Ухвала

від 20.11.2023 по справі 953/4818/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/4818/23 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-сс/818/1443/23 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2023 року м. Харків

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

- головуючого судді ОСОБА_2 ,

- суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

- секретаря ОСОБА_5 ,

- прокурора ОСОБА_6 ,

- представника власників майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 , ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 19.10.2023,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокуроравідділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 по кримінальному провадженню за № 12023220000000644 від 30.05.2023,за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, про арешт майна.

Накладено арешт на майно, вилучене під час проведення 04.10.2023 обшуку у приміщенні КНП «Міська поліклініка № 11» Харківської міської ради за адресою: м. Харків, проспект Тракторобудівників, буд. 105-А, що належать КНП «Міська поліклініка № 11» ХМР.

Накласти арешт на майно, вилучене під час проведення 04.10.2023 обшуку за місцем мешкання директора КНП «Міська поліклініка № 11» ХМР ОСОБА_8 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 - до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку.

Накладено арешт на майно, вилучене під час проведення 04.10.2023 обшуку за місцем мешкання головного бухгалтера КНП «Міська поліклініка № 11» ХМР ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 - до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку.

Накладено арешт на майно, вилучене під час проведення 04.10.2023 обшуку за місцем мешкання секретаря тендерного комітету ОСОБА_11 , а саме, за адресою: АДРЕСА_3 - до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку..

Визначено місцем зберігання арештованого майна: документів: матеріали кримінального провадження № 12023220000000644 від 30.05.2023.

Визначено місцем зберігання арештованого майна: грошових коштів: у банківській установі АТ КБ «Приватбанк».

Визначено місцем зберігання арештованого майна: блокнотів, мобільних телефонів, щоденників, ноутбуку, флеш-накопичувачу, системного блоку: укімнаті зберігання речових доказів СУ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Весніна, 14.

Зобов`язано слідчого за участю спеціаліста у строк 1 місяць зняти інформацію з мобільних телефонів, ноутбуку, флеш-накопичувачу, системного блоку комп`ютера, які були вилучені 04.10.2023 в ході проведення обшуків по кримінальному провадженню за № 12023220000000644 від 30.05.2023, після чого передати їх на відповідальне зберігання власникам вказаного майна, попередивши їх про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України про необхідність збереження арештованого майна.

Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 18.10.2023 прокурор відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотаннями в межах матеріалів кримінального провадження №32019220000000110 від 31.10.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України про арешт майна.

В обґрунтування клопотання зазначив, що у провадженні прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_12 перебуває кримінальне провадження за №12023220000000644від 30.05.2023,заознаками вчиненнякримінального правопорушення,передбаченого ч.3ст.191КК України.

Задовольняючи клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, слідчий суддя послався на те, що незастосування арешту може призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, зокрема псуванню, зникненню, знищенню, передачі майна, яке є речовим доказом та може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді, представник ОСОБА_8 , ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Київського районногосуду м.Харкова від19.10.2023в частині накладення арешту на тимчасово вилучене майно під час проведення обшуку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_8 за адерсою: АДРЕСА_1 , а саме грошові кошти та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 , а саме грошові кошти.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України як і клопотання слідчого про арешт майна.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника, який просив задовольнити апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №12023220000000644від 30.05.2023за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.

Також з клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.

Судова колегія не погоджується з даним висновком.

Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.

Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так,ч.2ст.170КПК Українипередбачає,що арештмайна допускаєтьсяз метоюзабезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно доч.2ст.173КПК Українипри вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до вимог ст. ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Згідно зі ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Проте, матеріалами справи не встановлено, що вказані грошові кошти могли бути отримані злочинним шляхом.

Задовольнивши клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що слідчий довів достатність підстав вважати, що вилучене майно є речовим доказом, має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Разом із тим, клопотання не має жодного обґрунтування за якими критеріями, передбаченими ст. 98 КПК України, грошові кошти, які були вилучені в ході обшуку, слідчий визнав речовими доказами.

Ні в клопотанні прокурора, ні в ухвалі слідчого судді не зазначено, які ж саме ознаки речових доказів мають вилучені грошові кошти та як вони можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час даного кримінального провадження.

Крім того, ухвала слідчого судді містить лише загальні фрази щодо доведеності прокурором підстав накладення арешту на майно, без зазначення мотивів щодо співмірності між метою кримінального заходу та обмеження прав третіх осіб на вільне володіння своїм майном.

Натомість, апеляційному суду також не надано жодного доказу про те, що грошові кошти, на які оскаржуваною ухвалою слідчого судді був накладений арешт, стосуються вказаного кримінального провадження, порушеного за ч. 3 ст. 191 КК України.

Як наслідок, зазначені грошові кошти, на переконання колегії суддів, не відповідають вимогам, наведеним у ст. 98 КПК України, оскільки не є ні предметом злочину, ні знаряддям його вчинення та не містять жодних відомостей, які б могли бути використані для доведення обставин в рамках зазначеного кримінального провадження №12023220000000644 від 30.05.2023, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, тому колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не було доведено необхідності накладення арешту на вказані грошові кошти ОСОБА_8 та ОСОБА_13 .

Також, на підтвердження вказаних доводів представником власників майна долучено довідки про доходи ОСОБА_8 та ОСОБА_13 з 2021 року по сьогоднішній день, сума нарахованих, оподаткованих коштів підтверджує походження коштів у зазначених розмірах. Окрім цього зазначає, що ОСОБА_8 та ОСОБА_13 досить давно працюють в КНП «Міська лікарня «№11» ХМР, та у них є власні заощадження, що доводить можливість існування такої суми грошей на чому і наголошував наголошував під час розгляду справи представник власників майна.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідно до ст. 132 КПК України, слідчим не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які орган досудового розслідування вказує у клопотанні про арешт майна, а слідчий суддя, відповідно до положень ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Що стосується постанови слідчого про визнання зазначених грошових коштів речовими доказами, то з огляду на вказану постанову органу досудового розслідування таке визнання грошових коштів речовими доказами у кримінальному провадженні носить сугубо формальний характер, оскільки слідчий і прокурор жодним чином не обґрунтували можливість використання цього майна як доказу вчинення кримінальногоправопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191КК України, за якими здійснюється досудове розслідування. Також в самій постанові слідчого про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні не приведено будь-якого обґрунтування, якому чи яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України відповідають грошові кошти.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що санкція статті КК України, в рамках зазначеного кримінального провадження №12023220000000644 від 30.05.2023, не передбачає застосування конфіскації майна.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в розумінні вимог ст. 132 КПК України прокурор не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які він послався у клопотанні про арешт майна, а слідчий суддя, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Тому, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню на підставі вимог п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України та ч. 1 ст. 412 КПК України.

За наслідками апеляційного розгляду судова колегія має повноваження скасувати ухвалу слідчого судді і постановити нову ухвалу по справі відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 19.10.2023 в частині накладення арешту на грошові кошти.

В іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінального правопорушення, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 , ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського районногосуду м.Харкова від19.10.2023щодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №12023220000000644 в частині накладення арешту на грошові кошти скасувати.

В цій частині постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора в накладенні арешту грошових коштів.

Грошові кошти в розмірі 568200 грн., 10000 євро, 200 доларів США повернути ОСОБА_8 , а в розмірі 154700 грн., 200 доларів США, 650 євро повернути ОСОБА_9 .

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді