Постанова

від 25.09.2024 по справі 265/2189/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/159/24 Справа № 265/2189/20 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

25 вересня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України

на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2020 року представник позивача звернувся із вказаним позовом в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 30 січня 2015 року внаслідок скоєння терористичного акту невідомими особами із складу незаконних збройних формувань шляхом мінометного обстрілу м. Дебальцеве Донецької області ОСОБА_1 одержала мінно-вибухову травму у вигляді численних осколкових поранень, які утворились в результаті влучення снаряду в жилий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Так рішенням міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27 червня 2019 року установлено факт одержання поранення (ушкодження здоров`я) позивачкою від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення антитерористичної операції. Внаслідок отриманих поранень позивачці встановлена безстроково друга група інвалідності. За фактом ушкодження здоров`я позивачки та обстрілів м. Дебальцеве Донецької області СВ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях 2 управління розпочато розслідування щодо вказаного злочину з правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт). Позивачка є потерпілою у такому кримінальному провадженні № 12014050150001671. На даний час досудове слідство триває, про підозру нікому не повідомлялось. Відповідно до ст. 2 Європейської конвенції з прав людини право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше, ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Женевські конвенції 1949 року закріпили основний принцип сучасного міжнародного гуманітарного права: війни ведуться проти збройних сил супротивника; військові дії проти цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених тощо забороняються. Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті, та комбатанти зобов`язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об`єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження терористичної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 2 грудня 2015 року затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого віднесено м. Дебальцеве Донецької області, де позивачка отримала тілесні ушкодження. За ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи. За п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК завдана моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, у випадках, встановлених законом, яким є Закон України «Про боротьбу з тероризмом». Натомість на момент звернення до суду держава не прийняла відповідний закон, як це передбачено ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб, а також компенсація моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів. Однак відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті прав позивача. Так правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб. Отже позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити спричинену їй моральну шкоду, яка полягала у вкрай тяжких і незворотних моральних та фізичних стражданнях та хвилюваннях, спричинених отриманням позивачем тілесних ушкоджень, незабезпеченням відповідачем права на життя і здоров`я, гарантовані ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З урахуванням характеру, обсягу тілесних ушкоджень та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, позивач оцінює розмір спричиненої моральної шкоди в 1 000 000 грн. з огляду на те, що отриманні тілесні ушкодження призвели до кардинальної негативної зміни життя, значно погіршилось здоров`я, соціальне функціонування, можливості в забезпеченні побуту, піклування про родину та, як наслідок, зменшився матеріальний добробут. Моральні страждання є дуже тяжкими, вплив фізичних ушкоджень є найбільш травмуючою подією в житті позивача, істотно посилює той факт, що позивач ніколи більше не зможе повністю відновити своє здоров`я. Таким чином позивачка просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров`я у зазначеному розмірі (том 1 а.с.109а-112).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я - задоволенні частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров`я у розмірі 400 000,00 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат. (том 1 88 зворот-95).

Не погодившись з рішення суду, Кабінет Міністрів України подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (том 2 а.с. 76-84).

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення змінити, збільшивши суму, що підлягає стягненню з 400 000,00 грн. до 1 000 000,00 грн. (том 2 а.с. 69-71).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 липня 2020 року визнано підготовку до апеляційного розгляду цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року закінченою. Призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду на 05 серпня 2020 року на 11 год 00 хв.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 07 серпня 2020 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року - залишено без руху.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справи № 237/2571/17.

Постановою Верховного суду від 21 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Донецького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду у судовому засідання Донецького апеляційного суду на 25 серпня 2021 року на 14 год 00 хв.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року апеляційну скаргу держави Україна в особі Кабінету Міністрів України призначено до розгляду у судовому засідання Донецького апеляційного суду на 25 серпня 2021 року на 14 год 00 хв.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у цивільній справі №635/6172/17.

24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14 березня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18 квітня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17 травня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12 серпня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану", відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", змінено територіальну підсудність судових справ Донецького апеляційного суду. Визначено, що справи цього суду підсудні Дніпровському апеляційному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію судів Дніпровського апеляційного суду: суддя-доповідач - Ткаченко І.Ю., судді: Деркач Н.М., Пищида М.М.

Великою Палатою Верховного Суду 12 травня 2022 року справу № 635/6172/17 розглянуто з ухваленням постанови.

Відповідно до ч.1 ст.254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2023 року прийнято до провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я. Поновлено провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року та направлено зазначену справу до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська для вирішення питання щодо відновлення судового провадження (том 1 а.с.41-43).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада року відновлено судове провадження по цивільній справі № 265/2189/20, яка розглядалась Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в частині:

1) поданих представником позивача копії документів:

- копію позовної заяви ОСОБА_1 до держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом;

- копію заяви від 09.10.2015 р. на ім`я заст.глави адміністрації м.Дебальцево на 1 арк.;

- копію акту дослідження житлового фонду №1332 від 10.11.2015 р. з долученими до нього копіями фотографій на 3 арк.;

- копію висновку експертів за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 05.02.2020 р. №63/19 на 18 арк.;

- копію повідомлення від 01.07.2019 р. №2471/02/05-1-19 на 1 арк.;

- копію рішення міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27.06.2019 р. №7/ІІІ/5 на 1 арк.;

- копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №065605 на 2 арк.;

- копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.1988 р. №2603 на 2 арк.;

- копію договору дарування від 30.11.1988 р. №449 на 3 арк.;

- копію домової книги на 11 арк.; копію технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду на 6 арк.;

- копію рішення Виконавчого комітету Дебальцевської міської ради депутатів трудящих ся від 05.02.1954 р. №200 на 1 арк.;

- копію рішення Дебальцевської міської ради від 25.02.1998 р. №25/9 про виділ та передачу громадянину земельної ділянки в приватну власність на 1 арк.;

- копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4218 на 2 арк.;

- копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого кардіологічного відділення №2245 на 2 арк.;

- копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №951/254 на 2 арк.;

- копію виписного епікризу з історії хвороби №845 на 2 арк.;

- копію висновку експерта №170 на 10 арк.;

- копію витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування №12014050150001671 на 3 арк.;

- копію пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілої у кримінальному провадженні №12014050150001671 громадянки України ОСОБА_1 на 2 арк.;

- копію паспорту ОСОБА_1 на 3 арк.; копію картки платника податків ОСОБА_1 на 1 арк.;

- копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на 1 арк.

2) процесуальних судових документів з Єдиного державного реєстру судових рішень:

- ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 27.03.2020 року про відкриття провадження;

- ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 16.04.2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду;

- ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 26.05.2020 року про залишення клопотання ОСОБА_2 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції - без розгляду;

- ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 02.06.2020 року щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції;

- вступної та резолютивної частин рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 24.06.2020 року,

- рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 24.06.2020 року, згідно з текстом якого:.....… (том 1 а.с.83-95).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2024 року цивільну справу № 265/2189/20 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я - повернуто до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська для належного оформлення (том 1 а.с.107-108).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2024 року цивільну справу № 265/2189/20 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я - повернуто до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська для вирішення питання про належне відновлення судового провадження в частині апеляційного провадження у двомісячний термін (том 1 а.с.253-254).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 квітня 2024 року відновлено апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року у справі № 265/2189/23 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в частині наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень процесуальних документів по вказаній справі (том 2 а.с.32-48).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року цивільну справу № 265/2189/20 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я - повернуто до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська для вирішення питання про належне відновлення судового провадження в частині апеляційного провадження, а саме: апеляційних скарг ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України, відзивів на апеляційні скарги, поданих клопотань та наданих додаткових доказів, якщо такі були наявні (том 2 а.с.55-56).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 червня 2024 року відновлено апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року у справі № 265/2189/23 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в частині поданих представником позивача копії документів:

- копію апеляційної скарги на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року адвоката Гамлевського С.М. на 2 арк.,

- копію клопотання про витребування доказів на 1 арк.

Встановлені переглядом КП «Д-3» Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя копії документів:

- копію апеляційної скарги на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року адвоката Гамлевського С.М. на 2 арк.,

- копію ордеру адвоката Гамлевського С.М. на 1 арк.,

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Гамлевського С.М. на 1 арк.,

- договір про надання правової (юридичної) допомоги адвокатом Гамлевським С.М від 15.01.2020 р. на 2 арк.,

- копію апеляційної скарги на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року №265/2189/20 особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України ОСОБА_3 на 9 арк.,

- копію листа Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області до Донецького апеляційного суду від 04.08.2020 р. на 1 арк.,

- копію листа Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області до Верховного Суду від 01.02.2021 р. на 1 арк.,

- копію листа Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області до Верховного Суду від 23.06.2021 р. на 1 арк. (том 2 а.с.89-90).

25 червня 2024 року на адресу апеляційної інстанції надійшли матеріали відновленого судового провадження та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Антитерористична операція триває з 7 квітня 2014 року на підставі Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, а також відповідно до наказу Першого заступника Голови Служби безпеки України, керівника Антитерористичного центру при СБУ від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення».

Згідно із розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 2 грудня 2015 року затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», до якого включено місто Дебальцеве Донецької області (пп. 5 п. 2 Переліку).

Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно до виписного епікризу КЗ «Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова» № 845 вбачається, що ОСОБА_1 , 1958 р. н., перебувала на стаціонарному лікуванні у відділені церебральної хірургії з 2 лютого 2015 року по 24 лютого 2015 року через отримання нею сочетанної відкритої міно вибухової черепно-мозкової травми з контузією лівого ока, оскільки біля 6-30 год. 30 січня 2015 року, перебуваючи у власному будинку в м. Дебальцеве Донецької області, зона АТО, потрапила під мінометний обстріл та отримала мінометно-вибухову травму при потраплянні снаряду у її будинок під час бойових дій.

Згідно із випискою з медичної карти стаціонарного хворого КЗ «Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова» № 4218 вбачається, що ОСОБА_1 , 1958 р. н., перебувала на стаціонарному лікуванні з 12 березня 2015 року по 23 березня 2015 року в ЛОР відділенні, а до цього з 25 лютого 2015 року по 11 березня 2015 року перебувала на стаціонарному лікуванні в офтальмологічному відділені, через отримання нею сочетанної відкритої міно вибухової черепно-мозкової травми з контузією лівого ока, оскільки біля 6-30 год. 30 січня 2015 року, перебуваючи у власному будинку в м. Дебальцеве Донецької області, зона АТО, потрапила під мінометний обстріл та отримала мінометно-вибухову травму при потраплянні снаряду у її будинок під час бойових дій.

За довідкою до акту огляду медико-соціальною експертної комісії (серія 12 ААБ № 065605) від 3 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала 2-у групу інвалідності безстроково з 1 серпня 2019 року через поранення (ушкодження) здоров`я від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення АТО, внаслідок чого позивачці рекомендовано проходити нагляд та лікування у невролога, невропатолога, сімейного лікаря та проводити санаторно-курортне лікування.

На підставі рішення міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 27 червня 2019 року вбачається, що за заявою ОСОБА_1 було встановлено факт одержання поранення позивачкою (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення АТО

За інформацією СВ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 20 травня 2019 року вбачається, що у кримінальному провадженні № 12014050150001671 від 24 липня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених ст. 258 ч. 1, 2, 3 КК, за фактом обстрілів м. Дебальцеве, була проведена судово-медична експертиза № 170 від 22 квітня 2019 року відносно ОСОБА_1 , за наслідком якої встановлено, що тілесні ушкодження, виявлені у неї при огляді та зверненні по медичну допомогу: поєднана мінно-вибухова травма: відкрита черепно-мозкова травма, перелам лобної кістки, епідуральний згусток в лівій тім`яній області голови, забій головного мозку ІІ ступеню, осколкові поранення тім`яної області голови ліворуч, лобної області по центру, скроневої області ліворуч, спинки носу ліворуч, крила носу ліворуч, області лівої лопатки, в бічній поверхні грудної клітини в проекції 7 ребра по середньо-пахвовій лінії ліворуч, на задньо-зовнішній поверхні лівого плеча на всьому протязі, на тильній поверхні лівої кісті у основи 2-го пальця, на 4-му та 5-му пальцях з боку тильної поверхні правого стегна у нижній третині, внутрішньої поверхні правого стегна у нижній третині, внутрішньої поверхні правої гомілки у верхній третині, передньої поверхні лівого колінного суглобу, зовнішньої поверхні лівої гомілки у верхній третині, що супроводжувалось посттравматичним перфоративним двостороннім отитом та ускладнилось двостороннім хронічним кохлеоневритом, контузії лівого ока, що супроводжувалось синцем повік лівого ока з розривом судинної оболонки лівого ока, - утворилися від дії осколків вогнепальних снарядів в результаті їх вибуху та елементів вибуху, та відносять до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення.

З витягу з ЄРДР від 13 березня 2020 року вбачається, що в рамках кримінального провадження № 12014050150001671 від 24 липня 2014 року за ознаками злочину, передбаченого ст. 258 ч. 1, 2, 3 КК (заява № 154) за фактом обстрілів м. Дебальцеве, проводиться розслідування за фактом мінометного обстрілу 30 січня 2015 року м. Дебальцеве Донецької області, в результаті якого потерпіла ОСОБА_1 отримала мінометно-вибухову травму при влученні снаряду в її буд. АДРЕСА_1 , який також було зруйновано.

Крім цього за інформацією СВ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 3 березня 2020 року вбачається, що у кримінальному провадженні № 12014050150001671 від 24 липня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених ст. 258 ч. 1, 2, 3 КК, за фактом обстрілів м. Дебальцеве, ОСОБА_1 визнана потерпілою, за участі якої проведено необхідні слідчі дії, однак на теперішній час досудове розслідування триває та підозра нікому не була пред`явлена.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на їх доведеність та обґрунтованість, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного засування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Так, завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього кодексу у редакції, чинній до 3 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (пункт 53)).

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).

Частина перша статті 19 Закону № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного).

З огляду на зміст вказаних приписів Закону № 638-IV реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).

Отже, передбачене у статті 19 Закону № 638-IV право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачеві внаслідок загибелі матері під час терористичного акту у період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону № 638-IV до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю матері позивача у період проведення АТО (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункти 36, 69), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (пункти 7.5, 7.11)).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).

Під час проведення військових операцій необхідно постійно дбати про безпеку цивільного населення, цивільних осіб та цивільних об`єктів. Слід ужити усіх практично можливих заходів, щоб уникнути випадкової загибелі цивільного населення, поранення цивільних осіб та пошкоджень цивільних об`єктів або принаймні звести такі випадки до мінімуму (норма 15 дослідження Міжнародного Комітету Червоного Хреста «Звичаєве міжнародне гуманітарне право», яке є збіркою практики держав у сфері міжнародного гуманітарного права з метою виявлення норм, що набули характеру звичаєвих і вперше опубліковане видавництвом Кембриджського університету у 2005 році).

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком не порушувати такі права та свободи держава має позитивні обов`язки гарантувати їх ефективне використання кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення будь-якого з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави, але лише тоді, якщо є підстави стверджувати, що вона мала юрисдикцію, зокрема на відповідній частині її території.

За статтею 2 Конвенції обов`язки держави полягають у такому:

Негативний обов`язок - у тому, що державні органи та службові особи держави не можуть позбавляти людину життя за винятком ситуацій, коли таке позбавлення є абсолютно необхідним (випадки, за яких держава може застосувати летальну силу, перелічені у частині другій статті 2 Конвенції). Протиправне заподіяння державою в особі її органів влади та службових осіб смерті людині є порушенням зазначеного обов`язку.

Позитивний обов`язок має два різновиди:

Матеріальний, згідно з яким держава повинна встановити законодавчі положення, які би захищали життя людини, передбачити юридичну відповідальність за протиправне позбавлення людини життя, а також має вживати обґрунтовані заходи для запобігання неправомірному позбавленню життя, коли відомо чи має бути відомо про реальний і безпосередній ризик для життя конкретної людини або групи людей, зумовлений злочинними діями третіх осіб.

Відповідальність за порушення останнього з наведених позитивних матеріальних обов`язків за статтею 2 Конвенції може настати, якщо держава (а) володіла інформацією про те, що за певних обставин життя конкретної людини чи групи людей могло бути поставлене під загрозу (необхідно довести, що влада знала або мала знати про цю загрозу), (б) могла вжити заходи, які би усунули ризик для життя, але не вжила їх. ЄСПЛ тлумачить зазначений конвенційний обов`язок так, щоби не покладати на державні органи непосильний або надмірний тягар. Тому з погляду Конвенції не кожна передбачувана загроза для життя зобов`язує державні органи вживати конкретні заходи, спрямовані на запобігання її втіленню (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), заява № 87/1997/871/1083, § 115, 116 і від 24 жовтня 2002 року у справі «Мастроматео проти Італії» (Mastromatteo v. Italy), заява № 37703/97, § 68).

Процесуальний, згідно з яким держава має забезпечити об`єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом. Для того, щоби бути ефективним, розслідування має дозволити встановити та покарати осіб, відповідальних за порушення права на життя. Наявність або відсутність результату розслідування не є вирішальною для оцінки належності виконання такого обов`язку. Обов`язковим для держави є вжиття заходів, спрямованих на встановлення та покарання винних (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 1998 року у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), заява № 22729/93, § 86-87 і від 8 листопада 2005 року у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, § 176).

Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції). Аналогічно не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей унаслідок вибухів, обстрілів тощо, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.

Згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов`язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов`язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.

Відсутність у законодавстві України приписів щодо відшкодування моральної шкоди, завданої особі у зв`язку із загибеллю її близького родича внаслідок терористичного акту, не перешкоджає такій особі доводити у суді, що стосовно права на життя її близького родича у відповідній ситуації певний конвенційний обов`язок - негативний або позитивний (матеріальний, процесуальний) - держава не виконала чи виконала неналежно, та вимагати від неї відшкодування (компенсації) за це на підставі статті 2 Конвенції. Причому право на відшкодування за порушення державою позитивних обов`язків особа матиме впродовж усього часу їхнього невиконання чи неналежного виконання (відсутності компенсаційних механізмів, неналежного розслідування тощо).

Залежно від обставин порушення права на життя та зумовлених ним наслідків для потерпілого відповідна компенсація (відшкодування) з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися. Так, у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за неправомірне втручання у право на життя та провести об`єктивне й ефективне розслідування незалежним органом факту такого втручання, це відшкодування буде суттєво меншим, ніж як за порушення державою негативного обов`язку не втручатися у вказане право людини, яка перебувала під державним контролем.

Присудження особі компенсації (відшкодування) за порушення державою позитивного обов`язку є стягненням відшкодування моральної шкоди, тоді як порушення державою негативного конвенційного обов`язку залежно від виду права, про яке йде мова, може передбачати відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди (наприклад, за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи).

У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).

У визначених у частині другій статті 1167 ЦК України випадках не потрібно встановлювати вину держави як елемент суб`єктивної сторони складу цивільного правопорушення. Проте це не позбавляє позивача обов`язку обґрунтувати, а суд - обов`язку встановити інші елементи такого правопорушення (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача).

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочата антитерористична операція.

Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Згідно із розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 2 грудня 2015 року затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», до якого включено місто Дебальцеве Донецької області (пп. 5 п. 2 Переліку).

Встановлено, що ОСОБА_1 одержала поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 30 січня 2015 року на території проведення АТО біля свого буд. АДРЕСА_2 внаслідок мінометного обстрілу.

При цьому за фактом обстрілів 30 січня 2015 року м. Дебальцеве Донецької області та отримання позивачкою мінометно-вибухової травми до теперішнього часу триває досудове розслідування за ознаками ст. 258 ч. 3 КК України (терористичний акт).

На підставі висновку комісійної психологічної експертизи від 5 лютого 2020 року № 63/19 Бюро психологічних досліджень вбачається, що подія 30 січня 2015 року призвела до кардинальної негативної зміни життя ОСОБА_1 , оскільки значно погіршилось її здоров`я, соціальне функціонування, можливості в забезпеченні побуту, піклування про родину та, як наслідок, зменшився матеріальний добробут, виникнення статусу «переселенця» викликає внутрішню незгоду, суб`єктивно дорівнюється до приниження честі та гідності. Отже, враховуючи позицію ОСОБА_1 відносно суми відшкодування її моральних і фізичних страждань, обставини справи, практику відшкодування у подібних випадках та особливості конкретного випадку, попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених позивачу, становить один мільйон гривень за втрачене здоров`я. На підставі цього експерти зробили висновки, що у ОСОБА_1 наявні зміни в психоемоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли за обставин отримання ОСОБА_1 травм при потраплянні 30 січня 2015 року у житловий будинок вогнепальних снарядів (снаряда) з руйнуванням будинку; ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою; попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 дорівнює 1000000 гривень за втрачене здоров`я.

Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 не стверджувала, що отриманні нею травми були наслідком порушення Державою Україною негативного обов`язку з гарантування права на життя онуків та здоров`я позивача.

У справі не встановлено, що ушкодження її здоров`я відбулося саме внаслідок дій Держави України.

Отже, ця справа не стосується права на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я позивача саме з боку відповідача.

Якщо позивач вважає, що вона отримала поранення внаслідок діяння Російської Федерації чи незаконних збройних формувань так званої «ДНР», то за це не може бути відповідальною Україна.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни (див. постанову від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19).

Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).

Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку РФ, яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі - Звернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії РФ (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала РФ державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії РФ проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії РФ розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії РФ проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). РФ своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії РФ стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти Росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що РФ має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визнані частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль, зокрема сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (пункт 1 частини першої статті 1 вказаного Закону від 18 січня 2018 року).

Слід зазначити, що згідно із розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 2 грудня 2015 року затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», до якого включено місто Дебальцеве Донецької області (пп. 5 п. 2 Переліку), де отримала ушкодження здоров`я ОСОБА_1 30 січня 20215 року.

Встановлено, що територія, на якій позивача отримала поранення, була на той час підконтрольна Україні.

Однак, позивачка не довела той факт, що відповідачеві було чи мало бути відомо про загрози для її життя, зокрема про факт мінометного обстрілу її будинку в м. Дебальцево Донецької області.

Позивач не обґрунтовувала, що Держава Україна до того моменту, як вона отримала поранення, могла вжити, але не вжила заходи, які б усунули ризик для неї від мінометного обстрілу з боку незаконних збройних формувань.

Також позивач не доводила, що Держава Україна знала про можливість обстрілу незаконними збройними формуваннями м. Дебальцево Донецької області і могла вжити, але не вжила заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для її життя.

Отже, позивач не обґрунтувала порушення Державою Україною позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя її онуків та її здоров`я.

Як загибелі людей у періоди проведення державою АТО, Операції об`єднаних сил, так і загальновідомих фактів про бойові дії, вибухи й обстріли (зокрема з боку незаконних збройних формувань), через які у зазначені періоди загинуло цивільне населення, недостатньо для того, аби покласти на Державу Україну відповідальність за смерть цих людей.

Держава відповідає за власні дії чи бездіяльність щодо гарантування права на життя за статтею 2 Конвенції. Проте порушення відповідних гарантій позивач має обґрунтувати (про обов`язок доказування див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ щодо прийнятності від 05 липня 2016 року у справі «Лісний та інші проти України і Росії» (Lisnyy And Others v. Ukraine And Russia), заява № 5355/15 та 2 інші).

Підтвердженням такого порушення не може слугувати висновок психологічного експертного дослідження, бо суб`єкт правопорушення й об`єктивна сторона останнього встановлюються на підставі фактичних даних, а не їхнього суб`єктивного сприйняття потерпілим.

Також не є підтвердженням порушення Державою Україною її обов`язків за статтею 2 Конвенції цитування у процесуальних документах позивача приписів законодавства України, зокрема чинних для неї міжнародних договорів, і практики їхнього застосування.

Припис пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України зокрема передбачає, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав. Тобто у визначених в цій частині випадках не потрібно встановлювати вину держави як елемент суб`єктивної сторони складу цивільного правопорушення. Проте це не позбавляє позивача обов`язку обґрунтувати, а суд - обов`язку встановити інші елементи такого правопорушення (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача). У цій справі суди не встановили всі елементи складу правопорушення, за вчинення якого вони притягнули Державу Україну до цивільної відповідальності.

Такі правові позиції викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року справа № 635/6172/17.

Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення (невиконання чи неналежне виконання) яких конвенційних обов`язків (негативного чи певного позитивного) позивач вимагає від держави відшкодування моральної шкоди, чи мало місце таке порушення, у яких діях або бездіяльності держави воно виражене і, зрештою, який розмір відшкодування є обґрунтованим відповідно до цього порушення та з огляду на практику ЄСПЛ щодо подібних ситуацій.

Отже, враховуючи, що територія, на якій загинули онуки позивачки, а вона сама отримала поранення, була віднесено до території на яких здійснювалася антитерористична операція, і позивач не довела належними та допустимими доказами, що відповідачеві було, чи мало бути відомо про загрози для життя її окунів та її здоров`я, зокрема про факт артилерійського обстрілу с. Лебединьске Волноваського (Новоазовського) району Донецької області, відповідач міг вжити, але не вжив заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя онуків позивача та її здоров`я, тому у задоволенні позовних вимог позивача повинно бути відмовлено.

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України слід задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 червня 2020 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: