - задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане на ім?я ОСОБА_4 , посвідчене 27.03.2010 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за №3-402, визнання за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену 08.02.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Яриною Ярославівною (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - індексний номер: 63320437 від 08.02.2022 року) та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 - скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких вимог відмовити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року в частиністягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1885 гривень 33 копійок судових витрат, стягнення із ОСОБА_4 , Другої Львівської державної нотаріальної контори на користь ОСОБА_3 по 2469 гривень 33 копійок сплаченого судового збору - скасувати.

В іншій частині рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 12000 (дванадцять тисяч) 00 копійок виртат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривень 60 копійок сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 у дохід держави 4086 (чотири тисячі вісімдесят шість) гривень 00 копійок за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 листопада 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк