Рішення

від 14.11.2023 по справі 607/7182/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.2023 Справа №607/7182/23

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого-судді Братасюка В.М.

з участю секретаря Тинкалюк Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє законний представник ОСОБА_2 та яка діє у власних інтересах, до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в особі Тернопільської філії, третя особа ОСОБА_3 , яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору,третя особа ОСОБА_4 про відшкодування завданої шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває позов ОСОБА_1 , інтереси якої представляє законний представник ОСОБА_2 та яка діє у власних інтересах, до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в особі Тернопільської філії ПАТ «Страхова група «ТАС», третя особа ОСОБА_3 , яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_4 про відшкодування завданої шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 березня 2021 року близько 20:20 год на автомобільній дорозі «Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка» мала місце дорожньо-транспортна пригода, де відбулось зіткнення автомобілів «ZAZ Daewoo», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобілем «Renault Magnum», номерний знак НОМЕР_2 , із завантаженим напівпричепом «Kogel SN 24», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_5 , внаслідок чого загинув пасажир автомобіля «ZAZ Daewoo» ОСОБА_6 - батько ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 вручено обвинувальний акт, який в подальшому направлено до Збаразького районного суду Тернопільської області. Однак 12.10.2022 року Суддя Збаразького районного суду Тернопільської області зупинив вказане кримінальне провадження до звільнення ОСОБА_4 з військової служби. Цивільні позови позивачів залишені без розгляду.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП була забезпечена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР8051059 ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС».

ОСОБА_1 заявлено вимоги про стягнення 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, відповідно до ст. 27.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 216000грн. у якості відшкодування шкоди завданої втратою годувальника для малолітньої дитини, відповідно до ст. 27.2 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зазначено, що моральна шкода (із розрахунку 12 мінімальних заробітних плат, що становить 72000грн.) ділиться між ОСОБА_1 - дочкою померлого, а також матір`ю померлого ОСОБА_3 . Шкода завдана втратою годувальника розрахована із розміру 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, відповідно до ст.1200 ЦК України.

Шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був розірваний, відтак вона претендує на отримання моральної шкоди, однак нею заявлено вимоги про стягнення витрат на поховання у розмірі 18 990 грн. відповідно до ст. 27.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Третьою особою ОСОБА_3 заявлено самостійні вимоги на предмет спору,подано позов до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, 108000грн. у якості відшкодування шкоди завданої втратою годувальника. В обґрунтування вимог зазначила, що будучи матір`ю загиблого ОСОБА_6 , маючи інвалідність 3 групи, має право на рівну частку по виплатах завданої шкоди відповідно до п.27.2 ст.27 та п. 27.3 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подано заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в судове засідання не з`явився, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслано відзив на позов, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог просить відмовити, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача на підставі доказів, що є в матеріалах справи.

Представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_9 в судове засідання не з`явився, подано заяву про слухання справи без їх участі.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Вимоги щодо підсудності позивачем дотримано, клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Святошинського районного суду м.Києва до задоволення не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних обставин.

Згідно з обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 внесеному до Єдиного реєстру №12021211100000027 за правового кваліфікацією частини 2 статті 286 КК Українивід 10.03.2021р. в ході досудового розслідування вставлено, що «10 березня 2021 року близько 20:20 год., водій ОСОБА_4 , керував, в порушення п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (далі ПДР України), у стані алкогольного сп`яніння, технічно-справним автомобілем «ZAZ-DAEWOO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , із двома пасажирами, рухався автомобільною дорогою «Стрий-Терноніль-Кропивницький-Знам`янка» у напрямку м. Тернопіль. Проїжджаючи населений пункт - с. Кам`янки Тернопільського району Підволочиської ТГ Тернопільського району Тернопільської області, водій ОСОБА_4 рухався зі швидкістю не менш як 70 км/год., чим порушив вимоги пунктів 12.4 та 12.9 «б» ПДР України, які забороняли йому перевищувати максимальну швидкість у населених пунктах 50 км/год.

Під час руху ОСОБА_4 , в порушення вимог п.п. 1.5 ч. 1, 1.10 (в частині визначення поняття «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка») 2.3 «б», «д», унаслідок вживання алкогольних напоїв не був уважний, належно не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не ураховував дорожні умови та обстановку, щоб безпечно керувати автомобілем і в такий спосіб своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

В ході такого руху, водій ОСОБА_4 , в порушення п. 12.1 ПДР України не обрав в установлених межах безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним. Унаслідок цього і в порушення п. 10.1 ПДР України ОСОБА_4 не переконався, що це буде безпечним, а застосувавши неправильні прийоми керування втратив контроль над управлінням автомобіля, допустивши його занос,

У вказаний період часу в зустрічному напрямку, правою смугою транспортного потоку до м. Хмельницького рухався технічно-справний автопоїздом у складі автомобіля «RENAULT MAGNUM», р.н. НОМЕР_2 із завантаженим напівпричепом «KOGEL-SN-24», р.н. НОМЕР_3 , яким керував водій ОСОБА_5 .

Своїми діями, які не відповідали вище вказаним вимогам пунктів ПДР України рухаючись в стані заносу, на KM 181+450 вказаної автодороги, ОСОБА_4 , поставив себе в такі умови, що не зміг забезпечити безпеку дорожнього руху та із смуги до м. Тернопіль, порушуючи вимоги горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 ПДР України, яку перетинати заборонено, виїхав, в порушення п. 11.4 ПДР України на призначений для зустрічного руху бік дороги, що йому було також заборонено. На вказаній ділянці дороги, яка має дві смуги для руху до м. Хмельницького, ОСОБА_4 допустив зіткнення на правій смузі транспортного потоку, що призначена для руху до м. Хмельницького, тобто зустрічному боці дороги із автомобілем «RENAULT MAGNUM», р.н. НОМЕР_2 , які в первинний момент контактували передніми частинами.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ZAZ-DAEWOO» - ОСОБА_6 отримав наступні тілесні ушкодження: поєднану травму голови та шийного відділу хребта з розривом зчленування між хребцями, розривом спинного мозку, крововиливами у речовину та під оболонки головного і спинного мозку, від яких настала його смерть на місці пригоди.

Порушення вище перелічених вимог ПДР України водієм ОСОБА_4 як особою, яка керувала транспортним засобом, перебуває у прямому причинному зв`язку із спричиненням смерті ОСОБА_6 »

Потерпілою від кримінального правопорушення є ОСОБА_3 .

Дане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.2 ст. 286 КК України перебувало на розгляді в Збаразькому районному суді Тернопільської області.

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 12.10.2022 у справі №604/532/21 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021211100000027, від 10 березня 2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, зупинено до звільнення ОСОБА_4 з військової служби. Позовну заяву ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021211100000027 від 10 березня 2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, - залишено без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_10 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021211100000027 від 10 березня 2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, - залишено без розгляду.

Як вбачається із свідоцтва про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , Серії НОМЕР_4 виданого 21.04.2021року, його батьками є ОСОБА_11 та ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_5 виданим 15.03.2021 року .

Як вбачається із свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Серії НОМЕР_6 виданого 09.02.2012року, її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП була забезпечена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР8051059 ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС».

Згідно ст.1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно із п.3 ч.1 статті 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку Страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

29.05.2021року ОСОБА_3 зверталась із заявою про виплату страхового відшкодування у максимальному розмірі до Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» , у відповідь отримала листа від 24.06.2021року у якому зазначено що рішення про виплату страхування на даний час прийняти не може бути, оскільки немає документів що підтверджують що кримінальне провадження є завершеним, зазначено посилання на п.п. 35.1, 35.2 ст. 35 Закону №1961-IV, яким визначено порядок та документи, що подаються для отримання страхового відшкодування потерпілому чи іншій особі, яка має право на отримання відшкодування, надано зразок заяви про склад сім`ї з проханням ї заповнення та зазначено, що у страховика відсутня інформація щодо кола осіб що мають право на отримання страхового відшкодування.

У матеріалах справи відсутні докази, ОСОБА_3 після отримання листа, надала страховику документи, які зазначені у цьому листі, для прийняття рішення про відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю її сина.

18.04. 2023 року до Підволочиського районного суду Тернопільської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в особі Тернопільської філії ПАТ «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка в подальшому за її ж завою ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 18.08.2023року була залишена без розгляду.

Так, положеннями ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регламентовано, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Поряд з цим, визначений вказаним Законом порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає права особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Застосування положень Закону України №1961-IV у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого. Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі ст.ст. 15, 16 ЦК України.

Законодавець установлює дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них, яка визначена у ст. 35 Закону №1961-IV, передбачає відшкодування шкоди на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.

Так, згідно з п. 36. 1. ст. 36 Закону №1961-IV, рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Суд звертає увагу на те, що звернення потерпілого до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою, яка не виключає можливість потерпілого звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Так, страховик повинен здійснити виплату протягом дев`яноста днів з моменту подачі заяви про виплату страхового відшкодування. Велика Палата фактично вказала, що потерпілий взагалі може не звертатися з такою заявою до страхової компанії, а може відразу звернутися до суду за захистом свої прав. При цьому, страховик, якщо визнає вимоги потерпілого обґрунтованими, то може здійснити виплату протягом розгляду судової справи в суді.

Свою позицію, яка викладена у постанові № 465/4621/16-к від 19.06.2019 року Велика Палата аргументує тим, що порядок звернення потерпілого до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування відноситься не до обов`язкового досудового врегулювання спору, а є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка не виключає можливість потерпілого звернутися до суду за захистом свої прав. Це випливає з того, що відносини між страховиком та потерпілим випливають не з договірних зобов`язань, а з тих, що пов`язані з відшкодуванням шкоди (деліктних). Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» не містить положень, які б обмежували право потерпілого на захист свої прав у судовому порядку.

Крім того, до таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: №760/12308/15-ц від 11.12.2019 року; № 688/779/17 від 04.12.20219 року; № 133/1195/16-ц від 11.09.2019 року.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Проаналізувавши норми статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов`язання, яке виражається у грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

Сторонами договору є страхувальник та страховик, предметом Договору є майнові інтереси Струвальника, що не суперечать чинному законодавству України, тому правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного договору є грошовим зобов`язанням.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2018 року у справі № 149/344/15-ц.

У Постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21) суд зробивши такі правові висновки.

«Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Стаття 27 вказаного Закону до поняття «шкода, пов`язана зі смертю потерпілого» включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.»

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св2) вказано, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20). Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61 -22598св 18); від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження № 61-3321св18).

Обвинувальним актом у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , внесеним до ЄРДР за №12021211100000027 від 10 березня 2021 року, встановлена протиправна дія заподіювача шкоди, порушення як особою, яка керувала транспортним засобом ПДР України, перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди і спричиненням смерті ОСОБА_6 .

Посилання відповідача на те, що до моменту отримання рішення суду у кримінальному провадженні №12021211100000027, що набрало законної сили, підстави для проведення виплати страхового відшкодування за фактом вищезазначеної ДТП відсутні, так як цивільно-правова відповідальність страхувальника, або особи, яка на правовій підставі експлуатувало забезпечений транспортний засіб ще не настала, суд до уваги не приймає, як і посилання на те, що належних та допустимих доказів, що саме внаслідок ДТП настала смерть ОСОБА_6 .

Згідно п. 9.1. ст. 9 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно п. 9.4. ст. 9 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ": «Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування».

Згідно п. 27.5. ст. 27 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової витати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Згідно п. 4 Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/8051059 (Додаток 1): Страхова сума за шкоду заподіяну життю та здоров 'ю становить 260 000,00 грн.

Відповідно до висновків, зроблених у постанові Верховного Суду Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 11.02.2020р. у проваджені № 51-307км19 (справа №489/2170/17): Згідно із ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18 (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IVпорядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкода замість останнього. Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової витати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов 'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика». В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування».

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Таким чином, страхова сума 260 000грн. на одного померлого є максимальною сумою страхового відшкодування, що може бути виплачена в розмірі та порядку передбаченому ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Станом на 10 березня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становив 6000 гривень, тому загальний розмір страхового відшкодування не може бути меншим ніж 216 000 грн.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Вимоги щодо виплати страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника пред`явлено малолітньою дочкою померлого ОСОБА_1 в розмірі 216000грн. та матір`ю померлого ОСОБА_3 в розмірі 108000грн. (рівної частки виходячи із суми 216000грн.)

Зміст поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Згідно п.п. 35.1, 35.2 ст. 35 Закону №1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, до якої, крім іншого, додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника .

Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалася була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Відповідно до ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Оскільки предметом даного позову є відшкодування шкоди, завданою смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

Надані суду копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_7 , яке свідчить про призначення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 пенсії за віком, 3гр. загальне захворювання, що видано 30.02.2022року та копія індивідуальної карти реабілітації інваліда, не може бути достатнім та допустимим доказом її перебування на утриманні сина, і не може слугувати свідченням того, що станом на момент ДТП 10.03.2021року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в матеріалах справи відсутні докази про доходи останнього та його можливість утримувати матір, як і докази про те, що вона потребувала такої допомоги.

При цьому, ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами як потребу у матеріальній допомозі, передбачену статтею 202 СК України, так і те, що син ОСОБА_6 надавав їй таку допомогу, яка в свою чергу була основним і постійним джерелом її існування.

Таким чином, ОСОБА_3 не доведено обставин перебування на утриманні загиблого сина та потребу у матеріальній допомозі від останнього, а тому підстави для стягнення страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого відсутні.

Також суд звертає увагу, що визначений розмір відшкодування шкоди на користь маері загиблого може впливати на інтереси його дитини.

З огляду на викладене, до кола осіб, які втратили годувальника і яким належить право на одержання відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого, слід віднести малолітню дочку померлого ОСОБА_1 в її користь слід стягнути шкоду у розмірі 216000грн.

Статтею 23 Закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Також, згідно п. 27.3. ст. 27 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Виходячи з вищенаведеного, для визначення розміру моральної шкоди, необхідно визначити повне коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю потерпілого, оскільки моральна шкода виплачується рівними частинами в розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

Судом встановлено, що до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди належать дочка померлого ОСОБА_1 та матір померлого ОСОБА_3 .

Зазначено, що станом на 10 березня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становив 6000 гривень, тому 12 мінімальних заробітних плат буде становити 72000грн. Розмір зазначеної шкоди має бути відшкодовано в рівних частинах по 36000грн між ОСОБА_1 - дочкою померлого, а також матір`ю померлого ОСОБА_3 .

Що стосується позовних вимог третьої особи ОСОБА_1 про стягнення 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, тобто рівної частини, як особі якій належить право на одержання відшкодування від відповідача, то суд звертає увагу, що нею заявлено позов до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», як вона ж зазначає із самостійними вимогами на предмет спору. Предметом спору у справі за позовом ОСОБА_1 є вимоги про стягнення 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, тобто рівної частини, як особі якій належить право на одержання відшкодування від відповідача.

Позовна заява третьої особи має містити самостійні позовні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем та відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову. Водночас така позовна вимога може бути заявлена в самостійному позові.

Із встановлених обставин справи можна прийти до висновку що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, не стосується прав та вимог заявлених ОСОБА_1 про стягнення 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, так як кожна із осіб заявила вимоги про стягнення рівної частини страхового відшкодування, а тому така вимога до задоволення не підлягає та може бути заявлена в самостійному позові.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення витрат на поховання у розмірі 18 990 грн. суд виходить із наступного.

Згідно п.27.4 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

В доданих до позовної заяви долучено накладну № 1, товарний чек від 11.03.2021р. видану ФОП ОСОБА_13 на суму 18 990 грн., які свідчать про придбання ОСОБА_12 . Труни, хреста та костюма; копії свідоцтв про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_13 та платника єдиного податку, видом господарської діяльності ОСОБА_14 зазначенням виду господарської діяльності 4719 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; а також довідку №82 видану старостою виконкому Підволочиської селищної ради, про те що ОСОБА_12 здійснила поховання ОСОБА_6 .

Згідно положень ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення та єдину методику визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (ст. ст. 8, 12 Закону).

За ст. 10 Закону України «Про поховання та похоронну справу», надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Кодексу, здійснюється ритуальними службами або за договором суб`єктами господарювання інших форм власності. Вартість таких послуг встановлюється в порядку і в межах, встановлених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради. Надання ритуальних послуг, не передбачених зазначеним переліком, а також виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін. В силу ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» надання ритуальних послуг визначається необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Таким чином, вартість послуг та предметів ритуальної належності визначається на принципах оплати тільки тих послуг, що відповідають державним стандартам та нормативним документам.

Згідно Необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003р. № 193, і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 р. за № 1111/9710, в таких перелік входять, зокрема: 1. Оформлення договору-замовлення на організацію та проведення поховання. 2. Оформлення свідоцтва про поховання. 3. Копання могили (викопування могили ручним або механізованим способом, опускання труни з тілом померлого в могилу, закопування могили, формування намогильного насипу та одноразове прибирання території біля могили). 4. Монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу. 5. Кремація тіл померлих. 6. Поховання та підпоховання урни з прахом померлих у колумбарну нішу, в існуючу могилу, у землю.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , слід відмовити, оскільки договір про організацію та проведення поховання не надано, а товари зазначені у накладній № 1, товарному чеку від 11.03.2021р.. видані ФОП ОСОБА_15 , яка не займається торгівлею товарів для поховання та організацією поховань, оскільки у неї відсутній КВЕД - окремий вид економічної діяльності : 96.03 - Організація поховань та надання суміжних послуг.

З огляду на викладене витрати ОСОБА_2 , не підлягають відшкодуванню згідно з вимогами закону.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір, в розмірі 2520 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-78, 81, 133, 223, 263, 265, 284, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє законний представник ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 216000грн. страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю потерпілого, 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення із Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» витрат на поховання у розмірі 18 990 грн. відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення із Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» 108000грн. страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю потерпілого, 36000грн. у якості відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь держави 2520 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса проживання

АДРЕСА_1 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП- НОМЕР_8 , адреса проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», м. Київ, просп. Перемоги, 65, Київська область, Код ЄДРПОУ: 30115243.

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса проживання АДРЕСА_2 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса проживання с.Камянки Тернопільського району.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк