Ухвала

від 21.11.2023 по справі 265/2189/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

21.11.2023 Єдиний унікальний номер 265/2189/20

Провадження №2в/205/35/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2023 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Курбанової Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Галушки А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження заяву про відновлення судового провадження у цивільній справі №265/2189/20 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18.05.2023 року направлено до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська копії матеріалів апеляційного провадження № 22-ц/803/5243/23 у цивільній справі № 265/2189/20 для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

В провадженні Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області перебувала цивільна справа №265/2189/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 27.03.2020 року відкрито загальне провадження по даній справі, з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 16.04.2020 рокузакрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 26.05.2020 року клопотання Богданова Романа Костянтиновича про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Галемського Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я - повернуто без розгляду.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02.06.2020 року доручено Краматорському міському суду Донецької області забезпечити проведення судового засідання о 09-00 год. 24 червня 2020 року в режимі відео конференції за участю представника відповідача, Кабінету Міністрів України - Богданова Романа Костянтиновича .

Рішенням судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24.06.2020 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров`я, у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн. В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено. Стягнуто з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18.05.2023 року направлено до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська копії матеріалів апеляційного провадження № 22-ц/803/5243/23 у цивільній справі № 265/2189/20 для вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження, які надійшли до суду 29.05.2023 року.

02.08.2023 р. до суду надійшли відомості з Міністерства соціальної політики України від 14.07.2023 р. №9473/0/2-23/19, згідно яких станом на 11.07.2023 р. в ЄІБД ВПО наявна інформація щодо ОСОБА_1 була зареєстрована та фактично проживала: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , телефон НОМЕР_1 , відсутня. Галемський Сергій Миколайович , був зареєстрований та фактично проживав: АДРЕСА_3 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 з 22.03.2022 р, телефон НОМЕР_2 ..

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2023 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження по даній справі.

Представник позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , надала суду заяву, в якій просила відновити втрачене судове провадження у справі 265/2189/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я у повному обсязі. Крім того, надала суду копію позовної заяви ОСОБА_1 до держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я з додатками до неї, а саме: копію заяви від 09.10.2015 р. на ім`я заст.глави адміністрації м.Дебальцево на 1 арк.; копію акту дослідження житлового фонду №1332 від 10.11.2015 р. з долученими до нього копіями фотографій на 3 арк.; копію висновку експертів за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 05.02.2020 р. №63/19 на 18 арк.; копію повідомлення від 01.07.2019 р. №2471/02/05-1-19 на 1 арк.; копію рішення міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27.06.2019 р. №7/ІІІ/5 на 1 арк.; копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №065605 на 2 арк.; копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.1988 р. №2603 на 2 арк.; копію договору дарування від 30.11.1988 р. №449 на 3 арк.; копію домової книги на 11 арк.; копію технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду на 6 арк.; копію рішення Виконавчого комітету Дебальцевської міської ради депутатів трудящих ся від 05.02.1954 р. №200 на 1 арк.; копію рішення Дебальцевської міської ради від 25.02.1998 р. №25/9 про виділ та передачу громадянину земельної ділянки в приватну власність на 1 арк.; копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4218 на 2 арк.; копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого кардіологічного відділення №2245 на 2 арк.; копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №951/254 на 2 арк.; копію виписного епікризу з історії хвороби №845 на 2 арк.; копію висновку експерта №170 на 10 арк.; копію витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування №12014050150001671 на 3 арк.; копію пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілої у кримінальному провадженні №12014050150001671 громадянки України ОСОБА_1 на 2 арк.; копію паспорту ОСОБА_1 на 3 арк.; копію картки платника податків ОСОБА_1 на 1 арк.; копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на 1 арк.

Представники відповідачів держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явилися. Про день, місце та час проведення судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, а також здобуті в ході розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.488ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ст.489ЦПК України передбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Відповідно до ст.493ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.

Частинами 1, 2 статті 494ЦПК України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

Враховуючи категорію даної справи, суд на підставі п. 4 ч. 5 статті 12ЦПК сприяє встановленню фактів та обставин, необхідних для відновлення втраченого судового провадження.

Також суд при вирішенні даної заяви враховує, що під час розгляду цієї категорії справ суд не збирає та не досліджує нові докази, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред`явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судовий розгляд в його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.

Враховуючи встановлені ч. 3 ст.493 ЦПК України обмежені терміни розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження, суд має констатувати вжиття всіх можливих заходів, направлених на відновлення втраченого судового провадження.

Судом встановлено, що представником позивача надано суду копії наступних документів:

- копію позовної заяви ОСОБА_1 до держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом;

- копію заяви від 09.10.2015 р. на ім`я заст.глави адміністрації м.Дебальцево на 1 арк.;

- копію акту дослідження житлового фонду №1332 від 10.11.2015 р. з долученими до нього копіями фотографій на 3 арк.;

- копію висновку експертів за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 05.02.2020 р. №63/19 на 18 арк.;

- копію повідомлення від 01.07.2019 р. №2471/02/05-1-19 на 1 арк.;

- копію рішення міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27.06.2019 р. №7/ІІІ/5 на 1 арк.;

- копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №065605 на 2 арк.;

- копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.1988 р. №2603 на 2 арк.;

- копію договору дарування від 30.11.1988 р. №449 на 3 арк.;

- копію домової книги на 11 арк.; копію технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду на 6 арк.;

- копію рішення Виконавчого комітету Дебальцевської міської ради депутатів трудящих ся від 05.02.1954 р. №200 на 1 арк.;

- копію рішення Дебальцевської міської ради від 25.02.1998 р. №25/9 про виділ та передачу громадянину земельної ділянки в приватну власність на 1 арк.;

- копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4218 на 2 арк.;

- копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого кардіологічного відділення №2245 на 2 арк.;

- копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №951/254 на 2 арк.;

- копію виписного епікризу з історії хвороби №845 на 2 арк.;

- копію висновку експерта №170 на 10 арк.;

- копію витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування №12014050150001671 на 3 арк.;

- копію пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілої у кримінальному провадженні №12014050150001671 громадянки України ОСОБА_1 на 2 арк.;

- копію паспорту ОСОБА_1 на 3 арк.; копію картки платника податків ОСОБА_1 на 1 арк.;

- копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на 1 арк.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень по вказаній справі наявні наступні процесуальні документи:

- ухвала судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 27.03.2020 року про відкриття загального провадження по даній справі, з призначенням підготовчого судового засідання.

- ухвала судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 16.04.2020 рокупро закриття підготовчого провадження у даній справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

- ухвала судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 26.05.2020 року про повернення без розгляду клопотання Богданова Романа Костянтиновича про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції в рамкахцивільної справи за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Галемського Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

- ухвала судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02.06.2020 року про доручення Краматорському міському суду Донецької області забезпечити проведення судового засідання о 09-00 год. 24 червня 2020 року в режимі відео конференції за участю представника відповідача, Кабінету Міністрів України - Богданова Романа Костянтиновича.

- рішення судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24.06.2020 року про задоволення частково позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я. Стягнення з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої каліцтвом та ушкодженням здоров`я, у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн. В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено. Стягння з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судового збору в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

При вирішенні питання щодо можливості відновлення втраченого судового провадження судом врахована наявність вищевказаних поданих представником позивача копій документів, процесуальних документів, а також судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що наявні в справі про відновлення втраченого провадження копії документів, є належними та достатніми для відновлення втраченого провадження, а тому суд вважає за можливе відновити втрачене судове провадження у цивільній справі № 265/2189/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 15, 488-495 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відновити судове провадження в цивільній справі № 265/2189/20, яка розглядалась Орджонікідзевським районним судом м.Маріуполя Донецької області за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я:

Подані представником позивача копії документів:

- копію позовної заяви ОСОБА_1 до держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом;

- копію заяви від 09.10.2015 р. на ім`я заст.глави адміністрації м.Дебальцево на 1 арк.;

- копію акту дослідження житлового фонду №1332 від 10.11.2015 р. з долученими до нього копіями фотографій на 3 арк.;

- копію висновку експертів за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 05.02.2020 р. №63/19 на 18 арк.;

- копію повідомлення від 01.07.2019 р. №2471/02/05-1-19 на 1 арк.;

- копію рішення міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27.06.2019 р. №7/ІІІ/5 на 1 арк.;

- копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №065605 на 2 арк.;

- копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.1988 р. №2603 на 2 арк.;

- копію договору дарування від 30.11.1988 р. №449 на 3 арк.;

- копію домової книги на 11 арк.; копію технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду на 6 арк.;

- копію рішення Виконавчого комітету Дебальцевської міської ради депутатів трудящих ся від 05.02.1954 р. №200 на 1 арк.;

- копію рішення Дебальцевської міської ради від 25.02.1998 р. №25/9 про виділ та передачу громадянину земельної ділянки в приватну власність на 1 арк.;

- копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4218 на 2 арк.;

- копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого кардіологічного відділення №2245 на 2 арк.;

- копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №951/254 на 2 арк.;

- копію виписного епікризу з історії хвороби №845 на 2 арк.;

- копію висновку експерта №170 на 10 арк.;

- копію витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування №12014050150001671 на 3 арк.;

- копію пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілої у кримінальному провадженні №12014050150001671 громадянки України ОСОБА_1 на 2 арк.;

- копію паспорту ОСОБА_1 на 3 арк.; копію картки платника податків ОСОБА_1 на 1 арк.;

- копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на 1 арк.

«Справа № 265/2189/20

Провадження № 2/265/1024/20

У Х В А Л А

про відкриття провадження у справі

27 березня 2020 року місто Маріуполь

Суддя Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області Козлов Д. О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Гамельський Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я , -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Гамельський С.М., який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовною заявою до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Пред`явлена позовна заява відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Справа підсудна Орджонікідзевському районному суду міста Маріуполя Донецької області, підстави для повернення позовної заяви, залишення її без руху або відмови у відкритті провадження у справі, відсутні.

Враховуючи положення ст. 19, п. 4 ч. 2 ст. 187, ст. 274 ЦПК України, суддя вважає пред`явлені позовні вимоги такими, що мають розглядатись в порядку загального позовного провадження.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 187, 274 ЦПК України, суддя -

У Х В А Л И В:

Відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Гамельський Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Призначити у справі підготовче судове засідання на 16 квітня 2020 року о 11-00 годині.

Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали.

Роз`яснити відповідачу про право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову та встановити строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали.

Одночасно з надісланням відзиву до суду відповідач має надіслати його копію та копії доданих до відзиву документів іншим учасниками справи.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішуватиме справу за наявними матеріалами.

У строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (http://court.gov.ua/sud0538/).

Копію ухвали надіслати сторонам.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Ухвалу складено та підписано 27 березня 2020 року.

Суддя Козлов Д.О.»

«Справа № 265/2189/20

Провадження № 2/265/1024/20

У Х В А Л А

про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду

16 квітня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Козлова Д.О.

за участю секретаря судового засідання Азарової А.О.

в ході розгляду у підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Галемського Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я,-

за участю сторін:

представника позивача - адвоката Галемського С.М.

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Галемський С.М., який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовною заявою до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Представник позивача, адвокат Галемський С.М., просив закрити підготовче провадження за вказаною справою, та призначити справу до судового розгляду.

Представник Кабінету Міністрів України до судового засідання не з`явився за невідомих суду причин. Про день та час розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином.

Представник Державної казначейської служби України до підготовчого судового засідання не з`явився за невідомих суду причин. Про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Виконавши дії, передбачені ст. 197 ЦПК України, суд не вбачає підстав для відкладення підготовчого засідання або оголошення перерви, та вважає можливим підготовче провадження у справі закрити та призначити справу до судового розгляду.

Керуючись ст..197 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Галемського Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Призначити справу до судового розгляду по суті на 02 червня 2020 року о 13-00 годині.

Встановити порядок дослідження доказів: надання вступного слова учасникам справи, з`ясування обставин, на які учасники посилаються як на вимогу своїх підстав та заперечень, дослідження письмових доказів.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Козлов Д.О.»

«Справа №265/2189/20

Провадження №2/265/1024/20

У Х В А Л А

26 травня 2020 року місто Маріуполь

Суддя Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області Козлов Д. О., розглянувши клопотання Богданова Романа Костянтиновича про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Галемського Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я,-

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Галемського Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

26 травня 2020 року до суду надійшло клопотання Богданова Р.К. про участь у судових засіданнях у справі в режимі відео конференції в рамках вказаної справи.

Згідно ч.2 ст. 212 ЦПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Згідно ч.2 ст. 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Доказів того, що клопотання про участь у судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції , надіслано учасникам справи, додано не було.

Статтею 62 ЦПК України затверджено перелік документів, які підтверджують повноваження представників сторін.

Клопотання про участь у судових засіданнях у справі в режимі відео конференції підписано Богадновим Романом Костянтиновичем ,який зазначає, що він є особою, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, проте до клопотання не додано документів, які підтверджують повноваження останнього.

Згідно ч.4 ст. 183 ЦПК суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

На підставі переліченого, суд дійшов до висновку, що клопотання Богданова Р.К. , необхідно повернути заявнику без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ч.4 ст. 183 ЦПК України , суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання Богданова Романа Костянтиновича про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Галемського Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я - повернути без розгляду.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Ухвалу складено та підписано 26 травня 2020 року.

Суддя Козлов Д.О.»

«Справа №265/2189/20

Провадження №2/265/1024/20

У Х В А Л А

02 червня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Козлова Д. О.,

за участю секретаря судового засідання Онищука О.Є.

в ході розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , від імені та від інтересах якої діє адвокат Гамельський Сергій Миколайович до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я,

за участю сторін:

представника позивача - адвоката Галемського С.М.

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Гамельський С.М., який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовною заявою до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

У матеріалах справи мається клопотання представника відповідача, Кабінету Міністрів України, Богданова Р.К. , про проведення судових засідань в режимі відео конференції з Краматорським міським судом Донецької області.

Відповідно до ч.2 ст. 212 ЦПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Відповідно до ч.5 ст. 212 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.

Оскільки клопотання представник відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції обґрунтоване неможливістю прибути до Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області в судове засідання, враховуючи наявну технічну можливість проведення судового засідання в такому режимі, суд вважає за можливе провести судове засідання у режимі відеоконференції з Краматорським міським судом Донецької області.

Керуючись ст.212 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Доручити Краматорському міському суду Донецької області забезпечити проведення судового засідання о 09-00 год. 24 червня 2020 року в режимі відео конференції за участю представника відповідача, Кабінету Міністрів України - Богданова Романа Костянтиновича.

Про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції повідомити сторони.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Козлов Д.О.»

«Справа № 265/2189/20

Провадження № 2/265/1024/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

24 червня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/2189/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Галемського С. М. ,

представника відповідача - Богданова Р. К., -

В С Т А Н О В И В:

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров`я, у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду буде складено та підписано до 1 липня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , мешкає в АДРЕСА_5 .

Представник позивача: Галемський Сергій Миколайович, адвокат, знаходиться в м. Маріуполі по пр. Миру 39.

Відповідач: Кабінет Міністрів України, ЄДРПОУ: 00019442, знаходиться в м. Києві по вул. Грушевського 12/2.

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ: 37567646, знаходиться в м. Києві по вул. Бастіонній 6.

Суддя»

«Справа №265/2189/20

Провадження №2/265/1024/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/2189/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Галемського С. М. ,

представника відповідача - Богданова Р. К. , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся із вказаним позовом в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 30 січня 2015 року внаслідок скоєння терористичного акту невідомими особами із складу незаконних збройних формувань шляхом мінометного обстрілу м. Дебальцеве Донецької області ОСОБА_1 одержала мінно-вибухову травму у вигляді численних осколкових поранень, які утворились в результаті влучення снаряду в жилий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Так рішенням міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27 червня 2019 року установлено факт одержання поранення (ушкодження здоров`я) позивачкою від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення антитерористичної операції. Внаслідок отриманих поранень позивачці встановлена безстроково друга група інвалідності. За фактом ушкодження здоров`я позивачки та обстрілів м. Дебальцеве Донецької області СВ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях 2 управління розпочато розслідування щодо вказаного злочину з правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт). Позивачка є потерпілою у такому кримінальному провадженні № 12014050150001671. На даний час досудове слідство триває, про підозру нікому не повідомлялось. Відповідно до ст. 2 Європейської конвенції з прав людини право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше, ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Женевські конвенції 1949 року закріпили основний принцип сучасного міжнародного гуманітарного права: війни ведуться проти збройних сил супротивника; військові дії проти цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених тощо забороняються. Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті, та комбатанти зобов`язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об`єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження терористичної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 2 грудня 2015 року затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого віднесено м. Дебальцеве Донецької області, де позивачка отримала тілесні ушкодження. За ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи. За п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК завдана моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, у випадках, встановлених законом, яким є Закон України «Про боротьбу з тероризмом». Натомість на момент звернення до суду держава не прийняла відповідний закон, як це передбачено ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб, а також компенсація моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів. Однак відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті прав позивача. Так правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб. Отже позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити спричинену їй моральну шкоду, яка полягала у вкрай тяжких і незворотних моральних та фізичних стражданнях та хвилюваннях, спричинених отриманням позивачем тілесних ушкоджень, незабезпеченням відповідачем права на життя і здоров`я, гарантовані ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З урахуванням характеру, обсягу тілесних ушкоджень та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, позивач оцінює розмір спричиненої моральної шкоди в 1 000 000 грн. з огляду на те, що отриманні тілесні ушкодження призвели до кардинальної негативної зміни життя, значно погіршилось здоров`я, соціальне функціонування, можливості в забезпеченні побуту, піклування про родину та, як наслідок, зменшився матеріальний добробут. Моральні страждання є дуже тяжкими, вплив фізичних ушкоджень є найбільш травмуючою подією в житті позивача, істотно посилює той факт, що позивач ніколи більше не зможе повністю відновити своє здоров`я. Таким чином позивачка просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров`я у зазначеному розмірі.

Представник КМУ, Богданов Р. К. , не визнаючи заявлені ОСОБА_1 вимоги, подав письмовий відзив, де вказував, що оскільки, на час розгляду справи закон, який визначає порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято, то відсутні і правові підстави застосування у спірних правових відношеннях статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Крім того зазначав, що передчасним ствердження позивача є, що її поранення сталося внаслідок скоєння теракту, бо сам факт вчинення вибуху недостатньо для кваліфікації злочину за ознаками ст. 258 КК, оскільки лише вироком суду може бути визначена кваліфікація злочину та його обставини. Натомість у позові відсутні посилання на наявність вироку, який набрав законної сили. При цьому досудове слідство у кримінальному провадженні триває, що підтверджує необґрунтованість твердження про поранення позивача внаслідок теракту. Також позивач не навів доказів щодо обставин спричинення їй поранень. Додавав, що ст. 1167 ЦК містить умови, за наявності яких моральна шкода може бути відшкодована, але у позові ОСОБА_1 вони не наведені. Таким чином не обґрунтовано, які дії або бездіяльність держави в особі Кабінету Міністрів України, виходячи з його повноважень, призвели до порушення прав позивача, визначених ст. 2 Конвенції. Стверджував також, що вказані у Законі України «Про боротьбу з тероризмом» повноваження Кабінету Міністрів України не передбачають участь у проведені спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто незабезпечення проведення яких призвело до порушення прав позивача. Таким чином вважав, що держава України в особі КМУ, діючи в спосіб, визначений Конституцією та законами України, жодним чином не порушила права позивача. При цьому вказував, що позивачем застосована практика Європейського суду з прав людини, обставини у яких мають істотну відмінність від обставин, викладених у позовній заяві. Отже наявність шкоди, ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, бо треба довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. На підставі викладеного просив суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди повністю відмовити.

Від представника позивача, Галемського С. М. , до суду була надана письмова відповідь на відзив представника КМУ, де адвокат вказував, що виходячи з системного аналізу ст. 1, 11, 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 такого Закону, про що неодноразово наголошував Верховним Суд у своїх рішенням від 20.09.2018 р. по справі № 243/8302/16-ц та від 01.08.2018 р. по справі № 242/1618/17. Враховуючи, що Кабінет Міністрів України має повноваження не тільки з організації боротьби з тероризмом в Україні, але й із забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»), а також з урахуванням особливостей процесуального представництва Держави України як сторони справи та характеру спірних правовідносин, пов`язаних із застосуванням, такого Закону, то КМУ є належним представником держави. При цьому розмір моральної шкоди встановлює саме суд, враховуючи обставини справи. Позивачка натомість оцінила завдану їй шкоду у зазначеному в позові розмірі за своїм внутрішнім переконанням. Отже вважав, що аргументи та заперечення, викладені представником КМУ у відзиві, є такими, що не відповідають положенням діючого законодавства України.

Позивачка, ОСОБА_1 , у судовому засіданні, підтримуючи заявлені нею вимоги повністю, вказувала, що вона працювала у відділі освіти м. Дебальцеве Донецької області. Однак об 6-30 год. 30 січня 2015 року стався обстріл в зоні проведення АТО, бо з 18 січня 2015 року точились бойові дії за м. Дебальцеве. Внаслідок такого обстрілу в її будинок потрапив снаряд та був знищений, а вона під час обстрілу отримала поранення голови, втративши свідомість, з крововтратою та контузією лівого ока. Прийшовши до тями, вона відчувала нестерпний біль, відчула сильний нервовий стрес від пережитого. При цьому того дня під час обстрілів в місті не працювали жодні служби захисту держави, тому їй ніхто не допоміг, хоча м. Дебальцеве вважалось територією України та було під її контролем. Вказувала, що евакуація з міста не проводилась до 5 лютого 2015 року. Таким чином лише чоловік відтягнув її до школи, де вона деякий час ховалась, після чого українські військові забрали її до госпіталю в м. Бахмут, звідки транспортували до м. Костянтинівка, де була проведена операція, внаслідок якої з неї дістали низку уламків, де вона пробула 1,5 доби, після чого 2 лютого 2015 року її доставили до м. Дніпра в лікарню імені Мечникова, де вона до 24 лютого 2015 року лікувалась в хірургії, а загалом була прикута до ліжка майже 2 місяці, а потім пересувалась на візку. Після хірургії її було направлено до іншого відділення на лікування травмованих зору та слуху, де вона пробула до 25 травня 2015 року. МСЕК визначила їй 2 групу інвалідності. Додавала, що частина уламків досі залишається в її тілі, стан здоров`я непоправно погіршено, хоча до цього не було із ним проблем, тому до теперішнього часу вона проходить тривале й затратне лікування, внаслідок чого втратила здоровя, житло, роботу, стала непрацездатною, тому бажає відшкодування завданих їй моральних страждань державою, які оцінює в сумі 1 000 000 грн.

Представник позивача, адвокат Галемський С. М., підтримуючи наведені у позовній заяві доводи, вказував у суді, що держава Україна не відмовилась на час проведення АТО від своїх позитивних зобов`язань за Конвенцією та не розробила порядок відшкодування завданої шкоди за ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», внаслідок чого повинна відповідати через призму практики ЄСПЛ. Просив задовольнити позов.

Представник Кабінету Міністрів України, Богданов Р. К. , повністю підтримуючи свій відзив, просив у судовому засіданні повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Представники ДКСУ у судове засідання не з`явились повторно за невідомих суду причин, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Суд, вислухавши учасників процесу, які з`явились? та дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до виписного епікризу КЗ «Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова» № 845 вбачається, що ОСОБА_1 , 1958 р. н., перебувала на стаціонарному лікуванні у відділені церебральної хірургії з 2 лютого 2015 року по 24 лютого 2015 року через отримання нею сочетанної відкритої міно вибухової черепно-мозкової травми з контузією лівого ока, оскільки біля 6-30 год. 30 січня 2015 року, перебуваючи у власному будинку в м. Дебальцеве Донецької області, зона АТО, потрапила під мінометний обстріл та отримала мінометно-вибухову травму при потраплянні снаряду у її будинок під час бойових дій.

Згідно із випискою з медичної карти стаціонарного хворого КЗ «Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова» № 4218 вбачається, що ОСОБА_1 , 1958 р. н., перебувала на стаціонарному лікуванні з 12 березня 2015 року по 23 березня 2015 року в ЛОР відділенні, а до цього з 25 лютого 2015 року по 11 березня 2015 року перебувала на стаціонарному лікуванні в офтальмологічному відділені, через отримання нею сочетанної відкритої міно вибухової черепно-мозкової травми з контузією лівого ока, оскільки біля 6-30 год. 30 січня 2015 року, перебуваючи у власному будинку в м. Дебальцеве Донецької області, зона АТО, потрапила під мінометний обстріл та отримала мінометно-вибухову травму при потраплянні снаряду у її будинок під час бойових дій.

За довідкою до акту огляду медико-соціальною експертної комісії (серія 12 ААБ № 065605) від 3 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала 2-у групу інвалідності безстроково з 1 серпня 2019 року через поранення (ушкодження) здоров`я від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення АТО, внаслідок чого позивачці рекомендовано проходити нагляд та лікування у невролога, невропатолога, сімейного лікаря та проводити санаторно-курортне лікування.

На підставі рішення міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27 червня 2019 року вбачається, що за заявою ОСОБА_1 було встановлено факт одержання поранення позивачкою (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення АТО

За інформацією СВ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 20 травня 2019 року вбачається, що у кримінальному провадженні № 12014050150001671 від 24 липня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених ст. 258 ч. 1, 2, 3 КК, за фактом обстрілів м. Дебальцеве, була проведена судово-медична експертиза № 170 від 22 квітня 2019 року відносно ОСОБА_1 , за наслідком якої встановлено, що тілесні ушкодження, виявлені у неї при огляді та зверненні по медичну допомогу: поєднана мінно-вибухова травма: відкрита черепно-мозкова травма, перелам лобної кістки, епідуральний згусток в лівій тім`яній області голови, забій головного мозку ІІ ступеню, осколкові поранення тім`яної області голови ліворуч, лобної області по центру, скроневої області ліворуч, спинки носу ліворуч, крила носу ліворуч, області лівої лопатки, в бічній поверхні грудної клітини в проекції 7 ребра по середньо-пахвовій лінії ліворуч, на задньо-зовнішній поверхні лівого плеча на всьому протязі, на тильній поверхні лівої кісті у основи 2-го пальця, на 4-му та 5-му пальцях з боку тильної поверхні правого стегна у нижній третині, внутрішньої поверхні правого стегна у нижній третині, внутрішньої поверхні правої гомілки у верхній третині, передньої поверхні лівого колінного суглобу, зовнішньої поверхні лівої гомілки у верхній третині, що супроводжувалось посттравматичним перфоративним двостороннім отитом та ускладнилось двостороннім хронічним кохлеоневритом, контузії лівого ока, що супроводжувалось синцем повік лівого ока з розривом судинної оболонки лівого ока, - утворилися від дії осколків вогнепальних снарядів в результаті їх вибуху та елементів вибуху, та відносять до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення.

З витягу з ЄРДР від 13 березня 2020 року вбачається, що в рамках кримінального провадження № 12014050150001671 від 24 липня 2014 року за ознаками злочину, передбаченого ст. 258 ч. 1, 2, 3 КК (заява № 154) за фактом обстрілів м. Дебальцеве, проводиться розслідування за фактом мінометного обстрілу 30 січня 2015 року м. Дебальцеве Донецької області, в результаті якого потерпіла ОСОБА_1 отримала мінометно-вибухову травму при влученні снаряду в її буд. АДРЕСА_1 , який також було зруйновано.

Крім цього за інформацією СВ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 3 березня 2020 року вбачається, що у кримінальному провадженні № 12014050150001671 від 24 липня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених ст. 258 ч. 1, 2, 3 КК, за фактом обстрілів м. Дебальцеве, ОСОБА_1 визнана потерпілою, за участі якої проведено необхідні слідчі дії, однак на теперішній час досудове розслідування триває та підозра нікому не була пред`явлена.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, яка переїхала до м. Маріуполя Донецької області, що підтверджується довідкою від 3 грудня 2018 року № 0000659021.

Отже, судом було встановлено, що ОСОБА_1 одержала поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення АТО біля свого буд. АДРЕСА_6 внаслідок мінометного обстрілу.

При цьому за фактом обстрілів 30 січня 2015 року м. Дебальцеве Донецької області та отримання позивачкою мінометно-вибухової травми до теперішнього часу триває досудове розслідування за ознаками ст. 258 ч. 3 КК України (терористичний акт).

На підставі висновку комісійної психологічної експертизи від 5 лютого 2020 року № 63/19 Бюро психологічних досліджень вбачається, що подія 30 січня 2015 року призвела до кардинальної негативної зміни життя ОСОБА_1 , оскільки значно погіршилось її здоров`я, соціальне функціонування, можливості в забезпеченні побуту, піклування про родину та, як наслідок, зменшився матеріальний добробут, виникнення статусу «переселенця» викликає внутрішню незгоду, суб`єктивно дорівнюється до приниження честі та гідності. Отже, враховуючи позицію ОСОБА_1 відносно суми відшкодування її моральних і фізичних страждань, обставини справи, практику відшкодування у подібних випадках та особливості конкретного випадку, попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених позивачу, становить один мільйон гривень за втрачене здоров`я. На підставі цього експерти зробили висновки, що у ОСОБА_1 наявні зміни в психоемоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли за обставин отримання ОСОБА_1 травм при потраплянні 30 січня 2015 року у житловий будинок вогнепальних снарядів (снаряда) з руйнуванням будинку; ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою; попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 дорівнює 1000000 гривень за втрачене здоров`я.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція є комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

За ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Суд зазначає, що для позначення подій, які відбуваються у Донецькій та Луганській областях керівництвом держави був обраний шлях проведення антитерористичної операції для забезпечення миру і повернення контролю над непідконтрольними територіями.

Антитерористична операція триває з 7 квітня 2014 року на підставі Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, а також відповідно до наказу Першого заступника Голови Служби безпеки України, керівника Антитерористичного центру при СБУ від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення».

Суд зауважує, що на теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

При цьому за ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку ст. 51 Статуту Організації Об`єднаних Націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України.

Згідно із розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 2 грудня 2015 року затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», до якого включено місто Дебальцеве Донецької області (пп. 6 п. 1 Переліку), де отримала ушкодження здоров`я ОСОБА_1 30 січня 2015 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, в тому числі, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Суд зазначає, що зимові бої за м. Дебальцеве Донецької області тривали в період 21 січня 2015 року по 18 лютого 2015 року, а 30 січня 2015 року від обстрілів бойовиків у м. Дебальцеве на території проведення антитерористичної операції загинуло 7 людей від потрапляння снарядів у житлові будинки, що вбачається із відкритих джерел, зокрема з інтернет ресурсу «Вікіпедія» та з повідомлень начальника ГУ УМВС України в Донецькій області.

Суд зауважує, що загальновідомим є факт, що в період проведення АТО на території Донецької та Луганської областей були пошкоджені (зруйновані) об`єкти соціальної і транспортної інфраструктури, а серед мирного населення мались численні людські жертви та потерпілі.

Суд також зазначає, що у справі відсутні відомості, що Державою Україна, громадянкою якої є потерпіла ОСОБА_1 , вживались термінові заходи централізованої евакуації мирного населення із зони м. Дебальцеве 30 січня 2015 року, яке було піддане артилерійським обстрілам.

В межах порушеного кримінального провадження № 12014050150001671 за ознаками злочину, передбаченого ч. ч. 1, 2, 3 ст. 258 КК України (терористичний акт), ОСОБА_1 визнана потерпілою внаслідок отримання нею мінометно-вибухову травму через мінометний обстріл 30 січня 2015 року м. Дебальцеве, за участі якої було проведено необхідні слідчі дії, що у сукупності спростовує твердження представника КМУ про те, що позивачка не довела необхідними доказами факт скоєння щодо неї терористичного акту.

На теперішній час кваліфікація кримінального правопорушення, відкритого за ст. 258 КК України за заявою ОСОБА_1 , як терористичний акт, не змінилась.

Виходячи з системного аналізу ст. 1, 11, 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція була висловлена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року по справі № 243/8302/16-ц та від 1 серпня 2018 року по справі № 242/1618/17.

Таким чином суд відкидає доводи представника КМУ про те, що для доведення застосування ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» по відношенню до ОСОБА_1 , необхідна наявність вироку суду, що набрав чинності, яким засуджено певних осіб за ст. 258 КК за злочин, скоєний щодо позивачки 30 січня 2015 року.

Також судом встановлено, що слідство у справі щодо завдання ушкодженню здоров`ю ОСОБА_1 внаслідок мінометного обстрілу м. Дебальцеве 30 січня 2015 року триває понад 5 років.

Відповідно до ст. 1 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті Конвенції поряд із негативним обов`язком держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, на порушення Україною якого позивачка посилалась в обґрунтування позовних вимог. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2019 року по справі № 265/6582/16-ц.

На підставі ст. 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачене таке покарання.

Суд зауважує, що згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) право на життя, передбачене ст. 2 Конвенції, вважається порушеним не тільки у разі позбавлення життя, але і при серйозних пошкодженнях організму людини, які не спричинили його смерть, але представляли серйозну загрозу його життю. Держава повинна не тільки утримуватися від умисного позбавлення людини життя, але і дотримуватися позитивного зобов`язання захищати життя людини від посягань третіх осіб або від ризику хвороби, яка може спричинити смерть.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так ЄСПЛ вирішив, що ст. 2 передбачає позитивні зобов`язання, якщо держава не здійснює належної охорони території, на якій проводились обстріли (рішення ЄСПЛ від 4 лютого 2014 року «Oruk проти Туреччини» № 33647/04, §§ 58-67).

При цьому відступ від ст. 2 Конвенції в мирний час не дозволений у розумінні ст. 15 Конвенції, а Держава Україна не відступила від своїх зобов`язань за Конвенцією на час проведення антитерористичної діяльності в Донецькій та Луганській областях.

Суд зауважує, що ЄСПЛ вирішував, що держава була зобов`язана вживати практичних превентивних заходів, спрямованих на захист однієї чи багатьох осіб, яких заздалегідь можна було визначити як потенційні мішені для заподіяння смерті, як то вбивство у зоні збройного конфлікту (рішення ЄСПЛ «Kэlэз проти Туреччини» № 22492/93 від 28 березня 2000 року § 63 та «Mahmut Kaya проти Туреччини» № 22535/93 від 28 березня 2000 року § 88).

ЄСПЛ у своїй практиці також визначив, що відповідальність держави не обмежується лише тими випадками, коли наявні вагомі докази того, що неправильно скеровані постріли представників держави спричинили загибель цивільної особи при проведенні операції з підтримання безпеки: ця відповідальність може виникати й тоді, коли представники держави, обираючи засоби і методи проведення спецоперації проти групи супротивників, не вжили усіх доступних їм запобіжних заходів, аби уникнути випадкового завдання смерті цивільним особам або ж принаймні зменшити цей ризик (рішення ЄСПЛ від 6 квітня 2004 року «Ahmet Ozkan та інші проти Туреччини» № 21689/93, § 297).

Стаття 2 Конвенції має тлумачитись у світлі міжнародно-правових норм, зокрема, норм міжнародного гуманітарного права, які відіграють загальновизнану роль у зменшенні негуманності воєнних конфліктів. У зоні міжнародного конфлікту держави-учасниці повинні захищати життя тих, хто не залучені чи вже не залучені у військові дії, що вимагає, зокрема, надання медичної допомоги пораненим.

Отже, навіть у випадку міжнародного воєнного конфлікту закріплені у Конвенції гарантії продовжують застосовуватись, хоча й витлумачені у світлі міжнародного гуманітарного права (рішення ЄСПЛ від 16 вересня 2014 року «Hassan проти Сполученого Королівства» № 29750/09, § 104).

Внаслідок цього суд приймає посилання адвоката Галемського С. М. на наведені ним положення Женевських конвенцій 1949 року, тобто на договір, що складається з чотирьох угод та трьох додаткових протоколів до нього.

Зобов`язання держави провести ефективне розслідування у практиці ЄСПЛ (процесуальний аспект) також вважається зобов`язанням, невід`ємним від ст. 2 Конвенції, яка вимагає, зокрема, щоб право на життя було «захищене законом». Хоча недотримання цього зобов`язання може мати наслідки для права.

Так відповідно до процесуального зобов`язання за ст. 2 Конвенції, яке залишається чинним у тому числі й в контексті збройного конфлікту, що за обставин, коли смерть, яка підлягає розслідуванню, сталася в умовах повсюдного насильства, збройного конфлікту чи заворушень, на шляху слідчих можуть виникнути перешкоди і, певні обмежувальні умови можуть спонукати до використання менш ефективних слідчих заходів або спричинити затримки в розслідуванні. Втім, зобов`язання за ст. 2 із забезпечення захисту життя означає, що навіть у складних, з точки зору безпеки, умовах, мають бути вжиті всі необхідні заходи для проведення ефективного, незалежного розслідування стверджуваних порушень права на життя (рішення ЄСПЛ від 7 липня 2011 року «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» № 55721/07).

У подібних правовідносинах, а саме: у рішенні від 8 січня 2004 року у справі № 23656/94 «Ayder and Others проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70 рішення). При цьому відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

Отже, суд зазначає, що посилання представника КМУ на те, що слідство за фактом отримання ушкоджень здоров`я позивачки триває, лише підтверджують той факт, що мають місце ознаки порушення процесуального зобов`язання держави за ст. 2 Конвенції з проведення адекватного та ефективного розслідування обставин цієї події.

При цьому суд вказує, що тривання досудового розслідування не позбавляє позивачку права звертатися до суду із цивільним позовом в порядку цивільного судочинства про відшкодування немайнової шкоди, спричиненої ушкодженням її здоров`я через артилерійський обстріл в зоні проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, згідно із п. 1 та 2 ч. 2 якої моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Основні права і свободи не тільки визнаються державою, а й захищаються нею як необхідна умова її існування. В Україні основні (природні) права закріплені в Конституції України. Особисті права - невід`ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, ступінь охорони і забезпеченості і держава зобов`язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їх порушення або втручання в їх реалізацію.

Виконання державою обов`язку забезпечення і захисту прав людини, тобто, позитивних зобов`язань, вимагає натомість активного втручання держави в реалізацію прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних прав) і в такому випадку порушення прав людини відбуватиметься через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їх реалізацію.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно із ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

На підставі п. 1 та 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, та в інших випадках встановлених законом.

Іншим випадком, встановленим законом, у такому разі може бути терористичний акт, а відшкодування завданої ним шкоди передбачено Законом України «Про боротьбу з тероризмом».

Суд зазначає, що за ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Отже обов`язок відшкодувати завдану ОСОБА_1 шкоду покладається на державу незалежно від її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи, оскільки встановлення осіб, які вчинили теракт, та наявність щодо них обвинувального вироку суду не є необхідною умовою відшкодування такої шкоди державою за ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Судом також встановлено, що за період з 14 квітня 2014 року та на момент прийняття рішення судом Держава Україна в особі законодавчого або виконавчого органів влади не прийняли жодного нормативного акту щодо процедури та порядку відшкодування шкоди, завданої позивачці, що передбачає ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», яка унормовує право осіб, які отримали тяжкі поранення від терористичного акту, на компенсацію за шкоду, завдану їх здоров`ю, та компенсацію моральної шкоди.

Суд зауважує, що такий стан речей створює правову невизначеність у спірних правовідносинах.

Проте відповідно до позиції ЄСПЛ принцип юридичної визначеності є одним з основних складових верховенства права (п. 61 рішення від 28 жовтня 1999 року ЄСПЛ по справі «Брумареску проти Румунії» № 28342/95).

Так юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

Відповідно до практики ЄСПЛ принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (п. 184 рішення ЄСПЛ від 22 червня 2004 року по справі «Броньовський проти Польщі» № 31443/96).

Таким суд дійшов висновку, що наразі відсутній відповідний закон на виконання положень ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», що, однак, не може бути перешкодою у захисті прав позивача.

Тому у даному випадку суд використовує усталену практику ЄСПЛ з приводу «низької якості» норм закону, зокрема, наведену в справі «Щокін проти України» в рішенні ЄСПЛ від 14 січня 2011 року № 23759/03, 37943/06, де наголошено, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачають можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимоги «якості закону», передбачені Конвенцією, та не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

При цьому в рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року по справі «Рисовський проти України» № 29979/04, ЄСПЛ вказав, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному правопорядку.

З наведеного вбачається, що відсутність порядку, про який йде мова у ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не виключає і не анулює наявне у позивачки, як потерпілої особи від терористичного акту, права на відшкодування в судовому порядку завданої моральної шкоди, яке гарантоване ст. 3, 22, 55 Конституції України та ст. 1, 2, 6, 13 Конвенції, яке втілене в норми ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 23 ЦК України.

Суд на підставі наведеного зазначає, що посилання у ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» на відшкодування шкоди у порядку, встановленому законом, свідчить про те, що орган законодавчої влади зобов`язаний був прийняти відповідний закон, у якому мав конкретизувати зобов`язання держави відшкодувати шкоду, про яке уже проголошено у такій нормі, зокрема, порядок та строки відшкодування, його розмір, органи, уповноважені здійснювати його.

Разом з тим, якщо держава ухиляється впродовж 6 років від запровадження дієвого законодавчого механізму за відшкодування моральної шкоди особам, які отримали ушкодження здоров`я в результаті терористичного акту на території держави в умовах збройного конфлікту, в тому числі і на територіях, підконтрольних Україні, то така обставина не має унеможливлювати захист права позивачки на отримання відшкодування спричиненої немайнової шкоди за наслідками справедливого розгляду її справи судом, що гарантовано Конституцією України.

При цьому Держава Україна в особі органу законодавчої влади, яким є Верховна Рада України протягом тривалого часу не прийняла відповідний закон, не урегулювала у достатній мірі вказані суспільні відносини, хоча не відмовилася чи не обмежила свою відповідальність перед громадянами за шкоду, спричинену терористичним актом.

Отже, дії Держави Україна, з огляду на низку рішень ЄСПЛ з приводу дефектів якості закону, щодо не впровадження в порядку позитивного зобов`язання держави законодавчих механізмів реалізації ефективного захисту порушених прав громадян, не узгоджуються із задекларованими у ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» принципами боротьби з тероризмом у вигляді законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року по справі 265/6582/16-ц.

Суд при цьому зауважує, що не можна поставити реалізацію існуючого у позивачки права на справедливу сатисфакцію в залежність від вирішення Державою України системної правової проблеми з ухвалення відповідного закону на базі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Натомість функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ у справі «Озтюрк проти Туреччини» № 22479/93, п. 55).

Таким чином, відсутність належного законодавчого врегулювання, недотримання державою своїх позитивних зобов`язань, покладає на судову гілку влади вирішення спірних питань, виходячи з принципу верховенства права, вимог Конституції України, прецедентної практики ЄСПЛ та рішень Конституційного Суду України.

Отже, на підставі практики ЄСПЛ та відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у позивачки виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за ушкодження її здоровя внаслідок обстрілів 30 січня 2015 року м. Дебальцеве в зоні проведення антитерористичної операції.

Відсутність дотримання державою позитивних зобов`язань за Конвенцією внаслідок спричинення шкоди мирному населенню внаслідок проведення антитерористичної операції було констатовано у численних рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постановах від 1 квітня 2020 року по справах № 229/2827/17, 242/1642/17, від 25 березня 2020 року по справах № 757/45419/16, 310/1739/17, 225/3979/17-ц, 229/3693/16, 757/50562/16-ц, 757/61954/16-ц, від 18 березня 2020 року по справах № 757/54411/16-ц, 243/11658/15-ц, від 12 березня 2020 року по справах № 236/2706/16-ц, 229/3692/16-ц, від 4 березня 2020 року по справі № 237/557/18-ц.

Обов`язком суду є формування практики, заповнення прогалин у законодавстві з дотриманням принципу верховенства права та пріоритетності захисту прав людини. Тому порушення права позивачки, встановленого ст. 2 Конвенції, підлягає захисту шляхом виплати компенсації державою.

Визначаючи розмір компенсації за моральні страждання позивачки, суд враховує фактичні обставини справи, принцип розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ.

В цьому сенсі врахував відсутність відшкодування державою позивачці завданої шкоди в результаті теракту впродовж тривалого часу, неможливість відновлення здоров`я позивачки до стану, який був до 30 січня 2015 року, відсутність спеціального порядку відшкодування такої шкоди, нездатність держави захистити здоров`я ОСОБА_1. за ст. 2 Конвенції у розумінні практики ЄСПЛ, відсутність результатів розслідування випадку заподіяння шкоди позивачці, тяжкість завданої шкоди здоров`ю ОСОБА_1 внаслідок обстрілу 30 січня 2015 року м. Дебальцеве.

Суд зазначає, що ушкодження здоров`я позивачки сталась на території, підконтрольній Україні, однак держава не забезпечила в умовах збройного конфлікту через проведення антитерористичної операції безпеку і захист ОСОБА_1 , як вищу соціальну цінність за ст. 3 Конституції України, а правоохоронні органи не забезпечили належного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб, бо кримінальне провадження триває вже шостий рік.

Моральна шкода позивачки мотивована, поміж ігншого, вкрай тяжкими і незворотними моральними стражданнями та хвилюваннями від отриманих нею численних ушкоджень здоров`я через потрапляння під обстріли снарядів, тому перенесена травмуюча подія призвела до негативного відбиття на стані її здоров`я, психічно-емоційному стані, що змушує її й наразі звертатись до лікарів для продовження свого лікування.

Наявність психологічної травми у позивачки констатована висновком психологічного експертного дослідження, яким доведений причинний зв`язок між обставинами, які призвели до її травмування 30 січня 2015 року та шкідливими наслідками, що настали, для ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір. Залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості завданої шкоди.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року по справі 265/6582/16-ц.

Таким чином суд, керуючись положеннями ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та усталеною судової практикою ЄСПЛ, дійшов висновку, що Держава Україна не дотрималась положень ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не забезпечивши право на безпеку здоров`я позивачки, не забезпечила гарантовані Женевськими Конвенціями 1949 року права позивачки на захист від наслідків війни, а також не забезпечила ефективного розслідування події травмування ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження.

Також суд врахував характер, обсяг та глибину заподіяних позивачці тяжких і незворотних моральних страждань та їх негативних наслідків для її здоров`я, що погіршуються умовами її вимушеного переміщення з території проведення антитерористичної операції і створює додаткові страждання.

При цьому суд взяв до уваги психологічне експертне дослідження, яким констатовано негативний вплив на життя ОСОБА_1 через її потрапляння 30 січня 2015 року під дію вогнепальних снарядів та отримання численних ушкоджень здоров`я, внаслідок чого була їй була спричинена моральна шкода, яка у попередньому орієнтовному розмір відповідає грошового еквіваленту в сумі 1000000 грн.

Суд зауважує, що чинне законодавство України не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та враховує, що при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно зважати, що така шкода не може бути відшкодована у повному обсязі, оскільки немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд також зважає на те, що комісією експертів 5 лютого 2020 року за висновком № 63/19 було визначено розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених позивачу за втрачене здоров`я в розмірі 1 000 000 грн., а за втрату зруйнованого будинку - в розмірі 300 000 грн., тобто існує пропорція 3 до 10.

В свою чергу у низці постанов, зокрема, від 19 лютого 2020 року по справі № 423/2245/16-ц та від 26 лютого 2020 року по справі № 423/450/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру відшкодування за зруйнований будинок фізичних осіб внаслідок обстрілу в зоні проведення антитерористичної операції зі схожих з ситуацією ОСОБА_1 обставин, в розмірі 100 000 грн.

Отже застосована Верховний Судом компенсація становить пропорцію по відношенню до визначеного 5 лютого 2020 року комісією експертів розміру моральної шкоди за пошкоджене житло позивачки, як 1 до 3.

Також судом була врахована практика ЄСПЛ щодо розміру компенсації нематеріальної шкоди, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 8 січня 2004 року по справі № 23656/94 «Ayder and Others проти Туреччини», в рамках якої ЄСПЛ присудив кожному заявникові по 14500 євро, як компенсацію за нематеріальну шкоду.

Враховуючи наведені судом посилання та обґрунтування, а також зважаючи, що держава не дотримала своїх саме позитивних зобов`язань в контексті ст. 2 Конвенції, а не негативних, то виходячи з обставин справи, керуючись принципом розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 . Державною України підлягає відшкодування моральна шкода, завдана позивачці внаслідок ушкодження її здоров`я, в розмірі саме 400 000 грн., внаслідок чого вимоги останньої підлягають частковому задоволенню.

Суд зауважує, що зазначений судом розмір відшкодування укладається в межі проголошених Женевськими Конвенціями принципів поваги до потерпілої ОСОБА_1 , пом`якшує спричинені негативні наслідки у вигляді відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі, що є справедливою сатисфакцією в розумінні практики ЄСПЛ, будучи необхідною допомогою позивачки у її життєвій ситуації, в яку вона потрапила.

Щодо аргументів представника КМУ про те, що до повноважень КМУ не належить відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, і КМУ не є належним представником Держави України у цій справі, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» Кабінет Міністрів України здійснює організацію боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Таким чином КМУ має повноваження не тільки з організації боротьби з тероризмом в Україні, але й із забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами. Враховуючи особливості процесуального представництва Держави України як сторони справи та характер спірних правовідносин, пов`язаних із застосуванням, зокрема, Закону України «Про боротьбу із тероризмом», суд вважає, що саме КМУ повинен відповідати від імені держави Україна у даній справі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року по справі 265/6582/16-ц.

При цьому співвідповідачем у суді від імені Держави, поряд із органом, який представляє державу в конкретних спірних відносинах (Кабінет Міністрів України), повинна виступати по даній справі також Державна казначейська служба України, як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, оскільки задоволення позовних вимог провадиться шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку коштів державного бюджету (п. 1, 3 «Положення про Державну казначейську службу України», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215).

Суд при цьому зазначає, що обраний позивачкою спосіб захисту її прав у вигляді цього позову до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди є ефективним та відновить її порушені права.

За ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином за ст. 141 ЦПК України в разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року по справі № 161/4985/17 та від 20 листопада 2019 року по справі № 210/3177/17.

Враховуючи викладене, а також вимоги Закону України «Про судовий збір» на момент подання позову ОСОБА_1 , та зважаючи на часткове задоволення заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що по даній справі належить стягнути за ст. 141 ЦПК України з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір в розмірі 4000 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров`я, у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 30 червня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , мешкає в АДРЕСА_5 .

Представник позивача: Галемський Сергій Миколайович, адвокат, знаходиться в м. Маріуполі по пр. Миру 39.

Відповідач: Кабінет Міністрів України, ЄДРПОУ: 00019442, знаходиться в м. Києві по вул. Грушевського 12/2.

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ: 37567646, знаходиться в м. Києві по вул. Бастіонній 6.

Суддя»

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: Курбанова Н.М.