Рішення

від 23.11.2023 по справі 152/1336/23

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/1336/23

2/152/377/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 листопада 2023 року м.Шаргород

Справа №152/1336/23

Провадження №2/152/377/23

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання Бабиної І.Д.,

прокурора Шаргородського відділу

Жмеринської окружної прокуратури Гірілл І.Ю.,

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою керівника Жмеринської окружної прокуратури Філімонова Олега Віталійовича в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Юхимівське», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації,

встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача, третьої особи.

1. Виклад позиції позивача.

22.09.2023 року керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області Філімонов О.В. звернувся до Шаргородського районного суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Юхимівське», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації.

У позові керівник Жмеринської окружної прокуратури просить припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067 площею 3,1941 га, що розташована на території Шаргородської міської територіальної громади (колишня територія Копистиринської сільської ради Шаргородського району) Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 2684 грн.

Мотивуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що Жмеринською окружною прокуратурою Вінницької області за результатами вивчення питання законності використання ОСОБА_1 , громадянкою російської федерації, земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Шаргородської міської територіальної громади Жмеринського району (колишня назва Копистиринська сільська рада Шаргородського району), встановлено порушення земельного законодавства, які полягають в порушенні вимог ч.4 ст.81 Земельного Кодексу України щодо не відчуження іноземцем земельних ділянок сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, паспорт серії та номер: НОМЕР_1 , виданий 16.10.2010, видавник: ТП № 2 ВУФМС росії по московській області в воскресенському районі, та проживає в АДРЕСА_1 , воскресенського району московської області російської федерації.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна установлено, що громадянці російської федерації ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067 площею 3,1941 га, яка розташована на території Шаргородської міської ради Жмеринського району (колишня назва Копистиринська сільська рада Шаргородського району).

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку проведено 17.10.2013 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.10.2013 року №1-1804, посвідченого державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області, відповідно до якого спадкоємицею майна ОСОБА_2 , 1938 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка ОСОБА_1 .

Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 3,1941 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0525384400:02:002:0067.

У подальшому 17.10.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, площею 3,1941 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 184400705253.

Вказану земельну ділянку з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067 ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 10.04.2016 року б/н та додаткової угоди до договору оренди землі від 01.09.2017 року б/н передала в оренду Приватному підприємству «Юхимівське». Строк дії договору оренди 7 років (тобто до 10.04.2023 року ) з правом пролонгації.

Таким чином, відповідач успадкувала спірну земельну ділянку, зареєструвала право власності на неї, передала її в оренду, будучи громадянкою російської федерації.

Згідно із ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.ст.15,16 Закону України «Про державний земельний кадастр», до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, а саме: кадастровий номер, місце розташування, площа, цільове призначення (категорія земель), інформація про її власників. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, право власності на вищевказану земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у ОСОБА_1 виникло з моменту державної реєстрації цього права, а саме з 17 жовтня 2013 року.

Згідно зінформацією УправлінняДержавної міграційноїслужби Україниу Вінницькійобласті №0501.5-2318/05.3-23від 28.03.2023року, ОСОБА_1 за облікамиУДМС уВінницькій областіне значиться.

Крім того, відповідно до інформації Шаргородської міської ради Вінницької області №05-1/373 від 30.03.2023 року, ОСОБА_1 на території Шаргородської міської ради Вінницької області не зареєстрована та не проживає.

Як наслідок, Жмеринською окружною прокуратурою виявлено порушення вимог ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України у зв`язку із перебуванням у приватній власності ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки.

За змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч.1 ст.39 даного Закону, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Якщо спірні земельні ділянки, які належать до нерухомого майна (ч1 ст.181 ЦК України), знаходяться на території України, то на них поширюється дія права України.

За приписами ч.ч.2, 4 ст.145 Земельного кодексу України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.

Пунктом 10 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст.356 Цивільного кодексу України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 17.10.2013 року по даний час) не відчужила її, є підстави для конфіскації земельної ділянки у власність держави.

Про те, що ОСОБА_1 не мала наміру виконати вимогу законодавства щодо відчуження земельної ділянки, свідчить факт передачі нею земельної ділянки в оренду після отримання у власність.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо:захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 порушила визначену ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та, як іноземна громадянка, не відчужила її упродовж року після набуття права власності. На даний час відповідач без перешкод використовує спірну земельну ділянку та отримує прибуток за її використання на території України.

Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватися за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства, була безумовно повернута у власність держави.

Відповідно до ч.4 ст.145 Земельного кодексу України, позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та постанови Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, згідно з ст.6 цього Закону, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що основним завданням державного контролю за використанням та охороною земель є запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Відповідно до п.п.29 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 року №603, Головне управління Держгеокадастру уВінницькій області здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Таким чином, враховуючи зазначені положення Земельного кодексу України, Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Положення про Головне управління Держгеокадастру уВінницькій області, саме Головне управління Держгеокадастру уВінницькій області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням ч.ч.2, 4 ст.145 Земельного кодексу України, звернення до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Крім того, відповідно п.п.42 п.4 Положення «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року, до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області належить подання позовів про конфіскацію земельних ділянок у випадках, визначених законом.

Враховуючи виявлені порушення та зазначені положення законодавства, керуючись ст.23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області надіслано лист від 07.04.2023 року № 52/2-442вих-23, яким повідомлено про виявлені порушення та про необхідність вжиття заходів щодо їх усунення, у тому числі, в судовому порядку.

У відповідь на вищезазначений запит Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило окружну прокуратуру відносно можливості вжиття Головним управлінням заходів представницького характеру по питанню конфіскації земельних ділянок у громадян, які їм не можуть належати на праві власності.

Також додатково до зазначеного листа Головне управління листом від 25.04.2023 року №0-2-0.6-1895/2-23 повідомило про відсутність коштів на сплату судового збору.

Зазначені причини не є поважними та не дають підстав залишити без реагування порушення земельного законодавства.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку ОСОБА_1 незаконно використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави, щодо конфіскації у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які незаконно використовуються іноземними громадянами. Зазначений спосіб захисту визначений ч.4 ст.81 Земельного кодексу України.

Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

При обґрунтуванні позову керівник Жмеринської окружної прокуратури Філімонов О.В. покликається на вимоги ст.ст.22, 81, 125, 145 ЗК України, ст.ст.16, 319, 321, 181,346, 356 ЦК України, ст.ст.38, 39, 75, 77 ЗУ «Про міжнародне приватне право», ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».

Під час судового розгляду прокурор Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Гірілл І.Ю. позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі, зокрема, припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067 площею 3,1941 га, що розташована на території Шаргородської міської територіальної громади (колишня територія Копистиринської сільської ради Шаргородського району) Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 2684 грн.

У вступному та заключному слові, а також впродовж судового розгляду прокурор Гіріл І.Ю. зазначила, що відповідач ОСОБА_1 є іноземноюгромадянкою,зокрема,громадянкою російськоїфедерації. 17.10.2013 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідач успадкувала майно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . До складу спадщини увійшла земельна сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067 площею 3,1941 га, яка розташована на території Шаргородської міської ради Жмеринського району (колишня назва Копистиринська сільська рада Шаргородського району).

З інформаціїз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майнота Реєструправ власностіна нерухомемайно,Державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна вбачається,що ОСОБА_1 досі володієвказаною земельноюділянкою,а невідчужила їївідповідно довимог ст.81ЗК України.Більше того,відповідач здаєїї воренду ПП«Юхимівське»,отримує відцього дохіду виглядіорендної плати.

В цьому прокурор Гірілл І.Ю. вбачає порушення вимог ст.ст.13, 14, 41 Конституції України та ч.4 ст.81 ЗК України, що є підставою для конфіскації спірної земельної ділянки у власність держави в особі Головного управління Дергеокадастру у Вінницькій області на підставі ст.145 ЗК України. Оскільки Головне управління Дергеокадастру у Вінницькій області з відповідним позовом не зверталося та не має такого наміру, то наявні підстави для звернення з позовом в інтересах держави прокурора на підставі ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».

Позивач Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не направило свого представника для участі в судовому засіданні, разом з тим, представник ОСОБА_3 , що має право вчиняти дії від імені позивача (а.с.72-74), надіслала на електронну адресу Шаргородського районного суду письмові пояснення, у яких просить задовольнити позов керівника Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації, а розгляд справи здійснювати у відсутності представника ГУ Держгеокадастру (а.с.68-70).

Обґрунтовуючи правову позицію позивача, представник Головного управлінняДержгеокадастру уВінницькій областіСкоцька А.Е.зазначила, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою рф, прийняла, у спадщину після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,1941 га з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Шаргородської міської ради (колишня територія Копистиринської сільської ради) Жмеринського району.

17.10.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності відповідача на вказану земельну ділянку.

В подальшому між відповідачем та Приватним підприємством «Юхимівське» укладено договір оренди землі б/н від 10.04.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ПП вказану земельну ділянку в оренду строком на 7 років.

На момент успадкування зазначеної земельної ділянки, державної реєстрації права власності, та по теперішній час відповідач є громадянкою російської федерації, відповідно до інформації Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, інформація відносно документування на території України громадянки рф ОСОБА_1 відсутня.

Крім того, відповідно до інформації Шаргородської міської ради Вінницької області №05-1/373 від 30.03.2023 року, ОСОБА_1 на території Шаргородської міської ради Вінницької області не зареєстрована та не проживає.

Положеннями частини 2, 3 статті 81 ЗК України визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності: в) прийняття спадщини.

Згідно з ч.4 ст.81 даного Кодексу, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до частин 1, 2 ст.145 Земельного кодексу України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач 17.10.2013 року зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 3,1941 га з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067.

Однак, протягом року, починаючи з 17.10.2013 року, у відповідності до вимог частини 4 статті 81 Земельного кодексу України, відповідач зобов`язана була відчужити вказану земельну ділянку.

Отже, враховуючи, що відповідач, будучи іноземною громадянкою, порушила національне законодавство України, оскільки упродовж року після набуття права власності на вказану земельну ділянку не здійснила її відчуження, ця земельна ділянка підлягає конфіскації у власність держави в порядку ст.145 Земельного кодексу України.

2. Виклад позиції відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання відзиву на позов і відзиву із викладом своїх заперечень щодо позову не подала, недивлячись на пропозицію суду, викладену в ухвалі про відкриття провадження у справі від 02.10.2023 року (а.с.61-62).

Відповідно до інформації з Єдиного демографічного реєстру за №238233 від 25.09.2023 року про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 вбачається, що відповідна інформація у вказаному Реєстрі відсутня (а.с.57).

З інформації Шаргородської міської ради на запит суду про зареєстроване місце проживання відповідача, що надійшла на електронну адресу суду 29.09.2023 року за вхідним №5528, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 ні не зареєстрована, ні не проживає в с. Копистирин (а.с.59).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації та паспортизована відповідним паспортом НОМЕР_1 від 16.10.2010 року тп №2 вуфмс росії по московській області в воскресенському районі (а.с.119), а відтак, є іноземцем, відповідно до вимог ч.1 ст.496 ЦПК України.

Згідно із ст.497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

На підставі Закону України від 01.12.2022 року, який набрав чинності 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року, та Протоколу до вказаної Конвенції від 28.03.1997 року, а також Україна вийшла із вказаної Конвенції та протоколу до неї (а.с.60), тому, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 не має зареєстрованого у передбаченому законом порядку місця проживання в Україні, суд здійснював її повідомлення та виклик у судові засідання під час розгляду справи по суті належним способом, передбаченим ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що відповідає вимогам ч.11 ст.128 ЦПК України.

Оголошення про виклик відповідача у судові засідання, призначені на 10.11.2023 року та на 23.11.2023 року, розміщені на веб-сайті «Судова влада України» відповідно, 30.10.2023 року та 10.11.2023 року (а.с.129, 137).

Відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, не прибула до суду повторно без поважних причин, відзиву на позовну заяву на пропозицію суду, що викладена в ухвалі про відкриття провадження у справі від 02.10.2023 року, не подала без поважних причин.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у відсутності відповідача ОСОБА_1 , оскільки її нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №918/539/16.

3. Виклад позиції третьої особи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ПП «Юхимівське», не направила свого представника для участі в судовому засіданні, будучи належним чином повідомленою про його дату, час та місце (а.с.141).

Пояснень щодо позовної заяви, заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи, третя особа до суду не подавала.

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача, третьої особи.

1. 22.09.2023 року разом з позовною заявою керівник Жмеринської окружної прокуратури надіслав клопотання про витребування доказів судом (а.с.48-51).

2. 06.10.2023 року представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Скоцька А.Е. (а.с.72-74) надіслала на електронну адресу Шаргородського районного суду письмові пояснення (а.с.68-70).

3. Відповідач ОСОБА_1 заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи, до суду не подавала.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

1. Відповідно до ухвали суду від 02.10.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву керівника Жмеринської окружної прокуратури Філімонова О.В. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Юхимівське», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації, та відкрито провадження у справі; розгляд цивільної справи призначено в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого провадження; відкрито підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання; запропоновано відповідачеві у п`ятнадцятиденний строк подати відзив на позов або зустрічний позов у цей же строк (а.с.61-62).

2. На підставі ухвали суду від 19.10.2023 року задоволено клопотання керівника Жмеринської окружної прокуратури про витребування доказів, підготовче засідання відкладено у зв`язку із витребуванням доказів (а.с.79-80).

3. Ухвалою суду від 30.10.2023 року закрито підготовче провадження у справі; призначено розгляд справи по суті; визначено дві дати судових засідань; здійснено виклик відповідача шляхом поміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.126-127).

4. 10.11.2023 року судове засідання у справі відкладено у зв`язку із неприбуттям відповідача (а.с.135).

5. У судовому засіданні 2.11.2023 року без виходу до нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про розгляд справи у відсутності представників позивача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та ПП «Юхимівське».

6. Крім того, у судовому засіданні 23.11.2023 року судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення (а.с.143-144).

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи; чи були і ким порушені інтереси держави, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли земельні правовідносини, зокрема, пов`язані з припиненням права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, прийняту у спадщину іноземцем, яка не відчужена останнім протягом року, що регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі ЗК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

Так, суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,1941 га з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, розташованої на території колишньої Копистиринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (тепер Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області), цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17 жовтня 2013 року, що видане державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області (а.с.23).

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем майна свого батька ОСОБА_2 , 1938 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадщина, на яку видано означене свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 3,1941 га з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, що розташована на території Копистиринської сільської ради та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №181955, виданого Шаргородською РДА Вінницької області 04.02.2003 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку за №302 (а.с.98-99, 115).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи №932/05, заведеної 20.12.2005 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (а.с.88-121).

Крім того, з матеріалів спадкової справи №932/05 вбачається, що спадкоємець відповідач ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Копистирин Шаргородського району Вінницької області (а.с.95, 96), є іноземною громадянкою, зокрема, громадянкою російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації: НОМЕР_1 , що виданий 16.10.2010 року, видавник: ТП №2 вуфмс росії по московській області в воскресенському районі. Згідно з паспортом, місце проживання: АДРЕСА_1 , воскресенського району московської області російської федерації (а.с.119-120).

Для оформлення спадщини відповідач ОСОБА_1 надала нотаріусу картку платника податків України НОМЕР_2 , що видана 17.06.2013 року (а.с.121).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №326684305 від 23.03.2023 року, 17.10.2013 року державним нотаріусом Шаргородської ДНК Масилюк Р.М. зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,1941 га з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, що розташована на території Копистиринської сільської ради, за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 184400705253 (номер відомостей про речове право (право власності) 2927429; індексний номер рішення про державну реєстрацію 6904955 від 17.10.2013 року) (а.с.20-22).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-0500460422013, земельна ділянка з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, площею 3,1941 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.101).

Вказана земельна ділянка з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, площею 3,1941 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, передана відповідачем ОСОБА_1 в оренду Приватному підприємству «Юхимівське» на 7 років, що вбачається із додаткової угоди до договору оренди землі від 01.09.2017 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №326684305 від 23.03.2023 року (а.с.25, 20-22).

З витягу №НВ-9926960712023 від 29.08.2023 року із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок вбачається, що вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067 становить 43245,36 грн. (а.с.41).

Таким чином, судом встановлено, що, згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, відповідач ОСОБА_1 впродовж 10 (десяти) років є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067.

З інформаційної довідки Управління ДМС України у Вінницькій області від 28.03.2023 року №0501.5-2318/05.3-23 вбачається, що в ДМС України відсутні відомості про документування паспортом ОСОБА_1 (а.с.34-35).

Проте, судом безспірно та достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є іноземною громадянкою, зокрема, громадянкою російської федерації, що підтверджується копією паспорта громадянина російської федерації: НОМЕР_1 , що виданий 16.10.2010 року, видавник: ТП №2 вуфмс росії по московській області в воскресенському районі. Згідно з паспортом, місце проживання: АДРЕСА_1 , воскресенського району московської області російської федерації, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи (а.с.119-120).

Також, судом безспірно встановлено, що після набуття земельної ділянки у власність, відповідач ОСОБА_1 , будучи іноземною громадянкою, зокрема, громадянкою російської федерації, грубо порушила вимоги земельного законодавства України та впродовж року її не відчужила.

07.04.2023 року Жмеринською окружною прокуратурою направлено запит до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, яка не була відчужена нею впродовж року (а.с.36-38).

Відповідно до копії листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 25.04.2023 року за №0-2-0.6-1895/2-23, останнє повідомило Керівника Жмеринської окружної прокуратури про те, що фінансування управління для сплати судового збору та судових витрат при супроводженні судових справ відсутнє, у зв`язку з цим просить Жмеринську окружну прокуратуру вжити заходи представництва інтересів держави в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом подання позову про конфіскацію земельної ділянки, власником якої є іноземець (а.с.39).

Так, згідно з земельним законодавством України, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, що вбачається із вимог ч.2 ст.81 Земельного кодексу України.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, що встановлено ч.5 ст.22 ЗК України.

За змістом ч.4 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у разі прийняття спадщини, але ці земельні ділянки протягом року підлягають відчуженню, що не було зроблено відповідачем ОСОБА_1 ні впродовж року, ні станом на момент звернення з цим позовом до суду керівника Жмеринської окружної прокуратури, а тому ця земельна ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду на підставіч.2 ст.145 ЗК України, а право приватної власності ОСОБА_1 підлягає припиненню на підставі підпункту «е» ч.1 ст.140 ЗК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №513/444/15-ц.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Верховний Суд також звертає увагу, що, відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України»від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції»від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У вказаній постанові ВС звертає увагу, що критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, та зауважує, що втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Тому, оскільки за змістом ч.4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню, то у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

З правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 14.12.2022 року у справі №477/2330/18 вбачається аналіз здійснення права власності та сумісності втручання у право мирного володіння своїм майном.

Так, ВП ВС звертає увагу, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції)…

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відтак, судом встановлено підстави для задоволення вказаних позовних вимог керівника Жмеринської окружної прокуратури та не встановлено порушення права мирного володіння майном іноземної громадянки відповідача ОСОБА_1 , оскільки остання не дотрималася вимог національного законодавства України, зокрема, вимог ч.4 ст.81 ЗК України, що є спеціальним у вказаних правовідносинах, та не відчужила отриману у спадщину земельну ділянку сільськогосподарського призначення впродовж року після набуття права власності.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли земельні правовідносини, зокрема, пов`язані з припиненням права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, прийняту у спадщину іноземцем, яка не відчужена останнім протягом року, що регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі ЗК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України.

Відповідно дост.13Конституції України,земля,її надра,атмосферне повітря,водні таінші природніресурси,які знаходятьсяв межахтериторії України,природні ресурсиїї континентальногошельфу,виключної (морської)економічної зониє об`єктамиправа власностіУкраїнського народу.Від іменіУкраїнського народуправа власниказдійснюють органидержавної владита органимісцевого самоврядуванняв межах,визначених цієюКонституцією. Кожнийгромадянин маєправо користуватисяприродними об`єктамиправа власностінароду відповіднодо закону. Власністьзобов`язує.Власність неповинна використовуватисяна шкодулюдині ісуспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ізст.14Конституції України,земля єосновним національнимбагатством,що перебуваєпід особливоюохороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41Конституції Українивстановлено,що коженмає правоволодіти,користуватися ірозпоряджатися своєювласністю,результатами своєїінтелектуальної,творчої діяльності. Правоприватної власностінабувається впорядку,визначеному законом. Громадянидля задоволеннясвоїх потребможуть користуватисяоб`єктами правадержавної такомунальної власностівідповідно дозакону. Ніхтоне можебути протиправнопозбавлений прававласності.Право приватноївласності єнепорушним. Примусовевідчуження об`єктівправа приватноївласності можебути застосованелише яквиняток змотивів суспільноїнеобхідності,на підставіі впорядку,встановлених законом,та заумови попередньогоі повноговідшкодування їхвартості.Примусове відчуженнятаких об`єктівз наступнимповним відшкодуваннямїх вартостідопускається лишев умовахвоєнного чинадзвичайного стану. Конфіскаціямайна можебути застосованавиключно зарішенням судуу випадках,обсязі тапорядку,встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Власникові належатьправа володіння,користування тарозпоряджання своїммайном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).

Суб`єктами прававласності єУкраїнський народта іншіучасники цивільнихвідносин,визначеністаттею 2цьогоКодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом (ст.318 ЦК України).

Частинами 1-7ст.319ЦК Українивстановлено,що власникволодіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд. Власникмає правовчиняти щодосвого майнабудь-якідії,які несуперечать закону. Приздійсненні своїхправ тавиконанні обов`язківвласник зобов`язанийдодержуватися моральнихзасад суспільства. Усімвласникам забезпечуютьсярівні умовиздійснення своїхправ. Власністьзобов`язує. Власникне можевикористовувати правовласності нашкоду правам,свободам тагідності громадян,інтересам суспільства,погіршувати екологічнуситуацію таприродні якостіземлі. Державане втручаєтьсяу здійсненнявласником прававласності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ізст.321ЦК України,право власностіє непорушним.Ніхто неможе бутипротиправно позбавленийцього правачи обмеженийу йогоздійсненні. Особаможе бутипозбавлена прававласності абообмежена уйого здійсненнілише увипадках ів порядку,встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановленихчастиною другою статті 353цього Кодексу.

Право власності припиняється у разі: конфіскації (п.10 ч.1 ст.346 ЦК України).

На підставіст.373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантуєтьсяКонституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Земля єосновним національнимбагатством,що перебуваєпід особливоюохороною держави. Правовласності наземлю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.1 ЗК України).

Положеннями частин1,2ст.2ЗК України встановлено,що земельнівідносини це суспільні відносинищодо володіння,користування ірозпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Земельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч.1 ст.3 ЗК України).

Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.22 ЗК України, землями сільськогосподарськогопризначення визнаютьсяземлі,надані длявиробництва сільськогосподарськоїпродукції,здійснення сільськогосподарськоїнауково-дослідноїта навчальноїдіяльності,розміщення відповідноївиробничої інфраструктури,у томучислі інфраструктуриоптових ринківсільськогосподарської продукції,або призначенідля цихцілей. Доземель сільськогосподарськогопризначення належать: а)сільськогосподарські угіддя(рілля,багаторічні насадження,сіножаті,пасовища таперелоги); б)несільськогосподарські угіддя(господарськішляхи іпрогони,полезахисні лісовісмуги таінші захиснінасадження,крім тих,що віднесенідо земельінших категорій,землі підгосподарськими будівлямиі дворами,землі підінфраструктурою оптовихринків сільськогосподарськоїпродукції,землі підоб`єктами виробництвабіометану,які єскладовими комплексівз виробництва,переробки тазберігання сільськогосподарськоїпродукції,землі тимчасовоїконсервації тощо). Набуттяу власністьземельних діляноксільськогосподарського призначенняздійснюється зурахуванням вимогстатті130цьогоКодексу.

Відповідно доч.ч.2,3ст.81ЗК України,іноземці таособи безгромадянства можутьнабувати прававласності наземельні ділянкинесільськогосподарського призначенняв межахнаселених пунктів,а такожна земельніділянки несільськогосподарськогопризначення замежами населенихпунктів,на якихрозташовані об`єктинерухомого майна,що належатьїм направі приватноївласності. Іноземціта особибез громадянстваможуть набуватиправа власностіна земельніділянки відповіднодо частинидругої цієїстатті уразі: а)придбання задоговором купівлі-продажу,ренти,дарування,міни,іншими цивільно-правовимиугодами; б)викупу земельнихділянок,на якихрозташовані об`єктинерухомого майна,що належатьїм направі власності; в) прийняття спадщини.

Частиною 4 ст.81 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно зі ст.140 ЗК України, підставами припиненняправа власностіна земельнуділянку є: а)добровільна відмовавласника відправа наземельну ділянку; б)смерть власниказемельної ділянкиза відсутностіспадкоємця; в)відчуження земельноїділянки зарішенням власника; г)звернення стягненняна земельнуділянку навимогу кредитора; ґ)відчуження земельноїділянки змотивів суспільноїнеобхідності тадля суспільнихпотреб; д)конфіскація зарішенням суду; е)невідчуження земельноїділянки іноземнимиособами таособами безгромадянства увстановлений строку випадках,визначених цимКодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Примусове припиненняправ наземельну ділянкуздійснюється усудовому порядкуу разі: а)використання земельноїділянки неза цільовимпризначенням; б)неусунення допущенихпорушень законодавства(забрудненняземель радіоактивнимиі хімічнимиречовинами,відходами,стічними водами,забруднення земельбактеріально-паразитичнимиі карантинно-шкідливимиорганізмами,засмічення земельзабороненими рослинами,пошкодження ізнищення родючогошару ґрунту,об`єктів інженерноїінфраструктури меліоративнихсистем,порушення встановленогорежиму використанняземель,що особливоохороняються,а такожвикористання земельспособами,які завдаютьшкоди здоров`юнаселення)в строки,встановлені приписамиорганів,що здійснюютьдержавний контрольза використаннямта охороноюземель; в)конфіскації земельноїділянки; г)примусового відчуженняземельної ділянкиз мотивівсуспільної необхідності; ґ)примусового зверненнястягнень наземельну ділянкупо зобов`язанняхвласника цієїземельної ділянки; ґ-1)примусового зверненнястягнень направо емфітевзису,суперфіцію зазобов`язаннями особи,яка використовуєземельну ділянкуна такомуправі (ст.143ЗК України).

Частинами 1,2,4статті 145ЗК Українивстановлено,що якщодо особипереходить правовласності наземельну ділянку,яка зацим Кодексомне моженабуватися неюу власність,ця ділянкапідлягає відчуженнюїї власникомпротягом рокуз моментупереходу такогоправа. Уразі якщовідповідно дозакону власникземельної ділянкизобов`язаний відчужитиїї протягомпевного строкуі земельнаділянка небула відчуженаним протягомтакого строку,така ділянкапідлягає конфіскаціїза рішеннямсуду… Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Статтею 148 ЗК України встановлено, що земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 2ч.1ст.1ЗУ «Проміжнародне приватнеправо» встановлено,що іноземнийелемент ознака,яка характеризуєприватноправові відносини,що регулюютьсяцим Законом,та виявляєтьсяв однійабо кількохз такихформ: хоча б один учасник правовідносин є в тому числі, іноземцем.

В ст.2ЗУ «Проміжнародне приватнеправо» передбачено,що цейЗакон застосовуєтьсядо такихпитань,що виникаютьу сферіприватноправових відносинз іноземнимелементом,зокрема, визначеннязастосовуваного права(п.1); підсудність судам України справ з іноземним елементом (п.3).

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ч.1 ст.16 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Частинами1,2ст.38ЗУ «Проміжнародне приватнеправо» встановлено,що правовласності таінші речовіправа нанерухоме тарухоме майновизначаються правомдержави,у якійце майнознаходиться,якщо іншене передбаченозаконом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч.1 ст.39 ЗУ «Про міжнародне приватне право», виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Статтею 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, визначено, що с уди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, в тому числі, якщо на території України відповідач у справі має рухоме чи нерухоме майно… (п.2).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч.2 ст.4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

В Українідіє прокуратура,яка здійснює,в томучислі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п.3 ст.131-1 Конституції України).

У визначенихзаконом випадкахпрокурор звертаєтьсядо судуз позовноюзаявою,бере участьу розглядісправ зайого позовами,а такожможе вступитиза своєюініціативою усправу,провадження уякій відкритоза позовоміншої особи,до початкурозгляду справипо суті,подає апеляційну,касаційну скаргу,заяву проперегляд судовогорішення занововиявленими абовиключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах… (частини 3, 4 ст.56 ЦПК України).

Пунктом 1ч.6ст.23ЗУ «Пропрокуратуру» передбачено,що підчас здійсненняпредставництва інтересів,у томучислі,держави,у судіпрокурор маєправо впорядку,передбаченому процесуальнимзаконом тазаконом,що регулюєвиконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною 3ст.23ЗУ «Пропрокуратуру» встановлено,що прокурорздійснює представництвов судізаконних інтересівдержави уразі порушенняабо загрозипорушення інтересівдержави,якщо захистцих інтересівне здійснюєабо неналежнимчином здійснюєорган державноївлади,орган місцевогосамоврядування чиінший суб`єктвладних повноважень,до компетенціїякого віднесенівідповідні повноваження,а такожу разівідсутності такогооргану. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно зч.4ст.23ЗУ «Пропрокуратуру»,наявність підставдля представництвамає бутиобґрунтована прокуророму суді. Прокурорздійснює представництвоінтересів громадянинаабо державив судівиключно післяпідтвердження судомпідстав дляпредставництва. Прокурорзобов`язаний попередньо,до зверненнядо суду,повідомити проце громадянината йогозаконного представникаабо відповідногосуб`єкта владнихповноважень.У разіпідтвердження судомнаявності підставдля представництвапрокурор користуєтьсяпроцесуальними повноваженнямивідповідної сторонипроцесу.Наявність підставдля представництваможе бутиоскаржена громадяниномчи їїзаконним представникомабо суб`єктомвладних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, в тому числі, шляхом звернення з позовом про припинення дії, яка порушує право (п.3 ч.2). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2).

Мотивуючи вимоги позовної заяви, керівник Жмеринської окружної прокуратури зсилається на вимоги ст.356 ЦК України.

Разом з тим, вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює право спільної часткової власності, що не є предметом спору, який розглядається.

При цьому,зсилаючись навимоги ст.356ЦК України,керівник Жмеринськоїокружної прокуратуривикладає їїнаступним чином:до особиможе бутизастосовано позбавленняправа власностіна майноза рішеннямсуду яксанкція завчинення правопорушення(конфіскація)у випадках,встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюється законом.

Таке формулювання норми матеріального права міститься в ст.354 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, на переконання суду вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки врегульовує позбавлення права власності на майно за рішенням суду (конфіскацію майна) за вчинення правопорушення, тоді як прокурором не надано доказів та судом не встановлено факту вчинення відповідачем правопорушення.

VІ. Висновки суду.

Проаналізувавши норми наведеного законодавства та досліджені судом докази, що містяться в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що прокурор має право на звернення до суду з означеним позовом.

Так, з правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 06.04.2021 року у справі №380/375/17 вбачається, що винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру»передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, щоКонституцією Українивстановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Такі правові висновкивикладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19).

У справі, яка розглядається, встановлено, що прокурором належно обґрунтовано підстави для звернення з цим позовом до суду, оскільки іноземна громадянка громадянка російської федерації ОСОБА_1 порушила визначену ст.ст.13, 14, 41 Конституції України таст.ст.81, 145 ЗК України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення та не відчужила її впродовж року після набуття права власності, що мало місце 17.10.2013 року, проте, з того часу уповноважений компетентний державний орган, тобто позивач (Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області), протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення її права власності на земельну ділянку.

Уповноважений компетентний державний орган, тобто позивач, протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду з таким позовом до ОСОБА_1 і після повідомлення йому прокурором про виявлення порушення інтересів держави, що мало місце 07.04.2023 року (а.с.36-38).

Так, 25.04.2023 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листом повідомив керівника Жмеринської окружної прокуратури, що перевірка дотримання вимог земельного законодавства за фактами не відчуження іноземними громадянами земель сільськогосподарського призначення не проводилася, а у зв`язку із відсутністю в повному обсязі фінансування витрат Головного управління на сплату судового збору, позов не подано та звернення з позовом є неможливим (а.с.39).

Разом з тим, іноземна громадянка відповідач ОСОБА_1 , в порушення вимог ст.81, 145 ЗК України, без перешкод використовує свою земельну ділянку, зокрема, як встановлено судом, передала її у оренду ПП «Юхимівське» та отримує прибуток за її використання на території України, тоді як внаслідок воєнних дій на території України значна частина земель сільськогосподарського призначення знаходиться на окупованих російською федерацією територіях, а інша частина таких земель забруднюється через ведення активних воєнних дій та не може використовуватися державою за призначенням, що в сукупності призведе до зниження врожайності сільськогосподарських культур, у зв`язку із чим кожна земельна ділянка, яка використовується з порушення Коституції України та земельного законодавства підлягає безумовному поверненню у власність держави.

Зазначені позивачем причини невжиття заходів для усунення порушення земельного законодавства не є поважними, тому, враховуючи значимість порушення інтересів держави через бездіяльність компетентного органу без об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, прокурор наділений необхідними повноваженнями та дотримався встановленого законодавством порядку при зверненні з цим позовом до суду для захисту інтересів держави.

Також, у суду склалася достатня переконаність у тому, що позов підлягає задоволенню з наведених у ньому підстав, які підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, проаналізованими судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Керівником Жмеринської окружної прокуратури надано суду належні та допустимі докази про заподіяння шкоди державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у зв`язку із порушенням відповідачем, що є іноземним громадянином, вимог земельного законодавства щодо відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення впродовж року після отримання її у власність.

Відтак, втручання держави у право власності відповідача є правомірним, відповідає принципу пропорційності, оскільки не порушує дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами відповідача, котра, будучи іноземною громадянкою, отримавши у власність у порядку спадкування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, не відчужила її впродовж року, тобто не дотрималася вимог земельного законодавства України, зокрема, ч.4 ст.81 ЗК України, яка є імперативною і не передбачає винятків, оскільки успадкована нею земельна ділянка, яка, відповідно до вимог ст.181 ЦК України, є нерухомим майном, знаходиться на території України, тому, відповідно до вимог ст.ст.38, 39 ЗУ «Про міжнародне право», на вказану земельну ділянку поширюється дія права України.

Отже, суд констатує той факт, що прокурором надано суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які проаналізовані судом у їх сукупності та взаємозв`язку і дають підстави для висновку про задоволення позову.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.133 ЦПК України).

Частинами 1,2,3ст.141ЦПК Українивстановлено,що судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову на відповідача; 2)у разівідмови впозові на позивача; 3)у разічасткового задоволенняпозову на обидві сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог.

При зверненні керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області з цим позовом до суду Вінницькою обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 2684 грн. (а.с.1).

Ці витрати підлягають стягненню з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.4,5,7,8,10,11,12,13,19,56,81,83,89,133,141,258,259,263,264,265, 268,273,496,497ЦПК України, на підставі ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.15, 16, 316,317,318, 319, 321, п.10 ч.1 ст.346, ст. 373 ЦК України, ст.ст.2, 3, ч.ч.1, 2, 5 ст.22, ч.4 ст.81, п. «е» ст.140, п. «в» ст.143, ч.ч.1, 2, 4 ст.145, ст.148 ЗК України, ст.ст.1, 2, 38, 39, 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», суд

вирішив:

Позовну заяву керівника Жмеринської окружної прокуратури Філімонова Олега Віталійовича в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Юхимівське», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації задовольнити.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525384400:02:002:0067, площею 3,1941 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка що розташована на території Шаргородської міської ради Жмеринського району (колишня територія Копистиринської сільської ради Шаргородського району) Вінницької області, право власностіна якузареєстровано уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно 17жовтня 2013року,номер записупро правовласності 2927429(індекснийномер рішенняпро державнуреєстрацію 6904955від 17жовтня 2013року), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Розподіл судових витрат

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача:ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача:UA568201720343110002000003988)судові витратипо сплатісудового зборув сумі2684(двітисяч шістсотвісімдесят чотири)гривні.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Відповідачу, який не з`явився в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому ст.272 ЦПК України (ст.283 ЦПК України).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ст.284 ЦПК України).

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі (ч.1 ст.285 ЦПК України).

Повне найменування(дляюридичних осіб)та ім`я(дляфізичних осіб)учасників справи:

- позивач Жмеринська окружна прокуратура в інтересах держави, адреса місцезнаходження: 23100, м. Жмеринка Вінницька область, вул. Національна, буд.6-а, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02909909;

- позивач Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, адреса місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, буд.63, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39767547;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Копистирин Шаргородського району Вінницької області; громадянство України та зареєстроване у передбаченому законом порядку місце проживання в Україні відсутні; громадянка російської федерації, паспорт громадянина російської федерації: НОМЕР_1 , виданий 16.10.2010 року, видавник: ТП №2 вуфмс росії по московській області в воскресенському районі; місце проживання: АДРЕСА_1 , воскресенського району московської області російської федерації; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Приватне підприємство «Юхимівське», адреса місцезнаходження: 23524, с. Юхимівка Жмеринського району (колишня назва адміністративно-територіальної одиниці Шаргородський район) Вінницької області, вул. Гагаріна, буд.12, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 04325331.

Повне заочне судове рішення складено 27.11.2023 року.

Суддя: