Рішення

від 22.11.2023 по справі 369/14466/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14466/21

Провадження № 2/369/934/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Цукаревій К.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Кучака Ю.Ф. ,

представників третіх осіб Лозовського В.М.,

Стовбуна О.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/14466/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Доступні фінанси»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ТОВ «Битоптторг», Акціонерне товариство «Сенс-Банк», про визнання порушеним права власності на земельну ділянку, скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання таким, що втратив чинність, іпотечного договору, визнання недійсним договору передачі прав за іпотечним договором, скасування запису у реєстрі іпотек про наявність обтяжень земельної ділянки, визнання дії кредитного договору припиненим,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Доступні фінанси» про визнання порушеним права власності на земельну ділянку, скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання таким, що втратив чинність, іпотечного договору, визнання недійсним договору передачі прав за іпотечним договором, скасування запису у реєстрі іпотек про наявність обтяжень земельної ділянки, визнання дії кредитного договору припиненим.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що є співвласником земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222485901:01:021:0012, розташованої у АДРЕСА_1 .

08 жовтня 2021 року позивачу стало відомо, що ТОВ «Доступні фінанси» безпідставно та незаконно продало 06 жовтня 2021 року за 2 700 000,00 грн на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі, третій особі ТОВ «Бітопторг».

Позивач наголошує на тому, що відповідач протизаконно зазначив себе в договорі купівлі-продажу в якості іпотекодержателя, оскільки позивач виконував свої обов`язки безпосередньо перед ВАТ «Кредитпромбанк», яке було первісним кредитором. Також позивач зауважує, що кредитор пропустив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки рішення суду про дострокове стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набрало законної сили 11 січня 2011 року, але кредитор своєчасно не звернувся до органів державної виконавчої служби з відповідним виконавчим листом.

До того ж, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у справі № 752/19698/14-ц відмовлено у позові ПАТ «Дельта Банк» про стягнення відсотків за користування кредитом та заборгованості у розмірі 4 893 644,43 грн внаслідок пропуску строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 752/19698/14-ц у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості відмовлено.

Позивач наполягає на тому, що у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року Верховний Суд вказав, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що пропущена позовна давність і до додаткової вимоги.

Враховуючи наведене, позивач вважає припиненими відносини між ним та кредитором за кредитним договором № 49.53/21-Z/08/02 від 01 квітня 2008 року та наголошує на тому, що подальше звернення до нього АТ «Альфа-Банк» як правонаступника кредитора ПАТ «Дельта-Банк» щодо стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором також вважає безпідставними.

Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06 жовтня 2021 року, який укладений на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є незаконним та фактом злочину.

З огляду на вищенаведене позивач просить суд:

1.визнати порушеним право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку прощею 0,2500 га, кадастровий номер 3222485901:01:021:0012, розташованої у АДРЕСА_1 ;

2.скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки, що укладається на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, від 06 жовтня 2021 року, укладений між ТОВ «Доступні фінанси» та ТОВ «Бітопторг»;

3.визнати таким, що втратив чинність, іпотечний договір № 49.53/21-3/08/02 від 01 квітня 2008 року;

4.визнати недійсним договір передачі прав іпотекодержателя за іпотечним договором № 49.53/21-3/08/02 від 01 квітня 2008 року, посвідчений 27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. за реєстровим номером 2489;

5.скасувати запис у реєстрі Іпотек про наявність обтяжень земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222485901:01:021:0012, розташованої у АДРЕСА_1 ;

6.визнати дію кредитного договору № 49.53/21-2/08/02 від 01 квітня 2008 року припиненим у зв`язку з ліквідацією банківської установи (ПАТ «Дельта Банк») та відсутністю її правонаступників.

28 жовтня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області своєю ухвалою задовольнив заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:021:0012, розташовану у АДРЕСА_1 та заборони ТОВ «Битпотторг» вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження чи оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:021:0012, розташованої у АДРЕСА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

У листопаді 2021 року суд отримав відзив ТОВ «Битоптторг» на позовну заяву ОСОБА_1 , в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що пропуск строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, виданого на підставі судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє іпотеку через неможливість стягнення заборгованості у примусовому порядку. Водночас, відповідач оцінює поведінку позивача як недобросовісну, спрямовану на уникнення добровільного виконання зобов`язань за кредитним договором. Відповідач наголошує на тому, що є остаточним кредитором у боргових правовідносинах та належним чином набув право вимоги за спірним іпотечним договором. Крім того, відповідач наголошує на обов`язковості судового рішення, акцентуючи увагу на тому, що навіть за наявності рішення про відмову у задоволенні позову внаслідок пропуску позовної давності зобов`язання не припиняється. Також відповідач вважає, що позивач не зазначив всіх належних відповідачів та обрав неналежний спосіб захисту, в зв`язку з чим у задоволенні позову просить відмовити.

У липні 2022 року до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив, мотивуючи яку позивач продовжує наполягати на припиненні іпотечного зобов`язання в зв`язку з припиненням будь-яких претензій щодо виконання зобов`язань за кредитним договором. Крім того, позивач вважає, що в зв`язку з відмовою кредитору у позові про стягнення заборгованості внаслідок пропуску позовної давності позовна давність до додаткової вимоги теж сплинула.

Ухвалою від 08 лютого 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області задовольнив самовідвід судді Ковальчук Л. М. від розгляду цієї справи. Справа була передана для повторного автоматизованого розподілу справи, за результатами якого була призначена судді-доповідачу Фінагеєвій І. О.

Ухвалою від 26 квітня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, справу призначив до розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

Представники третіх осіб в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 01 квітня 2008 року ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 49.53/21-Z/08/02, за умовами якого позивач отримав кредитні кошти на умовах повернення та сплати відсотків за користування ними у розмірі 285 000,00 дол. США строком до 31 травня 2023 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 49.53/21-Z/08/02 сторони уклали 01 квітня 2008 року іпотечний договір, предметом якого стала земельна ділянка, яка належала на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 667188 від 23 липня 2008 року, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222485901:01:021:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

31 жовтня 2008 року ВАТ «Кредитпромбанк», ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін до іпотечного договору № 49.53/21-Z/08/02 від 01 квітня 2008 року, за умовами якого збільшили відсоткову ставку за користування кредитними коштами до 15% річних.

Заочним рішенням від 30 червня 2010 року у справі № 2-3218/10 Печерський районний суд м. Києва задовольнив частково позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 49.53/21-Z/08/02 від 01 квітня 2008 року. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 794 222,36 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішенням від 11 січня 2011 року апеляційний суд м. Києва змінив заочне рішення Печерського районного суду м. Києва, зменшивши розмір заборгованості до 3 769 934,33 грн.

В листопаді 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 4 893 644,43 грн заборгованості за кредитним договором № 49.53/21-Z/08/02 від 01 квітня 2008 року (справа № 752/19698/14-ц).

У рішенні від 26 жовтня 2017 року у справі № 752/19698/14-ц апеляційний суд м. Києва встановив, що ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за вищевказаним кредитним договором після ВАТ «Кредитпромбанк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 березня 2013 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у цій справі у задоволенні позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд м. Києва рішенням від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 14 березня 2018 року, скасував рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив в зв`язку з пропуском позовної давності.

11 серпня 2021 року АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк» на підставі договору відступлення права вимоги від 09 грудня 2019 року № 2098/К, та ТОВ «Доступні фінанси» уклали договір факторингу, за умовами якого до ТОВ «Доступні фінанси» перейшло право вимоги за договором кредиту № 49.53/21-Z/08/02 від 01 квітня 2008 року.

ТОВ «Доступні фінанси» та ТОВ «Битоптторг» 06 жовтня 2021 року уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, предметом якого стала земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222485901:01:021:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Вивчивши обставини спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виник спір щодо вибуття з власності позивача та набуття третьою особою ТОВ «Битоптторг» права власності на спірну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2021 року, укладеного на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі іпотеки.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не погоджується з укладеним договором купівлі-продажу, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки на переконання позивача був порушений порядок передачі права вимоги від попередніх кредиторів до остаточного кредитора та іпотекодержателя спірної земельної ділянки, а отже останній не набув достатнього обсягу прав для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, тобто майно вибуло з володіння позивача всупереч вимогам чинного законодавства, що вказує на порушення права. За таких обставин позивач вважає, що його право повинно бути поновлене шляхом визнання недійсним договору передачі прав за іпотечним договором № 49.53/21-3/08/02 від 01 квітня 2008 року, який посвідчений 27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. за реєстровим номером 2489, та як наслідок скасування договору купівлі-продажу, укладеного неуповноваженим на думку позивача остаточним іпотекодержателем.

Отже, вказані вимоги позивач розглядає як похідні, тобто вимога про скасування договору купівлі-продажу має стати наслідком задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору передачі прав за іпотечним договором.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, згідно з якою відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 905/635/18, у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.

Водночас не слід ототожнювати дійсність вимоги лише з розміром боргу за договором, відносно якого така вимога відступається, що є помилковим.

Насамперед при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

З тексту договору купівлі-продажу земельної ділянки, що укладається на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі, від 06 жовтня 2021 року суд встановив, що продавець земельної ділянки - відповідач ТОВ «Доступні фінанси» на момент укладення оспорюваного правочину набуло права за договором іпотеки на підставі Договору передачі прав за іпотечним договором № 49.53/21-3/08/02, що посвідчений 27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2489.

Позивач просить суд визнати недійсним договір передачі прав за іпотечним договором № 49.53/21-3/08/02, що посвідчений 27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2489.

Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Договір передачі прав за іпотечним договором є двостороннім правочином, оскільки для його укладення необхідна оферта від продавця права вимоги та акцепт покупця права вимоги.

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них, оскільки заявленою позовною вимогою заінтересована особа має намір в судовому порядку вирішити питання, які стосуються кола прав та обов`язків саме всіх сторін правочину.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2023 року у справі № 457/748/20.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц сформульований висновок про те, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У судовому засідання 22 листопада 2023 року представником третьої особи для огляду у судовому засіданні було надано договір про передачу прав за іпотечним договором № 49.53/21-3/08/02, що посвідчений 27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2489. За змістом договору АТ «Альфа-Банк» передало, а ТОВ «Доступні фінанси» прийняло права вимоги за іпотечним договором № 49.53/21-3/08/02 від 01 квітня 2008 року. Оспорюючи вказаний договір передачі права вимоги, ОСОБА_1 зазначає відповідачем ТОВ «Доступні фінанси», натомість іншу сторону правочину - АТ «Альфа-Банк», в якості відповідача до участі у справі не залучено.

Вирішення позову в частині визнання недійсним договору про передачу прав вимоги за іпотечним договором нерозривно пов`язане з колом прав, свобод, обов`язків та інтересів сторін правочину. Тобто, у разі встановлення обґрунтованості такої позовної вимоги суд приймає рішення, яке прямо вплине на правосуб`єктність саме сторін оспорюваного правочину, а отже такі особи мають обов`язково бути залучені до участі у справі з наділенням статусу відповідача у спірних правовідносинах.

Відповідачем у справі зазначене лише ТОВ «Доступні фінанси», натомість питання про залучення до участі у справі в якості відповідача іншу сторону правочину - АТ «Альфа Банк» позивач не порушує, а суд неуповноважений з власної ініціативи порушувати такого роду процедурні питання.

Оскільки до участі у справі не залучені всі особи, які мають бути відповідачами за цією позовною вимогою, то належить відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги як такої, що пред`явлена до неналежного відповідача.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного на підставі іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, суд керується такими міркуваннями.

Відповідно до вимог частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Таким чином, якщо особа переконана, що укладеним договором купівлі-продажу вирішене питання щодо кола її прав та інтересів, то цивільно-правовий інструментарій передбачає можливість такої особи довести в судовому порядку саме недійсність такого правочину з застосуванням наслідків недійсності правочину. В той же час цивільне законодавство не визначає одним зі способів захисту порушеного права саме скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, що не є належним способом захисту порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Керуючись вказаним принципом, суд звертає увагу на те, що нормативно-правове обґрунтування позовної заяви не містить посилань на підстави недійсності правочину та мотиви, з яких позивач міг зробити такі висновки, а суд в контексті частини першої статті 13 ЦПК України неуповноважений з власної ініціативи за відсутності відповідних процесуальних дій з-боку позивача корегувати заявлені позовні вимоги.

За таких обставин позовна вимога про скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного на підставі іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, також не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про визнання припиненою дії кредитного договору № 49.53/21-2/08/02 від 01 квітня 2008 року в зв`язку з ліквідацією банківської установи (ПАТ «Дельта Банк» та відсутністю її правонаступників, суд зазначає такі мотиви.

Закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору...»; «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої-шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 сформулювала висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.

Враховуючи вищенаведене, а також відсутність у справі доказів визнання недійсним чи розірвання кредитного договору № 49.53/21-2/08/02 від 01 квітня 2008 року основне зобов`язання ОСОБА_1 перед кредитором щодо погашення заборгованості за кредитним договором не припинилося, а отже і забезпечувальне зобов`язання, яке виникло між ОСОБА_1 та його кредитором на підставі договору іпотеки, також не припинилося, що спростовує також посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на припинення іпотеки в зв`язку з припиненням основного зобов`язання.

Помилковими є також посилання позивача на припинення основного зобов`язання в зв`язку з пропуском кредитором строку позовної давності.

Так з копій рішень у справі суд встановив, що вперше заборгованість за спірним кредитним договором була стягнута з ОСОБА_1 на користь первісного кредитора ВАТ «Кредитпромбанк» рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2011 року (справа № 2-3218/10). Натомість в межах справи № 752/19698/14-ц новим кредитором заявлялися вимоги про стягнення з відповідачів відсотків за користування кредитом, а не всього обсягу заборгованості, тобто частини платежів. Апеляційний суд м. Києва у цій справі встановив, що кредитор звернувся з такою вимогою поза межами строку позовної давності, в зв`язку з чим у задоволенні позову відмовив.

Таким чином, відмова у задоволенні позову про стягнення частини платежів, які входили до складу заборгованості за кредитним договором, не є тотожними поняттю припинення зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором в цілому.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки за результатами розгляду спірних правовідносин суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, то підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Доступні фінанси»</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: ТОВ «Битоптторг», Акціонерне товариство «Сенс-Банк», про визнання порушеним права власності на земельну ділянку, скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання таким, що втратив чинність, іпотечного договору, визнання недійсним договору передачі прав за іпотечним договором, скасування запису у реєстрі іпотек про наявність обтяжень земельної ділянки, визнання дії кредитного договору припиненим - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року, а саме арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:021:0012, розташовану у АДРЕСА_1 та заборону ТОВ «Битпотторг» вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження чи оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:021:0012, розташованої у АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 28 листопада 2023 року.

Суддя: І. О. Фінагеєва