Постанова

від 21.11.2023 по справі 753/7862/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 753/7862/20

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13866/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Скрипка О.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Мазурик О.Ф., Желепи О.В.,

секретар - Ольшевський П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року,

встановив:

у травні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову (від 24 липня 2021 року, а. с. 117, том ІІ) просила визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що його було пропущено з поважних причин.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Київської міської ради - Домбровська В.О. у задоволенні апеляційної скарги просила відмовити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу також просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_4 . Вказувала, що нею з поважних причин було пропущено строк для прийняття спадщини, зокрема посилалась на незадовільний стан свого здоров`я та перебування на стаціонарному лікуванні. Також позивач зазначала, що в неї відсутні свідоцтво про народження спадкодавця, а також свідоцтва про народження та про шлюб матері ОСОБА_4 , які доводять, що мати спадкодавця та її батько є рідними братом та сестрою. За таких обставин позивач просила встановити факт родинних відносин з ОСОБА_4 та встановити їй додатковий строк для прийняття спадщини. При цьому позовні вимоги були заявлені

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

У липні 2021 року позивач звернулась до суду із заявою про зміну підстав позову та прийняття до розгляду позовної заяви в новій редакції, у якій просила визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини. Вказані позовні вимоги були заявлені до Київської міської ради, ОСОБА_1 відповідачем або третьою особою позивачем не зазначалась. В обґрунтування позовних вимог у новій редакції позивач вказувала, що строк для прийняття спадщини було пропущено нею у зв`язку з введенням її в оману ОСОБА_2 , з якою була усна домовленість щодо оформлення нею спадкових прав та передачі спадкового майна племінниці спадкодавця. При цьому позивач вказувала, що визнає факт спільного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , її піклування про здоров`я спадкодавця, однак заперечує наявність саме сімейних відносин, у зв`язку з чим вважає, що ОСОБА_2 не є спадкоємицею, а тому даний спір не стосується її прав.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом четвертої черги після смерті ОСОБА_4 , а тому позивачем заявлені вимоги до неналежного відповідача, що є самостійної підставою для відмови у позові. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що при первісному зверненні до суду з позовом у 2020 році позивачем було заявлено позовні вимоги саме до ОСОБА_2 , однак змінила підстави позову, оскільки остання спадкоємцем визнана не була. Позивач вважає, що статус спадкоємця ОСОБА_2 отримала лише з 13 березня 2023 року на підставі рішення суду, а тому належним відповідачем у справі є саме Київська міська рада, оскільки провадження у справі було відкрито ще в 2021 році. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованим та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4

ОСОБА_2 05 липня 2019 року звернулася до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Листом від 05 липня 2019 року № 2219/02-14 ОСОБА_2 повідомили, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй необхідно буде надати рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Крім ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини від 18 лютого 2020 року звернулася позивач ОСОБА_1 .

Листом державного нотаріуса Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори від 20 лютого 2020 року № 313/02-14 позивачу повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після смерті її двоюрідного брата ОСОБА_4 у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 11 серпня 2022 року у справі № 753/14327/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 у період з 23 лютого 2012 року по 17 червня 2019 року.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач з моменту звернення до суду з позовом була обізнана про наявність іншого спадкоємця померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що статусу спадкоємця

ОСОБА_2 набула лише з моменту ухвалення судом рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю, тоді як провадження у справі було розпочато до цього моменту, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки рішенням суду встановлено факт її проживання зі спадкодавцем з 2012 року і ОСОБА_2 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , про що ОСОБА_1 була обізнана.

Позивач на власний розсуд розпорядилась своїми процесуальними правами та заперечувала спадкові права ОСОБА_2 , що також підтверджує наявність між ними спору.

У частині третій статті 1272 ЦК України визначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого (інших) спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину.

В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 у встановлений законом строк звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , про що була обізнана позивач ОСОБА_1 , а тому виключення нею на власний розсуд ОСОБА_2 із числа відповідачів у справі про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 була відповідачем у справі за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю (справа №753/14327/20), а отже була обізнана про прийняте судом рішення та не була позбавлена права залучити ОСОБА_2 у якості співвідповідача у даній справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не з`ясовувались обставини пропуску позивачем строку для прийняття спадщини, також не можуть бути підставою для висновку про порушення судом норм процесуального права, оскільки він дійшов вірного висновку про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2023 року.

Головуючий

Судді